ОГОНЬ ПРОМЕТЕЯ

  

портал этноантропологии, геокультуры и политософии

 

Archive for the ‘Речь Посполитая’

Maciej Albert Borodo: Synarchizm

Май 04, 2017 By: admin Category: Maciej Albert Borodo, Национализм, Политика, Речь Посполитая

Zygmunt Włodzimierz Tarło-Maziński (1889-1967), szef („generał zakonu») polskiej jurysdykcji Starożytnego i Mistycznego Zakonu Różo-Krzyża (The Ancient Mystical Order Rosae Crucis), w maju 1924 utworzył Polski Związek Synarchiczny, w sierpniu 1928 przemianowany na Związek Synarchiczny. Do głównych działaczy należeli także pallotyn ks. Józef Jankowski (1910-1941) i senator Stanisław Gaszyński (1865-1965). Do 1937 ugrupowanie nie przejawiało jednak szerszej działalności poza publikacyjną (pismo «Synarchista», wychodzące od 1926 w Warszawie oraz różne wydawnictwa książkowe). W 1937 podjęto próby rozszerzenia działalności, m.in. poprzez powołanie Konfederacji Synarchicznej, ale starania te przerwał wybuch wojny. Członkowie Związku Synarchicznego reprezentowali pogląd, że dla Polski najlepszym ustrojem byłaby synarchia, czyli połączenie głównej zalety ideologii liberalnych, tj. swobodnego rozwoju indywidualnego jednostek (który to rozwój w warunkach demokratycznych prowadzi do anarchii) z prawicowymi zasadami jedności państwa i silnych rządów. W praktyce uosobieniem tego związku miałby być synarcha – posiadacz pełnej władzy zwierzchniej. Przygotowaniem do ustroju synarchicznego byłaby monarchia konstytucyjna.

Program gospodarczy zakładał udział robotników w zyskach przedsiębiorstw, odejście od złota jako miernika wartości na rzecz towarowej jednostki rozliczeniowej. W latach trzydziestych XX w. Tarło-Maziński usiłował przekonać do synarchizmu śląskie środowisko ONR.

Synarchizm był nurtem filozoficzno-politycznym o korzeniach ezoterycznych przenikający się z masonerią okultystyczną oraz łączącym synkretycznie ustrojową koncepcję synarchii, a więc odwrotności anarchii.

Z greckiego oznaczała sỳn – razem i ἁrchein – panować, rządzić. Polscy synarchiści korzystali z dorobku filozofii mesjanistycznej Józefa Hoene-Wrońskiego.

Interesująco prezentowała się ideologia synarchistów. Dla nich synarchia oznaczała „współwładzę, czyli skoordynowanie dążności pozytywnych dwu sprzecznych kierunków prawicy i lewicy, jako dwu zasadniczych władz społeczeństwa, w imię dobra całego narodu”. Synarchia miała łączyć najlepsze cechy republiki parlamentarnej i monarchii konstytucyjnej, nie popadając w „skrajności” republiki demokratycznej i monarchii absolutnej, tym bardziej zaś bez odwołań do socjalizmu i faszyzmu, których najbardziej zdegenerowane postaci widzieli synarchiści w bolszewizmie i hitleryzmie. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Maciej Albert Borodo: Co ma wspólnego kopiec Piłsudskiego z świątynia Yasukuni w Tokio?

Сентябрь 23, 2016 By: admin Category: Речь Посполитая, Япония

14446008_1250188895031302_6222408258202267439_nCo ma wspólnego kopiec Piłsudskiego z świątynia Yasukuni w Tokio? Otóż ma ,i to wręcz symboliczny związek.W październiku 1936 r.do Krakowa przybyła delegacja wojsk japońskich.Przywiozła ze sobą ziemię z dziedzińca tego tokijskiego chramu,którą później wysypano na kopcu w Krakowie.Tak przemawiał szef delegacji japońskiej gen.Honjo Shigeru podczas tej ceremonii.-,,każdy Japończyk uważa za największy honor oddać życie za ojczyznę,żeby w ten sposób duch jego przebywał po śmierci wśród duchów wybranych.Dlatego też ziemia z tej świątyni uważana jest za symbol poświęcenia się dla ojczyzny…My Japończycy,wielbimy waszego marszałka,że znajdujemy w nim tak wiele cech równych wzniosłym charakterom naszych samurajów.»

14369988_1250188615031330_9137761064778609987_n

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Фёдор Мамонов: Новое «чудо на Висле» обязательно будет!

Август 16, 2016 By: admin Category: антикоммунизм, Национализм, Политика, Речь Посполитая, Россия, СССР, Украина

13939378_654249148055529_6540186058819132401_n16 августа 2016 исполняется 96 лет со дня контрнаступления польской армии под Варшавой. Красная армия Троцкого-Тухачевского-Ленина-Сталина была разгромлена сверхчеловеческими усилиями польских и союзных им белых русских и украинских войск.

