• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Что такое "Мезоевразия" - https://uk.wikipedia.org/wiki/Мезоєвразія


Ігор Галущак: «Світ зрештою має визнати Голодомор геноцидом українського народу» — заявив генеральний секретар Світового Конґресу Українців і президент Союзу українських організацій Австралії Стефан Романів

З нагоди вшанування 85-их роковин Голодомору в Україні Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою спільно із Народним домом «Просвіта» Львівської політехніки провели зустріч під назвою “Україна пам’ятає — світ визнає”. У ній взяв участь і відомий громадський і політичний діяч української діаспори, голова Міжнародного координаційного комітету у справі Голодомору, генеральний секретар Світового Конґресу Українців і президент Союзу українських організацій Австралії Стефан Романів.

Вітаючи знаного гостя, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська нагадала, що в останню суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять жертв голоду, штучно організованого сталінським режимом в Україні в 1932-33 роках. Цьогоріч цей день випадає на 24 листопада. Починаючи з 1991 року, Україна в різній формі вшановує пам’ять жертв Голодомору. Та особливої ваги ця подія набула в останній час. У цей день у кожній українській домівці запалюють незгасиму свічку пам’яті. Власне, цю ідею цю висунув саме Стефан Романів разом зі своїми соратниками, котрі в далекій Австралії ще 2008 року її вперше втілили.

Ми тоді знайшли спільну мову з українськими урядовцями, — наголосив, виступаючи перед чисельними присутніми, — що спільно можемо багато чого зробити. І якщо будемо разом працювати, то зможемо швидше донести світові інформацію про Голодомор. Так розпочалася кампанія “Україна пам’ятає – світ визнає”, суть якої полягав у роботі в двох напрямках. З одного боку, в самій Україні потрібно було говорити більше про Голодомор адже довгі роки в світі мало знали про нього, а якщо знали, то лише кремлівську версію. Водночас, ми розпочали роботу з міжнародною спільнотою, парламентами різних країн, щоби домогтися від ООН остаточного визнання Голодомору геноцидом”. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Марія Франчук, Наталія Ткачик: Танець «Сербен» у покутському селі Галичини

На Великдень та на Провідну неділю в селі Чортовець, що на Городенківщині (Івано-Франківська обл.) виконують ритуальний танець «Сербен». Традиційно, цей танок водять лише чоловіки, жінкам залишається спостерігати, або ж співати гаївки. Рухи сербена складаються із трьох кроків вперед та кроку назад, змаху руками доверху і потім донизу.

Розпочинається дійство ближче до вечора, чоловіки збираються біля церкви і без жодної команди самостійно організовуються. Таке враження, наче вони це роблять щодня. Традиційно обходять тричі церкву, а потім заводять коло і так закінчується танець. Через деякий час це знову повторюється, і так може тривати аж до пізнього вечора.

«Танок розпочинає чоловік з топірцем в руці. А за ним ідуть всі інші строго за ієрархією: від найстаршого до наймолодшого учасника. На Великодні свята Сербен водять окремо біля двох сільських церков. А вже на Провідну неділю люди збираються біля православної церкви і чоловіки «ідуть сербена» через ціле село до греко-католицького храму. Цій традиції вже дуже багато років», – розповідає місцевий житель Михайло Солоджук, який щороку бере участь у цьому дійстві.

Якщо когось спитати від коли в селі почали водити «Сербен», то люди й не згадають. Навіть старожили кажуть, що ще їхні діди-прадіди водили танок. А зараз цю традицію передають молодому поколінню. На перший погляд здається, що молодь таким не цікавиться, але це не про жителів села Чортовець. Тут і молоді хлопці, і навіть маленькі дошкільнята беруться за руки і «йдуть сербена».

