• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.

Кода: Степан Григорович Пушик (1944-2018)

Сьогодні сумна звістка про смерть великого письменника, політика, педагога, громадсько-культурного діяча, професора нашого університету, лауреат Шевченківської премії Степана Пушика сколихнула всю Україну…. Втрата непоправна…

Співчуваємо родині, друзям і всім, хто сумує за ним. Вічна пам»ять!

Залишає Степан Григорович десятки книг, нотні збірники (три з останніх я упорядковувала з ним), а ще спогади…. У кожного вони будуть різними, але хай будуть світлими, адже Його серце боліло Україною!

Степан Григорович Пушик (26 січня 1944, с. Вікторів Галицького району Івано-Франківської області — 14 серпня 2018, м. Івано-Франківськ) — український письменник, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, премій ім. В. Стефаника, П. Чубинського, Мирослава Ірчана, О. Копиленка, Міжнародної літературної премії імені Воляників-Швабінських Українського Вільного Університету в Нью-Йорку. Член Спілки письменників України та Українського ПЕН-клубу.  Народний депутатй Верховної Ради України першого демократичного скликання, голова підкомісії з питань національних меншин Комісії культури і духовного відродження. Входив до опозиційної Народної Ради (1990—1994).

https://uk.wikipedia.org/wiki/Пушик_Степан_Григорович

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Левко Лук’яненко… Вічна пам’ять

Левко Лук’яненко…

Відходить епоха тих, хто боровся за знищення радянської системи не оглядаючись на обставини. Тих, хто закладав підвалини Незалежної України в застінках радянських концтаборів. Тих, хто боровся за інтереси Української Нації до останнього дня свого життя.

Вічна пам’ять.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Елена Галкина: Памяти Наума Коржавина

Думала долго, писать или нет, но поняла, что надо.

Всё детство, которое у меня закончилось вместе с перестройкой и распадом Союза, Наум Коржавин для меня оставался автором одного очень важного стихотворения, представлявшего целую череду неразрешимых вопросов, над которыми я периодически думала в течение где-то половины своей детской жизни.

Это, конечно, «Зависть» про Сенатскую площадь, имена соучастников и настоящих женщин.

Сначала, на рубеже школьного возраста, я с ним встретилась, полюбила за революционный романтизм и выучила.

Уже в школе обнаружилось, что выучила неверно — я читала «НИЧТО нас не вызовет на Сенатскую площадь», а надо «НИКТО».
Было совершенно непонятно, зачем там «никто». Мне казалось, что это текст застойной эпохи, то есть его писал взрослый человек, который сам должен выходить на площадь, а не ждать, пока его кто-то выведет.

Спустя ещё какое-то время выяснилось, что написал его Коржавин в 19 лет, и шёл 1944 год, то есть время со всех сторон страшное, о чём уже рассказали пытливым детям журналы «Огонёк» и «Новый мир». Как мог юный поэт в заваленную трупами эпоху жалеть, что у него не будут выпытывать имена соучастников?
Я так и не поняла, догадавшись только, что в чёрно-белом мире эта задача не решается.

А вскоре тот советский мир рухнул, и детство прошло, и из него родился новый мир, а потом ещё один, и мы вышли на площадь, но не на ту, а потом началась война, и все предыдущие миры рассыпались вдребезги.
Но на площадь всё-таки надо выходить.

Самим.

Наум Коржавин — Зависть

Можем строчки нанизывать
Посложнее, попроще,
Но никто нас не вызовет
На Сенатскую площадь.

И какие бы взгляды вы
Ни старались выплескивать,
Генерал Милорадович
Не узнает Каховского.

Пусть по мелочи биты вы
Чаще самого частого,
Но не будут выпытывать
Имена соучастников.

Мы не будем увенчаны…
И в кибитках,
снегами,
Настоящие женщины
Не поедут за нами.