Примечательно, что в отражении красного нашествия на Польшу принимали участие целых две русских армии: Третья Русская (сражалась под Львовом вместе с украинцами) и Русская Народная Добровольческая (после заключения мира между Польшей и РСФСР совершила рейд в Белоруссию). 

Кроме того, немалую роль в оттягивании советских войск с польского фронта сыграла Русская Армия барона Врангеля в Крыму.

А за день до «Чуда на Висле» на Тамбовщине заполыхал огонь народной войны – началось Тамбовское крестьянское восстание против комиссародержавия.

Таким образом, истинная, национальная Россия была союзницей польского народа в его борьбе против советских оккупантов.

В свою очередь, воззвание маршала Пилсудского от 5 июля 1920 гласило: «Сражаясь за свободу свою и чужую, мы сражаемся не с русским народом, а с тем порядком, который, признав законом террор, уничтожил все свободы и довел страну до голода и разорения. Не русский народ тот враг, который бросает все новые силы в бой: этот враг — большевизм, наложивший на русский народ ярмо новой и страшной тирании. Он хочет и нашей земле навязать свою власть — власть крови и мрака».

Обратив вспять безликий и жуткий поток красноармейской биомассы, поляки спасли не только Польшу, но и всю Европу. Победа большевистской орды означала бы смерть Европы, смерть культуры, смерть морали, смерть Бога (в сердцах людей). За то, что в небо всё ещё взметаются шпили готических соборов, за то, что европейский ландшафт не изуродован «беломорканалами», а площади европейских столиц не украшают уродливые советские памятники орденоносным палачам – за всё это мы должны благодарить польского (а также русского, украинского) солдата.

После прихода к власти в 2015 г. консервативной партии «Право и Справедливость», Польша вновь стоит в авангарде борьбы с мировым злом.

Сегодня эта мученическая страна пытается пройти между двумя чудищами – Сциллой лево-либерального Евросоюза и Харибдой неосталинистской РФ.

Глубоко верующему, аристократичному по своей природе польскому народу чужд как либеральный маразм Брюсселя (массовая миграция, гей-парады, феминизм и т.д.), так и советский реваншизм Москвы (возрождение советских методов управления, культ хамства и насилия, тотальная деградация под лицемерной маской «традиционных ценностей»).

В таких условиях остаётся надеяться только на новое «Чудо на Висле». И оно обязательно будет…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Трагедія і спекуляції. Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?

Июль 08, 2016 By: admin Category: ВОВ, Волынь, Речь Посполитая, Украина

5hK1-4TqqYY

Перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну операцію по всій Волині. А звідти зроблено висновок про існування наказу, що приписував цілковите знищення поляків, етнічну чистку.
Наближення сімдесятих роковин трагедії польсько-українського конфлікту на Волині інтенсифікує не стільки історичні, скільки політичні дискусії.
Гарячою темою дискусії в медіа став проект ухвали сенату про встановлення 11 липня Днем пам’яті і мучеництва кресов’ян [36 — дивись список джерел наприкінці тексту]. Тобто — про вшанування жертв конфлікту лише з одного боку.
Така пропозиція не нова для польського парламенту — ще в червні 2011 року аналогічну ідею озвучив депутат сейму Францішек Єжи Стефанюк [40]. В обґрунтуванні вказано: саме 11 липня 1943 року відбулася масова антипольська акція, яка охопила близько сотні населених пунктів.
Наскільки історично коректною є дана теза, спробую розібратися у цій статті.
Що саме сталося 11 липня 1943 року?
Відповідь важлива не тільки для з’ясування деталей перебігу протистояння між українцями та поляками, але й для загальної його оцінки.
Адже концептуальні висновки багатьох істориків про те, що антипольська акція УПА мала скоординований характер і ставила за мету знищення усього польського населення, базуються саме на тезі, що в ніч із 11 на 12 липня відбулася масштабна операція, яка водночас охопила десятки, а то й понад сотню населених пунктів. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: «Наполеоновская Галиция». Год 1809 и далее (II)

Май 26, 2016 By: Кирилл Серебренитский Category: Балто-Черноморье, Бонапартизм, Галиция, Галичина, Геополитика, Кирилл Серебренитский, Речь Посполитая, Сарматизм, Франция

Краткие очерки истории забытого государства. Специально для портала «Огонь Прометея».

Aleksander Antoni Jan Rożniecki herbu Rola

Aleksander Antoni Jan Rożniecki herbu Rola

ЖОНД. ЦЕНТРАЛЬНОЕ ВРЕМЕННОЕ ВОЕННОЕ ПРАВИТЕЛЬСТВО.

