ОГОНЬ ПРОМЕТЕЯ

  

портал этноантропологии, геокультуры и политософии

 

Archive for the ‘Галичина’

Ярослав Галущак: Праці Олега Станіславовича Жерноклеєва на сторінках наукових періодичних видань «Вісник Прикарпатського університету. Історія» та «Галичина»

Апрель 04, 2017 By: admin Category: Галиция, Галичина, Олег Гуцуляк, Олег Жерноклеев, Украина, Христианство, Этнополитика, Ярослав Галущак

З нагоди 50-річчя Олега Станіславовича Жерноклеєва, доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Наукова бібліотека університету підготувала біобібліографічний покажчик. Вітаємо ювіляра! 

http://lib.pu.if.ua/files/pokajchiki/zhernokleyev-bio.pdf

Олег Станіславович Жерноклеєв народився 4 квітня 1967 року у Львові. У 1984 році із золотою медаллю закінчив Івано-Франківську СШ №3. А в 1991 році закінчив навчання на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (диплом з відзнакою). У 1991-1994 рр. О. Жерноклеєв навчався в аспірантурі кафедри історії України Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. В 1995 році захистив кандидатську дисертацію. З 1995 по 1997 рр. Олег Станіславович працював науковим співробітником Відділу регіональних проблем Інституту національних відносин і політології НАН України та Прикарпатського університету.
З 1997 року О. Жерноклеєв – асистент, старший викладач, згодом доцент, а в 2003 – 2006 рр. – докторант кафедри Всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. По завершенні докторантури у 2007 році успішно захистив докторську дисертацію у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича.
У червні 2006 року О. С. Жерноклеєва обирають завідувачем кафедри всесвітньої історії Інституту історії і політології Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, яку очолює до сьогодні.
О. С. Жерноклеєв також є членом спеціалізованих вчених рад для захисту кандидатських і докторських дисертацій. Входив до складу оргкомітетів багатьох регіональних, всеукраїнських і міжнародних конференцій.
Основним напрямком наукових інтересів О. Жерноклеєва є дослідження суспільно-політичних процесів в Австро-Угорщині кінця ХІХ – початку ХХ століть, історія формування й розвитку партійної структури національних рухів у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ ст., соціал-демократичний рух Галичини того ж періоду. Олег Станіславович є автором понад 70 публікацій, включаючи монографічні видання та статті в науковій періодиці.
Коротко ознайомившись з біографією, науковим шляхом та сферою наукових інтересів вченого, починаємо висвітлення його публікацій в науковій періодиці – темі нашого дослідження. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Публікації Петра Івановича  Арсенича (1934-2017) на сторінках альманаху «Краєзнавець Прикарпаття»

Март 30, 2017 By: admin Category: Галиция, Галичина, Наука, Ярослав Галущак

Петро Іванович Арсенич народився 24 січня 1934 року в селі Нижньому Березові (нині Косівського району Івано-Франківської області) у гуцульській селянській родині. В 1942 – 1953 роках навчався в школі. В старших класах був членом підпільної учнівської ОУН. В 1953 – 1958 роках навчався на історичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Здобув фах історика-музеєзнавця. У 1958 році був направлений на роботу в Станіславський краєзнавчий музей (нині Івано-Франківський), в якому працював з перервами до 1990 року. В 1963 – 1966 роках викладав археологію й етнографію в Івано-Франківському державному педагогічному інституті. У 1966 році був звільнений з інституту за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі та зв’язок з дисидентом В. Я. Морозом, колишнім викладачем даного вузу. П. Арсенич повернувся до викладацької діяльності аж після здобуття незалежності України. В 1992 – 1997 роках був доцентом кафедри народознавства Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.
Петро Іванович переслідувався КДБ впродовж 1966 – 1986 років і тільки якимось дивом він уник «лагерів». Радянська компартійна система «ламала» йому кар’єру, чинила різні утиски, ставила перепони, але він вперто дотримувався своїх поглядів й наполегливо йшов вперед, знаходячи розраду в самовідданій праці на благо України, збираючи по крихтах краєзнавчий матеріал, зберігаючи і відновлюючи історичну пам’ять краян.
З 1966 по 1990 роки Петро Арсенич працював керівником туристично-краєзнавчого гуртка при обласній станції юних туристів. У 1967 році став одним із засновників обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури. А з 1968 по 1973 роки – голова секції етнографії даного товариства. 1976 – 1991 рр. – він активний член Товариства книголюбів. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Бируте Ланге: Рижское гетто

Март 07, 2017 By: Бируте Ланге Category: Бируте Ланге, Галиция, Галичина, Литва-Латвия-Пруссия, Эссе

Этот город кажется многим романтичным, светлым… Но, есть и в Риге такие места, которые несут в себе дух отчаяния, страха, боли…

Гризинкалнс еще сто лет назад был рабочим районом. Здесь селились беднейшие люди, оказавшийся за чертой нормальной социальной лестницы. Нет нужды описывать их образ жизни, то есть, образ жизни маргиналов с пьянством, разборками, постоянным отчаянием от собственной бедности.

