Наш дочерный проект!

На  сайте
Геополитика Свободы и Мира : Geopolitics of Freedom and Peace

http://geopolitics.mesoeurasia.org

представлены вашему вниманию
книги
Аналитического Центра «Эсхатон»

КАРФАГЕН И РИМ:
геополитическая рапсодия
священного и святого

ШИЗОПОЛИТИКА ГЛОБАЛИЗАЦИИ:
тотальное освобождение от принуждения
для рождения господства нового тоталитаризма

ПРЕДТЕЧА АНТИХРИСТА:
лжепророк,
завоеватель пространства, времени и душ

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Українська «сакура» зацвіла у Винниках у липні!

У містечку Винники, що біля Львова, в обителі Святого священномученика Зиновія зацвіла… вишня. А цвіт на дереві біля вже стиглих ягід вишні у своєму саду побачив владика Лев-Зиновій Колісник, архієпископ, настоятель цього монастиря. До речі, це вже третє вишневе цвітіння у цьому році.

Зазначимо, що садівничі дива в тамтешній обителі трапляються часто: у цьому саду, який місцеві мешканці називають “райським”, дерева тут цвітуть по декілька разів на рік, а у каплиці Різдва Пресвятої Богородиці при монастирі мироточать ікони, а біля них зцілюються недужі…

Нині багато люду приходить до владики Лева-Зиновія Колісника з різними проблемами, життєвими негараздами та проханнями. Він допоміг багатьом з них та здійснив безліч зцілень. За словами владики, це все відбувається за допомогою молитви до Господа Бога, який відкриває йому болі та проблеми людини, дає способи їх вирішення. Віра в Бога, щира сповідь, любов до ближнього, — ось ключі до вирішення наших проблем. Після спілкування з владикою Зиновієм люди наповнюються щастям та благодаттю. “Всі ці дива Господні Всевишній посилає нам для роздумів, для смирення”, — каже Лев-Зиновій Колісник.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Katerina Biłyk: Дві сторони одного символу: «Еллада» Євгена Маланюка

Метою даної статті є розгляд України, зокрема України-Еллади як символу в поезії Є. Маланюка (1). Символ у Маланюка відіграє міфотворчу роль в його поезії. Загалом світобачення поета можна визначити як символічне. Він створює власні символи, історичні і сучасні постаті розуміє як символи. Події власного життя, інтимна лірика і присвяти сучасникам також вписані в символічний контекст.

Символи Маланюка виконують ідеологічну (зазначення власної життєвої та політичної позиції, свого світогляду, окреслення меж чужого, ворожого) функцію, естетичну (ідеал краси), емоційну (висловлення своїх почуттів), історіософічну (роздуми над історичною долею держави, визначення джерела катастроф або, навпаки, джерела безсмертя ідеї України тощо), інвективну (викриття вад і пороків, виголошення прокляття), теологічну (надання патріотизму релігійного забарвлення), ідеалізуючу (побудова державного ідеалу).

Маланюк ставить знак порівняння між Україною і Елладою. Для нього Еллада – збірний символ, який має мало спільних рис з історичною античною Елладою. Еллада Маланюка – це та ж сама Україна, її історія і сьогодення, ментальність і світобачення українців. Еллада для Маланюка символізує добро, естетику, упорядкованість, які протистоять злу, руїні та хаосу як на сучасному етапі, так і в попередніх історичних епохах. Його Еллада – це ідеал, ідеальна країна та ідеальна держава. Еллада Маланюка підкреслює зв’язок української культури та історії з загальноєвропейською, спадкоємність традицій, пам’ять про історичне минуле. Грецька культура (з Еллади) вважається взірцем для всієї подальшої європейської культури, і Маланюк, співвідносячи Україну з Елладою, наголошує на необхідності для України брати приклад з Еллади, а також самій перетворюватися на взірцеву (усвідомлене перетворення на міф). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Владимир Набатов: Бог и Россия

«Ибо огрубело сердце людей сих, и ушами с трудом
слышат, и очи свои сомкнули, да не узрят очами,
и не услышат ушами, и не уразумеют сердцем, и
не обратятся, чтобы Я исцелил их. Итак, да будет
известно, что спасение Божие послано язычникам,
они и услышат». (Деяния, 28: 26 – 28).

