Евгений Руцкий: Вопрос строительства современной нации и ее образа будущего

Вопрос строительства современной нации и ее образа будущего на самом деле — элементарный.

Актуально только три принципа или установки:

1) территория с суверенитетом;

2) происхождение людей из этой территории;

3) чуть подкорректированный под местную стадию развития стандарт светской цивилизации (экономический, образовательный, культурный).

Больше не нужно ничего для идентификации: языковой принцип — проблема; религиозный — проблема; историко-культурный с попыткой вписать проекты с разными основаниями (БССР, РИ, РП, ВКЛ) — проблема. Это нерешаемые в принципе проблемы, поэтому их нужно отодвинуть на задний план.

Ну и, конечно, необходимо полноценное право собственности на землю (тогда ее будут защищать) и право на оружие (тогда будет чем).

В голову к современным людям лезть с какими-то непонятно кем и как сконструированными идеологиями — это ментальное возвращение в эпоху индустриализации, в которой общество было малообразованным и была пропагандистская машина под контролем. В сетевую эпоху это глупо и бесперспективно, важно это понимать.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Софія Дніпровська: А позаду Сагайдачний…

Отримання Томосу за своєю суттю співставне з висвяченням православного митрополита в 1620-му, що стало прологом до краху «Польського світу».

І справа не в тому, що українці так уже любили ту візантійську ортодоксію (Москві вона більше пасувала і пасує). Це був ЗНАК, що Україна-Русь не хоче остаточно вливатися в Річ Посполиту, бути невільним об’єктом, що слухняно плентається в руслі рішень чужого уряду і чужих геополітичних планів. І що є в ній сила, здатна відстоювати її суверенність.

Можна як завгодно ставитися до релігії, християнства і православ’я зокрема. Але церква — це ОРГАНІЗАЦІЯ, а організація — це сила, яка не може не впливати на результат будь-яких масштабних політичних процесів.

За відсутністю сформованої політичної організації православна церква стала важливою опорою національно-визвольного руху 17 ст., натхненником і джерелом його легітимізації.

(Подібну роль зіграла московська автокефальна церква, якій Бориска вибив патріарший кукіль, під час війни з поляками. Уже й знать змирилася з поразкою, і в народі пішов розброд і шатанія, а попи православні продовжували диверсійну діяльність, нанизуючи на стрижень церковної організації антипольський рух. Романови згодом розгромлять ту церкву (в знак благадарнасті), але то вже буде зовсім інша історія).

Чахлий Царгород давав значно більше автономії, ніж охоплений реваншистською лихоманкою Рим, аж ніяк не зацікавлений у розвалі Польщі, що була оплотом і провідником католицизму у Східній Європі. Відповідно, церква, підпорядкована Риму, не могла освятити в той час антипольське повстання.

У наші часи релігія грає значно меншу роль у житті суспільства, але й зараз не зайве мати власну автономну щодо сильних центрів впливу церковну організацію, лояльну до української держави і не ворожу до українського народу.

Тому Москва докладала і докладає шалені зусилля для недопущення формування в Україні єдиної помісної церкви, що об’єднувала б вірян «від Сяну до Дону». А українська християнська спільнота, відповідно, має прагнути до подолання фрагментаризації. І початок діалогу між ПЦУ і УГКЦ, що шукають «спільне київське», є обнадійливим знаком.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Александр Волынский: Роль морали в эволюции социальных систем

В основе честного поведения лежит разум. Когда врать выгодно — врут, когда выгодно говорить правду — говорят правду. Есть дураки, есть патологические лгуны, есть всякие отклонения, но в целом все определяет наличие общественной морали. Мораль — это набор норм, а норма — это поведение большинства (по определению). Если большинство лжет и ворует , то, значит, в данном социуме норма —  это воровство и обман.

Историческое развитие человечества — это эволюция социальных систем.

Религия была эффективным способом заставить людей делать правильный моральный выбор.

Эпоха Просвещения строила свою мораль на основе воспитания, т. е. школа и наука в обществе Модерна играли ключевую роль в поддержании морали. Проблема заключалась только в том, что содержание Модерна — это идеологии: либеральная (культ индивидуума), коммунистическая (культ коллектива) и фашистская (культ государства).

