Гуцулія

Рівнодення – момент, коли центр Сонця в своєму видимому русі по екліптиці перетинає небесний екватор.

Весняне рівнодення настає 20 або 21 березня, коли Сонце переходить з південної півкулі в північну, а осіннє настає 22 або 23 вересня, коли воно переходить з північного в південну. У ці дні для всіх місць Землі (виключаючи райони земних полюсів) день майже рівний ночі («майже» – через рефракції, того факту, що Сонце – не точкове джерело світла, а диск).

У різних країнах своє ставлення до весняного рівнодення. Ми, Українці, вважаємо, що цього дня в річному круговороті Весна приходить на зміну Зимі. Це Весняне Рівнодення, кінець Зими і початок сезону Відродження. З цього дня починається повне і остаточне пожвавлення Землі, відродження матінки Природи. (продовження…)

Słuchaj pilnie, ludu mój: i nakłoń ze wszytkiego
serca uszu na wyrozumienie powieści tej.
Przywiodę-ć na pamięć dawne dni dzieciństwa twego:
a opowiem ci pierwszą szczupłość,
w którejś był, z żywota matki twojej wyszedszy.
— Wespazjan Kochowski, Psalmodia polska, Psalm V

Ku powieści tej nakłoń ucha,
Ludu wierny mój, a posłuchaj
I miej wiecznie przed oczami,
Kimżeś między narodami:
Patrz tam, gdzie Sarmacja jest żyzna,
Tam to była Twoja ojczyzna,
Gdzie przodkowie Twoi śmiali
Z Rzymianami się ścierali.
Na paiżach Dunaj przebyli,
Tam o złotą wolność walczyli,
A Rzymianom dawszy baty,
Wędrowali za Karpaty;
Tutaj wtedy w lasach głębokich
Żyły tylko gryfy i smoki,
Krwawym wzrokiem wkoło toczył
Człowiek z jaszczurczymi oczy. (продовження…)

Автори на підставі аналізу соціально-етичного вчення УГКЦ, політичної лінії ОУН(Б) і ОУН(М) та політики німецької окупаційної адміністрації дистрикту Галичина намагаються дати відповідь на питання: які чинники спонукали частину українського суспільства, в тому числі й ієрархію та духовенство Греко-Католицької Церкви, підтримати набір до дивізії „Галичина”?

Формування української політичної нації на сучасному етапі потребує вивчення і врахування «уроків історії», особливо ХХ-го століття, які стають не тільки предметом наукової дискусії фахових істориків, але й часто сприяють політичним спекуляціям чи маніпуляціями суспільною свідомістю. У Конституції України 1996 р. вказується, що держава повинна сприяти «консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості»[i]. Президент В.Ющенко зокрема, виступає з ініціативами суспільного примирення*. Завдання істориків – сприяти формуванню об’єктивних оцінок суперечливих подій минулого.

Однією з дискусійних проблем є формування у 1943 – 1944 рр. дивізії „Галичина”. Її суперечливість пов’язана з проблемою «колабораціонізму» в період німецької окупації, що носить «ідеологічно-політичний підтекст», (продовження…)

Розвиток гуцульської мови на Прикарпатті обговорюватимуть під час круглого столу на тему: «Гуцульська мова: всебічний розвиток та популяризація». В обговоренні візьмуть участь представники Івано-Франківської обласної державної адміністрації, письменники, які писали гуцульською мовою, освітяни та інші. Спеціальний гість круглого столу – директор інститут української мови Національної академії наук Павло Гриценко.

Круглий стіл відбудеться 25 листопада 2012 року, о 12.00 год. в Інституті післядипломної освіти.

Кожне добре починання мусить знайти якусь підтримку, навіть і у нас, в Україні. Через Івано- Франківські обласні ЗМІ голова ГО “Поклик Нації” Тарас Боднар запросив усіх небайдужих, незалежно від їх політичних уподобань, увійти доініціативної науково-дослідницької групи, що має за мету дослідження, вивчення і популяризацію гуцульської мови як факультативу для учнів середніх шкіл в етнічних гуцульських районах у рамках дії Європейської хартії.

(продовження…)

Хотинська фортеця (рум. Cetatea Hotinului) — фортеця 13 — 18 століття у місті Хотин, що у Чернівецькій області, Україна. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Одне з семи чудес України.
Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у 9 столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв’язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано у фортецю, знаходився на важливих транспортних шляхах, що з’єднували Київ із Пониззям, пізнішим Поділлям, і Придунав’ям.
Укріплення було споруджено на кам’янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра і долиною впадаючої дрібної притоки. На початку воно являло собою замкнений земляний вал з дерев’яними стінами і оборонними спорудами. Завданням форту було оборона поселення Хотин і переправи через річку. (продовження…)

В Косові Івано-Франківської бласті відбувся XIX Міжнародний гуцульський фестиваль.  Дійство тривало 27–28 серпня 2011 р.. В рамках фестивалю відбулися науково-практична конференція «Гуцульський феномен: мистецтво життя і творчості», вернісаж-виставка  ліжникарства «Барвограй», конкурсні мистецькі програми художніх колективів та інші заходи. Оргкомітет з проведення фестивалю очолив заступник голови ОДА Роман Іваницький.