Кто чувствителен и обладает хорошей интуицией и воображением, тот ощутит и сегодня этот колорит гетто. Это ощутимо. Улицы с домами, обрисованными граффити, несут какое-то мрачное и зловещее впечатление. Можно представить себе, сколько «энергетики» насилия, боли висит в этом воздухе и на этой земле, прямо какое-то средоточие всего того, о чем не хочется лишний раз говорить. И в наше время, верно, там все то же — разборки, часто кровопролитие, насилие.
Когда в жизни все хорошо, то возможно, интуиция не замечает этих деталей. Но, если и без того тяжело на душе, гнетет страх, еще какие-то переживания, то начинаешь все это ощущать особо остро. Воображение дорисовывает обычные картины из жизни людей того времени: нищета, жестокость, безнадега, матерщина и похабщина.

Лени почти всю жизнь прожила там, вернее — неподалеку. И еще в юности, ощущая эту жуткую энергетику, подумала: » А давай-ка, я представлю себе нечто иное. То, что душе несет радость, свет?». Ведь, единственным светлым местом в том районе был монастырь. Там всегда было светло на душе. Как оплот духовности и веры посреди всего этого кровавого кошмара. Ей на тот момент 16 лет всего было.

И… издерганная издевками в школе,  похабными разговорами своих сверстников, она начала «рисовать» себе другой мир… Вот, красота горной природы Западной Украины… Свет, ликование и радость. Она стоит среди всей этой горной красоты в национальных одеждах… И ждет… Свидание с ее любимым -человеком благородным, сильным, каких в наше время не бывает. Душа просит света, радости, а не этого болотного кошмара, где сплошная низость, грязь. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Галущак: Старинный белый пароход, который, казалось бы, бросил якорь посреди сложной плотности рельсовой сети

Январь 18, 2017 By: admin Category: Галиция, Галичина, Игорь Галущак, Репортажи, Украина

Круглосуточно не прекращается на Казатинском железнодорожном вокзале (Украина) движение многочисленных поездов. Ведь ежедневно по обе стороны от его величественного здания здесь проходят по 80 пассажирских и 30 пригородных поездов. Особенное же впечатление на каждого приезжего пассажира, который, хотя бы раз в жизни путешествовал по Юго-Западной железной дороге (ЮЗЖД) и побывал на самом вокзале, производит его архитектурно совершенное здание. Кстати, недавно здесь торжественно отметили 125 лет со времени его постройки.

Эта уникальная градостроительная жемчужина принадлежит к памятникам архитектуры второй половины XIX в. — сам же вокзал здесь строили с 1888 по ноябрь 1889 года. Автором же проекта этого необычного сооружения в виде старинного белого парохода, который, казалось бы, бросил якорь посреди сложной плотности рельсовой сети, является известный архитектор Валериан Куликовский (1835-1919), который служил с 1875 года архитектором управления ЮЗЖД в Киеве. Руководил же строительством в то время еще совсем молодой инженер, а в будущем — известный украинский архитектор Александр Кобелев (1860-1942).

По тем временам Казатин служил станцией преимущественно «буфетной», ведь остановки поездов здесь совпадали с привычным для тогдашней Российской империи расписанием завтраков, обедов и ужинов. Поэтому в обустройстве внутреннего пространства здания вокзала особое значение придавалось обеденному залу. Овальное в плане помещение вокзального ресторана перекрыто куполообразным сводом, опирающимся на поставленную полукругом двухъярусную аркаду, несет явные черты ампира. В целом же специалисты считают Казатинский вокзал образцом кирпичной архитектуры с пластической отделкой экстерьера, которая выполнялись с помощью художественно выразительных кладок кирпича. И теперь это станционное здание служит наглядным «пособием» по истории архитектурных стилей конца XIX — первой половины ХХ века.

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Меч Романа Галицкого. Князь Роман Мстиславич в истории, эпосе и легендах

Декабрь 15, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, Книги, Украина

Название: Меч Романа Галицкого. Князь Роман Мстиславич в истории, эпосе и легендах
Автор: Горовенко А.В.
Жанр: исследование
Описание: Книга представляет собой исследование не только реальной исторической роли князя Романа Мстиславича Галицкого, но и его многочисленных «посмертных приключений» на страницах книг.