Мы живем в Постмодерне, когда на смену идеологиям Модерна идет хаос концепций от фундаментализма до феминизма, от анархизма до чучхэ, включая и постфашизм, и посткоммунизм, и постлиберализм. В такой ситуации мораль возвращается в ситуацию первобытного социума, когда мир делится на «своих» и «чужих». В фильме «Дурак» проворовавшийся местный олигарх кричит проворовавшейся главе городской администрации — «Ты с ними или с нами?», т. е. с местной элитой или со скотоподобным населением разваливающегося общежития.

В ситуации исчезновения морали единственное средство заставить людей вести себя честно — это СТРАХ. Вот в Израиле все понимают, что если не платить налогов, врать, воровать, то Израиля не будет. Это не значит, что все ведут себя хорошо, но это значит, что есть норма. В СССР после Сталина СТРАХ исчез, но и идеология исчезла. Поскольку либерализм в  в форме постлиберализма  прижился только в Украине, в России и многих других республиках он не прижился , но остался только постфашизм.

Если республика моноэтнична, то постфашизм работает (Эстония, Литва, Армения, Азербайджан, Туркмения, Беларусь). Но в полиэтничных республиках, вроде  огромной России, даже постфашизм не может сплотить социум. В этой ситуации каждая этническая и субэтническая (поморы, казаки, сибиряки) группа вырабатывает нормы для «своих» и для «чужих«. По той же схеме возникают олигархические группы («питерские») или просто этнические банды («тамбовские», «армяне»,»чечены», «узбеки»). Между прочим, евреи в Средние века поднялись на том, что в каждом торговом городе сидел банкир-еврей, который принимал от еврейских купцов чеки от других банкиров. Дороги были опасными и проще было везти клочки бумаги, чем мешки с деньгами. Т. е. банковское дело выросло из взаимного доверия, основанного на этнической солидарности.

У русских  нет этнической солидарности, максимум семейная и групповая, все построено на системе личных симпатий и антипатий, закон в России, что «дышло, куда повернул, туда и вышло». В такой ситуации социальная мораль деградирует, но Россия настолько огромна и богата, что может существовать в своем этическом аду лжи и воровства вечно.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Конференція «Інтервенція Росії в Чорному та Азовському морях: як запобігти російській морській агресії проти України»

28 листопада 2018 р., у прес-центрі Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв (GDIP Media Center) відбулася змістовна й високопрофесійна конференція «Інтервенція Росії в Чорному та Азовському морях: як запобігти російській морській агресії проти України». Анонсована до ескалації подій у Азовському морі, вона стала майданчиком не тільки для пошуку шляхів виходу з кризи, а й протидії дезінформації українського суспільства та міжнародної спільноти, що відбувається в тому числі й з вини МЗС України.

В заході взяли участь наступні посадовці й заслужені діячі України: Григорій Перепелиця – український політолог, конфліктолог-міжнародник, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, який модерував і, власне, організував цю конференцію; Леонід Осаволюк, директор департаменту, посол з особливих доручень МЗС України (2008 – 2017р.), Надзвичайний і Повноважний Посол України; Володимир Огризко – міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009, Надзвичайний і Повноважний Посол України; Володимир Василенко — український

правознавець-міжнародник, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, Надзвичайний і Повноважний Посол України; Андрій Клименко — голова спостережної ради Фонду “Майдан закордонних справ”, експерт з питань Криму, головний редактор сайту Вlackseanews, та Сергій Гайдук, віце-адмірал, командувач Військово-Морських сил України з 2014 по 2016 рр.

Учасники конференції обговорили не тільки важливість введення повноцінного військового стану, коментуючи рішення президента як половинчасте та запізніле, а й довели шляхом детального аналізу міжнародних правових документів та угод між Україною та РФ, що Росія, всупереч розтиражованій за кордоном заяві заступника міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олени Зеркаль, яка по суті повторила слова міністра МЗС РФ Сергія Лаврова, абсолютно не мала права затримувати українські кораблі. Більше того, це перший із часів другої світової випадок несанкціонованого захоплення офіційними збройними силами однієї держави військових кораблів іншої.

Читайте далі: http://intermariumnc.org/?p=738

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Николай Карпицкий: Сибиряки должны вспомнить!

Украина черпает собственные силы прежде всего не в языке, не в вере и даже не в армии, а в исторической памяти. Пусть даже у Сибири не будет особого языка, веры или армии, не это главное. Суть в том, что без исторической памяти Сибирь так и останется отсталой колонией и никогда не будет процветающей.

Поэтому сибиряки должны вспомнить:

— что в культурном и историческом смысле Сибирь всегда воспринималась как другая, отличная от России страна.

