• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.

«Українська мова – одна з найрозвиненіших мов світу, тому бережімо її чистоту», — доктор філологічних наук, професор Микола Лесюк

549739_263059857139478_1501479858_nЯк привити собі чи дітям багатство і чистоту мовлення, як формується мовне чуття – про ці та багато інших актуальних питань філології і українства загалом ми поспілкувалися з професором Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, завідувачем кафедри слов’янських мов, Заслуженим працівником освіти України Миколою Петровичем Лесюком.

1. Українська мова і діалекти: наскільки важливою є діалектологічна складова сучасної літературної мови.

На це питання можна б відповісти двома словами: надзвичайно важлива, але я хочу сказати дещо більше. Я не раз говорив про це студентам, писав у своїх публікаціях, що в радянські часи місцеві діалекти, говірки не те, що не шанували, а навпаки, зневажали, ігнорували, висміювали тощо. Наука діалектологія як галузь мовознавства нібито існувала, але існувала тільки у вузьких наукових кабінетах, а на практиці було зовсім інакше. Пригадую, коли вчився в школі, у нас не було жодного місцевого вчителя, усі були приїжджі зі східних областей України, дехто й з Росії. Отож, коли вчитель почув якесь екзотичне в його розумінні, тобто місцеве слово, то відразу реагував на нього. Хтось єхидно усміхався, хтось навіть викрикував, сварився. Правда, були між ними й культурні, толерантні люди, які терпеливо й лагідно пояснювали, що в літературній мові такого слова немає, що треба казати інакше. Дитина після такого висміювання замикалася в собі, на наступний раз боялася говорити, щоб знову не сказати щось не те чи не так.

Тепер ставлення до діалектів суттєво змінилося. Можна б зараз перелічувати десятки українських учених-діалектологів, які солідно і професійно займаються вивченням місцевих говірок, які в останні роки захистили докторські та кандидатські дисертації з діалектології. І все це завдяки директорові Інституту української мови НАН України професорові Гриценкові Павлові Юхимовичу, який сам усе своє наукове життя присвятив діалектологічній науці і заохочує до цього інших. Пам’ятаю, як він колись на засіданні нашої спецради із захисту кандидатських дисертацій говорив, звертаючись до Івано-франківських мовознавців, що ви, мовляв, сидите на скарбах, які треба досліджувати, вивчати і сміливо вводити в основний лексичний фонд української мови. І справді, як ті джерельця, що стікаються в одне русло, наповнюють ріку, роблять її повноводною, так діалекти, місцеві говірки наповнюють нашу загальнонаціональну мову роблять її потужною і багатою. Зрозуміло, що тут ідеться передовсім про лексику, про слова, але є чимало й граматичних форм, які було б не зайвим застосовувати в літературній мові. Це не означає, що кожне слово, яке побутує в народнорозмовній мові, обов’язково ввійде в основний лексичний склад. Шлях його до словника, до літературного твору довгий і важкий. Редактор, виявивши в автора якесь нове слово, відразу загляне у словник. Якщо він його в словнику не знайде, то викине й замінить загальновідомим відповідником. Якщо ж його не буде в літературному творі, то воно не потрапить у словник, якщо його немає в словнику, воно не потрапить на сторінки літературного твору. Ось і замкнулося коло. Правда, тепер багато авторів видають свої твори у власному редагуванні, тому можуть вільно використовувати будь-яку лексику, навіть вульгаризми, які, на мою думку, вживати та ще й пропагувати категорично не можна. Але вільне впровадження нормальної лексики в твори треба всіляко вітати, саме завдяки цьому тепер є немало художніх творів, а серед них і поетичних (див., наприклад, книжки косівського письменника Василя Шкургана та деяких інших), які вільно використовують місцеві вирази і слова. Правда, те, що деякі книжки не редагує посторонній редактор, теж погано, бо сам автор не зможе об’єктивно і якісно відредагувати свій твір. Отже, діалектологічна складова сучасної літературної мови є надзвичайно важливою.

2. Мовна гігієна і питання мовної порядності – наскільки вони є важливими для українця у сучасних (в т.ч. і політичних) реаліях.