1944

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрій Бондар: Герої вмирають для вічного життя

Скільки неймовірно гарних фотографій Аміни Окуєвої в цей трагічний вечір…

Сьогодні вбили людину особливої, я б сказав, нетутешньої, інопланетної краси – недосяжної і незбагненної. Сьогодні народився ще один могутній образ, ікона, від якої буде зводити шлунок у московських карликів і їхніх нащадків. Буквально в суботу сиділи в компанії з друзями, згадуючи той замах і те, як вона миттєво зреагувала в тісному салоні автомобіля…

Скільки їх уже є, починаючи з Нігояна і Вербицького… І ось – Аміна Окуєва. Герої вмирають для вічного життя. Вона житиме всюди: чесний і прямий погляд, екзотичність, загадковість, рішучість, шарм, цілісність…

Ми маємо своїх героїв. Як сумно, що ми маємо своїх героїв. І як було би нестерпно важко без них. Вічна пам’ять.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Харун Сидоров: Политическому солдату

Саша Маслак — это человек, чья жизнь и смерть является убедительным назиданием людям, относящимся к тому же редкому типу индивидов, что и он — типу политического солдата.

Назиданием идти своим путем, делать свое дело и не срываться, пытаясь стать тем, кем ты не являешься.

Тебе может иногда казаться, что ты кабинетный теоретик, но правда в том, что смерть идет за тобой так же, как и за теми, кто сидит в окопе, и застанет тебя на твоем посту, при этом обойдя их.

Тебе может казаться, что ты неудачник, еле сводящий концы с концами, но люди, настоящие люди прекрасно понимают, что на самом деле ты сделал выбор подлинного аскета, не желая продавать первородства своего таланта за чечевичную похлебку сытости и мнимого успеха.

Саша погиб как политический солдат, возвращаясь с конференции, посвященной гибридной войне, конференции в рамках того проекта, которому он посвятил последнюю часть своей жизни — создания Междуморья.

Мы немного общались с ним на эту тему, и я знаю, что ему нелегко далось решение войти в руководство Национального Корпуса — он понимал, что тем самым сжигает за собой мосты научной карьеры, особенно в науке международной, в которой сегодня царит леволиберальный диктат.

Но он принял такое решение, выбрав путь мыслителя-практика, мыслителя-воина, для которого интеллект является орудием борьбы за политическое дело, за свой политический проект и встретил символическую смерть — _в пути_с гибридной войны (и кто знает, не без помощи врагов ли…)

Я знаю, что как патриот Украины в разгар войны он думал о том, чтобы отправиться на Восток, с оружием в руках. Это соблазн, наверное, свойственный всем пассионарным интеллектуалам в такие моменты, и его справедливо отговаривали, потому что таких, как он, единицы в современной Украине и его мозги были гораздо нужнее ей, чем его руки. Как видно, это ничего не решает в отношении смерти — среди моих друзей тут немало тех, кто прошел через самые горячие точки, и они слава Богу, живы, и занимаются, кто бизнесом, кто чем, а Саша, оставшийся сражаться своим интеллектом, встретил предначертанную ему смерть на своем боевом посту.

Это мужество интеллектуала, политического солдата жить и умирать тем способом, который ему предписан, представляет собой верность особого рода — исполнением того, что древние арии называли Дхармой.

Таким был мой учитель Гейдар Джемаль, до последних дней своей жизни продолжавший рассуждать и учить, несмотря на колоссальные боли. Таким останется в моей памяти мой приятель Александр Маслак, живший как философ-аскет и погибший как воин-философ.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семеняка: Слово пам’яті й політики, бо їхня справа має жити…

Олександр Маслак — це рідкісна людина. Багато згадують його високі професійні якості, принципову ідейну позицію (консерватор), колосальний об’єм знань і персональний внесок у розбудову Інтермаріуму. Друзі та близькі згадують Особистість.

Знаково те, що він загинув, повертаючись з Варшави після конференції «Стратегія співпраці країн Міжмор’я в умовах гібридної війни». Знаково й те, що на останній зустрічі перед його від’їздом, де також були друзі його юних літ — Едуард Юрченко та Олександр Алфьоров — Сашко показував нам їхні спільні старі фото, над якими ми по-доброму сміялися. Хто б з нас тоді повірив, що ця зустріч є прощальною…

Так ось, саме його вірність ідейним принципам підносила його в моїх очах над іншими. Й хоча наша «ідеологія» не співпадала на всi 100%, в особі цього духовного аристократа, що надихався постаттю Фрідріха Великого, втратило все українське суспільство, не кажучи про націоналістичний рух. Усі просвітницькі проекти, які ми планували разом з Олександром (політклуб, вільний університет, сайт і багато чого іншого), тепер втілимо у життя з потроєним завзяттям.

