ОГОНЬ ПРОМЕТЕЯ

  

портал этноантропологии, геокультуры и политософии

 

Archive for the ‘Репортажи’

Журналист Керстин Хольм (Германия): Первое, что с тебя спадает, когда покидаешь Россию, – это паранойя…

Февраль 16, 2017 By: admin Category: Репортажи, Россия, Этнополитика

Керстин Хольм в течение 22 лет была корреспондентом Frankfurter Allgemeine — одной из крупнейших и влиятельнейших немецких газет — в России. С 1 сентября 2013 года Керстин Хольм снова работает во франкфуртской редакции своей уважаемой газеты. Коллеги попросили «репатриантку» написать текст о том, как она ощущает свою первую за последние 22 года «немецкую осень». Текст «Моя немецкая осень», опубликованный в номере за 26 сентября, принес автору многочисленные отклики аудитории — как свидетельствует Керстин Хольм, «так много, как никогда».

Меня трогает вид немецких полицейских. Мне кажется, что здесь, в Германии, они действительно служат делу общественного порядка. Беседу с немецким полицейским — в которую я ввязываюсь при каждом удобном случае — можно рассматривать как одну из форм приобщения к культуре. Российские правила общения с полицейским таковы: на все вопросы отвечать кратко и корректно, сокращать контакт до минимума, никогда не начинать первому разговор.

Один мой немецкий приятель вывел парадоксальную формулу: как город Москва вообще-то более безопасна, чем Париж или Нью-Йорк. Но зато здесь по-настоящему опасны полицейские. Другой мой знакомый, американец, который однажды был обыскан русским полицейским и при этом лишился наличности, с тех пор при виде стража порядка переходит на другую сторону улицы и бежит бегом прочь.

Чем больше я писала о России, тем яснее мне становилось, что мне никогда не понять эту страну. Но я научилась вести себя адекватно: как антилопа в саванне. Нельзя ожидать, что тротуары будут ровными и безопасными. Нельзя ожидать, что вывески, которые висят на зданиях, имеют хоть какое-то отношение к тому, что находится внутри. Напротив, следует ожидать, что твой внешний вид может подействовать провоцирующе на кого-то из особенно чувствительных встречных. Ты учишься подавлять свою мимику. Ты учишься наблюдать за окружающим миром боковым зрением и сразу оценивать, не наметил ли тебя кто-то в качестве добычи.

На просторах саванны российских улиц, по которым скитаются стада автомобилей, следует особенно остерегаться юношей с горящими глазами: пока вы подробно объясняете ему, как доехать до Красной площади, его партнер ловко ворует вашу сумочку.

Но главная опасность — это залегшие в укрытии охотники: голодные полицейские, исполненные надежды, что от вас пахнет алкоголем, что вы едете на чужом автомобиле без доверенности или делаете еще что-нибудь подобное и, главное, что вам некогда. Шанс, что попавшийся грешник попробует уличить их в коррупции, минимален. Лишь тот, кто ведет себя открыто и корректно, хотя бы примерно знает законы и держится так, будто ему абсолютно некуда спешить, имеет шанс быть отпущенным — поскольку время, которое придется затратить на такую жертву, непропорционально добыче.

Я не знаю, каким образом пространство — как нас тому учит физика — может быть искривленным. Мне также сложно понять, как время может становиться шаром в соответствии с представлением о нем композитора Бернда Алоиса Циммермана. Но я могу лично засвидетельствовать, что в России, если глядеть из перспективы простого смертного, пространство действительно является искривленным, а время действительно представляет собой некий клубок.

Всякий, кто пытается зафиксировать российскую историю в соответствии с гегельянским мышлением как некое линейно развивающееся, поступательное действие, не понимает ее сути. Ни одна эпоха здесь не завершается, ни одна проблема не решается. Вопрос о том, стоили ли реформы Петра Великого, обеспечившие стране модернизацию и расцвет, жизней тьмы крепостных, которыми были оплачены царские мегапроекты, по сей день не утратил своей актуальности и продолжает обсуждаться.

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Галущак: Старинный белый пароход, который, казалось бы, бросил якорь посреди сложной плотности рельсовой сети

Январь 18, 2017 By: admin Category: Галиция, Галичина, Игорь Галущак, Репортажи, Украина

Круглосуточно не прекращается на Казатинском железнодорожном вокзале (Украина) движение многочисленных поездов. Ведь ежедневно по обе стороны от его величественного здания здесь проходят по 80 пассажирских и 30 пригородных поездов. Особенное же впечатление на каждого приезжего пассажира, который, хотя бы раз в жизни путешествовал по Юго-Западной железной дороге (ЮЗЖД) и побывал на самом вокзале, производит его архитектурно совершенное здание. Кстати, недавно здесь торжественно отметили 125 лет со времени его постройки.

