• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Директор АЦ "Эсхатон" - Олег Гуцуляк, Ph.D. - http://www.primordial.org.ua


Илья Кононов: Мировая гибридная война или Буржуазный бланкизм?: Эссе памяти концепта гибридной войны. Пусть покоится с миром

Кононов Илья Федорович — доктор социологических наук, профессор, заведующий кафедрой философии и социологии Луганского национального университета имени Тараса Шевченко (г. Старобельск), профессор кафедры философии, социологии и религиоведения Прикарпатского национального университета имени Василя Стефаника (г. Ивано-Франковск)

«Одним словом, неустанно стремитесь к тому,
чтобы разрушать шаткое сооружение рыцарских
романов, ибо хотя у многих они вызывают
отвращение, но сколькие еще превозносят их!
И если вы своего добьетесь, то знайте, сделано
немало» (Сервантес) [1, с.10]

Со второй половины ХХ века войны изменились. Гегемония США в мировой капиталистической системе после завершения Второй мировой войны сделала их маловероятными между ведущими странами, входившими в ядро этой системы. Достижение паритета в обладании оружием массового поражения между СССР и США, осознание самоубийственного для человечества характера масштабной ядерной войны между западным и восточным блоками (обоснование концепции «ядерной зимы» [2; 3, с. 48 — 110]) отодвинули ядерный Апокалипсис как перспективу реальной политики в сферу абстрактных возможностей. Но в результате этого войны в мире не исчезли. Они переместились в страны «третьего мира», которые стали зоной противостояния капитализма и социализма. Войны эти велись под «ядерным зонтиком». Интервенты и повстанцы, диверсанты и рейнджеры, спецслужбы и террористы, двойные агенты и революционеры-идеалисты – обычные субъекты военных конфликтов этого времени. Ситуация еще больше усложнилась с крушением мировой социалистической системы, глобализацией и кризисными явлениями в мировой капиталистической системе. По лику нашей планеты начали расползаться «войны малой интенсивности», в рамках которых практиковались этнические чистки с элементами геноцида. Террористические организации и спецслужбы все больше становились похожими друг на друга. Границы между миром и войной размывались.
В 2014 г. Украина превратилась в горячую точку, и проблемы современной войны утратили для нашей страны абстрактно-теоретический характер. Доминирующей концепцией при объяснении событий на Донбассе стала концепция «гибридная война». Постепенно она превратилась в официальную идеологическую установку, которая, с нашей точки зрения, существенно упрощает действительность и неверно ориентирует практическую деятельность военных. Поэтому мы считаем целесообразным критически рассмотреть концепцию «гибридной войны» и предложить альтернативное понимание реальности, которая скрывается за этим термином. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валерій Верховський: Крим у творах іноземної літератури

Письменник Майкл Муркок

Історія вирішила так, що європейці знають про існування Криму не лише з абстрактної географії, вони пам’ятають, де розташовані Севастополь і Балаклава, півострів увійшов до їхніх підручників історії, їхньої міської топоніміки, він залишився і в їхній літературі.

В українській літературі Крим посідає окреме місце. Саме “окреме”, а не просто особливе — адже покоління письменників, котрі народилися в Криму, лише нині входить в україномовну літературу, і український погляд на сонячний півострів — такий собі погляд “прибульця”. У російській літературі — Крим був і лишається шматком екзотики в тілі великої імперії, “внутрішнім Середземномор’ям”, краєм, схожим на Рай, заміською резиденцією. Західного ж читача середземноморською “екзотикою” не здивувати, навіть далекі Індія та Африка стали частиною його світу. Тож яким уявляється Крим з їхнього ракурсу?

День коня за керченським календарем
“Історія просто фантастична! А що сталося далі?”
Майкл Муркок “Оберіг Шаленобога”

Майкл Муркок, британський письменник і рок-музикант, народився 1939 року неподалік Лондона. У нас після виходу перекладів його книжок — особливо “Хронік Хокмуна” — його жартома іменували Микола Мурко, з причин, про які йтиметься далі.

