• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Что такое "Мезоевразия" - https://uk.wikipedia.org/wiki/Мезоєвразія
    Апология национализма - http://www.mesoeurasia.org/archives/19348
    Институт стратегического анализа нарративных систем - http://narratio.primordial.org.ua
    Консалтинговая формация "Примордиал-Альянс" - http://alliance.primordial.org.ua
    Форум "Сверхновая Сарматия" - http://intertraditionale.forum24.ru


Тарас Чухліб: Гетьман Хмельницький — це український Джордж Вашингтон

«ПОЛЬСЬКИЙ ПРЕМЬЄР-МІНІСТР ПОМИЛЯЄТЬСЯ, АДЖЕ ГЕТЬМАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ – ЦЕ УКРАЇНСЬКИЙ ДЖОРДЖ ВАШИНГТОН!», — зазначив в інтерв’ю польській газеті «РІЧ ПОСПОЛИТА» український історик Тарас Чухліб

З пропозицією прокоментувати висловлені нещодавно прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким знання давньої історії України головний редактор газети «Річ Посполита» Богуслав Хробот звернувся до відомого українського історика, співробітника Інституту історії України, доктора наук Тараса Чухліба.

— Пане Тарасе, нещодавно польське та українське суспільство було збурене словами прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького про те, що гетьмана Богдана Хмельницького можна порівняти з вождями націонал-соціалізму Гітлером і Гімлером… Як Ви можете прокоментувати його висловлювання?

Доктор Тарас Чухліб: Відверто кажучи, дуже здивований такою викривленою історичною пам’яттю поважного державного діяча сучасної Польщі… Очевидно, польське суспільство та його інтелектуали дадуть гідну оцінку поганим знанням з давньої історії польсько-українських стосунків свого очільника. Адже сьогодні кожен український школяр знає, що гетьман Богдан Хмельницький у 1648 році розпочав боротьбу за відновлення незалежності Русі та у результаті багатолітнього збройного спротиву заснував Українську державу, яка була відроджена спочатку у 1917 — 1921 роках, а потім – у 1991 році й існує до цього часу.
Богдан Хмельницький є таким самим героєм для українців, як наприклад Джордж Вашингтон для американців, або ж Симон Болівар для болівійців чи колумбійців. Ця особистість – символ боротьби українського народу за свободу! Велике повстання в українських воєводствах Речі Посполитої – Київському, Брацлавському та Чернігівському – розпочалося у січні-лютому 1648 року. Однак спочатку повстанці не боролися проти польського короля, а лишень добивалися рівних політичних прав для українських козаків, шляхти та духовенства у межах Речі Посполитої. Наприклад, однією з вимог Богдана Хмельницького до Варшави було те, щоб 4 православних єпископів з України могли б засідати спільно з римо-католицькими біскупами в сеймі Польсько-Литовської держави…

— О, це дуже цікаво, пане професоре! Розкажіть про те, якими були політичні вимоги Богдана Хмельницького до тогочасного королівського уряду Польщі…

Доктор Тарас Чухліб: Про те, що Хмельницький не відмовлявся від внутрішньополітичної протекції Корони Польської засвідчував осінній похід козацького війська під Замостя та гетьманський лист до одного з головних претендентів на польський трон королевича Яна Казимира від 15 листопада 1648 року. «Бачачи, що жадають іншого короля, ми навмисне вирушили з усім Військом Запорозьким… Просимо господа Бога, щоб ваша королівська милість, наш милостивий пан зволив бути самодержцем…» — писав до можливого майбутнього короля український гетьман. І відразу ж потенційному сюзерену висувалися вимоги щодо забезпечення тепер вже не лише козацько-станових, але й загальноукраїнських прав на вільне віросповідання: «…І щоб наша грецька віра залишилася недоторканою, як раніше, без унії і уніатів, і щоб ніде ніякої унії не було». Відомо ж бо, що перважна більшість населення тогочасної України були православними християнами та не дуже хотіли сприймати рішення Брестського собору 1596 року, який вирішив розділити православну Церкву в Україні і заснувати унійну – під патронатом Ватикану, а не Константинополя.
Богдан Хмельницький запропонував Яну Казимиру умови-“кондиції” на яких козацька Україна визнає його зверхність над собою у випадку обрання: безпосереднє підпорядкування королеві; відсутність в Україні кварцяного війська; обрання гетьмана з козацького стану; набір й оплата 12-тисячного реєстру; скасування унії; призначення українців, а не поляків, на місцеві уряди; «щоб пани не карали своїх підданих…»; власний суд тощо.

— А як розвивалося повстання в Україні?