Останнім часом він завершував свої книжки про Шевченка та історію України з фокусом на 20 ст. (на замовлення дружнього австрійського видавництва). У передмові до другої з них він зауважив, що викладає з точки зору якості політичних еліт, які бралися за розбудову української державності. Я сподіваюся, скоро обидві праці побачать світ.

З не менш унікальним Олексієм Курінним трохи інша, але настільки ж символічна історія. Хоча й боролися за спільну справу, ми, бувало, сперечалися, а на початку Майдану навіть посварилася (через ЄС: він за, я проти, з чого почалася конвертація міжнародних знайомств УТК в Інтермаріум та Пан’Європу). Я називала його «нацдемом», що віддає всі сили на боротьбу за «українство», не переймаючись питаннями геополітики та економіки, а він, із точністю до навпаки, вважав, що правий поворот у світі для мене важливіший за країну. Але казус у могилянці (де ми з Сашком були на боці Олексія без жодних вагань), за його власним зізнанням, розставив все на свої місця, і ми почали підготовку до співпраці.

Якраз після повернення Олексія з Варшави ми планували розпочати боротьбу за його право захищати дисертацію в рідному університеті. Під час поїздки Сашко пояснював йому нашу стратегію діалогу з поляками (а Олексій зі своїм насправді дуже солідним міжнародним, експертним та медійним багажем мав масу власних креативних пропозицій). Тепер же знову залишаюсь сам на сам із відчуттям натхненної, але прощальної розмови перед його від’їздом до Варшави…

Наш табір сильно втратив. Упевнена, також в особі друзів, які їздили з ними до Польщі. Але тепер у нас є нові сили та обов’язок, скріплений сумом та усвідомленням вселенської несправедливості, залізною рукою скерувати нашу нову українську спільноту у правильне русло…


Олександр Маслак закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та здобув ступінь кандидата філософських наук. Рік стажувався в Варшавському університеті. Працював старшим викладачем Центру гуманітарної освіти НАН України. Він був відомий, як експерт широкого профілю, адже розумівся на історичних подіях світу та мав потужні знання українських реалій з часів Київської Русі. Згодом пішов у політику та став членом Вищої Ради партії «Національний Корпус».

 Проводив відкриті лекції для студентів. На Youtube є лекція про одного з провідних філософів 20-го століття Освальда Шпенглера і його працю «Присмерк Заходу».

Олександр Ніконоров був змушений покинути Луганськ після захоплення міста бойовиками. Працював кореспондентом інтернет-видання «Депо», а також був політологом. Йому було лише 29 років. Олександр народився 3 листопада 1988 року у місті Торез Донецької області. В 2011 році закінчив кафедру політології в університеті Даля, що в Луганську. Після захоплення міста сепаратистами виїхав звідти, але змиритися з окупацією Донбасу не міг. Вивчав екстремістські та сепаратистські рухи на Закарпатті та Донеччині. Народний депутат Антон Геращенко розповів, що Олександр як молодий вчений готував дисертацію про проросійські сепаратистські рухи на Донбасі, якою була роль Росії в них. Олександр також був автором десятків статей і досліджень про те, що відбувається на окупованих територіях. Його статті та дослідження залишаться важливим матеріалом для майбутніх дослідників історії російської агресії на Донбасі.

http://24tv.ua/dtp_na_rivnenshhini_pogib_oleksiy_kurinniy_oleksandr_maslak_oleksandr_nikanorov_volodimir_karagyaur_sergiya_popov_n861158

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валентин Нетудыхата: Украина и планетарное сознание

Валентин Нетудыхата (Нетудыхалов; 24.08. 1952-25.07.2017), доктор философии 
Газета «День», 1999, №31 (19 февраля)

В конце ХХ века на карте Европы появилось государство Украина.
Однако в нем продолжает торжествовать русский дух. Дальновидные аналитики
полагают, что в этом проявляется сознательная воля российского руководства.
Дескать, пока Россия пребывает в затяжном кризисе, она допускает видимую
самостоятельность Украины, на самом же деле держит ее на «поводке».

