• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Что такое "Мезоевразия" - https://uk.wikipedia.org/wiki/Мезоєвразія
    Апология национализма - http://www.mesoeurasia.org/archives/19348
    Институт стратегического анализа нарративных систем - http://narratio.primordial.org.ua
    Консалтинговая формация "Примордиал-Альянс" - http://alliance.primordial.org.ua
    Форум "Сверхновая Сарматия" - http://intertraditionale.forum24.ru


Олег Короташ: Книга «Бордель для військових» — це моє ставлення до цієї країни

Перший із поетів-дев’ятдесятників завітав 3 червня до Червонограда. Олег Короташ – поет, філософ, громадський діяч, автор чотирьох книг та співавтор понад 15-ти антологій, Член Національної спілки письменників України з 1997 року. Мешкає у Києві. Користувачі центральної бібліотеки мали можливість пересвідчитись у справедливості думки відомого письменника та літературознавця Василя Герасим’юка, котрий стверджує: «Якщо сьогодні в Україні існує справді інша література, то це – творчість Олега Короташа».

– Олеже, як тобі сподобалось наше місто? Які враження від зустрічей та спілкування з червоноградцями?

Є Червоноград статично-вікіпедійний і романтичний, а є реальний. Засноване Казимиром Потоцьким місто Кристинопіль, назване на честь власної дружини – Кристини Любомирської з часом перетворилося на шахтарський центр. Гадаю, аби зрозуміти дух місця потрібно трохи пожити в атмосфері побуту тощо. Кілька годин перебування – це надто мало часу, аби розуміти глибинні речі. Поет не має права говорити поверхово. Поза тим, щира вдячність Товариству «Надбужанщина», зокрема Володимиру Вязівському за організацію мого творчого візиту до Вашого міста.

– Знаємо, що ти був добровольцем, командиром одного із найперших добровольчих батальйонів. Проте, говориш про це неохоче. Чому?

Дуже просто – специфіка російсько-української війни 2014-… років. Офіційно АТО. Неофіційно – окупаційна війна з боку Російської Федерації, де мені випала честь трохи послужити українському народу та покомандувати сміливими і мужніми людьми… Від кінця липня 2015 року я повернувся до творчої діяльності, не маю доступу до оперативної інформації, тому про що зі мною говорити на цю тему?

– На зустрічі почули про твоє трактування ставлення до війни, можливість її закінчення. Розкажи детальніше.

От чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами? Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів різноманітні «експерти» з «радниками». Приміром – політики електоральне поле українських виборів, замість економічних програм, пересмикнули у національну площину. Хоча радянський союз проіснував лише 68 років, а історія українських визвольних змагань сягає багатьох століть, нам інтегрують міжрегіональний розбрат замість здорової соціальної політики Києва з високим рівнем життя народу.

Варто розуміти – для значної кількості наших можновладців не існує України. Держава для них – майнингова ферма для заробляння грошей. Це за умови, що західноукраїнські сепаратисти не здіймуть хвилю «народного гніву» і не проголосять приєднання до Польщі, Румунії, Угорщини тощо.

– Поясни нашим читачам назву своєї нової книги «Бордель для військових».

Назва збірки має декілька входів\виходів для прочитання. Тут Євангельський сюжет щодо земної професії рівноапостольної Магдалини. Тут відсилання до історії прадавніх воєн, коли частиною армійського обозу були пересувні борделі, де втомленим після бою воїнам пропонували не лише плотські радощі, але й виконували функції польової медицини, вміли лікувати рани тощо. Тут, звісно, і моя особиста думка про необхідність офіційної легалізації борделів як місць для психологічної реабілітації бійців. Якщо держава не хоче легалізовувати війну і добровольців, то най легалізовує борделі. І четвертий вхід для розуміння суті – це моє ставлення до країни, де бордель є значно чистішим і моральнішим, аніж те, що ми спостерігаємо за вікном. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Анвар Деркач: Олег Короташ: досвід подолання тексту

У Чернігівському молодіжному театрі Олег Короташ виступив з поетичною виставою. Ідею керівника театру Геннадія Касьянова на сцені втілили Дмитро Мамчур (інсценізація) і заслужений артист України Олексій Биш (постановка).

