• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Директор АЦ "Эсхатон" - Олег Гуцуляк, Ph.D. - http://www.primordial.org.ua


Ігор Галущак: Журнал «Дзвін» відродили у Львові в модерному форматі

У межах цьогорічного Форуму видавців відбулась і презентація легендарного часопису «Дзвін», зумовлена тим, що нещодавно започаткована серія молодіжних випусків журналу модернізувалась та набула оновленого дизайну.

Головний редактор часопису «Дзвін» Юрій Коваль передусім розповів про історію колись чи не найавторитетнішого літературно-мистецького журналу в Україні, що починається ще 1940-го року. Щоправда в 1940—1941 роках він виходив під назвою «Література і мистецтво» , в 1945—1951 роках як «Радянський Львів» , а в 1951—1989 роках мав назву «Жовтень». Свого часу у ньому дебютували такі знакові постаті української літератури, як: Микола Вінграновський, Юрій Андрухович, Марія Матіос, Оксана Забужко. Юрій Коваль також зауважив, що зараз так само не бракує молодих авторів, котрі вриваються у сучасний літературний контекст. Адже буває, що п’ятнадцятирічні сьогодні пишуть так, що це б зробило честь і вже зрілим літераторам. А модератор

зустрічі, а водночас упорядник молодіжної серії часопису Марія Ястремська розповіла, як впродовж півроку тривала робота над новим «Дзвоном». Присутні ж на презентації автори мали нагоду прочитати свої тексти, а гості – відкрити для себе нові імена.

У редакції часопису кажуть, що власне запровадження молодіжних номерів, у якому відтепер мають нагоду публікуватись автори від 15-ти до 35-ти років, само по собі було ризикованим кроком, а тому ці числа планували спершу видавати тільки раз на рік. Однак з огляду на розголос, якого зазнав перший – березневий – випуск, цьогоріч вийшов вже другий – вересневий – номер такого ж ґатунку, але у осучасненому дизайні – отож «Дзвін» став модерним. І, хоч редакція мала певні побоювання з приводу того, як відреагують читачі на такі сміливі кроки, втім, не минув ще й тиждень після презентації часопису у новітній інтерпретації, як майже всі примірники вже віднайшли свого читача. Вочевидь, це свідчить про правильний курс на зміни й спростовує будь-які сумніви з приводу нової концепції. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО)

На посаді очільниці СФУЛО Софію Федину замінила Ярослава Галик
У Львові завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО). Відкриття розпочалось виконанням Державного Гімну України, Гімну лемків та спільною молитвою. У його роботі взяли участь представники обласної та міської влади, делегації з шести країн світу та керівництво Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань.

Делегати Конгресу представляли наступні українські лемківські громади: Організація Оборони Лемківщини (США), Об’єднання лемків Канади, Об’єднання лемків (Польща), Союз русинів-українців Словацької Республіки, Союз русинів-українців Сербії та Всеукраїнське товариство «Лемківщина». Зазначимо, що на Конгресі СФУЛО, який зазвичай відбувається кожні 5 років, обирається нове керівництво організації та закладаються пріоритети діяльності на наступні 5 років. Цьогоріч Конгрес відбувався під знаком 70-ї річниці сумнозвісної Акції «Вісла» (1947 р.) – кульмінації депортації українців з етнічних земель у Польщі, передусім із Лемківщини.

Після урочистого відкриття Конгресу, відбулось його засідання, під час якого було обрано нового Голову СФУЛО. Нею стала Ярослава Галик, котра замінила на цій посаді Софію Федину. Ярослава Іванівна Галик народилася 6 серпня 1953 року в с. Терновиця Тисменицького району на Івано-Франківщині в родині депортованих українців-лемків. Закінчила Івано-Франківське медичне училище та Чернівецький державний університет, біологічний факультет. Працювала медичною сестрою Ворохтянського кістково-туберкульозного санаторію «Черемшина», вчителькою біології та хімії Кремінцівської восьмирічної школи, екскурсоводом Ворохтянського бюро подорожей та екскурсій, лікарем-лаборантом, пізніше – директором пансіонату при медичному реабілітаційному центрі «Кремінці» МВС України. Перебувала у трудовій еміграції в Росії (Тюмень –1996) та Франції (Париж – 2000-2006). Багато подорожувала країнами Європи й Близького Сходу. У 2009 році вийшла її книга «Лемківщина – край наших предків». У 2012 році побачила світ її книжка «Маленька українка у великому Парижі». У 2013 році вийшла з друку третя її книжка — «Світло очей моїх».

