• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Что такое "Мезоевразия" - https://uk.wikipedia.org/wiki/Мезоєвразія
    Апология национализма - http://www.mesoeurasia.org/archives/19348
    Институт стратегического анализа нарративных систем - http://narratio.primordial.org.ua
    Консалтинговая формация "Примордиал-Альянс" - http://alliance.primordial.org.ua
    Форум "Сверхновая Сарматия" - http://intertraditionale.forum24.ru


Олег Короташ: Книга «Бордель для військових» — це моє ставлення до цієї країни

Перший із поетів-дев’ятдесятників завітав 3 червня до Червонограда. Олег Короташ – поет, філософ, громадський діяч, автор чотирьох книг та співавтор понад 15-ти антологій, Член Національної спілки письменників України з 1997 року. Мешкає у Києві. Користувачі центральної бібліотеки мали можливість пересвідчитись у справедливості думки відомого письменника та літературознавця Василя Герасим’юка, котрий стверджує: «Якщо сьогодні в Україні існує справді інша література, то це – творчість Олега Короташа».

– Олеже, як тобі сподобалось наше місто? Які враження від зустрічей та спілкування з червоноградцями?

Є Червоноград статично-вікіпедійний і романтичний, а є реальний. Засноване Казимиром Потоцьким місто Кристинопіль, назване на честь власної дружини – Кристини Любомирської з часом перетворилося на шахтарський центр. Гадаю, аби зрозуміти дух місця потрібно трохи пожити в атмосфері побуту тощо. Кілька годин перебування – це надто мало часу, аби розуміти глибинні речі. Поет не має права говорити поверхово. Поза тим, щира вдячність Товариству «Надбужанщина», зокрема Володимиру Вязівському за організацію мого творчого візиту до Вашого міста.

– Знаємо, що ти був добровольцем, командиром одного із найперших добровольчих батальйонів. Проте, говориш про це неохоче. Чому?

Дуже просто – специфіка російсько-української війни 2014-… років. Офіційно АТО. Неофіційно – окупаційна війна з боку Російської Федерації, де мені випала честь трохи послужити українському народу та покомандувати сміливими і мужніми людьми… Від кінця липня 2015 року я повернувся до творчої діяльності, не маю доступу до оперативної інформації, тому про що зі мною говорити на цю тему?

– На зустрічі почули про твоє трактування ставлення до війни, можливість її закінчення. Розкажи детальніше.

От чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами? Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів різноманітні «експерти» з «радниками». Приміром – політики електоральне поле українських виборів, замість економічних програм, пересмикнули у національну площину. Хоча радянський союз проіснував лише 68 років, а історія українських визвольних змагань сягає багатьох століть, нам інтегрують міжрегіональний розбрат замість здорової соціальної політики Києва з високим рівнем життя народу.

Варто розуміти – для значної кількості наших можновладців не існує України. Держава для них – майнингова ферма для заробляння грошей. Це за умови, що західноукраїнські сепаратисти не здіймуть хвилю «народного гніву» і не проголосять приєднання до Польщі, Румунії, Угорщини тощо.

– Поясни нашим читачам назву своєї нової книги «Бордель для військових».

Назва збірки має декілька входів\виходів для прочитання. Тут Євангельський сюжет щодо земної професії рівноапостольної Магдалини. Тут відсилання до історії прадавніх воєн, коли частиною армійського обозу були пересувні борделі, де втомленим після бою воїнам пропонували не лише плотські радощі, але й виконували функції польової медицини, вміли лікувати рани тощо. Тут, звісно, і моя особиста думка про необхідність офіційної легалізації борделів як місць для психологічної реабілітації бійців. Якщо держава не хоче легалізовувати війну і добровольців, то най легалізовує борделі. І четвертий вхід для розуміння суті – це моє ставлення до країни, де бордель є значно чистішим і моральнішим, аніж те, що ми спостерігаємо за вікном. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Павел Казарин: Произошло то, чего Москва всегда так боялась

«Самый большой разделенный народ». Когда-то Кремль задал именно такой стандарт описания русских, оставшихся после 1991 года за пределами России. И этим обрек соотечественников на изоляцию.