О, як цікаво й оригінально Ви це окреслили – мовна гігієна! Я візьму собі цей вислів на озброєння. Якраз тепер, та, власне, уже цілий рік, я веду на обласному Івано-Франківському радіо передачі про культуру мовлення, про необхідність оберігати чистоту мови, про іншомовні (а в основному – російськомовні) впливи на наше мовлення. Але такий вислів не використовував. Як і вислів „мовна порядність“. Дякую Вам за ці вислови. Звичайно, це питання також дуже важливе. Наша мова надзвичайно загрожена, варто тільки перейтися телеканалами, радіостанціями FM, послухати, якою мовою спілкуються мешканці східних регіонів України, і цього буде достатньо, щоб зрозуміти, в якій ситуації перебуває державна українська мова – мова титульної нації. Ми мусимо випрошувати якісь квоти на телеканалах для української мови!! Чи хтось таке чув, бачив, щоб у своїй країні так зневажали рідну мову і виділяли їй лише якихось 35 відсотків ефірного часу? Скажіть про це французові, полякові тощо – вони реготатимуть, подумають, що це хтось божевільний таке придумав і таке каже. А це, на жаль, наша мовна дійсність… Ось таке багатовікове панування чужої мови в Україні не могло пройти безслідно для її мови та культури. Тому мова наша надзвичайно засмічена росіїзмами – як лексичними (бутилка, брезгувати, видворити, внушити та ін.), так і фонетичними (актьор, карніз, блєф, магазін і под.), морфологічними (бабушка, замітити, гардеробщиця, украшати, доламаний), граматичними (не дай Бог, перепись, подпись, мама – у звертанні, вечором, по місцям і т. ін.), акцентуаційними (нóвий, оди́надцять, укрáїнський), кальками типу міроприємство тощо. Ті чи інші росіїзми зустрічаються в мовленні різних людей, навіть високоосвічених. Вони прориваються спонтанно, тому що на слуху в людей – повсюдне використання російської мови, а повсюдне її „звучання“ не минає безслідно. І тут нема ради. Треба міняти мовну політику держави, треба обмежувати оце звучання чужої мови в нашому теле- та радіоефірі. Треба, звичайно, щоб і в школі звертали на це увагу, щоб учителі самі уникали чужих слів і виправляли неправильне мовлення учнів. Одним словом, треба вести цю роботу постійно і повсюдно. Наша мова варта того, щоб її вивчати, шанувати, використовувати, не ігнорувати, не переходити в розмові на російську, не соромитися, усіляко оберігати її.

3. Чи можна виробити мовне чуття як таке, а чи воно іде окремо від начитаності, ерудиції тощо.

Багаторічна праця у вищій школі дає підставу зробити висновок, що студенти-філологи мають різні зацікавлення. Хтось більше тягнеться до мови, когось більше цікавить література. Звичайно, коли людина активно працює над собою, то може оволодіти будь-яким предметом, але переважно це задається все ж таки природою. Знав немало відмінників навчання, які писали диктанти на двійки і, навпаки, середній студент може написати диктант на „відмінно“. Бо він має мовне чуття. Це проявляється й в інших ситуаціях – при виборі якоїсь граматичної форми, при виборі необхідного виразу тощо. Але знову ж таки, хочу повторити, коли людина багато читає, вона розвиває зорову пам’ять, збагачує свій інтелект і таким шляхом буде розвивати в собі й мовне чуття.

4. „Для зв’язки слів“: чи існують ефективні методики позбування слів-паразитів?

