• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Директор АЦ "Эсхатон" - Олег Гуцуляк, Ph.D. - http://www.primordial.org.ua


Ярослав Галущак: Сторінками альманаху «Краєзнавець Прикарпаття»: бібліографічне дослідження

Layout 1У наш новітній час, коли Україна на даному етапі своєї історії ось уже 25 років стверджується як незалежна держава поглиблюється й духовно-культурний потенціал як всієї країни, так і її регіонів. У суспільному житті посилюється роль історичної науки, краєзнавства, історичного краєзнавства в осмисленні багатовікової минувшини, тобто розуміння закономірностей і тенденцій внутрішнього розвитку в загальноукраїнському і регіональному контекстах. Краєзнавство, історичне краєзнавство відіграє величезну роль в розчищенні, відновленні, наповненні джерел національної пам’яті, відживленні, зміцненні та активізації національної свідомості на локально-регіональному (крайовому) рівні.
Г.С. Дем’янчук у своїй праці (довершеній його синами) «Українське краєзнавство: сторінки історії» (2006) так написав про роль краєзнавства: «Краєзнавство, як вияв самопізнавальних та практичних потреб окремих громад суспільства, відіграє велику роль не тільки як підґрунтя історичних та природничих наук; постачальник «місцевих фактів» для узагальнень у фундаментальних працях (допоміжне знання), а й як активний чинник формування побутово-історичної (буденної) свідомості населення, особливо підростаючого покоління, і чи не єдиний засіб для одержання інформації про довкілля (природне, історичне, економічне, літературно-мистецьке) в масштабах села, міста, району, області».
Для подальшого дослідження потрібно визначитися з терміном «краєзнавство». «Українська радянська енциклопедія» (УРЕ, 1980) дає таке визначення: «Краєзнавство – всебічне вивчення частини країни (області, району, міста тощо) переважно місцевим населенням. Основним завданням краєзнавства є вивчення природи, населення, господарства, історії та культури рідного краю з пізнавальною, науковою, навчальною, виховною і практичною метою».
А ось як про це написано в «Енциклопедії сучасної України» (ЕСУ, 2014): «Краєзнавство у сучасному інформаційному суспільстві виконує науково-методичну, освітньо-просвітницьку та інформаційно-довідкову функції. Відповідно до суспільних функцій та історії формування, поширені два погляди на його сутність: 1) краєзнавство – міждисциплінарний науковий напрям; 2) краєзнавство – суспільний рух… за першим поглядом, краєзнавство – синтетична наукова дисципліна з комплексного дослідження незначних територій… Другий підхід акцентує увагу на освітньо-просвітницькій функції краєзнавства і розглядає його як діяльність науковців та місцевих аматорів… З цього погляду краєзнавчі дослідження мають виключно науково-популярне спрямування… Отже, краєзнавство синтезує знання інших наук, а необхідною умовою його розвитку є діяльність як науковців, так і місцевих дослідників-аматорів… Метою краєзнавства є виховання патріотизму, любові до рідного краю, «малої батьківщини»…».
Оскільки наш досліджуваний об’єкт більш тяжіє до історичного краєзнавства, то слід розшифрувати і цей термін. Ось як про це пише О.М. Уривалкін («Історичне краєзнавство: навч. посіб.», 2006): «Існують різні напрями краєзнавства. Історичне краєзнавство акцентує свою увагу на вивченні історії рідного краю. Воно як складова частина загального краєзнавства являє собою галузь прикладної історії та відрізняється двома суттєвими ознаками: 1) локальністю досліджуваних історичних подій, матеріалізованих в пам’ятках історії та культури; 2) діяльним характером. Іншими словами, це не тільки галузь наукового пізнання, але й сфера активної практичної діяльності. Історичне краєзнавство займається об’єктами, які, з одного боку, належать до загального краєзнавства, з другого – до історії. Як частина історичної науки воно базується на тих самих методологічних засадах, що й історична наука. Історичне краєзнавство та історична наука взаємозбагачують і взаємодоповнюють одне одного. Без історичного краєзнавства історичній науці загрожує перетворення на абстрактне теоретизування, відірване від краєзнавство конкретної історичної основи. Без історичної науки історичне краєзнавство могло б лише описувати численні факти без узагальнень».
