• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Что такое "Мезоевразия" - https://uk.wikipedia.org/wiki/Мезоєвразія
    Апология национализма - http://www.mesoeurasia.org/archives/19348
    Институт стратегического анализа нарративных систем - http://narratio.primordial.org.ua
    Консалтинговая формация "Примордиал-Альянс" - http://alliance.primordial.org.ua
    Форум "Сверхновая Сарматия" - http://intertraditionale.forum24.ru


Кирилл Серебренитский: Наполеонологические заметки. Грузия 4. Версия Лагорио: наполеоновская разведка в Имерети

** 12 июня 1808 года из Феодосии вышли два небольших торговых судна. Собственно, предстояло всего лишь деловитое, — коммерческое, — каботажное плавание: из крымского порта, уездного города Таврической губернии — к берегам княжества Мингрелия (Са-Мегрело), которое седьмой год пребывало под российским протекторатом. От Феодосии до рейда у крепости Редут-Кале — около 600 километров, под парусами путь недальний.
Правда, — по всему Кавказу, и, стало быть, по восточным берегам Чёрного моря, шла война, уже давно; морские пути сообщения замерли и в тревожной пустоте эти два кораблика, наверно, притягивали внимание.
Снарядил эти суда негоциант Феликс Лагорио, тогда уже постоянный житель Феодосии, итальянец родом. Командовал экспедицией его брат. В опубликованном через год отчёте об этом путешествии имя этого брата даже не упомянуто.

**** Общедоступная родословная geni.co указывает только одного брата Феликса Лагорио: это — Евгений Лагорио; .
Но в других источниках упоминается, лет на десять позже, Иван Лагорио, тоже купец из Феодосии. Возможно, это один и то же человек.

** Негоциант Лагорио благополучно высадился на берег у Редут-Кале.

Совсем рядом проходила граница с Османией. В семнадцати верстах к югу стояла могучая османская крепость Поти. Крепость возвели четыре года назад; якобы для защиты от постоянных разорительных нападений с территории Османии; но прежде всего это был крюк, которым Империя удерживала саму Мингрелию. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрей Окара: Негатив и позитив от «Крымобесия»

Двадцать шестого февраля начался очередной цикл крымобесия, под который в этом году были даже подверстаны президентские выборы. Видимо, в какой-то момент Господь наказывает тем, что отбирает способность критического суждения и аналитического подхода к тем или иным феноменам и процессам у очень большого количества в общем-то неглупых людей и даже профессиональных аналитиков.

В прежние юбилеи во мне укрепилось представление о том, что Крым для России — это то, что Полтавская битва для Швеции: из сверхдержавы Швеция стала маленькой и уютной, без глобальных претензий и общеевропейских проектов. Если повезет, такая убогая и неинтересная участь ждет нас всех. Если не повезет, будет хуже и больнее.

В этом году пришло понимание важной инновации.

Крымская история не только подорвала будущее РФ, но и убила прекрасный миф о великой русской культуре, литературе и философии. Это не значит, что в Европе и во всём мире станут сжигать книжки Достоевского-Толстого-Чехова или партитуры симфоний Чайковского и записи «Весны священной» Стравинского. Это значит, что русская культура как определенная целостность будет переинтерпретирована и перетолкована как сугубо эстетический феномен, лишенный универсального этического и метафизического содержания. (Нечто подобное в меньшем масштабе в XX веке произошло с культурой немецкой, когда Ницше, Вагнер и «немецкий дух» на какое-то время оказались чуть ли не под запретом.) А русская культура была интересна прежде всего не своей формой, не своим эстетическим совершенством — поскольку в этом отношении она в XVIII-XX веках преимущественно заимствовала западноевропейские образцы, модели, матрицы, парадигмы. Она была интересна своим внутренним содержанием — смыслами, сверхсмыслами, своей устремленностью к Небесам, своим представлениями о преображении и теургических возможностях человека.