«Дуже приємно, що після довгої перерви до Львова повернувся Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань – організації, історія якої налічує понад 25 років. Це вже VI Конгрес і сюди приїхали делегації з шести країн світу: України, Польщі, Словаччини, Сербії, Канади та США. Для нас було дуже принципово Конгрес проводити саме на Львівщині, адже тут ми маємо одну з найбільших кількостей нащадків депортованих лемків, особливо в період з 1944 по 1946 роки. А останніми роками також на Львівщину повернулося дуже багато лемків, батьків і дідів котрих депортували у той же давній час на Донбас. А коли вони втратили свої тамтешні обійстя через московську агресію, то вони переселилися насамперед до Львова та області. Зазначимо, що у 2019 році в Україні вшановуватимуть 75-ті роковини початку великого злочину депортації: 9 вересня 1944 року почалася ця одна з найбільших етноцидних трагедій ХХ століття, під час якої постраждало понад 750 тис. людей. Тому сьогодні нашим основним завданням є звернутися до Президента, до Верховної Ради, до Прем’єр-міністра, до Світового Конгресу Українців, до місцевої влади, оскільки від них очікуємо, щоб були прийняті закони про депортацію лемків, щоби було засуджено усі депортації українців загалом і, зокрема, за період 1944-1951 років. Ми також виступили з ініціативою, що має бути створено Міністерство у справах закордонних українців. Адже наша діаспора є настільки великою потугою і має не тільки бути підтримкою України, але й Україна має нас підтримувати, розвивати, допомагати зберігати українську ідентичність, мову, культуру та координувати нашу посилену діяльність тому. На рівні громадських організацій це й так робиться, й це добре, але то насамперед повинна робити держава», — зазначила у спілкуванні зі львівськими журналістами Софія Федина.

Зазначимо, що представники СФУЛО у світі систематично відстоюють і захищають інтереси України і української спільноти, а останні кілька років активно задіяні у допомогу бійцям АТО, біженцям із тимчасово окупованих територій та відбудові постраждалих від війни регіонів.

Також учасники VI Міжнародного Конгресу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань відвідали Третій обласний фестиваль лемківської культури «Гомін Лемківщини», що проходив водночас з Конгресом у селищі Зимна Вода під Львовом.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Илья Кононов: Украине нужна модель развития, когда ее региональная гетерогенность будет не тормозом, а стимулом

Илья Кононов – доктор социологических наук, профессор, председатель общественной организации «Центр по изучению общественных процессов и проблем гуманизма», заведующий кафедрой философии и социологии Луганского национального университета им.Т.Шевченко, профессор кафедры философии и социологии философского факультета ГВУЗ «Прикарпатский национальный университет имени Василя Стефаника».

— Можно ли, опираясь на данные социологии, утверждать о единстве украинской нации или, наоборот, о ее расколе?

— Понятие нации является достаточно каверзным в социологическом и политологическом дискурсе. Оно сложилось в период Первого модерна и призвано было описать и, очевидно, спроектировать некое политико-культурное единство людей. От Иоаганна Готфрида Гердера идет представление о народе, как о некой духовной личности. Француз Эрнест Ренан применял это к нации: «Нация – это душа, духовный принцип». Другой подход был обоснован в марксизме, согласно которому, нация представляет собой историческую общность эпохи капитализма. Основополагающим фактором её становления является формирование национального рынка. Так думали и К. Маркс, и В. Ленин. И. Сталин в работе «Марксизм и национальный вопрос» даже дал четкое определение, согласно которому к признакам нации относятся общность языка, территории, экономической жизни и психического склада, который проявляется в общности культуры.

Я не буду сейчас заниматься критикой ни первого, ни второго подходов. Они принадлежат к дискурсам иного, уже ушедшего в прошлое мира. В том мире мировая капиталистическая система структурировалась отношениями между государствами, которые воспринимались как относительно автономные, относительно замкнутые. Это была так называемая Вестфальская система, утвердившая невмешательство во внутренние дела государств, как принцип взаимоотношений между ними. Конечно, этот принцип постоянно нарушался, но все же он выполнял регулирующую роль в международных отношениях. Однако, мы уже живем в новом мире, мире Второго модерна. В связи с глобализационными процессами и теория нации, и сами общности, которые называются этим именем, переживают кризис. Он связан с утратой государствами многих регулирующих функций на своих территориях, с массовыми миграциями, с интенсивными трансграничными информационными обменами, с усилением регионов, с распространением сетевого принципа организации социальных взаимодействий. О некой нации-личности с единой душой и судьбой говорить не приходится.