Автор предпринимает попытку очистить сложившийся в историографии образ князя Романа от поздних наслоений, обусловленных некритическим воспроизведением недостоверных или ярко тенденциозных источников, показать его эволюцию в памятниках историографии, а также его связь с былинным Романом Дмитриевичем.

В разделе «Дополнения» любознательный читатель найдет ряд заметок, проясняющих самые интересные и сложные побочные сюжеты повествования.

Здесь же представлены итоги исследования всех вариантов былины о князе Романе и приводится полностью текст, записанный в 1860 г. от Андрея Сорокина, — безусловно, лучший, но известный доныне лишь узкому кругу специалистов.

Книга предназначена не только для специалистов, но и для широкого круга читателей, интересующихся отечественной историей.

СПб.: Дмитрий Буланин, 2011. — 480 с., ил. Скачать >>>

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Галущак: Как юный еврей стал партизаном-бандеровцем

Ноябрь 29, 2016 By: admin Category: Антифашизм, Волынь, Галиция, Галичина, Евреи, Национализм, Украина

hasmanВ своих показаниях для советской специальной комиссии уроженец Львова Филипп Фридман упомянул, что две тысячи евреев все еще жили в городе Львове, когда Советская Армия заняла его в июле 1944 г. Тогда как перед немецкой оккупацией здесь проживало около 150 000 евреев! С точки зрения членов недолго просуществовавшего тогда львовского еврейского комитета, к которому очень неровно дышали послевоенные сталинские «органы», ничем по существу не отличавшиеся от нацистского гестапо, все выжившие тогда евреи делились на три категории. То есть: «арийцы», спасшиеся по так называемым арийским документам; «лесные братья», которые присоединились к партизанам (кстати, вопреки широко, сейчас, распространенным стереотипам, немало галицийских евреев влились в отряды УПА-ОУН, где храбро воевали с гитлеровцами в Украинских Карпатах и на Волыни – автор) и наконец условно так называемые «крысы», которые скрывались в семьях местных украинцев.

Показательна в этом смысле и далеко не исключительна судьба Мандыка Хасмана, который родился в 1929 году в многодетной еврейской семье в г. Дрогобыч (Львовская обл.). До войны семья Хасманов жила неплохо и даже зажиточно, но с приходом нацистов все члены этой семьи оказалась в Дрогобычском гетто. А летом 1942 года началась ликвидация его жителей — среди обреченных на уничтожение в Бронницком лесу возле Дрогобыча был и юный Мандык. Но ему вместе с другими детьми удалось сбежать. Голодные и уставшие они четыре дня блуждали прикарпатскими лесами, пока не вышли к железной дороге. Далее сели на поезд и отправились на север, на Волынь. Здесь скрывались в украинских семьях. Между тем гитлеровцы развернули массовую принудительную мобилизацию украинцев для работы в Германии. Местные крестьяне уже знали, какая «райская» жизнь ожидает их в этом случае, поэтому пытались избежать принудительной депортации, кто как мог. К счастью, Мандык своевременно узнал, что хозяин, у которого он работал, решил записать его отправку в Германию, вместо другой жительницы села, которая откупилась взяткой. Недолго думая, отважный парень решает сбежать во второй раз. И снова в лес, теперь уже к украинским повстанцам. Так четырнадцатилетний Мандык становится партизаном-бандеровцем. Они приняли его как родного, спасая, таким образом, от рабства, а может, и смерти. В благодарность подросток с двумя классами образования (больше не позволила война) помогал партизанам, чем мог и умел, а поскольку с детства любил лошадей, то именно уход за ними и стал для него главным заданием. Парню доверяли, поэтому вскоре он стал личным кучером сотенного «Довбуша», а потом куренного «Голубенко».
(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Пам’ятник  співцеві українського арійства нарешті  відкрили й в Україні

Ноябрь 22, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, Игорь Галущак, Репортажи, Стихи, Украина

ant3 У Львові на вул. Городоцькій,  поблизу  Архикатедрального Собору Святого Юра відбулася урочиста церемонія відкриття пам’ятника видатному українському поетові, прозаїку, перекладачеві та літературознавцю Богдану-Ігорю Антоничу (1909-1937). До речі, це, мабуть, перший у вітчизняній історії випадок, коли гідний монумент одному з найвіртуозніших майстрів українського слова ХХ століття встановили спочатку не в Україні, а по за її сучасними межами. Адже пам’ятник Антоничу вже  є у селі Новиця на Лемківщині (тепер це територія Польщі), де народився поет. Його встановили ще у 1989 році   стараннями львівських письменників за ініціативи Романа Лубківського.

