• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Директор АЦ "Эсхатон" - Олег Гуцуляк, Ph.D. - http://www.primordial.org.ua


Ярослав Галущак: Академік Володимир Васильович Грабовецький (1928-2015): біографічно-бібліографічне дослідження наукового шляху (пам’яті вченого)

grabovetskiВ сузір’ї відомих вчених, краєзнавців Прикарпаття яскравою, потужною, «Полярною» зіркою світить ім’я видатного вченого, історика, академіка Володимира Грабовецького.
Людини, яка присвятила себе історичній науці, дослідженню історії Прикарпаття, навчанню та вихованню студентів, підготовці цілої плеяди українських науковців, прищепленню молодому поколінню інтересу до історії України та свого рідного краю.
Людини, яка зростала при трьох окупаційних владах, а більшу частину свого життя прожила в умовах партійно-тоталітарного радянського режиму, безперервного тиску на інтелігенцію, нищенню її, особливо західноукраїнської, яка зуміла зберегти свою українськість, автентичність, свій «тихий» патріотизм.
Доля, життєвий і творчий шлях вченого, педагога, громадського діяча є цікавою і повчальною в суспільному і виховному аспектах. Це доля людини, яка вибрала свій шлях, поставила собі мету і наполегливо, протягом усього свого життя, рухалася до неї.
Народився Володимир Грабовецький 24 липня 1928 року в селищі Печеніжині Коломийського повіту Станіславівського воєводства, в сім’ї ткача Василя Дмитровича та Гафії Федорівни Грабовецьких.
Злидні та бідність панували в багатодітній сім’ї (Володимир був сьомою дитиною). Але, незважаючи на важкі матеріальні й суспільні умови польської окупації, сім’я Грабовецьких зберігала українську культуру і традиції.
Батько, Василь Дмитрович, був стрільцем «Гуцульського куреня» УГА в 1918-1920 роках. Боровся в її складі в «листопадові дні» 1918 року під Львовом, а потім на Великій Україні, служив паламарем при церкві, провадив активну громадську й культурно-просвітню діяльність. Саме він прищепив малому Володимиру любов до історії та до книг.
В 1934-1939 роках Володимир здобуває в Печеніжині в «Рідній школі» та «утраквістичній повшехній польській школі» (двомовній) початкову освіту.
В 1939 році, коротко, до приходу «перших совітів», успішно здавши вступні іспити (без допомоги батьків), навчається в Коломийській українській гімназії.
В 1940-1941 роках він уже є учнем радянської коломийської середньої школи №2.
В 1942-1944 роках, під час німецької окупації, навчався в Малій духовній греко-католицькій семінарії, де зустрічався з архієпископом Йосипом Сліпим та митрополитом Андреєм Шептицьким.
З приходом «других совітів» у 1944-1945 роках вже стає учнем 10-го класу середньої школи робітничої молоді того ж міста, та отримує нарешті атестат про середню освіту.
На цьому «шкільна епопея» юного Володимира закінчується.
В 1947 році Володимир блискуче здає екзамени до Львівського державного університету, де йому запропонували навчатися на філологічному факультеті. Але він наполіг на своєму і почав навчання на історичному факультеті.
Отже, 1947-1952 роки – навчання в університеті. Нелегкі то були часи. З 300 науковців тільки 67 були місцевими, та й ті «під пресом». Особливо посилилися репресії після вбивства Ярослава Галана. В 1949 році Володимира Грабовецького виключали з університету, звинувачували його у зв’язках з емігрантськими колами (т. зв. «мюнхенською зграєю» — УВУ), у тому, що він «син попа». Але, на щастя, «запросы на места» не підтвердилися і Володимир продовжив навчання.
Ще в студентські роки спеціалізуючись у науковому гуртку кафедри історії України він розпочинає свої дослідження з історії опришківського руху. Пише реферат «Селянський рух на західноукраїнських землях в першій половині XVIII століття. Опришки» (1951). По суті ця тема стала «пожиттєвою темою» Грабовецького, основною з його наукових зацікавлень.