-1 —

«Вечером вы говорите: «Будет ведро, потому что небо красно»; а поутру: «Сегодня ненастье, потому что небо багрово». Лицемеры! различать лице неба вы умеете, а знамений времен не можете» (Матф. 16: 2,3). Есть очень серьезные опасения, что эта колючая фраза Христа адресована именно нам, россиянам, несмотря на то, что произнесена она была две тысячи лет назад.. У русского народа есть поговорка: «Не спи, а то Царствие небесное прозеваешь». Вот и нам бы сегодня его не прозевать. Мы пережили ленинско – сталинскую эпоху тотального отказа от христианства, а по уверениям Апостола Павла после этого нас ждет именно это – Царствие Божие на земле. Давайте вспомним его слова еще раз: «День Христов не придет, доколе не придет прежде отступление и не откроется человек греха, сын погибели, противящийся и превозносящийся выше всего, называемого Богом, или святынею, так что в храме Божьем сядет он, как Бог, выдавая себя за Бога» (2-е Фесс.2: 3-5). Время Ленина кануло в лету, а, значит, Божье испытание мы прошли в полном объеме, так что имеем полное право и на ожидание наступления дня Христова. Вычеркивать из своей памяти эти семьдесят лет не имеет смысла. Это наша история, и никуда от этого не деться. Можно разрушить все памятники Ленину и сжечь все его книги, но, при этом оставаться в рамках его образа мыслей. А, это худший из всех возможных вариантов. Пусть памятники стоят на своих местах, а его книги пылятся на книжных полках. Зато, когда у нас будет свободное время, мы будем приходить в библиотеку, брать его томик лишь для того, чтобы вспомнить, как нельзя мыслить. Саму же ленинскую эпоху нам нужно воспринимать как генеральную репетицию перед наступлением настоящего Царства Божьего на земле. Благодаря Ленину мы теперь точно знаем, каким оно НЕ должно быть. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: О русская земле! Уже за Шеломянемъ еси!

Так дважды воскликнул, отмечая пересечение границы Киевской Руси с Половецкой Степью, находившийся рядом с Игорем Святославичем автор «Слова о полку Игореве» (кон. XII в.).

Очевидно, что данный рефрен сродни традиционной фольклорной формуле «За горами, за морями». «… Условные обозначения географических реалий в этой формуле могут взаимозаменяться, но содержание её остается без изменений – «далеко, на чужбине, за границами родной земли, в чужом (часто враждебном) окружении»… Вместо моря или реки в указанной фольклорной конструкции может выступать существительное горы. О тождестве значения формул с названиями водных и горных реалий свидетельствует параллелизм в их использовании, ср.:   «Дала сь мене, моя мати, за Дунай, за Дунай… Дала сь мене, моя мати, за високі гори» (П. Чубинский)»! [Масенко Л.Т. «За морем, за горами» (фольклорна формула в сучасній поезії) // Культура слова. – К. , 1986. – Вип. 31. – С. 67-71. – http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine31-21.pdf].

Собственно на территории Украины зафиксированы такие топонимы, связанные со словом «Шеломянь»: : с. Шеломьниця возле древнерус. Котельницы (ныне  с. Стара Котельня Андрушивского района Житомирщини); с. Шоломки Овруцкого района Житомирщини, упомянутое в источниках под 1622 г.; Шеломыньское поле во Львовской земле упомянуто под 1386 г.

