• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.

Андрей Окара: Украина в поисках имперской перспективы (2000) 

Суждено ли Киеву стать новым центром поствизантийской цивилизации?

В современном глобализирующемся мире подлинным политическим суверенитетом может обладать только блок государств, имеющих единый «цивилизационный знаменатель» – религию, этические ценности, культурные модели, общезначимые сакральные центры, историческую устремленность, сходное понимание эсхатологии.

Для восточноевропейского цивилизационного пространства, к которому, помимо России, Украины и Белоруссии принадлежат также Армения, Болгария, Греция, Грузия, Кипр, Македония, Молдавия, Румыния, Сербия, Черногория, таким «знаменателем» является наследие Византийской империи. (В данном контексте Восточная Европа понимается не в узкоутилитарном физико-географическом значении (как земля от Альп до Урала), ни в политическом (как распавшийся в конце 1980-х годов блок социалистических стран), а именно в цивилизационном: Восточная Европа – как поствизантийская Ойкумена, «Византийское Содружество Наций» (подробнее об этом см.: «Особая папка НГ» («Восточная Европа») от 25 августа 1999 года). С такой точки зрения Польша, Чехия, Словакия, Венгрия относятся к Центральной Европе – католически-протестантской, но не романо-германской.)

Исходя из существующих на сегодня реалий, именно имперский тип мышления, имперская геополитическая идентичность являются наиболее адекватными вызову времени (если, конечно, не ставить перед собой заведомо пораженческие задачи). Поэтому современный империализм – это прежде всего разновидность «оборонного» сознания в условиях «столкновения цивилизаций», в условиях глобализационной унификации, а вовсе не стремление к грубой силовой или экономической экспансии.

Резервы геополитического москвоцентризма исчерпаны: его безоговорочно принимают, кажется, только Белоруссия и Армения, отчасти Сербия: Москва стала заложницей «империалистических» ассоциаций. Для стабилизации и консолидации восточноевропейского цивилизационного пространства необходим поиск новых духовных мотиваций, новых геополитических и геокультурных конфигураций на карте Евразии, новых нестандартных решений. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Евгений Ихлов: «Ошибка», оказавшаяся исторической правдой

Слова президента Порошенко о том, что киевский князь Владимир крестил Украину, вызвали вал насмешек.  Я даже раздумывал не присоединиться ли к ним, пойдя по близкому мне пути исторических аналогий. Вот, хотел написать я, разве рекс (в точном значении — «варварский, т.е. «малый», король, «лесной шейх») Кловис Хильдерикович крестил Францию? Германец, сын германца из салических франков и тюринги, имевший дружину из германцев, владения которого располагались в нижнем Рейнланде и нынешней Бельгии… (Вы уже догадались, на какой язык был похож их родной говор? Нет, конечно, шрифт – латиница. Но не зря же почти официальным было поверье о том, что Мерои происходят от дочери Иегошуа га-Ноцри. 120 лет назад французские «патриоты» бы сказал les Juifs-boche). Чего тут французского?

Но, стоп! Клодвиг порвал с германской антиримской ориентацией на арианство, приняв крещение от епископа, поставленного Папой.
Клодвиг ориентировал свою политику на интеграцию франкского истеблишмента с римско-галльским населением и установил кодифицированное право — «Салическую правду», начав сложный процесс соединения германского права и римского.
Таким образом он и создал социокультурную матрицу исторической Франции.
А географию история «поправила», сместив центр будущего цивилизационного полюса Запада на юго-восток.

То же самое и про события конца 10 века в Киеве. Тогдашнее великое княжество (герцогство) Киевское было не просто славянским каганатом.
Маркс называл его одним из «готских [т.е. с германоязычной элитой] королевств», подобных державе Меровингидов.

Оно было государством-транзиторием (важнейшие торговые пути – по Днепру – на Византию и по Дону и Волге – на Халифат). В нём были сильны демократические порядки (и Вече, и огромная роль дружины, старшИна которой фактически была «военной номенклатурой»). Его отличал широкий этнический спектр.