Під час навчання в університеті він знайомиться з відомими вченими – Михайлом Возняком, Дмитром Похилевичем та своїм майбутнім наставником Іваном Крип’якевичем. Саме їх вплив як місцевих вчених, що були добре ознайомлені із здобутками традиційної української історіографії, послідовниками лінії Михайла Грушевського (І. Крип’якевич був його учнем), став вирішальним у визначенні наукової долі Володимира.
По закінченні університету в 1952 році Володимира Грабовецького направили на роботу вчителем історії в Новоскварявску середню школу Жовківського району на Львівщині. В ній він набуваючи практику педагога водночас посилено студіював праці вищезгаданих вчених.
Щоб бути ближче до сім’ї, до Львова, до науки, він переводиться у місто Винники, де його призначають на посаду директора середньої школи робітничої молоді, яку у свій час закінчив.
Під час педагогічної роботи Грабовецький веде активну громадську, культурно-просвітню діяльність, збирає матеріали з історії краю.
Працюючи у Винниках, він у вільний час відвідував Наукову бібліотеку АН УРСР та університетську бібліотеку у Львові, де збирає і накопичує матеріали про опришківський рух та його ватажків, спілкується з вченими.
Зацікавленість дослідницькою роботою та знайомство з Іваном Крип’якевичем (директором Інституту суспільних наук АН УРСР) спонукало Володимира Грабовецького перейти працювати в Наукову Академічну Установу.
19 вересня 1953 року президія Львівського філіалу АН УРСР затвердила В. В. Грабовецького на посаді молодшого наукового співробітника відділу історії України Інституту суспільних наук Львівської філії АН УРСР. З цього часу починається шлях молодого вченого до вершин наукової слави. Саме тоді починається «Львівський період» (за Володимиром Полєком) в його науковій діяльності.
Протягом 1953-1961 років Грабовецький займає посаду молодшого наукового співробітника, а 1961-1975 років – посаду старшого наукового співробітника Інституту.
В Інституті суспільних наук під керівництвом І. П. Крип’якевича в 1950-1960-х роках сформувалася наукова історична школа. Її представники – В. Баран, В. Грабовецький, Я. Дашкевич, Я. Ісаєвич, М. Кравець, Ю. Сливка, Ф. Стеблій – сьогодні відомі українські вчені-історики. Саме їм випало нелегке завдання: в умовах політичних репресій, тоталітарної цензури, несприятливої суспільної атмосфери продовжити лінію традиційної української історіографії, започатковану в другій половині XIX – на початку XX століть Володимиром Антоновичем та Михайлом Грушевським, та формувати нову генерацію української історичної наукової еліти.
«Львівський період» в науковій діяльності Грабовецького загалом продовжувався 22 роки – 1953-1975 роки, з них 14 років під керівництвом І. Крип’якевича. Знаючи « опришківство» Грабовецького, Крип’якевич дає йому першу солідну дослідницьку тему – «Селянський рух на Прикарпатті в другій половині XVII століття», та цінну пораду – шукати документи та вивести Олексу Довбуша за межі фольклору, в історичну науку, а також навчив свого учня методики опрацювання архівного матеріалу. Цієї поради та методики В. В. Грабовецький буде дотримуватися протягом усієї своєї наукової діяльності.
Протягом 1950-1970-х років Грабовецький багато і плідно працює в архівах Львова, Києва, Москви, Вроцлава, Кракова, Перемишля і збирає документальний матеріал до своїх праць. Він зумів опрацювати тисячі сторінок багатотомних актів Галицьких, Перемишльських, Сяноцьких, Теребовлянських і Львівських гродських рукописних книг, а також приватних фондів магнатів Потоцьких, Дідушинських, Скарбків, Яблонських. Вони, в основному, відносяться до історії України, а найбільше стосуються історії Прикарпаття в XV-XVIII століттях. Вражає величезна працездатність вченого. Опрацьовані ним фонди дали можливість зробити цінні наукові знахідки, заповнити багато прогалин в історичній науці, підготувати і захистити дисертації, стати відомим вченим, дослідником середньовічної та нової історії Прикарпаття і України.
