ОГОНЬ ПРОМЕТЕЯ | Этнополитика

ОГОНЬ ПРОМЕТЕЯ

портал этноантропологии, геокультуры и политософии

 

Archive for the ‘Этнополитика’

Андрій Бондар: Україна без українського – це Україна з російським

Июль 26, 2017 By: admin Category: Национализм, Россия, Украина, Этнополитика

Друзі та знайомі, від яких я чую, що становлення української нації відбудеться не за мовним і не за культурним принципом, дуже мудро говорять – зі свого погляду вони, безперечно, праві. Маючи на увазі українську мову та культуру.

Вони не хочуть об’єднуватися навколо української мови та культури і всі потуги такого плану викликають у них внутрішній спротив. І я їх можу зрозуміти. У них є цікавіша – і мова, і культура. Українське – для них чуже й навіть чужинське, а тому глибоко нецікаве, хоч нібито вони давно живуть поруч із ним. Від нього можна відмахнутися, з нього можна посміятися, оголосити недолугим, звести до анекдота, етнографії, низького соціального стану тощо. Воно до них не промовляє і цінністю для них не є. Ніхто з них ніколи не переймається українським, час від часу нагадуючи, що вони вищі за всі ці тарганячі перегони і муки формування ідентичності. Вони навіть не помічають, коли роблять нам неприємно або боляче. Тому що їм не болить. Без нього вони можуть спокійно обійтись – і обходяться. «Проблеми індіанців шерифа не турбують».

Зрештою, тут знову їхня правота: всі на цьому святі життя – егоїсти, і нема чого витрачати емпатію на якихось українців з їхніми партикулярними, хутірськими і вузькочолими інтересами. Українське ж для них завжди як не одіозне, то обтяжливе, зайве, факультативне, необов’язкове. Тоді як існує щось значно більш вагоме і значуще, на що можна за звичкою спертися. І воно аж ніяк не українське.

От тільки штука в тому, що вони лукавлять. Якщо становлення української нації відбудеться БЕЗ української мови та культури, значить, воно відбудеться З російською мовою та культурою. Такі реалії. Бо становлення нації у принципі неможливе без мови та культури. Нація не може бути безликою і без’язикою, хоч як її не називай – громадянською, політичною чи суперкультурною. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Елена Галкина: К вопросу о русском языке

Июль 26, 2017 By: admin Category: Елена Галкина, Россия, Украина, Этнополитика

Американский аналитик Пол Гобл, специалист по этнонациональным проблемам в СССР и на постсоветском пространстве, дал глубокое сущностное интервью «Апострофу», где сказал очень важную вещь:
«Самый большой страх господина Путина – это появление еще одной страны, где основным языком будет русский. Он не может примириться с мыслью, что ГДЕ-ТО МОЖЕТ БЫТЬ СТРАНА, ГДЕ ГОВОРЯТ НА РУССКОМ, НО ЭТО НЕ ЧАСТЬ РОССИИ. Он не понимает, что в современном мире есть много стран, которые говорят на тех же языках, что и другие страны, но это не делает их такими же… Украине следовало бы популяризировать украинский, но не беспокоиться так, как некоторые это делают, насчет наличия и использования русского. Не из-за нервозности России, а скорее потому, что украинцы, я думаю, со временем будут, как и многие в мире, говорить на нескольких языках, а не на одном. И это усилит их национальную идентичность, а не ослабит«

Разовью эту важную мысль.

Путин боится не просто «ещё одной страны». Такая уже есть — Беларусь. Он боится появления нации, которая на русском языке транслирует не православие — самодержавие — народность, а свободу — равенство — братство, и своим примером показывает, что это возможно. Само наличие такой страны в мире разрушит власть «Лубянской народной республики» в РФ, потому что 1/7 часть суши невозможно полностью закрыть в XXI веке, как Северную Корею. Российски режим боится экспансии на русском языке иных ценностей и ролевых моделей, чем те, что навязываются официозом «русского мира». Их главный страх не «Радио Свобода», а свободная страна, в которой говорят на русском и при этом не живут по принципам «правда в силе» и «все умрут, а я останусь».
(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валентина Мазур: Национально-культурные автономии (НКА) — объективное предусловие распада России

Июль 11, 2017 By: admin Category: Валентина Мазур, Национализм, Политика, Россия, Этнополитика

Рост этнического, и прежде всего этнокультурного, самосознания обусловил потребность в создании национально-культурных организаций. Люди поняли, что этнический признак как бы пронизывает культуру и межкультурное взаимодействие в самом широком смысле слова. Это вопросы и образования, и информации, и в определенной мере вопросы экономической и социальной жизни.