Про те, що досліджує історичне краєзнавство так написано в «Енциклопедії історії України» (ЕІУ, 2008): «Краєзнавство історичне досліджує як історію того чи іншого краю або окремого населеного пункту, так і історію вулиць, фабрик, заводів, різних форм організації сільськогосподарського виробництва, наукових, культурно-освітніх установ, пам’яток історії та культури, воно також досліджує життя й діяльність вдатних політичних, державних, військових, наукових діячів, народних героїв, відомих письменників та митців, життєвий і творчий шлях яких, тим чи іншим чином, пов’язаний з даним краєм. Такі дослідження здійснюються на основі найрізноманітніших джерел, що належать до конкретних етапів історії краю».
Згідно даних визначень краєзнавцем можна назвати людину, яка володіє інформацією про даний край, досліджує його і популяризує його в Україні й світі.
Визначившись з термінами (поняттями) можна далі перейти до історії нашого питання.
У 1990 році в Києві відбувся Перший всеукраїнський краєзнавчий з’їзд, який проголосив відродження Всеукраїнської спілки краєзнавців (ВУСК). Головою Правління ВУСК став академік П.Т. Тронько. У 1993 році Міністерство юстиції України зареєструвало ВУСК. У 2008 році ВУСК перейменовують (за значні досягнення) в національну спілку краєзнавців України (НСКУ). А з 2012 року (після смерті П. Тронька) Головою НСКУ став доктор історичних наук О.П. Реєнт.
З 1993 року в Києві щоквартально починає виходити журнал «Краєзнавство» як друкований орган ВУСК (потім НСКУ). Це на республіканському рівні. А що на місцевому (обласному) рівні?
17 травня 1991 року в Івано-Франківську (обласному центрі) на Установчій конференції Обласна Організація (ІФ ОО) ВУСК затвердила статут Івано-Франківської обласної організації ВУСК (ІФ ОО ВУСК). Головою її правління обрали професора В.В. Грабовецького. У 1996 році його на цій посаді замінив доцент Б.М. Гаврилів (академік В.В. Грабовецький став Почесним головою ІФ ОО ВУСК). На сьогоднішній день Головою правління ІФ ОО НСКУ є М.Ю. Косило – Директор Обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді (ОДЦТКУМ).
У 1992 році з ініціативи професора В.В. Грабовецького було започатковано журнал «Краєзнавець Прикарпаття» як друкований орган ІФ ОО ВУСК. Проте через певні об’єктивні обставини вийшло друком лише два номери.
У 2003 році, коли з’явилася можливість, було відновлено випуск часопису. Його повна назва – Регіональний науково-методичний альманах «Краєзнавець Прикарпаття» (виходить двічі на рік).
У зв’язку з цим хочу процитувати привітальне слово Голови Правління ВУСК, академіка НАН України, Героя України П.Т. Тронька («Редакції журналу «Краєзнавець Прикарпаття» його авторам та читачам»): «Щиро радію появі першого в Галичині часопису, який буде прививати поколінню незалежної України почуття любові до рідного краю та глибокої поваги до віковічних народних традицій. Сподіваюсь на зростання рядів літописців Прикарпаття, які будуть продовжувати вивчення безцінних історико-культурних та природних скарбів батьківської землі, що значно збагатить духовну скарбницю нашої історичної пам’яті» (Краєзнавець Прикарпаття. – 2003. – №1.).
А ось що про цю подію в житті області написав директор ОДЦ ТКУМ М.Ю. Косило: «Краєзнавство займає особливе місце у здійсненні державотворчих процесів. Оскільки без знання рідного краю, його історії, культури неможливо уявити громадянина своєї країни. З точки зору його впливу на виховання у населення, особливо молоді, любові до рідної землі, шани та поваги до традицій українського народу, краєзнавство важко переоцінити як унікальний інструмент. Тому започаткування альманаху «Краєзнавець Прикарпаття» є логічною і послідовною дією, спрямованою на вирішення цих завдань» (Краєзнавець Прикарпаття. – 2003. – №1.).