Таким образом, Киевскую Русь вполне может рассматриваться как социокультурного «предка» Гетманщины и современной Украины.
Особенно по сравнению с Владимирской Русью, ставшей подобно ренессансной Италии конгломератом вечно воюющих деспотий, а потом превратившейся в Московский «православный султанат».
Поэтому в интервью сербскому телеканалу РТС, Пётр Алексеевич высказал довольно глубокую мысль…

И по ассоциации вновь о якобы ордынских корнях российского деспотизма. Нас уверяют, что московские великие герцоги, с конца 14 века не видевшие на своей земле ордынцев, и с конца 15 века, напротив, превратившие осколки Орды – Казань и Астрахань в своих данников, вдруг так повлияли на социальные порядки Руси середины 16 века, что она из феодального государства европейского типа (пусть и деспотического) вдруг стало почти тоталитарным государством.
Дескать, ордынский деспотизм так совратил московских князей, что перешли на восточный тип правления. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: О русская земле! Уже за Шеломянемъ еси!

Так дважды воскликнул, отмечая пересечение границы Киевской Руси с Половецкой Степью, находившийся рядом с Игорем Святославичем автор «Слова о полку Игореве» (кон. XII в.).

Очевидно, что данный рефрен сродни традиционной фольклорной формуле «За горами, за морями». «… Условные обозначения географических реалий в этой формуле могут взаимозаменяться, но содержание её остается без изменений – «далеко, на чужбине, за границами родной земли, в чужом (часто враждебном) окружении»… Вместо моря или реки в указанной фольклорной конструкции может выступать существительное горы. О тождестве значения формул с названиями водных и горных реалий свидетельствует параллелизм в их использовании, ср.:   «Дала сь мене, моя мати, за Дунай, за Дунай… Дала сь мене, моя мати, за високі гори» (П. Чубинский)»! [Масенко Л.Т. «За морем, за горами» (фольклорна формула в сучасній поезії) // Культура слова. – К. , 1986. – Вип. 31. – С. 67-71. – http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine31-21.pdf].

Собственно на территории Украины зафиксированы такие топонимы, связанные со словом «Шеломянь»: : с. Шеломьниця возле древнерус. Котельницы (ныне  с. Стара Котельня Андрушивского района Житомирщини); с. Шоломки Овруцкого района Житомирщини, упомянутое в источниках под 1622 г.; Шеломыньское поле во Львовской земле упомянуто под 1386 г.

«Словарь-справочник» «Слова…» сообщает, что «шеломя» – это холм, гора, цепь холмов. а также может обозначать даль или высоту горизонта    [Словарь-Справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В.Л. Виноградова. — Ленинград: Наука, Ленингр.отд-ние, 1984. — Вып.6. — С.176-178]. Подтверждается это цитатами из древне-русских былин, где гора названа «шеломя» [Золотослов, 1988, с.9], и фактами с других славянских языков: хорват. sleme – «вершина горы», «горб»; словен. sleme – «горный хребет»; чеськ. slemie – «гребень горы»  и т.д.

Т.е. «шеломянь» обозначает границу Руси со Степью, очерченной высокогорьями («шеломями»). Собственно выражение «Русь за Шеломянем» из «Слова о полку …» может быть соотнесено с  преданием о немецком миссионере Бруно Квертфуртском, «архиепископе язычников» и апостоле Пруссии, который в 1007 гг. проезжал через Русь к печенегам. Князя Владимира Святославича, у которого он остановился погостить, миссионер называет в письме к императору Генриху II «Государем русов, великим державою и богатством» («Senior Rutorum, magnus regno et divitiis rerum»). Владимир уговаривал миссионера не ездить к печенегам, говоря, что у них он не найдет душ для спасения, а сам погибнет позорною смертью. Князь не смог уговорить Бруно и вызвался проводить его со своей дружиной до границ своей земли: «… он два дня проводил меня сам с войском до последнего предела своего государства, который (предел) он, по причине скитающегося неприятеля, оградил отовсюду самым крепким частоколом на весьма большое пространство. Он слез с коня на землю; я шел спереди с товарищами, он следовал с своими старшинами, и так мы вышли заворота; он стал на одном холме, мы стали на другом. Обнимая руками крест, я нес его сам, и пел великолепную песнь: «Пётр, ты любишь меня, паси овцы мои!» Когда кончен был антифон, государь послал старшину своего к нам с сими словами: «Я довел тебя до места, где кончается моя земля, начинается неприятельская» («…duos dies cum exercitu duxit me ipse usque ad regni sui terminum ultimum, quem propter vagum hostem firmissima et longissima sepe undique circumclausit. Sedit de equo ad terram; me preeunte cum sociis, illo sequente cum maioribus suis egredimurportam; stetit ipse in uno, nos stetimus in alio colle; amplexus manibus crucem ipse ferebam, cantans nobile carmen: «Petre, amas me, pasce oves meas!» Finito responsorio misit seniormaiorem suum ad nos in hec verba: «Duxi te, ubi mea desinit terra, inimicorum incipit») Послание Бруно к Генриху ІІ», 242).

