Ігор Галущак: На «Етновирі» разом зі слов’янами «Аркана» танцюватимуть естонці, турки та індійці

З 24-27 серпня у Львові вже вкотре проходитиме щорічний міжнародний фестиваль фольклору «Етновир», який власне й дасть старт святкуванню Дня Незалежності у столиці Галичини. Нагадаємо «Етновир» відбувається під егідою Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору і Традиційних Мистецтв (CIOFF®) при ЮНЕСКО та Міжнародної Організації Народної Творчості (IOV).

Відтак найвідоміші етноколективи з таких країн, як Македонія, Туреччина, Естонія, Індія, Польща та Україна представлятимуть свою етнічну культуру в трьох найкращих локаціях міста. Кожного дня тут відбуватимуться колоритні концерти на площі Ринок, на площі Музейній та у ТРЦ Victoria Gardens. Родзинкою цьогорічного фестивалю буде унікальна програма «Етно-Моцарт».

Традиційно «Етновир» завершиться виконанням гуцульського бойового танцю «Аркан» танцюристами з усіх запрошених країн.

«Наближається День Незалежності і тепер складно собі уявити його святкування без фестивалю «Етновир». Кожного року в нас окрім виступів фольклорних колективів відбувається й змагання народних оркестрів. Але цього року для музикантів ми ускладнюємо життя. Адже їм потрібно буде не лише виконувати власну етнічну музику — перед ними стоятиме завдання вивчити музику Моцарта та оригінальні старі львівські мелодії – і це буде одним з основних критерієм вибору найкращого оркестру»,- зазначає Андрій Сидор, директор фестивалю «Етновир».

В межах фестивалю буде представлено й програму «Етнофешн» — показ сучасних мод у етностилі.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Елена Матусова: Выход из российской тени: новая культурная реальность Украины

Украина выходит из-под культурного влияния России. Это констатируют исследователи-культурологи, это как факт отмечают специалисты в различных областях. Украина становится самостоятельной не только в политическом и государственном смысле, но и в культурном, отмечают эксперты.

Потеря влияния России на культуру Украины началась с провозглашением независимости Украины, хотя в течение 1990-х годов российская массовая культура заполонила украинский книжный, эстрадный и кинорынок. Но падение пророссийского режима президента Виктора Януковича, аннексия Крыма и вооруженная агрессия на Донбассе развернули этот процесс.

Директор Центра украинских исследований Института Европы Российской академии наук Виктор Мироненко отмечает, что уменьшение роли России происходило на всех уровнях: политическом, экономическом и культурном. Он объясняет это тем, что выросло новое поколение украинцев, живущих в другой реальности, не являющейся ни советской, ни российской. «Политическое влияние постепенно сокращалось, потому что ставка все время делалась на какие-то личности, на людей, которые приезжали сюда, в Москву, и убеждали российское руководство в том, что они выражают доминирующие тенденции в Украине, интересы граждан Украины. Конечно, сокращалось и культурное влияние. Выросло новое поколение», ‒ отмечает Мироненко.

Языковое пространство

Ставка на русский язык как на проводника российского влияния сработала не всюду. Русский, как и раньше, остается в культурном пространстве Украины, но это уже другая ситуация. Русскоязычные авторы и читатели, исполнители и слушатели имеют в Украине свободу выбора.

По мнению историка Виктора Мироненко, серьезный дрейф в сторону большего использования украинского языка начался после событий 2014 года. «Несравненно уменьшился в средней школе и объем изучения русского языка. Появилась своя эстрада, свое кино и так далее. Я думаю, что российское влияние, в том числе и культурное, конечно, за эти годы последовательно сокращалось. Я не думаю, что оно полностью исчезло, оно остается, поскольку живы носители русского языка, носители культуры в Украине. Там все же русский язык и российская культура представлены очень серьезно среди граждан. Но это влияние уменьшается. А с тем, что произошло с 2014 года, по-моему, и это остаточное влияние поставлено под очень сильную угрозу», ‒ говорит историк. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валентин Нетудыхата: Украина и планетарное сознание

Валентин Нетудыхата (Нетудыхалов; 24.08. 1952-25.07.2017), доктор философии 
Газета «День», 1999, №31 (19 февраля)

В конце ХХ века на карте Европы появилось государство Украина.
Однако в нем продолжает торжествовать русский дух. Дальновидные аналитики
полагают, что в этом проявляется сознательная воля российского руководства.
Дескать, пока Россия пребывает в затяжном кризисе, она допускает видимую
самостоятельность Украины, на самом же деле держит ее на «поводке».