Програмними цілями часопису було визначено краєзнавство, народознавство, туризм та педагогічна діяльність, причому краєзнавство у всьому спектрі своєї багатогранності та різнонаправленності.
Засновниками альманаху «Краєзнавець Прикарпаття» виступили: ІФ ОДЦ ТКУМ – директор М.Ю. Косило та ІФ ОО ВУСК – Голова – Б.М. Гаврилів. Видавцем став Видавничо-інформаційний центр ІФ ОДЦ ТКУМ.
Було обрано й редакційну колегію (редколегію) альманаху. Головним редактором було запрошено акад. В.В. Грабовецького. Науковий редактор – Б. Гаврилів. Шеф-редактор – М. Косило. Колегія – М. Кугутяк, В. Любінець, Б. Мицкан, М. Паньків, Б. Савчук. Відповідальний секретар – Ю. Угорчак. Літературний редактор – Г. Горбань. Технічний редактор – В. Вітенко. Художній редактор – Я. Оленюк. Відповідальний за випуск – М. Косило. Ось така була перша редколегія альманаху від №1, 2003 року до №3, 2004.
Далі відбуваються деякі зміни в редколегії. Головний редактор – В. Грабовецький. Введено посаду заступника головного редактора – Б. Гаврилів. Шеф-редактор – М. Косило. Колегія розширяється – Г. Горбань, Т. Завгородня, М. Кугутяк, В. Любінець, Б. Мицкан, М. Паньків, Б. Савчук, С. Хороб. Відповідальний секретар – Ю. Угорчак. Новий літературний редактор – Я. Довган. І нова відповідальна за випуск – І. Косило. Ось такий склад редколегії альманаху від №4, 2004 до №7, 2006.
Від №8, 2006 до №13, 2009 новим літературним редактором часопису працював А. Мінів. А з №14, 2009 по №26, 2015 літературним редактором знову працює Я. Довган.
У 2013 році знову зміни в редколегії альманаху. Головний редактор – В. Грабовецький. Тепер уже два заступники головного редактора – Б. Гаврилів та М. Косило. А шеф-редактором стала І. Косило. Колегія – Г. Горбань, Т. Завгородня, М. Кугутяк, В. Любінець (пізніше помер), Б. Мицкан, М. Паньків, Б. Савчук, С. Хороб. Відповідальний секретар – Ю. Угорчак. Літературний редактор – Я. Довган. Відповідальний за випуск – І. Косило.
У 2014 році у редакційну колегію альманаху входить Є. Баран.
Як ми бачимо, основу редколегії часопису склали викладачі Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (ПНУС): В. Грабовецький, Б. Гаврилів, Т. Завгородня, М. Кугутяк, Б. Мицкан, М. Паньків, Б. Савчук, С. Хороб, Є. Баран та Ю. Угорчак – директор Музею освіти Прикарпаття. А також М. Косило та І. Косило – ІФ ОДЦ ТКУМ. Г. Горбань – заступник директора Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка (ОУНБ). Я. Довган працював редактором у видавництві «Лілея-НВ».
І ось у мене в руках останній №26 за 2015 рік альманаху «Краєзнавець Прикарпаття». Із глибоким сумом доводиться писати, що це останній (посмертний) випуск альманаху його головного редактора академіка Володимира Васильовича Грабовецького. Що далі буде з альманахом, які зміни відбудуться в редакційній колегії, достеменно поки що невідомо.
Згідно програмних цілей альманаху «Краєзнавець Прикарпаття», закладаються й відповідні рубрики часопису, які ми розглянемо більш детальніше (додамо трохи статистики й математики).
З часу заснування часопису-піврічника з 2003 року по 2015 рік включно, тобто за 13 років, вийшло 26 номерів альманаху (№26 – надіюсь не останній). У цих номерах (випусках) було відкрито 30 рубрик. Частина з них – постійно діючі, потужні, наповнені рубрики. А частина – менш потужні, менш наповнені рубрики. Деякі рубрики відкрилися, можливо, пробно, тимчасово, можливо під статтю (або декілька статей). Також окремі випуски (частини) альманаху були присвячені великим ювілейним датам, матеріалам конференцій тощо (15 випусків).