После развала Союза за пределами России оказались миллионы русских. Причем, речь не только об Украине – точно так же было во всех бывших республиках СССР. И почти везде этих людей постигла одна и та же судьба.

Любая заграничная диаспора – это всегда soft-power для материнского государства. Та сила, которая интегрирована в новую родину, и потому может претендовать на роль «посла» для старой. Украинская диаспора в Канаде, армянская во Франции или еврейская по всему миру – тому лучшие доказательства. Но у «заграничных русских» ничего подобного не произошло.

Они не стали трендсеттерами. Не создавали стратегии будущего. Не сумели стать лоббистами своих собственных интересов. Таких, которые бы при этом не воспринимались новыми столицами в штыки. По одной простой причине.

Для зарубежных соотечественников Москва предусматривала лишь один формат существования – ирреденты. Им отводилась единственная роль – быть предлогом для «воссоединения» в рамках единого общего государства. И четверть столетия Кремль делал все, чтобы этот рычаг влияния сохранить. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Анвар Деркач: Олег Короташ: досвід подолання тексту

У Чернігівському молодіжному театрі Олег Короташ виступив з поетичною виставою. Ідею керівника театру Геннадія Касьянова на сцені втілили Дмитро Мамчур (інсценізація) і заслужений артист України Олексій Биш (постановка).

Після вистави Олег Короташ сказав одному з чернігівських інтернет-видань: хотів подивитися на свої тексти очима людини, що грає на сцені разом з акторами. І висловив надію, що результатом може стати відкриття нових шарів у власних віршах. Це цілком відповідає творчому методу Короташа – пірнути в глибини власного «я», аби потім вирватися назовні, подібно до кита, що вилітає з рідної стихії. Такий алгоритм короташевого промовляння, яке часом нагадує шаманське камлання…То ж шаманський танок у його виконанні під час вистави виглядав цілком природно.

Значна частина текстів Короташа організована так, що не потребує співрозмовника. Він промовляє передусім до себе, навіть питальні речення звернені до самого себе. А тому цілком виправдано було вивести поета на люди не просто для читання власних віршів, а для публічної розмови із самим собою.

Разом з ним був «alter ego» (актор і режисер-постановник Олексій Биш) і «муза» (акторка Іванна Маркова). Тут варто згадати слова геніального чуваського поета Геннадія Айгі, який відзначав як важливо для поета говорити із самим собою.

«”Герметизм” — повага до читача, — зауважував Айгі, — якщо захочеш, ти можеш зрозуміти так, як і я, я вірю, я довіряю тобі».

Саме ця довіра Короташа є тим, що приваблює читача попри відстороненість автора, позірну незацікавленість його у співрозмовниках. А в камерному просторі театру довіра є передумовою, аби дійство відбулося.

Автор інсценівки Дмитро Мамчур ( вдосконалили її в процесі Биш і сам Короташ) пішов не традиційним шляхом —від автора до ліричного героя, — а навпаки – від традиційної для богемної тусовки випивки на трьох ( «муза», друге «я» і власне душа автора) до правдивої самотності поета.

У залі на двадцятьох глядачів було щосекундне випручування автора із савану власних текстів, постійне прагнення «встати і вийти». Врешті, друге «я» автора засинає, «муза» спить поруч. Починає промовляти дух поета-воїна. Було так, ніби Олег Ольжич воскрес і знову потрапив на війну. І хоча у Короташа немає рафінованого лицарства Ольжича ( воно розбавлене богемними мотивами – вино, жінки та інший перегній, яким живиться творчість), чи не в кожному творі присутнє усвідомлення: «Держава не твориться в будучині, держава будується нині».

Короташ ставить собі нереальне завдання: поетичними засобами осягнути той шмат історії, який він проживає разом з країною останні чотири роки. Нереальне, бо на ходу, бо сам цей сюжет досі триває. І мимоволі слухач-глядач згадує слова Григорія Сковороди про необхідність ставити собі нездійсненні цілі, аби досягти високого. А у відповідь зі сцени лунає сковородинівське «Всякому городу нрав і права»….