«Словарь-справочник» «Слова…» сообщает, что «шеломя» – это холм, гора, цепь холмов. а также может обозначать даль или высоту горизонта    [Словарь-Справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В.Л. Виноградова. — Ленинград: Наука, Ленингр.отд-ние, 1984. — Вып.6. — С.176-178]. Подтверждается это цитатами из древне-русских былин, где гора названа «шеломя» [Золотослов, 1988, с.9], и фактами с других славянских языков: хорват. sleme – «вершина горы», «горб»; словен. sleme – «горный хребет»; чеськ. slemie – «гребень горы»  и т.д.

Т.е. «шеломянь» обозначает границу Руси со Степью, очерченной высокогорьями («шеломями»). Собственно выражение «Русь за Шеломянем» из «Слова о полку …» может быть соотнесено с  преданием о немецком миссионере Бруно Квертфуртском, «архиепископе язычников» и апостоле Пруссии, который в 1007 гг. проезжал через Русь к печенегам. Князя Владимира Святославича, у которого он остановился погостить, миссионер называет в письме к императору Генриху II «Государем русов, великим державою и богатством» («Senior Rutorum, magnus regno et divitiis rerum»). Владимир уговаривал миссионера не ездить к печенегам, говоря, что у них он не найдет душ для спасения, а сам погибнет позорною смертью. Князь не смог уговорить Бруно и вызвался проводить его со своей дружиной до границ своей земли: «… он два дня проводил меня сам с войском до последнего предела своего государства, который (предел) он, по причине скитающегося неприятеля, оградил отовсюду самым крепким частоколом на весьма большое пространство. Он слез с коня на землю; я шел спереди с товарищами, он следовал с своими старшинами, и так мы вышли заворота; он стал на одном холме, мы стали на другом. Обнимая руками крест, я нес его сам, и пел великолепную песнь: «Пётр, ты любишь меня, паси овцы мои!» Когда кончен был антифон, государь послал старшину своего к нам с сими словами: «Я довел тебя до места, где кончается моя земля, начинается неприятельская» («…duos dies cum exercitu duxit me ipse usque ad regni sui terminum ultimum, quem propter vagum hostem firmissima et longissima sepe undique circumclausit. Sedit de equo ad terram; me preeunte cum sociis, illo sequente cum maioribus suis egredimurportam; stetit ipse in uno, nos stetimus in alio colle; amplexus manibus crucem ipse ferebam, cantans nobile carmen: «Petre, amas me, pasce oves meas!» Finito responsorio misit seniormaiorem suum ad nos in hec verba: «Duxi te, ubi mea desinit terra, inimicorum incipit») Послание Бруно к Генриху ІІ», 242).

Это согласуется с рассказом летописца Нестора о городах, основанных Владимиром для защиты со стороны степи, и заселенных выходцами из словен, кривичей, вятичей и чуди, и предание народное о богатырских заставах, оберегавших Киев [Гильфердинг А. Ф. Неизданное свидетельство современника о Владимире Святом и Болеславе Храбром. – М.: Тип. Александра Семёна, 1856. – 34 с., прим. 28]. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Владимир Видеманн: Бху-мандала – геоцентрическая модель вселенной (фрагмент из рукописи «Тайна Черного идола»)

(специально для портала «Огонь Прометея»)

Квинтэссенцией индийской космогонии является бху-мандала (букв. «земной диск»), представляющая собой, фактически, стереографическую модель Южной Азии, Солнечной системы и Млечного пути одновременно. В наиболее известной форме бху-мандала выглядит как лежащая на черепахе плоская Земля, с горой Меру в центре. Более сложный вариант — яйцо Брахмы с диском эклиптики посередине, разделенным на несколько концентрических кругов и пронизываемым центральной осью.