Доктор Тарас Чухліб: Наприкінці січня-початку лютого 1649 року в ході переговорів з представниками польського короля в Переяславі Богдан Хмельницький твердо заявив: «Досить на Україні…, тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львов, Холм і Галич. А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіть, ляхи. Туди я загоню більш можних ляхів, дуків і князів. А будуть мені і за Віслою брикати, знайду я їх там певне. Не постоїть мені нога жодного князя і шляхтича тут в Україні…». Гетьман переконував своє оточення, що «лядська земля згине, а Русь ще в цьому році панувати буде… виб’ю з лядської неволі народ весь руський… правда… жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдиновладцем і самодержцем Руським…». Налякані заявами Богдана польські комісари доносили королю, що гетьману йдеться «…вже не про козацтво, тільки про володаря й князя руських провінцій…». Таким чином, саме Богданом Хмельницьким у 1649 році було проголошено існування Української держави.

— Яким чином Богдан Хмельницький хотів увійти до «монаршого клубу» Європи?

Доктор Тарас Чухліб Чухліб: Гетьман Богдан Хмельницький намагається закласти власну правлячу династію, пов’язавши її з уже існуючими і визнаними в Європі правлячими родинами. Для цього, скориставшись з успішного походу на Молдавію 1650 року, гетьман силою змушує місцевого господаря Василе Лупула дати згоду на шлюб його доньки Роксанди з гетьманським сином Тимошем. Даний шлюбний союз був призваний не лише узаконити владу його офіційного спадкоємця, а й зміцнити міжнародне становище України. Хмельницький задумує вельми складний зовнішньополітичний хід. За його задумом Тиміш мав отримати владу в Молдавії; його тесть Василе Лупул  за сприяння України переміститися на князівський стіл у Трансільванію; одна з доньок гетьмана  вийти заміж за родича молдавського господаря Лупула Михайла, сина одного з волошських господарів. Реалізація задуманого дозволила б не лише узаконити владу в Україні, а й створити потужний проукраїнський блок у Південно-Східній Європі.
Після тріумфального в’їзду до Києва у грудні 1649 року, гетьман Богдан Хмельницький отримав благословління на ведення священної війни за права всього православного світу від єрусалимського патріарха Паїсія, що приїхав до України-Русі за підтримки інших вселенських владик. Ця подія надихнула гетьмана та його соратників на більш рішучіші дії проти ворогів традиційної віри українського народу. Розуміючи значення, яке мало православне духовенство у становленні нової влади в Україні, із самого початку намагався заручитися його надійною підтримкою. Протягом усього свого гетьманування Богдан видавав універсали та інші правові документи, спрямовані на збереження і розширення володінь Української православної церкви, що існувала тоді у вигляді Київської митрополії під зверхністю Константинопольського вселенського патріарха. Під час переговорів з польським урядом постійно фігурувало питання про зрівняння православних в правах з католиками, скасування церковної унії та повернення православному духівництву всіх його храмів і маєтностей.

— А чому Богдан Хмельницький уклав угоду з Московським царством?

Доктор Чухліб: Безпосереднім поштовхом до скликання гетьманом козацької ради у Переяславі, стало укладення мирного договору у грудні 1653 року між Кримським ханством та Річчю Посполитою. Козацьке військо не змогло б самостійно протистояти об’єднаним польсько-татарським силам…
Однак, загальновідомим став факт невдоволеності Богдана Хмельницького та генеральної старшини складанням лише однобічної присяги на вірність новому сюзерену під час січневої ради 1654 року в Переяславі. Наприкінці березня того ж року московський цар погодив (з певними виправленнями і доповненнями) 11 статей, які разом з “жалуваними грамотами” козацькому, шляхетському, міщанському станам, а також духівництву, були привезені до Чигирина українськими послами. З огляду на те, що зобов’язання новообраного протектора перед “гетьманом з усім Військом Запорозьким” були направлені на обмеження пропонованих цим колективним підданим “прав і привілеїв” (що переконливо засвідчило не лише “редагування” московською стороною пп. 14, 15, але й ігнорування деяких інших пропозицій української сторони), Богдан Хмельницький робить все можливе для того, щоб не скликати Генеральну раду й, таким чином, відтягнути затвердження січнево-березневих домовленостей з Росією. Від часу приїзду українських послів з Москви із погодженими царем “статтями”, протягом квітня-грудня 1654 року, та наступного часу питання щодо скликання Генеральної ради задля ратифікації досягнутих рішень навіть не ініціювалося українським правителем. Отже, сюзеренно-васальні домовленості з царем (як перед тим з султаном) так і не були затверджені найвищим законодавчим органом Української держави й не легітимізовані з точки зору правових норм, які склалися на середину в Центрально-Східній Європі. А тому можемо говорити лише про їхній номінальний характер….
Досить часто Богдана Хмельницького або ж звинувачують або ж возвеличують за проведення в січні 1654 року козацької ради в Переяславі, де було визнано зверхність московського царя. Ґрунтовний аналіз джерел 50-х років XVII століття переконує, що значна частина українського населення не приховувала невдоволення необхідністю приносити присягу. Як свідчив сучасник, після присяги гетьмана й старшини 9 січня “переяславських міщан гнали до присяги, — якій вони дуже опиралися. Місцевий війт (аж) захворів, та його, хоч і хворого, було наказано привести до церкви пречистої Богородиці. І він мусив виконати присягу, але з розпачу помер на третій день після цієї присяги”. Під час присяги 27 січня у Києві найвище українське православне духовенство відмовилося її приносити, а керівники київського магістрату та міщанство “опиралися і не хотіли йти, але їх козаки гнали як бидло… Але вони, присягаючи, не називалися своїм власним іменем…”. Відмовилися складати присягу частина козаків Уманського та Брацлавського полків, а населення Полтавського й Кропивненського полків взагалі збунтувалося проти присяги й побили представників царя киями. Поза оприсяжненням із зрозумілих причин залишилися й жителі західної частини українських етнографічних земель. Окрім того не приносила присягу й Запорозька Січ. Таким чином, одностайного схвалення й сприйняття українським суспільством російської протекції не існувало а мали місце відмінні й, іноді, протилежні дії та оцінки різних верств і груп населення.
Міжнародні та внутрішньополітичні події, що відбувалися після 1654 року переконливо засвідчили недотримання Москвою взятих на себе зобов’язань протектора перед козацькою Україною: у 1656 році вона підписує Віленський трактат з найбільшим тогочасним ворогом України – Річчю Посполитою; в 1659 році російськими урядовцями було сфальшовані “статті Б.Хмельницького” 1654 року; у 1665 році згідно т.зв. “Московських статей” лівобережна частина гетьманату мала перетворитися на станову автономію; в 1667 році Москва укладає Андрусівське перемир’я з Польщею, яке мало антиукраїнську спрямованість; укладення Вічного миру 1686 року остаточно завершило розподіл Української козацької держави між Москвою та Варшавою. У свою чергу й Український гетьманат також не дотримувався обов’язків васальної де6ржави. А це – укладення Богданом Хмельницьким Раднотського договору 1656 року, що вступало у суперечність із зовнішньою політикою Олексія Михайловича; українсько-російська війна 1658 — 1659 років й підписання Іваном Виговським Гадяцької угоди 1658 року з Польщею; боротьба з московськими військами гетьманів Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка у 60-х – першій половині 70-х роках XVII століття; антиросійське повстання українського населення Лівобережжя на чолі з Іваном Брюховецьким у 1668 році тощо.