Зазвичай, на Великдень до Чортівця приїжджає багато людей. Хтось їде в гості до родичів, а є й такі, що приїжджають просто подивитися на таке дійство як танець «Сербен». Але вони чомусь стоять осторонь і не йдуть до гурту, мешканці села кажуть, що мабуть трохи соромляться. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Українська емпатія Уолтера Орр Скотта

Мабуть, символічно, що саме в Міжнародний день поезії до стін Львівської політехніки завітав Уолтер Скотт, американський поет і письменник, громадський діяч, ветеран війська США, аби прийняти участь у творчій зустрічі під назвою «Емпатія – дорога до миру і любові. Уолтер Орр Скотт про Україну й українців». Емпатія, як відомо, означає – «співпереживання, співучасть». А пана Скотта, як одного з небагатьох корінних американців, можна назвати в цьому сенсі щирим і вірним симпатиком України.

Уолтер Орр Скотт народився 1944 у місті Тампа, Флорида (США). Чимало років прослужив у війську (пішов у відставку у званні капітана шостого офіцерського рангу). Низку років допомагає українським воякам пройти психологічну реабілітацію. Автор прозової книги «Історія одного солдата» (2017) та поетичної збірки «Вставай, Україно!» (2014 рік). Обидві вони видані як англійською, так і українською мовами. Його ж третя книга «Шевченко в прозі» буде опублікована в цьому році. З 2011 року мешкає в місті Жмеринка, що на Вінниччині. Є членом міського літературного об’єднання «Калинове гроно» та єдиним іноземним автором колективного альманаху «Чарівна криниченька». Нагороджений званням лейтенанта українського козацтва. З 2017 р. — член Національної спілки журналістів України. Цього ж року отримав почесну відзнаку — «Волонтер України».

Представляючи знаного в Україні американця, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Ірина Ключковська підкреслила, що нині вкрай важливо працювати з українською діаспорою, і це повинно бути стратегічним напрямом для нашої держави. Та не менш актуально для нас, для України та української спільноти, спілкуватися з тими іноземцями, які цікавляться Україною, пишуть про неї, вивчають її. Так і в прозових творах нинішнього гостя її до глибини душі вразили не тільки факти, знання історії, а й занурення автора у психологію, спосіб життя, ментальність пересічного українця, психологію людини, яка повертається з війни.

Натомість як завше фаховий аналіз поезій пана Уолтера зробив знаний український поет, лауреат Шевченківської премії й заступник директора МІОК Ігор Калинець:

— Ще кілька місяців тому я й не міг уявити, що в Україні є англомовний поет, який переповідає все те насущне, що казав Шевченко, і те, що він нас навчив. Мене просто вразили рядки його віршів: «Моя Україно, я не прийшов на світ з твого лона, але ти пригорнула мене до грудей, наче кревного сина…». Ці слова рівні Шевченковому молитовному зверненню до України. Адже саме Кобзар дав цьому поетові пізнання України і підвів його до сучасного розуміння стану справ на нашій землі.

Сам же літератор був небагатослівним і більше слухав чисельних виступаючих. Проте у своєму стислому слові до аудиторії зауважив, що, як на нього, нині в України є дві рівнозначні проблеми: корупція та російська агресія. — Щиро кажучи, — зауважив письменник, я розчарований мовчанням щодо них інтелектуальної спільноти України. Ми чуємо кілька поодиноких голосів, але де Стуси, Марченки й Чорноволи сьогодення? Я, на жаль, чую лише тишу.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Наполеонологические заметки. Грузия 4. Версия Лагорио: наполеоновская разведка в Имерети

** 12 июня 1808 года из Феодосии вышли два небольших торговых судна. Собственно, предстояло всего лишь деловитое, — коммерческое, — каботажное плавание: из крымского порта, уездного города Таврической губернии — к берегам княжества Мингрелия (Са-Мегрело), которое седьмой год пребывало под российским протекторатом. От Феодосии до рейда у крепости Редут-Кале — около 600 километров, под парусами путь недальний.
Правда, — по всему Кавказу, и, стало быть, по восточным берегам Чёрного моря, шла война, уже давно; морские пути сообщения замерли и в тревожной пустоте эти два кораблика, наверно, притягивали внимание.
Снарядил эти суда негоциант Феликс Лагорио, тогда уже постоянный житель Феодосии, итальянец родом. Командовал экспедицией его брат. В опубликованном через год отчёте об этом путешествии имя этого брата даже не упомянуто.

**** Общедоступная родословная geni.co указывает только одного брата Феликса Лагорио: это — Евгений Лагорио; .
Но в других источниках упоминается, лет на десять позже, Иван Лагорио, тоже купец из Феодосии. Возможно, это один и то же человек.

