• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org


Русский чужой язык, вот и вымирает…

Согласно результатам исследования Financial Times русский язык все больше теряет популярность среди населения стран бывшего СССР, за исключением России и Беларуси.

Журнал Новое Время подготовил инфографику об изменениях роли русского языка в этих странах и его месте среди самых распространенных языков мира.

Согласно данным Financial Times, меньше всего людей, считающих русский основным языком общения, к 2016 году осталось в Грузии — лишь 1,1%. Еще в 1994 году доля преимущественно русскоязычных граждан Грузии составляла — 6,4%, а в 1989 году — 9%.

Немного больше преимущественно русскоязычных людей в Туркменистане и Литве — 5,4% и 7,2% соответственно. В 1994 году доля русскоязычных граждан в этих странах была почти одинаковой: 10,8% в Туркменистане и 10,4% в Литве. А в 1989 году расхождение доль русскоязычных граждан в Туркменистане и Литве было еще меньше — 12% и 12,1% соответственно.

В Молдове доля преимущественно русскоязычного населения в 2014 году составляла 14,1%. В этой стране количество русскоязычных также неуклонно падает. В 2004 году аналогичный показатель составлял 15,9%, а в 1989 — 23,3%. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Петро Дрогомирецький: Богдан Михайлович Задорожний (1914 – 2009): спогади про вчителя

Богдан Задорожний. 1945 р.

Відчайдушні змагання двох начал – лінгвіста і музиканта – все життя не вщухали, не погамовувалися за своє «узаконене» місце у розумі і душі відомого вченого – германіста, професора, незмінного протягом 36 років завідувача кафедри німецької філології Львівського університету Богдана Михайловича Задорожного.
Зухвалу перемогу святкувала філологія, бо не погодилась на «низький» статус (за М. Рильським) лиш спогадом своїм перебігти дорогу вченому. Волів зблизька обсервовувати, студіювати, досліджуючи інтерпретувати складні лінгістичні теоретичні смисли та прикладні проблеми.
Перехресні наукові шляхи лінгвістичних шукань та дороги музики, дивовижно перетинаючись, виявляли свою двоєдину сутність у творчості професора: у написанні монографій, статей і виступів (як згадують про блискучий емоційно-романтичний виступ у Москві 16 квітня 1957 року на одній з наукових конференцій, де йшлося про долю структурного мовознавства). Та й сам Богдан Михайлович стверджував: «Музиці було суджено назавжди увійти в моє життя. Музичні здобутки я якоюсь мірою вносив у сферу своєї наукової роботи. Можливо, інтуїція музиканта спонукала мене до написання ряду праць. Пишучи ту чи іншу статтю, я не раз намагався надати їй завершеності музичного твору».
Концептуальні ж наукові праці вченого завдяки його масштабному мисленню і творчій інтуїції осягають усю мовну картину світу, моделюють її або намагаються осмислити, вникаючи у сферу її основоположних сегментів, важливих механізмів і деталей.
Органічним був і мистецький профіль вченого, визнаючи, що музика – то родинне, яскраво започатковане ще подільським (на Тернопіллі) дідом Іваном, пасічником, сільським дяком, який умів грати прекрасно на всіх доступних йому музичних інструментах.
Найбільш сконцентровано музичний талант виявився у Богдана, Іванового внука, який прийшов на світ 27 червня 1914 року, найстаршого сина гімназійного вчителя з Городенки Михайла Задорожного. Відмінним скрипалем був його батько Михайло (як і два його брати). Як згадує у своїх мемуарах Богдан Задорожний: «Донині пам’ятаю, з якою насолодою я слухав, як татко грає “Traumerei” Р. Шумана та інші речі. Скрипка в його руках співала».
Так само чарівно співала скрипка у руках нашого завідувача кафедри Богдана Михайловича для нас, його студентів-германістів, слухачів факультетського музичного лекторію, який організував та опікувався ним професор Задорожний.
Подальша доля юнака Задорожного визначалася як щось самозрозуміле – мистецька кар’єра. Після закінчення Коломийської гімназії (1932 р.) і відмови Люблінського учительського інституту, за згодою батьків вступив до Празької консерваторії на клас скрипки професора О. Бастаржа.
Як лише міг, він всотував знання, крім спеціальності, з інших дисциплін – слухав лекції празького музикознавця, професора Зденека Неєдли (згодом той став президентом Чехословацької академії наук). Певна педантичність та легкість засвоєння знань дали змогу так твердо запам’ятати виклади музикознавця про дев’яту симфонію Л. Бетховена, що Богдан Михайлович відтак поклав її в основу своїх виступів на цю тему, знайомлячи нас в університетському музичному лекторії, слухачем і старостою якого був і я. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кириллица? На выход!

