• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org


Назар Яворский: Полюс — Рим?

Прошло довольно много  времени с тех пор, когда, каждый в свою эпоху  и каждый со своим отличием, но в целом родственно,  Роджер Бекон и Жозеф де Местр высказались по поводу примата христианской веры в лице католицизма и их высокопоставленных носителей как  единственно  возможной  европейской государственности. Объединённой Европы. Наверно последний, кто яростно и страстно апеллировал к апологии  некоего цезаропапизма. был небезызвестный Юлиус Эвола, правда далеко не каждый отважится  причислить его к самим что ни на есть христианским концептуализаторам, наверняка потому, что слишком «католическим» он являлся, или, точнее – позиционировался.

Сегодня мы можем лицезреть объединённую Европу, пускай пока всего лишь частично, не целостно-окончательно,  но, в  связи с рядом исторических и мировоззренческих перемен, уж никак не на христианской основе, хотя, бесспорно, некоторые принципы данной религии вполне успешно утверждаются  и давно закрепились в том обществе. Но основа ли это, спросим?

Никому, думаю, на полном серьезе не придет в голову  пропагандировать примерить  средневековое убранство христианских жрецов к нынешним  председателям Евросоюза и главам суверенных, независимых государств, даже истинным ХД католического толка, тоскующим по временам цезаропапизма, коль  имеются там такие, еще бы потому, что даже в то время эти концепции  имели целый ряд противоречивых и утопичных  тез. К сожалению.

Но Европа – а я подразумеваю под этим вместительном словечком больше, нежели сегодняшняя территория ЕС – как никогда сейчас нуждается, – нет, не в догматизме и крайней приверженности к доктринам правой политики – именно крайней, – а  в  трансцендентности, иррациональности  обще христианских принципов. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Яв Назаред: Буду Вуду?

Існує переконання, що в далеку сивизну наші предки – спільні предки всього сучасного людства, ще не порізнені лінгвоетнічними, можливо, далеко географічними і навіть політичними розрізами і, з огляду на це, закономірно – сповідували віру в одного-єдиного Всевишнього Творця, всупереч усталеній сьогодні гіпотезі про примат магії, тотемізму, політеїзму. Ця альтернативна, ба навіть крамольна думка в науці носить ймення прамонотеїзму в принципі багато в чому співпадає з традиційним Біблійним уявленням. Однією з найпомітніших фігур, що обґрунтовувала концепцію первісного єдинобожжя, монотеїзму був католицький дослідник Вільгельм Шмідт.

Відтак, якщо, віддаючи данину – а заради справедливості в дечім таки слід знімати капелюха і навіть схиляти низесенько голівоньку, – modern science, не брати до уваги поширені міфологізовані і комерціоналізовані – нерідко справді доброякісно – фантастичною літературою історії про самодостатніх з певним від’ємним нюансом богів, напівбогів, наполовину тварин з надприродними можливостями, інопланетних прибульців без амплуа зайд (хоча до цих варіантів розв’язку зав’язки варто, мабуть, підходити не з позиції скептика, а радше а гностика, кому так кортить криво оскалитися, щоб опісля на повен рот позіхнути чи ще через опісля смачно відригнути харчем, виробництва «Матер-Матері» ), можна виснувати, що своєрідною сполучною ланкою між Творцем і людьми тих часів слугували ані рупорами наукового підходу, ні апологетами надприродного не спростовані ритуали. Ритуали тих часів мали б бути справді витонченими, або навпаки простими і замалим безпосередніми. До того фатального моменту, коли – вибачте, пані Сайенс – люди-боги чи боги-нелюди, або боги-надлюди повірили, що Творить не Творець, а Творять –ВОНИ, коли Зло інфікувало людство прадавнє вірусом Знань Істини, а відтінки Єдиного перемішалися без Єдиного в них, Волею Єдиного, (Вавилонська Вежа?) були таки Боги. Заселяли, можливо, (чому б і ні ?) простори не лише матінки нашої Геї, але й інші неозорі системи Всесвіту. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Яв Назаред: … в лісі, лісі, темному