Стоит только появиться государству с центром в Киеве, как
энергичные соседи тут же превращают его в автономию, чтобы затем ликвидировать.
Два раза Украине был дан шанс создать национальное государство: в середине
XVII века и в 1917—1918 годах. Во времена Богдана Хмельницкого Украина
была близка к цели. Объединенная авторитетным государственным деятелем,
гетманская держава получила европейское признание. Казалось бы, еще немного
стабильности, и в Европе появилось бы еще одно достойное государство. Но
гетман умер через несколько лет после отделения от Речи Посполитой. Правовой
вершиной этого периода стала эмигрантская конституция Пылыпа Орлыка начала
XVIII века. Увы, она не имела прямого отношения к полуколониальной стране.
Похожая ситуация сложилась и в 1918 году: IV Универсал Грушевского объявил
Украину независимым государством. Но что толку — Украина опять утратила
свою независимость…

В ТЯЖКОМ ПЛЕНУ СОЦИАЛЬНОГО РОКА

В глубоком исследовании «Дух нашей древности» Дмитрий Донцов
утверждал, что причиной наших неудач следует признать нешляхетность правящей
касты. Согласно его взглядам, высшая каста, впадая в корыстолюбие и стяжательство,
приводит государство к бесславному концу. Так было в начале 1919 года,
когда несколько красных дивизий Муравьева молниеносно оккупировали пол-Украины.
Но благородство правящей касты вовсе не гарантирует независимости Украины.
Хмельницкий, Самойлович, Мазепа были политиками европейского класса, истинными
патриотами своей земли. Но ведь и они не смогли воспрепятствовать превращению
украинского государства в руину. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрій Бондар: Україна без українського – це Україна з російським

Друзі та знайомі, від яких я чую, що становлення української нації відбудеться не за мовним і не за культурним принципом, дуже мудро говорять – зі свого погляду вони, безперечно, праві. Маючи на увазі українську мову та культуру.

Вони не хочуть об’єднуватися навколо української мови та культури і всі потуги такого плану викликають у них внутрішній спротив. І я їх можу зрозуміти. У них є цікавіша – і мова, і культура. Українське – для них чуже й навіть чужинське, а тому глибоко нецікаве, хоч нібито вони давно живуть поруч із ним. Від нього можна відмахнутися, з нього можна посміятися, оголосити недолугим, звести до анекдота, етнографії, низького соціального стану тощо. Воно до них не промовляє і цінністю для них не є. Ніхто з них ніколи не переймається українським, час від часу нагадуючи, що вони вищі за всі ці тарганячі перегони і муки формування ідентичності. Вони навіть не помічають, коли роблять нам неприємно або боляче. Тому що їм не болить. Без нього вони можуть спокійно обійтись – і обходяться. «Проблеми індіанців шерифа не турбують».

Зрештою, тут знову їхня правота: всі на цьому святі життя – егоїсти, і нема чого витрачати емпатію на якихось українців з їхніми партикулярними, хутірськими і вузькочолими інтересами. Українське ж для них завжди як не одіозне, то обтяжливе, зайве, факультативне, необов’язкове. Тоді як існує щось значно більш вагоме і значуще, на що можна за звичкою спертися. І воно аж ніяк не українське.

От тільки штука в тому, що вони лукавлять. Якщо становлення української нації відбудеться БЕЗ української мови та культури, значить, воно відбудеться З російською мовою та культурою. Такі реалії. Бо становлення нації у принципі неможливе без мови та культури. Нація не може бути безликою і без’язикою, хоч як її не називай – громадянською, політичною чи суперкультурною. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Елена Галкина: К вопросу о русском языке

Американский аналитик Пол Гобл, специалист по этнонациональным проблемам в СССР и на постсоветском пространстве, дал глубокое сущностное интервью «Апострофу», где сказал очень важную вещь:
«Самый большой страх господина Путина – это появление еще одной страны, где основным языком будет русский. Он не может примириться с мыслью, что ГДЕ-ТО МОЖЕТ БЫТЬ СТРАНА, ГДЕ ГОВОРЯТ НА РУССКОМ, НО ЭТО НЕ ЧАСТЬ РОССИИ. Он не понимает, что в современном мире есть много стран, которые говорят на тех же языках, что и другие страны, но это не делает их такими же… Украине следовало бы популяризировать украинский, но не беспокоиться так, как некоторые это делают, насчет наличия и использования русского. Не из-за нервозности России, а скорее потому, что украинцы, я думаю, со временем будут, как и многие в мире, говорить на нескольких языках, а не на одном. И это усилит их национальную идентичность, а не ослабит«

Разовью эту важную мысль.