** В те дни действительный статский советник Николай Брусилов, виленский гражданский губернатор, писал министру внутренних дел от 26 мая 1809 года — о слухах, бродящих по Вильно:
«… в Варщаве народ ничем более не занимается, как военными приготовлениями, что даже дети, собираясь на улицах. вооружаются палками, деревянными саблями, маршируют и производят всякого рода эволюции. Жители Варшавы очень недовольны вступлением наших войск в Галицию, и предполагали, что это делается для того, чтобы овладеть ею, и потому все состояния выражали ненависть к русскому имени. Многие патриоты ободряют себя тем, что Наполеон не допустит Россию владеть Галицией, а напротив, Литва и прочие польские провинции России будут непременно присоединены к Варшаве; Польша по-прежнему будет восстановлена и возьмет в России все провинции до Днепра».
27 мая 1809 года князь Юзеф Понятовский во главе победоносной армии вступил в столицу Королевства Галиция и и Лодомерия — великий город Лемберг, он же — польский Львув и нынешний Львив.

До сих пор стратегия князя Понятовского была успешной — потому, что была стремительной. Варшавское войско слово не воевало, а путешествовало: внезапные зигзаги по карте, быстрые переходы, — почти перелёты. Театр военных действий в Австрии тоже был непредсказуем: слишком уж огромные силы сошлись в схватке.
Никто не мог безусловно предугадать дальнейшую судьбу — самой Австрии и герцогства Варшавского, — не говоря уж о Галиции.
(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: «Наполеоновская Галиция». Год 1809 и далее (I)

Май 24, 2016 By: Кирилл Серебренитский Category: Балто-Черноморье, Бонапартизм, Галиция, Галичина, Кирилл Серебренитский, Подолье, Речь Посполитая, Сарматизм, Украина, Франция

Краткие очерки истории забытого государства. Специально для портала «Огонь Прометея».

Ksiaze_Jozef

НАПОЛЕОНОВСКАЯ РУСЬ.

** Королевство Обеих Галиций, Królestwo Obydwoch Galicjow, Королівство Обидвох Галичин.
Странно звучит, правда?

Названия этой страны нет в школьных учебниках; более того — о ней не понятия не имею даже школьные учителя. И, чаще всего, даже доценты, учившие этих учителей, — прочитают это название впервые.

Тем не менее. Это государство действительно существовало. Правда, очень недолго: со 2 июня до 14 октября 1809 года, четыре с половиной месяца. И ещё два с половиной месяца, до последнего дня этого года, существовало правительство этого Королевства — в Варшаве, в изгнании.

Совсем коротко эта государственность чиркнула, — словно одинокий удар клинка – о бесконечный гранитный свод Большой Истории.

Про эту монархию не знает почти никто, но имя монарха известно всем. Протектор Королевства Обеих Галиций в 1809ом – Наполеон, Император французов и Король Италии.

** 8 июля 1809 года состоялась грандиозная битва при Ваграме. Снова победил Наполеон. 12 июля был заключён договор о перемирии на театре Австрии и Моравии: весьма похожий на репетицию капитуляции. Ваграм разом снял невероятное напряжение, в котором Наполеон пребывал после тяжкого сражения при Асперне и Эсслинге, которое обе стороны объявили своей победой, и обе ощутили его, как поражение. Но Ваграмская баталия вернула ситуации отчётливость: срединная Империя с панконтинентальными амбициями, (ещё три года назад именовавшаяся Священной Римской), — была сокрушена.
До середины июля Наполеон, совершенно поглощённый событиями на основном театре военных действий, — не уделял никакого внимания стране, которая оказалась под его владычеством случайно. Без какого-либо его личного участия, за пределами его стратегических планов.

На Романским Западе о том, что есть такая страна — вообще помнили только путешественники, дипломаты, географы и прочие специалисты. Наполеон — знал. Он с детства был превосходным знатоком географии.

Эта страна называлась — Königreich Galizien und Lodomerien, Королевство Галиция и Лодомерия. Точнее, это было две страны — Восточная Галиция (она же Северная, Старая, Рутения, Червоная Русь, или — Герцогство Русское), и Западная (она же Южная, Новая, Малая Польша).

Страны это — совсем разные; собственно, на протяжении предыдущих шести веков название Галиция и Лодомерия относилось именно к Восточной Галиции; Малая Польша была присоединена к королевству указом Кайзера только в 1803ем, для упрощения управления.

Западную Галицию прочно захватили варшавские войска, которыми командовал порывистый дивизионный генерал князь Юзеф Понятовский. В Восточной Галиции расположились российские дивизии, которыми командовал медлительный генерал-аншеф князь Сергей Голицын. Россия — основной союзник Наполеона в этой войне. В отдалённом Западном Подоле, к югу от города Тарнополь, повстанцы, которыми командовал никому не ведомый майор Пётр Стржижевский, спешили обозначить: что это – территория Императора Наполеона.