Такого рода космографика издревле давала пищу популярным представлениям о плоской земле, однако примитивный буквализм совершенно не соответствует объективной действительности, лежащей «за скобками» древнего космогонического символизма. В действительности, как уже сказано выше, земной диск бху-мандалы является моделью не только планеты Земля, но и всей Солнечной системы, действительно лежащей в одной плоскости и имеющей форму диска. Об этом говорит более внимательный анализ структуры бху-мандалы и пропорций составляющих ее элементов. Концентрические круги вокруг центра мира, горы Меру — это не что иное, как орбиты видимых с Земли планет в геоцентрической перспективе: от Меркурия до Сатурна. Здесь же присутствуют плоскости орбит Солнца и Луны. То есть бху-мандала — это стереометрическая планисфера (проекция сферы на плоскости) с подвижными элементами, подобная астролябии.

Центральный сектор бху-мандалы представляет собой упрощенную географическую карту обширного региона Южной Азии, частично захватывающего территории Ирана, Туркестана и Тибета. Тут мы видим круг, разделенный шестью горизонтальными линиями, а средняя область поделена дополнительно двумя вертикалями на три сектора. Изучение карты показало, что горизонтальным линиям соответствуют тянущиеся с запада на восток горные цепи региона, а две вертикали в центре точно выделяют территорию Памира как своеобразного «квадратного стола».

Памир – подножие Митры. Может ли Памир быть историческим центром некой локальной культурной традиции, наследием которой является, в частности, бху-мандала? Или последняя непосредственно связана с шумеро-вавилонским влиянием? Древнейшие культурные артефакты Памира относятся к VIII-V тысячелетию до н. э. Это каменные орудия и наскальные изображения, обнаруженные на востоке региона (мезолитическая маркансуйская культура, родственная более поздней гиссарской культуре V-II тысячелетия до н. э.). Известны также петроглифы, относящиеся ко второй половине I тысячелетия до н. э., распространенные уже по всему Памиру. То была эпоха продвижения арийских завоевателей в Южную Азию, часть которых, по всей видимости, осела на Крыше мира (фольклорное название Памира). На это указывает как характер некоторых наскальных рисунков (колесницы как характерный признак раннего «арийского» искусства), так и ДНК-генеалогический анализ автохтонного населения. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Видатний тибетський буддійський вчитель Ґарчен Рінпоче під час свого візиту до Києва вшанував пам’ять Небесної Сотні

14915231_1280164905368510_6701121830543898757_n

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семенець: Історіософське підґрунтя і мистецький розвиток номінації Степова Еллада

odysseynausikaaУривок з монографії: Семенець О. О. Синергетика поетичного слова. –  Кіровоград: Імекс ЛТД, 2004. –  С. 57-61

Розроблена митцем (Євгеном Маланюком, — ред.) теорія “геокультури” пов’язувала культурну еволюцію  автохтонного населення з географічним положенням України, її кліматом,  краєвидом. Найважливіший чинник становлення культури української нації  письменник убачав у належності здавна (з VІІІ ст. до народження Христа)  наших земель до чорноморсько-середземноморського культурного ареалу  античної Еллади. Успадкованими від Давньої Греції, на його думку, постають  такі риси національної української психіки, як панетизм і панестетизм (поняття  “калоскагатос”, естетика як критерій етики), людська індивідуальність в  осередку світогляду, “лагідна душевна мирність і мудра примиреність”, що  “майже виключала момент боротьби і мілітарної бойовости” [Маланюк 1992 а:  20].

У річищі концепції “геокультури” вмотивованою виступає номінація  рідної землі – Степова Еллада. Динаміка розвитку образу зумовлена  протиборством палких почуттів любові до Батьківщини та гніву супроти її  рабської покори, проти психічного комплексу “хутора” й “хуторянства”, що  його коріння Є. Маланюк бачить у старовинному еллінському “полісі”. Цю  динаміку віддзеркалює синтагматична взаємодія лексем: з одного боку,  соняшна Еллада, антично-ясна (137), з іншого – Чорна Еллада (213), Скитська  Еллада (167), Проклятий край, Елладо Степова (142).