Представители одной национальности, где бы они ни проживали, всегда тянутся друг к другу. Это вполне естественно: общение с земляками помогает сохранить язык, обычаи и традиции, словом, все то, что определяет емкое понятие «национальная культура». Люди, оторванные от своей исторической родины, дабы не потерять своих корней, объединяются в землячества, культурные общества. Создание национально-культурных автономий (НКА) в России является одной из актуальных проблем национальной политики. Это обусловлено, во-первых, тем, что в любом многонациональном государстве, в том числе российском, этнические группы стремятся к самоидентификации особенно в сфере языка, литературы, искусства и культуры. Идет активный поиск форм и способов этой самоидентификации. Во-вторых, в соответствии со сложившимся административно-территориальным устройством далеко не все населяющие Россию коренные этносы имеют национально-территориальные образования: из 180 российских этносов их имеют лишь порядка 30, и в связи с укрупнением субъектов федерации это число имеет тенденцию к сокращению. В-третьих, история создания советского и российского государства, формирование его внешних границ, союзническая политика оказали большое воздействие на этнический состав населения.

В России проживают крупные этнические диаспоры, народы, представляющие страны ближнего и дальнего зарубежья, более или менее тесно связанные со своими государствами. На практике НКА важна и потому, что в России границы расселения народов не совпадают с границами национально-территориальных образований — республик, автономных округов и областей. В большинстве субъектов Федерации, носящих этническое название, титульные народы не составляют большинства населения. Зачастую большая часть титульного народа, давшего название субъекту Федерации, расселена вне своего территориального образования.

Как известно, за последние годы в России возросли миграционные потоки как внутри страны, так и за ее границы. Мигранты самым естественным образом, особенно на стадии общественной адаптации, тяготеют к более тесному общению с соплеменниками или соотечественниками, формированию этно-конфессиональных групп. По мере адаптации к окружающему обществу представители этих групп или ассимилируются, или сохраняют определенные черты своей национальной культуры. Проблема эта также находит свое решение, прежде всего, в рамках НКА. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Сергей Дацюк: Новый сложный мир

Июнь 23, 2017 By: admin Category: Археофутуризм, Дискуссии, Космизм, Космос, Культура, Политика, Постмодернизм, Философия, Этнополитика

Полный текст доклада, сокращенный вариант которого был представлен в Киеве на Global Vision Summit 14-16 июня 2017-го года.

Цель этого текста – работа с представлениями о современном мире, которые принципиально изменяются прямо на наших глазах.

Текст не ставит себе задачу анализа современного мира средствами дискурса наличных гуманитарных теорий. Наличные гуманитарные теории не работают, поскольку того мира, на материале которого они создавались, уже почти нет. Да и опираясь на эти теории, мировые политическая и бизнесовая элиты по факту неспособны ни остановить мировой кризис, ни разрешить проблемы, лежащие в его основании.

Экономические, политически и социологические теории могут очень ограниченно видеть изменения мира. Однако они очень мало и редко пытаются конструктивистским образом описывать возникающий новый мир. И уж ничтожно мало эти теории что-либо могут сказать о будущем.

На вопросы о кризисном мире способна отвечать исключительно философия, потому что она создавалась как особая интеллектуальная дисциплина, направленная на выработку новых идей, мыслеформ, мыслительных установок, мотивационных наставлений и эстетических ориентаций. Философия в самом прямом и непосредственном виде производит новые представления и новые идеи в виде новых содержательных полей, на которых играет цивилизация, то есть новые перспективные пространства, куда цивилизация направляет свою социальную энергию.