У заході взяли участь представники громадських організацій, лемківських об’єднань, літератори, митці, гості та жителі міста Лева. Відтак, з вітальними промовами, зокрема, виступили: дослідник творчості Богдана-Ігоря Антонича Данило Ільницький, міський голова Львова Андрій Садовий, автор пам’ятника, ректор Львівської національної академії мистецтв Володимир Одрехівський, голова Світової федерації українських лемківських організацій Софія Федина, голова Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Степан Майкович. А чин освячення пам’ятника провів Преосвященніший владика Венедикт, єпископ-помічник Львівський (УГКЦ).

«Торік ми посвячували пам’ятник Митрополиту Андрею, цього року посвячуємо пам’ятник для Богдана-Ігоря Антонича. Чому ми ставимо ці пам’ятники? Коли дивитись на їхнє життя, ці пам’ятники їм вже не допоможуть і до їх посмертної слави нічого вже не додадуть. Натомість, ці пам’ятники, насамперед, є важливі для нас. Сьогодні, коли ми згадуємо особу Богдана, він мав надто коротке земне життя. Але за 27 років свого життя він зробив достатньо багато. І в цьому унікальному житті він був особою ніжною, тендітною, делікатною, милосердною, але з іншого боку, у трудних, складних ситуаціях, міг  вчиняти принципово і дуже твердо, бо жив правдою. Цією правдою був Бог, він цю правду почерпнув в родині, бо його батько був священиком. Дивлячись на цю постать, радіємо, що в нашому народі були такі герої, такі особи. Час війни сьогоднішньою показує, що вони є й нині. Ці риси героя, риси святі та праведні, кожен з нас має в себе добувати і ними жити», — зазначив Владика Венедикт.

89208_originalНатомість автор скульптурної композиції підкреслив Володимир Одрехівський підкреслив: «Для мене особливий і радісний день, бо увінчалась праця декількох років. Композиція народилась як інспірація на основі поліфонічної поезії Богдана-Ігоря Антонича, поезії про вищі філософські істини людини та природи, величавої пісні про вічну молодість, незнищенність духу та матерії, нерозривну єдність усього сущого. Ця пластична метафора, образ поета-філософа, людини, яка перебуває у глибокому внутрішньому зв’язку з оточуючим світом, у вічному коловороті життя, постійного процесу змін, метаморфоз, перетворення одних форм життя в інші. Сердечно дякую всій львівській громаді, яка довірила мені таку винятково почесну та відповідальну працю».

Зазначимо, що сам пам’ятник поету Богдану-Ігорю Антоничу виконаний із бронзи, а його висота становить 4,5 метри. Автор, Володимир Одрехівський,  принагідно наголосив, що це спільне архітектурне рішення, яке включає в себе не лише скульптуру, але й упорядкований сквер навколо неї.

Опісля ж відбулись покладання квітів до пам’ятника та виступ хору «Лемковина».

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Праці Степана Миколайовича Борчука на сторінках наукових періодичних видань ПНУС (до 50-ліття)

Октябрь 29, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, Наука, Ярослав Галущак

Народився С. М. Борчук 29 жовтня 1966 року у селі Любківці Снятинського району Івано-Франківської області. В 1984 році закінчив Вовчківську середню школу і поступив у Івано-Франківський державний педагогічний інститут ім. В. Стефаника, який через службу в армії закінчив у 1991 році.

По закінченні інституту вчителював у школі (1991 – 1994 рр.). У 1994 – 1995 роках працював старшим лаборантом кафедри нової і новітньої історії Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. З 1995 по 1998 рік навчався в аспірантурі ПУС. В 1999 році С. Борчук успішно захистив кандидатську дисертацію в Чернівецькому університеті ім. Ю. Федьковича. А в 2015 році С. М. Борчук успішно захистив докторську дисертацію. На сьогоднішній день Степан Миколайович є професором кафедри всесвітньої історії факультету історії, політології і міжнародних відносин.
Напрямками наукових інтересів С. М. Борчука є дослідження творчого доробку та діяльності українських істориків та громадських діячів Галичини ХІХ – ХХ ст., історія студентського руху кінця ХІХ – початку ХХ ст., проблеми військової історії ХХ ст., українська енциклопедична традиція ХІХ – ХХ ст.