В костёлах священники поминали Императора Наполеона как правящего Монарха; ему приносили присягу все должностные лица. На административных зданиях появились золотые орлы, эмблема Наполеона. И сам Наполеон это своё присутствие в украинских пределах в июле 1809го отчётливо подтверждал. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Jerzy Robert Nowak: Dlaczego Polacy cieszą się dużą sympatią ludów Kaukazu. O zapomnianej historii polskiej pomocy

Октябрь 23, 2015 By: admin Category: Азия, Геополитика, Кавказ, Речь Посполитая, Этнополитика

Зrzez parę dziesięcioleci XIX wieku ukształtowała się tradycja wspólnej walki Polaków i Czerkiesów przeciwko Rosjanom na Kaukazie. Zainicjował ją jeszcze przed 1840 rokiem Aleksander Wereszczyński, a później kontynuował Michał Czajkowski. Wielu Polaków stanęło po stronie ostatniego obrońcy wolności Kaukazu Szamila, m.in. inżynier Józef Dzik i Julian Witkowski. Gdy Szamilowi udało się zabrać w Awarji 40 armat rosyjskich w 1842 r., to do obsługi ich stanęli w dużej mierze zbiegli do jego wojsk Polacy (według: K. Janik „Dzieje Polaków na Syberii”, Kraków 1928, s. 275).

Michał_Czajkowski_Sadyk_Pasha

Michał Czajkowski

Nieprzypadkowo mieszkańcy Kaukazu szybko nauczyli się odróżniać Polaków od Rosjan, mówiąc: Ursus jaman, Polek jekszy (Moskal zły, Polak dobry) (według: K. Janik, op.cit., s. 273). Uciekający z armii carskiej do partyzantki wolnościowej ludów Kaukazu Polacy tak realizowali słowa wiersza zbuntowanego przeciw caratowi poety Gustawa Ehrenberga:

Gdziekolwiek nas wyrok cara zawlecze,
Oszukamy jego dumę,
Poniesiem wszędzie prawa człowiecze,
Poniesiem wolności dżumę…

Najsłynniejszym przejawem zbrojnych współdziałań polsko- czerkieskich była zbrojna wyprawa 72 polskich żołnierzy na pomoc Czerkiesom, rozpoczęta 18 lutego 1857 r. Dowodził nią pułkownik artylerii Teofil Łapiński (Tefik bej). Po dwóch latach krwawych walk na Kaukazie przeciwko Rosjanom wraz z załamaniem się kaukaskiej partyzantki dowodzonej przez Szamila polscy żołnierze powrócili do Stambułu. Z inicjatywy księcia Władysława Czartoryskiego w początku lat 60. wznowiono starania dla przygotowania kolejnej polskiej wyprawy zbrojnej na pomoc Czerkiesom. Sam książę przekazał dla Czerkiesów w połowie 1862 r. pieniądze na proch i kule z własnej szkatuły.

teofil-lapinski

Teofil Łapiński / fot. Jerzy S. Łątka, Romantyczny Kondotier, Katowice 1988

W sierpniu 1863 r. doszło do kolejnej polskiej ekspedycji zbrojnej na Kaukaz, dowodzonej przez Klemensa Przewłockiego. Po toczonych w bardzo trudnych warunkach walkach z Rosjanami, wraz z coraz większym załamaniem się ducha wśród Czerkiesów, Polacy zdecydowali się na przerwanie walk. W połowie kwietnia 1864 r. Przewłocki wraz z oddziałem powrócił do Stambułu (por. szerzej K. Dopierała „Emigracja polska w Turcji w XIX i XX wieku”, Lublin 1988, s. 239).

Walczący przeciwko Rosjanom kaukascy partyzanci wiedzieli, że walka ich spotyka się z polską sympatią. Niejednokrotnie żołnierze polscy walczący przymusowo w formacjach rosyjskich na Kaukazie przechodzili na stronę muzułmańskich powstańców, udzielali im dokładnych informacji o ruchach rosyjskich wojsk.

Warto dodać, że polscy oficerowie niejednokrotnie mężnie walczyli również po stronie gruzińskich powstańców przeciwko Rosji. Dość przypomnieć tu choćby działania zbrojne Zwierkowskiego i Gordona w 1848 roku, Teofila Łapińskiego w 1857 roku. Wszystkie te fakty utrwaliły, pomimo ostatecznego niepowodzenia walki przeciwko Rosjanom, bardzo silne tradycje sympatii do Polaków wśród ludów Kaukazu, od Czeczeńców po Gruzinów. Mogą się o tym bardzo mocno przekonywać i dziś zwiedzający Kaukaz Polacy.