Це якраз можна назвати Вашим терміном – „мовною порядністю“. Над цим багатьом треба задуматися. Рідко хто не вживає слів-паразитів. Особливо серед молоді часто можна почути словечка типу кароче, тіпа, капєц, вопше, блін, фігня, пофіґ, нафіґа, йо-ма-йо, йо-пе-ре-се-те, йолки-палки, бляхи-мухи, даже, навіть, іменно, взагалі, допустім, вот, та інші. Такі слова, які називають паразитами, тобто зайвими, непотрібними словами, уживають і освічені люди, політики тощо. Це можуть бути слова чи словосполучення так би мовити, між нами кажучи, між іншим, умовно кажучи, треба сказати, треба відзначити, на мою думку, на нашу думку, скажімо, скажемо так, як вважають, як кажуть, та й так, та й таке, та й то, та й то-то і багато інших. Переважно ці слова, ці мовні вставки проявляються, проскакують спонтанно, тому людина мусить стежити за своїм мовленням. Не знаю якоїсь спеціальної методики, як позбутися цих словечок. Тут мусить бути скрупульозна, уважна, постійна робота над собою, над свої мовленням. Хотів тут зачепити ще одну проблему, пов’язану з Вашим питанням. Про вживання вульгаризмів, матюків. Культурній освіченій людині це аж ніяк не личить, хоч це не личить нікому. Тому треба оголосити бій, нещадну війну матюкам, не вживати вульгаризмів, які тепер густо культивуються як в усному мовленні, так і в пресі та навіть у художній літературі. Наша українська мова ніколи не знала таких грубих прокльонів, зав’язаних на сексуальній сфері, у яких згадується Бог, Матір – те що є найдорожчим для кожної людини. Це „подарунок“ від так званого „старшого брата“, який утверджує свою русіш-культуріш уже століттями в Україні і в світі.

5. Топ-5 Ваших особистих порад для вироблення красивого і чистого мовлення.

Спробуємо визначити основні чинники, які сприятимуть не тільки нашій культурі мовлення, але і взагалі нашій культурі, етиці.

По-перше, треба завжди говорити виразно, чітко, голосно. Особливо, коли людина знайомиться з кимось, представляє себе. Скаже, прогундосить собі під ніс своє ім’я, а людина не почула… І перепитувати незручно і потім не знаєш, як звернутися до людини. Та це не тільки при знайомстві. Це стосується всіх випадків життя. Чи це приватна розмова¸ чи офіційний виступ, людина повинна говорити виразно і чітко. Це відразу привертає увагу співбесідника чи слухача.

По-друге, треба говорити переконливо, не мнутися, не вставляти якісь непотрібні слова, не загикуватися, не тягнути звуки, не акати, не екати, не повторювати одні й ті ж слова. Такого не буде, якщо людина знатиме твердо, про що говорить, буде впевнена в цьому.

По-третє. При діалозі чи гуртовому спілкуванні не перебивати співбесідника, вислухати його, а потім почати звою розмову. Дуже негарно виглядає, особливо в теледискусіях, коли всі говорять зарáз, але при цьому кожен чує тільки себе. Така розмова нічого не дає.

Далі. Бажано завжди хоч подумки підготуватися до розмови чи якогось виступу. Продумати, що за чим говорити, щоб виступ чи розмова не виглядали сумбурно, хаотично. Має бути чітка послідовність у виступі чи в тираді. За важливістю, за логікою. Бажано зробити якийсь короткий висновок.

І останнє, хоч тут можна вишукувати й інші фактори , які впливають на наше мовлення. Якщо це розмова офіційна, треба використовувати тільки українську літературну мову. Думати над кожним своїм словом, не вживати без потреби іншомовних слів, не допускати у своє мовлення росіїзмів і, як уже згадувалося, без потреби – вставних слів. Намагатися правильно будувати речення, говорити якомога простіше, лаконічніше, щоб не заплутати самого себе і співрозмовника. Якщо це розмова в колі родини, в колі односельців, однодумців, то не слід цуратися слів із місцевої, рідної говірки. Пам’ятаймо, що наймилішою, найсолодшою, найчарівнішою є материнська мова, мова, якою мама вчила говорити, якою наспівувала над колискою рідні пісні. І шануймо свою рідну мову. Українська мова – одна з найрозвиненіших мов світу, тому бережімо її чистоту, вона того варта!

Спілкувалася Іванна Стеф’юк

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
Метки: , , . Закладка Постоянная ссылка.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Это не спам.
сделано dimoning.ru

This blog is kept spam free by WP-SpamFree.

  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)