• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.

Aydin Alizadeh: О российском языковом империализме

Русский сектор в образовании Азербайджана — это пятая колонна России. Пора это уже всем понять. Пора прекратить эту демагогию о языке Лермонтова, Пушкина. О качественной литературе на русском и прочей ерунде. Надо понимать, что языковая экспансия России угрожает нашей независимости, ибо порождает огромную массу русскомыслящих людей внутри страны. В «час Икс» они все создадут тут почву для российского присутствия.

Обратите внимание на Хаггин или Минвал — русскоязычные азербайджанские порталы, в которых уже началась идеологическая работа в этом направлении. Уже им давай в союз с Россией, давай в ОДКБ, давай русский вторым гос.языком и т.д. Уже приглашаются в Азербайджан великорусские шовинисты наподобие Дугина, которым покорно показывают, что у нас тут любят Россию и расширяют русское образование. Это только начало, дальше будет намного больше.

Также учтите, что в России уже около миллиона ассимилированных азербайджанцев. Это огромная масса, которая уже с Россией и уже давит на нас. Там уже много Наташ Алиевых или Владимиров Мамедовых. И плюс к этому наши власти допускают тут в Азербайджане бесплатное русское образование. То есть Россия, не вскладывая сюда ни копейки, получает за наш же счет пропаганду своей культуры и языка и получает с этим пятую колонну уже внутри нашей страны. Значит миллион российских ассимилированных азербайджанцев плюс еще миллион пятой колонны внутри — и эта цифра растет. Скоро мы подойдем к катастрофе.

Вы все поймите это. Язык — это политика, а не Толстой и Пушкин. Языковая экспансия — это часть российского империализма. Поэтому русское образование в Азербайджане ни в коем случае нельзя делать массовым. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Короташ: Україна — це брама, за якою пекло (про найкращий спосіб піти з життя, цінності суспільства і важливість мови)

Олег Короташ (нар. 8 березня 1976 р., Івано-Франківськ) – український поет, філософ, громадський діяч. Командир найпершого добровольчого батальйону «Правого Сектору» «Дніпро-2» (2014). Один із засновників Добровольчого Українського Корпусу (2014). Заступник командира ДУК з тилового забезпечення (2014-15). Член Національної спілки письменників України (від 1997 р.). Кавалер ордену Святого Миколая Чудотворця. Навчався на факультеті міжнародних відносин Українського вільного Інституту Менеджменту і Бізнесу та Інституті філософії Ягелонського університету в м. Кракові (Республіка Польща). Автор чотирьох поетичних книжок та співавтор близько двадцяти різножанрових антологій. На думку літературної критики – творчість О. К. «вивершує цілісну картину поетичного досвіду покоління дев’ятдесятників, оскільки цей метафізичний контекст виправдовує всі етико-естетичні перевитрати української поезії 90-х років минулого століття». У рамках спільного літературно-музичного дуету проводить творчі вечори з відомим композитором та піаністом Романом Колядою. Концерти відбувалися у Києві, Львові, Харкові. Під час Революції Гідності в Україні дует відпрацював півторагодинний концерт у колонній залі КМДА. 20 травня у Чернігівському молодіжному театрі відбулася прем’єра вистави за мотивами творчості Олега Короташа. Живе у Києві. Неодружений. Дітей немає. Улюблений композитор – Ріхард Вагнер.

Після 40 років напевно почав молодшати. Викинув з голови усіляке лайно типу страху самотності, чи думок сторонніх людей про мене. Якщо смерть акт одноосібний, то Ваше життя також має стати приватним актом. У юності ви дослухаєтесь до оточення, не усвідомлюючи настільки середовище вами маніпулює. У сорок років, спостерігаючи такі спроби, – ввічливо посилаю на…

Духовна зрада – це форма торгівлі. У християн – апостол Петро тричі зрадив. Це питання етики. А щодо фізичної зради – то взагалі поняття умовні. У молодих людей органи функціонують нормально і переважно усе гаразд. У зрілому віці кожна пара сама визначає формат інтимного життя.

Озираючись на власне минуле – стовідсотково посміхатимусь. Матиму 90 і верхи на мені стрибатиме юна кобіта, так і помру від серцевого нападу. Жити лінійним світобаченням у часи нелінійних воєн велика дурість. Чоловік має помирати або на полі бою, або від доброго траху.