У 1958 році на засіданні спеціалізованої вченої ради Інституту історії АН УРСР В. В. Грабовецький успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: «Селянський рух в Галицькому Прикарпатті в другій половині XVII століття». Починаючи з цього часу, чітко визначаються основні наукові проблеми, над якими вчений буде працювати протягом багатьох років: рух опришків, історія вірменських поселень, Гайдамаччина та ін.
Багаторічна плідна робота на науковій ниві мала своє логічне завершення. 30 вересня 1968 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Київського університету імені Тараса Шевченка В. В. Грабовецький успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Антифеодальна боротьба карпатського опришківства XVI-XVIII століть».
Працюючи у Львові, Грабовецький поряд з науковою діяльністю активно займався і громадською роботою. Був членом президії і головою секції Львівської організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури. Протягом 1968-1974 років вчений вів на Львівській студії телебачення популярний на той час тележурнал «Скарби народу», який певною мірою сприяв утвердженню національної самосвідомості краян.
Середина 1970-х років – період, який пізніше назвуть «застійним». «Ера Брежнєва-Щербицького» на Україні завдала потужного удару по українській історичній науці. Були звільнені з роботи відомі вчені-історики: М. Брайчевський, О. Апанович та ін. Змушений був покинути Львів й Володимир Грабовецький.
З 1975 року в житті вченого починається новий «Прикарпатський період» (за В. Полєком). В. Грабовецький переходить на викладацьку роботу на історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника професором кафедри історії СРСР та УРСР (1975-1988 рр.). Він довгий час добивається відкриття в інституті відкриття кафедри історії України, чого боялися місцеві чиновники.
В цей час він не полишає й наукову роботу. В 1978-1985 роках Володимир Васильович є членом Наукової ради «Основні закономірності вітчизняної історії дожовтневого періоду» при секції суспільних наук АН УРСР. В 1982-1987 роках – член бюро Наукової координаційної ради з проблем «Історичне краєзнавство в Українській РСР» при відділенні історії, філософії та права АН УРСР. В 1988-1989 роках – член республіканської Наукової ради АН УРСР із проблем історичної науки (секція історичного краєзнавства). І, нарешті, в 1990 році професора В. В. Грабовецького призначають завідувачем кафедри історії України. На цій посаді він пропрацював майже 17 років (1990-2007).
У 1995 році професор В. В. Грабовецький обраний академіком Академії наук Вищої школи України по відділенню історії, філософії та права й затверджений Загальними зборами АН ВШУ 30 листопада 1995 року.
В. В. Грабовецький учасник понад 200 обласних, республіканських, всесоюзних, міжнародних наукових конференцій, симпозіумів, семінарів. Він виступав з науковими доповідями в Єревані (1959), Москві (1987), неодноразово в Києві, на міжнародному симпозіумі «Іван Франко і світова культура» (1986), Першому Міжнародному Конгресі Україністів (1990), Першому Міжнародному Конгресі Українців СНД (1992), Першому світовому конгресі гуцулів (1993). З початку 1990-х років Грабовецький виступив ініціатором і організатором цілого ряду конференцій (до дня народження М. Грушевського, І. Крип’якевича, С. Томашівського, Ю. Целевича та ін.).
В. В. Грабовецький був опонентом близько 100 кандидатських і докторських дисертацій. Під його керівництвом виросла історична школа, нове покоління науковців, істориків України. Серед них уже такі відомі на Прикарпатті і за його межами вчені – П. Сіреджук, В. Пришляк, Б. Паньків, І. Цепенда, М. Кугутяк, Б. Гаврилів, В. Бурдуланюк, М. Сигидин, С. Борчук, Л. Дрогомирецька, І. Райківський, А. Королько, О. Єгрешій, І. Гурак та ін. Прикарпатські науковці формувалися під впливом дослідницької і творчої діяльності Володимира Васильовича, який гідно продовжив та розвинув лінію традиційної української історичної школи В. Антоновича, М. Грушевського, І. Крип’якевича.
У 2007 році ухвалою Вченої ради Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника В. В. Грабовецькому присвоєно звання «Почесний професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника». Того ж 2007 року ухвалою кафедри історії України В. В. Грабовецькому присвоєно звання «Почесний завідувач кафедри історії України Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника».