Вслед за Кыргызстаном, Казахстан тоже начал процесс избавления от кириллицы. Соответствующий указ подписан президентом страны, Нурсултаном Назарбаевым. Сообщается, что запущена программа постепенного перехода на латиницу государственных органов и учреждений. Понятно, что из Москвы посыпался шквал возмущения и обвинений в предательстве. Правда там не уточнили, о предательстве чего именно идет речь. Если в РФ имеют в виду предательство «русского мира», то он показал себя во всей красе и теперь должен умереть не только за пределами самой РФ, но и внутри Московии, какой бы вид она не умела. Это естественный акт освобождения бывших колоний от влияния бестолковой и агрессивной метрополии.

Тут есть забавный момент, характеризующий ровно такую же ситуацию, но с весьма неожиданной стороны. Автору довелось быть а Ашгабате и некоторых других городах Туркменистана, в середине 90-х годов. Уже тогда все таблички государственных органов были выполнены латиницей, как и большинство вывесок на различных зданиях. Тогда стало понятно, что русскоязычное население почти в полном составе уехало из республики насовсем. Это произошло даже не потому, что там расцвел авторитарный режим, в России ничего, кроме авторитарных режимов, не было отродясь, а потому, что «русскоязычные» отказались изучать туркменский язык. Многие прожили там уже десятки лет, но даже не шевельнулись в направлении изучения местного языка. Мало того, к нему, как и к местной истории, русскоязычные относились с глубоким презрением.

Как только все делопроизводство перешло на туркменский язык, с одновременным отказом от кириллицы, им там просто стало нечего делать, и они потянулись в митрополию. Не учить же язык, в самом деле. Но вот что интересно, тогда Москва даже не пикнула. С Туркменбаши старались не ссориться и практически мгновенная и полная деруссификация Туркмении прошла даже без «озабоченности», но говоря уже о войне. А все потому, что там были жестко привязаны интересы Газпрома и вмешивать в них этот глупый русский язык, кириллицу или русскоязычное быдло, никто не собирался.

В общем, Туркменистан перешел на латиницу и уже четверть века живет с латинским шрифтом, что никак не повлияло ни на экономику, ни на гуманитарную сферу. Важно то, что Ниязов довольно правильно оценил суть «русскоязычных», русского языка и кириллицы, как его носителя, чтобы раз и навсегда решить вопрос «пятой колонны». Если хочешь жить и работать в Туркменистане – ассимилируйся. Учи язык, встраивайся в общественную жизнь и живи интересами страны. Не хочешь? Чемодан, вокзал – Россия. Спустя два десятка лет, к этой же простой истине пришли и в соседних странах. Там справедливо решили, что все русское – заражено смертельным вирусом, а потому, следует вынести из дома все, что с этим контактировало. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: Индоевропейская прародина в Мезоевразии или Индостане?

1.

Н. С. Трубецкой предложил гипотезу о том, что индоевропейские языки возникли из изначально разнородного состава вследствии гибридизации и креолизации [Трубецкой Н.С. Мысли об индоевропейской проблеме // Трубецкой Н. С. Избранные труды по филологии. –  М., 1987. – С. 44-59].