Эта уникальная градостроительная жемчужина принадлежит к памятникам архитектуры второй половины XIX в. — сам же вокзал здесь строили с 1888 по ноябрь 1889 года. Автором же проекта этого необычного сооружения в виде старинного белого парохода, который, казалось бы, бросил якорь посреди сложной плотности рельсовой сети, является известный архитектор Валериан Куликовский (1835-1919), который служил с 1875 года архитектором управления ЮЗЖД в Киеве. Руководил же строительством в то время еще совсем молодой инженер, а в будущем — известный украинский архитектор Александр Кобелев (1860-1942).

По тем временам Казатин служил станцией преимущественно «буфетной», ведь остановки поездов здесь совпадали с привычным для тогдашней Российской империи расписанием завтраков, обедов и ужинов. Поэтому в обустройстве внутреннего пространства здания вокзала особое значение придавалось обеденному залу. Овальное в плане помещение вокзального ресторана перекрыто куполообразным сводом, опирающимся на поставленную полукругом двухъярусную аркаду, несет явные черты ампира. В целом же специалисты считают Казатинский вокзал образцом кирпичной архитектуры с пластической отделкой экстерьера, которая выполнялись с помощью художественно выразительных кладок кирпича. И теперь это станционное здание служит наглядным «пособием» по истории архитектурных стилей конца XIX — первой половины ХХ века.

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ольга Иванникова: «Звериные» тайны сарматского золота

Декабрь 07, 2016 By: admin Category: Археология, Репортажи, Сарматизм, Этнология

g3kv7p-8arqВыставка «Золото сарматов» завораживает с первых секунд: старинные сокровища могут многое рассказать о наших предках. Помимо вездесущих изображений животных – так называемого «звериного стиля» – здесь, в каждом ожерелье и браслете, множество важных деталей.

Коллекция Астраханского краеведческого музея «Золото сарматов» начала формироваться ещё в середине прошлого века. Сегодня в ней порядка 800 единиц. Многие экспонаты были обнаружены случайно. Так, в 1984 году трактористы села Косика Енотаевского района Астраханской области, ремонтируя дорогу, обнаружили настоящий клад. Находки, переданные ими в музей, оказались золотыми украшениями из погребения сарматского вождя I века до нашей эры! Позже выяснилось, что вождь, убитый в возрасте 35 лет в походе, был погребён с большими почестями – в захоронении нашли много золотых украшений, серебряную посуду. Вождь был довольно высок ростом – около 170 см. Он жил в период с I века до н.э. до I первого века н.э.

Сарматы представляли собой конгломерат кочевых племён, живших с 6 в. до н.э. до 4 в. н.э. В него входили: роксоланы, аланы, аорсы, ираноязычные племена. Сарматы с Урала доходили до Чёрного моря. Это были ираноязычные племена европеоидной внешности. За несение наёмной военной службы они получали золотые украшения, сервизы или артефакты – необычные предметы, не характерные для их культуры.

Сарматы поклонялись животным. Они представляли вселенную в образе «дерева жизни», объединяющего три мира: подземный (корни), земной (ствол) и высший (крона). Каждому из миров соответствовали свои животные. Их образы выражали представление сарматов о мире, о самих себе и служили талисманами. Например, баран символизировал небесную благодать. Ушастый ёж – связь мира живых с миром мёртвых. Некоторым животным, которые могли «перемещаться» по «дереву жизни» (например, кабан, являющийся и хищником, и травоядным), приписывалась особая магия. Эти и другие образы можно увидеть на ювелирных украшениях и других предметах коллекции «Золото сарматов».

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Иркутская модель создала коллекцию провокационной одежды для пропаганды защиты животных

Ноябрь 27, 2016 By: admin Category: Общество, Репортажи

l8iakkmrgimИркутская модель создала коллекцию провокационной одежды для пропаганды защиты животных.

В интервью Лиана Клевцова сообщила, что даже в Сибири можно обходиться без натуральных меха и кожи. http://arigus-tv.ru/news/item/89185/

Модель из Иркутска Лиана Клевцова создала собственную коллекцию одежды для пропаганды защиты животных. Таким образом она поддержала якутских защитников животных, передает Sakhaday.

— Я разработала коллекцию, направленную на пропаганду защиты животных, которых истребляют ради меха. Данная модель сделана мной полностью из искусственного меха с применением современных технологий и материала Thintsulate высшего уровня защиты от низких температур.

В интервью порталу Лиана сообщила, что даже в Сибири можно обходиться без натуральных меха и кожи:

— Для того, чтобы быть в тепле и выглядеть красиво, есть современные технологии. Давайте станем настоящими людьми не только за счёт интеллекта и технологий, но и за счёт того, что любим и поддерживаем наших младших братьев, с которыми человечество живет вместе всю свою историю на планете Земля.

Девушка снялась в ролике «Забери животное из приюта», который, по ее словам, скоро «облетит весь мир».

— Подобный ужас с гибелью животных происходит повсеместно… Если нас поддержат и другие регионы, это будет знаком того, что небезразличные люди объединяются и в перспективе смогут искоренить весь этот ужас…, — написала модель на своей странице в соцсетях.