Володимир Васильович й в Івано-Франківську не полишає вести активну громадську діяльність. Він багато років був членом Президії Івано-Франківської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. А пізніше вступив до Наукового товариства імені Т. Шевченка, що відновило свою діяльність у Львові у 1990 році.
Активна багатолітня дослідницька, науково-педагогічна, культурно-просвітницька та громадська діяльність В. В. Грабовецького була високо оцінена на місцевому та державному рівнях. Його обирали в численні президії, йому вручено багато грамот, він був лауреатом багатьох премій. В. В. Грабовецький нагороджений 35-ма урядовими нагородами, в тому числі 4-ма орденами та 6-ма медалями. Він єдиний серед вчених-істориків був удостоєний честі називатися почесним громадянином 13-ти населених пунктів України.
За періодизацією професора В. Полєка науковий шлях В. В. Грабовецького поділяється на два періоди. У «Львівський період», що тривав 22 роки (1953-1975 роки), вчений написав більше 300 праць та захистив 2 дисертації. У «Прикарпатський період», що тривав 40 років (1975-2015 роки), вчений написав понад 1000 праць, став академіком АН ВШУ.
За 62 роки наукової діяльності з-під пера Володимира Васильовича вийшло до 1,5 тис. праць, у тому числі брошури, статті, рецензії, огляди тощо, та близько 60 монографій, з них більше 30 за період після 1991 року, в період розвитку молодої української державності та більш сприятливих суспільно-політичних умов.
Перша стаття В. В. Грабовецького з’явилася на сторінках газети «Радянське життя» 24 грудня 1953 року під назвою «Там, де проходив Б. Хмельницький». А протягом 1954-1956 років вчений публікує десятки статей, героями яких були І. Федоров, У. Кармелюк, О. Довбуш, І. Франко та ін. Починаючи з 1957 року він друкує серію статей під рубрикою «Вивчай рідний край» на сторінках газети «Ленінська молодь» (про містечка Львівщини). Вчений взяв участь у створенні багатотомної «УРЕ» (Української радянської енциклопедії), написавши для неї ряд нарисів та десятки статей. В. В. Грабовецький доклав багато праці до написання багатотомного енциклопедичного видання «Історія міст і сіл УРСР».
Попри велику різноманітність напрямів дослідницької та громадської діяльності, основним предметом наукових інтересів В. В. Грабовецького завжди була історія України, історія Галичини періоду феодалізму та нового часу, опришківство XVI-XIX століть.
Вчений опублікував більше 50 праць з історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства: «Галич. Історичний нарис» (1964), «Нарис історії Галича» (1997), «Прикарпаття у «Слові»» (1999) та ін.
Вчений вперше в українській історіографії дослідив і висвітлив в окремій монографії одне з найбільших повстань в Україні і Європі того часу «Селянське повстання на Прикарпатті під проводом Мухи 1490-1492 рр.» (1979), яка була високо оцінена істориками.
Грабовецький відомий також як дослідник запорізького козацтва та Хмельниччини. На цю тематику він написав близько 80 праць, в тому числі монографічні: «Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648-1654 рр.» (1972), «Запорізьке козацтво в історії Західної України XVI-XVII ст.» (2003) та ін.
Вклав свою частку Грабовецький і в дослідження Гайдамаччини (Коліївщини). Друкує на цю тему ряд статей і доповідей: «200 років Коліївщини» (1968), «Епопея антифеодальної боротьби. До 200-річчя Коліївщини» (1968), «Гайдамацький рух і Прикарпаття» (1968) та ін.
Проте основною тематикою досліджень Володимира Васильовича стала історія багатовікового національно-визвольного руху карпатських опришків, їхніх ватажків, зокрема Олекси Довбуша.
З невеликого студентського реферату («Селянський рух на західноукраїнських землях в першій половині XVIII століття. Опришки» (1951)), ця тема переросла в основну проблематику вченого, стала «по життєвою темою».