Після вистави Олег Короташ сказав одному з чернігівських інтернет-видань: хотів подивитися на свої тексти очима людини, що грає на сцені разом з акторами. І висловив надію, що результатом може стати відкриття нових шарів у власних віршах. Це цілком відповідає творчому методу Короташа – пірнути в глибини власного «я», аби потім вирватися назовні, подібно до кита, що вилітає з рідної стихії. Такий алгоритм короташевого промовляння, яке часом нагадує шаманське камлання…То ж шаманський танок у його виконанні під час вистави виглядав цілком природно.

Значна частина текстів Короташа організована так, що не потребує співрозмовника. Він промовляє передусім до себе, навіть питальні речення звернені до самого себе. А тому цілком виправдано було вивести поета на люди не просто для читання власних віршів, а для публічної розмови із самим собою.

Разом з ним був «alter ego» (актор і режисер-постановник Олексій Биш) і «муза» (акторка Іванна Маркова). Тут варто згадати слова геніального чуваського поета Геннадія Айгі, який відзначав як важливо для поета говорити із самим собою.

«”Герметизм” — повага до читача, — зауважував Айгі, — якщо захочеш, ти можеш зрозуміти так, як і я, я вірю, я довіряю тобі».

Саме ця довіра Короташа є тим, що приваблює читача попри відстороненість автора, позірну незацікавленість його у співрозмовниках. А в камерному просторі театру довіра є передумовою, аби дійство відбулося.

Автор інсценівки Дмитро Мамчур ( вдосконалили її в процесі Биш і сам Короташ) пішов не традиційним шляхом —від автора до ліричного героя, — а навпаки – від традиційної для богемної тусовки випивки на трьох ( «муза», друге «я» і власне душа автора) до правдивої самотності поета.

У залі на двадцятьох глядачів було щосекундне випручування автора із савану власних текстів, постійне прагнення «встати і вийти». Врешті, друге «я» автора засинає, «муза» спить поруч. Починає промовляти дух поета-воїна. Було так, ніби Олег Ольжич воскрес і знову потрапив на війну. І хоча у Короташа немає рафінованого лицарства Ольжича ( воно розбавлене богемними мотивами – вино, жінки та інший перегній, яким живиться творчість), чи не в кожному творі присутнє усвідомлення: «Держава не твориться в будучині, держава будується нині».

Короташ ставить собі нереальне завдання: поетичними засобами осягнути той шмат історії, який він проживає разом з країною останні чотири роки. Нереальне, бо на ходу, бо сам цей сюжет досі триває. І мимоволі слухач-глядач згадує слова Григорія Сковороди про необхідність ставити собі нездійсненні цілі, аби досягти високого. А у відповідь зі сцени лунає сковородинівське «Всякому городу нрав і права»….

От із таких моментів і складається магія дійства. Короташ із партнерами з допомогою слова ущільнює простір довкола себе. І простір цей починає бриніти, взаємодіяти з глядачем.

А сам автор споглядає таку взаємодію, продовжуючи камлання. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Короташ: Війна за культуру під час деконструктивних ігор концептуалістів

У світу проблеми або з тотемами, або з жерцями. Хтось може сказати, що історія України – це суцільні чвари ватажків, втім так стверджуватимуть жерці. Як учасник літературної сцени фестивалю ХолоднийЯр2018, наполягатиму на думці, що література не потребує імені автора, але історія потребує імен героїв. Адже ментальна парадигма етносу криється в особливостях національної культурної антропології. І я дуже хочу, аби вшанування героїв Визвольної боротьби українців за свою незалежність у Холодному Яру та інших місцевостях не обмежувалося спорудженням пам’ятників, меморіальних дощок, відновлення їхніх могил та найменування вулиць іменами видатних жінок і чоловіків.

Інтелектуалам потрібні символи семіотичні, нації – історичні. Перші живлять розум, другі – вільний дух нескорених. Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів. Якщо найголовнішим питанням націоналізму має стати питання мови, то найкраща революція – це вища освіта, знання кількох мов і любов до власної держави. Цього року на фестивальних Вшануваннях було не так багато людей. Мовлено – нація без ентузіазму. Тут варто пригадати слова Фрідріха Великого: «Шахи виховують схильність до самостійного мислення а тому не треба їх заохочувати».

Має бути інший рівень розуміння літератури, історії, держави. Чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами. Ота провладна потолоч чітко розуміє, що таке повіє «огонь новий з Холодного Яру»; вони не хочуть бути ініціаторами і організаторами фестивалів, що виховують у людині відчуття громадянської гідності та право на право. Українським політикам пора вдягти ряси. Серед благословенних партій народу заблукане стадо… Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)