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Пам’ятник  співцеві українського арійства нарешті  відкрили й в Україні

Ноябрь 22, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, Игорь Галущак, Репортажи, Стихи, Украина

ant3 У Львові на вул. Городоцькій,  поблизу  Архикатедрального Собору Святого Юра відбулася урочиста церемонія відкриття пам’ятника видатному українському поетові, прозаїку, перекладачеві та літературознавцю Богдану-Ігорю Антоничу (1909-1937). До речі, це, мабуть, перший у вітчизняній історії випадок, коли гідний монумент одному з найвіртуозніших майстрів українського слова ХХ століття встановили спочатку не в Україні, а по за її сучасними межами. Адже пам’ятник Антоничу вже  є у селі Новиця на Лемківщині (тепер це територія Польщі), де народився поет. Його встановили ще у 1989 році   стараннями львівських письменників за ініціативи Романа Лубківського.

У заході взяли участь представники громадських організацій, лемківських об’єднань, літератори, митці, гості та жителі міста Лева. Відтак, з вітальними промовами, зокрема, виступили: дослідник творчості Богдана-Ігоря Антонича Данило Ільницький, міський голова Львова Андрій Садовий, автор пам’ятника, ректор Львівської національної академії мистецтв Володимир Одрехівський, голова Світової федерації українських лемківських організацій Софія Федина, голова Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Степан Майкович. А чин освячення пам’ятника провів Преосвященніший владика Венедикт, єпископ-помічник Львівський (УГКЦ).

«Торік ми посвячували пам’ятник Митрополиту Андрею, цього року посвячуємо пам’ятник для Богдана-Ігоря Антонича. Чому ми ставимо ці пам’ятники? Коли дивитись на їхнє життя, ці пам’ятники їм вже не допоможуть і до їх посмертної слави нічого вже не додадуть. Натомість, ці пам’ятники, насамперед, є важливі для нас. Сьогодні, коли ми згадуємо особу Богдана, він мав надто коротке земне життя. Але за 27 років свого життя він зробив достатньо багато. І в цьому унікальному житті він був особою ніжною, тендітною, делікатною, милосердною, але з іншого боку, у трудних, складних ситуаціях, міг  вчиняти принципово і дуже твердо, бо жив правдою. Цією правдою був Бог, він цю правду почерпнув в родині, бо його батько був священиком. Дивлячись на цю постать, радіємо, що в нашому народі були такі герої, такі особи. Час війни сьогоднішньою показує, що вони є й нині. Ці риси героя, риси святі та праведні, кожен з нас має в себе добувати і ними жити», — зазначив Владика Венедикт.

89208_originalНатомість автор скульптурної композиції підкреслив Володимир Одрехівський підкреслив: «Для мене особливий і радісний день, бо увінчалась праця декількох років. Композиція народилась як інспірація на основі поліфонічної поезії Богдана-Ігоря Антонича, поезії про вищі філософські істини людини та природи, величавої пісні про вічну молодість, незнищенність духу та матерії, нерозривну єдність усього сущого. Ця пластична метафора, образ поета-філософа, людини, яка перебуває у глибокому внутрішньому зв’язку з оточуючим світом, у вічному коловороті життя, постійного процесу змін, метаморфоз, перетворення одних форм життя в інші. Сердечно дякую всій львівській громаді, яка довірила мені таку винятково почесну та відповідальну працю».

Зазначимо, що сам пам’ятник поету Богдану-Ігорю Антоничу виконаний із бронзи, а його висота становить 4,5 метри. Автор, Володимир Одрехівський,  принагідно наголосив, що це спільне архітектурне рішення, яке включає в себе не лише скульптуру, але й упорядкований сквер навколо неї.

Опісля ж відбулись покладання квітів до пам’ятника та виступ хору «Лемковина».

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Донбас і Крим: ціна повернення (в Україні з’явилась англомовна версія однойменної монографії )

Сентябрь 28, 2016 By: admin Category: Игорь Галущак, Книги, Крым, Репортажи, Украина

Нині у Львові підбиваютьdonb1 багатовимірні підсумки нещодавнього і вже ХХІІІ-го за ліком Національного «Форуму видавців у м. Львові». Зокрема, підсумовують і результати багаточисельних панельних дискусій, котрі відбулись у межах Форуму. А приводом для однієї з таких дискусій і, мабуть, з найактуальніших, стала нещодавно видана Національним інститутом стратегічних досліджень (НІСД) англомовна версія монографії науковців цього інституту «Донбас і Крим: ціна повернення» — «Donbas and Crimea: return at what price?» (http://www.niss.gov.ua/articles/2065), яку, до речі, було удостоєно Персональною відзнакою Президента Форуму видавців Олександри Коваль.