В архівах дослідник виявив понад 350 нових документів про рух опришків XVI-XIX століть, з них 70 про О. Довбуша. На основі цих документів вченим було написано близько 170 праць. Проблеми опришківського руху він узагальнив у монографіях: «Народний герой Олекса Довбуш. Історичний нарис» (1957), «Селянський рух на Прикарпатті в другій половині XVII- першій половині XVIII ст.» (1962), «Антифеодальна боротьба карпатського опришківства XVI-XIX ст.» (1966), «Олекса Довбуш. 1700-1745» (1994), «Легендарні опришки – лицарі Карпат XVI-XIX ст.» (2008).
За ініціативою і організацією В. В. Грабовецького на цю тематику було проведено ряд науково-теоретичних конференцій (1988, 1995).
Історику вдалося в ті радянські часи встановити пам’ятник О. Довбушу в Печеніжині (1971) та пам’ятні обеліски, де загинув – Космач (1980), та де народився – Печеніжин (1988) герой.
При великих зусиллях досліднику вдалося організувати і урочисто відкрити Державний історико-меморіальний музей Олекси Довбуша в Івано-Франківську (1995) на базі зібраної ним протягом майже 50 років особистої колекції. Це був величний дар історика для міста, для його культурного розвитку.
В. Грабовецький зробив свій внесок в розвиток історичної регіоналістики. Він, будучи родом з гуцульського Печеніжина – батьківщини гуцульського героя О. Довбуша, довго і наполегливо збирав матеріали з історії Гуцульщини.
Грабовецький фактично першим приступив до фундаментального вивчення історії Гуцульщини. Досліджуючи опришківство він поступово публікує окремі статті з історії Гуцульщини. В журналі «Жовтень» публікується скорочено «Гуцульська хроніка» – записки першого літописця Гуцульщини Петра Ступницького» (1964), якому присвятив окрему статтю «Історик-мемуарист Гуцульщини Петро Ступницький» (1969). Згодом історик друкує статті «Архівні джерела до вивчення історії Гуцульщини доби феодалізму» (1977), «Край, заселений гуцулами» (1977). У 1982 році виходить монографія «Гуцульщина XIII-XIX ст. Історичний нарис». Потім виходить серія статей «Хто вона – гуцулка Ганка?» (1987), «Про походження назви «гуцул» (1994), Гуцульщина в період народно-визвольної війни 1648-1654 рр.» (1995).
До святкування I Світового конгресу гуцулів в Івано-Франківську вченим була опублікована книжечка «Гуцульщина в історії України. Виступ на конгресі гуцулів» (1993). Вона була роздана учасникам конгресу і розійшлася по всьому світу.
Наступною фундаментальною працею була 3-томна «Ілюстрована історія Прикарпаття. Тисячолітній літопис Гуцульщини» (2004), за яку В. Грабовецькому була присуджена 2-а премія Президії АН ВШУ.
Вчений розвиває історичне краєзнавство. Він багато зусиль докладає до вивчення історії Прикарпаття, присвятивши йому близько 60% всіх своїх публікацій. Починаючи з січня 1990 року на сторінках газети «Прикарпатська правда» під рубрикою «Гомін віків» друкувалися його дослідження з історії краю. В. Грабовецький був довголітнім редактором наукового часопису «Краєзнавець Прикарпаття». Сьогодні не можна собі уявити наукове вивчення історії Прикарпаття без таких фундаментальних праць В. Грабовецького як «Нариси історії Івано-Франківська» (1988), «Нариси історії Прикарпаття» (у шести томах із десяти задуманих; 1992-1996), «Ілюстрована історія Прикарпаття» (у трьох томах; 2002-2004) та ряду інших.
Водночас в дослідженнях науковця нової динаміки набула історична урбаністика. Ще працюючи у Львові в середині 1950-х років він починає серію публікацій в періодиці про історію міст і сіл Галичини. А своїм історичним нарисом «Звенигород» (1959), започатковує серію історичних краєзнавчих нарисів, які згодом, після 1991 року, переростуть у серію фундаментальних праць: «Історія Коломиї» (1996), « Історія Калуша» (1997), «Нариси історії Галича» (1997), «Історія Івано-Франківська… Станіславова» (1999), а також історії ряду сіл – рідного Печеніжина, Княгинина, Уторопів, Іванівців, Грабівки, Підлисся, Моринців та ін.