Гуцу́ли — субетнос українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України (Верховинський, південна частини Косівського й Надвірнянського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького району Чернівецької області й Рахівський район Закарпатської області). Територія Гуцульщини в Україні — 6,5 тис. км². На півночі Румунії — мармароські гуцули. Український лінгвіст Б. Кобилянський на основі аналізу гуцульсько-покутського діалекту та історичних даних висунув гіпотезу про те, що предками населення Гуцульщини й Покуття були племена східних слов’ян — уличів (південь Наддніпрянщина від Дністра) і тиверців (край між Дністром і Карпатами), які переселилися в Карпати і асимілювались з місцевим населенням.

(продовження…)

Об этом этносе есть множество противоречивых мнений, которые редко пересекаются в одну точку зрения. Древние западноевропейские историки говорят одно, китайские другое, персидские сообщают третье. Гунны, племенной союз древних тюрок, являются потомками великих хуннов, и это факт, который, к сожалению, не все хотят принимать.

17 июля в селе Верхний Ясенив Ивано-Франковской области похоронили известного украинского мольфара (вещуна и целителя) Михаила Нечая. Мольфар — в гуцульской культуре так называют наделенного сверхъестественными способностями человека, наподобие волшебника или народного мага.

Похороны прошли по всем прикарпатским традициям, с трембитами и ходом. Отпевал покойного православный священник.

81-летний народный целитель Михаил Нечай, который считался последним карпатским мольфаром, был найден мёртвым в своем доме в селе Верхний Ясенив в пятницу, 15 июля.

В тот же день по подозрению в совершении преступления милиция задержала 33-летнего мужчину, который последним заходил в жилище Нечая. Подозреваемый пытался скрыться от правоохранителей, но безуспешно.

Как оказалось, это житель Львова и прихожанин Московского патриархата, (продовження…)

1.

Венетов считают представителями археологической культуры Эсте, которая эволюционировала из культуры полей погребений (ранний период — 950-750 гг. до н.э., средний — 750-575 гг. до н.э., поздний — 575-183 гг. до н.э.) [15]. По мнению В.В. Иванова,  обнаружившего связи славянских языков с древними анатолийскими и палеобалканскими языками, энеты/генеты, как и фракийцы/фригийцы, представляли собой этнос, родственный с  хетто-лувийской общностью и прототохарами [16], и, вероятно, даже были диалектно-этнической группой последних (к середине ІІІ тыс. до н.э. относятся отдельные изоглоссы, объединяющие праславянский диалект индоевропейского языка с северо- или восточно- анатолийским (хеттским), с одной стороны, и балто-славянский как группу диалектов с северо- или западно- анатолийским (лувийским), с другой стороны, и к последней относился и прототохарский диалект (хетты, палайцы и тохары принадлежали к группе языков centum, энеты и лувийцы — к группе языков satem). В свою очередь хетто-лувийская общность в Анатолии подверглась значительному влиянию со стороны представителей туземного населения (хаттов, как правило, соотносмых с протоабхазами), принадлежащими к северокавказской языковой семье.

Согласно легендам, после падения Трои вождь пафлагонцев-энетов Антенор (др.-греч. «власть оставшаяся») пересенился со своим народом из анатолийский Каппадокии (город Амсила/Энеты на правобережье реки Галис) во Фракию, а оттуда — в страну евганеев («благородных») на северо-востоке от реки По и северном берегу Адриатического моря. Здесь он основал города Патавий (современный — г. Падуя) и Атеста (современный — г. Эсте). Последнее и дало название культуре Эсте, с которой археологи соотносят венетов. Тит Ливий в своей «Истории» (І 1:1-3) детализирует это переселение, указывая, что Антенора с большим числом энетов изгнали мятежники, затем энеты объединились с троянцами и приняли имя венетов и основали Новую Трою (по мнению Р. Салинаса Прайса и А. Вучетича, ныне это с. Гебел в долине реки Неретвы, впадающей в Адриатику возле городов Дубровник и Сплит [17]). Другие утверждали, что энеты были одним из сильнейших пафлагонских племен (Полемон Периегет, «Фрагменты», 22), жившие по соседству с Каппадокией. Потеряв своего вождя во время Троянской войны, они перешли во Фракию и заселили сначала север Македонии (Herod, I, 196), а затем в Адриатическую Венетию (продовження…)