Відтак, про панорамне бачення майбутнього України в цьому контексті розпитувала учасників модератор дискусії Оксана Розумна, завідувачка сектору культурної політики відділу гуманітарної безпеки НІСД і водночас поетеса, котра презентувала власні книжки на Форумі видавців. А свої питання вона ставила Олександрі Ляшенко, ученому секретарю НІСД, Євгену Магді, політологу, доценту НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», головному редакторові часопису «Ї», політологу Тарасові Возняку та директорові регіональної філії НІСД у м. Львові, к. е. н. Володимиру Волошину.

p60918-135212Слід зазначити, що блакитна зала Палацу Потоцьких ледь вмістила усіх бажаючих долучитися до відвертої розмови. Отож активна слухацька аудиторія була дуже різноманітною: і люди поважного віку, і молодь, і науковці, і освітяни, і журналісти, і представники органів влади, і, навіть, один зарубіжний гість (Німеччина). Була дуже широкою й географія тих, хто завітав на дискусію: і Захід, і Схід, і Крим. Неупереджено та відкрито говорили учасники і про той стрес-тест для глобальної та національної безпеки, яким стала збройна агресія Росії проти України і цивілізованого світу, і про наших «друзів» та «ворогів»; і про Наш Крим, і про Донбас та сценарії їхнього повернення. Говорили й про те, що, як не дивно, але саме зараз найкращі часи для змін. Адже Україна – хай хто б там що говорив, живе, розвивається у сучасному світі та крокує в майбутнє. Відтак, наше суспільство має шанс для інтенсивного прогресу і навіть якісного історичного перетворення. Причому настільки потужного, що створить довкола себе своєрідне гравітаційне поле не лише із втрачених територій, а й суміжних регіонів сусідніх держав.

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Екатерина Амеян: Взгляд со стороны: конференция имени Юрия Селезнева в Краснодаре

Сентябрь 25, 2016 By: Екатерина Амеян Category: Екатерина Амеян, Казачество, Конференции, Лингвистика, Литература, Наши новости, Педагогика, Репортажи, Филология, Этнология

14391016_1071339209610577_8862495564772775292_n

23сентября 2016 г. в Кубанском государственном университете состоялась III Международная научно-практическая конференция «Наследие Юрия Селезнева и актуальные проблемы журналистики, критики, литературоведения, истории». В рамках конференции обсуждались проблемы современной литературы и журналистики.
Юрий Селезнев — советский литературовед и литературный критик, родившийся на Кубани. Поэтому вот уже в третий раз в Краснодаре проходят «Селезневские чтения». Организовал конференцию Юрий Павлов, профессор КубГУ.
Гостями и участниками конференции стали такие известные в литературной сфере фигуры, как Н.И. Осадчий, В.В. Дворцов, Е.А. Золотова, Ю.В. Козлов, А.И. Казинцев, С.С. Куняев, В.И. Лихоносов, Ю.М. Лощиц, С.Н. Макарова, П.Беседин, А.Н. Тимофеев, В.И. Шульженко, Татаринов А.В.
Известные критики, литературоведы и писатели выступили перед студентами и гостями с докладами. Эта конференция играет огромную роль для всех, кто имеет какое-то отношение к литературе и журналистике. Прежде всего  хочу рассказать о своих впечатлениях. Мне, как молодой писательница, было очень интересно слушать критиков, писателей, ученых. Я пыталась уловить каждое их слово, вдуматься в каждую фразу, проникнуть в самую суть высказанных мыслей. А самое главное, хотелось понять, существует ли в России литературный процесс и в каком направлении двигается литература. На эти сложные вопросы, как мне кажется, я услышала ответы, может, недостаточно исчерпывающие, но все же…
Все выступившие писатели, критики, журналисты затронули актуальные проблемы. Всех было интересно слушать. Их пламенные речи, которые исходили из встревоженных душ, их доклады раскрыли все глубину проблем литературы, а через нее-реальности, современности. Но я подробнее остановлюсь на тех выступлениях, которые мне показались особенно яркими и впечатляющими. Не ставлю своей целью «сухую» передачу информации, их дословных речей. Ведь для каждого студента ценность конференции в том, чтобы почерпнуть для себя то, что способно их вдохновить, встревожить для стремления к достижению благих целей.

14457370_1071339736277191_3769798558457231142_n

Лихоносов Виктор Иванович, писатель

Лихоносов Виктор Иванович  российский писатель, публицист, редактор литературно-исторического журнала «Живая Кубань». Член высшего творческого совета при правлении Союза писателей РФ. Автор рассказов и очерков «Брянские», «Вечера», «Что-то будет», «Голоса в тишине», «Счастливые мгновения», «Осень в Тамани», «Чистые глаза», «Родные», «Элегия».