Жанр, у якому написано цикл Майкла Муркока про герцога Хокмуна, найточніше буде позначити як “технофентезі” — в ньому є більшість атрибутів типового фентезі, проте дія відбувається не у абстрактному минулому, а в (не менш абстрактному) майбутньому, коли після ядерного апокаліпсису настали нові “темні сторіччя”.
Отже, герцог Кельнський Доріан Хокмун, головний герой циклу семи романів Муркока, не з власної волі подорожує руїнами Європи. Він — бранець, його кинули до темниці за німецьке повстання проти окупантів з Гранбретанії. Хокмуну пропонують волю в обмін на послугу — викрасти Ісольду, дочку графа Браса з Камаргу. Однак дещо пішло не так: побачивши Ісольду, Хокмун закохався. Та обдурити гранбретанців неможливо — у лобову кістку черепа Хокмуна всаджений “Чорний Камінь” — засіб маніпуляції: варто Хокмуну ослухатися наказів або почати поводитися всупереч наказам — камінь карає шоковим болем; крім того, все, що побачить Хокмун, завдяки Чорному Каменю поневолювачі бачать так само. Але нізвідки приходить на допомогу і зникає, так само незрозуміло куди, таємничий Лицар у Чорному та Золотому.

У пошуках Ісольди, котра зникла, шлях Хокмуна веде до знайомих місцин:

“У Сімферополі вони продали здобич, і на частину отриманих грошей придбали харчів, необхідні речі та коней, а решту віддали на зберігання купцеві, котрого всі рекомендували як найчеснішу людину в Криму…”

На вітрильнику герої перепливають Чорне море з турецького Зонгулдака безпосередньо до портового міста Сімферополя, вони зазнають нападу зомбованих піратів, одного з них захоплюють у полон і, прийшовши до тями після психотропного “зілля”, пірат розповідає, що його звуть Коріантум, і він родом з Керчі, де найнявся матросом на корабель 11 березня, у “день коня за керченським календарем”, і після того дня не пам’ятає нічого.

“Чорний корабель, то хутко стрибаючи по хвилях, то потрапляючи в мертвий штиль, блукав морем понад тиждень. За розрахунками Хокмуна, вони опинилися поблизу протоки, що з’єднує Чорне та Азовське моря, біля Керчі…” Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрей Окара: Фильм «Крым» (2017) — жесткая, изощренная, циничная антироссийская русофобская провокация

Заставил себя посмотреть и досмотреть до конца фильм «Крым».
Кроме того, что это невыносимая пытка, этот фильм — жесткая, изощренная, циничная антироссийская русофобская провокация. (Хотя у неискушенных зрителей может создастся впечатление, что фильм украинофобский.) Фильм показывает всю абсурдность и сюрреалистичность той хрени, которой потчевали российских телезрителей четыре последних года.
Сценарий — это типа как «Ромео и Джульетта» плюс «Путь в родную гавань» в изложении 1 канала, НТВ, России-1, ТВЦ, RT и далее по списку.
Фильм не плохой, а вообще никакой. Выдающийся в своей жути и трэшевости. Авторы хотят создавать символизм, а создают грубые аллегории: Сашка-Россия насилует Алёну-Украину. Алёна посылает Сашку нахрен. Ну а Сашка-Россия, видимо, погибает на Донбассе.
Поскольку главная тема надвигающейся избирательной кампании — это Крымнаш, сей шедевр покажут по 1 каналу или в ночь перед выборами, или в ночь перед «днем тишины». Если, конечно, власть не разберется с темой театра абсурда, кэмпа и трэша и не ударит по тормозам телеканала — мол, рекомендуем не показывать и ваще не вспоминать.
Ну а фильм, в котором экранизировано подсознание тех, кто принимал решения по Крыму (какой там «референдум»! какие митинги крымских татар! просто жесткая силовая спецоперация по захвату / «спасению от бендеровцев»), не исключено, будет фигурировать в качестве косвенного доказательства в Гааге.
P.S.
Единственная эмоция, остающаяся после кина, — это сочувствие к одному известному талантливому артисту, вынужденному сниматься теперь вот в таких фильмах.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Журнал «Дзвін» відродили у Львові в модерному форматі

У межах цьогорічного Форуму видавців відбулась і презентація легендарного часопису «Дзвін», зумовлена тим, що нещодавно започаткована серія молодіжних випусків журналу модернізувалась та набула оновленого дизайну.