От із таких моментів і складається магія дійства. Короташ із партнерами з допомогою слова ущільнює простір довкола себе. І простір цей починає бриніти, взаємодіяти з глядачем.

А сам автор споглядає таку взаємодію, продовжуючи камлання. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Флешмоб «Вишиванка цвіте над Україною»

Студенти Івано-Франківського коледжу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника вже п`ятий рік поспіль відзначають свято — День Вишиванки — флешмобом.

Цьогоріч учасниками традиційного флешмобу «Вишиванка цвіте над Україною» стало 250 студентів спеціальностей «Початкова освіта» та «Дошкільна освіта». Дійство відбувалося на площі біля пам’ятника Іванові Франку.

Організатор та режисер-постановник флешмобу — культорганізатор Івано-Франківського коледжу Роксолана Павелко.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Короташ: Війна за культуру під час деконструктивних ігор концептуалістів

У світу проблеми або з тотемами, або з жерцями. Хтось може сказати, що історія України – це суцільні чвари ватажків, втім так стверджуватимуть жерці. Як учасник літературної сцени фестивалю ХолоднийЯр2018, наполягатиму на думці, що література не потребує імені автора, але історія потребує імен героїв. Адже ментальна парадигма етносу криється в особливостях національної культурної антропології. І я дуже хочу, аби вшанування героїв Визвольної боротьби українців за свою незалежність у Холодному Яру та інших місцевостях не обмежувалося спорудженням пам’ятників, меморіальних дощок, відновлення їхніх могил та найменування вулиць іменами видатних жінок і чоловіків.

Інтелектуалам потрібні символи семіотичні, нації – історичні. Перші живлять розум, другі – вільний дух нескорених. Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів. Якщо найголовнішим питанням націоналізму має стати питання мови, то найкраща революція – це вища освіта, знання кількох мов і любов до власної держави. Цього року на фестивальних Вшануваннях було не так багато людей. Мовлено – нація без ентузіазму. Тут варто пригадати слова Фрідріха Великого: «Шахи виховують схильність до самостійного мислення а тому не треба їх заохочувати».

Має бути інший рівень розуміння літератури, історії, держави. Чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами. Ота провладна потолоч чітко розуміє, що таке повіє «огонь новий з Холодного Яру»; вони не хочуть бути ініціаторами і організаторами фестивалів, що виховують у людині відчуття громадянської гідності та право на право. Українським політикам пора вдягти ряси. Серед благословенних партій народу заблукане стадо… Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Сергій Дацюк: Геть від Фронтиру!

Україна повністю занурилася в болото. Клацаючи ввечері телеканали з навколополітичними розмовами, раптом піймав себе на відчутті неймовірної нецікавості і нудьги. І справа навіть не в тому, як часто пишуть, що одне і те ж і одні і ті ж.

Справа у тому, що від революційного руху, який за інерцією існував ще навіть восени минулого року, не залишилося майже нічого. Тепер ми опинилися в полоні політтехнологічних операцій та їх обговорення. І навіть воєнні загрози не здатні розворушити це болото і породити серйозне обговорення ситуації.

В Україні обговорюються якісь політичні дурниці. В Україні не обговорюються соціальні інновації, нові ідеї, нові концепти, нові моделі. Навіть нові лідери це не обговорюють.

Втома. Фундаментальна історична втома. Втома бути фронтиром. Втома від руйнацій цього фронтиру на геополітичних розривах.

Територіальна анексія частини України з боку Росії. Добровільна інтеграція (чи добровільна анексія) іншої частини України до Європи. Соціально-демографічні контрибуції на користь Росії – окуповані природні ресурси, анексовані державні та приватні фінанси та власність, інтерновані люди, вивезені трофейні технології Криму та окупованої частини Східної України. Соціально-демографічні контрибуції на користь Європи – природні ресурси, державні фінанси, люди як емігранти.

Україну рве на шматки черговий геополітичний розрив. Але в Україні не вистачає ресурсів, щоб подолати цей розрив – ні інтелектуальних, ні організаційних.