Есть на Руси живые классики-так можно сказать о таком писателе, как Виктор Иванович Лихоносов. Его выступление было эмоциональным, живым, затрагивающим душу. Смотришь на Виктора Ивановича и чувствуешь, сколько горечи и разочарования скопилось в нем, но вместе с тем добрые глаза смотрят в зал и умоляюще просят молодых не прерывать связь времен, не утрачивать родословную память. Ведь за молодыми будущее. Неоднократно в своей речи он это отметил. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Дністер: дні стер

Сентябрь 12, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, География, Карпаты, Подолье, Репортажи, Украина

pud09bkiwІснує в Західній Україні прадавня легенда, за якою колись замість теперішнього Дністра протікав лише невеликий струмок, уздовж якого жили люди. Вони запровадили свій календар, позначаючи дні на прибережному піску. Але одного разу струмок розлився й затопив все довкола. Коли зранку вода зійшла, вийшли люди на берег, а від їхніх позначок на піску й сліду нема. «Хто дні стер? — бідкались мешканці, й самі ж відповідали, — Та хто?! Струмок дні стер».

З того часу, нібито, й стали називати найбільшу на Правобережній Україні водну артерію — Дністер. Зрозуміло, що сучасні науковці нині мають більш обґрунтовану версію цієї назви. «Дн (е)», твердять вони, — це, безперечно, скіфо-сарматське «dānu» — вода, річка, а ось друга частина слова «-стр» — висхідна до давньоіранського «stūra» — велика, величезна. Проте кожному, хто неодноразово бував на берегах Дністра, починаючи від витоку й закінчуючи чорноморсько-дністровськими лиманами, більш до вподоби народне пояснення. Адже, коли тут мандруєш, то мимоволі втрачаєш лік дням, мов би сідаєш у своєрідну машину часу, занурюючись у різні епохи та віки.

Звісно, починаючи цю подорож, не минеш село Вовче Турківського району Львівської області. Саме тут, на північних схилах Українських Карпат, й розпочинає ця ріка свій величний шлях. Вовче — одне з найбільших сіл Турківщини. У нижній частині села, під старою липою, колись знаходилась криниця з дуже холодною, чистою й смачною водою — її називають Франковою. За переказами, перебуваючи у Вовчому, сюди приходив пити воду Іван Франко, тут він полюбляв поговорити з селянами, вислухати їхні біди, дати поради. Поряд — одна із найстаріших церков району — церква Введення Пресвятої Богородиці, яка збудована у 1680 році й є пам’яткою архітектури. А відстань від Франкової криниці до витоку Дністра — 7 кілометрів. Це джерело чистої карпатської води, яке розташоване на схилі гори Розлуч на висоті 760 метрів. Навколо — пам’ятка природи місцевого значення, яка обіймає площу 54 гектари. Все тут добре впорядковане зусиллями працівників Вовчанського лісництва й є чудовим місцем відпочинку. Звідси відкривається вражаюча панорама Стрийсько-Сянської Верховини й басейну верхів’їв Дністра. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: У танці Сонця слов’яни згадали про дух аріїв

Август 30, 2016 By: admin Category: Археофутуризм, Галиция, Галичина, Игорь Галущак, Репортажи, Украина, Этнология

16Фестиваль «Етновир» щорічно й вже традиційно стає однією з головних подій святкування Дня незалежності України у Львові. Цьогоріч після трирічної перерви, пов’язаної, насамперед, з відсіччю путінській гунно-монголо-бурятській агресії проти України, місто Лева знову вибухнуло емоціями та поринуло у світ багатовимірного фольклору. Адже з 24 до 28 серпня 2016 року тут зібралися колективи з різних слов’янских країн, щоби продемонструвати колорит свого національного фольклору на цьому міжнародному фестивалі. А головним сюрпризом свята став приїзд до Львова гостей з прадавньої батьківщини всіх слов’ян — етноколективу з Індіїї «Panghat».

Слід зауважити, що Міжнародний Фольклорний Фестиваль «Етновир» відбувається під егідою Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору і Традиційних Мистецтв (CIOFF®) при ЮНЕСКО та Міжнародної Організації Народної Творчості (IOV). Організатор ― Громадська організація «Етновир» за підтримки Львівської міської ради.

«Фестиваль «Етновир» — особливий для нас фестиваль. Кожен колектив, який бере у ньому участь — це традиції, історія, емоції тієї чи іншої братньої нам країни, які кожен фольклорний колектив демонструє крізь призму фестивалю. Цьогоріч у межах «Етновиру» ми представили як традиційні формати, зокрема, марш-паради з нагоди відкриття та закриття фестивалю, концерти колективів-учасників, «баттли» оркестрів, кухню народів світу, так і новий — Етноfashion — показ мод у етнічному стилі від учасників фестивалю. Відтак, переконаний, що ми зробили цих п’ять днів фестивалю справді незабутніми як для львів’ян, так і гостей міста», — зазначає директор фестивалю Андрій Сидор.

Цього року участь у фестивалі взяли колективи «Nikola Tesla» із Сербії, «Ziemia Myślenicka» та фольк-ансамбль «Serencza» з Польщі, ансамбль «Handrlak» з Чехії, вже згаданий «Panghat» з Індії, вокально-хореографічний ансамбль «Галичина», народний ансамбль пісні і танцю «Лемковина», дитячий театр танцю «Левеня» та фольк-бенд «Бурдон». Щодня на площі Ринок відбувалися концерти, фестивальний ярмарок, на якому колективи частували гостей й своєю національною кухнею.