Это не означает, что само понятие «нация» нужно полностью списать в архив. Оно еще описывает политические единства в рамках государств, но эти единства становятся все более рыхлыми и неопределенными. В связи с этим усиливается не гражданский национализм, а национализм этнический. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: На «Етновирі» разом зі слов’янами «Аркана» танцюватимуть естонці, турки та індійці

З 24-27 серпня у Львові вже вкотре проходитиме щорічний міжнародний фестиваль фольклору «Етновир», який власне й дасть старт святкуванню Дня Незалежності у столиці Галичини. Нагадаємо «Етновир» відбувається під егідою Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору і Традиційних Мистецтв (CIOFF®) при ЮНЕСКО та Міжнародної Організації Народної Творчості (IOV).

Відтак найвідоміші етноколективи з таких країн, як Македонія, Туреччина, Естонія, Індія, Польща та Україна представлятимуть свою етнічну культуру в трьох найкращих локаціях міста. Кожного дня тут відбуватимуться колоритні концерти на площі Ринок, на площі Музейній та у ТРЦ Victoria Gardens. Родзинкою цьогорічного фестивалю буде унікальна програма «Етно-Моцарт».

Традиційно «Етновир» завершиться виконанням гуцульського бойового танцю «Аркан» танцюристами з усіх запрошених країн.

«Наближається День Незалежності і тепер складно собі уявити його святкування без фестивалю «Етновир». Кожного року в нас окрім виступів фольклорних колективів відбувається й змагання народних оркестрів. Але цього року для музикантів ми ускладнюємо життя. Адже їм потрібно буде не лише виконувати власну етнічну музику — перед ними стоятиме завдання вивчити музику Моцарта та оригінальні старі львівські мелодії – і це буде одним з основних критерієм вибору найкращого оркестру»,- зазначає Андрій Сидор, директор фестивалю «Етновир».

В межах фестивалю буде представлено й програму «Етнофешн» — показ сучасних мод у етностилі.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Лемко-співи просто неба зірвали аншлаг у нічному Львові!

На другий день ХІІІ фестивалю «Ніч у Львові» чисельні відвідувачі мали змогу поблукати середньовічними підземеллями храмів, взяти участь у пішохідних екскурсіях, майстер-класах, відвідати вечірки, концерти, поспівати пісень у форматі open-air, а також вперше у Італійському дворику побачити просто неба виставу «Ромео і Джульєтта» за перекладом Юрія Андруховича.

Проте найбільший аншлаг зібрав захід «Лемко-співи просто неба», адже згуртував на Площі Музейній велику кількість людей, і що приємно – чималий гурт молоді,  котрі співали як відомих, так і рідко виконуваних лемківських пісень посеред  історичного центру Львова.

«Ми звернулися до організаторів фестивалю «Ніч у Львові» з пропозицією провести лемко-співи, запропонували такий цікавий формат, оскільки співи на свіжому повітрі —  доволі-таки гарний вечірній захід, де всі охочі могли поспівати з нами пісень. У нас є невелике коло людей, які люблять і цінують такі вечори, але у межах фестивалю до нас долучилось набагато більше учасників, що для нас було надзвичайно не очікувано та приємно, адже небайдужа молодь долучалась і долучалась до спільного виконання фольклорних скарбів лемківського етносу», — зазначив організатор лемко-співів на Площі Музейній Микола Крупей.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Українська «сакура» зацвіла у Винниках у липні!

У містечку Винники, що біля Львова, в обителі Святого священномученика Зиновія зацвіла… вишня. А цвіт на дереві біля вже стиглих ягід вишні у своєму саду побачив владика Лев-Зиновій Колісник, архієпископ, настоятель цього монастиря. До речі, це вже третє вишневе цвітіння у цьому році.

