• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org


Валерій Верховський: Крим у творах іноземної літератури

Письменник Майкл Муркок

Історія вирішила так, що європейці знають про існування Криму не лише з абстрактної географії, вони пам’ятають, де розташовані Севастополь і Балаклава, півострів увійшов до їхніх підручників історії, їхньої міської топоніміки, він залишився і в їхній літературі.

В українській літературі Крим посідає окреме місце. Саме “окреме”, а не просто особливе — адже покоління письменників, котрі народилися в Криму, лише нині входить в україномовну літературу, і український погляд на сонячний півострів — такий собі погляд “прибульця”. У російській літературі — Крим був і лишається шматком екзотики в тілі великої імперії, “внутрішнім Середземномор’ям”, краєм, схожим на Рай, заміською резиденцією. Західного ж читача середземноморською “екзотикою” не здивувати, навіть далекі Індія та Африка стали частиною його світу. Тож яким уявляється Крим з їхнього ракурсу?

День коня за керченським календарем
“Історія просто фантастична! А що сталося далі?”
Майкл Муркок “Оберіг Шаленобога”

Майкл Муркок, британський письменник і рок-музикант, народився 1939 року неподалік Лондона. У нас після виходу перекладів його книжок — особливо “Хронік Хокмуна” — його жартома іменували Микола Мурко, з причин, про які йтиметься далі.

Жанр, у якому написано цикл Майкла Муркока про герцога Хокмуна, найточніше буде позначити як “технофентезі” — в ньому є більшість атрибутів типового фентезі, проте дія відбувається не у абстрактному минулому, а в (не менш абстрактному) майбутньому, коли після ядерного апокаліпсису настали нові “темні сторіччя”.
Отже, герцог Кельнський Доріан Хокмун, головний герой циклу семи романів Муркока, не з власної волі подорожує руїнами Європи. Він — бранець, його кинули до темниці за німецьке повстання проти окупантів з Гранбретанії. Хокмуну пропонують волю в обмін на послугу — викрасти Ісольду, дочку графа Браса з Камаргу. Однак дещо пішло не так: побачивши Ісольду, Хокмун закохався. Та обдурити гранбретанців неможливо — у лобову кістку черепа Хокмуна всаджений “Чорний Камінь” — засіб маніпуляції: варто Хокмуну ослухатися наказів або почати поводитися всупереч наказам — камінь карає шоковим болем; крім того, все, що побачить Хокмун, завдяки Чорному Каменю поневолювачі бачать так само. Але нізвідки приходить на допомогу і зникає, так само незрозуміло куди, таємничий Лицар у Чорному та Золотому.

У пошуках Ісольди, котра зникла, шлях Хокмуна веде до знайомих місцин:

“У Сімферополі вони продали здобич, і на частину отриманих грошей придбали харчів, необхідні речі та коней, а решту віддали на зберігання купцеві, котрого всі рекомендували як найчеснішу людину в Криму…”

На вітрильнику герої перепливають Чорне море з турецького Зонгулдака безпосередньо до портового міста Сімферополя, вони зазнають нападу зомбованих піратів, одного з них захоплюють у полон і, прийшовши до тями після психотропного “зілля”, пірат розповідає, що його звуть Коріантум, і він родом з Керчі, де найнявся матросом на корабель 11 березня, у “день коня за керченським календарем”, і після того дня не пам’ятає нічого.

“Чорний корабель, то хутко стрибаючи по хвилях, то потрапляючи в мертвий штиль, блукав морем понад тиждень. За розрахунками Хокмуна, вони опинилися поблизу протоки, що з’єднує Чорне та Азовське моря, біля Керчі…” Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: Конспірологічна сутність Ордену Золотого Грифона (з книги «Пошуки заповітного царства», 2007 р.)