Стоит только появиться государству с центром в Киеве, как
энергичные соседи тут же превращают его в автономию, чтобы затем ликвидировать.
Два раза Украине был дан шанс создать национальное государство: в середине
XVII века и в 1917—1918 годах. Во времена Богдана Хмельницкого Украина
была близка к цели. Объединенная авторитетным государственным деятелем,
гетманская держава получила европейское признание. Казалось бы, еще немного
стабильности, и в Европе появилось бы еще одно достойное государство. Но
гетман умер через несколько лет после отделения от Речи Посполитой. Правовой
вершиной этого периода стала эмигрантская конституция Пылыпа Орлыка начала
XVIII века. Увы, она не имела прямого отношения к полуколониальной стране.
Похожая ситуация сложилась и в 1918 году: IV Универсал Грушевского объявил
Украину независимым государством. Но что толку — Украина опять утратила
свою независимость…

В ТЯЖКОМ ПЛЕНУ СОЦИАЛЬНОГО РОКА

В глубоком исследовании «Дух нашей древности» Дмитрий Донцов
утверждал, что причиной наших неудач следует признать нешляхетность правящей
касты. Согласно его взглядам, высшая каста, впадая в корыстолюбие и стяжательство,
приводит государство к бесславному концу. Так было в начале 1919 года,
когда несколько красных дивизий Муравьева молниеносно оккупировали пол-Украины.
Но благородство правящей касты вовсе не гарантирует независимости Украины.
Хмельницкий, Самойлович, Мазепа были политиками европейского класса, истинными
патриотами своей земли. Но ведь и они не смогли воспрепятствовать превращению
украинского государства в руину. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Самедов Ахмед Меджид Оглу (1935-2017)

1 июня 2017 года умер известный украинский учёный, доктор технических наук, профессор Ахмед Меджид Оглу Самедов (родился 18 мая 1935 года в с. Ханлыг Губадлинского района Азербайджана). В связи с этим,выражаем искреннее соболезнование Его семье, родным и близким.

Самедов А. М.в 1959 г. закончил Азербайджанский политехнический институт, инженер-строитель; 19 лет работал на производстве на должностях от инженера до начальника цеха, начальника технического отдела строительного комбината. В 1974 г. защитил кандидатскую диссертацию. С 1978 до 1994 года на преподавательской работе: доцент, профессор Азербайджанского строительного университета. На кафедре геостроительства Национального технического университета Украины с 1995 г. В 1996 г. защитил докторскую диссертацию, а в 1999 г. получил ученое звание профессора. Автор свыше 250 научных работ, с которых 5 монографий, учебное пособие и учебник. Под его руководством защищено 8 кандидатских и докторских диссертаций; являлся академиком Академии строительства Украины и Академии технологических наук Украины. Преподавал учебные дисциплины «Материаловедение», «Горнотехнические здания и сооружения» и др.

ALLAH RƏHMƏT ELƏSİN

Виктор Кравець, Ариф Гулиев, Азер Шукуров, Талят Алиев, Геннадий Гайко, Ферхад Туранлы, Анатолий Ган, Хикмет Джавадов, Шакир Яхяев, Євген Загоруйко, Мурад Омаров, Наталия Зуєвська, Замина Алиева, Шохраддин Аскеров, Тетяна Косенко, Ельдар Велиев, Станислав Стовпник, Адалат Абиев, Олександр Фролов, Хафис Асланов, Любов Шайдецька, Садиг Тагиев, Азад Омаров, Шахин Омаров, Мамед Багиров, Айдын Салманов, Фирдовси Шарифов, Мехман Дамирли, Намик Рашидов, Джалал Рахматов, Малик Дурсунов, Садиг Аскеров, Мукафат Аскеров, Фаил Абидов и др.

Кафедра геостроительства и горных технологий Института энергосбережения и энергоменеджмента Национального технического университета Украины «Киевский политехнический институт имени Игоря Сикорского, Общественная организация «Ученый совет азербайджанцев Украины» и «Ассамблея украинской и азербайджанской интеллигенции».