Спорідненість української культури з давньогрецькою обґрунтовується  завдяки використанню засобів поетичної мови. Особлива роль належить  прийому метаморфози, при якій зазнають семантичних трансформацій назви  давньогрецького та слов’янського богів Сонця:

Південний бог в Твоїм сапфірнім морі
Знайшов нову купель.
І Геліос, що – ясність і число,
Ось став осліплим з ярості Дажбогом <…> (402), –

а також прийому поетичної етимології, звуко-смислової взаємодії  давньоруського міфоніма Лада, імені богині Сонця, злагоди, любові, – та  хороніма Еллада:

Знаю – медом сонця, ой Ладо,
В твоїм древнім тілі – весна.
О, моя Степова Елладо,
Ти й тепер антично-ясна (137);

пор. також: “І ладом Еллади Світ просвітляється…” (492). 58 Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Петро Оссовський урочисто передав свій триптих «Еллада Степова» до Національного художнього музею

afisha_441_resizedВ Національному художньому музеї України знаходиться триптих «Степова Еллада» Петра Оссовського, переданий митцем до фондового зібрання НХМУ.

Петро Павлович Оссовський – народний художник СРСР, лауреат Державної премії СРСР, Міжнародної премії ім. М. Шолохова, Дійсний член Російської академії мистецтв народився 25 травня 1925 року в с. Мала Виска на Кіровоградщині. Є одним із найвидатніших художників другої половини ХХ століття. Петро Оссовський – онук визначного українського театрального діяча Дмитра Гайдамаки – Вертепова (1897 — 1987), учня та соратника М. Кропивницького, акторами були його бабуся Юлія Шостаківська та мати. І хоча на Кіровоградщині Оссовський прожив лише шість перших років, саме її вважає своєю «землею обітованою». В 1956 році Оссовський прийнятий в члени Спілки художників СРСР. За серію робіт «Куба» нагороджений срібною медаллю Академії мистецтв СРСР та орденом «Знак Пошани». А за серію «Слов‘янські портрети» Петра Павловича нагороджено Золотою медаллю Італійської Академії мистецтв. В 1970 р. Петру Павловичу присвоєно звання заслуженого художника РРФСР, а в наступному році його обирають першим секретарем правління спілки художників РРФСР. В 1975 р. Петру Павловичу присвоєно звання народного художника РРФСР. В 1981 році – нагороджено болгарським орденом «Кирила і Мефодія» 1-го ступеня. За цикл картин: «Золотий Кремлівський пагорб», «Віки проходять над Кремлем», «Сонце над Червоною площею», «Двірцева площа» в 1985 р. Петру Павловичу присуджено Державну премію СРСР, нагороджено медаллю «1300 років заснування Болгарської держави». В 1989 р. П. Оссовському присвоєно звання народного художника СРСР. У 2008 році Петро Оссовський став Почесним громадянином м. Псков.

18 травня 2007 року відбулося відкриття відділу Кіровоградського обласного художнього музею – картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна». Для експозиції картинної галереї П. Оссовський подарував 53 свої роботи, а також 20 репродукцій своїх творів. В квітні 2008 року кандидатуру Петра Оссовського включено в перелік видатних особистостей українського походження, портрети яких представлені в Національній галереї портретів видатних українців «Українці в світі» в м. Києві. Для цього проекту П. Оссовським було створено та передано автопортрет. У жовтні 2010 року була проведена Міжнародна науково-практична конференція «Галерея Петра Оссовського «Світ і Вітчизна» — як вагомий туристичний об’єкт України. Творчий доробок Петра Оссовського», присвячена 85-річчю з дня народження художника, яка була проведена за участю Петра Павловича.  Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Микола Стороженко: «Україна скіфська — Еллада степова»

work1_bigмозаїка «Україна скіфська — Еллада степова» (1990—1992, пансіонат «Гілея» у смт Лазурне Херсонської області)

Микола Стороженко, видатний живописець, графік, член Академії мистецтв України, професор Академії образотворчого мистецтва і архітектури, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка

screenshot_11

screenshot_9

screenshot_9

work1-1

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)