Путин боится не просто «ещё одной страны». Такая уже есть — Беларусь. Он боится появления нации, которая на русском языке транслирует не православие — самодержавие — народность, а свободу — равенство — братство, и своим примером показывает, что это возможно. Само наличие такой страны в мире разрушит власть «Лубянской народной республики» в РФ, потому что 1/7 часть суши невозможно полностью закрыть в XXI веке, как Северную Корею. Российски режим боится экспансии на русском языке иных ценностей и ролевых моделей, чем те, что навязываются официозом «русского мира». Их главный страх не «Радио Свобода», а свободная страна, в которой говорят на русском и при этом не живут по принципам «правда в силе» и «все умрут, а я останусь».
Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Лемко-співи просто неба зірвали аншлаг у нічному Львові!

На другий день ХІІІ фестивалю «Ніч у Львові» чисельні відвідувачі мали змогу поблукати середньовічними підземеллями храмів, взяти участь у пішохідних екскурсіях, майстер-класах, відвідати вечірки, концерти, поспівати пісень у форматі open-air, а також вперше у Італійському дворику побачити просто неба виставу «Ромео і Джульєтта» за перекладом Юрія Андруховича.

Проте найбільший аншлаг зібрав захід «Лемко-співи просто неба», адже згуртував на Площі Музейній велику кількість людей, і що приємно – чималий гурт молоді,  котрі співали як відомих, так і рідко виконуваних лемківських пісень посеред  історичного центру Львова.

«Ми звернулися до організаторів фестивалю «Ніч у Львові» з пропозицією провести лемко-співи, запропонували такий цікавий формат, оскільки співи на свіжому повітрі —  доволі-таки гарний вечірній захід, де всі охочі могли поспівати з нами пісень. У нас є невелике коло людей, які люблять і цінують такі вечори, але у межах фестивалю до нас долучилось набагато більше учасників, що для нас було надзвичайно не очікувано та приємно, адже небайдужа молодь долучалась і долучалась до спільного виконання фольклорних скарбів лемківського етносу», — зазначив організатор лемко-співів на Площі Музейній Микола Крупей.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Галущак: Праздник Ивана Купала на «Белом озере»

Традиционно на базе реабилитационно-оздоровительного комплекса Ривненской АЭС «Белое озеро» местные полесские жители отмечали колоритный народный праздник, в котором переплелись традиции и языческие, и христианские – праздник Ивана Купала.

Масштабное действо, организованное при поддержке администрации электростанции руководителями и воспитанниками творческих кружков Дворца культуры им. Леси Украинки РАЭС, создало для всех отдыхающих особую атмосферу волшебства и таинственности, воссозданную давними обычаями украинского народа. Ежегодно на берегах озера — жемчужины Полесья неизменно проходит празднование купальской ночи, которая приходится с 6 на 7 июля.

Множество участников захватила детская театрализованная программа «Ой выйди, выйди Водяной», где ведущие-аниматоры развлекали присутствующих оригинальными историями и разнообразными конкурсами. Много желающих собралось и для участия в мастер-классе от художницы ДК РАЭС Снежаны Пасемчук по изготовлению сувенирной продукции, идущей от давних народных промыслов. Яркое обрядовое мероприятие сопровождалось зажигательными выступлениями хореографических коллективов, а также волшебными песнями народного любительского фольклорного ансамбля «Полещуки».

А представительницы прекрасной половины человечества имели возможность приобщиться к конкурсу по плетению цветочных венков, которые после захода солнца они пускали на воду. Продолжилось мистическое действо хороводом вокруг купальского костра, в котором сжигались главные персонажи праздника — чучела Купала и Марены. К костру соломенных чучел привезли на украшенной старинной деревянной телеге. Позже через это кострище перепрыгивали все желающие, проходя, таким образом, своеобразный ритуал очищения.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Українська «сакура» зацвіла у Винниках у липні!

У містечку Винники, що біля Львова, в обителі Святого священномученика Зиновія зацвіла… вишня. А цвіт на дереві біля вже стиглих ягід вишні у своєму саду побачив владика Лев-Зиновій Колісник, архієпископ, настоятель цього монастиря. До речі, це вже третє вишневе цвітіння у цьому році.