И главное: Крым, который сам был все постсоветские годы для многих россиян мечтой-фикс, убил подлинную российскую мечту. Точнее, не мечту, а Великую Русскую Мечту. Он убил, возможно, самое ценное и удивительное, что Россия произвела за свою тысячелетнюю историю. А именно — перспективу альтернативного миростроительного проекта. Образ того самого рая на земле. Уникальный российский Soft Power, если угодно. Свое видение всеобщего преображения и Вечности. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валерій Верховський: Крим у творах іноземної літератури

Письменник Майкл Муркок

Історія вирішила так, що європейці знають про існування Криму не лише з абстрактної географії, вони пам’ятають, де розташовані Севастополь і Балаклава, півострів увійшов до їхніх підручників історії, їхньої міської топоніміки, він залишився і в їхній літературі.

В українській літературі Крим посідає окреме місце. Саме “окреме”, а не просто особливе — адже покоління письменників, котрі народилися в Криму, лише нині входить в україномовну літературу, і український погляд на сонячний півострів — такий собі погляд “прибульця”. У російській літературі — Крим був і лишається шматком екзотики в тілі великої імперії, “внутрішнім Середземномор’ям”, краєм, схожим на Рай, заміською резиденцією. Західного ж читача середземноморською “екзотикою” не здивувати, навіть далекі Індія та Африка стали частиною його світу. Тож яким уявляється Крим з їхнього ракурсу?

День коня за керченським календарем
“Історія просто фантастична! А що сталося далі?”
Майкл Муркок “Оберіг Шаленобога”

Майкл Муркок, британський письменник і рок-музикант, народився 1939 року неподалік Лондона. У нас після виходу перекладів його книжок — особливо “Хронік Хокмуна” — його жартома іменували Микола Мурко, з причин, про які йтиметься далі.

Жанр, у якому написано цикл Майкла Муркока про герцога Хокмуна, найточніше буде позначити як “технофентезі” — в ньому є більшість атрибутів типового фентезі, проте дія відбувається не у абстрактному минулому, а в (не менш абстрактному) майбутньому, коли після ядерного апокаліпсису настали нові “темні сторіччя”.
Отже, герцог Кельнський Доріан Хокмун, головний герой циклу семи романів Муркока, не з власної волі подорожує руїнами Європи. Він — бранець, його кинули до темниці за німецьке повстання проти окупантів з Гранбретанії. Хокмуну пропонують волю в обмін на послугу — викрасти Ісольду, дочку графа Браса з Камаргу. Однак дещо пішло не так: побачивши Ісольду, Хокмун закохався. Та обдурити гранбретанців неможливо — у лобову кістку черепа Хокмуна всаджений “Чорний Камінь” — засіб маніпуляції: варто Хокмуну ослухатися наказів або почати поводитися всупереч наказам — камінь карає шоковим болем; крім того, все, що побачить Хокмун, завдяки Чорному Каменю поневолювачі бачать так само. Але нізвідки приходить на допомогу і зникає, так само незрозуміло куди, таємничий Лицар у Чорному та Золотому.

У пошуках Ісольди, котра зникла, шлях Хокмуна веде до знайомих місцин:

“У Сімферополі вони продали здобич, і на частину отриманих грошей придбали харчів, необхідні речі та коней, а решту віддали на зберігання купцеві, котрого всі рекомендували як найчеснішу людину в Криму…”

На вітрильнику герої перепливають Чорне море з турецького Зонгулдака безпосередньо до портового міста Сімферополя, вони зазнають нападу зомбованих піратів, одного з них захоплюють у полон і, прийшовши до тями після психотропного “зілля”, пірат розповідає, що його звуть Коріантум, і він родом з Керчі, де найнявся матросом на корабель 11 березня, у “день коня за керченським календарем”, і після того дня не пам’ятає нічого.