Далі перелічимо назви рубрик, згідно їх потужності, наповненості, в яких номерах вони відкривалися та кількість публікацій (статей) в них:
1) НСКУ (дана рубрика об’єднує матеріали по Спілці, по НСКУ та ІФ ОО НСКУ): 20 номерів – 3, 5, 8, 10, 12-26 – 44 публікації;
2) 3) 4) Ювілеї, Некрологи, Наші автори: 26 номерів – від 1 по 26 включно — 136 публікацій;
5) Історія краю в іменах (Імена): 23 номери – 3-22, 24-26 – 100 публікацій;
6) Дослідження давньої історії та культури Прикарпаття: 18 номерів – 1, 2, 4-9, 11, 13, 14, 16, 17, 21-25 – 86 публікацій;
7) Люби і знай свій рідний край: 20 номерів – 2-9, 11, 13, 14, 16-19, 21, 22, 24, 25, 26 – 66 публікацій;
8) З історії визвольних змагань: 19 номерів – 1, 3-9, 11, 14, 15, 17, 19-22, 24-26 — 57 публікацій;
9) Літературна сторінка: 20 номерів – 1-8, 10-18, 22, 24, 26 – 41 публікація;
10) З історії культури і освіти: 13 номерів – 1, 3, 5, 6, 9, 10, 12, 13, 14, 16, 18, 19, 26 – 41 публікація;
11) Слідами спогадів (Спогади): 17 номерів – 8, 9, 11-22, 24-26 – 29 публікацій;
12) Музеї: 19 номерів – 3-20, 24 – 26 публікацій;
13) Наш край у ІІ Світовій війні: 4 номери – 1-3, 25 – 14 публікацій;
14) Прикарпаття – край туризму: 5 номерів – 1, 2, 4, 5, 7 – 12 публікацій;
15) Пам’ятки духовної культури: 9 номерів – 6, 7, 9, 10, 15, 16, 19, 21, 24 – 12 публікацій;
16) Дослідження юних: 7 номерів – 3-6, 9, 10, 15 – 10 публікацій;
17) Рецензії, огляди: 5 номерів – 16, 17, 19, 21, 24 – 7 публікацій;
18) Знахідки: 4 номери – 11, 13, 15, 25 – 4 публікації;
19) Бібліографія: 4 номери – 4, 7, 10, 13 – 4 публікації;
20) З історії національностей краю: 3 номери – 4, 11, 16 – 3 публікації;
21) Дискусії: 2 номери – 19, 20 – 3 публікації;
22) Нумізматика і фалеристика: 2 номери – 14, 15 – 3 публікації;
23) Мистецько-етнографічні дослідження: №2 – 5 публікацій;
24) Педагогіка та методика: №2 – 4 публікації;
25) Мальовниче Прикарпаття: №2 – 1 публікація;
26) З історії політичного життя краю: №7 – 1 публікація;
27) Голодомор як геноцид українців: №11 – 1 публікація;
28) Наші Родоводи: №11 – 1 публікація;
29) Історія і мистецтво: №5 – 1 публікація;
30) Методика краєзнавчої роботи: №22 – 1 публікація
Всього 30 рубрик та близько 600 публікацій (статей, оглядів, рецензій тощо).