В 1956 г. Мария Гимбутас предложила «курганную гиптезу», чтобы соединить данные археологических и лингвистических исследований для определения местонахождения прародины народов носителей пра-индоевропейского языка (ПИЕ). Курганная гипотеза прародины прото-индоевропейцев подразумевает постепенное распространение «курганной культуры», охватившей в конце концов все причерноморские степи. Последующая экспансия за пределы степной зоны привела к появлению смешанных культур, таких, как культура шаровидных амфор на западе, кочевых индо-иранcких культур на востоке и переселению протогреков на Балканы примерно в 2500 году до н. э. Одомашнивание лошади и позднее использование повозок сделало курганную культуру мобильной и расширило её на весь регион. В курганной гипотезе считается, что все причерноморские степи были прародиной протоиндоевропейцев и по всему региону говорили на поздних диалектах праиндоевропейского языка. Область на Волге, помечеемая на карте как Urheimat, обозначает местоположение самых ранних следов коневодства (Самарская культура, Среднестоговская культура), и, возможно, относится к ядру ранних протоиндоевропейцев или прото-протоиндоевропейцев в V тыс. до н. э.

Исходное предположение М. Гимбутас идентифицирует четыре этапа развития курганной культуры и три волны распространения. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Елена Матусова: Выход из российской тени: новая культурная реальность Украины

Украина выходит из-под культурного влияния России. Это констатируют исследователи-культурологи, это как факт отмечают специалисты в различных областях. Украина становится самостоятельной не только в политическом и государственном смысле, но и в культурном, отмечают эксперты.

Потеря влияния России на культуру Украины началась с провозглашением независимости Украины, хотя в течение 1990-х годов российская массовая культура заполонила украинский книжный, эстрадный и кинорынок. Но падение пророссийского режима президента Виктора Януковича, аннексия Крыма и вооруженная агрессия на Донбассе развернули этот процесс.

Директор Центра украинских исследований Института Европы Российской академии наук Виктор Мироненко отмечает, что уменьшение роли России происходило на всех уровнях: политическом, экономическом и культурном. Он объясняет это тем, что выросло новое поколение украинцев, живущих в другой реальности, не являющейся ни советской, ни российской. «Политическое влияние постепенно сокращалось, потому что ставка все время делалась на какие-то личности, на людей, которые приезжали сюда, в Москву, и убеждали российское руководство в том, что они выражают доминирующие тенденции в Украине, интересы граждан Украины. Конечно, сокращалось и культурное влияние. Выросло новое поколение», ‒ отмечает Мироненко.

Языковое пространство

Ставка на русский язык как на проводника российского влияния сработала не всюду. Русский, как и раньше, остается в культурном пространстве Украины, но это уже другая ситуация. Русскоязычные авторы и читатели, исполнители и слушатели имеют в Украине свободу выбора.

По мнению историка Виктора Мироненко, серьезный дрейф в сторону большего использования украинского языка начался после событий 2014 года. «Несравненно уменьшился в средней школе и объем изучения русского языка. Появилась своя эстрада, свое кино и так далее. Я думаю, что российское влияние, в том числе и культурное, конечно, за эти годы последовательно сокращалось. Я не думаю, что оно полностью исчезло, оно остается, поскольку живы носители русского языка, носители культуры в Украине. Там все же русский язык и российская культура представлены очень серьезно среди граждан. Но это влияние уменьшается. А с тем, что произошло с 2014 года, по-моему, и это остаточное влияние поставлено под очень сильную угрозу», ‒ говорит историк. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

«Українська мова – одна з найрозвиненіших мов світу, тому бережімо її чистоту», — доктор філологічних наук, професор Микола Лесюк

549739_263059857139478_1501479858_nЯк привити собі чи дітям багатство і чистоту мовлення, як формується мовне чуття – про ці та багато інших актуальних питань філології і українства загалом ми поспілкувалися з професором Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, завідувачем кафедри слов’янських мов, Заслуженим працівником освіти України Миколою Петровичем Лесюком.

1. Українська мова і діалекти: наскільки важливою є діалектологічна складова сучасної літературної мови.