Jerzy Robert Nowak, fragment książki „Co Polska dała światu”

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

V-ta Konferencja Prometejska | 26-28 października 2015, Warszawa

Октябрь 20, 2015 By: admin Category: Геополитика, Объявления, Речь Посполитая, Этнополитика

Broszura-Prometeusz_2015-page-001

V-ta Konferencja Prometejska | 26-28 października 2015, Warszawa

Studium Europy Wschodniej UW i czasopismo Nowy Prometeusz mają przyjemność zaprosić na V-tą Konferencję Prometejską, która odbędzie się w dniach 26-28 października 2015r. W ramach konferencji odbędą się również dwie sesje poświęcone Redaktorowi Jerzemu Giedroyciowi w 15.rocznicę jego śmierci.

http://www.eastbook.eu/2015/10/country/belarus/konferencja-prometejska/

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

План “Междуморье”: Британия поддержит, Франция не против, Украина и Польша сделают

Август 09, 2015 By: Александр Непо Category: Александр Непо, Балканы, Бонапартизм, География, Геополитика, Европа, Литва-Латвия-Пруссия, Политика, Речь Посполитая, Франция, Этнополитика

MezhdumoreПросто посмотрите на эту карту. О чем вы думаете, глядя на эти государства на востоке Европы? Да – это территория “от моря до моря”, на которой живут союзники и друзья. Выборы в Польше нового президента вдохнут в украино-польские отношения свежую энергию, считают аналитики. Возможно это станет первым шагом на пути амбициозного проекта, осуществление которого поддерживает и Британия, проекта сильнейшей конфедерации государств Европы.

Проект под названием “Междуморье” в настоящий момент становится вновь актуален. В случае его реализации Россия будет физически изолирована от Запада.

Проект конфедеративного государства, которое включало бы Польшу, Украину, Белоруссию, Литву, Латвию, Эстонию, Молдавию, Венгрию, Румынию, Югославию, Чехословакию, а также, возможно, Финляндию, впервые был выдвинут еще Юзефом Пилсудским после Первой мировой войны.

Предлагаемая конфедерация должна была воссоздавать многонациональную и многокультурную традицию бывшей Речи Посполитой. Пилсудский считал, что ее восстановление позволит государствам Центральной Европы избежать доминирования в своем регионе Германии или России. Идею в то время опротестовали СССР и все западные державы, за исключением Франции, которая неожиданно поддержала поляков.

Эта конфедерация должна была простираться от Чёрного и Адриатического морей до Балтийского, что подчеркивалось в его названии. Планы на тот момент скорее были больше похожи на мечты, но уже в 30-х годах в этом направлении начали делаться активные шаги. И если бы не вмешался Сталин, Восточная Европа могла бы выглядеть по-другому. Не было бы необходимости в “Венгрии-57″ и “Чехословакии-68″ – страны так и остались бы свободными.польша-альтернатива

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: Прометеизм как борьба народов против русского империализма

Апрель 30, 2015 By: admin Category: антикоммунизм, ВОВ, Геополитика, Евразийство, Евразия, Кавказ, Литва-Латвия-Пруссия, Национализм, Олег Гуцуляк, Политика, Речь Посполитая, СССР, Украина, Этнополитика

870

1.

Одной из важных вех борьбы порабощенных народов был Прометеизм (Prometeizm) — политическое, культурное и интеллектуально движение в Европе, направленное сначала против царской России, затем – коммунистического СССР. Его целью было ослабление и расчленение Российской империи и, впоследствии, Советского Союза с помощью поддержки национально-освободительных движений основных нерусских народов, живших в пределах России и СССР. Россия должна была быть сведена до территории XVI в., а сфера политического и экономического влияния Польши на востоке должна быть расширена путем создания Речи Посполитой Народов (Rzeczpospolita Narodow) – конфедерации «Междуморье» (Miedzymorze) из государств-лимитрофов: Финляндии, Балтийских государств, Белоруссии, Украины, Крымского и Казаческого государств, союза государств Кавказа.

Лозунгом движения было «За нашу и вашу свободу!».

Краткая история прометеизма была опубликована в Париже в феврале 1940 года Эдмундом Харашкевичем (Edmund Charaszkiewicz), офицером польской военной разведки, в обязанностях которого с 1927 года до начала второй мировой войны была координация «прометеевской программы».

Образ греческого титана Прометея, несущего огонь доисторическим людям, служил идеалистическим воплощением польской политики, которая «несла огонь свободы» народам Восточной Европы (миссию чего воспели Адам Мицкевич и Анджей Товянский). Одновременно Прометей является символом непокоренности в культурах Украины (Т. Шевченко, «Кавказ») и Грузии (мифологический герой Амирани).