В. Грабовецький займався дослідженнями і з геральдики – «Такий бачу герб Івано-Франківська» (1991). Багато символічних гербів описав він у своїй урбаністиці.
При вивченні історії України, рідного краю, населених пунктів, окремих персоналій, на думку вченого, потрібно виявляти і вивчати архівні документи і матеріали, знати архівну справу для відтворення історичної достовірності. Свої думки на цю тему він узагальнив у статті «Про роль архівів у розвитку краєзнавства» (1964).
В. Грабовецький багато зробив для розвитку української наукової біографістики. У своїх численних працях він висвітив життя і діяльність національних героїв – Мухи, С. Наливайка, Гната й Семена Височанів, Б. Хмельницького, Д. Нечая, М. Кривоноса, О. Довбуша, І. Капущака, В. Баюрака, І. Бойчука та ін. Він також витяг із забуття першого літописця Гуцульщини Петра Ступницького, написав про свого батька Василя Дмитровича – стрільця УГА, а також про багатьох вчених, церковних та громадських діячів.
У науковому доробку В. В. Грабовецького налічується понад 50 праць із проблематики різних історичних дисциплін, зокрема історіографії: історіографічні огляди праць істориків України, рецензії на праці М. Грушевського, І. Крип’якевича, Я. Ісаєвича, М. Кравця, І. Бойка, О. Апановича, Я. Дашкевича та ін. Також вчений сприяв розвитку археографії. Він виявив в архівах і опублікував багато нових документів. Так, у додатках до монографії про повстання Мухи 1490-1492 років він подав у оригіналі і перекладі 70 основних документів, що були бібліографічною рідкістю. Так само й у монографії «Олекса Довбуш» (1994) та ін.
З питань генеалогії вчений опублікував статтю «До питання про генеалогію учасників народних рухів у Галичині XV-XVIII століть» (1965), дослідив й генеалогію власного роду (дрібних галицьких бояр).
Питання хронології порушувалося ним у статтях «Як і коли виник Львів» (1975-1981), «День перший і останній (Б. Хмельницького)»(1982), «Як і коли виник Галич» (1982), «Скільки років Скиту Манявському» (1985) та ін.
В науковому доробку В. Грабовецького значне місце посідають його картографічні праці. Особливістю праць вченого є те, що крім джерел, в них подаються карти й схеми, наприклад «Карта походів Олекси Довбуша. 1738-1745 рр.» (1957, 1959, 1988). Подаються також карти походів різних загонів опришків, карти й схеми періоду Хмельниччини («Національно-визвольна війна на західноукраїнських землях 1648 р.») та інші різні схеми («Схема «Облога Львова… 1655р.», «Битва під Зборовом 1649 р.»). Дослідник підготував авторські карти з історії Галицько-Волинського князівства XII-XIV ст., фортифікаційних споруд Галичини XIV-XVII ст., карти «Пам’ятники Т. Шевченкові на Прикарпатті» (1989), «Пам’ятники І. Франкові на Прикарпатті» (1990). І, нарешті, В. Грабовецький публікує свою унікальну працю «Історичний атлас Галичини. З праісторичних часів до XX століття. Карти, схеми, автентичні гравюри, печатки» (1996). Ця праця є першим завершеним історичним картографічним виданням з історії Галичини.
Професор В. Грабовецький зробив великий внесок в українську історичну вірменологію. Протягом багатьох років він досліджував історію вірменських поселень (колоній) у Галичині XVI-XVIII ст. Виступав з цим питанням на наукових конференціях (1959, 1964, 1971). Вчений опублікував ряд статей з історії вірменських колоній Львова, Станиславова (1958), Галича (1959), Снятина (1965), Кут (1967), Тисмениці (1987). Цю всю проблематику він узагальнив у монографічних працях «Вірменські поселення на Україні в XVI-XVIII ст.» (ще в 1970-х роках підготовлена до друку) та фундаментальній праці «Вірмени на Прикарпатті. З історії етнічних груп Галичини» (2000), написану у співавторстві зі своїм сином Богданом Грабовецьким.