Правлячий клас України не бажає воювати. Він зайнятий намаганням виторгувати мир за рахунок міжнародних економічних санкцій, політичного тиску міжнародної спільноти та чужих миротворців.

Зараз – пауза. Перед новим важким випробуванням є небагато часу. Не на перепочинок. А на перегрупування сил. На прийняття рішення – зберегтися чи зруйнуватися.

Уважно вивчаючи історію, можна побачити, що це вже було декілька разів так. І цей історичний досвід дозволяє побачити більш-менш діючу модель, за якої Україна може виживати. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Українських вчителів зі всього світу запрошують позмагатися за педагогічну «Нобелівку»

Всі без виключення вчителі українських середніх шкіл, як в Україні, так і поза її межами, нині можуть подати заявку на участь у національній премії Global Teacher Prize Ukraine, яка вже вдруге пройде в Україні. Номінувати ж улюбленого вчителя також зможуть і пересічні українці. Про це було оголошено підчас Фестивалю освіти у Львові «Вчителі Майбутнього».

Нагадаємо, що Global Teacher Prize — «Нобелівська премія» для вчителів, започаткована арабським мільярдером Санні Варкі у 2014 році. Нагорода вручається за видатний внесок у професію вчителя та становить 1 000 000 доларів. Національну премію в Україні ініціювала громадська спілка «Освіторія» у 2017 році, мета якої не лише популяризувати новаторські підходи в освіті, а й підняти престиж викладача. У минулому році національна премія зібрала 2500 номінацій і 632 заявки з усіх областей країни. З п’ятіркою найкращих педагогів-новаторів зустрічався Президент України, а переможець Global Teacher Prize Ukraine Паул Пшенічка потрапив до рейтингу «100 найвпливовіших українців» (вперше за 26 років незалежності в такому рейтингу опинився педагог), але що найважливіше — більше українців стали поважати професію вчителя — всього за півроку показник поваги до педагога звичаєвої школи зріс з 39% до 54%. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Диакон Андрей Кураев: Об автокефалии Украинской православной церкви

Можно долго перебрасываться канонами и прецедентами.

Но главное для христиан это вроде бы люди. Кому в России, в РПЦ станет плохо, если в Киеве будут автокефалия? И отчего этому православному станет плохо? Разве что затруднятся переходы священником. Теперь вместо решения епископа нужно будет получать отпускные грамоты от Синодов.

Плохо станет только группе кремлевских мечтателей-геополитиков. В их планах «единство Церкви» нужно для их сценария: «Однажды бандеровский режим осточертеет киевлянам. Они устроят про-российский майдан. Позовут Януковича на царство. И вот когда русские танки помчатся освобождать братьев, православные прихожане и батюшки выстроятся вдоль дорог, станут махать георгиевскими флагами и приветствовать долгожданных освободителей и воссоединителей. И на очередной Переславской Раде выйдет киевский митрополит и благословит нового Богдана». То есть — единство Церкви — это та последняя виртуальная ниточка, вокруг которой при случае нарастет плоть реального военно-государственного единства.

Все ссылки «воссоединителей» на каноны не более чем прикрытие их собственных вполне земных и политических амбиций.

Итак, за исключением малоадекватной группы имперцев, в России автокефалия УПЦ никого особо не потревожит. А на самой Украине кому она навредит? Что имеет обычный украинский священник или прихожанин от видимости единства с МП? Ничего. Только проблемы. Ну и ощущение «я не такой, как другие; я каноничный». Но если появится каноническая автокефалия — то ему будет, куда унести это свое чувство избранности.