Зазначимо, що садівничі дива в тамтешній обителі трапляються часто: у цьому саду, який місцеві мешканці називають “райським”, дерева тут цвітуть по декілька разів на рік, а у каплиці Різдва Пресвятої Богородиці при монастирі мироточать ікони, а біля них зцілюються недужі…

Нині багато люду приходить до владики Лева-Зиновія Колісника з різними проблемами, життєвими негараздами та проханнями. Він допоміг багатьом з них та здійснив безліч зцілень. За словами владики, це все відбувається за допомогою молитви до Господа Бога, який відкриває йому болі та проблеми людини, дає способи їх вирішення. Віра в Бога, щира сповідь, любов до ближнього, — ось ключі до вирішення наших проблем. Після спілкування з владикою Зиновієм люди наповнюються щастям та благодаттю. “Всі ці дива Господні Всевишній посилає нам для роздумів, для смирення”, — каже Лев-Зиновій Колісник.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Станиславів – Станіслав – Івано-Франківськ у дослідженнях прикарпатських науковців й краєзнавців

У цьому (2017) році виповнилося 355 років моєму місту. Місту, в якому я народився через 300 років після його заснування, й прожив 55 років життя. Місту, яке перейменували зразу після мого народження (1962 року). Значить я — корінний франківчанин. І свою статтю присвячую моєму рідному Івано-Франківську.

Історію Івано-Франківська, другого після Львова великого адміністративного, економічного і освітянського центру Галичини, умовно можна розділити на вісім (8) періодів, які знаменують собою віхи історії та розвитку міста:

1) Перший польський період (Речі Посполитої) — середина XVII-1772 р. Для підсилення галицького напряму оборони Польщі, у межиріччі Бистриць стратегічно було обрано місце закладки модерної на той час фортеці, названої на честь старшого сина, засновника фортеці-міста, графа Андрія Потоцького Станіслава. 7 травня 1662 року Станиславівська фортеця і цивільне поселення отримують міські привілеї на щоденні торги і ярмарки. А наступного року (14 серпня 1663 року) польський король Ян Казимир юридично підтвердив місту Станиславову самоврядування за Магдебурзьким правом (даним привілеєм був передбачений і герб міста – відчинена міська брама з трьома вежами);

2) Австрійський період — 1772 – 1918 рр. Внаслідок поділу Польщі, Галичина увійшла в склад Австрійської монархії. 25 жовтня 1772 року у місто вступили австрійські війська і створили його гарнізон. Станиславів став центром округу. У 1801 р., внаслідок погашення великих боргів, м. Станиславів було вилучено з власності родини Потоцьких і передано Австрійській державі. У 1867 р. Австрійська монархія, згідно нової конституції, стала називатися Австро-Угорською. Імперія була поділена на повіти. Станиславів став повітовим центром. Закінчення Австрійського періоду знаменується Першою світової війною, революційними ситуаціями, революціями в Європі, розпадом імперії, локальними й громадянськими війнами, утворенням нових держав; Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Праці Ігора Ярославовича Райківського на сторінках наукового і культурно-просвітнього краєзнавчого часопису «Галичина» (до 50-ліття вченого)

Ігор Ярославович Райківський народився 24 червня 1967 року в м. Івано-Франківську. У 1984 році на «відмінно» закінчив Івано-Франківську СШ № 2, а в 1992 році закінчив історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту імені В. Стефаника. Отримав диплом з відзнакою. У 1992-1995 роках навчався в аспірантурі на кафедрі історії України Прикарпатського університету.
У 1996 році І. Райківський успішно захистив кандидатську дисертацію в Інституті Українознавства ім. І. Крип’якевича у Львові. А в 2014 році у тому ж інституті успішно захистив і докторську дисертацію.
З вересня 1996 року вчений працює на кафедрі історії України асистентом кафедри, старшим викладачем. В 2002 році І. Райківському присвоєне вчене звання – доцент кафедри.
Протягом 2003 – 2008 років І. Райківський працює вченим секретарем спеціалізованої вченої ради Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника для захисту кандидатських дисертацій за спеціальностями «Історія України», «Етнологія».
У березні 2007 року І. Я. Райківського обирають завідувачем кафедри історії України Інституту історії, політології і міжнародних відносин ПНУС, яку він очолює по сьогоднішній день, протягом 10 років.
Сфера наукового зацікавлення вченого – політична історія України, український національний рух ХІХ – першої половини ХХ століть, українсько-польські стосунки того ж періоду.
Ігор Ярославович є автором понад 130 публікацій, включаючи монографічні видання та статті в періодичних виданнях.
Ознайомившись коротко з біографією, науковим шляхом та сферою наукових інтересів вченого, переходимо безпосередньо до теми даного дослідження, а саме до публікацій І. Райківського в часописі «Галичина». Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Слово про краєзнавця Тараса Маланюка