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Умер российский исламский философ Гейдар Джемаль

w3mipma6kreВ ночь на понедельник, 5 декабря 2016 г., скончался известный российский общественный деятель, философ, поэт и председатель Исламского комитета России Гейдар Джемаль. Автор гениального труда «Ориентация — Север».

Совсем необязательно принимать своеобразную позицию Джемаля, но нельзя не признать, что она была интересной, необычной. Пока все повторяли повторённое, Джемаль говорил о формировании «комитета по встрече Даджала». Он, де, придёт из стана буддистов-индуистов и начнётся великая эсхатологическая битва. Джемаль исходил из того, что это противостояние уже совсем близко, на чём и строил свои политические изыскания. Бу-бу-бу, выборы, бу-бу-бу, управляемый хаос, бу-бу-бу, демократия – глупцы, дело-то в 25-ом императоре Калачакры! Метафизика шайтана в том, что бытие циклично возвращается в одном и том же. Западня. Вечная мясная темница. Вот с чем надо бороться. Вот что нужно ломать. Замечательно же. То есть что-то совсем несвоевременное, ненужное и глупое с точки зрения Apple-националистов. С такими убеждениями Джемаль просто не мог оставаться живым в эпоху видеоблоггеров. Он последовал за Головиным и Мамлеевым. Дугин остался в одиночестве.

Елена Семеняка: Памяти Джемаля

Теолог-революционер, провозгласивший смерть главной категорией новой социологии, а политическую теологию — теорией «истинной революции», метафизический и социальный гностик, призвавший разрушать общественные иерархии и восставать против наличного порядка как несправедливой, демиургической формы организации хаоса, философ, считающий тягчайшим преступлением земной власти экспроприацию жизненного времени человека, богослов-еретик, смело осмеявший мертвечину клерикальных «толкований», во многом хайдеггерианец — в бытии-к-смерти, которая «всегда моя», а не вообще, тем самым пробуждая человека к аутентичной экзистенции, а также в инвертировании онтологической системы Парменида, этой «энтропийной косы объективизма», в другом — кшатрий-эволаист, до предела заостривший антибрахманическую линию Эволы против «союза жрецов и торговцев» — таким останется в моих глазах Гейдар «Джихадович» Джемаль, ученики которого явно выходят за пределы уммы…

Конечно, при всем созвучии базовых метафизических интуиций, мы называли их разными именами и искали в отличных философских, политических и религиозных учениях, а реконструкцию им домонотеистической религиозности всегда считала антиисторической — впрочем, нормальной для такого эсхатологического финалиста, как Джемаль. Его картезианский дуализм, уводя в трансцендентные высоты вместе с правдоискательством русской религиозной философии, толкал его к Новому Небе и Земле — для всех, тогда как близкий мне кантианский дуализм предполагает личный фаустовский путь поиска инициатического опыта в духе Эволы. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кода: Степан Михайлович Возняк (1929-2014)

DSC_0408-200x133Із сумом повідомляємо, що вчора, 28 серпня 2014 р. пішов з життя один із найвідоміших представників і дослідників української філософії, доктор філософських наук, багаторічний професор Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника Степан Михайлович ВОЗНЯК.

Багато хто знав цю Людину, Вченого, Викладача. Він створив свою наукову школу, виховав сотні молодих спеціалістів, читаючи їм курси з філософії, історії філософії, антропології та інших філософських дисциплін. Він любив молодь і натхненно працював з нею. Десятки філософів вдячні йому за те, що як науковий керівник він відкрив їм шлях у високу науку. Його колеги завжди будуть пам,ятати його пітримку, його інтелігентність і делікатність, той стан постійного інтелектуального неспокою, який спонукував до дискусій, до роздумування над сенсом життя, його максим і перспектив. Степан Михайлович демонстрував дивовижну повсякчасну зацікавлену любов до світу і до людини, яку поважав, удосконалював, робив гідною.

Степан Возняк, будучи справжнім патріотом України, свого любого Прикарпаття, всім своїм життям показав нам приклад духовності, науковості, відданості обраній справі, родині, друзям.

Вічная пам’ять професору і глибокі та щирі спрівчуття рідним, близьким, колегам. Це — величезна втрата для науки, для спільноти, для народу, для людства.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)