Центр Востока и Запада

Фраґментарність економічних, політичних, правових та освітніх реформ вказує на ситуативність, а не системність змін в Україні. Це стосується зміни наукової парадигми, – натомість ліквідації дисбалансу (в тоталітарному минулому розвиток гуманітарної галузі гальмувався засобами політичної цензури) між гуманітарним та природничим знаннями (демократією та технологією) відбувається стаґнація обох.

Присутність кількох протилежних та взаємозаперечних ідеолоґем (коммунізм, колабораціонізм, патріотизм) у ментальному полі спричинює колове, циклічне “часобуття” без поступального прагнення “встигнути за часом” із властивою для нього хроногічною незворотністю. У цьому контексті національну безпеку слід розглядати у зв’язку із загальним станом гуманітарних наук, і зокрема, психології, оскільки вона оперує поняттями: групова ідентичність, груповий фаворитизм, колективне несвідоме.

Символіка несвідомого втілюється за принципом ґенеративності та знаходить своє вираження у маркуванні терену назвами (вулиці, села, міста), пам’ятниками (погруддя, барельєфи) – невербальне маркування та вербальному маркуванні – мовному довкіллі. (продовження…)

У даній статті В. Голован розглядає колабораціонізм як феномен політичної психології. На думку автора схильність до колабораціонізму вмотивована політичними реаліями, а не етнопсихологічними особливостями українців.
Collaborationism has examined as phenomenon of political psychology. In our opinion, inclination to collaborationism is motivated by political realities of the past, but not by psychological peculiar of Ukrainians.

Проблема колабораціонізму в буденній свідомості українців побутує як вічна. Цей воістинно історико-політико-психологічний феномен не має усталеної традиції вивчення в Україні, оскільки сама спроба наукової рефлексії з цього приводу була позначена нівелюючим інтеннаціоналістським табу радянських ідеологів від гуманітаристики.

Дослідженням колабораціонізму займався ряд істориків: В. Броккдорфф, І.С.Кісельгоф, А.Даллін, М.І. Семіряга, але не політичних психологів, не затребуваних системою донедавна.

Від часу ІІ світової війни співпраця автохтонного населення із загарбниками (франц. collaboration – співробітництво) [1, с. 337] отримала стійку однозначність терміну, – колабораціонізм. Загальновідома добровільна співпраця французів, данців, норвежців та інших народів із німцями за умов окупації останніми їх країн. Оглянувши всю доступну з цього питання літературу, ми не знайшли ні застосування терміну, ні позначуваного ним феномену серед соціально-психологічних особливостей іншого тоталітарного режиму – російського комунізму та процесів у посттоталітарних країнах Східної Європи, Закавказзя, Середньої Азії, Прибалтики.

На нашу думку, така однобічність хибує політичною заангажованістю, спрямованою на уникнення чітких наукових відповідей в галузях гуманітарного знання. (продовження…)