Кульмінацією ж «Етновиру» стало спільне виконання старовинного гуцульського танцю «Аркан», який колективи-учасники розучували протягом усіх днів фестивалю і представили 28 серпня на завершення фестивальної програми. І це не випадково, адже «Аркан» здавна вважається танцем братерства, коли усі учасники танку ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі, творячи цим прадавній сонячний, вогняний знак.

Також у межах фестивалю відбувся спеціальний проект-містерія «Скриня. Речі Сили», коли старі камені Домініканського собору у Львові вкрилися квітами. «Скриня. Речі Сили» — це мультимедійна презентація арт-видання, що має вийти друком у Видавництві Старого Лева у вересні. Це книга покликана закохати українців у самих себе. Унікальне дійство за мотивами книги на основі шедеврів українського народного мистецтва створили художник Володимир Стецькович і гурт «Курбаси». Відтак сакральна геометрія вишивок на етнічному одязі та магічний спів «Курбасів» перетворили Львів на заквітчаний райський сад.

1

14

18

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Самородний: Viljandi Folk 2016

Август 09, 2016 By: admin Category: Музыка, Олег Самородний, Репортажи, Эстония, Этнология, Этнополитика

В небольшVF-16-72-1024x683ом городке Вильянди на юге Эстонии уже в 24-й раз прошел фестиваль этно-музыки, собравший рекордное количество (более 300) музыкантов из 25 стран, что в два раза больше, чем обычно. Был превзойден и предыдущий рекорд посещаемости. В этом году концерты Вильяндиского фолка посетили почти 25 тысяч человек.
Нынешний Вильяндиский фолк-фестиваль был включен в программу EBU Европейского радио. EBU – это крупнейшее в мире объединение общественно-правовых медиаканалов, в который входит и Эстонская радио- и телевизионная компания. На практике это означает, что концерты, проходившие на двух сценах, записывались и эти записи передавалась для трансляции на радиостанциях других стран Европы. Также впервые часть концертов транслировалась в прямом эфире одной из эстонских радиостанций и Эстонским телевидением.
Просто физически было невозможно посетить все 80 концертов. Опишу то, что я сам видел и слышал.
Музыканты эстонского ансамбля Lepasere много и удачно экспериментируют с самобытными инструментами, некоторые из которых они сами и придумывают. Этнические ритмы тепло воспринимаются зрителями, которые почти сразу пускаются в задорные национальные пляски.
Трио Torupilli Juss и квартет Schönberg объединились в почти оркестр, играющий традиционную музыку двух эстонских островов — Хийюмаа и Рухну. Эти два, если можно так выразиться, тематических коллектива созданы в честь легендарных эстонских музыкантов позапрошлого столетия: волынщика Юхана Маакера — с Хийюмаа и скрипача Элиаса Шонберга – с Рухну. Оба музыканта, игравшие на деревенских праздниках, оставили богатое музыкальное наследие, открывающее широкие возможности для виртуозного экспериментирования нынешним молодым исполнителям, бережно сохраняющих музыкальную связь времен. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Відбулася Установча конференція Групи сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу

Июль 05, 2016 By: admin Category: Балто-Черноморье, Геополитика, Репортажи

EgQOWjhenNQ2-3 липня 2016 р. у Києві за ініціативи Андрія Білецького, лідера Азовського руху, народного депутата України й першого командира полку «АЗОВ», відбулась установча конференція Групи сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу. Вперше численні міжнародні та українські громадські починання, спрямовані на пошук альтернативного вектору європейської інтеграції, отримали практичний вираз та координаційний центр. А країни Східної та Центральної Європи – перспективу реального об’єднання своїх можливостей у стратегічних напрямках вже в недалекому майбутньому.

В роботі дводенної конференції взяли активну участь взяли делегати з усього регіону, передусім Польщі, Білорусі, країн Балтії. Саме ці держави разом з Україною є найвірогіднішими кандидатами на вступ до Балто-Чорноморського Союзу, його ядром. Утім, не меншими ентузіастами міжнародного заходу стали представники Хорватії й Словаччини, тим самим показавши, що другий етап інтеграції у вигляді Адріатично-Балто-Чорноморського Союзу – не за горами. Крім того, експерти в галузі військової співпраці – учасники та гості конференції зі Швеції та Грузії – довели, що потенційні країни-партнери Інтермаріуму справді заслуговують на таку назву, на відміну від західноєвропейських партнерів-«миротворців». Нарешті, з’явився віддалений, але далекосяжний горизонт у вигляді союзних регіонів Інтермаріуму на території Російської Федерації, представлений проектом автономії Калінінградськї області, що, як відомо, має стратегічне ядерне значення.