Идею созиданния прометеевского движения сформулировал будущий маршал и президент Польши Юзеф Пилсудский в меморандуме от 1904 года к японскому правительству, где указывал на необходимость использовать в борьбе с Россией многочисленные нерусские народы на берегах Балтийского, Чёрного и Каспийского морей, и обращал внимание на польскую нацию, которая, благодаря своей истории, любви к свободе и бескомпромиссному отношению к трём разделившим Польшу империям, без сомнения, займёт лидирующее положение и поможет освобождению других угнетённых Россией народов.

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: Бескомпромиссный и идейный борец за права народов Ян Бодуэн де Куртенэ (1845-1929): из истории прометеизма как борьбы народов против русского империализма

Апрель 29, 2015 By: admin Category: Евразия, Национализм, Олег Гуцуляк, Политика, Речь Посполитая, Россия, Украина, Этнополитика

qN56_SRel2sБескомпромиссным и идейным борцом за права народов был Иван Алекса́ндрович Бодуэн де Куртенэ (Jan Niecisław Ignacy Baudouin de Courtenay; 1. 03. 1845, Радзымин под Варшавой – 3 .11. 1929, Варшава), известный польский лингвист. По родословной легенде происходил из древнего французского аристократического рода Куртене, ведущего свое начало от короля Людовика VI и ипредводителя крестоносцев Балдуина Фландрского, впоследствии императора Константинопольского, и к роду принадлежали, в частности, императоры Латинской (Римской) империи, но во Франции род Бодуэнов де Куртенэ пресекся еще в 1730 г. В Польшу предок Бодуэна де Куртенэ переселился на рубеже XVII-XVIII вв.

И.А. Бодуэн де Куртенэ окончил в 1866 г. Главную школу в Варшаве, научную деятельность начинал под руководством славистаИ. И. Срезневского. В 1875 г. учёный стал профессором, в 1887 г. – членом Польской Академии наук, а в 1897 г. – членом-корреспондентом Императорской Академии наук. Работая в Казанском (1874-1883), Юрьевском (1883-1893), краковском Ягеллонском (1893-1899), Петербургском (1900-1918), Варшавском (1918-1929) университетах и заведуя в последнем кафедрой сравнительного языкознания, он стал деятельным участником польского отделения Международного общества свободной мысли, читал публичные лекции на злободневные темы в разных городах.

Его острые публицистические статьи печатались в столичной и провинциальной прессе. После восстановления независимости Польской республики принял польское гражданство и продолжил политическую деятельность, вновь отстаивая права национальных меньшинств – которыми на сей раз оказались уже не поляки, а другие народы, в том числе и русские. В 1922 г. он выдвигался представителями национальных меньшинств (помимо желания) как кандидат в президенты Польши. В первом туре выборов 9 декабря набрал 103 (19,04 %) голоса и занял третье место, выше, чем у избранного в итоге Габриэля Нарутовича; во втором туре – всего 10 голосов, в третьем – 5. Избранный в пятом туре Г. Нарутович получил большую часть голосов, ранее отданных за И.А. Бодуэна де Куртенэ, но поддержка левых и национальных меньшинств вылилась в ненависть к Г. Нарутовичу со стороны правых, и вскоре после избрания он был убит. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Войцех Якубик: Энергетический прометеизм – это сегодня realpolitik. Пришло время, чтобы мы снова начали побеждать

Март 05, 2015 By: admin Category: География, Геополитика, Евразия, Капитализм, Общество, Политика, Речь Посполитая, Этнополитика

e09c73f5b6f25b65Геополитическая ситуация в Европе связана с соперничеством за доступ к энергии. В данный момент игра складывается так, что открываются шансы для Польши и других стран Центрально-Восточной Европы. Пришло время, чтобы мы снова начали побеждать. Наилучшим оружием будет для нас энергетический прометеизм, — пишет Войцех Якубик.

Польский прометеизм издавна упрекают в излишнем идеализме, который якобы приводит к тому, что идею разрывания бывшей российской империи по национальным швам невозможно осуществить на практике. Между тем Варшава не сдаётся и с небольшими перерывами продолжает сизифов труд. Особенно в энергетике видна возможность воплотить в реальность благородную прометейскую идею. Тут могут пожать друг другу руки философы из краковской кофейни и инженеры из Горно-Металлургической Академии. Их может объединить «энергетический прометеизм».