** Негоциант Лагорио благополучно высадился на берег у Редут-Кале.

Совсем рядом проходила граница с Османией. В семнадцати верстах к югу стояла могучая османская крепость Поти. Крепость возвели четыре года назад; якобы для защиты от постоянных разорительных нападений с территории Османии; но прежде всего это был крюк, которым Империя удерживала саму Мингрелию. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрей Окара: Негатив и позитив от «Крымобесия»

Двадцать шестого февраля начался очередной цикл крымобесия, под который в этом году были даже подверстаны президентские выборы. Видимо, в какой-то момент Господь наказывает тем, что отбирает способность критического суждения и аналитического подхода к тем или иным феноменам и процессам у очень большого количества в общем-то неглупых людей и даже профессиональных аналитиков.

В прежние юбилеи во мне укрепилось представление о том, что Крым для России — это то, что Полтавская битва для Швеции: из сверхдержавы Швеция стала маленькой и уютной, без глобальных претензий и общеевропейских проектов. Если повезет, такая убогая и неинтересная участь ждет нас всех. Если не повезет, будет хуже и больнее.

В этом году пришло понимание важной инновации.

Крымская история не только подорвала будущее РФ, но и убила прекрасный миф о великой русской культуре, литературе и философии. Это не значит, что в Европе и во всём мире станут сжигать книжки Достоевского-Толстого-Чехова или партитуры симфоний Чайковского и записи «Весны священной» Стравинского. Это значит, что русская культура как определенная целостность будет переинтерпретирована и перетолкована как сугубо эстетический феномен, лишенный универсального этического и метафизического содержания. (Нечто подобное в меньшем масштабе в XX веке произошло с культурой немецкой, когда Ницше, Вагнер и «немецкий дух» на какое-то время оказались чуть ли не под запретом.) А русская культура была интересна прежде всего не своей формой, не своим эстетическим совершенством — поскольку в этом отношении она в XVIII-XX веках преимущественно заимствовала западноевропейские образцы, модели, матрицы, парадигмы. Она была интересна своим внутренним содержанием — смыслами, сверхсмыслами, своей устремленностью к Небесам, своим представлениями о преображении и теургических возможностях человека.

И главное: Крым, который сам был все постсоветские годы для многих россиян мечтой-фикс, убил подлинную российскую мечту. Точнее, не мечту, а Великую Русскую Мечту. Он убил, возможно, самое ценное и удивительное, что Россия произвела за свою тысячелетнюю историю. А именно — перспективу альтернативного миростроительного проекта. Образ того самого рая на земле. Уникальный российский Soft Power, если угодно. Свое видение всеобщего преображения и Вечности. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Александр Кочетков: Аллергия на честность

С. Дацюк в присущей ему обобщающей манере зафиксировал, что Украина завязла в «инфернальной зоне», отличительной особенностью которой является размывание понятий добра и зла. И эта зона даже страшнее той, где царствует откровенное зло.

С полным основанием такую зону можно было бы назвать территорией гибридной морали. И это не голое теоретизирование. Потому что понимание общественного процесса деградации морали дает ответы на все наши «вечные вопросы»: почему воруем во время войны, почему выбираем очевидных клептократов и уголовников, почему каждое новое поколение борцов за справедливость, попадая во власть, становятся такими же, только еще хуже.

Убежден, что сегодня мы имеем некий синтез исторических корней, совкового наследия и текущих следствий дикого капитализма.

Под историческими корнями понимается то самое славное казачество, которое исходно промышляло разбоем, набегами и грабежом торговых караванов. Если угодно, первые казаческие сообщества были, по сути, сухопутными пиратами. Да, у них был кодекс, нормы благородного поведения, но все это распространялось только на своих. А чужих можно и даже нужно было грабить, пытать, убивать. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Тарас Чухліб: Гетьман Хмельницький — це український Джордж Вашингтон

«ПОЛЬСЬКИЙ ПРЕМЬЄР-МІНІСТР ПОМИЛЯЄТЬСЯ, АДЖЕ ГЕТЬМАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ – ЦЕ УКРАЇНСЬКИЙ ДЖОРДЖ ВАШИНГТОН!», — зазначив в інтерв’ю польській газеті «РІЧ ПОСПОЛИТА» український історик Тарас Чухліб

З пропозицією прокоментувати висловлені нещодавно прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким знання давньої історії України головний редактор газети «Річ Посполита» Богуслав Хробот звернувся до відомого українського історика, співробітника Інституту історії України, доктора наук Тараса Чухліба.