Grifon_fidientsa_dvier.preview… Але найцікавішим є той факт, що існує нелегальна органцізація «друзів Шотландського майстра» — «Ramses Pharao«, „орден Короля-Сонця”, яка призводить до того, що зсередини нівелює всі геополітичні домагання «ір-регулярної» ложі «Мемфіс Міцраїм». Символом «друзів Шотландського майстра» є «Золотий Грифон»,  який у стародавньому Єгипті та мінойському Кріті символізував солярний принцип монарха. Однак у Західній традиції, за Жаном Парвулеско,  він же —  «Червоно-Коричневий Єдиноріг«, Licorne Mordore, де франц. mordor — «червоно-коричневий із золотим відливом» (символ фінальної есхатологічної коронації алхімічним золотом Традиції) [1]. Сам Жан Парвулеско (нар. 13.9 1929, Румунія) як командор д’Альтвілла (або Тоні д’Антремон, Сільванус Репробатус, «таємний протектор Полярної Зорі») є емісаром цього ордену як серед вищого сановного екзотерично стурбованого  світу… У грифона, зазначалося у папірусах, «дзьоб сокола, око людини, тулуб лева, вуха, як у риби, і хвіст змії», що символізує могутність  та суперечливість тварин  всіх чотирьох стихій, але головним з’єднує у собі якості птаха і звіра, Неба і Землі, добра і зла. У греків він — поряд з лебедем — їздова тварина бога гіперборейців Аполлона та неодмінний супутник богині Немезіди — він їм допомагає неминуче і люто карати лиходіїв. Також зображався зі стрілою Аполлона у пащі.

Давні автори так описували цю дивну істоту: «… грифони вдійсності мешкають в Індії і шануються посвяченими Сонцю — тому індійські зодчі зображають колісницю Сонця запряженою четвіркою грифонів» (Флавій Філострат, ІІІ, 48); «Люди ловлять грифона і з його пір’я роблять сагайдаки, а з його кігтів — великі кубки» (Тимофій з Гази, «Про тварин», 9 а, 9); «Грипи — особливий вид тварин, мешкає на гіперборейських горах. За своєю зовнішністю вони суть леви, але крилами і головою схожі на орлів, дуже ворожі коням, посвячені Аполлонові; тому і сказано: «вже з’єдналися грипи з конями» (Мавр Сервій Гонгорат, «Пояснення до книги «Буколік» Вергілія»). У «Чистилищі» Данте (ХХІХ) тріумфальна колісниця запряжена саме  грифоном (орлина його частина — золота, а лев’яча — біле з червоним, символізуючи дві природи Христа), а св. Ісидор Сивільський у своїх «Етимологіях» трактує грифона як символ Христа, який є лев, бо царює над світом, і він орел, бо вознісся із землі на небо.  Також, як розповідає Арістей з Проконнесу (VII ст. до н.е.), грифони стережуть золотоносні гірські масиви та ріки і час від часу «одноокі» арімаспи крадуть їхні скарби. Певні джерела (Ктесій з Кнідоса, Клавдій Еліан, Тимофій з Гази, Конрад Ліконстен, Джон Мандевіль) мешкання грифонів розташовують саме в Індії, що викликано явними зображеннями могутньої арійської птиці Гаруди, символа царя-жерця. Особливо цінувалися магічні чаші для вина, які виготовляли із пазурів грифонів і які можна було отримати в дар тільки за вилікування людиною тяжкохворого грифона. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: Миры Земли Ивана Ефремова в диалектике развития

9552114

Если мир «Туманности Андромеды» Ивана Ефремова мы проанализировали в специальной работе «Тайна подвигов Геракла — Апология Ивана Ефремова» (http://www.proza.ru/2014/12/06/342), то теперь время обратить внимание на мир его другого произведения «Час Быка». Главный вывод из этого:

Мир Земли в «Туманности Андромеды» и «Часе Быка» Ивана Ефремова — это не один и тот же мир! Между ними прошло более 800 лет дальнейшего развития и совершенствования общества.

Именно  Торманс застрял в «Часе Быка», которым также пошла Земля героев «Туманности Андромеда» и «Сердца Змеи», хотя в эпоху последних («Эру Великого Кольца») , и удавалось жестко его контролировать… Но даже такой «контроль» в последующей «Эре Встретившихся Рук» (собственно героев романа «Час Быка») был расценен землянами как недопустимый.

Видимо, что осознать это человечество смогло, только узнав, что стало идеальным воплощением наивеличайшего греха – гордыни: «… В героях Ефремова столько гордости, что ее пора мерять килограммами или километрами – и воля гордая, и профиль гордый, и поступки все сплошь гордые… Ну вообще-то оно понятно – у тех, кто все время борется и покоряет, других чувств особенно не развивается. А те, которые развиваются, – с теми подлежит бороться» [Адамс, Ирина. «Туманность Андромеды» как мир агнийоговского будущего: попытка субъективного анализа текста // http://adamsnotes.net/?p=4203].