Хоча Група сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу, до якої увійшли національні делегації, є громадською ініціативою, військові аташе дипломатичних представництв ключових країн регіону (Польщі, Угорщини, Румунії, Литви) теж приєдналися до конференції як почесні члени Президії і висловили побажання щодо подальшої співпраці з делегатами й Азовським рухом. Саме з вітального слова лідера Азовського руху Андрія Білецького та виступів військових аташе розпочався перший день заходу, засвідчивши усю серйозність намірів учасників. Панорамна презентація проекту Балто-Чорноморського союзу Миколою Кравченком, заступником голови Штабу Цивільного Корпусу «АЗОВ», викликала жвавий інтерес і море запитань з боку аудиторії та журналістів. Заслухати детальні відповіді та коментарі до аналітичних роздаткових матеріалів мали змогу всі, хто долучився до роботи секцій, що розкривали презентацію в таких пріоритетних галузях: військової співпраці й оборони; господарської діяльності та енергетики; геополітиці, науці, освіті та культурі.

KubfLCSENEs

 

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Самородний: Sõru Jazz 2016

Июнь 29, 2016 By: Олег Самородний Category: Культура, Музыка, Олег Самородний, Репортажи, Эстония

19-Soru-16В этом году уж в девятый раз на эстонском острове Хийумаа проходил джазовый фестиваль. Основная концертная площадка находится в здании старого, но добротного лодочного ангара в порту Сыру. Отсюда и название фестиваля. Порты, пусть и маленькие, всегда навевают какие-то романтические ощущения сродни джазовым, особенно блюзовым, композициям. Может именно поэтому «Сыру Джаз» столь органично вписывается в неброский островной пейзаж.

Нынешний фестиваль был сориентирован на молодых эстонских джаз-музыкантов, но и о маститых тоже не забыли. Организаторам фестиваля – актерской супружеской паре Гуйдо Кангуру и Пилле Лукин – каждый раз удается составлять разноликую и многокрасочную музыкальную программу.

В этих субъективных заметках отмечу лишь то, что лично меня тронуло. Это совсем не значит, что другие исполнители оказались не столь интересны. Тем более, что на некоторых концертах мне не удалось побывать.

Но в начале чуть-чуть о политике. В какой-то момент на сцену в качестве ди-джея вышел спикер Рийгикогу Эстонии Эйки Нестор, оказавшийся заядлым меломаном и страстным поклонником джаза, в целом, и Сыруского фестиваля, в частности. Тем более, что его летний дом находится в непосредственной близости от Сыру. Председатель эстонского парламента прокрутил публике пластинки со своими любимыми мелодиями. Приняли известного политика тепло и весело, хотя все и понимали, что, возможно, это неожиданное ди-джейство является элементом президентской избирательной кампании Нестора, претендующего на почетный пост главы Эстонского государства. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

В Бремене прошёл Марш против скотобоен

Июнь 12, 2016 By: admin Category: Вегетарианство, Елена Струкачёва, Репортажи, Экология, Экософия

ouqylcalwbgБремен. На плакате Бременские музыканты – правда, в другом составе: на корове свинья, на ней овца, а сверху курица. «Этой картинкой мы хотим указать на ненужность насилия в отношении животных, которые считаются сельскохозяйственными», — говорит Анке Штайль, секретарь бременского отделения организации по защите прав животных Animal Rights Watch.

В субботу, 11 июня, днем в центре города прошел двухчасовой «Марш за закрытие всех скотобоен“. На привокзальной площади собралось более 50 участников. Некоторые были одеты в белые костюмы, измазанные красной краской, которая символизировала кровь сельскохозяйственных животных. Все участники высоко держали плакаты, на которых написано количество животных, убиваемых ежегодно ради еды.

«Бойни — место последнего акта насилия над животными среди всего того насилия, которое происходит с ними в течение их короткой жизни», — говорит Анке Штайл. Средний немец съедает за свою жизнь 1000 кур, 50 свиней, 50 индюков, 5 коров, 5 овец, 37 уток и бесчисленное множество рыб и морских животных. «Только в Германии более 750 миллионов животных находятся в заточении ради производства пищевых продуктов, они живут в ужасных условиях и будут жестоко убиты», — говорит лидер местного отделения Animal Rights Watch. Сама организация призывает к полному отказу от убийства животных и призывает к веганскому образу жизни.

Организация по защите прав животных проводит Марш за закрытие всех скотобоен с 2012 года. Впервые Марш прошел в двух городах Франции. И сегодня по всему миру в нем принимают участие более 20 городов. Бремен участвовал впервые. В акции участвовали и другие немецкие города — Кассель, Мюнхен и Билефельд. В следующем году акцию в Бремене обязательно повторят. С помощью марша в центре города организация хочет привлечь больше внимания общественности к правам животных и показать людям, как на самом деле живут на фермах и погибают на скотобойнях сельскохозяйственные животные — курицы, свиньи, овцы, коровы и другие. «98 процентов животных, которых жестоко убивают ради еды, провели жизнь в ужасных условиях! По сравнению с этим любой фильм ужасов покажется воскресной прогулкой», — говорит Анке Штайль. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Володимир Єршихін: Лірика (виставка живопису в Центрі сучасного мистецтва Івано-Франківська. 6.06. 2016)

Июнь 07, 2016 By: admin Category: Искусство, Репортажи

13310453_618352658330601_6741857871411228599_n«Лірика (грец. lyrikуs — лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри) — один із трьох, нарівні з епосом та драмою, родів мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття. У переносному значенні лірика може означати ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань).»