Международное Энергетическое Агентство в своём последнем энергетическом обзоре предвидит великие геополитические перемены, к которым приведёт сланцевая революция в США. Она может иметь последствия подобные промышленной революции XIX века. По мнению экспертов МЭА, нас ждёт эра дешёвой энергии. Это будет иметь последствия для геополитики. Особенно сильно это ослабит Россию и Саудовскую Аравию. Потому что обе страны являются «petrostates», опирающими свою политику на доходы от продажи нефти и природного газа. Когда, благодаря переменам в США, которые распространятся на весь мир, эти энергоносители станут обыденностью и утратят свою исключительность, вместе с ними рухнут опоры внешней политики энергетических держав. С польской точки зрения наиболее интересной в этом контексте будет судьба России. Согласно данным агентства Deloitte, массовый экспорт американского сжиженного газа в Европу серьёзно уменьшит её прибыли, получаемые от продажи этого энергоносителя на Запад. Также и Польша может внести тут свою лепту. Именно в этом направлении открывается перспектива для польской восточной политики, диктуемой прометейскими идеалами. Чтобы отодвинуть границы российского влияния как можно дальше и сделать наш регион как можно более стабильным. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Półrocznik «Nowy Prometeusz» / Піврічник «Новий Прометей»

Март 05, 2015 By: admin Category: Геополитика, Книги, Политика, Речь Посполитая

okładka-nowy-promet-4Półrocznik «Nowy Prometeusz»

Nr ISSN 2081-206X

Od momentu powstania czasopisma Nowy Prometeusz jego wersja drukowana jest wersją pierwotną.

Nowy Prometeusz jest czasopismem specjalistycznym, dotyczącym stosunków politycznych, kulturowych, gospodarczych i wyznaniowych na obszarze Europy Wschodniej, Azji Środkowej i basenu Morza Czarnego.

Inspiracją do stworzenia czasopisma były takie tytuły jak: Prométhée, a następnie La Revue de Prométhée wychodzące w Paryżu w latach 1926 – 1940 dzięki wsparciu ówczesnych polskich władz. Prometeizm, choć dziś z oczywistych względów nie aktualny w oryginalnym znaczeniu jako ideologia i praktyka polityczna, może stanowić wzór rozwijania badań i popularyzowania wiedzy o Europie Wschodniej, Azji Środkowej i basenie Morza Czarnego w Polsce.

Na łamach Nowego Prometeusza będą publikowane, inicjowane m.in. przez redakcję, debaty z udziałem polskich i zagranicznych ekspertów na tematy związane wielowymiarową obecnością Polski na wyżej wymienionych obszarach. Zamieszczane będą również materiały dotyczące ważnych dla Polski procesów transformacji różnych dziedzin społecznego i politycznego oraz rozwoju relacji tych państw zarówno z Zachodem, jak pomiędzy sobą. Czasopismo będzie źródłem wiedzy i miejscem dla dyskusji na tematy historyczne oraz platformą służącą wzbogacaniu wiedzy i uzupełnianiu tradycji polskiej myśli politycznej z okresu międzywojennego. Nowy Prometeusz stawia sobie za cel przybliżanie postaci, które w ruchu prometejskim i polityce tego okresu odegrały istotne role. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Оля Гнатюк: Між прометеїзмом і Реаль-політік

Февраль 20, 2015 By: admin Category: антикоммунизм, География, Геополитика, Книги, Национализм, Политика, Речь Посполитая, СССР, Украина, Этнополитика

51d257b-bruski-s-1-netКнижка Яна Яцека Бруського «Między prometeizmem a Realpolitik. II Rzeczpospolita wobec Ukrainy sowieckiej 1921-1926» («Між прометеїзмом і Реаль-політік. Друга Річ Посполита і Совєтська Україна 1921-1926», Краків, 2010) є не лише вагомим голосом у  дискусії щодо союзницьких стосунків Ю. Пілсудського та С. Петлюри, хоча й не дає однозначної відповіді на запитання; вона показує українсько-польські взаємини першої половини 1920-их років у контексті діяльності совєтських спецслужб.

Для початку — кілька слів пояснення щодо термінів. Прометеїзм як філософське поняття, що означало наслідування античного Прометея в його добровільній присвяті і стражданні заради добра людства, став визначальним для польського месіанізму в добу романтизму. У ХХ столітті діячі національного руху, зокрема Юзеф Пілсудський, сформовані під впливом польської романтичної поезії, перенесли це поняття на ґрунт політики. Вони вбачали роль відновленої Польщі у підтримці для національно-визвольних рухів поневолених народів Східної Європи.