Стверджуватиму, що страх смерті – це релігійні забобони, не притаманні слов’янам і штучно прищеплені християнством. У нобелівського лавреата Джона Максвелла Кутзее є чудовий вислів «Біль візьмемо за істину, все інше піддамо сумніву». Насправді я – атеїст. Атеїст з великою потребою віри. На шляху духовного розвитку людина може змінити релігію. Можливо існує Архітектор, який створив Всесвіт.

Про дружбу? Аксіома: Просив Бога позбавити від ворогів, а почали пропадати друзі.

Перед чоловіком не має стояти питання вибору: покликання чи діти. Професор психіатрії Стенфордського університету Ірвін Ялом стверджує, що краще зруйнувати шлюб, аніж дозволити шлюбу зруйнувати себе. Має рацію.

Поети – носії мови. Україна буде там, де житиме останній український поет. А щодо улюбленого сучасного українського поета (часто запитують) то… Творчість Василя Герасим’юка – це тектонічна плита, на якій тримається увесь пласт новітньої української поезії. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Самородний: Вильянди Фолк 2018

Предлагаем вниманию репортаж о фестивале от нашего сотрудника, специально аккредитированного на нем.
Фото: Калли Самородни

Международный фестиваль фолк-музыки, ежегодно проходящий в середине лета в южно-эстонском городке Вильянди, давно уже стал знаковым событием музыкальной жизни Эстонии. За долгие годы сложилось некое сообщество эстонских поклонников фолк-музыки, которые каждый июль встречаются в Вильянди, горячо приветствуют друг друга, как добрые знакомые, хотя зачастую не знают даже имен своих собратьев по фестивалю.

Фестивали проходят с неизменным успехом и при полном аншлаге. На пике фестивальной программы организаторы Вильянди-фолк порой вынуждены ограничивать продажу билетов, поскольку концертные площадки просто не вмещают всех желающих.

Не стал исключением и нынешний, уже 26-й Вильянди-фолк, проходивший в год столетнего юбилея Эстонской Республики. Именно поэтому тема фестиваля была определена как «Вместе с веком!». Вильяндиский фестиваль устремлен в будущее, поэтому и в год векового юбилея эстонской государственности предпочтение было отдано молодым и перспективным музыкантам.

В этом году концерты фестиваля посетили ориентировочно 26 тысяч человек. Почти тропическая жара – все четыре дня фестиваля к полудню температура переваливала за 30 градусов – не отпугнула ни артистов, ни зрителей. На 9 концертных площадках прошло 76 концертов, которые дали 71 ансамбль, объединившие в общей сложности 800 музыкантов и исполнителей. Конечно, побывать на всех концертах было физически очень трудно, практически невозможно. Волей-неволей приходилось делать выбор. Именно поэтому в этот репортаж не вместились все заслуживающие того ансамбли.

Естественно, что особенно тепло и азартно местная публика принимала эстонских фолк-музыкантов.

Так, уже много лет на вершине популярности держатся два чудных рок-ансамбля. Один из них – Zetod – состоит из представителей малочисленного финно-угорского народа сету, проживающего в юго-восточной части Эстонии, а также на территории Печерского района Псковской области России. Сету – православные, поэтому и традиционные концертные костюмы, в которых выступает Zetod, напоминает старинные славянские одеяния.

Музыканты другого рок-ансамбля — Nikns Suns – выходят на сцену в потертых джинсах. Изюминкой или, если хотите, фишкой их выступлений является роковая обработка древних народных эстонских песнопений. Получается это у них сногсшибательно потрясающе. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кунзе Чимед — исполнительница буддийских молитв и ритуальных текстов, мастер пения, преданная ученица Его Преосвященства Богдо Гегяна Ринпоче

Исполнительница буддийских молитв и ритуальных текстов, мастер пения, преданная ученица Его Преосвященства Богдо Гегяна Ринпоче – Кунзе Чимед.

Уроженка Монголии, Кунзе с юных лет начала постигать буддийскую философию в стенах женского монастыря. Позже она продолжила свое образование в Дхарамсале (Индия), в монастыре Джамьянг Чолинг, а затем – в Буддийском институте, действующем под эгидой Его Святейшества Далай-ламы.

На протяжении многих лет Кунзе Чимед получала от Богдо Гегяна, высшего духовного лица во всей Монголии, почитаемого также всеми последователями тибетского буддизма, ряд наставлений и посвящений в практику чод линии Кадро. Долгое время она была мастером пения в резиденции своего коренного учителя в Индии.