Коротко ознайомившись з біографією, науковим шляхом та напрямками досліджень С. М. Борчука, переходимо до теми нашого дослідження, до публікаторської діяльності вченого, до його статей на шпальтах наукових періодичних видань ПНУС, що містяться в читальному залі суспільних наук. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Дрогобич має найдревнішу дерев’яну сакральну пам’ятку

Сентябрь 25, 2016 By: admin Category: Бойки, Галиция, Галичина, Игорь Галущак, Украина, Христианство

yur3Декілька  років тому львівська культурна громадськість  відзначила 250 років з часу побудови найстарішої нині у Львові дерев’яної бойківської церкви, котра тепер розташована в паркові-заповіднику «Шевченківський гай». Означена церква є унікальною пам’яткою бойківської карпатської сакральної архітектури. Свого часу завдяки сприянню великого духовного провідника — митрополита Андрея Шептицького, церква Св. Миколая була перевезена із с. Кривки (тепер Турківського району Львівської обл.) до міста Лева та встановлена у тій його частині, де з ініціативи митрополита створювалася Свято-Іванівська лавра Студійського уставу. У 1931 році церква була заново змонтована та освячена як храм Премудрості Божої.

Проте сусід Львова, ще більш древній Дрогобич, сьогодні може пишатися тим, що має ще старшу бойківську карпатську дерев’яну сакральну пам’ятку – церкву святого Юра. Тим більш, що  на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі бойківська дрогобицька церква Святого Юра була внесена до переліку 16-ти найстарших дерев’яних церков Карпатського регіону Польщі та України. А історія її споруди належить ще до кінця XIV – початку XV сторіч. У 1656 році вона була перенесена у Дрогобич з карпатського села Надіїв, що поблизу міста Долина (нині – Івано-Франківська обл.). Цю церкву дрогобицькі міщани обміняли на … сіль, а потім розібрали та перевезли до рідного міста на yur2волах. Встановили її на місці попередньої церкви, що згоріла, а у 1678 році збудували поруч дзвіницю.

Церкву святого Юра згодом декілька разів ремонтували, але вона й донині не втратила свого первісного вигляду. А Карпатському краї в тамтешні часи при житловому чи церковному будівництві все робилося, так би мовити «без жодного цвяха», себто без застосування будь-яких металевих скріпів. Тодішні майстри-будівничі того й не потребували, оскільки знали «дух» дерева та були з ним на «ти». Конструкція ж дрогобицької церкви – дерев’яна тридільна (тризрубна) з квадратною головною навою й двома гранчастими бічними криласами та зрубами вівтаря й притвору (бабинцем). Низ церкви обведений широкою опаскою у вигляді аркадyur1и-галереї на стовпах. Над бабинцем є хори з аркою-галереєю та Введенська каплиця. Церква увінчана над головними зрубами трьома верхами, а криласи — малими верхами з одним заломом, причому всі — на восьмибічних підбанниках.

Внутрішнє  опорядження церкви розписане фресками, виконаними під керівництвом карпатського генія тодішньої епохи – Стефана-маляра (Медицького). Крім релігійних композицій («Страсті Христові»), тут присутній багатющий декоративний орнамент переважно рослинного характеру. А іконостас маляра Стефана («Акафіст Богоматері», «Діяння апостола Павла», «Відсічення голови Великомученика Юрія») виконаний ним в коричнево-вохристій та оливково-зеленій гамах. Отож, скромними малярськими засобами середньовічний карпатський митець надав індивідуального, майже портретного виразу зображуваним постатям.

Слід зазначити, що посольство США в Україні ще 2013 року надало грант у розмірі 85 тисяч доларів на реставрацію церкви Св. Юра. Чимало реставраційних робіт тут нині вже зроблено, але зрозуміло, аби остаточно віднови вити весь сакральний комплекс, цих коштів недостатньо. Відтак, видається тут дрогобицька громада мала би брати приклад зі Львова, де подібні пам’ятки  нині відновлюють як коштом міського бюджету, так і на доброчинні пожертви самих львів’ян.

 

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: В пошуках могили короля Данила

Сентябрь 24, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, Генеалогия, Игорь Галущак, Киевская Русь, Сакральная география, Украина

articleportletimageУ 2014 році Україна відзначила 750-річчя з дня упокоєння короля Данила Галицького. Й хоча історикам достеменно відомо, що один з найвидатніших князів за часів Київської України-Руси помер й скоріше всього був похований в тодішньому Хелмі (Холмі) (нині – Люблінське воєводство в Польщі), але віднайти його могилу ніхто за три чверті тисячоріччя так і не спромігся.

Зрештою крига скресла. Три роки тому Всеукраїнська благодійна організація «Фонд Порошенка» та Інститут археології Польської академії наук домовилися про проведення археологічних досліджень на території Замкової гори в нині польському місті Холм, де розташований Собор Різдва Пресвятої Богородиці, з метою пошуку останків короля Данила Галицького.