— Якою була зовнішня політика козацької України?

Доктор Тарас Чухліб: Після 1654 року козацька Україна продовжувала дипломатичні стосунки з Османською імперією та Кримським ханством і, що найголовніше, Богдан Хмельницький рухається у напрямку прийняття протекторату Шведської корони. А у той час Швеція воювала з Московським царством!
Наприкінці серпня 1655 року, перебуваючи поблизу Камянця, Хмельницький, у відповідь на прибуття до нього шведського посла Торквата, повідомляє у листі до короля Карла Х Густава про свою радість, “що згідно з нашими Війська Запорозького давніми проханнями, обіцяє Карл Х нам довіря, захист і дружбу.”. Якщо під обіцянкою “дружби” між гетьманом і королем, згідно уявлень володаря України, розумівся процес укладення двохстороннього договору, то згадка про “довіря і захист” засвідчувала не що інше, як бажання Хмельницького визнати політичну протекцію Карла Х Густава – ворога московського царя Олексія Михайловича та польського короля Яна ІІ Казимира.
Весною 1655 року в Стамбулі перебували представники гетьмана, які отримали від султана згоду на продовження стосунків з Кримом. Саме тому 16 квітня Богдан Хмельницький писав до Іслам–Гірея, що Військо Запорозьке “на вічні часи” не порушить взаємної присяги про “братерський союз” і “приязнь”. Показовим також є оцінка Хмельницьким у цьому листі своїх дій щодо прийняття московської протекції – “Що ж до Москви, з якою ми вступили в дружбу, то ми це зробили згідно з порадою Вашої Царської Милості Хана. А з усього бачимо, що ляхи стягають людей з різних земель на нашу загибель, то чому б і ми не мали цього (угоди з Московською державою) робити? Бо краще мати більше друзів…”.
Завдяки впроваджуваній гетьманом Богданом Хмельницьким гнучкій зовнішній політиці козацька Україна утвердилася в геополітичній структурі Європи як фактично непідлегла держава, яка претендувала на міжнародне визнання. Згодом Богдан Хмельницький був визнаний європейськими та азіатськими монархами як державний володар, який мав право на титул “Dux”, що прирівнювалося до князівського титулу.
Отже, Богдан Хмельницький є фундатором відродженої з часів Русі Української держави, а, отже, одним з найбільших героїв української історії…

— Від імені редколегії газети «Річ Посполита» щиро дякуємо Вам, пане докторе, за змістовні і цікаві відповіді!

Доктор Тарас Чухліб: Слава Польщі та Україні!

Газета «Річ Посполита», Варшава, Польща. 18 лютого 2018 р

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
Метки: , , . Закладка Постоянная ссылка.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Это не спам.
сделано dimoning.ru

This blog is kept spam free by WP-SpamFree.

  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)