Україна — нація лісова. Не лісиста, а лісова. Хоча й, як відомо, лісистість охоплює помітну площу нашої суверенної і унітарної. Ще один, даруйте, трюїзм: ліс не мислить себе без своїх першого та другого «Я», флори та фауни. Сильніший світ спільнота лісова і лісиста. Ліс тісно пов’язаний і з людиною, третім «Я», знову банальність, та ця банальність є визначальною в ряді багатьох аспектів антропогенезу – людського розвитку. Ліс бере активну участь в круговороті  кисню у природі: завдяки сонячній енергії, невід’ємній складовій всякого органічного функціонування,  ліс має здатність здійснювати процес фотосинтезу, життєво необхідного для суб’єктів рослинного та тваринного світів. Окрім коловороту кисню, ліс також вельми причетний до гідросфери, він затримує  грунтові води від витоків з ріками у крупні водоймища, тим самим забезпечує водопостачанням людей та сприяє вдалому веденню сільського господарства, а великі скупчення взимку неталого снігу  в лісах затримують воду, знижуючи ризик масових руйнівних затоплень населення. Ліс нерідко  успішно виконує серйозну вітрозахисну функцію. Ліс легко поглинає промислові відходи, забруднення, а ліс, особливо хвойний, виділяє фітонциди, речовини, котрі згубно впливають на злоякісні мікроби та в допустимих дозах благотворно позначаються на живій матерії.    Це безумовно перелічена невичерпна   користь лісу, яку він несе своєю життєдіяльністю біосфері.

Крім прямої ролі великого помічника Живому, ліс виконує і спрадавна виконував роль, так би мовити, опосередковану , що, втім, за своїм значенням і своїми наслідками іноді навіть випереджає першу. Гриби, ягоди, тварини і інший харч, що слугував і досі слугує людині – це, скоріш за все, відноситься до першої ролі, не без певних важливих унаочнених уточнень. А ліс, місцевість, як сховок для різного роду реальних і напівіснуючих маргінальних персон, полярних і тотожних в очах соціуму, що кинули кожен свого часу якійсь частині цивілізаційного світу виклик, на кшталт Робіна Гуда, Олекси Довбуша, червоних кхмерів, прибалтійських войовників, так званих лісових братів,  УПА ОУН(б) Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Яв Назаред: Гіперборотьба триває. Німб втікача (есеї)

Гіперборотьба   триває

Гіперборей стояв на краєчку скелі.  З височини він безвідривно і незмигно  зорив вниз на море. В його очах море віддзеркалювалося величчю вічної стихії беззмінності, супокійної і бурхливої поперемінно і водночас. Його очі зараз віддзеркалювалися у незворушних хвилях  перебутою величчю Істоти, втомленої до нестями життям. До надчутливих вух гіперборея долинали нестихаючі звуки влаштованого його блаженним народом  гульбища на честь прибуття батька Аполлона, котрий востаннє тут перетинав Рифеї дев’ятнадцять літ тому.  Могутній в цю хвилину голос Абаріса, незбагненною магічністю  тієї стріли, на якій він бравурно пиряв повітрям, чутно було звідусіль. Екстатичні гами жінок і чоловіків, немовби ще дужче сповнювали квітучу природу благодатної землі, що не знала ні холоду, ні голоду, невичерпною життєдайністю. А гіперборей, тихий відступник, на краєчку скелі все стояв і невідступно дивився униз на море. Він розумів мову моря достеменно, він знав  тисячі сакральних слів і фраз, здатних розбудити  і підкорити всі земні і навіть деякі планетні археї і метаелементи, не лише воду, тут, проте зараз воно – море –  холодне і мовчазне,  несхоже на себе, всі дари Матері перебували в німотному суворому зговорі, так немов здобуті знання ним, його сучасниками і предками просохли, знікчемніли водномить. Уже давно він не знав себе, так йому видавалось. « Чому існує вічність без зв’язку із Вічним, і чому щастя затихло у змагальному процесі із задоволенням ? Чому перше програло ? Чому, вперше ? Вперше ?..» — звертався гіберборей до себе і стихіалів навкруги і відповіді не знаходив. Море йому відповіло тільки тоді, коли він зістрибнув зі скелі – він вже не почув його ствердної відповіді.