Головний редактор часопису «Дзвін» Юрій Коваль передусім розповів про історію колись чи не найавторитетнішого літературно-мистецького журналу в Україні, що починається ще 1940-го року. Щоправда в 1940—1941 роках він виходив під назвою «Література і мистецтво» , в 1945—1951 роках як «Радянський Львів» , а в 1951—1989 роках мав назву «Жовтень». Свого часу у ньому дебютували такі знакові постаті української літератури, як: Микола Вінграновський, Юрій Андрухович, Марія Матіос, Оксана Забужко. Юрій Коваль також зауважив, що зараз так само не бракує молодих авторів, котрі вриваються у сучасний літературний контекст. Адже буває, що п’ятнадцятирічні сьогодні пишуть так, що це б зробило честь і вже зрілим літераторам. А модератор

зустрічі, а водночас упорядник молодіжної серії часопису Марія Ястремська розповіла, як впродовж півроку тривала робота над новим «Дзвоном». Присутні ж на презентації автори мали нагоду прочитати свої тексти, а гості – відкрити для себе нові імена.

У редакції часопису кажуть, що власне запровадження молодіжних номерів, у якому відтепер мають нагоду публікуватись автори від 15-ти до 35-ти років, само по собі було ризикованим кроком, а тому ці числа планували спершу видавати тільки раз на рік. Однак з огляду на розголос, якого зазнав перший – березневий – випуск, цьогоріч вийшов вже другий – вересневий – номер такого ж ґатунку, але у осучасненому дизайні – отож «Дзвін» став модерним. І, хоч редакція мала певні побоювання з приводу того, як відреагують читачі на такі сміливі кроки, втім, не минув ще й тиждень після презентації часопису у новітній інтерпретації, як майже всі примірники вже віднайшли свого читача. Вочевидь, це свідчить про правильний курс на зміни й спростовує будь-які сумніви з приводу нової концепції. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Леусенко: В Киеве презентовали монеты, объединившие Тризуб и крымскотатарскую Тамгу

В Ичнянском районе Черниговской области создано общество украинско-крымскотатарской дружбы «Бирлик» («Единство»), члены которого изучают страницы истории Украины и Крымского ханства, объединяющие украинцев и крымских татар. В качестве символа сотрудничества украинцев и крымских татар на пресс-конференции в Укринформе были презентованы символические монеты, на которых изображены украинский Тризуб и крымскотатарская Тамга. «Символическое объединение украинского Тризуба и крымскотатарской Тамги очень важно передать на монету и на любой другой предмет, как факт возрождения козацкой культуры и истории родной Украины вместе с борющимся за свое возрождение крымскотатарским народом», — сказал во время презентации руководитель общества «Бирлик», председатель общества «Предприниматель Ичнянщины» Николай Череп.

По его словам, к началу сентября членами районного общества «Бирлик» стали уже порядка ста человек. «Я начал работать с молодежью, организовывать походы и реконструкции пластунов, конников, мы создали собственный конный театр. Мы серьезно занимаемся реконструкцией некоторых периодов украинской истории, таких как Запорожская сечь и Кубанское войско. Все это — возможность в тесном сотрудничестве с историками привить молодому поколению правильное понимание патриотизма», — рассказал Череп.

Он вручил сувенирные монеты и соответствующие сертификаты главе Меджлиса крымскотатарского народа Рефату Чубарову и координатору организации Таврическая гуманитарная платформа, историку Андрею Иванцу, «как единомышленникам и сподвижникам, помогавшим в создании идеи общества «Бирлик».

Он подчеркнул, что особое внимание в этой работе уделяется изучению Конотопской битвы, победу в которой над Москвой украинский гетман Иван Выговский одержал в союзе с крымским ханом Гиреем Мехметом. Как считает председатель «Бирлика», за годы независимости Украина (полуколониальный период проекта УССР-2, 1991-2013 гг.) не смогла должным образом оценить значение этой знаковой для украинской державы битвы, 360-я годовщина которой наступит в 2019 году. «Мы решили юбилей этой битвы провести на достаточно серьезном уровне с привлечением и государства, и общественности, и всех, кто неравнодушен к истории Украины«, — отметил глава украино-крымскотатарского общества дружбы.