— Пане Тарасе, нещодавно польське та українське суспільство було збурене словами прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького про те, що гетьмана Богдана Хмельницького можна порівняти з вождями націонал-соціалізму Гітлером і Гімлером… Як Ви можете прокоментувати його висловлювання?

Доктор Тарас Чухліб: Відверто кажучи, дуже здивований такою викривленою історичною пам’яттю поважного державного діяча сучасної Польщі… Очевидно, польське суспільство та його інтелектуали дадуть гідну оцінку поганим знанням з давньої історії польсько-українських стосунків свого очільника. Адже сьогодні кожен український школяр знає, що гетьман Богдан Хмельницький у 1648 році розпочав боротьбу за відновлення незалежності Русі та у результаті багатолітнього збройного спротиву заснував Українську державу, яка була відроджена спочатку у 1917 — 1921 роках, а потім – у 1991 році й існує до цього часу.
Богдан Хмельницький є таким самим героєм для українців, як наприклад Джордж Вашингтон для американців, або ж Симон Болівар для болівійців чи колумбійців. Ця особистість – символ боротьби українського народу за свободу! Велике повстання в українських воєводствах Речі Посполитої – Київському, Брацлавському та Чернігівському – розпочалося у січні-лютому 1648 року. Однак спочатку повстанці не боролися проти польського короля, а лишень добивалися рівних політичних прав для українських козаків, шляхти та духовенства у межах Речі Посполитої. Наприклад, однією з вимог Богдана Хмельницького до Варшави було те, щоб 4 православних єпископів з України могли б засідати спільно з римо-католицькими біскупами в сеймі Польсько-Литовської держави…

— О, це дуже цікаво, пане професоре! Розкажіть про те, якими були політичні вимоги Богдана Хмельницького до тогочасного королівського уряду Польщі…
Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Наполеонологические заметки. Украина. 4. Янив, Скала и принцесса Анна Мюрат

…на единственной фотографии, которую мне удалось высмотреть в интернете, (но не удалось вытащить, похоже, платная услуга),
— она смирно приятна: вопросительно улыбчиво оживлённые взгляд, южно влажные тёмные глаза, тонкий нос, пухлые губы. Нет какой-либо королевской торжественности в облике, и вроде бы не усматривается откровенного сходства со знаменитым прадедом, разве что — пышно-мелкая кудрявость.
Наверно, она была небольшого роста. Так кажется, по крайней мере.

** Anna Napoleone Caroline Alexandrine princesse Murat,
Анна Наполеона Каролина Александрина принцесса Мюрат.
Она родилась в Париже, 20 мая 1863 года, умерла в коммуне Буасси Сэн Леже, в замке Гро-Буа, 18 ноября 1940 года.
Отец её — бригадный генерал Жоашен Жозеф Наполеон Мюрат, 4ый принц Мюрат, старший из внуков Жоашена Наполеона, короля Обеих Сицилий; мать — Мальси Бертье де Ваграм, принцесса де Ваграм; брат, Жоашен Наполеон Мюрат, принц де Понте-Корво, 10 мая 1884 года женился на принцессе Мари Сесиль Ней д’Эльшинген.
Треугольник наполеоновских имён. — первых после самого Наполеона, — Ней, Бертье, Мюрат.
Отец — внук Маршала Франции, мать — внучка Маршала Франции, брат женился на правнучке Маршала Франции.
Семейство это — сгусток, точнее, осколок Первой Империи, — твёрдый, как обломок гранитной статуи; вопреки всему сохранившийся полвека, семьдесят лет, девяносто, век спустя после свержения Наполеона.