— Что Сибирь не является прародиной какого-то одного народа, и что она родина всех людей и целых народов, которые когда-либо переселились сюда. Поэтому никто, ни одна нация и ни один народ не имеет исключительных прав на Сибирь.

— Что Сибирь была независимой, пусть и короткое время. Что никогда добровольно не входила в Советскую империю и была оккупирована большевиками. Сами же сибиряки в гражданской войне поддерживали белое движение.

— Что в царский период в Сибири не было крепостного права. Впервые крепостное право ввели коммунисты, и даже после его отмены лишили освобожденных крепостных даже тех пенсий, которые имели прочие пенсионеры.

— Что новую Россию создавала не Москва, а все регионы вместе с сибирскими. И сибирские регионы вошли в Российскую Федерацию на федеративных принципах, согласно которым их демократически избранные главы регионов будут непосредственно принимать участие в управлении всей Россией через Совет Федерации. Поэтому всякая власть, которая отменяет право демократически избранных глав регионов участвовать в управлении всей Россией – оккупационная. Те же московские оппозиционеры, которые видят проблему восстановления федеративного устройства в том, чтобы перераспределить регионам чуть больше денег и полномочий на местах, не многим лучше оккупационных властей.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк. Анти-Дугин: геополитика священного и святого

Гуцуляк О.Б. Анти-Дугин : геополитика священного и святого [Текст] / Олег Гуцуляк. –  LAP Lambert Academic Publishing, 2018. – 173 с. : ил. — ISBN: 978-3-659-36307-8

В своей новой монографии автор с позиций культурно-цивилизационного и сравнительно-исторического метода анализирует геополитическую и геокультурную концепцию неоевразийства А.Г. Дугина и его последователей, поставленную в основание импер-шовинистической политики т.н. «Русского мира».
Для ученых, преподавателей вузов, студентов, учителей, а также для всех, кто интересуется судьбами и будущим Европейской цивилизации.

СОДЕРЖАНИЕ

Глава 1. Изначальная рапсодия геополитического — 5
Глава 2. Культура Жизни против культуры Смерти — 25
Глава 3. Геополитика Эманаций — 49
Глава 4. Проект «Элизиум» и крах транзитного — 90
Глава 5. Царство дрожащих тварей — 155

http://primordial.org.ua/wp-content/uploads/books/anti-dugin.pdf  (2,5 Mb)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Наполеонологические заметки. Самый старый генерал Наполеона: Генрих Вильгельм фон Фюрстемберг.

… Это был, несомненно, самый старый, годами, из генералов Наполеона.
В 1803 году, когда Первый Консул Бонапарт наградил его орденом Почётного Легиона, — этому генералу было восемьдесят четыре года; в досье из Archives Nationales, выложенном на сайте leonore_fr., он упомянут, как состоящий на службе, в 1809 году; тогда ему — девяносто.

И этот генерал — не француз. Он с другого края Европы.

………………………………………..

Анри Гийом де Фюрстемберг, он же Генрих Вильгельм фон Фюрстенберг
(Henri Guillaume de Furstemberg)
,
— родился 7 марта 1719, в Герцогстве Курляндия. В Scheimen
Scheimen («kibischach»).
(Названия этого я, увы, пока не смог отождествить).

В 1740 году Генрих Вильгельм фон Фюрстенберг вступил в армию Пруссии. Там он шестнадцать лет отслужил в нижних чинах.
Перед самым началом Семилетной войны, 1 марта 1756 года, фон Фюрстенберг поступил во французскую службу, в Эльзасский полк (régiment d’Alsace), уже в чине су-лейтенанта.
1 августа 1759 года ранен при Миндене (пуля в правое плечо), 1 ноября 1759 произведён в чин лейтенанта. С Эльзасским полком он прошёл всю Ганноверскую кампанию (1757 — 1763). 15 октября 1760 года ранен пулей в левое плечо в сражении при Клостер Кампен.
29 февраля 1768 года Анри де Фюрстенберг был произведён в чин капитана. Ему уже почти пятьдесят,для того времени — изрядная старость, самое время уйти в отставку; но карьера Фюрстенберга только началась тогда. В 1771 — 1773 годах Эльзасский полк в составе французского корпуса стоял на Корсике.