Тоді на церемонії підписання відповідного документа засновник цього благодійного фонду, а нині чинний Президент України Петро Порошенко підкреслив: «Ми з вами присутні на історичній події, про яку так довго мріяли українські археологи. Адже Холм є дітищем українського короля Данила Галицького. Дослідженню цієї дуже цікавої, але, на жаль, несправедливо забутої сторінки нашої спільної історії й присвячена наша співпраця». Натомість, за словами представників польського інституту археології, ці дослідження будуть проводитися впродовж до закінчення 2017 року. Відтак, археологічно-пошукові пошукові нині проводяться тут в трьох місцях: усередині собору, на прилеглій до собору місцевості та на території церковного кладовища, де знайдено підземні тунелі. За результатами роботи археологів щорічно проходять наукові конференції.

Сьогодні дослідникам відомо, що князь Данило Галицький народився приблизно в 1201-1204 рр. У різні часи був великим князем Волинським, Галицьким і Київським, є також засновником Львова й Хелма. Помер у 1264 році й був нібито похований в церкві Пресвятої Богородиці в Хелмі, котрий, до речі, в останні роки життя мріяв зробити столицею Галичини!

Зараз на місці цього храму розташована базиліка Різдва Пресвятої Діви Марії (Римсько-католицька церква), котра була побудована на старих фундаментах згаданої церкви в 1735-1756 роках. Отож, українська сторона одержала дозвіл на проведення археологічних досліджень на місці можливого поховання князя Данила Галицького у Холмі. Слід зауважити, що у поляків попередньою умовою початку пошуків була передача українським Мінепаливнерго Римсько-католицькій церкві тої будівлі у Львові, де розташований підвідомчий міністерству філіал Держтехстандарту. Проте українська сторона запропонувала почекати з передачею, зажадавши натомість право на проведення наукових досліджень в Холмі.

najstarishe-zobrazhennya-m-holm

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Дністер: дні стер

Сентябрь 12, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, География, Карпаты, Подолье, Репортажи, Украина

pud09bkiwІснує в Західній Україні прадавня легенда, за якою колись замість теперішнього Дністра протікав лише невеликий струмок, уздовж якого жили люди. Вони запровадили свій календар, позначаючи дні на прибережному піску. Але одного разу струмок розлився й затопив все довкола. Коли зранку вода зійшла, вийшли люди на берег, а від їхніх позначок на піску й сліду нема. «Хто дні стер? — бідкались мешканці, й самі ж відповідали, — Та хто?! Струмок дні стер».

З того часу, нібито, й стали називати найбільшу на Правобережній Україні водну артерію — Дністер. Зрозуміло, що сучасні науковці нині мають більш обґрунтовану версію цієї назви. «Дн (е)», твердять вони, — це, безперечно, скіфо-сарматське «dānu» — вода, річка, а ось друга частина слова «-стр» — висхідна до давньоіранського «stūra» — велика, величезна. Проте кожному, хто неодноразово бував на берегах Дністра, починаючи від витоку й закінчуючи чорноморсько-дністровськими лиманами, більш до вподоби народне пояснення. Адже, коли тут мандруєш, то мимоволі втрачаєш лік дням, мов би сідаєш у своєрідну машину часу, занурюючись у різні епохи та віки.

Звісно, починаючи цю подорож, не минеш село Вовче Турківського району Львівської області. Саме тут, на північних схилах Українських Карпат, й розпочинає ця ріка свій величний шлях. Вовче — одне з найбільших сіл Турківщини. У нижній частині села, під старою липою, колись знаходилась криниця з дуже холодною, чистою й смачною водою — її називають Франковою. За переказами, перебуваючи у Вовчому, сюди приходив пити воду Іван Франко, тут він полюбляв поговорити з селянами, вислухати їхні біди, дати поради. Поряд — одна із найстаріших церков району — церква Введення Пресвятої Богородиці, яка збудована у 1680 році й є пам’яткою архітектури. А відстань від Франкової криниці до витоку Дністра — 7 кілометрів. Це джерело чистої карпатської води, яке розташоване на схилі гори Розлуч на висоті 760 метрів. Навколо — пам’ятка природи місцевого значення, яка обіймає площу 54 гектари. Все тут добре впорядковане зусиллями працівників Вовчанського лісництва й є чудовим місцем відпочинку. Звідси відкривається вражаюча панорама Стрийсько-Сянської Верховини й басейну верхів’їв Дністра. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Галущак: Бойки-кельты: полузабытый этнос

Август 31, 2016 By: admin Category: Бойки, Галиция, Галичина, Закарпатье, Игорь Галущак, Кельты, Славяне, Украина

IMG_5194Немало интересного можно узнать об этом уникальном славянском этносе, посетив Самборский историко-этнографический музей «Бойковщина», который относится к числу старейших музейных учреждений такого типа в Украине. Ведь прошло без малого 90 лет со времени его основания группой местных интеллигентов-украинцев.