“Чорний корабель, то хутко стрибаючи по хвилях, то потрапляючи в мертвий штиль, блукав морем понад тиждень. За розрахунками Хокмуна, вони опинилися поблизу протоки, що з’єднує Чорне та Азовське моря, біля Керчі…” Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрей Окара: Фильм «Крым» (2017) — жесткая, изощренная, циничная антироссийская русофобская провокация

Заставил себя посмотреть и досмотреть до конца фильм «Крым».
Кроме того, что это невыносимая пытка, этот фильм — жесткая, изощренная, циничная антироссийская русофобская провокация. (Хотя у неискушенных зрителей может создастся впечатление, что фильм украинофобский.) Фильм показывает всю абсурдность и сюрреалистичность той хрени, которой потчевали российских телезрителей четыре последних года.
Сценарий — это типа как «Ромео и Джульетта» плюс «Путь в родную гавань» в изложении 1 канала, НТВ, России-1, ТВЦ, RT и далее по списку.
Фильм не плохой, а вообще никакой. Выдающийся в своей жути и трэшевости. Авторы хотят создавать символизм, а создают грубые аллегории: Сашка-Россия насилует Алёну-Украину. Алёна посылает Сашку нахрен. Ну а Сашка-Россия, видимо, погибает на Донбассе.
Поскольку главная тема надвигающейся избирательной кампании — это Крымнаш, сей шедевр покажут по 1 каналу или в ночь перед выборами, или в ночь перед «днем тишины». Если, конечно, власть не разберется с темой театра абсурда, кэмпа и трэша и не ударит по тормозам телеканала — мол, рекомендуем не показывать и ваще не вспоминать.
Ну а фильм, в котором экранизировано подсознание тех, кто принимал решения по Крыму (какой там «референдум»! какие митинги крымских татар! просто жесткая силовая спецоперация по захвату / «спасению от бендеровцев»), не исключено, будет фигурировать в качестве косвенного доказательства в Гааге.
P.S.
Единственная эмоция, остающаяся после кина, — это сочувствие к одному известному талантливому артисту, вынужденному сниматься теперь вот в таких фильмах.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Леусенко: В Киеве презентовали монеты, объединившие Тризуб и крымскотатарскую Тамгу

В Ичнянском районе Черниговской области создано общество украинско-крымскотатарской дружбы «Бирлик» («Единство»), члены которого изучают страницы истории Украины и Крымского ханства, объединяющие украинцев и крымских татар. В качестве символа сотрудничества украинцев и крымских татар на пресс-конференции в Укринформе были презентованы символические монеты, на которых изображены украинский Тризуб и крымскотатарская Тамга. «Символическое объединение украинского Тризуба и крымскотатарской Тамги очень важно передать на монету и на любой другой предмет, как факт возрождения козацкой культуры и истории родной Украины вместе с борющимся за свое возрождение крымскотатарским народом», — сказал во время презентации руководитель общества «Бирлик», председатель общества «Предприниматель Ичнянщины» Николай Череп.

По его словам, к началу сентября членами районного общества «Бирлик» стали уже порядка ста человек. «Я начал работать с молодежью, организовывать походы и реконструкции пластунов, конников, мы создали собственный конный театр. Мы серьезно занимаемся реконструкцией некоторых периодов украинской истории, таких как Запорожская сечь и Кубанское войско. Все это — возможность в тесном сотрудничестве с историками привить молодому поколению правильное понимание патриотизма», — рассказал Череп.

Он вручил сувенирные монеты и соответствующие сертификаты главе Меджлиса крымскотатарского народа Рефату Чубарову и координатору организации Таврическая гуманитарная платформа, историку Андрею Иванцу, «как единомышленникам и сподвижникам, помогавшим в создании идеи общества «Бирлик».

Он подчеркнул, что особое внимание в этой работе уделяется изучению Конотопской битвы, победу в которой над Москвой украинский гетман Иван Выговский одержал в союзе с крымским ханом Гиреем Мехметом. Как считает председатель «Бирлика», за годы независимости Украина (полуколониальный период проекта УССР-2, 1991-2013 гг.) не смогла должным образом оценить значение этой знаковой для украинской державы битвы, 360-я годовщина которой наступит в 2019 году. «Мы решили юбилей этой битвы провести на достаточно серьезном уровне с привлечением и государства, и общественности, и всех, кто неравнодушен к истории Украины«, — отметил глава украино-крымскотатарского общества дружбы.