А далі розпишемо хронологічно окремі частини випусків, присвячені великим ювілейним датам, матеріалам конференцій, темам. Покажемо кількість публікацій в них:
1) Історія Прикарпаття у краєзнавчих дослідженнях: 2003. – №1 – 8 публікацій;
2) До 80-річчя ВУСК: 2005. – №5, №6 – 3 публікації;
3) До 135-річчя В. Стефаника: 2006. – №7 – 5 публікацій;
4) До 150-річчя І. Франка: 2006. – №8 – 9 публікацій;
5) До 100-річчя Р. Шухевича та 65-річчя УПА: 2007. – №10 – 9 публікацій;
6) До 55-річчя ІФ ОДЦ ТКУМ: 2008. – №11 – 2 публікації;
7) До 100-річчя С. Бандери: 2008. – №12 – 8 публікацій;
8) До 90-річчя проголошення ЗУНР: 2008. – №12 – 3 публікації;
9) До 90-річчя П. Тронька: 2010. – №15 – 3 публікації;
10) До 140- річчя В. Стефаника: 2011. – №17 – 4 публікації;
11) До 200-річчя М. Шашкевича та І. Вагилевича: 2011. – №11 – 8 публікацій;
12) До 350-річчя Івано-Франківська: 2012. – №19 – 8 публікацій;
13) Історія одного села (Заріччя): 2012. – №20 – 6 публікацій;
14) До 200-річчя Т. Шевченка: 2014. – №23, №24 – 17 публікацій;
15) До 150-річчя А. Шептицького: 2015. – №26 – 8 публікацій.
Всього 15 річниць (тем) та понад 100 публікацій.
Отже, за 13 років існування альманаху було випущено 26 номерів (випусків), у яких було відкрито 45 рубрик та тем (річниць), у яких, в свою чергу, було надруковано понад 700 публікацій (статей, повідомлень, рецензій тощо). В середньому по 27 публікацій на номер.
А тепер визначаємося з авторами-дописувачами альманаху «Краєзнавець Прикарпаття». А ними були (за ці 13 років) краєзнавці різного віку (і молоді, і пенсіонери, і зовсім юні – школярі, студенти), різних професій, посад, з науковими званнями і без них, викладачі ПНУС та інших вузів, члени НСКУ та ін. Але їх всіх об’єднує одне – любов та інтерес до рідного краю, до його минувшини.
Я не полінуюсь і перелічу всіх авторів-дописувачів альманаху за 13 років його існування (2003-2015). Спочатку буде записаний порядковий номер автора згідно алфавіту, потім прізвище, ім’я, потім, якщо ПНУС, літера «У», а потім кількість праць даного автора.
1) Андреєва Т. – 1;
2) Андруняк Т. – 1 ;
3) Андрухів І. – 1;
4) Антонюк І. – У – 1;
5) Арсенич П. – У – 29;
6) Артюх В. – 1;
7) Бабій В. – 3;
8) Бабій Л. – 1;
9) Базюк С. – 1;
10) Бакала В. – 2;
11) Баран В. – 1;
12) Баран Є. – У – 6;
13) Березовський П. – 2;
14) Бігун В. – 1;
15) Бігусяк М. – У – 1;
16) Білинкевич І. – 1;
17) Бойкевич О. – 1;
18) Бойко Б. – 1;
19) Бойко І. – 5;
20) Бойко Н. – 1;
21) Бойчук З. – 1;
22) Бондарев І. – 11;
23) Бревко Р. – 1;
24) Брицька Г. – 1;
25) Будкевич В. – 1;
26) Бурдуланюк В. – У – 17;
27) Бурдуланюк Г. – У – 3;
28) Бурнашов Г. – 1;
29) Василик І. – 1;
30) Василишин Я. – У – 1;
31) Васильчук М. – У – 1;
32) Великочій В. – У – 1;
33) Вербич С. – 1;
34) Винник М. – У – 1;
35) Виноградник Т. – 8;
36) Вінтоняк М. – 1;