Это согласуется с рассказом летописца Нестора о городах, основанных Владимиром для защиты со стороны степи, и заселенных выходцами из словен, кривичей, вятичей и чуди, и предание народное о богатырских заставах, оберегавших Киев [Гильфердинг А. Ф. Неизданное свидетельство современника о Владимире Святом и Болеславе Храбром. – М.: Тип. Александра Семёна, 1856. – 34 с., прим. 28]. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семенець: Історіософське підґрунтя і мистецький розвиток номінації Степова Еллада

odysseynausikaaУривок з монографії: Семенець О. О. Синергетика поетичного слова. –  Кіровоград: Імекс ЛТД, 2004. –  С. 57-61

Розроблена митцем (Євгеном Маланюком, — ред.) теорія “геокультури” пов’язувала культурну еволюцію  автохтонного населення з географічним положенням України, її кліматом,  краєвидом. Найважливіший чинник становлення культури української нації  письменник убачав у належності здавна (з VІІІ ст. до народження Христа)  наших земель до чорноморсько-середземноморського культурного ареалу  античної Еллади. Успадкованими від Давньої Греції, на його думку, постають  такі риси національної української психіки, як панетизм і панестетизм (поняття  “калоскагатос”, естетика як критерій етики), людська індивідуальність в  осередку світогляду, “лагідна душевна мирність і мудра примиреність”, що  “майже виключала момент боротьби і мілітарної бойовости” [Маланюк 1992 а:  20].

У річищі концепції “геокультури” вмотивованою виступає номінація  рідної землі – Степова Еллада. Динаміка розвитку образу зумовлена  протиборством палких почуттів любові до Батьківщини та гніву супроти її  рабської покори, проти психічного комплексу “хутора” й “хуторянства”, що  його коріння Є. Маланюк бачить у старовинному еллінському “полісі”. Цю  динаміку віддзеркалює синтагматична взаємодія лексем: з одного боку,  соняшна Еллада, антично-ясна (137), з іншого – Чорна Еллада (213), Скитська  Еллада (167), Проклятий край, Елладо Степова (142).

Спорідненість української культури з давньогрецькою обґрунтовується  завдяки використанню засобів поетичної мови. Особлива роль належить  прийому метаморфози, при якій зазнають семантичних трансформацій назви  давньогрецького та слов’янського богів Сонця:

Південний бог в Твоїм сапфірнім морі
Знайшов нову купель.
І Геліос, що – ясність і число,
Ось став осліплим з ярості Дажбогом <…> (402), –

а також прийому поетичної етимології, звуко-смислової взаємодії  давньоруського міфоніма Лада, імені богині Сонця, злагоди, любові, – та  хороніма Еллада:

Знаю – медом сонця, ой Ладо,
В твоїм древнім тілі – весна.
О, моя Степова Елладо,
Ти й тепер антично-ясна (137);

пор. також: “І ладом Еллади Світ просвітляється…” (492). 58 Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Микола Стороженко: «Україна скіфська — Еллада степова»

work1_bigмозаїка «Україна скіфська — Еллада степова» (1990—1992, пансіонат «Гілея» у смт Лазурне Херсонської області)

Микола Стороженко, видатний живописець, графік, член Академії мистецтв України, професор Академії образотворчого мистецтва і архітектури, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка

screenshot_11

screenshot_9

screenshot_9

work1-1

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: В пошуках могили короля Данила

articleportletimageУ 2014 році Україна відзначила 750-річчя з дня упокоєння короля Данила Галицького. Й хоча історикам достеменно відомо, що один з найвидатніших князів за часів Київської України-Руси помер й скоріше всього був похований в тодішньому Хелмі (Холмі) (нині – Люблінське воєводство в Польщі), але віднайти його могилу ніхто за три чверті тисячоріччя так і не спромігся.