В этом смысле я попытаюсь показать, как возникающий на наших глазах новый мир приводит к некоторым новым философским представлениям. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Дмитро Ярош і Тарас Стецьків закликали українців до єднання у твердині козацького духу

Июнь 14, 2017 By: admin Category: Игорь Галущак, Репортажи, Украина, Этнополитика

Днями на острові Хортиця відбувся збір Комітетів Національної Дії, в якому взяли участь понад 200 делегатів з 20 областей України. Головним же підсумком збору стало заснування Форуму Національної Дії – постійно діючого центрального виконавчого органу, який буде координувати роботу Комітетів Національної Дії на загальноукраїнському рівні.

Основним же завданням Форуму, я зазначають ініціатори — Тарас Стецьків та Дмитро Ярош — є залучення нових середовищ та активних громадян по всій Україні для формування широкої загальнонаціональної громадянської сили, здатної змінити Україну.

Водночас збори ухвалили проект Маніфесту. Метою новітнього громадянського утворення є «здобуття Україною самостійності у внутрішній політиці й суверенності у зовнішніх стосунках, в утвердженні людини в суспільстві, суспільства – в державі, держави – у світі». А засобами реалізації цієї мети Форум визначає підтримку й координацію активностей громадян, спрямованих на кардинальну зміну суспільних відносин в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.

Тому для втілення української національної ідеї має постати широкий громадський Рух, що об’єднає політично активних громадян для новітньої трансформації суспільства відповідно до ідеалів Революції Гідності, на основі християнських, національних та загальнолюдських цінностей. Головні ж регуляторні принципи Руху мають полягати у необхідному дотриманні правил, які забезпечують реалізацію основної ідеї. Зокрема, у внутрішній політиці це конституційне утвердження вільного розвитку людини, нації та держави, захист національних інтересів, незалежності та територіальної цілісності України, усвідомлення відповідальності за формування суспільства, що має стати зразком політичної спільноти майбутнього. А у зовнішній політиці – набуття Україною геополітичної суб’єктності, сутність якої полягає у трансконтинентальній медіаторній ролі між західним та східним напрямами розвитку цивілізацій.

Відтак збір обрав координаційну раду Форуму Національної Дії у складі восьми осіб. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Африка. Православие. Украинские иерархии. II

Июнь 14, 2017 By: Кирилл Серебренитский Category: Африка, Кирилл Серебренитский, Религия, Украина, Франция, Христианство, Этнология, Этнополитика


12.
** Итак, летом 2003 года определились два направления продвижения УАПЦСЮА: Украина и Франция.
Возникла чрезвычайно громоздкая межконтинентальная структура: украинская традиция, напористо-эклектичная американская духовность, французская паства с захватом Африки. Но в сердцевине этого сооружения мерцал тревожный миссионерский напор, которого не было в других подобных конфессиях.
Три лидера — Павло (Езеп) в США, Николас (Дюваль) во Франции и Моисей (Кулик) в Украине — это были клирики харизматичные, авантюрные, склонные к неожиданным зигзагам прямого действия.

Третий геостратегический вектор — Экваториальная Африка, Камерун, — в это время ещё почти не был даже намечен: маленький приход в Яунде, скорее всего, даже, новорожденная домашняя община, просто примыкал к французской пастве.

13.
** На протяжении 2003 года митрополит Моисей (Кулик) действовал достаточно успешно. До соперничества с Патриархатом было далеко, но возникли непривычно напористые, экстатические по духу приходы: в Ужгороде (более 100 прихожан) и в Киеве (около 30-40 прихожан).
Моисей прибыл из Америки уже с весьма значительными средствами. В распоряжении митрополита Киевского появилась хорошая квартира в столице, дом в пригороде. Был куплен дачный участок в районе Осокорки. Там началось строительство большого храма. По документам это было частное владение Олега Кулика, но предполагалось, что здесь будет кафедральный собор.
Главной опорой на первых порах стал Анатолий Гулеватый, директор ГП «Тхоривский спиртовий завод». Он на первых порах финансировал создание храма в Киеве (позже сторонники Моисея утверждали, что этот бизнесмен — агент правительства, полковник МВД).

