• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.


Харун Сидоров: Политическому солдату

Саша Маслак — это человек, чья жизнь и смерть является убедительным назиданием людям, относящимся к тому же редкому типу индивидов, что и он — типу политического солдата.

Назиданием идти своим путем, делать свое дело и не срываться, пытаясь стать тем, кем ты не являешься.

Тебе может иногда казаться, что ты кабинетный теоретик, но правда в том, что смерть идет за тобой так же, как и за теми, кто сидит в окопе, и застанет тебя на твоем посту, при этом обойдя их.

Тебе может казаться, что ты неудачник, еле сводящий концы с концами, но люди, настоящие люди прекрасно понимают, что на самом деле ты сделал выбор подлинного аскета, не желая продавать первородства своего таланта за чечевичную похлебку сытости и мнимого успеха.

Саша погиб как политический солдат, возвращаясь с конференции, посвященной гибридной войне, конференции в рамках того проекта, которому он посвятил последнюю часть своей жизни — создания Междуморья.

Мы немного общались с ним на эту тему, и я знаю, что ему нелегко далось решение войти в руководство Национального Корпуса — он понимал, что тем самым сжигает за собой мосты научной карьеры, особенно в науке международной, в которой сегодня царит леволиберальный диктат.

Но он принял такое решение, выбрав путь мыслителя-практика, мыслителя-воина, для которого интеллект является орудием борьбы за политическое дело, за свой политический проект и встретил символическую смерть — _в пути_с гибридной войны (и кто знает, не без помощи врагов ли…)

Я знаю, что как патриот Украины в разгар войны он думал о том, чтобы отправиться на Восток, с оружием в руках. Это соблазн, наверное, свойственный всем пассионарным интеллектуалам в такие моменты, и его справедливо отговаривали, потому что таких, как он, единицы в современной Украине и его мозги были гораздо нужнее ей, чем его руки. Как видно, это ничего не решает в отношении смерти — среди моих друзей тут немало тех, кто прошел через самые горячие точки, и они слава Богу, живы, и занимаются, кто бизнесом, кто чем, а Саша, оставшийся сражаться своим интеллектом, встретил предначертанную ему смерть на своем боевом посту.

Это мужество интеллектуала, политического солдата жить и умирать тем способом, который ему предписан, представляет собой верность особого рода — исполнением того, что древние арии называли Дхармой.

Таким был мой учитель Гейдар Джемаль, до последних дней своей жизни продолжавший рассуждать и учить, несмотря на колоссальные боли. Таким останется в моей памяти мой приятель Александр Маслак, живший как философ-аскет и погибший как воин-философ.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семеняка: Слово пам’яті й політики, бо їхня справа має жити…

Олександр Маслак — це рідкісна людина. Багато згадують його високі професійні якості, принципову ідейну позицію (консерватор), колосальний об’єм знань і персональний внесок у розбудову Інтермаріуму. Друзі та близькі згадують Особистість.

Знаково те, що він загинув, повертаючись з Варшави після конференції «Стратегія співпраці країн Міжмор’я в умовах гібридної війни». Знаково й те, що на останній зустрічі перед його від’їздом, де також були друзі його юних літ — Едуард Юрченко та Олександр Алфьоров — Сашко показував нам їхні спільні старі фото, над якими ми по-доброму сміялися. Хто б з нас тоді повірив, що ця зустріч є прощальною…

Так ось, саме його вірність ідейним принципам підносила його в моїх очах над іншими. Й хоча наша «ідеологія» не співпадала на всi 100%, в особі цього духовного аристократа, що надихався постаттю Фрідріха Великого, втратило все українське суспільство, не кажучи про націоналістичний рух. Усі просвітницькі проекти, які ми планували разом з Олександром (політклуб, вільний університет, сайт і багато чого іншого), тепер втілимо у життя з потроєним завзяттям.

Останнім часом він завершував свої книжки про Шевченка та історію України з фокусом на 20 ст. (на замовлення дружнього австрійського видавництва). У передмові до другої з них він зауважив, що викладає з точки зору якості політичних еліт, які бралися за розбудову української державності. Я сподіваюся, скоро обидві праці побачать світ.

З не менш унікальним Олексієм Курінним трохи інша, але настільки ж символічна історія. Хоча й боролися за спільну справу, ми, бувало, сперечалися, а на початку Майдану навіть посварилася (через ЄС: він за, я проти, з чого почалася конвертація міжнародних знайомств УТК в Інтермаріум та Пан’Європу). Я називала його «нацдемом», що віддає всі сили на боротьбу за «українство», не переймаючись питаннями геополітики та економіки, а він, із точністю до навпаки, вважав, що правий поворот у світі для мене важливіший за країну. Але казус у могилянці (де ми з Сашком були на боці Олексія без жодних вагань), за його власним зізнанням, розставив все на свої місця, і ми почали підготовку до співпраці.