37) Войцехівська М. – 1;
38) Вол Б. – 1;
39) Волощук Ю. – У – 1;
40) Воробець М. – 6;
41) Вуянко М. – 1;
42) Габорак М. – 7;
43) Гаврилів Б. – У – 40;
44) Гаврилів М. – У – 3;
45) Гайдукевич О. – У – 3;
46) Гандзюк Р. – 1;
47) Головатий М. – 4;
48) Головчанська У. – 1;
49) Голояд Б. – У – 1;
50) Голояд З. – 1;
51) Голояд Р. – 1;
52) Голубков В. – 1;
53) Горбань Г. – 5;
54) Горішевський Г. – У – 1;
55) Грабовецький В. – У – 11;
56) Грещук В. – У – 1;
57) Гуйванюк М. – 2;
58) Гук В. – 7;
59) Гурак І. – У – 1;
60) Гуцуляк О. – У – 3;
61) Дашкевич Я. – 1;
62) Держицька І. – 1;
63) Дідик О. – У – 1;
64) Дзурак М. – 1;
65) Добржанський О. – 1;
66) Довгуник Д. – 1;
67) Домбровська Д. – 1;
68) Драбчук І. – 14;
69) Драгомирецький П. – У – 7;
70) Дудик Р. – У – 1;
71) Духович Н. – 1;
72) Єгрешій О. – У – 4;
73) Єдрик Б. – 1;
74) Жерноклеєв О. – 1;
75) Житкевич А. – 1;
76) Завгородня Т. – У – 4;
77) Заморока Г. – 3;
78) Загребельська С. – 1;
79) Захарова М. – 1;
80) Зозуляк В. – 1;
81) Зрайко Б. – 1;
82) Зубрицький О. – 1;
83) Іванчук М – 3;
84) Ігнатюк В. – 1;
85) Ідзьо В. – 2;
86) Ільків М. – 1;
87) Карась Г. – У – 2;
88) Карп’як І. – 3;
89) Качкан В. – 1;
90) Кирилаш Л. – 2;
91) Кващук В. – У – 3;
92) Квич В. – У – 1;
93) Кіндратюк Б. – У – 5;
94) Коземчук Я. – У – 1;
95) Концур Н. – У – 1;
96) Король Е. – 1;
97) Королько А. – У – 8;
98) Коруняк О. – 1;
99) Косило І. – 16;
100) Косило М. – 25;
101) Косило С. – 1;
102) Кочкін І. – У – 6;
103) Кравчук К. – 1;
104) Купчинський Б. – 4;
105) Курищук В. – 8;
106) Кучірка Г. – 1;
107) Кушнір Б. – 1;
108) Лаппо В. – У – 2;
109) Левицький А. – 4;
110) Левицький В. – 4;
111) Лесів С. – 1;
112) Лесюк О. – 1;
113) Лишега Л. – 2;
114) Лотоцький В. – У – 1;
115) Лукань В. – У – 5;
116) Луцюк Г. – 2;
117) Луцький В. – У – 2;
118) Луцький Я. – У – 4;
119) Любінець В. – 1;
120) Максим’юк М. – 2;
121) Маланюк Т. – У – 5;
122) Манюх О. – 1;
123) Марискевич Т. – 1;
124) Марченко Г. – 1;
125) Марчук В. – У – 1;
126) Марчук Г. – У – 2;
127) Марчук Н. – 1;
128) Мацкевий Л. – 1;
129) Медвідь Н. – 1;
130) Мельник У. – У – 1;
131) Мельничук І. – 1;
132) Миронюк І. – У – 2;
133) Мицан Д. – У – 2;
134) Мицан М. – 1;
135) Мицкан Б. – У – 1;
136) Мойсюк М.В. – 1;
137) Мойсюк М.І. – 1;
138) Монолатій І. – У – 7;
139) Мороз І. – 1;
140) Мороз М. – 1;
141) Морозюк В. – 10;
142) Мохорук З. – 3;
143) Нагірний М. – 2;
144) Нагірний Р. – 1;
145) Нагірняк М. – У – 1;
146) Недільський С. – У – 1;
147) Оленюк Я. – 1;
148) Олійник М. – 4;
149) Осадчук П. – 1;
150) Павличко Д. – 1;
151) Павлюк П. – 1;
152) Павлючок Я. – У – 1;
153) Паньків В. – 2;
154) Паньків М. – У – 1;
155) Пасічняк Н. – 1;
156) Педич В. – 1;
157) Пелипейко І. – 3;
158) П’єх І. – 1;
159) П’єх Олег – 1;
160) П’єх Ольга – 1;
161) Пилипів О. – У – 2;
162) Підберезька Л. – 1;
163) Погребенник Ф. – 1;