Не последне место в этом прозрении сыграло и осознание того, что человечество, руководствуясь благими намерениями, почти выхолостило себя от души как таковой. Да, ранее безраздельно торжествовала энтропия на протяжении многомиллионной эволюции живого мира («… Неизбежно росло развитие мозга и чувств, все сильнее становился страх смерти, забота о потомстве, все ощутительнее страдания пожираемых травоядных, в темном мироощущении которых огромные хищники должны были представлять подобие демонов и дьяволов, созданных впоследствии воображением человека. И царственная мощь, великолепные зубы и когти, восхищавшие своей первобытной красотой, имели лишь одно назначение – рвать, терзать живую плоть, дробить кости. И никто и ничто не могло помочь, нельзя было покинуть тот замкнутый круг инфернальности, болото, степь или лес, в котором животное появилось на свет в слепом инстинкте размножения и сохранения вида…» (И. Ефремов, «Туманность Андромеды»)) и теперь человечеству с этим нужно было что-то делать.

В своём последнем интервью, опубликованном в румынском журнале «Скынтея», Иван Ефремов рассказал о намерении написать роман «Чаша отравы»: «… Я хочу сказать о том, что надо предпринять для очищения ноосферы Земли, отравленной невежеством, ненавистью, страхом, недоверием, показать, что надо сделать для того, чтобы уничтожить все фантомы, насилующие природу человека, ломающие его разум и волю».

Но вместо «пути Ефремова» в мире «Туманности Андромеды» был избран «путь Гирина» («Лезвие бритвы») – очистить психику (шире – ноосферу) от всех следов торжества энтропии: «… очистить «психическое» из-под множества «напластований» традиций и обычаев, и уже на основании научного его понимания выстраивать новые, потребные для современной ситуации, психологические механизмы» [Anlazz. Лезвие бритвы как оружие будущих битв. Часть вторая // http://anlazz.livejournal.com/105825.html]. И это«очищение» осуществляется почти с сайентологическим рвением: «… Эвда Наль вызвала в памяти всё, что знала об основах долголетия – очистке организма от энтропии. Рыбьи, ящеричные предки человека оставили в его организме наслоения противоречивых физиологических устройств, и каждое из них обладало своими особенностями образования энтропических остатков жизнедеятельности. Изученные за тысячелетия, эти древние структуры – когда-то очаги старения и болезней – стали поддаваться энергетической очистке — химическому и лучевому промыванию и волновой встряске стареющего организма» (И. Ефремов, «Туманность Андромеды»). А в романе «Лезвие бритвы» показаны таинственные древние артефакты – загадочные камни, изменяющие человеческое сознание. И они могут стать величайшим прорывом в деле понимания человеческой психики…
Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Надія Поліщук: Міф про культурного героя: Франкова парадигма

tumblr_nghww1qZzb1ticz74o1_1280У статті досліджується функціонування авторської моделі міфу про культурного героя, місія якого закодована в питомо Франківській ідеї суспільної праці заради (добра) рідного народу. Вона виявляється на рівні внутрітекстової множинності роману І. Франка “Лель і Полель”, зокрема: драми Ю. Словацького “Лілла Венеда”, міфу про близнюків та суголосних із романом творів письменника – повісті “Петрії і Довбущуки” й оповідання “Хома із серцем і Хома без серця”.  Аналіз міфологічної структури здійснюється крізь призму засадничого для Франкової парадигми мислення принципу дуальності, вираженого в архетипі двійництва. Попри наявність у Франковому тексті усіх необхідних складових (зв’язок із надприродними силами, процес ініціації та випробування (подвиги)), міф про культурного героя залишається незреалізованим. З погляду текстуального аналізу – внаслідок внутрішньої роздвоєності центрального персонажа. З погляду аналітичної психології – через незавершеність процесу індивідуації, а відтак осягнення цілісної особистості (самості) на підсвідомому рівні самого Франка, що символічною мовою міфу передбачало подолання архетипу тіні і поєднання з архетипом аніми.

Ключові слова: міф про культурного героя, мономіф, принцип дуальності, міф про близнюків, цілісність, роздвоєння, архетип аніми, архетип тіні.