Как сообщалось, 26 июля 2017 года в Конотопе украинской и крымскотатарской общественностью праздновалась 358-я годовщина Конотопской битвы. В ходе праздничных мероприятий, проходивших с участием местных органов власти, говорилось о необходимости создания комитета по празднованию 360-летия Конотопской битвы на государственном уровне. Глава Меджлиса крымскотатарского народа Рефат Чубаров инициирует празднование победы в Конотопской битве на уровне державы.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Харун Сидоров: Политическому солдату

Саша Маслак — это человек, чья жизнь и смерть является убедительным назиданием людям, относящимся к тому же редкому типу индивидов, что и он — типу политического солдата.

Назиданием идти своим путем, делать свое дело и не срываться, пытаясь стать тем, кем ты не являешься.

Тебе может иногда казаться, что ты кабинетный теоретик, но правда в том, что смерть идет за тобой так же, как и за теми, кто сидит в окопе, и застанет тебя на твоем посту, при этом обойдя их.

Тебе может казаться, что ты неудачник, еле сводящий концы с концами, но люди, настоящие люди прекрасно понимают, что на самом деле ты сделал выбор подлинного аскета, не желая продавать первородства своего таланта за чечевичную похлебку сытости и мнимого успеха.

Саша погиб как политический солдат, возвращаясь с конференции, посвященной гибридной войне, конференции в рамках того проекта, которому он посвятил последнюю часть своей жизни — создания Междуморья.

Мы немного общались с ним на эту тему, и я знаю, что ему нелегко далось решение войти в руководство Национального Корпуса — он понимал, что тем самым сжигает за собой мосты научной карьеры, особенно в науке международной, в которой сегодня царит леволиберальный диктат.

Но он принял такое решение, выбрав путь мыслителя-практика, мыслителя-воина, для которого интеллект является орудием борьбы за политическое дело, за свой политический проект и встретил символическую смерть — _в пути_с гибридной войны (и кто знает, не без помощи врагов ли…)

Я знаю, что как патриот Украины в разгар войны он думал о том, чтобы отправиться на Восток, с оружием в руках. Это соблазн, наверное, свойственный всем пассионарным интеллектуалам в такие моменты, и его справедливо отговаривали, потому что таких, как он, единицы в современной Украине и его мозги были гораздо нужнее ей, чем его руки. Как видно, это ничего не решает в отношении смерти — среди моих друзей тут немало тех, кто прошел через самые горячие точки, и они слава Богу, живы, и занимаются, кто бизнесом, кто чем, а Саша, оставшийся сражаться своим интеллектом, встретил предначертанную ему смерть на своем боевом посту.

Это мужество интеллектуала, политического солдата жить и умирать тем способом, который ему предписан, представляет собой верность особого рода — исполнением того, что древние арии называли Дхармой.

Таким был мой учитель Гейдар Джемаль, до последних дней своей жизни продолжавший рассуждать и учить, несмотря на колоссальные боли. Таким останется в моей памяти мой приятель Александр Маслак, живший как философ-аскет и погибший как воин-философ.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семеняка: Слово пам’яті й політики, бо їхня справа має жити…

Олександр Маслак — це рідкісна людина. Багато згадують його високі професійні якості, принципову ідейну позицію (консерватор), колосальний об’єм знань і персональний внесок у розбудову Інтермаріуму. Друзі та близькі згадують Особистість.

Знаково те, що він загинув, повертаючись з Варшави після конференції «Стратегія співпраці країн Міжмор’я в умовах гібридної війни». Знаково й те, що на останній зустрічі перед його від’їздом, де також були друзі його юних літ — Едуард Юрченко та Олександр Алфьоров — Сашко показував нам їхні спільні старі фото, над якими ми по-доброму сміялися. Хто б з нас тоді повірив, що ця зустріч є прощальною…

Так ось, саме його вірність ідейним принципам підносила його в моїх очах над іншими. Й хоча наша «ідеологія» не співпадала на всi 100%, в особі цього духовного аристократа, що надихався постаттю Фрідріха Великого, втратило все українське суспільство, не кажучи про націоналістичний рух. Усі просвітницькі проекти, які ми планували разом з Олександром (політклуб, вільний університет, сайт і багато чого іншого), тепер втілимо у життя з потроєним завзяттям.

Останнім часом він завершував свої книжки про Шевченка та історію України з фокусом на 20 ст. (на замовлення дружнього австрійського видавництва). У передмові до другої з них він зауважив, що викладає з точки зору якості політичних еліт, які бралися за розбудову української державності. Я сподіваюся, скоро обидві праці побачать світ.