Паростки цієї концепції стали проростати серед прихильників Пілсудського ще під час переговорів у Ризі 1921. Йшлося, з одного боку, про переформулювання федеративної концепції, явленої у союзі Пілсудського і Петлюри, після краху надій на незалежність України. З іншого боку, пілсудчикам, які, попри їхні заслуги у боротьбі за незалежність, опинилися в захисті, довелося змагатися за впливи на зовнішню і внутрішню політику з прихильниками націонал-демократії Романа Дмовського. Ендеки традиційно вважали німецьку політику головною загрозою для польської незалежності, а тому надавали у своїх концепціях велике значення добрим взаєминам з Росією і називали це реалістичною політикою (часом використовували німецький термін Реаль-політік). Федеративну чи прометейську візію своїх опонентів ендеки називали романтичною, позбавленою необхідного у політиці раціоналізму, а іноді прямо — невідповідальною та авантюрною.

Конфлікт суперників, який виявився вельми тривалим для польської політичної сцени (недаремно ж існує приповідка, що Польщею правлять дві труни — Пілсудського і Дмовського), мав свою логіку, характерну для будь якого ідеологічного протистояння. Одна, переможна, сторона приписувала іншій брак здорового глузду і нераціональні дії, натомість друга, слабша сторона, відповідала на ті докори арґументом державного інтересу. Однак була тут ще й третя, а навіть і четверта сторона — більшовицька Росія та Україна, а докладніше — дві України: незалежна, уособлювана Симоном Петлюрою, та підпорядкована більшовицькій Росії — УРСР. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Леся Алексієвець, Ярослав Секо: Рецензія на монографію В.Л. Комара «Концепція прометеїзму в політиці Польщі (1921-1939 рр.)» (Івано-Франківськ, 2011, 360 с.)

Февраль 20, 2015 By: admin Category: Володимир Комар, География, Геополитика, Евразия, Мифология, Национализм, Политика, Рецензии, Речь Посполитая, Сакральная география, Этнополитика

bigУвага! Редакція та рух Нового Прометеїзму абсолютно не поділяє прикінцеві висновки даної рецензії щодо ідейної та практичної діяльності загальнопрометеївського руху, проте вважає вартим ознайомити читачів з її положеннями задля формування цілісного уявлення про дискурс прометеїзму.

Комар В.Л. Концепція прометеїзму в політиці Польщі (1921-1939 рр.). — Івано-Франківськ : Місто-НВ, 2011. — 360 с.

Колискою історії був міф. Було б наївно думати, що це не так. Що політика, економіка, релігійне, культурне чи соціальне життя зумовлюються виключно поточними людськими потребами, і не зазнають впливу давніх моделей, не стають наслідуванням, повторенням давніх ритуалів, спробами ідеального втілення їх у життя. Можна скільки завгодно повторювати, що політична історія займається міфотворчістю. Однак, не можна заперечувати, що вона намагається у переплетеннях політичних подій угледіти їх формотворчі міфи, аби зрозуміти суть і тенденції історичного розвитку.

Польський міф про Прометея став предметом дослідження знаного прикарпатського дослідника Володимира Комара у монографії “Концепція прометеїзму в політиці Польщі (1921– 1939 рр.)”. Робота написана в кращих традиціях сучасної української полоністики – на солідній джерельній та історіографічній базі. Безперечна новизна цієї теми у вітчизняній історіографії посилюється її актуальністю в контексті сучасних українсько-польських відносин. Зібраний автором матеріал, без сумніву, зацікавить як поціновувачів геополітики, так і традиційної політичної історії, тих, хто захоплюється діяльністю спецслужб та витончених істориків ідей. У книзі відтворені цікаві дискурси національних рухів народів колишньої Російської імперії та ретроспективи емігрантського життя після громадянської війни. Звичайно, що все це розглядається крізь призму польського прометеїзму. Структура монографії складається з п’яти розділів, у яких розглянуто формування концепції прометеїзму, організації руху в середовищі емігрантів з СРСР, вплив прометеїзму на польську зовнішню та внутрішню політику.

Ключовим поняттям рецензованої монографії є прометеїзм, який розглянуто в двох площинах – ідеологічній і організаційній. Автор задекларував себе прихильником широкого тлумачення прометеїзму, простеживши його витоки з ягеллонської ідеї великої Польщі, що включала литовські, білоруські й українські землі. У ХІХ ст. польський месіанізм у міфі про Прометея отримав своє історичне виправдання й спрямував польську політичну думку на вироблення нової концепції східної політики, озвученої в гаслі “За вашу і нашу свободу!”.

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Olympic flame lit ceremony in Olympia, Ilia, Greece


«... Зажги свой огонь.
Ищи тех, кому нравится, как он горит»
(Джалалладин Руми)

«… Традиция - это передача Огня,
а не поклонение пеплу»
(Густав Малер)

«... Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
Это означает - жить и поступать,
исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
(Артур Мёллер ван ден Брук)

«... Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
когда Зевс передаёт факел тому,
кого нельзя увидеть и назвать,
и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
(Глеб Бутузов)


---------------------------------------------------------------------------------

НОВОСТНАЯ ЛЕНТА
Наши рекламодатели