Незважаючи на атеїстичну ідеологію радянських часів, В. Грабовецький, досліджуючи історію України, зумів у деяких своїх працях вказати на прогресивну роль Української Церкви (рецензія на статтю Я. Ісаєвича «Братства та їх роль в розвитку української культури», 1967; монографія «Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648-1654 рр.», 1972 та ін.)
У 1971 році першою енциклопедичною статтею «Скит Манявський» В. Грабовецький започаткував серію праць про цей дивовижний монастир. Далі виходять праці: «Велискитська обитель» (1976), «Над Батерсом рікою» (1976), «Скит Манявський» (1977), «Скільки років Скиту?» (1985), «Скит Манявський – перлина історії культури та мистецтва на Прикарпатті» (1993), «Скит Манявський серед монастирів Прикарпаття XII-XIX ст. В літописі та ілюстраціях» (2012).
З нагоди 850-річчя створення Галицького Євангелія Грабовецький публікує статті «Євангелія на Прикарпатті» (1995), де звернув увагу на відомі Галицькі та Крилоські Євангелія за 1144, 1226, 1226-1304, 1565 роки та поширення церковних книг в Галичині у XVI-XVIII ст.
Як колишній учень семінарії Грабовецький згадує своїх церковних наставників – архієпископа Йосипа Сліпого та митрополита Андрея Шептицького у статтях на сторінках газети «Нова зоря» та в праці «Андрей Шептицький і Прикарпаття…» (2009).
В 1999 році виходить праця В. Грабовецького «Сторінки літопису Івано-Франківського Катедрального Собору Святого Воскресіння…» (1999), в якому його по смерті будуть відспівувати.
Багато ще задумував, планував вчений, багато чого хотів завершити, опублікувати для широкого загалу, але 4 грудня 2015 року перестало битися серце невтомного дослідника на історичній ниві, відомого вченого, краєзнавця, академіка В. В. Грабовецького.
По собі вчений залишив вагомий за змістом і величиною творчий (науковий) доробок, який ще потребує ґрунтовного вивчення і дослідження науковцями.
У дослідженні історії краю його вклад особливий, а обсяг зробленого вражає масштабністю і багатогранністю. Це стало можливим завдяки великій цілеспрямованості, наполегливості, працьовитості вченого, який пройшов нелегкий, але великий шлях: від пастушка, хлопчини з бідної багатодітної сім’ї, до академіка АН Вищої школи України.

Список використаної літератури.
1. Арсенич П. Спогади про співпрацю з професором Володимиром Грабовецьким / П. Арсенич. // Галичина. – 2013. – Ч. 22-23.
2. Бурнашов Г. Академік Володимир Грабовецький / Г. Бурнашов. – Тернопіль, 2002. – 68 с.
3. Вегеш М. Академік Володимир Грабовецький – визначний історик України / М. Вегеш. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006. – 432 с.
4. Гаврилів Б. Історія Прикарпаття в краєзнавчих дослідженнях: Вибрані статті / Б. Гаврилів. – Івано-Франківськ, 2013. – С. 371-374.
5. Історик України: Ювілейний збірник на пошану академіка Володимира Грабовецького. – Івано-Франківськ: Нова зоря, 1998. – 300 с.
6. Михайлина П. Володимир Грабовецький – історик України / П. Михайлина, М. Вуянко. – Івано-Франківськ, 1993. – 98 с.
7. Морозюк В. Іменний часослов-2 / В. Морозюк. – Івано-Франківськ: Типосвіт, 2014. – С.21-23.
8. На вівтар історії України: Ювілейний збірник на пошану академіка АН Вищої школи України професора В. В. Грабовецького. – Івано-Франківськ, 2008. – 564 с.
9. Цепенда І. До 85-річчя професора Володимира Грабовецького / І. Цепенда. // Галичина. – 2013. – Ч. 22-23. – С. 19-23.

Ярослав Галущак,
бібліограф ІІ категорії

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
Метки: , , , . Закладка Постоянная ссылка.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Это не спам.
сделано dimoning.ru

This blog is kept spam free by WP-SpamFree.

  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)