Эта самая принцесса Анна Мюрат, по мужу графиня з Голухова Голуховская, проживала на территории нынешней Украины достаточно долго: определённо — с лета 1893 по май 1895 года, и, возможно, позже — у сыновей, в 1820х-30х годах. (Это ещё предстоит выяснить).

** 2 июня 1885 года (mercredi) в Париже состоялось бракосочетание: Анна (Наполеона Каролина) принцесса Мюрат и граф Агенор (Мари Адам) Голуховский герба Лелива.
Графу было 36 лет, Анне — 22 года.

(Собственно, родословная потомства Жоашена Мюрата соприкоснулась с территорией нынешней Украиной дважды,
(спустя шесть-семь десятилетий после расстрела этого удивительного короля).
За восемь лет до того, в 1873 году, принц Луи Наполеон Мюрат (младший из внуков короля, дядя графини Голуховской) женился в Одессе; жена — Евдокия Михайловна Сомова, наследница обширных поместий в Харьковской и Полтавской губерниях.
Украинский след принца Луи Мюрата: дворец в Александровке (стоял ещё года три назад, там — поликлиника) и вилла в Кучук-Ламбат (снесена в советское время, вроде бы фундамент можно ещё отыскать). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Бандерівська ідеологія, або Поляки зраджують ідеям прометеїзму!

Сейм Польщі ухвалив законопроект про заборону пропаганди «бандерівської ідеології». Хочу нагадати ляхам що Бандерівська ідеологія виглядає так:

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Что такое «майдан»

Слово «майдан» пришло в тюркские языки (где нет исконных тюркских слов с начальным m, они либо заимствованы, либо происходят от первичного b) через посредничество арабского языка из персидского языка как meydan, где более древние формы: пехлев. maedan, авест. megdan, magdan, др.-перс. maz-, обозначающее любую открытую площадку (площадь, парк, ристалище, место поединка). Изначально – «возвышенность».

Из персидского оно попадает в иврит как магедон «башня, возвышенность» (библейные варианты: Магадон, Магедон, Магедан, Магедал, Магдалан, Магдала, отсюда – «место сбора царей вселенной с их воинством на решающую битву в великий день Вседержителя», Армагеддон, «гора Мегиддо», в переносном значении – «поле битвы», «сама битва»), а также параллельно – к некоторым тюркским народам непосредственно из персидского (эвенкийское мэгдын – «пойма», «берег», «луг», «терраса»; эвенское мэгдын – «высокий берег», «выступ», «мыс»).

В. Цымбурский* считает, что аналогом персидского magdan являются фракийское и армянское makedon «высокая земля», makednos «высокий» и латинское латин. magis (откуда – франц. mais) «высокий» (откуда – magnatus «большой человек; выдающийся, знатный, лидер, магнат»). И как утверждает М. Борозенец, все они исходят из пра-индоевроп.  *meg-/mog- “могу; великий, мощный».

Др.-иран. (перс.) maz- «великий» потерян в осетинском, но присутствует в имени осетинского героя нартского эпоса Ацамаза и скифском имени собственном из Горгиппии Атамадзас, Аттамадзас**.

* Гиндин Л.А., Цымбурский В.Л. Гомер и история Восточного Средиземноморья. М., 1996, С. 261; Цымбурский В. Армагеддон. Горы Македонские, 2001. — http://old.russ.ru/politics/20011227-tzim.html#22b

** Абаев В.И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1958. — Т.1. — С.26.


ДА, МЫ РОДОМ С МАЙДАНА!

Да, мы родом с Майдана! Это древнее, скифское слово*
Означает и общность судьбы, и нашей свободы.
Это круг, что начертан богами! Поймите, народы,
С нами совесть и Правда!.. Рассвету зажечься багрово,

Изгоняя прочь тьму в евразийские степи… На страже!
Не прорваться врагам ни к Днепру, ни к курганам святым.
Сотни тысяч их душ распрощаються с плотью за Крым!
Миллионы их тел в дым и пепел – в ядерном раже!..

Да пусть мнят о себе, что они – «спасители мира»,
Что простят небеса им деяния, подлости, зло…
Третий Рим сокрушат непременно! И будет влеком
всякий в ад, кто стал на нашем пути, словно Ирод!

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)