С 2003 года Кунзе Чимед выпустила 3 диска с записями молитв и садхан, несущих в себе огромное благословение различных божеств буддизма – Авалокитешвары, Зеленой и Белой Тары, Важрайогини, а также благословение Сердечной сутры Праджняпарамиты, садханы практики чод и других буддийских текстов.

Свое пение Кунзе Чимед посвящает скорейшему Просветлению всех живых существ.

Обычно чод исполнялся в сопровождении барабанчика дамару и канглинга в диких, безлюдных местах, горных ущельях и пещерах. Теперь же у вас есть удивительная возможность услышать это сакральное пение в современной музыкальной обработке в уютном пространстве нашей Чайной студии. Вход свободный! Будем рады вас видеть.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Самородний: Сыру Джаз 2018

Фото: Калли Самородни

Организаторы джазового фестиваля, ежегодно проходящего в небольшом порту Сыру на эстонском острове Хийумаа, постоянно стремятся разнообразить фестивальную программу. Так, в этом году, помимо ставших традиционными прогулок-экскурсий по природным достопримечательностям острова, впервые были проведены занятия в «джазовой школе», участники которой прослушали лекции об истории джаза и смогли попробовать сыграть на музыкальных инструментах.

Пик зрительской посещаемости приходится на вечерние концерты в пятницу и субботу, когда в просторном лодочном ангаре становится тесновато и суетно. В эти часы Сыру Джаз, пожалуй, отчасти утрачивает ауру своей привлекательности. Вне всякого сомнения, я пропустил чудные пятнично-субботние вечерне-ночные концерты. Но мне все же больше по душе камерность, присущая джазовому действу в Сыру.

Ожидания гостей фестиваля полностью оправдало выступление корифея эстонского джаза саксофониста Райво Тафенау, которому на ударных аккомпанировал его сын Рамуэль Тафенау. Хотя, конечно же, это был дуэт почти равноправных музыкантов, филигранно сочетавших мелодию и ритмику. Похоже, что в этом семейном дуэте нет конфликта поколений отцов и детей, поскольку Райво и Рамуэль легко находят общий музыкальный язык.

Музыканты ансамбля Elletuse собрались вместе в 2006 году. Ведущим в этом коллективе, безусловно, воспринимается гитарист и композитор Пауль Даниель, на музыку которого положены стихи современных популярных эстонских поэтов. Но главная привлекательность этого ансамбля заключается в стремлении придать эстонским народным песнопениям джазовое звучание. И это прекрасно получается у двух очаровательных солисток – Лийзи Койксон и Лийны Саар. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Короташ: Книга «Бордель для військових» — це моє ставлення до цієї країни

Перший із поетів-дев’ятдесятників завітав 3 червня до Червонограда. Олег Короташ – поет, філософ, громадський діяч, автор чотирьох книг та співавтор понад 15-ти антологій, Член Національної спілки письменників України з 1997 року. Мешкає у Києві. Користувачі центральної бібліотеки мали можливість пересвідчитись у справедливості думки відомого письменника та літературознавця Василя Герасим’юка, котрий стверджує: «Якщо сьогодні в Україні існує справді інша література, то це – творчість Олега Короташа».

– Олеже, як тобі сподобалось наше місто? Які враження від зустрічей та спілкування з червоноградцями?

Є Червоноград статично-вікіпедійний і романтичний, а є реальний. Засноване Казимиром Потоцьким місто Кристинопіль, назване на честь власної дружини – Кристини Любомирської з часом перетворилося на шахтарський центр. Гадаю, аби зрозуміти дух місця потрібно трохи пожити в атмосфері побуту тощо. Кілька годин перебування – це надто мало часу, аби розуміти глибинні речі. Поет не має права говорити поверхово. Поза тим, щира вдячність Товариству «Надбужанщина», зокрема Володимиру Вязівському за організацію мого творчого візиту до Вашого міста.

– Знаємо, що ти був добровольцем, командиром одного із найперших добровольчих батальйонів. Проте, говориш про це неохоче. Чому?

Дуже просто – специфіка російсько-української війни 2014-… років. Офіційно АТО. Неофіційно – окупаційна війна з боку Російської Федерації, де мені випала честь трохи послужити українському народу та покомандувати сміливими і мужніми людьми… Від кінця липня 2015 року я повернувся до творчої діяльності, не маю доступу до оперативної інформації, тому про що зі мною говорити на цю тему?