Ідея національного (духовного) провідника, що заради рідного народу готовий був скласти на жертовний вівтар самовідданої праці власне життя, раніше чи пізніше, сильніше чи слабше, однак постійно виринала і живила творчу уяву митця тою чи іншою мірою – у багатстві сюжетно-тематичної модифікації, у розмаїтті поетичних і прозових жанрів, у самоповторюваності і автопереписуванні; окреслювала спосіб буття самого митця з усією множиною супровідних наслідків – роздвоєння поміж громадянським обов’язком і правом особистого щастя, розривання між естетичними смаками і дидактичними цілями. Виростаючи у творчості письменника до архетипу двійництва, трансформується у наскрізний для Франкової парадигми мислення принцип дуальності, становлячи “усежиттєвий франківський лейтмотив”: “… діалектика цілісності і роздвоєння – не випадковий епізод чи літературний мотив, хай і часто повторюваний, а перманентний “метасюжет” Франкової життєтворчості, її “нерв”, глибоко мотивований психологічно й світоглядно. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Антон Шмаков: Махди и Гондорская традиция

white_town-1024На каком-то форуме попалось сравнение: «Саурон – Даджжаль, Гэндальф – Махди, Арагорн – Иса». Или: «Арагорн – Махди, Фродо – Иса». Подобные параллели или аллегорические сопоставления страдают очевидными натяжками. Тем более, что в толкиеновском эпосе есть персонаж, куда больше подходящий на роль, которую в некоторых земных доктринах играет фигура т.н. «Двенадцатого Имама». Речь идет о последнем Короле Гондора – Эарнуре.

Напомню, что согласно «Легендариуму» в 2050 году Третьей Эпохи предводитель Назгулов вызвал Эарнура на бой, тот отправился в «Цитадель черных чар» – Минас Моргул и среди людей с тех пор не появлялся. В период его «сокрытия» Гондором правили Наместники, причем официально считалось, что их власть будет длиться «до возвращения Короля», взамен которого, как известно, состоялся приход в Минас Тирит предводителя дунаданов Арагорна.

С момента ухода Эарнура и до коронации его дальнего северного родича прошло 969 лет. На первый взгляд, странно, что реставрация монархии потребовала столь продолжительно времени. Банальным желанием местоблюстителей гондорского трона сохранить свою власть это не объясняется, поскольку речь все-таки идет о традиционном, а не современном демократическом, обществе.

Следовательно, позволительно допустить мысль о существовании в Гондоре своего рода государственного мифа о «сокрытии» и «возвращении» Короля, подобного известному догмату шиитов-двенадцатиричников. В этой связи заслуживает упоминания участие Эарнура в такой грандиозной эпопее Третьей Эпохи, как северная война 1974-1975 годов, чья глубокая насыщенность сверхчеловеческими факторами и персонажами (Глорфиндейл, Элронд, Кирдэн, Король Ангмара, пророк (!) Мальбет) заставляет задуматься о его возможном инициатическом, если не эсхатологическом, измерении.

Думается, что в гондорском официозе данная мифологема была проработана во всех деталях и, возможно, перекликалась с целым рядом сопутствующих сюжетов: обладание Исильдура Кольцом Всевластья, пленение Ар-Фаразоном Саурона, одержимость идеей долголетия у нуменорцев и гондорцев. Можно сказать наверняка, что традиция эта ни в коем случае не совпадала с ортодоксальной, выражением которой было устное предание эльфов Ривенделла, зафиксированное в «Красной Книге Западного Предела».

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: Мирослав Капій: пророк країни блакитних орхідей

В Косові на цвинтарі біля церкви св. Василія Великого, неподалік могили-пам’ятника борцям за волю України, є скромна могила з написом на табличці: “Тут спочиває Капій Мирослав Дмитрович. Педагог, поет, перекладач. 5/У-1888 — 24/ІІІ-1949. Вічна йому пам’ять”.

А на будинку Косівської СШ №1 та на будинку, де мешкав М.Капій, у 2001 році встановлені пам’ятні таблиці на його честь.

За що його, уродженця Тернопільщини, шанують косів’яни? Адже мешкав він тут лише останні чотири роки свого життя. Він був учасником національно-визвольних змагань 1918–1920 років. Провінційний учитель, він чимало літ змушений був працювати на польських етнічних теренах. Під час польсько-українського конфлікту 1944 року він і його дружина (до речі, польського походження) та дочка Святослава ледве врятувалися, засуджені на смерть польським підпіллям…

А до того – довгі роки праці не лише педагогічної. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Елена Савчук: Возрождение культуры по-евразийски

«Евразийское государство считает себя призванным к тому, чтобы предельно увеличить и довести до максимума помощь  развитию духовной культуры. Она должна приобрести систематический, плановый характер. Государство должно приложить максимум усилий, направленных к тому, чтобы духовная культура и, в частности, наука, вышли из состояния того духовного разброда и духовной анархии, в которых они в настоящее время находятся…»

Георгий Вернадский. «Декларация евразийства: формулировка, принципы, тезисы». 1932 г.