** Основным сподвижником Моисея стал молодой иеромонах Исаакий (Квитка). Он присоединился к УАПЦ-С 14 октября 2003 года. Тогда же Моисей рукоположил его в сан хор-епископа. Ранее этот Исаакий (В мире Георгий Квитка, родом из Одесской области) семнадцати лет от роду был уже послушником в Свято-Пантелеймоновском монастыре (Русской Православной Церкви Московской Патриархии), восемнадцати лет от роду был пострижен в иночество (монах Лука). Через год, в 1997ом, он уже — в клире Бессарабской епархии Румынской Церкви (иеромонах Исаакий). В 1998ом он перешёл в Русскую Истинно-Православную Церковь (архиепископа Лазаря (Журбенко), и, таким образом, за три года сменил три конфессии и заодно поднялся от послушника до иеромонаха.
В 2001ом иеромонах Исаакий — уже благочинный Свято-Николаевского монастыря в г.Богуславе Киевской области; в 2002 г. настоятель Свято-Успенского храма в с.Бузуков (РИПЦ). Под омофор УАПЦк он перешёл вместе со своим храмом. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Африка. Православие. Украинские иерархии. I

Июнь 13, 2017 By: Кирилл Серебренитский Category: Африка, Геополитика, Кирилл Серебренитский, Украина, Христианство, Этнология, Этнополитика

1.
В современной внемагрибской (суб-сахарской) Африке в XXI веке выявились, по крайне мере, две православные иерархии, преемственность которых исходит из Украины.
У их истоков стоял два весьма известных украинских архиерея: Григорий (Огийчук), архиепископ Житомирский, и Палладий (Видыбида-Руденко), митрополит Краковский и Львовский.
Григорий был рукоположен в сан епископа в 1942 году (Украинская Автокефальная Православная Церковь); Палладий — в 1941 году, (Польская Автокефальная Православная Церковь).
Во времена Второй Мировой Войны эти архиереи управляли своими епархиями: первый — на территории Рейсхкомиссариата Украина, второй — в Генералгувернементе (Польша). Затем они оказались в эмиграции, обосновались в США и там создали свои деноминации.
Разумеется, эти архиереи сами никогда не были в Африке. Между ними и африканскими православными сообществами — два-три поколения хиротоний.
В первые годы 21 века (2006-2007) наследие этих иерархических линий соединил в своей юрисдикции — Моисей (Кулик), Патриарх Киевский и Галицкий, предстоятель Украинской Автокефальной Православной Церкви канонической.

религиозный лидер, в своё время шумно известный и — мягко говоря, эпатажный;

В данном случае следует отметить, прежде всего, — следующее обстоятельство: непосредственно формирование первых экклесий украинской традиции в Камеруне, Центральнафриканской Республике, в Габоне, Конго-Киншаса и Чаде — произошло в годы, когда глава юрисдикции, Моисей (Кулик), пребывал — в Киеве. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Юрій Макаров: Презумпція москаля: Я, етнічний росіянин, вважаю за умовчанням кожного по той бік лінії зіткнення поганим москалем, доки не буде доведено протилежне

Апрель 30, 2017 By: admin Category: Национализм, Украина, Этнополитика

Скандал не на жарт вибухнув ніби на рівному місці. Або не на рівному. Судіть самі. На гробки моя дружина їздила на цвинтар відвідати батька.
І знову зайшла на ділянку біля центрального входу, де тепер ховають вояків. Ми, як і кожна нормальна українська родина, весь час так чи так перебуваємо в силовому полі війни, тож уявлення про кількісні та якісні характеристики біди маємо, але побут бере своє, а безпосереднє зіткнення із проявами лиха спричиняє конче необхідний струс і додаткове щеплення адекватності. Сотні поховань: ім’я, прізвище, позивний, дата загибелі, інколи короткий коментар. Останні поховання свіжі, буквально двотижневої давності. І вже приготовлені вільні місця для могил, які невдовзі неминуче будуть заповнені. Ти розумієш, що це так. Майже в кожному місті та селі країни. Десь більше, десь менше.