«Осмислювати сутність людського буття» – одне з найголовніших призначень мистецтва, та в цьому відношенні все мистецтво є певною мірою лірикою. Але картини цієї серії до осмислення «сутності буття» мають дуже віддалене відношення, а сама назва серії, безумовно, має іронічний підтекст. Серія не обмежена певною тематикою чи кількістю картин. Я давно почав працювати над нею, та продовжую роботу і сьогодні. Мене цікавлять у цій серії ті межі картини, які утворюються при зіткненні різних смислових, часових та стилістичних контекстів. Взагалі я вважаю, що все сучасне мистецтво – це, в першу чергу, мистецтво роботи із контекстом. У цій серії традиційні назви картин у поєднанні з іронічними сюжетами та експресіоністичною манерою виконання дають можливість по-новому подивитися на картину, яка, на відміну від живопису, швидше жива, ніж мертва.

Володимир Єршихін
Київ, 25 травня 2016 року

13346323_622001864632347_4716904611767895878_o“Lyric (from the Greek “lyrikуs”, the adjectival form of lyre) is one of three categories of art, along with drama and epic, where the substance of being is comprehended in the form of an aestheticized emotional experience. In a figurative sense, lyric may mean a lyrical mood or style (emotional, exciting, sensitive, inclined to express feelings, emotions, contemplation).

“To comprehend the substance of being” is one of the paramount purposes of art. In this respect all art is lyric to a certain extent. However, paintings of this series have little to do with “comprehension of the substance of being”, and the title of the series has an underlying ironical message. The series is not limited by a specific topic or the number of artworks. I started working on it a long time ago, and continue working on it today. My particular interest in this series is a possibility to explore different facets of an artwork that appear with the collision of various semantic, stylistic and time contexts. In general, I believe that all contemporary art is first and foremost the art of working with a context. In this art series traditional titles of artworks combined with an ironical theme and an expressionist manner of execution make it possible to look at an artwork from a new angle, at an artwork, which is, contrary to painting, rather alive than dead.

Volodymyr Yershykhin,
Kyiv, 25 May 2016
Подобається
Подобається
У захваті
Ха-ха
Овва
Сумно
Злість

13321650_10208595927551026_27003258563027071_n

13417638_622200194612514_1602427188170148973_n

13403145_622200147945852_5025304785684743639_o

Центр сучасного мистецтва Івано-Франківська https://www.facebook.com/csmstanislaw/

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Яніна Пінчук: У садзе маёй душы

Май 25, 2016 By: Янина Пинчук Category: Беларусь, Искусство, Репортажи, Янина Пинчук

vystavka-afisha22 мая ў ЦГБ імя М. Горкага (г. Бабруйск) адбылося адкрыццё персанальнай выставы карцін у тэхніцы бацік Яніны Пінчук. Дарэчы, для тых, хто не ведае, Яніна Пінчук нарадзілася ў Бабруйску, вучылася ў ГУО «Гімназія №1 г. Бабруйска», пры паступленні на факультэт міжнародных адносін Яніна набрала 392 бала з 400 магчымых. Зараз Яніна працуе эканамістам па матэрыяльна-тэхнічным забеспячэнні аддзела сыравіны ўпраўлення матэрыяльна-тэхнічнага забеспячэння ААТ «Белшына», піша і прозу, і прыгожыя вершы, у асноўным на беларускай мове.

На выставе «У садзе маёй душы» прадстаўлены пераважна кветкі, а таксама нацюрморты са шклом: карціны адлюстроўваюць і свежасць шматколерных пялёсткаў, і гульню форм, фактуры і блікаў стылізаваных шкляных вырабаў. Усе карціны выкананы ў насычанай, дынамічнай манеры.

Запрашаем наведаць выставу з 22 мая па 2 чэрвеня ў ЦГБ імя М. Горкага, вул. Савецкая, 64, другі паверх.

2d3d87c9-392b-c53f-6d99-b22de084e470

3d42ba95-3bf6-107d-3303-d2c172b9cdd0

f88d317b-8cee-66bf-da2a-383af98948a0

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Olympic flame lit ceremony in Olympia, Ilia, Greece


«... Зажги свой огонь.
Ищи тех, кому нравится, как он горит»
(Джалалладин Руми)

«… Традиция - это передача Огня,
а не поклонение пеплу»
(Густав Малер)

«... Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
Это означает - жить и поступать,
исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
(Артур Мёллер ван ден Брук)

«... Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
когда Зевс передаёт факел тому,
кого нельзя увидеть и назвать,
и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
(Глеб Бутузов)


---------------------------------------------------------------------------------

НОВОСТНАЯ ЛЕНТА
Наши рекламодатели