Невозможно не согласиться с тем, что музыкальная культура это не только показатель уровня развития общества, это один из элементов составляющих международный имидж страны. Что мы видим? Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Просвещенные евразийцы создают будущее Евразии

23 июня 2012 г. в Российском Новом Университете состоялось первое заседание рабочей группы движения «МОЛОДАЯ ЕВРАЗИЯ» по подготовке первого ежегодного инновационного форума «Форсайт для Евразии».

Заседание рабочей группы вели директор бизнес-инкубатора, помощник ректора РосНОУ по евразийскому сотрудничеству Дмитрий Шкаев, а также председатель Евразийского Клуба МГИМО (У) МИД РФ и председатель международного движения «МОЛОДАЯ ЕВРАЗИЯ» Юрий Кофнер.

В ходе заседания приняли участие: Владимир Фадеев, к.полит.н., ученый секретарь Объединенного научно-экспертного совета РАН и Правительства Москвы по устойчивому развитию и безопасности московского мегаполиса, Эдуард Крючков, председатель Евразийского Клуба Воронеж, Егор Редин, председатель направления «Юриспруденция» МД «Ассоциация Менеджеров», Эдуард Горяев, руководитель секции «Экономическая интеграция» Евразийского Клуба МГИМО, Эльнур Мехтиев, к.ист.н, и Федор Чудин-Курган, зампредседатели Евразийского Клуба МГИМО, Ольга Бирюкова, генеральный директор «Первой Фандрайзинговой Компании», Андрей Шарыкин, генеральный директор «Агентства технологий развития частно-государственного партнерства», Илья Калашников, известный молодой инноватор, преподаватель НИУ ВШЭ, эксперт Объединённой рабочей группы по Инновациям Московской Городской Думы Юрий Самонкини другие.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Frater Emergent 69: Апокалипсис в том, что «земной мир» может быть вечен

Апокалипсис в том, что «земной мир» может быть вечен.
Даже на других планетах, в иных галактиках —
но он будет все тем же земным миром.
Вот ад, вот сущее наказание человечеству!
Frater Emergent 69 / Ансар Великого Дома Императора

In the grim darkness of far future there is only war!
(В мрачной тьме далекого будущего есть только война)
Хроники Великого Предела Оснований

1.

Для некоторых смысл существования земной цивилизации состоит в борьбе «ноосферного коммунизма» с «инфернальным Ариманом» (1), как мы это видим в произведениях Ивана Ефремова. «… В последний век ЭРМ, так называемый век Расщепления, люди наконец поняли, что все их бедствия происходят от стихийно сложившегося еще с диких времен устройства общества, поняли, что вся сила, все будущее человечества – в труде, в соединенных усилиях миллионов свободных от угнетения людей, в науке и переустройстве жизни на научных основах. Были поняты основные законы общественного развития, диалектически противоречивый ход истории, необходимость воспитания строгой общественной дисциплины, тем более важной, чем больше увеличивалось население планеты» (Иван Ефремов, «Туманность Андромеды»). Задача ефремовской «ноокоммунистической партии» заключается в том, чтобы осуществить эту научную революцию, которая даст толчок описанному переустройству общества, т.е., собственно, социальной революции.

В романе Э. Юнгера  «Гелиополис»  главный герой Люций де Геер и его жена Будур Пери делают выбор именно в пользу космической экспансии Регента «по ту сторону Гесперид».

Но всегда есть опасность «Великой Ереси», «Великого Извращения», Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олесь Бердник: «Кто вечно смеётся — тот вечноживущий»

Отрывок из романа Олеся Бердника «Огнесмех»

…Нашла в мифах древнейшей Индии чудесное произведение. Там рассказывается, как Вишну воплотился на Земле вепрем, чтобы сражаться с драконами. Победив чудовищ, верховный бог вступил в брак с дикой свиньёй и, наплодив поросят, роскошествовал дружной семьёй, хрюкая в болоте.
На небе переполошились: почему Вишну не возвращается?
Послали вестников, потребовали: вернись на небесный трон!
Вишну-вепрь постоянно отвечал: «Дайте мне спокойствие. Мне хорошо с моими поросятами. Не хочу знать какого-то неба».
Тогда на Землю сошёл сам Шива, ударил трезубцем в сторону Вишну-вепря. Дух бога вышел из поверженного тела, посмотрел на труп кабана, в котором был поселён, засмеялся и поднялся в небо…
Чудесно! Только индусы так иронично могут трактовать наивысшие духовные проблемы. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)