На це питання можна б відповісти двома словами: надзвичайно важлива, але я хочу сказати дещо більше. Я не раз говорив про це студентам, писав у своїх публікаціях, що в радянські часи місцеві діалекти, говірки не те, що не шанували, а навпаки, зневажали, ігнорували, висміювали тощо. Наука діалектологія як галузь мовознавства нібито існувала, але існувала тільки у вузьких наукових кабінетах, а на практиці було зовсім інакше. Пригадую, коли вчився в школі, у нас не було жодного місцевого вчителя, усі були приїжджі зі східних областей України, дехто й з Росії. Отож, коли вчитель почув якесь екзотичне в його розумінні, тобто місцеве слово, то відразу реагував на нього. Хтось єхидно усміхався, хтось навіть викрикував, сварився. Правда, були між ними й культурні, толерантні люди, які терпеливо й лагідно пояснювали, що в літературній мові такого слова немає, що треба казати інакше. Дитина після такого висміювання замикалася в собі, на наступний раз боялася говорити, щоб знову не сказати щось не те чи не так. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Екатерина Амеян: Взгляд со стороны: конференция имени Юрия Селезнева в Краснодаре

14391016_1071339209610577_8862495564772775292_n

23сентября 2016 г. в Кубанском государственном университете состоялась III Международная научно-практическая конференция «Наследие Юрия Селезнева и актуальные проблемы журналистики, критики, литературоведения, истории». В рамках конференции обсуждались проблемы современной литературы и журналистики.
Юрий Селезнев — советский литературовед и литературный критик, родившийся на Кубани. Поэтому вот уже в третий раз в Краснодаре проходят «Селезневские чтения». Организовал конференцию Юрий Павлов, профессор КубГУ.
Гостями и участниками конференции стали такие известные в литературной сфере фигуры, как Н.И. Осадчий, В.В. Дворцов, Е.А. Золотова, Ю.В. Козлов, А.И. Казинцев, С.С. Куняев, В.И. Лихоносов, Ю.М. Лощиц, С.Н. Макарова, П.Беседин, А.Н. Тимофеев, В.И. Шульженко, Татаринов А.В.
Известные критики, литературоведы и писатели выступили перед студентами и гостями с докладами. Эта конференция играет огромную роль для всех, кто имеет какое-то отношение к литературе и журналистике. Прежде всего  хочу рассказать о своих впечатлениях. Мне, как молодой писательница, было очень интересно слушать критиков, писателей, ученых. Я пыталась уловить каждое их слово, вдуматься в каждую фразу, проникнуть в самую суть высказанных мыслей. А самое главное, хотелось понять, существует ли в России литературный процесс и в каком направлении двигается литература. На эти сложные вопросы, как мне кажется, я услышала ответы, может, недостаточно исчерпывающие, но все же…
Все выступившие писатели, критики, журналисты затронули актуальные проблемы. Всех было интересно слушать. Их пламенные речи, которые исходили из встревоженных душ, их доклады раскрыли все глубину проблем литературы, а через нее-реальности, современности. Но я подробнее остановлюсь на тех выступлениях, которые мне показались особенно яркими и впечатляющими. Не ставлю своей целью «сухую» передачу информации, их дословных речей. Ведь для каждого студента ценность конференции в том, чтобы почерпнуть для себя то, что способно их вдохновить, встревожить для стремления к достижению благих целей.

14457370_1071339736277191_3769798558457231142_n

Лихоносов Виктор Иванович, писатель

Лихоносов Виктор Иванович  российский писатель, публицист, редактор литературно-исторического журнала «Живая Кубань». Член высшего творческого совета при правлении Союза писателей РФ. Автор рассказов и очерков «Брянские», «Вечера», «Что-то будет», «Голоса в тишине», «Счастливые мгновения», «Осень в Тамани», «Чистые глаза», «Родные», «Элегия».

Есть на Руси живые классики-так можно сказать о таком писателе, как Виктор Иванович Лихоносов. Его выступление было эмоциональным, живым, затрагивающим душу. Смотришь на Виктора Ивановича и чувствуешь, сколько горечи и разочарования скопилось в нем, но вместе с тем добрые глаза смотрят в зал и умоляюще просят молодых не прерывать связь времен, не утрачивать родословную память. Ведь за молодыми будущее. Неоднократно в своей речи он это отметил. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Мельник: Неправда, обман у сценаріях комунікативної поведінки українця (на матеріалі української народної пісні)

56977089_exhibition_212У статті розглядаються такі категорії як неправда, обман, брехня та їх етнокультурні та комунікативні особливості в українському дискурсі. На матеріалі української народної пісні відстежується спектр варіативного вживання цих категорій та експлікація ними української мовної картини світу.
Ключові слова: комунікація, комунікативна традиція, народна пісня, неправда, обман.