Якраз після повернення Олексія з Варшави ми планували розпочати боротьбу за його право захищати дисертацію в рідному університеті. Під час поїздки Сашко пояснював йому нашу стратегію діалогу з поляками (а Олексій зі своїм насправді дуже солідним міжнародним, експертним та медійним багажем мав масу власних креативних пропозицій). Тепер же знову залишаюсь сам на сам із відчуттям натхненної, але прощальної розмови перед його від’їздом до Варшави…

Наш табір сильно втратив. Упевнена, також в особі друзів, які їздили з ними до Польщі. Але тепер у нас є нові сили та обов’язок, скріплений сумом та усвідомленням вселенської несправедливості, залізною рукою скерувати нашу нову українську спільноту у правильне русло…


Олександр Маслак закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та здобув ступінь кандидата філософських наук. Рік стажувався в Варшавському університеті. Працював старшим викладачем Центру гуманітарної освіти НАН України. Він був відомий, як експерт широкого профілю, адже розумівся на історичних подіях світу та мав потужні знання українських реалій з часів Київської Русі. Згодом пішов у політику та став членом Вищої Ради партії «Національний Корпус».

 Проводив відкриті лекції для студентів. На Youtube є лекція про одного з провідних філософів 20-го століття Освальда Шпенглера і його працю «Присмерк Заходу».

Олександр Ніконоров був змушений покинути Луганськ після захоплення міста бойовиками. Працював кореспондентом інтернет-видання «Депо», а також був політологом. Йому було лише 29 років. Олександр народився 3 листопада 1988 року у місті Торез Донецької області. В 2011 році закінчив кафедру політології в університеті Даля, що в Луганську. Після захоплення міста сепаратистами виїхав звідти, але змиритися з окупацією Донбасу не міг. Вивчав екстремістські та сепаратистські рухи на Закарпатті та Донеччині. Народний депутат Антон Геращенко розповів, що Олександр як молодий вчений готував дисертацію про проросійські сепаратистські рухи на Донбасі, якою була роль Росії в них. Олександр також був автором десятків статей і досліджень про те, що відбувається на окупованих територіях. Його статті та дослідження залишаться важливим матеріалом для майбутніх дослідників історії російської агресії на Донбасі.

http://24tv.ua/dtp_na_rivnenshhini_pogib_oleksiy_kurinniy_oleksandr_maslak_oleksandr_nikanorov_volodimir_karagyaur_sergiya_popov_n861158

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валентин Нетудыхата: Украина и планетарное сознание

Валентин Нетудыхата (Нетудыхалов; 24.08. 1952-25.07.2017), доктор философии 
Газета «День», 1999, №31 (19 февраля)

В конце ХХ века на карте Европы появилось государство Украина.
Однако в нем продолжает торжествовать русский дух. Дальновидные аналитики
полагают, что в этом проявляется сознательная воля российского руководства.
Дескать, пока Россия пребывает в затяжном кризисе, она допускает видимую
самостоятельность Украины, на самом же деле держит ее на «поводке».

Стоит только появиться государству с центром в Киеве, как
энергичные соседи тут же превращают его в автономию, чтобы затем ликвидировать.
Два раза Украине был дан шанс создать национальное государство: в середине
XVII века и в 1917—1918 годах. Во времена Богдана Хмельницкого Украина
была близка к цели. Объединенная авторитетным государственным деятелем,
гетманская держава получила европейское признание. Казалось бы, еще немного
стабильности, и в Европе появилось бы еще одно достойное государство. Но
гетман умер через несколько лет после отделения от Речи Посполитой. Правовой
вершиной этого периода стала эмигрантская конституция Пылыпа Орлыка начала
XVIII века. Увы, она не имела прямого отношения к полуколониальной стране.
Похожая ситуация сложилась и в 1918 году: IV Универсал Грушевского объявил
Украину независимым государством. Но что толку — Украина опять утратила
свою независимость…

В ТЯЖКОМ ПЛЕНУ СОЦИАЛЬНОГО РОКА

В глубоком исследовании «Дух нашей древности» Дмитрий Донцов
утверждал, что причиной наших неудач следует признать нешляхетность правящей
касты. Согласно его взглядам, высшая каста, впадая в корыстолюбие и стяжательство,
приводит государство к бесславному концу. Так было в начале 1919 года,
когда несколько красных дивизий Муравьева молниеносно оккупировали пол-Украины.
Но благородство правящей касты вовсе не гарантирует независимости Украины.
Хмельницкий, Самойлович, Мазепа были политиками европейского класса, истинными
патриотами своей земли. Но ведь и они не смогли воспрепятствовать превращению
украинского государства в руину. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Самедов Ахмед Меджид Оглу (1935-2017)

1 июня 2017 года умер известный украинский учёный, доктор технических наук, профессор Ахмед Меджид Оглу Самедов (родился 18 мая 1935 года в с. Ханлыг Губадлинского района Азербайджана). В связи с этим,выражаем искреннее соболезнование Его семье, родным и близким.