– На зустрічі почули про твоє трактування ставлення до війни, можливість її закінчення. Розкажи детальніше.

От чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами? Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів різноманітні «експерти» з «радниками». Приміром – політики електоральне поле українських виборів, замість економічних програм, пересмикнули у національну площину. Хоча радянський союз проіснував лише 68 років, а історія українських визвольних змагань сягає багатьох століть, нам інтегрують міжрегіональний розбрат замість здорової соціальної політики Києва з високим рівнем життя народу.

Варто розуміти – для значної кількості наших можновладців не існує України. Держава для них – майнингова ферма для заробляння грошей. Це за умови, що західноукраїнські сепаратисти не здіймуть хвилю «народного гніву» і не проголосять приєднання до Польщі, Румунії, Угорщини тощо.

– Поясни нашим читачам назву своєї нової книги «Бордель для військових».

Назва збірки має декілька входів\виходів для прочитання. Тут Євангельський сюжет щодо земної професії рівноапостольної Магдалини. Тут відсилання до історії прадавніх воєн, коли частиною армійського обозу були пересувні борделі, де втомленим після бою воїнам пропонували не лише плотські радощі, але й виконували функції польової медицини, вміли лікувати рани тощо. Тут, звісно, і моя особиста думка про необхідність офіційної легалізації борделів як місць для психологічної реабілітації бійців. Якщо держава не хоче легалізовувати війну і добровольців, то най легалізовує борделі. І четвертий вхід для розуміння суті – це моє ставлення до країни, де бордель є значно чистішим і моральнішим, аніж те, що ми спостерігаємо за вікном. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Галина Иванкина: Трёхрублёвый план в параллельном Кремле («Черновик» — это фильм-квест, а не фильм-повествование)

— Разве бывают письма с той стороны?
— А что такого? Говорят, и люди иногда приезжают…

Владислав Крапивин «Голубятня на жёлтой поляне»

Я смотрела этот фильм в полном зале, а был отнюдь не выходной день. Более того — юношеский хруст попкорном, начавшийся с первых кадров, прекратился довольно быстро. Так бывает, когда фабула, эффекты и спецэффекты выверены и — даже выстраданы. Кинокартина Сергея Мокрицкого «Черновик» по одноимённому роману Сергея Лукьяненко — несомненный триумф, хотя, как обычно, есть вопросы. И раздражающие моменты. Но — обо всём по порядку. «Черновик» — пожалуй, самый привлекательный и яркий сюжет Лукьяненко (да простят меня фанаты раскрученных «Дозоров»). Параллельные миры, не все из которых — дружественные и тёплые. Мистическая башня как точка сборки. Тайный мир функционалов — сверхлюдей, наделённых феноменальными дарами-навыками — в обмен на «сущую малость»: они изымаются, стираются из своей повседневности. Жил человек — и нету. Родители, и те забывают, что ты — их чадо. Страшно, весело, затейливо. Это — и боевик, и фантастика, и фэнтези, как обычно у Сергея Лукьяненко.

Что сразу же резануло и не обрадовало? В книгах Лукьяненко всегда увлекательная «география» — достаточно вспомнить Ватутинки в первом «Дозоре»; однако же авторы сценария перенесли Башню к стенам Кремля.

На деле всё выглядело гораздо вкуснее: «За последние полтораста рублей я доехал до Алексеевской. Перешёл проспект Мира по переходу — даже в два часа ночи там было довольно многолюдно… Откуда взялась эта заводская окраина? В Замоскворечье таких много, где-нибудь в районе Измайловского — тоже хватает. Никогда не думал, что такие районы есть между Рижской и Алексеевской, стоит лишь чуть отойти от проспекта Мира».

Всё же сценаристов легко понять — им хотелось явить Москву-историческую, узнаваемую или, как говорит персонаж Котя, «трёхрублёвый план» — картинку с полузабытой советской трёшки. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Анвар Деркач: Олег Короташ: досвід подолання тексту

У Чернігівському молодіжному театрі Олег Короташ виступив з поетичною виставою. Ідею керівника театру Геннадія Касьянова на сцені втілили Дмитро Мамчур (інсценізація) і заслужений артист України Олексій Биш (постановка).