The article deals with such categories as lie, deception, malarkey and their ethnocultural and communicative peculiarities in the Ukrainian discourse. The attention is paid to the Ukrainian folk song, the spectrum of variable-based usage of these categories which explicate Ukrainian language world view is analysed.
Key words: communication, communicative tradition, folk song, lie, deception.

Лінгвокультурологія та комунікативна лінгвістика впродовж останніх десятиліть обрамились та виокремились у самостійні напрями сучасної гуманітарної науки. Очевидним є те, що в наш час на завершальній стадії знаходиться процес формування власних методології, наукової парадигми. Ці напрямки формувались тривалий час – з середини ХХ ст. Наріжними каменями лінгвокультурології та комунікативної лінгвістики стали психолінгвістика, культурологія, неориторика, соціолінгвістика та інші напрямки, які передували виникненню новітніх скерувань і стали базовими у формуванні терміно-понятійного апарату. Знаковими для зазначених напрямків також були поява у 70– 90-ті рр. таких сфер наукових пошуків як мовна картина світу, мовна особистість, етнопсихолінгвістика, конгнітивна лінгвістика, (концептологія), розвідки у галузі ментальних, світоглядних, релігійних, аксіологічних систем теж стали площадками, на яких фрагментарно формувалась цілісна модель зазначених наукових галузей. Тут доречно буде згадати праці основоположників нової наукової парадигми – це А. Грамші, Дж. Остін, В. Шкловський, Г. Шпет, В. Пропп, М. Бахтін, Ч. Морріс, П. Грайс, Ц. Тодоров, П. Єршов, М. Фуко, К. Леві-Стросс, У. Еко, Р. Барт, Р. Якобсон, Ю. Лотман, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз, Ю. Караулов, Ю. Степанов, Г. Почепцов, Ф. Бацевич та ін. [20, с. 332].
Новітні гуманітарні напрями значною мірою є синтетичними й охоплюють цикли не лише лінгвістичних дисциплін, а й семіологію, культурологію, лінгвістику тексту, психологію, соціологію, структурну антропологію та багато інших. Прогресивна західна наука долучає до гуманітарних дисциплін і археологію, генетику; математичні, статистичні та ін. методи досліджень [40; с. 7] і в результаті виводить зазначену галузь знань на якісно інший рівень опису [20; с. 233].
Одним із сегментів цього інформаційного спектру знань є прагматика (прагматологія), прагмалінгвістика. Власне, прагматика є однією зі складових, яка значною мірою визначає та детермінує природу мовного знака, соціокультурного чи ін. чинника [29; с. 31]; [200; с. 389–390]. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Мельник: Сценарії комунікативної поведінки в українському мовно-культурному просторі (на матеріалі української народної пісні)

Як гадюка і чоловік судилися — 01У статті на матеріалі української народної пісні розглядаються сценарії, типи та моделі комунікативної поведінки. Вивчається та розширюється існуюча парадигма теорії комунікації, інвентаризуються та уточнюються окремі категорії. Також систематизуються та описуються типологія комунікативних структур у залежності від аксіологічних, психоментальних специфік, прагматики та ін.
Ключові слова: комунікація, комунікативна традиція, народна пісня, текст, картина світу.