Самедов А. М.в 1959 г. закончил Азербайджанский политехнический институт, инженер-строитель; 19 лет работал на производстве на должностях от инженера до начальника цеха, начальника технического отдела строительного комбината. В 1974 г. защитил кандидатскую диссертацию. С 1978 до 1994 года на преподавательской работе: доцент, профессор Азербайджанского строительного университета. На кафедре геостроительства Национального технического университета Украины с 1995 г. В 1996 г. защитил докторскую диссертацию, а в 1999 г. получил ученое звание профессора. Автор свыше 250 научных работ, с которых 5 монографий, учебное пособие и учебник. Под его руководством защищено 8 кандидатских и докторских диссертаций; являлся академиком Академии строительства Украины и Академии технологических наук Украины. Преподавал учебные дисциплины «Материаловедение», «Горнотехнические здания и сооружения» и др.

ALLAH RƏHMƏT ELƏSİN

Виктор Кравець, Ариф Гулиев, Азер Шукуров, Талят Алиев, Геннадий Гайко, Ферхад Туранлы, Анатолий Ган, Хикмет Джавадов, Шакир Яхяев, Євген Загоруйко, Мурад Омаров, Наталия Зуєвська, Замина Алиева, Шохраддин Аскеров, Тетяна Косенко, Ельдар Велиев, Станислав Стовпник, Адалат Абиев, Олександр Фролов, Хафис Асланов, Любов Шайдецька, Садиг Тагиев, Азад Омаров, Шахин Омаров, Мамед Багиров, Айдын Салманов, Фирдовси Шарифов, Мехман Дамирли, Намик Рашидов, Джалал Рахматов, Малик Дурсунов, Садиг Аскеров, Мукафат Аскеров, Фаил Абидов и др.

Кафедра геостроительства и горных технологий Института энергосбережения и энергоменеджмента Национального технического университета Украины «Киевский политехнический институт имени Игоря Сикорского, Общественная организация «Ученый совет азербайджанцев Украины» и «Ассамблея украинской и азербайджанской интеллигенции».

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Умер российский исламский философ Гейдар Джемаль

w3mipma6kreВ ночь на понедельник, 5 декабря 2016 г., скончался известный российский общественный деятель, философ, поэт и председатель Исламского комитета России Гейдар Джемаль. Автор гениального труда «Ориентация — Север».

Совсем необязательно принимать своеобразную позицию Джемаля, но нельзя не признать, что она была интересной, необычной. Пока все повторяли повторённое, Джемаль говорил о формировании «комитета по встрече Даджала». Он, де, придёт из стана буддистов-индуистов и начнётся великая эсхатологическая битва. Джемаль исходил из того, что это противостояние уже совсем близко, на чём и строил свои политические изыскания. Бу-бу-бу, выборы, бу-бу-бу, управляемый хаос, бу-бу-бу, демократия – глупцы, дело-то в 25-ом императоре Калачакры! Метафизика шайтана в том, что бытие циклично возвращается в одном и том же. Западня. Вечная мясная темница. Вот с чем надо бороться. Вот что нужно ломать. Замечательно же. То есть что-то совсем несвоевременное, ненужное и глупое с точки зрения Apple-националистов. С такими убеждениями Джемаль просто не мог оставаться живым в эпоху видеоблоггеров. Он последовал за Головиным и Мамлеевым. Дугин остался в одиночестве.

Елена Семеняка: Памяти Джемаля

Теолог-революционер, провозгласивший смерть главной категорией новой социологии, а политическую теологию — теорией «истинной революции», метафизический и социальный гностик, призвавший разрушать общественные иерархии и восставать против наличного порядка как несправедливой, демиургической формы организации хаоса, философ, считающий тягчайшим преступлением земной власти экспроприацию жизненного времени человека, богослов-еретик, смело осмеявший мертвечину клерикальных «толкований», во многом хайдеггерианец — в бытии-к-смерти, которая «всегда моя», а не вообще, тем самым пробуждая человека к аутентичной экзистенции, а также в инвертировании онтологической системы Парменида, этой «энтропийной косы объективизма», в другом — кшатрий-эволаист, до предела заостривший антибрахманическую линию Эволы против «союза жрецов и торговцев» — таким останется в моих глазах Гейдар «Джихадович» Джемаль, ученики которого явно выходят за пределы уммы…