З не менш унікальним Олексієм Курінним трохи інша, але настільки ж символічна історія. Хоча й боролися за спільну справу, ми, бувало, сперечалися, а на початку Майдану навіть посварилася (через ЄС: він за, я проти, з чого почалася конвертація міжнародних знайомств УТК в Інтермаріум та Пан’Європу). Я називала його «нацдемом», що віддає всі сили на боротьбу за «українство», не переймаючись питаннями геополітики та економіки, а він, із точністю до навпаки, вважав, що правий поворот у світі для мене важливіший за країну. Але казус у могилянці (де ми з Сашком були на боці Олексія без жодних вагань), за його власним зізнанням, розставив все на свої місця, і ми почали підготовку до співпраці.

Якраз після повернення Олексія з Варшави ми планували розпочати боротьбу за його право захищати дисертацію в рідному університеті. Під час поїздки Сашко пояснював йому нашу стратегію діалогу з поляками (а Олексій зі своїм насправді дуже солідним міжнародним, експертним та медійним багажем мав масу власних креативних пропозицій). Тепер же знову залишаюсь сам на сам із відчуттям натхненної, але прощальної розмови перед його від’їздом до Варшави…

Наш табір сильно втратив. Упевнена, також в особі друзів, які їздили з ними до Польщі. Але тепер у нас є нові сили та обов’язок, скріплений сумом та усвідомленням вселенської несправедливості, залізною рукою скерувати нашу нову українську спільноту у правильне русло…


Олександр Маслак закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та здобув ступінь кандидата філософських наук. Рік стажувався в Варшавському університеті. Працював старшим викладачем Центру гуманітарної освіти НАН України. Він був відомий, як експерт широкого профілю, адже розумівся на історичних подіях світу та мав потужні знання українських реалій з часів Київської Русі. Згодом пішов у політику та став членом Вищої Ради партії «Національний Корпус».

 Проводив відкриті лекції для студентів. На Youtube є лекція про одного з провідних філософів 20-го століття Освальда Шпенглера і його працю «Присмерк Заходу».

Олександр Ніконоров був змушений покинути Луганськ після захоплення міста бойовиками. Працював кореспондентом інтернет-видання «Депо», а також був політологом. Йому було лише 29 років. Олександр народився 3 листопада 1988 року у місті Торез Донецької області. В 2011 році закінчив кафедру політології в університеті Даля, що в Луганську. Після захоплення міста сепаратистами виїхав звідти, але змиритися з окупацією Донбасу не міг. Вивчав екстремістські та сепаратистські рухи на Закарпатті та Донеччині. Народний депутат Антон Геращенко розповів, що Олександр як молодий вчений готував дисертацію про проросійські сепаратистські рухи на Донбасі, якою була роль Росії в них. Олександр також був автором десятків статей і досліджень про те, що відбувається на окупованих територіях. Його статті та дослідження залишаться важливим матеріалом для майбутніх дослідників історії російської агресії на Донбасі.

http://24tv.ua/dtp_na_rivnenshhini_pogib_oleksiy_kurinniy_oleksandr_maslak_oleksandr_nikanorov_volodimir_karagyaur_sergiya_popov_n861158

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО)

На посаді очільниці СФУЛО Софію Федину замінила Ярослава Галик
У Львові завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО). Відкриття розпочалось виконанням Державного Гімну України, Гімну лемків та спільною молитвою. У його роботі взяли участь представники обласної та міської влади, делегації з шести країн світу та керівництво Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань.

Делегати Конгресу представляли наступні українські лемківські громади: Організація Оборони Лемківщини (США), Об’єднання лемків Канади, Об’єднання лемків (Польща), Союз русинів-українців Словацької Республіки, Союз русинів-українців Сербії та Всеукраїнське товариство «Лемківщина». Зазначимо, що на Конгресі СФУЛО, який зазвичай відбувається кожні 5 років, обирається нове керівництво організації та закладаються пріоритети діяльності на наступні 5 років. Цьогоріч Конгрес відбувався під знаком 70-ї річниці сумнозвісної Акції «Вісла» (1947 р.) – кульмінації депортації українців з етнічних земель у Польщі, передусім із Лемківщини.