Науково-технічний прогрес останніх століть загострив та вивів на поверхню проблему відставання гуманітарної сфери від науково-технічної. Попри надбання, які отримала цивілізація завдяки доробкам філософів, письменників, поетів, драматургів, теоретиками мистецтва, а також розвитку психології та інших гуманітарних напрямів, ХХ століття продемонструвало катастрофічну антитотожність технічної та гуманітарної сфер. Гуманітарні кризи у формі світових воєн, «культурних революцій» (за якими стояли ідеї культурних сачків), ідеологічні, релігійні, соціальні, расові, етнічні та інші протистояння, які часто набували форм відкритого антагонізму, зайвий раз підтвердили необхідність прориву у науково-методологічній сфері, яка охоплює весь гуманітарний цикл. Більше того, у зазначеній галузі не сформувалась та не окреслилась нова й адекватна наукова парадигма, яка у свою чергу віддзеркалювала б виклики ХХІ ст. Власне у клубку цих проблем на світову арену вийшли нові інформаційні та мас-медійні технології, інтернет-середовище та низка інших досягнень кінця ХХ ст., які радикально змінили інформаційно-психологічні портрети сучасної людини, але до яких вона ще не зовсім готова.
Саме ці процеси спонукали зародження та розвиток нових галузей знань та досліджень. Підтвердженням цього є формування у 50–70-х роках ХХ ст. нової гуманітарної парадигми, яка стала лише черговою спробою компенсації та заповнення лакун, які утворилися у гуманітарному просторі. Але, як відомо, людство ввійшло в нове тисячоліття, так і не позбувшись першопричин цих викликів. Це означає, що у ХХІ і, очевидно, у наступних століттях основними середовищами, в яких будуть відбуватись найінтенсивніші процеси формування ландшафту цивілізації, – це інформаційне, комунікативне, мас-медійне, лінгвокультурне, соціально-психологічне та інші. Про актуальність зазначеного кола питань говорять провідні мислителі сучасності та акцентують увагу на проблемах, які очікують людство у найближчій та подальшій перспективах.
Однією з таких галузей, яка виокремилась у самостійний напрямок сучасної гуманітарної науки, є комунікативна лінгвістика (комунікатологія) [19; с. 233]. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: «Бытие» как «вслушивание в язык» и «фантастическая этимология» и «мифопоэзия» как его практики

WqrZizFKEskВ своё время британский философ А.Н. Уайтхед констатировал, что нация может исчерпать потенции определенной формы цивилизации (например, на начало ХIХ в. украинская нация «исчерпала» византийскую форму; в XVII-XVIII вв. параллельно с византийской происходило становление барокково-метафизический формы, затем насильственно прерванной, но успевшей «оплодотворить» П. Величковского и Ф. Достоевского), однако не исчерпать своих творческих сил. Энергия наций устремлена вперед к новым приключениям воображения. Всегда возникает мир мечты, дающий затем толчок к действию. Вначале, Колумб размышлял о шарообразности Земли, безграничном океане и грезил Востоком. Приключения редко достигают цели. Но, не доплыв к Индии, он открыл Америку [29, с.685].

В каждой культуре находятся большие возможности, оставшиеся нераскрытыми, не осознанными и не использованными на протяжении всей жизни данной культуры.  Как утверждает Ю. Лотман: «… Одновременно семиотическое пространство постоянно выбрасывает из себя целые пласты культуры. Они образуют слои отложений за пределами культуры и ждут своего часа, чтобы вновь ворваться в нее, настолько забытыми, чтобы восприниматься как новые» [15, с.176]. В синергетике такое восстановление системной устойчивости за счёт периферийных ресурсов называется «правилом избыточного разнообразия» [18]. «Реализация нереализированных возможностей» совпадает с пониманием прогресса по Н. Данилевскому, который определял сущность его не как одно линеарное направление, а в том, чтобы «обойти» все «поле» вариантов культурно-цивилизационного развития во всех его направлениях [9, с. 335].

Аналогичное утверждал основатель антропософии Р. Штайнер в беседе с А. Белым: Манас (культуротворческий дух) вмещен в языке, но русские не умеют взять все, что у них в языке [26, с. 53]. Исправить ситуацию взялся Велимир Хлебников и по существу большевики реализовали «нереализированных» Степана Разина и Емельяна Пугачева… То же декларировал и Н. Рерих, объясняя понятие «культура» на основе санскрита как «культ-ура» — «поклонения Свету» и предлагая на этой основе трансформацию цивилизации [2, с.11].

М. Хайдеггер для преодоления нынешнего состояния культурной деградации Европы предлагал реализацию «ирреального в культуре» (скрытых возможностей и сущностей вещей) с помощью возвращения к изначальным, но нереализированным возможностеям европейской культуры. Они хотя и забыты, но до сих пор «живут» в языке, который есть «дом Бытия». Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)