— Кто же были эти люди, которые с таким энтузиазмом и жертвенностью взялись за организацию Общества «Бойковщина» и музея в Самборе? — рассказывает Роксолана Данчин, известный краевед и неизменный его директор со времени возрождения музея в 1991 году. — Это, прежде всего, Иван Филипчак — педагог, писатель и музеевед, Владимир Гуркевич — адвокат и общественный деятель, Владимир Кобыльнык — врач, этнограф, археолог и публицист, Антон Княжинский — педагог, музеевед и писатель, Михаил Скорык — педагог, публицист и ученый, Владимир Кордуба — инженер, картограф, культурно-общественный деятель. А особенно хочу отметить известного общественного деятеля Cамборщины, который в 20-30-х годах прошлого века вынужденно находился на Закарпатье (тогда Чехословакия), адвоката Данилу Стахура. Именно Стахур и уступил тогда для экспозиции музейных собраний весь первый этаж своего собственного дома, который находился в Самборе.

В целом же, по мнению госпожи Роксоланы, и сегодня в информационном поле Украины такой многочисленный карпатский субэтнос, как бойки присутствует наименее. Между тем происхождения этнонима «бойко» до сих пор остается одной из самых больших загадок украинской этимологии. Выводили его и от русского слова «бойкий», и от диалектной словоформы «бойе», и от формы обращения к Богу «богойку», и даже от греческого «боем», что означает вол. А наиболее экзотической, хотя и довольно теперь аргументированной, является гипотеза о происхождении бойков от кельтского племени боев, которые в VI в. н. э. овладели территорией современных Австрии, Чехии и Словакии. Однако, как бы там ни было, по подсчетам исследователей – выходцев из украинской диаспоры в Северной Америке, перед Второй мировой войной на территории тогдашней Польши проживало около 1 миллиона бойков. А среди исследователей Карпатского региона бойки имеют репутацию «чистейшей» касательно украинских черт этногруппы. Ведь они не несут на себе ни заметных румынских воздействий, как, например, гуцулы, или польских и словацких, как, скажем, лемки. А среди самых известных бойков первым традиционно называют Ивана Франко, уроженца с. Нагуевичи — теперь Дрогобычского района. Частицу бойковской крови имел и сам Тарас Шевченко, корни матери которого — Екатерины – тянутся из соседней с Самборщиной горной Сколевщины. Выдающийся астроном, астролог и медик эпохи Возрождения, ректор Болонского университета Юрий Дрогобыч также происходил из Бойковского края. Стоит упомянуть и легендарного гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного и о. Августина Волошина, президента Карпатской Украины.

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: У танці Сонця слов’яни згадали про дух аріїв

Август 30, 2016 By: admin Category: Археофутуризм, Галиция, Галичина, Игорь Галущак, Репортажи, Украина, Этнология

16Фестиваль «Етновир» щорічно й вже традиційно стає однією з головних подій святкування Дня незалежності України у Львові. Цьогоріч після трирічної перерви, пов’язаної, насамперед, з відсіччю путінській гунно-монголо-бурятській агресії проти України, місто Лева знову вибухнуло емоціями та поринуло у світ багатовимірного фольклору. Адже з 24 до 28 серпня 2016 року тут зібралися колективи з різних слов’янских країн, щоби продемонструвати колорит свого національного фольклору на цьому міжнародному фестивалі. А головним сюрпризом свята став приїзд до Львова гостей з прадавньої батьківщини всіх слов’ян — етноколективу з Індіїї «Panghat».

Слід зауважити, що Міжнародний Фольклорний Фестиваль «Етновир» відбувається під егідою Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору і Традиційних Мистецтв (CIOFF®) при ЮНЕСКО та Міжнародної Організації Народної Творчості (IOV). Організатор ― Громадська організація «Етновир» за підтримки Львівської міської ради.

«Фестиваль «Етновир» — особливий для нас фестиваль. Кожен колектив, який бере у ньому участь — це традиції, історія, емоції тієї чи іншої братньої нам країни, які кожен фольклорний колектив демонструє крізь призму фестивалю. Цьогоріч у межах «Етновиру» ми представили як традиційні формати, зокрема, марш-паради з нагоди відкриття та закриття фестивалю, концерти колективів-учасників, «баттли» оркестрів, кухню народів світу, так і новий — Етноfashion — показ мод у етнічному стилі від учасників фестивалю. Відтак, переконаний, що ми зробили цих п’ять днів фестивалю справді незабутніми як для львів’ян, так і гостей міста», — зазначає директор фестивалю Андрій Сидор.