Україна – нація лісова. Не лісиста, а лісова. Хоча й, як відомо, лісистість охоплює помітну площу нашої суверенної і унітарної. Ще один, даруйте, трюїзм: ліс не мислить себе без своїх першого та другого «Я», флори та фауни. Сильніший світ спільнота лісова і лісиста. Ліс тісно пов’язаний і з людиною, третім «Я», знову банальність, та ця банальність є визначальною в ряді багатьох аспектів антропогенезу – людського розвитку. Ліс бере активну участь в круговороті  кисню у природі: завдяки сонячній енергії, невід’ємній складовій всякого органічного функціонування,  ліс має здатність здійснювати процес фотосинтезу, життєво необхідного для суб’єктів рослинного та тваринного світів. Окрім коловороту кисню, ліс також вельми причетний до гідросфери, він затримує  грунтові води від витоків з ріками у крупні водоймища, тим самим забезпечує водопостачанням людей та сприяє вдалому веденню сільського господарства, а великі скупчення взимку неталого снігу  в лісах затримують воду, знижуючи ризик масових руйнівних затоплень населення. Ліс нерідко  успішно виконує серйозну вітрозахисну функцію. Ліс легко поглинає промислові відходи, забруднення, а ліс, особливо хвойний, виділяє фітонциди, речовини, котрі згубно впливають на злоякісні мікроби та в допустимих дозах благотворно позначаються на живій матерії.    Це безумовно перелічена невичерпна   користь лісу, яку він несе своєю життєдіяльністю біосфері.

Крім прямої ролі великого помічника Живому, ліс виконує і спрадавна виконував роль, так би мовити, опосередковану , що, втім, за своїм значенням і своїми наслідками іноді навіть випереджає першу. Гриби, ягоди, тварини і інший харч, що слугував і досі слугує людині – це, скоріш за все, відноситься до першої ролі, не без певних важливих унаочнених уточнень. А ліс, місцевість, як сховок для різного роду реальних і напівіснуючих маргінальних персон, полярних і тотожних в очах соціуму, що кинули кожен свого часу якійсь частині цивілізаційного світу виклик, на кшталт Робіна Гуда, Олекси Довбуша, червоних кхмерів, прибалтійських войовників, так званих лісових братів,  УПА ОУН(б) (продовження…)

Византийский историк Феофилакт Симокатта рассказывает, что у варваров над Днестром есть гора, которая называется «золотой» (hrysos horos),  потому что на ней очень плодоносны растения. она богата дикими зверями и скотом, и что у тюрок (т.е. авар) в обычае было предоставлять эту «золотую гору» в распоряжение главного кагана [Феофилакт Симокатта. История. – М.: Изд-во АН СССР, 1957. – С.161].

Это свидетельство можно сопоставить как с прикарпатскими сказками о «золотой горе» (к которой в некоторых версиях добавляются «серебрянная» и «железная» горы), где живет Змей, которого побеждает герой, так и с легендой о том, что в приднестровском Галиче на Крылосской горе, возле Успенского собора, находился «Золотой Ток» – символ харизмы галицкого князя (ср.:  др.-инд. tagas «золото», teigasa «металл», др.-ирл. tigh, teach «дом»). Якобы, когда монголо-татары напали на Русь, этот «Золотой Ток», как и соседний «Монастырь» (возле с. Межигирцы), спрятался под землю, но явиться на поверхности одновременно с появлением лучезарного всадника-витязя на белом коне [Пушик С. Золотий Тік. – Ужгород: Карпати. 1971. – С.75]. Рядом фиксируются микротопонимы «Серебряный Ток», «Железный Ток шолудивого Буняка» (возле с. Танява Долинского р-на), «Божий Ток» (на горе Ростова с «Бабиной норой» у с. Межигирцы возле Галича), «Борычев Ток» (ср. с киевским «Боричевым/Андреевским узвозом»), «Медный Ток» (часть леса Березовка возле с. Старые Богородчаны) [Пушик С. Галицькі «Токи» – місця давніх святилищ // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах україни (матеріали міжнародної ювілейної наукової конференції). – Івано-Франківськ – Галич : Плай, 1998.– С.288-].