Після урочистого відкриття Конгресу, відбулось його засідання, під час якого було обрано нового Голову СФУЛО. Нею стала Ярослава Галик, котра замінила на цій посаді Софію Федину. Ярослава Іванівна Галик народилася 6 серпня 1953 року в с. Терновиця Тисменицького району на Івано-Франківщині в родині депортованих українців-лемків. Закінчила Івано-Франківське медичне училище та Чернівецький державний університет, біологічний факультет. Працювала медичною сестрою Ворохтянського кістково-туберкульозного санаторію «Черемшина», вчителькою біології та хімії Кремінцівської восьмирічної школи, екскурсоводом Ворохтянського бюро подорожей та екскурсій, лікарем-лаборантом, пізніше – директором пансіонату при медичному реабілітаційному центрі «Кремінці» МВС України. Перебувала у трудовій еміграції в Росії (Тюмень –1996) та Франції (Париж – 2000-2006). Багато подорожувала країнами Європи й Близького Сходу. У 2009 році вийшла її книга «Лемківщина – край наших предків». У 2012 році побачила світ її книжка «Маленька українка у великому Парижі». У 2013 році вийшла з друку третя її книжка — «Світло очей моїх».

«Дуже приємно, що після довгої перерви до Львова повернувся Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань – організації, історія якої налічує понад 25 років. Це вже VI Конгрес і сюди приїхали делегації з шести країн світу: України, Польщі, Словаччини, Сербії, Канади та США. Для нас було дуже принципово Конгрес проводити саме на Львівщині, адже тут ми маємо одну з найбільших кількостей нащадків депортованих лемків, особливо в період з 1944 по 1946 роки. А останніми роками також на Львівщину повернулося дуже багато лемків, батьків і дідів котрих депортували у той же давній час на Донбас. А коли вони втратили свої тамтешні обійстя через московську агресію, то вони переселилися насамперед до Львова та області. Зазначимо, що у 2019 році в Україні вшановуватимуть 75-ті роковини початку великого злочину депортації: 9 вересня 1944 року почалася ця одна з найбільших етноцидних трагедій ХХ століття, під час якої постраждало понад 750 тис. людей. Тому сьогодні нашим основним завданням є звернутися до Президента, до Верховної Ради, до Прем’єр-міністра, до Світового Конгресу Українців, до місцевої влади, оскільки від них очікуємо, щоб були прийняті закони про депортацію лемків, щоби було засуджено усі депортації українців загалом і, зокрема, за період 1944-1951 років. Ми також виступили з ініціативою, що має бути створено Міністерство у справах закордонних українців. Адже наша діаспора є настільки великою потугою і має не тільки бути підтримкою України, але й Україна має нас підтримувати, розвивати, допомагати зберігати українську ідентичність, мову, культуру та координувати нашу посилену діяльність тому. На рівні громадських організацій це й так робиться, й це добре, але то насамперед повинна робити держава», — зазначила у спілкуванні зі львівськими журналістами Софія Федина.

Зазначимо, що представники СФУЛО у світі систематично відстоюють і захищають інтереси України і української спільноти, а останні кілька років активно задіяні у допомогу бійцям АТО, біженцям із тимчасово окупованих територій та відбудові постраждалих від війни регіонів.

Також учасники VI Міжнародного Конгресу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань відвідали Третій обласний фестиваль лемківської культури «Гомін Лемківщини», що проходив водночас з Конгресом у селищі Зимна Вода під Львовом.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Основні заходи на відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців пройдуть у Львові

У Львові на площі перед Собором Святого Юра відбулось урочисте відкриття днів української діаспори у Львові. Участь у ньому взяли президент Світового Конгресу Українців Євген Чолій, представники обласної влади, ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало, духовенство та громадськість.

Нагадаємо, що Світовий Конгрес Українців (СКУ) є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що представляє інтереси понад 20 мільйонів зарубіжних українців. СКУ має мережу складових організацій та зв’язків з українцями у 53 країнах. Відтак, заснований у 1967 р. Світовий Конгрес Українців в 2003 р. був визнаний Економічною та соціальною радою Організації Об’єднаних Націй як неурядова організація зі спеціальним консультативним статусом.