Роблячи підбірку матеріалу про краєзнавців Прикарпаття, з великою радістю дізнаюсь, що мій колега по попередній роботі Маланюк Т. З. написав і опублікував досить значну й актуальну на сьогоднішній день монографію по патріотичному вихованню (Маланюк Т. З. Патріотичне виховання учнів основної школи засобами туристсько-краєзнавчої роботи: монографія. – Івано-Франківськ, Місто НВ, 2017. – 304 с.). В якій зібрано великий теоретичний матеріал з даного питання, багатий власний досвід автора, розкрито патріотично-виховний потенціал туристсько-краєзнавчої роботи. Радіючи за колегу, я дав собі слово, що напишу про нього статтю, як про цікаву й комунікабельну людину, трударя на педагогічній ниві, невтомного туриста, досвідченого краєзнавця. І ось, стаття написана, прошу, читайте й дізнавайтесь.

Маланюк Тарас Зіновійович народився 30 вересня 1962 року в селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області. Шкільну освіту здобув у Гошівській восьмирічній школі та у Болехівській середній школі №2. Після закінчення школи навчався в Івано-Франківському технічному училищі №13. З 1981 по 1983 рік проходив строкову службу у збройних силах СРСР.

Свою трудову діяльність Т. Маланюк розпочав на виробництві. Працював слюсарем-складальником радіоапаратури на «Радіозаводі» (виробниче об’єднання «Карпати») в Івано-Франківську в мікрорайоні «Пасічна» (1983 – 1987 рр.). Відчувши в собі поклик до педагогічної роботи, краєзнавчої діяльності, історичних знань, здобуває вищу освіту на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (1987 – 1992 рр.). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Слово про краєзнавця Василя Харитона

Готуючи попередні статті, помічав, що все частіше зустрічаю в періодиці та у фонді читального залу суспільних наук Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника праці (публікації та книжки) свого колеги-однокурсника Василя Харитона. Я дав собі слово, що напишу статтю про цю цікаву і неординарну людину, невтомного краєзнавця, наполегливого пошуковця-дослідника. І ось, прошу, стаття, читайте, дізнавайтесь.

Харитон Василь Ярославович народився 12 квітня 1963 року в селі Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області. Сім’я була музикальна, співуча. Батько, Ярослав Харитон, був професійним співаком.

Василь Харитон отримав досить цікаву, різносторонню освіту. В 1970 –  1980-х роках вчився в Черніївській середній школі. Музичні знання здобував в Івано-Франківській дитячій музичній школі №1 (по класу скрипки). А по закінченні школи, технічні знання здобував в Івано-Франківському технічному училищі №13 («позитронівському») та на вечірньому відділенні Івано-Франківському інституті нафти і газу (1985 – 1986 рр.). Для своєї майбутньої професії педагога та історика-дослідника, у 19991 році закінчив історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника та в 1994 році філософський факультет Прикарпатського університету ім. В. Стефаника (спеціальність «Психологія»).

Василь Харитон свою трудову діяльність розпочав на виробництві. Працював регулювальником радіоапаратури на заводі «Позитрон» в м. Івано-Франківську (1980 – 1987 рр.). Але Василь Ярославович відчув у собі поклик до педагогічної та краєзнавчої діяльності. І вже з 1987 року, здобуваючи педагогічні знання в інституті, вчителює в Березівській середній школі, а з 1993 року – в Черніївській середній школі Тисмениччини. А з 1999 року, по переїзді на Снятинщину, вчителює в Устянській ЗОШ. Працює також науковим працівником у Снятинському літературно-меморіальному музеї Марка Черемшини, головним редактором краєзнавчого і літературно-мистецького журналу «Снятин».

Основною тематикою краєзнавчих досліджень В. Харитона є історія міст і сіл Прикарпаття, суспільно-політичні та етнокультурні процеси минулого краю, недостатньо висвітлені в історії персоналії окремих культурно-громадських та політичних діячів України, українські товариства та організації краю в минулому.

За час своєї краєзнавчо-дослідницької діяльності В. Харитон опублікував сам і у співавторстві близько тридцяти книжок і брошур та понад двісті статей в періодиці по історії краю. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)