Цього року участь у фестивалі взяли колективи «Nikola Tesla» із Сербії, «Ziemia Myślenicka» та фольк-ансамбль «Serencza» з Польщі, ансамбль «Handrlak» з Чехії, вже згаданий «Panghat» з Індії, вокально-хореографічний ансамбль «Галичина», народний ансамбль пісні і танцю «Лемковина», дитячий театр танцю «Левеня» та фольк-бенд «Бурдон». Щодня на площі Ринок відбувалися концерти, фестивальний ярмарок, на якому колективи частували гостей й своєю національною кухнею.

Кульмінацією ж «Етновиру» стало спільне виконання старовинного гуцульського танцю «Аркан», який колективи-учасники розучували протягом усіх днів фестивалю і представили 28 серпня на завершення фестивальної програми. І це не випадково, адже «Аркан» здавна вважається танцем братерства, коли усі учасники танку ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі, творячи цим прадавній сонячний, вогняний знак.

Також у межах фестивалю відбувся спеціальний проект-містерія «Скриня. Речі Сили», коли старі камені Домініканського собору у Львові вкрилися квітами. «Скриня. Речі Сили» — це мультимедійна презентація арт-видання, що має вийти друком у Видавництві Старого Лева у вересні. Це книга покликана закохати українців у самих себе. Унікальне дійство за мотивами книги на основі шедеврів українського народного мистецтва створили художник Володимир Стецькович і гурт «Курбаси». Відтак сакральна геометрія вишивок на етнічному одязі та магічний спів «Курбасів» перетворили Львів на заквітчаний райський сад.

1

14

18

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Галущак: Как казак приобщил к кофе всю Европу

Август 23, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, Игорь Галущак, Казачество, Украина

kulczyckiНесколько лет назад в Львове уроженцу села Кульчицы, что на Львовщине, Юрию Кульчицкому установили памятник, который сегодня вызывает особый интерес многочисленных зарубежных туристов. Ведь именно он более трех веков тому назад основал в Вене кофейную традицию, которая достаточно быстро получила повсеместное распространение, сначала в немецкоязычных странах, а затем и на всем континенте.

Между тем Юрий-Франц Кульчицкий (1640 — 1694) навсегда вошел в европейскую историю, как храбрый воин и один из спасителей Вены во время турецкого нашествия во второй половине XVII века. Благодаря проведенному им блестящему разведывательно-диверсионному рейду в тылу противника и была получена бесценная информация о реальных силах врага и планах его наступления. Поэтому объединенное войско Европы получило возможность разгромить огромную турецкую армию с наименьшими потерями под австрийской столицей в знаменитой битве европейских народов 12 сентября 1683 года под руководством польского короля Яна III Собеского. Кстати именно он и убедил других европейских монархов, если они не привлекут к военной кампании подразделения запорожских и донских казаков, то Европу в противостоянии с Оттоманской Портой ожидает неминуемое поражение.

Пам'ятник_Кульчицькому_(Львів)Поэтому Юрий Кульчицкий в одном ряду с казацкими полковниками Палием, Апостолом, Булыгой, Вороном и Искрой и принял предложение присоединиться к этому сражению. Однако среди других он выделялся тем, что знал врага, как никто другой. И имел на то все основания, поскольку перевоплотиться для разведывательной необходимости, например, в турецкого офицера или купца, мог без труда! А за заслуги Кульчицкий, который решил после битвы выйти на покой, по его собственной просьбе получил от благодарных австрийцев не слишком понятное для них тогда вознаграждение: все захваченные у врага запасы кофе в зернах (около 300 мешков).

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Іван Миронюк, Ігор Коваль: Свинцеві пломби княжої доби з літописного міста Биковен

Август 13, 2016 By: admin Category: Археология, Галиция, Галичина, Иван Миронюк, Игорь Коваль, Киевская Русь, Украина

4 5 6 7

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Olympic flame lit ceremony in Olympia, Ilia, Greece


«... Зажги свой огонь.
Ищи тех, кому нравится, как он горит»
(Джалалладин Руми)

«… Традиция - это передача Огня,
а не поклонение пеплу»
(Густав Малер)

«... Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
Это означает - жить и поступать,
исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
(Артур Мёллер ван ден Брук)

«... Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
когда Зевс передаёт факел тому,
кого нельзя увидеть и назвать,
и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
(Глеб Бутузов)


---------------------------------------------------------------------------------

НОВОСТНАЯ ЛЕНТА
Наши рекламодатели