«Хочу вам відкрити таємницю, що коли ми почали планувати відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців, то думали, що обмежимося лише столицею України, бо не зможемо об’їхати всі міста. Але ми дуже швидко дійшли до висновку, що просто не могли б гідно відзначати 50-ту річницю СКУ, оминаючи Львів. Відтак нам дуже приємно бути з вами впродовж наступних трьох днів української діаспори у столиці Галичини. Адже діяльність Світового Конгресу Українців є стисло пов’язана з історією України, бо ми впродовж перших 25 років нашого існування були фактично послами поневоленої країни, відтак після відновлення незалежності ми присвячували свої зусилля, щоб утверджувати державність України на всіх континентах», — зазначив на урочистості Євген Чолій.

Отож Світовий Конгрес Українців разом із своїм партнером, Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Національного університету «Львівська політехніка», запланував цілу низку заходів, котрі відбудуться 27-29 серпня 2017 р. у різних локаціях міста Лева. Зокрема, передбачені: Міжнародна конференція «СКУ в 50 років і далі: Європейський контекст» у Національному університеті «Львівська політехніка», презентація видання «Українсько-польське примирення в документах ієрархії та священства» та урочиста академія з нагоди 50-ліття СКУ «Ремінісценції UA» у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької. Також відбудеться V Міжнародний конгрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті»

Як зазначила директор МІОК Ірина Ключковська: «Дні української діаспори – це символ нашої непохитної єдності, яку не здолати кордонами, відстанями та обставинами. Жорстока агресія Російської Федерації зробила нас сильнішими в боротьбі за незалежність, територіальну цілісність і за наш європейський цивілізаційний вибір. Тому відзначення 50-ліття СКУ – це наша шана та вдячність цій міжнародній українській спільноті за пройдений шлях і запевнення у подальшій спільній праці для України».

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Илья Кононов: Украине нужна модель развития, когда ее региональная гетерогенность будет не тормозом, а стимулом

Илья Кононов – доктор социологических наук, профессор, председатель общественной организации «Центр по изучению общественных процессов и проблем гуманизма», заведующий кафедрой философии и социологии Луганского национального университета им.Т.Шевченко, профессор кафедры философии и социологии философского факультета ГВУЗ «Прикарпатский национальный университет имени Василя Стефаника».

— Можно ли, опираясь на данные социологии, утверждать о единстве украинской нации или, наоборот, о ее расколе?

— Понятие нации является достаточно каверзным в социологическом и политологическом дискурсе. Оно сложилось в период Первого модерна и призвано было описать и, очевидно, спроектировать некое политико-культурное единство людей. От Иоаганна Готфрида Гердера идет представление о народе, как о некой духовной личности. Француз Эрнест Ренан применял это к нации: «Нация – это душа, духовный принцип». Другой подход был обоснован в марксизме, согласно которому, нация представляет собой историческую общность эпохи капитализма. Основополагающим фактором её становления является формирование национального рынка. Так думали и К. Маркс, и В. Ленин. И. Сталин в работе «Марксизм и национальный вопрос» даже дал четкое определение, согласно которому к признакам нации относятся общность языка, территории, экономической жизни и психического склада, который проявляется в общности культуры.

Я не буду сейчас заниматься критикой ни первого, ни второго подходов. Они принадлежат к дискурсам иного, уже ушедшего в прошлое мира. В том мире мировая капиталистическая система структурировалась отношениями между государствами, которые воспринимались как относительно автономные, относительно замкнутые. Это была так называемая Вестфальская система, утвердившая невмешательство во внутренние дела государств, как принцип взаимоотношений между ними. Конечно, этот принцип постоянно нарушался, но все же он выполнял регулирующую роль в международных отношениях. Однако, мы уже живем в новом мире, мире Второго модерна. В связи с глобализационными процессами и теория нации, и сами общности, которые называются этим именем, переживают кризис. Он связан с утратой государствами многих регулирующих функций на своих территориях, с массовыми миграциями, с интенсивными трансграничными информационными обменами, с усилением регионов, с распространением сетевого принципа организации социальных взаимодействий. О некой нации-личности с единой душой и судьбой говорить не приходится.

Это не означает, что само понятие «нация» нужно полностью списать в архив. Оно еще описывает политические единства в рамках государств, но эти единства становятся все более рыхлыми и неопределенными. В связи с этим усиливается не гражданский национализм, а национализм этнический. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)