164) Погребенник Я. – 1;
165) Пожоджук Д. – 2;
166) Полєк В. – У – 2;
167) Поліщук Л – 1;
168) Приймак Я. – 1;
169) Припхан Р. – 1;
170) Прокоп’юк І. – 1;
171) Проців Л. – У – 1;
172) Процька О. – У – 1;
173) Пушик С. – У – 1;
174) Радчук І. – 1;
175) Райківський І. – У – 2;
176) Рега Н. – 2;
177) Ризюк Р. – 1;
178) Рис Г. – У – 1;
179) Ричій О. – 1;
180) Ровенко О. – 7;
181) Романів О. – 2;
182) Романюк В. – 1;
183) Рудик Р. – 1;
184) Рут Є. – 1;
185) Салига Н. – У – 7;
186) Сворак С. – У – 1;
187) Свягла О. – 1;
188) Сельський В. – У – 1;
189) Семко С. – 1;
190) Середяк А. – 1;
191) Сигидин М. – У – 4;
192) Синиця О. – 1;
193) Сіреджук П. – У – 3;
194) Скоморовський В. – У – 1;
195) Смирнов В. – 4;
196) Соколовська І. – 1;
197) Соколовський З. – 1;
198) Сорич В. – 1;
199) Стефанюк Г. – У – 1;
200) Стопчатівський В. – У – 1;
201) Сурмач О. – 1;
202) Табачин Л. – У – 3;
203) Тарабан В. – 1;
204) Таран І. – У – 1;
205) Тимів І. – 10;
206) Тимків В. – 1;
207) Тимчук М. – 1;
208) Ткачук Т. – 1;
209) Томин Ю. – У – 1;
210) Трак А. – У – 1;
211) Треф’як Я. – 1;
212) Тронько П. – 1;
213) Турянська О. – 1;
214) Угорчак Ю. – У – 31;
215) Федорак В. – 1;
216) Федорів Т. – 1;
217) Федунків З. – 7;
218) Фіглевський В. – 2;
219) Фіглевський М. – У – 5;
220) Флис С. – 2;
221) Ханенко М. – 2;
222) Харитон В. – 3;
223) Чех У. – 1;
224) Чиплик І. – 1;
225) Чоловський П. – У – 1;
226) Чорненький Р. – У – 1;
227) Чудовська М. – У – 1;
228) Шатрук С. – 1;
229) Шатурма О. – 2;
230) Шеремет О. – 3;
231) Шкрібляк Б. – 1;
232) Шкрібляк О. – 1;
233) Шпільчак А. – 1;
234) Шпільчак В. – У – 1;
235) Шпільчак У. – У – 3;
236) Шутка Р. – 1;
237) Щербина М. – 1;
238) Юрчинська О. – 1;
239) Яворський Ю. – У – 1;
240) Яковишин А. – 1;
241) Яневич Б. – 2;
242) Янко І. – 4;
243) Яремчук М. – 1;
244) Ярош Я. – 1;
245) Янченко Р. – 5.
Як ми бачимо, з цих 245 авторів-дописувачів альманаху – 53 (понад п’яту частину) мають відношення до ПНУС (викладачі, працівники, аспіранти, студенти). Вони опублікували 263 свої праці. Отже, з понад 700 опублікованих статей (рецензій, оглядів), 263належать викладачам, студентам ПНУС. А це «понад-понад» третину всіх опублікованих праць в альманаху «Краєзнавець Прикарпаття».
А тепер визначимо з цих 245 авторів найбільш активних дописувачів альманаху за кількістю опублікованих праць. Отож, активна «двадцятка» («20»).
1. Гаврилів Б. – У – 40;
2. Угорчак Ю – У – 31;
3. Арсенич П. – У – 29;
4. Косило М. – 25;
5. Бурдуланюк В. – У – 17;
6. Косило І. – 16;
7. Драбчук І. – 14;
8. Грабовецький В. – У – 11;
9. Бондарев І. – 11;
10. Морозюк В. – 10
11. Тимів І. – 10;
12. Королько А. – У – 8;
13. Виноградник Т. – 8;
14. Драгомирецький П. – У – 7;
15. Габорак М. – 7;
16. Гук В. – 7;
17. Монолатій І. – У – 7;
18. Ровенко О. – 7;
19. Салига Н. – У – 7;
20. Федунків З. – 7.