Зрештою крига скресла. Три роки тому Всеукраїнська благодійна організація «Фонд Порошенка» та Інститут археології Польської академії наук домовилися про проведення археологічних досліджень на території Замкової гори в нині польському місті Холм, де розташований Собор Різдва Пресвятої Богородиці, з метою пошуку останків короля Данила Галицького.

Тоді на церемонії підписання відповідного документа засновник цього благодійного фонду, а нині чинний Президент України Петро Порошенко підкреслив: «Ми з вами присутні на історичній події, про яку так довго мріяли українські археологи. Адже Холм є дітищем українського короля Данила Галицького. Дослідженню цієї дуже цікавої, але, на жаль, несправедливо забутої сторінки нашої спільної історії й присвячена наша співпраця». Натомість, за словами представників польського інституту археології, ці дослідження будуть проводитися впродовж до закінчення 2017 року. Відтак, археологічно-пошукові пошукові нині проводяться тут в трьох місцях: усередині собору, на прилеглій до собору місцевості та на території церковного кладовища, де знайдено підземні тунелі. За результатами роботи археологів щорічно проходять наукові конференції.

Сьогодні дослідникам відомо, що князь Данило Галицький народився приблизно в 1201-1204 рр. У різні часи був великим князем Волинським, Галицьким і Київським, є також засновником Львова й Хелма. Помер у 1264 році й був нібито похований в церкві Пресвятої Богородиці в Хелмі, котрий, до речі, в останні роки життя мріяв зробити столицею Галичини!

Зараз на місці цього храму розташована базиліка Різдва Пресвятої Діви Марії (Римсько-католицька церква), котра була побудована на старих фундаментах згаданої церкви в 1735-1756 роках. Отож, українська сторона одержала дозвіл на проведення археологічних досліджень на місці можливого поховання князя Данила Галицького у Холмі. Слід зауважити, що у поляків попередньою умовою початку пошуків була передача українським Мінепаливнерго Римсько-католицькій церкві тої будівлі у Львові, де розташований підвідомчий міністерству філіал Держтехстандарту. Проте українська сторона запропонувала почекати з передачею, зажадавши натомість право на проведення наукових досліджень в Холмі.

najstarishe-zobrazhennya-m-holm

Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Мечислав Фіглевський: Собор святої Софії в Римі як продовження  і розвиток традицій київського сакрального мистецтва

 

plan_sofii_kievskoyВідомо, що у вітчизняній релігійно-філософській і богословській думці Софія асоціюється з біблійною Премудрістю Божою. Саме Софія давала назву першим християнським храмам в Україні-Русі, знайшла відображення у богослужінні, храмовій архітектурі, іконописі.»Кожен храм,- відзначає один із відомих релігєзнавців,-це величний хорал в архітектурі.Увесь свій творчий геній видатні архітектори світу поклали на те, щоб храми Божі, де славиться Він, Його ім’я, Його діла, були домінуючими з естетичної точки зору будівлями в кожному, хай навіть найменшому населеному пункті. А мистці, у свою чергу, старалися розмалювати ці храми такими творами, яких не знає щонайбагатший музей світу».

До недавна історики вважали, що собор був закладений Ярославом Мудрим у 1037 році. Останнім часом в ряді видань з»явилися припущення /цієї думки, наприклад, дотримується професор  Надія Нікітенко/, що будівництво величного храму розпочав і майже завершив  батько Ярослава- хреститель Русі Володимир Великий. Недавно було виявлено сенсаційну знахідку, завдяки якій аргументів у прихильників «офіційної» теорії  має істотно поменшати. Ледь помітний напис, надряпаний на фресці св. Василя Великого в Георгіївському вівтарі Софії Київської майже тисячу років тому, на думку вчених, дозволяє встановити точну дату будівництва собору — на два десятки років раніше, ніж зазначено в літописах!

Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Галина Дземан: Про археолога Прикарпаття та Буковини Богдана Петровича Томенчука (біобібліографічний аспект)

Вивчення історії рідного краю займає провідне місце у дослідженнях науковців Прикарпатського університету імені В. Стефаника і є пріоритетним напрямком розвитку історичного краєзнавства в нашому вузі. Одним з них є Томенчук Богдан Петрович — кандидат історичних наук, доцент є відомим спеціалістом в галузі археології, історії та туризму. Автор численних наукових публікацій, присвячених проблемі державотворчих та містотворчих процесів на території Галицької землі, а також проблемам транскарпатських і трансєвропейських шляхів.
Народився Богдан Петрович 3 вересня 1950 р. в с. Ценява Коломийського району Івано-Франківської області. В 1971–1976 рр. навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету. З 1970-х рр. спеціалізувався по археології, проходив щорічні стажування у археологічних експедиціях Чернівецького державного університету та наукових закладах Києва і Москви. Особливо плідною стала багаторічна співпраця із Західноукраїнською експедицією Ленінградського державного Ермітажу. Набутий досвід дав можливість самостійно керувати археологічними експедиціями, спочатку Чернівецького, а потім Івано-Франківського краєзнавчого музеїв, де протягом 1976-2000 рр. працював науковим співробітником та завідуючим відділом археології. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Константин Рахно: Скифо-сармато-аланский эсхатологический мотив в украинском фольклоре

4В связи с проблемой контактов ираноязычного населения степи с неиранскими этносами особый интерес представляют идеологические представления восточных славян. Иранские параллели божеств славянского пантеона свидетельствуют о взаимодействии в области духовной культуры. В идеологической сфере украинцев не раз отмечались общие черты с североиранскими народами [4, с. 153-155; 3, с. 270-274]. Нередко именно осетинские соответствия помогают понять процессы эволюции и первоначальное значение украинских фольклорных мотивов. Важное место здесь занимает нартовский эпос осетин, восходящий к скифо-сарматскому прошлому.
В частности, чрезвычайно любопытной является параллель, связанная с эсхатологическими представлениями украинцев степного Побужья. Данные представления в мифологии, как правило, осуществляют несколько функций, в том числе когнитивную, заключающуюся в выработке моделей, с помощью которых происходит осмысление прошлого и настоящего. Такое восприятие подразумевает идею, что тайна конца времен проявляется через исторические события и действия исторических персонажей. На эпическом уровне эсхатологические мотивы могут быть связаны со смертью главных действующих лиц, маркируя прекращение существования героического мира. В таких сказаниях век людей отделяется от века героев. Герои исчезают, появляются люди, и последний день эпоса, по сути, является первым днем человеческой истории. Таковы предания о гибели бургундского королевского дома на пиру у Этцеля в «Песни о Нибелунгах», об уничтожении государства логров на Камланнском поле в цикле о короле Артуре и т.д. Их уход оказывается своего рода экзаменом, который человечество должно выдержать, дабы хаос сменился гармонией.
На юге Украины этот мотив связывался с запорожскими козаками. У левого берега Южного Буга, напротив Гардового острова, стоят три огромнейших скалы: Сова, Брама и Пугач, возвышающиеся над берегом реки наподобие отвесных стен и имеющие около двадцати пяти сажен высоты. На камне острова Гардового, напротив «скелі» Пугача, имелось подобие подковы, а среди степи, против того же Пугача, на сером граните, была словно выбита человеческая рука, в которой одна кисть была размером в семь с половиной четвертей, а большой палец – в три четверти. Прямо против руки, только на сто сажен южнее в степь, во второй половине ХІХ века еще виднелась небольшая, но живописная могилка. Такие указатели, как скала Пугач, «подкова», «рука», курган, послужили живой канвой для создания легенды о гибели Запорожской Сечи: Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)