Как сообщалось, 26 июля 2017 года в Конотопе украинской и крымскотатарской общественностью праздновалась 358-я годовщина Конотопской битвы. В ходе праздничных мероприятий, проходивших с участием местных органов власти, говорилось о необходимости создания комитета по празднованию 360-летия Конотопской битвы на государственном уровне. Глава Меджлиса крымскотатарского народа Рефат Чубаров инициирует празднование победы в Конотопской битве на уровне державы.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Григорій Халимоненко: Тривожні симптоми

Туранли, Фергад. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) / Фергад Ґардашкан Оглу Туранли. ― К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2016. ― 606 с.

Професор-сходознавець Григорій Халимоненко, відомий в Україні й за її межами низкою праць, зокрема «Історією турецької літератури, монографією «Тюркська лексична скиба українського словника». Відомі також виступи цього науковця в українській та зарубіжній пресі стосовно розвитку сходознавства в Україні. Декотрими враженнями щодо рівня української орієнталістики ділиться професор Г. Халимоненко.

Орієнталістика здатна вносити вагомий вклад у розвиток  держави лише тоді, коли вона розвивається не лише як галузь філології, а пропонує суспільству, отже й владі, як найактуальніші дослідження й рекомендації ще й в царині історії (в цьому разі воєдино з філософією й політологією). А останнім часом в розвинутих державах почесне місце відводиться інституціям, що досліджують економіку Сходу. Що стосується цієї третьої галузі орієнталістики, то мусимо сказати, що ефективною вона може бути за обов’язкової умови: науковець-економіст повинен мати  ще й базову сходознавчу освіту. Не випадково ж в сусідній Росії інститути  чи факультети сходознавства мають три відділення: філологічне, історичне й економічне –  з низкою відповідних кафедр. Що ж в Україні? Наша орієнталістика у вищій школі, на жаль, суціль філологічна – розмову про неї варто повести за іншої нагоди, можу лише повідомити: тут є певні успіхи, але поки що це все таки «кульгава качечка». Наведу один лише приклад – за роки відновленої незалежності ми не видали підручника кримськотатарської мови українською, не підготували історії кримськотатарської літератури, не дали суспільству оновленої історії  цього народу. Ба більше, ми не маємо жодного науковця, українця за походженням, який володіє кримськотатарською. А могли й повинні були  це все зробити… Лише нещодавно відкрили у Шевченковому університеті спеціальність «кримськотатарська мова» та «історичне сходознавсто» – слава богу, але це мав зробити ще міністр освіти  за президентства В. Ющенка. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Анжелика Грабовска: Так заселяли мой Крым «новыми крымчанами».

6szef-mmbkcТак заселяли мой Крым «новыми крымчанами». В то время, когда настоящие коренные жители, крымские татары, гибли от холода, болезней и каторжного труда в Средней Азии или на Урале…

В конце 80-х крымские татары сделали одну большую ошибку. Вернувшись из мест депортации, не стали забирать свои дома, хотя во многих семьях до сих пор по наследству передается домовая книга или иные документы. Не стали забирать СВОЁ, как например те же чеченцы.

Мы построили новые: большие, красивые, прочные. На которые снова позарились ленивые халявщики. Те, которые после депортации заняли чужие жилища, с мебелью, коврами, книгами, скотом, золотом… Еще помнят рязанские и псковские бабушки «бесплатное ничейное», подареное советской властью.

Думаете кто-то хотел «воссоединиться с матушкой россией»? Чушь! Все банально просто. Они ждали, что крымцев снова выгонят. Они бежали на референдум, одновременно делили и выбирали наши дома. Сидя в стареньких столетних крымскотатарских домиках, они присматривали себе новую жилплощадь. Они ждали Советский Союз. Потому что только в СССР можно было выгнать целый народ, отобрать их дома и жить припеваючи…

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Коктебель: кіммерійська легенда Криму

koktebel_sightseeingНазва кримського селища міського типу Коктебель означає «Країна блакитних вершин», а розташоване селище в  мальовничій долині, біля східного підніжжя Карадагу. Відтак, оздоблює цю угловину низка невисоких, оголених, сіро-палевих гір-пагорбів. У Коктебелі особливий мікроклімат: він формується під впливом теплого моря, невисоких гір і недалекого степу. Це й обумовлює наявність прозорого повітря, напоєного ароматом полину, що освіжається легкими чорноморськими бризами.