Гіперборей не загинув, гіперборей вижив, його врятував всюдисущий Аполлон.

Гіперборей  йому не віддячив, нічим – він забув мову Аполлона і мову своїх…не врятованих предків. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Яв Назаред: Сома і сура

У ведичній традиції існують два важливі ритуальні напої — сома та сура.

Посутньо ці напої  — антагоністи, навіть, вважають деякі дослідники індуїзму, древні жерці яро між собою суперничали, як виразники антитетичних нектарів.  Сома, згідно з Рігведою, епічним індійським текстом, що входить в найбільш сакральне джерело – Веди, є священним напоєм, який п’янить духовно, підносить свідомість до небувалих висот та широт; опріч цього сома є цілющою, здатна перемогти будь-який недуг – за умови дотримання дхарми – морального обов’язку людини –  і ритуалів. Існує декілька гіпотез стосовно джерела та складників соми, як ото від однойменної рослини «сома», грибів, гармали, ефедри; називають і лотос.  Натомість сура – це хмільний напій, що оп’яняє в буквальному значенні, профанічний, і містить він, либонь, ніщо інше як ячмінь. Інколи ототожнений з пивом. Сура призначалася для  повсякденного вживання, на противагу сомі, одначе нею, як було сказано, не гребували і в  сакральних церемоніях.

В давноминулі часи в Індії практикувався обряд Ваджапея, головна ціль якого здобування царем статусу світодержця. Основні елементи ритуалу виглядали таким чином, що після того як  відгриміла гонка на сімнадцятьох (центральне число в цьому обряді)  колісницях, звитяжцем якої завжди ставав цар, а брахман – жрець –  закінчував кручення за годинниковою стрілкою колеса, насадженого на шест та вкопаного в землю, цар повинен був зійти на вершечок жертовного стовпа, у формі колеса, а далі проказати:  « Ми досягли неба»; піднявшись ще вище: « Ми стали безсмертними». Жерці, що стояли з чотирьох сторін, символізуючи чотири частини світу, Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Яв Назаред: «Я»-«Нус»

Скільки багатостраждальна наша Батьківщина з її довготерпеливим людом зазнала розділень за всю свою історію. Скільки нагод ця земля  з її синами і дочками  мала для реалізації національних, ліберальних і націонал-ліберальних планів суверенного проекту Україна.  Скільки ще матиме ? Чи матиме ?.. Багато хто, крізь призму поразки найостаннішого суверенного проекту, схиляються до стійкої думки про невикорінну етноментальну роздільність нашої країни, а відтак  закономірно – держави. Ми не піонери і ми не єдині, хто весь час пожинає плоди історично складеної і складної вельми дихотомії, схожих дилем не позбавлені Канада, Бельгія, завжди сита і нейтральна Швейцарія з її більш чим «половинчастою» мовною розмежованістю тощо. Мабуть, рятує ці держави від конституційного розщеплення лише економічне благополуччя, ну а ще вміння більше і частіше дивитися вперед, ніж назад, себто знов таки всеперемагаюче економічне благополуччя. А що позаду ? Не в них, у нас ? Позаду завойовницьке насадження колоніалізму, вторинності, несамопричетності, гніт і самогніт, провінціальність і вічна відірваність — ми це всі давно прекрасно знаємо. Та власне, в цій частині суперечачи собі,  ми це всі давно прекрасно знаємо -, що не всі… А що попереду ?

Наша, так люба не всім однаково,  країна догідно нагадує дволикого Януса.  А відтак і сакральності, містерій в ній не бракує, всього, крім лише римської величі. Не таємниця, що великою мірою українська держава постала двадцять років тому на компромісі західників і східняків, так званих крил Чорновола і Кушнарьова. Звісно, що в других, в ті доленосні дні, варіантів не залишитись на узбіччі нового процесу було небагато.  Дехто відверто не гребував епітетами, називаючи такий симбіоз ніяк інакше як націоналістично-комуністичним коїтусом, а дехто навпаки – абсолютним духом нової, соборної і унітарної держави. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)