Мне кажется, московской дипломатии надо сейчас бороться не против автокефалии как таковой, а за статус тех прихожан, приходов, монастырей, которые пожелают остаться именно в МП. Может, уместно их передать в РПЦЗ (наличие Синода в Нью-Йорке избавит их от многих подозрений). А для кого-то создать статус прямых патриарших ставропигий. Но в любом случае им должны быть даны жесткие государственные гарантии неприкосновенности и равноправия…

От редакции Портала. Тема об автокефалии на форуме http://intertraditionale.forum24.ru/?1-13-0-00000122-000-0-0

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: «Світ зрештою має визнати Голодомор геноцидом українського народу» — заявив генеральний секретар Світового Конґресу Українців і президент Союзу українських організацій Австралії Стефан Романів

З нагоди вшанування 85-их роковин Голодомору в Україні Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою спільно із Народним домом «Просвіта» Львівської політехніки провели зустріч під назвою “Україна пам’ятає — світ визнає”. У ній взяв участь і відомий громадський і політичний діяч української діаспори, голова Міжнародного координаційного комітету у справі Голодомору, генеральний секретар Світового Конґресу Українців і президент Союзу українських організацій Австралії Стефан Романів.

Вітаючи знаного гостя, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська нагадала, що в останню суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять жертв голоду, штучно організованого сталінським режимом в Україні в 1932-33 роках. Цьогоріч цей день випадає на 24 листопада. Починаючи з 1991 року, Україна в різній формі вшановує пам’ять жертв Голодомору. Та особливої ваги ця подія набула в останній час. У цей день у кожній українській домівці запалюють незгасиму свічку пам’яті. Власне, цю ідею цю висунув саме Стефан Романів разом зі своїми соратниками, котрі в далекій Австралії ще 2008 року її вперше втілили.

Ми тоді знайшли спільну мову з українськими урядовцями, — наголосив, виступаючи перед чисельними присутніми, — що спільно можемо багато чого зробити. І якщо будемо разом працювати, то зможемо швидше донести світові інформацію про Голодомор. Так розпочалася кампанія “Україна пам’ятає – світ визнає”, суть якої полягав у роботі в двох напрямках. З одного боку, в самій Україні потрібно було говорити більше про Голодомор адже довгі роки в світі мало знали про нього, а якщо знали, то лише кремлівську версію. Водночас, ми розпочали роботу з міжнародною спільнотою, парламентами різних країн, щоби домогтися від ООН остаточного визнання Голодомору геноцидом”. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Марія Франчук, Наталія Ткачик: Танець «Сербен» у покутському селі Галичини

На Великдень та на Провідну неділю в селі Чортовець, що на Городенківщині (Івано-Франківська обл.) виконують ритуальний танець «Сербен». Традиційно, цей танок водять лише чоловіки, жінкам залишається спостерігати, або ж співати гаївки. Рухи сербена складаються із трьох кроків вперед та кроку назад, змаху руками доверху і потім донизу.

Розпочинається дійство ближче до вечора, чоловіки збираються біля церкви і без жодної команди самостійно організовуються. Таке враження, наче вони це роблять щодня. Традиційно обходять тричі церкву, а потім заводять коло і так закінчується танець. Через деякий час це знову повторюється, і так може тривати аж до пізнього вечора.

«Танок розпочинає чоловік з топірцем в руці. А за ним ідуть всі інші строго за ієрархією: від найстаршого до наймолодшого учасника. На Великодні свята Сербен водять окремо біля двох сільських церков. А вже на Провідну неділю люди збираються біля православної церкви і чоловіки «ідуть сербена» через ціле село до греко-католицького храму. Цій традиції вже дуже багато років», – розповідає місцевий житель Михайло Солоджук, який щороку бере участь у цьому дійстві.

Якщо когось спитати від коли в селі почали водити «Сербен», то люди й не згадають. Навіть старожили кажуть, що ще їхні діди-прадіди водили танок. А зараз цю традицію передають молодому поколінню. На перший погляд здається, що молодь таким не цікавиться, але це не про жителів села Чортовець. Тут і молоді хлопці, і навіть маленькі дошкільнята беруться за руки і «йдуть сербена».

Зазвичай, на Великдень до Чортівця приїжджає багато людей. Хтось їде в гості до родичів, а є й такі, що приїжджають просто подивитися на таке дійство як танець «Сербен». Але вони чомусь стоять осторонь і не йдуть до гурту, мешканці села кажуть, що мабуть трохи соромляться. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)