Дружина не спала півночі, а відтак написала в соцмережі короткий, повний сліз пост із рефреном «Убий москаля!». І тут почалося! Запис перепостив один відомий у своєму середовищі літературний критик, який спеціалізується на російській та російськомовній літературі. Корінний киянин, здавалося б, людина зі смаком, досвідом і освітою, він обурився мракобіссям і дегуманізацією: «Світлано (це моя дружина. — Авт.)! Ти закликаєш убивати всіх росіян? Геть усіх?». Ну а далі жвава дискусія, градус якої тепер можна тільки уявляти заднім числом, бо пильний Цукерберґ негайно прибрав зі стрічки взірці «мови ненависті» разом із приводом.

Обговорюючи з друзями казус, я почув чимало пропозицій. Наприклад, завезти захисника толерантності прямо на цвинтар. Ні, не в тому сенсі, що ви подумали, а показати йому ті самі могили. Другий сценарій перевиховання — влаштувати екскурсію до військового шпиталю, до хлопців, яким щойно ампутували кінцівки. Ну є ще чимало інструментів занурення в контекст: познайомити з дітьми, які втратили тата; батьками, які не дочекалися з війни сина чи дочку; переселенцями, які залишили «за стрічкою» добробут, налагоджене життя й надії на майбутнє.

А в мене є до цього ще один маленький урок. Моєму другові Євгену Степаненку побратими з передової передали кицьку. Кумедне таке створіння, лисе й полохливе. Кажуть, дороге. Хлопці з дозору на неї натрапили, коли досліджували покинутий будинок у сірій зоні. На другому поверсі зачинена шафа, а в ній щось нявчить. Добре, що пацани виявилися досвідченими: першу розтяжку помітили відразу, другий дротик теж не проґавили. Складна пастка, багатоступенева. Замість кинути все як є, відкрутили бічну стінку шафи, а там — кошеня, сповите скотчем до повної нерухомості… на протипіхотній міні. Я пропускаю подробиці розмінування, на яких сам не розуміюся. Фінал: хлопці спромоглися звільнити тваринку і блискавично евакуюватися. Вибухнуло, коли вже були за кількадесят метрів, — знесло півбудинку. А кицьку через кілька днів співіснування в бліндажі відправили Жені, про якого там усі знають, що він опікується не лише людьми в скруті, а й різноманітною нужденною фауною…

Кожна людина — окремий випадок, і навіть у ворожому стані теоретично може знайтися хтось суб’єктивно чесний і доброзичливий («добрий німець» — іронічний американський вираз часів Другої світової), я нічого про це не хочу знати. Не всі вони влаштовували засідку з кицьою, не всі розрізали «украм» черево ножем заживо, не всі кидали тіла полонених у лісосмузі після того, як розстрілювали в голову, попередньо скувавши руки кайданками за спиною, все одно для мене вони всі злочинці, доки не заберуться з моєї країни. Усім їм я бажаю смерті.

Я, етнічний росіянин, слідом за своєю дружиною вважаю за умовчанням кожного по той бік лінії зіткнення поганим москалем, доки не буде доведено протилежне. Пояснювати літературному критикові сенс поняття «метонімія» мені здається непрофесійним, а апелювати до Константіна Сімонова («Если дорог тебе твой дом»), Іллі Еренбурга («Убей немца»), а також Юрія Винничука та Ореста Лютого — зайвим.

Періодичні істерики місцевих шанувальників «русского духа» — хімічно чиста маніпуляція. Це не що інше, як спроба самовиправдання, аби уникнути чіткої визначеності, по який бік цивілізаційного зіткнення ти перебуваєш. Кожне викриття, кожне звинувачення українців у фашизмі, націоналізмі, расизмі й утисках зрозуміло кого дає начебто моральне право залишатися «над битвою», а ще точніше співвідносити себе з «добрими росіянами».