Конечно, при всем созвучии базовых метафизических интуиций, мы называли их разными именами и искали в отличных философских, политических и религиозных учениях, а реконструкцию им домонотеистической религиозности всегда считала антиисторической — впрочем, нормальной для такого эсхатологического финалиста, как Джемаль. Его картезианский дуализм, уводя в трансцендентные высоты вместе с правдоискательством русской религиозной философии, толкал его к Новому Небе и Земле — для всех, тогда как близкий мне кантианский дуализм предполагает личный фаустовский путь поиска инициатического опыта в духе Эволы. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кода: Степан Михайлович Возняк (1929-2014)

DSC_0408-200x133Із сумом повідомляємо, що вчора, 28 серпня 2014 р. пішов з життя один із найвідоміших представників і дослідників української філософії, доктор філософських наук, багаторічний професор Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника Степан Михайлович ВОЗНЯК.

Багато хто знав цю Людину, Вченого, Викладача. Він створив свою наукову школу, виховав сотні молодих спеціалістів, читаючи їм курси з філософії, історії філософії, антропології та інших філософських дисциплін. Він любив молодь і натхненно працював з нею. Десятки філософів вдячні йому за те, що як науковий керівник він відкрив їм шлях у високу науку. Його колеги завжди будуть пам,ятати його пітримку, його інтелігентність і делікатність, той стан постійного інтелектуального неспокою, який спонукував до дискусій, до роздумування над сенсом життя, його максим і перспектив. Степан Михайлович демонстрував дивовижну повсякчасну зацікавлену любов до світу і до людини, яку поважав, удосконалював, робив гідною.

Степан Возняк, будучи справжнім патріотом України, свого любого Прикарпаття, всім своїм життям показав нам приклад духовності, науковості, відданості обраній справі, родині, друзям.

Вічная пам’ять професору і глибокі та щирі спрівчуття рідним, близьким, колегам. Це — величезна втрата для науки, для спільноти, для народу, для людства.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Умер президент РОИПА Александр Воронин

Российское и международное атлантологическое движение понесло тяжелую утрату – на 59-м году жизни скончался президент Русского Общества по изучению проблем Атлантиды (РОИПА) Александр Александрович Воронин. Вся его жизнь без остатка была посвящена служению только одному Делу, одной мечте – поискам и доказательствам существования Атлантиды – легендарной страны, о которой нам поведал древнегреческий философ Платон.

А.А. Воронин родился в 1954 году в г. Туле. Получил юридическое образование. С начала 1990-х гг. он активно сотрудничает с редакцией журнала «Чудеса и приключения» и «Московским клубом тайн», где у него было много единомышленников и коллег. С 1999 г. начинает издаваться альманах «Атлантида: проблемы, поиски, гипотезы», бессменным главным редактором которого становится Александр Александрович. Всего вышло в свет три номера (первый номер в 1999 г. под названием «Магия Атлантиды», последний в 2002 г.). Именно этому альманаху за короткий период его существования, удалось стать тем консолидирующим органом, вокруг которого усилиями Воронина сплотились многие известные ученые, специалисты в различных областях науки. Следующим, вполне закономерным шагом в оформлении российского атлантологического движения стало образование 25 апреля 2003 г. Российского Общества по изучению проблем Атлантиды, президентом которого стал А.А. Воронин. В других странах подобные организации существуют уже давно, но создание такого общества в истории отечественной науки, было осуществлено впервые, и во многом благодаря энергии и организаторским талантам Александра Александровича Воронина. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Пам’яті Лісового Василя Семеновича

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

17 травня (насправді 29 серпня) 1937 + 20 липня 2012

З глибоким сумом сповіщаємо, що 20 липня 2012 року в Києві після тяжкої хвороби помер великий громадянин України, філософ, організатор українського самвидаву в 60-х роках Василь Лісовий. Він виступив у 1972 році з відритим листом на захист заарештованих шістдесятників і на знак солідарности побажав бути засудженим разом із ними.

21 липня, в суботу, о 10:30, від Українського дому вирушатиме автобус у Музей народної архітектури в Пирогове, де о 12 годині у церкві Архістратига Михаїла відслужена буде панахида. Похорон має відбутися в с. Тарасівка Безрадицької сільради Обухівського р-ну о 14 годині.

Народився Василь Лісовий у с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл. в селянській родині. Батько загинув на війні. У дитинстві зимовими вечорами чув розповіді селян про національне відродження 1917-20 рр. (запам’яталися слова матері: “От ходили з портретом Шевченка, співали українських пісень, за це нас і покарали”), про колективізацію, розкуркулення і голод 1933 року. Ця усна історія суттєво відрізнялася від тієї, яку викладали в школі.

1962 закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966 – 1969 навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у цьому університеті. З 1969 – співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.

Самвидав розповсюджував з 1961 року. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)