Після вистави Олег Короташ сказав одному з чернігівських інтернет-видань: хотів подивитися на свої тексти очима людини, що грає на сцені разом з акторами. І висловив надію, що результатом може стати відкриття нових шарів у власних віршах. Це цілком відповідає творчому методу Короташа – пірнути в глибини власного «я», аби потім вирватися назовні, подібно до кита, що вилітає з рідної стихії. Такий алгоритм короташевого промовляння, яке часом нагадує шаманське камлання…То ж шаманський танок у його виконанні під час вистави виглядав цілком природно.

Значна частина текстів Короташа організована так, що не потребує співрозмовника. Він промовляє передусім до себе, навіть питальні речення звернені до самого себе. А тому цілком виправдано було вивести поета на люди не просто для читання власних віршів, а для публічної розмови із самим собою.

Разом з ним був «alter ego» (актор і режисер-постановник Олексій Биш) і «муза» (акторка Іванна Маркова). Тут варто згадати слова геніального чуваського поета Геннадія Айгі, який відзначав як важливо для поета говорити із самим собою.

«”Герметизм” — повага до читача, — зауважував Айгі, — якщо захочеш, ти можеш зрозуміти так, як і я, я вірю, я довіряю тобі».

Саме ця довіра Короташа є тим, що приваблює читача попри відстороненість автора, позірну незацікавленість його у співрозмовниках. А в камерному просторі театру довіра є передумовою, аби дійство відбулося.

Автор інсценівки Дмитро Мамчур ( вдосконалили її в процесі Биш і сам Короташ) пішов не традиційним шляхом —від автора до ліричного героя, — а навпаки – від традиційної для богемної тусовки випивки на трьох ( «муза», друге «я» і власне душа автора) до правдивої самотності поета.

У залі на двадцятьох глядачів було щосекундне випручування автора із савану власних текстів, постійне прагнення «встати і вийти». Врешті, друге «я» автора засинає, «муза» спить поруч. Починає промовляти дух поета-воїна. Було так, ніби Олег Ольжич воскрес і знову потрапив на війну. І хоча у Короташа немає рафінованого лицарства Ольжича ( воно розбавлене богемними мотивами – вино, жінки та інший перегній, яким живиться творчість), чи не в кожному творі присутнє усвідомлення: «Держава не твориться в будучині, держава будується нині».

Короташ ставить собі нереальне завдання: поетичними засобами осягнути той шмат історії, який він проживає разом з країною останні чотири роки. Нереальне, бо на ходу, бо сам цей сюжет досі триває. І мимоволі слухач-глядач згадує слова Григорія Сковороди про необхідність ставити собі нездійсненні цілі, аби досягти високого. А у відповідь зі сцени лунає сковородинівське «Всякому городу нрав і права»….

От із таких моментів і складається магія дійства. Короташ із партнерами з допомогою слова ущільнює простір довкола себе. І простір цей починає бриніти, взаємодіяти з глядачем.

А сам автор споглядає таку взаємодію, продовжуючи камлання. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Александр Ципко: Сакральное русское безумие стало нашей политической стратегией

Александр Сергеевич Ципко – доктор философских наук, главный научный сотрудник Института экономики РАН

Сумасшествие как национальная идея

Ушедший от нас Юрий Карякин был все-таки не прав, когда наделял сумасшествием только Россию 1993 года, Россию, сделавшую победителем декабрьских выборов в Думу симулякра от патриотизма Владимира Жириновского. Сумасшествие – наша главная национальная привилегия, до сих пор единственная национальная идея. Без сумасшествия мы жить не можем. Разве не является подлинным сумасшествием наша нынешняя всенародная радость от того, что превосходящий нас по экономической мощи более чем в 20 раз Запад стал нашим врагом, что многие на Западе нас не только боятся, но и ненавидят, что никогда, даже в годы холодной войны, не были так сильны в США антирусские настроения?

Сладость самоистязания

Чем сильнее любовь русского народа к Путину, чем больше наш президент ощущает себя царем, обладающим абсолютно непререкаемой властью, тем больше откровенного безумия демонстрирует новая «крымнашевская» Россия. Это и безумие нашего правительства, решившего в назидание Западу показывать на экране телевизора полуголодной России, у которой самая низкая в Европе минимальная заработная плата, в которой матери не знают, чем накормить ребенка, отправляя его утром в школу, как мы решительно давим тракторами тонны сыра, мясных изделий, ненавистных нам заморских фруктов, завезенных в Россию вопреки нашим окрашенным могильным патриотизмом контрсанкциям.

Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)