Вполне вероятно, что пожилой капитан-курляндец неоднократно видел на улицах Аяччо будущего Императора. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Короташ: Україна — це брама, за якою пекло (про найкращий спосіб піти з життя, цінності суспільства і важливість мови)

Олег Короташ (нар. 8 березня 1976 р., Івано-Франківськ) – український поет, філософ, громадський діяч. Командир найпершого добровольчого батальйону «Правого Сектору» «Дніпро-2» (2014). Один із засновників Добровольчого Українського Корпусу (2014). Заступник командира ДУК з тилового забезпечення (2014-15). Член Національної спілки письменників України (від 1997 р.). Кавалер ордену Святого Миколая Чудотворця. Навчався на факультеті міжнародних відносин Українського вільного Інституту Менеджменту і Бізнесу та Інституті філософії Ягелонського університету в м. Кракові (Республіка Польща). Автор чотирьох поетичних книжок та співавтор близько двадцяти різножанрових антологій. На думку літературної критики – творчість О. К. «вивершує цілісну картину поетичного досвіду покоління дев’ятдесятників, оскільки цей метафізичний контекст виправдовує всі етико-естетичні перевитрати української поезії 90-х років минулого століття». У рамках спільного літературно-музичного дуету проводить творчі вечори з відомим композитором та піаністом Романом Колядою. Концерти відбувалися у Києві, Львові, Харкові. Під час Революції Гідності в Україні дует відпрацював півторагодинний концерт у колонній залі КМДА. 20 травня у Чернігівському молодіжному театрі відбулася прем’єра вистави за мотивами творчості Олега Короташа. Живе у Києві. Неодружений. Дітей немає. Улюблений композитор – Ріхард Вагнер.

Після 40 років напевно почав молодшати. Викинув з голови усіляке лайно типу страху самотності, чи думок сторонніх людей про мене. Якщо смерть акт одноосібний, то Ваше життя також має стати приватним актом. У юності ви дослухаєтесь до оточення, не усвідомлюючи настільки середовище вами маніпулює. У сорок років, спостерігаючи такі спроби, – ввічливо посилаю на…

Духовна зрада – це форма торгівлі. У християн – апостол Петро тричі зрадив. Це питання етики. А щодо фізичної зради – то взагалі поняття умовні. У молодих людей органи функціонують нормально і переважно усе гаразд. У зрілому віці кожна пара сама визначає формат інтимного життя.

Озираючись на власне минуле – стовідсотково посміхатимусь. Матиму 90 і верхи на мені стрибатиме юна кобіта, так і помру від серцевого нападу. Жити лінійним світобаченням у часи нелінійних воєн велика дурість. Чоловік має помирати або на полі бою, або від доброго траху.

Стверджуватиму, що страх смерті – це релігійні забобони, не притаманні слов’янам і штучно прищеплені християнством. У нобелівського лавреата Джона Максвелла Кутзее є чудовий вислів «Біль візьмемо за істину, все інше піддамо сумніву». Насправді я – атеїст. Атеїст з великою потребою віри. На шляху духовного розвитку людина може змінити релігію. Можливо існує Архітектор, який створив Всесвіт.

Про дружбу? Аксіома: Просив Бога позбавити від ворогів, а почали пропадати друзі.

Перед чоловіком не має стояти питання вибору: покликання чи діти. Професор психіатрії Стенфордського університету Ірвін Ялом стверджує, що краще зруйнувати шлюб, аніж дозволити шлюбу зруйнувати себе. Має рацію.

Поети – носії мови. Україна буде там, де житиме останній український поет. А щодо улюбленого сучасного українського поета (часто запитують) то… Творчість Василя Герасим’юка – це тектонічна плита, на якій тримається увесь пласт новітньої української поезії. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Наталка Фіцич: Слава Україні! Героям слава!

Дожили! Аж не віриться. «Слава Україні! Героям Слава! » десятки разів лунало на параді. З цим гаслом воювали січовики і бандерівці (мій прадід і мої діди), а тепер з ним захищає незалежність наша армія. Наскільки вона змінилися за ці роки! Не лише форма, техніка, інакшими стали обличчя. Армія наповнилася духом справжньої звитяги.

Ох, і наплакалася я на параді: і як прапор підіймали, і як крокували війська. Очі мокрі, а серце співає! Дякую, Боже, за щастя. Щастя бачити, як моя Україна день за днем, рік за роком міцніє і утверджується. Скільки тих, хто боролись за це і хто не дожили до цього дня. Цінуймо його.

Слава Україні! Героям слава!
З Днем Незалежності, Україно!

Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)