Ця найбільш активна частина («20») краєзнавців опублікувала 280 своїх праць з понад 700 надрукованих в часописі праць взагалі. І знову бачимо, що в цій «двадцятці» найбільш активну частину дописувачів (майже половину) складають викладачі ПНУС. Вони (ці 9 викладачів) опублікували 157 своїх праць з 280 в «двадцятці» (більше половини). А, в свою чергу, з них 5 викладачів (Гаврилів Б., Угорчак Ю., Арсенич П., Бурдуланюк В., Грабовецький В.) опублікували абсолютно більшу частину праць: з 157 – 128 праць, що говорить про надзвичайно плідну їхню працю в часописі.
Така поважна активність авторів-дописувачів (понад 700 статей), особливо викладачів ПНУС (280 статей), спричинилась до того, що скарбниця знань про наш рідний край Прикарпаття значно поповнилася новими цікавими матеріалами, а альманах «Краєзнавець Прикарпаття» став тим «рогом достатку», з якого у світ виливається той новий матеріал про наш край.
Як відомо, історія кожного села, містечка, міста складає частину історії даного регіону (краю, області), а історія кожного регіону країни складає її історію. В свою чергу, історія кожної країни входить як складова частина в історію континенту та загальносвітову історію. Отже, досліджуючи і публікуючи свій матеріал в часописі «Краєзнавець Прикарпаття», наші краяни-дослідники спричиняються до написання світової історії. І не тільки історії. Оскільки, краєзнавство – це багатогранна і різнопланова діяльність (як було написано на початку). Окрім того, публікуючи свій матеріал, автори популяризують в Україні і світі знання про свій рідний край.
У нашому краї (Прикарпатті), у нашій області (Івано-Франківській), понад 800 населених пунктів (сіл, селищ, містечок, міст) і тільки третина з них має видані (опубліковані) повні власні історії. Тому поле діяльності для краєзнавців-дослідників-популяризаторів величезне, роботи вже «початий край» (повно). І молодому поколінню краєзнавців треба виходити трудитися в це поле, досліджувати і прославляти рідний край. Про це можна сказати словами Б. Гавриліва: «Краєзнавець – значить патріот». Коротко, ємко, зрозуміло.
А на завершення своєї праці хочу процитувати уривки зі статті «Скарбниця краєзнавчих знань» («Краєзнавець Прикарпаття». – 2007. – №10) нашого покійного академіка В.В. Грабовецького: «Наш альманах гуртує навколо себе краєзнавців області, друкуючи на своїх сторінках краєзнавчі дослідження як учених, так і не титулованих дослідників Прикарпатського краю… Наш альманах став справжньою трибуною краєзнавців області, намагався охопити всі ланки краєзнавчої діяльності… Сьогодні перед когортою прикарпатських краєзнавців стоять завдання значно активізувати краєзнавчі осередки на місцях, залучати до них людей, які цікавляться історією рідного краю, особливо молодь, створювати місцеві заповідники пам’яток старовини та місць, пов’язаних з національно-визвольною боротьбою. Особливо важливою є організація ведення місцевими краєзнавцями літопису політичних, економічних та культурних подій, які відбуваються в даній місцевості. Це неоціненна скарбниця для майбутніх поколінь істориків-краєзнавців… Хочу подякувати всім тим, хто спричинився до виходу нашого альманаху:членам редакційної колегії, видавцям та авторам, без яких наш альманах не зміг би побачити світ. Бажаю ім. міцного здоров’я та нових цікавих матеріалів у нашому «Краєзнавці Прикарпаття»…».
Галущак Ярослав Любомирович
бібліограф ІІ категорії

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
Метки: , , , , . Закладка Постоянная ссылка.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Это не спам.
сделано dimoning.ru

This blog is kept spam free by WP-SpamFree.

  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)