В этом контексте интересно само название галицкой горы Крылос (< *Kry-dlo-s), которое этимологизируется от «крыть», «скрывать». Со временем оно подверглось «народной этимологии» в направлении к названию архитектурного элемента храма, в котором существовал крипторий (от др.-греч. krypto «прячу, скрываю»,  krypte «подземный ход»). Возможно, функциональное назначение топосов Крилос и «Золотой Ток» обнаружится при обращении к данным фольклора. У белорусов досих пор существует обычай закапывать в ямы среди селений обмолоченное зерно, а у русских известна игра на святки «Хоронить золото и чистое серебро» (продовження…)

Название карпатских горцев «гуцулы» происходит от осетинского (сарматского) «гыццыл» — «малый, младший», и зафиксировано письменными источниками как “гыццыл чизг/языг” — название части языгов – сарматского племени Прикарпатья и Галиции первых веков н. э., которые остались вместе с готами-грейтунгами (”малыми готами”, Geti Minores, по Иордану) и гепидами в Галиции и не приняли участие в походе сармат-алан в Европу.

Cобственно некоторые топонимы украинского Прикарпатья и Карпат свидетельствуют о пребывании тут в IX-ХІ вв. (и может, раньше) алан-ясов в составе венгерской и печенежской орд, а княжеский Галич родственен собственно иронскому Галиат (Гальятц). И кто знает, может и название испанской Галисии, данное этой иберийской территории прибывшими в составе алано-готского союза свевами, также есть свидетельством-воспоминанием о сакральном центре на Кавказской родине алан.

Аул Галиат (на тагаурском диалекте Гальятц, от осетин “гал” – “бык”; кстати рядом с Галичем Червенским находится Быкова (Бычья) гора), одно из древнейших селений, находится в кавказском ущелии Уаллагком осетинской Дигории (Ирафский район Республики Северная Осетия – Алания). (продовження…)

В былине о богатыре Дунае рассказывается о том, что Дунай имеет тайную связь с дочерью некоего короля Настасьей (или Марьей)-поляницей. Он победил её в поединке (вариант: героиня сбрасывает богатыря с лошади и принуждает к браку) . Также она выкупает героя из рук палачей и отпускает домой в Киев.

Когда он второй раз приезжает в её царство и сватает её сестру Апраксу за киевского князя Владимира, оскорбленная его невниманием, переодетая Настасья-поляница преследует героя и вызывает его на поединок во время свадьбы князя в Киеве.

Дунай убивает стрелой соперника. «Вскрыв ей утробу», он узнает, что она беременна сияющим светом младенцем (или даже двумя сыновьями-близнецами). Дунай бросается на своё копье и умирает рядом с Настасьей. Из их крови образовалась великая река Дунай.

Несчастный ребенок становится изгоем в человеческом обществе, «проданным в рабство» —Кощеем (тюрк. «кошчи» — «раб»), т.е. находящимся частью в мире живых, частью — в мире мертвых. Он — Страж границы между мирами на «Калиновом (Каленом) мосту».

Некоторые исследователи (Б. Рыбаков, Д. Балашев) считают, что былина засвидетельствовалафакт контакта праславян с сарматскими кочевниками-аланами (ясами; Салтовская культура) в V-VI вв.

Этот же мотив рождения у мертвой есть и в кавказском эпосе нартов. Дзерасса, дочь водного бога Донбеттыра, образе волшебной птицы похищала плоды с волшебного дерева нартов. Её ранил хранитель дерева Ахсартаг, один из братьев близнецов. Преследуя птицу, Ахсартаг попадает в морское подводное царство, излечивает Дзерассу (которая в некоторых версиях выступает в образе лягушки) и жениться на ней. Как следствие, она становиться матерью нартовских героев Урызмага и Хамица. После своей смерти Дзерасса в могиле была изнасилована демоническим Уастырджи («Святым Георгием»), его божественным конем Арфаном и божественным псом. Соответственно от этого она родила мудрую красавицу Сатаней (ставшей женой Урызмага), первого земного коня, получившего имя Чесан или Дур-дур («Камень-камень») и первую земную собаку Силам.

Мотив рождения ребенка умершей матерью сохранен албанцами Балкан (в окресностях г. Корчи). В дни русальных праздников они устраивают «похороны матери солнца» Русы (Русицы), а именно — лепят из глины фигурку человека, укладывают её в некую глиняную посудину и очень торжественно «хоронят» за селом. После этого дарят всем присутствующим маленькие хлебцы, испеченные из муки, специально для этой цели собранной со всей околицы, и скармливают их скоту.

У румынов к тому же «хоронят» собственно «отца солнца» и «мать дождя» (на Балканах её имя — Додола, Дорделица, Паперуга, Паперона, Рона, Дебордоле, Даждоле).

Албанцы отцом солнца называют священную гору Томори в центре страны, в честь него устраивается раздник в середине лета. Специально шли семьями и с отарами овец на высоты до 2 тыс. м и зажигали там священные огни, а на рассвете осуществляли ритуальные обмывания в горных источниках, а затем с веселыми криками встречали восход солнца. (продовження…)