Сувора реальність війни такої комфортної позиції не передбачає. За пізнього Табачника це ще було можливо, зараз — ні. Визначитися доведеться кожному. Не хочеш убити в собі москаля — живи з цим. Нічого тобі за це не буде, ми, либонь, не в Росії. А от читати мораль — то вже дзуськи.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Галина Дичковська: Троха про Скрипку і не тільки

Апрель 22, 2017 By: admin Category: Галина Дичковская, Дискуссии, Культура, Украина, Этнополитика

Галина Дичковська — кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, дочка Голови Івано-Франківської областної організації «Братство вояків УПА».

Я двомовна. Народилася і жила до 8 років в Росії, біля білих ведмедів і північного сяйва. Мене вчили так: хто до тебе звертається українською, відповідай українською, звертаються російською — відповідай російською. Росія ж бо…

В мене нема травми «україномовності» як про це геніально написала Мирослава Барчук. Мені було чхати на тих, хто казав: «селючка-чи-ще-там-що». Я знала, що я «круче», бо тямлю, що таке СРСР, а вони не тямлять. Або роблять вигляд, що не тямлять…

В мене є травма українськості. Ти просто «погана», тому, що українка, тому, що любиш Шевченка, тому, що носиш вишиванку, ага, в 197… якомусь таммм… «хі-хі», як то? Дурочка… поблажливо так…

Дивним чином травму цю наносили вбільшості таки українці, україномовні…

Відстоювати своє, любити своє — то було щось каригідне. КАРИ гідне. Річ не в мові, не тільки в мові…

Знаєте, навіщо ця війна? щоб ми НАРЕШТІ навчилися любити своє, визнавати своє, поважати СВОЄ!!! ОДИН ОДНОГО!!!

Ан нє: подивімся на схід, що там? у Москві нігті обрізають? О, то ми собі пальці обріжем! А чо тільки пальці? давайте по лікті!!! Нє-нє, на схід дивитись не гоже, дивімся на захід! там що? Нарощують нігті? О, то ми собі теж наростимо!!! На 1 см? Нє, на 10!!! На метр! на 10 метрів!!! Що, зле? Але зате ми європейці! Європейськіші європейців! А наші баба нігті не нарощували? а, то вони були дурні, бо все українське дурне…

Не вірите? Хто знав Маряну Садовську ДО ТОГО, як її визнали за кордоном??? А вона ж зі Львова, з українського і україномовного середовища…
Чому читаємо Оксану Забужко? Бо її друкують імпортними мовами? Молодець Оксана, зуміла організувати. А якби не зуміла? То так, добре, але то ж вам не… (вставте миле вам прізвище від Москви до Лондона). (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валентина Мазур: Атсингани, сарматы, потомки Симона Мага

Апрель 09, 2017 By: admin Category: Валентина Мазур, Генеалогия, Сарматизм, Цыгане, Этнополитика

Каковы они, цыгане? У каждого, кто с ними общался, есть на этот счёт своё мнение. Амплитуда здесь огромна: от восхищения до полного неприятия. «Способность цыган жить за счёт других – врождённая, или лучше сказать наследственная…» – писали одни.

Цыгане способны, понятливы, в характере их мягкость, гибкость, они от природы добры, уступчивы,» – спорили с ними другие. Мы изучили социологические данные, основанные на опросах по репрезентативной выборке. Среднестатистический россиянин считает цыган: хитрыми (но при этом почему-то отказывает им в уме), красивыми (и при этом не желает вступать с ними в брак), миролюбивыми (и ленивыми).

Стереотипы восприятия часто искажают действительность. Это особенно касается цыган, очень закрытых в быту и общении. Мифы о цыганах кочуют с ними вместе из века в век, и из страны в страну. По поводу происхождения цыган долгое время не было достоверных сведений. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Olympic flame lit ceremony in Olympia, Ilia, Greece


«... Зажги свой огонь.
Ищи тех, кому нравится, как он горит»
(Джалалладин Руми)

«… Традиция - это передача Огня,
а не поклонение пеплу»
(Густав Малер)

«... Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
Это означает - жить и поступать,
исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
(Артур Мёллер ван ден Брук)

«... Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
когда Зевс передаёт факел тому,
кого нельзя увидеть и назвать,
и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
(Глеб Бутузов)


---------------------------------------------------------------------------------

НОВОСТНАЯ ЛЕНТА
Наши рекламодатели