Зазначимо, що садівничі дива в тамтешній обителі трапляються часто: у цьому саду, який місцеві мешканці називають “райським”, дерева тут цвітуть по декілька разів на рік, а у каплиці Різдва Пресвятої Богородиці при монастирі мироточать ікони, а біля них зцілюються недужі…

Нині багато люду приходить до владики Лева-Зиновія Колісника з різними проблемами, життєвими негараздами та проханнями. Він допоміг багатьом з них та здійснив безліч зцілень. За словами владики, це все відбувається за допомогою молитви до Господа Бога, який відкриває йому болі та проблеми людини, дає способи їх вирішення. Віра в Бога, щира сповідь, любов до ближнього, — ось ключі до вирішення наших проблем. Після спілкування з владикою Зиновієм люди наповнюються щастям та благодаттю. “Всі ці дива Господні Всевишній посилає нам для роздумів, для смирення”, — каже Лев-Зиновій Колісник.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: У Львові готуються до VI Конгресу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань

У столиці Галичини Львові 24-26 серпня відбудеться VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань. Цьогоріч Конгрес відбуватиметься під знаком 70-ї річниці сумнозвісної Акції «Вісла» (1947 р.). Мається на увазі рік кульмінації депортації українців з етнічних земель у Польщі, передусім із Лемківщини.

Зазначимо, що конгрес відбуватиметься за підтримки Львівської обласної державної адміністрації, Львівської обласної ради, Львівської міської ради та Благодійної організації «Фонд братів Дубневичів». А чисельні делегати представлятимуть українські лемківські громади семи країн світу: Організацію Оборони Лемківщини (США), Об’єднання лемків Канади, Об’єднання лемків (Польща), Союз русинів-українців Словацької Республіки, Союз русинів-українців Сербії, Союз русинів Хорватії та Всеукраїнське товариство «Лемківщина».

«Проведення цього конгресу у Львові є знаковою подією, оскільки саме тут проживають тисячі лемків, нащадків депортованих в 1944-1947 р. р. з українських етнічних територій у Польщі. Також останніми трагічними до України роками саме до Львова та області переїхало жити багато лемків з тимчасово окупованих територій Донбасу. І саме у Львові з’явився перший екскурсійний маршрут «Лемківськими місцями Львова», — розповідає голова Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань Софія Федина.

Додамо, що представники СФУЛО у світі систематично відстоюють і захищають не тільки інтереси етнічних лемків, але й загалом інтереси України та світової української спільноти. А останні кілька років вони також активно задіяні у допомогу бійцям АТО, біженцям із тимчасово окупованих територій та відбудови постраждалих від війни регіонів.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Станиславів – Станіслав – Івано-Франківськ у дослідженнях прикарпатських науковців й краєзнавців

У цьому (2017) році виповнилося 355 років моєму місту. Місту, в якому я народився через 300 років після його заснування, й прожив 55 років життя. Місту, яке перейменували зразу після мого народження (1962 року). Значить я — корінний франківчанин. І свою статтю присвячую моєму рідному Івано-Франківську.

Історію Івано-Франківська, другого після Львова великого адміністративного, економічного і освітянського центру Галичини, умовно можна розділити на вісім (8) періодів, які знаменують собою віхи історії та розвитку міста:

1) Перший польський період (Речі Посполитої) — середина XVII-1772 р. Для підсилення галицького напряму оборони Польщі, у межиріччі Бистриць стратегічно було обрано місце закладки модерної на той час фортеці, названої на честь старшого сина, засновника фортеці-міста, графа Андрія Потоцького Станіслава. 7 травня 1662 року Станиславівська фортеця і цивільне поселення отримують міські привілеї на щоденні торги і ярмарки. А наступного року (14 серпня 1663 року) польський король Ян Казимир юридично підтвердив місту Станиславову самоврядування за Магдебурзьким правом (даним привілеєм був передбачений і герб міста – відчинена міська брама з трьома вежами);

2) Австрійський період — 1772 – 1918 рр. Внаслідок поділу Польщі, Галичина увійшла в склад Австрійської монархії. 25 жовтня 1772 року у місто вступили австрійські війська і створили його гарнізон. Станиславів став центром округу. У 1801 р., внаслідок погашення великих боргів, м. Станиславів було вилучено з власності родини Потоцьких і передано Австрійській державі. У 1867 р. Австрійська монархія, згідно нової конституції, стала називатися Австро-Угорською. Імперія була поділена на повіти. Станиславів став повітовим центром. Закінчення Австрійського періоду знаменується Першою світової війною, революційними ситуаціями, революціями в Європі, розпадом імперії, локальними й громадянськими війнами, утворенням нових держав; Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)