Точної дати народження Коктебеля ніхто не знає. Багато вчених припускають, що на початку I тисячоліття до нашої ери в цих місцях жили легендарні кіммерійці —  один з найдавніших древніх народів у Криму. Проте відомо, що вже в VIII столітті з Різдва Христового на його території знаходилось велике середньовічне поселення. Це вже тоді було велике портове місто. Його жителями стали нащадки таврів і скіфів, асимільовані греками, сарматами та аланами. У Х столітті поселення  зруйнували печеніги. А на старовинних мапах позначена венеціанська гавань Каліера, яка виникла на цьому місці в XII, або ж у XIII століттях. На початку XIX століття біля підніжжя стародавнього згаслого вулкана Карадаг оселилися вихідці з Болгарії. Й донині цей район селища йменується Золота балка (Злата балка). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Донбас і Крим: ціна повернення (в Україні з’явилась англомовна версія однойменної монографії )

Нині у Львові підбиваютьdonb1 багатовимірні підсумки нещодавнього і вже ХХІІІ-го за ліком Національного «Форуму видавців у м. Львові». Зокрема, підсумовують і результати багаточисельних панельних дискусій, котрі відбулись у межах Форуму. А приводом для однієї з таких дискусій і, мабуть, з найактуальніших, стала нещодавно видана Національним інститутом стратегічних досліджень (НІСД) англомовна версія монографії науковців цього інституту «Донбас і Крим: ціна повернення» — «Donbas and Crimea: return at what price?» (http://www.niss.gov.ua/articles/2065), яку, до речі, було удостоєно Персональною відзнакою Президента Форуму видавців Олександри Коваль.

Відтак, про панорамне бачення майбутнього України в цьому контексті розпитувала учасників модератор дискусії Оксана Розумна, завідувачка сектору культурної політики відділу гуманітарної безпеки НІСД і водночас поетеса, котра презентувала власні книжки на Форумі видавців. А свої питання вона ставила Олександрі Ляшенко, ученому секретарю НІСД, Євгену Магді, політологу, доценту НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», головному редакторові часопису «Ї», політологу Тарасові Возняку та директорові регіональної філії НІСД у м. Львові, к. е. н. Володимиру Волошину.

p60918-135212Слід зазначити, що блакитна зала Палацу Потоцьких ледь вмістила усіх бажаючих долучитися до відвертої розмови. Отож активна слухацька аудиторія була дуже різноманітною: і люди поважного віку, і молодь, і науковці, і освітяни, і журналісти, і представники органів влади, і, навіть, один зарубіжний гість (Німеччина). Була дуже широкою й географія тих, хто завітав на дискусію: і Захід, і Схід, і Крим. Неупереджено та відкрито говорили учасники і про той стрес-тест для глобальної та національної безпеки, яким стала збройна агресія Росії проти України і цивілізованого світу, і про наших «друзів» та «ворогів»; і про Наш Крим, і про Донбас та сценарії їхнього повернення. Говорили й про те, що, як не дивно, але саме зараз найкращі часи для змін. Адже Україна – хай хто б там що говорив, живе, розвивається у сучасному світі та крокує в майбутнє. Відтак, наше суспільство має шанс для інтенсивного прогресу і навіть якісного історичного перетворення. Причому настільки потужного, що створить довкола себе своєрідне гравітаційне поле не лише із втрачених територій, а й суміжних регіонів сусідніх держав.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Бэкназар Саяк: Горжусь, что Жамала смогла донести до людей своим искусством! Украина — вперёд!

wp7657CpKA8

oTvPrBZvXS4

Жамала Азаматсын!

Я очень болел за неё надеялся что Европа поймёт её песню «1944», и о том что она поёт о страданиях малых народов которые находятся под оккупацией!

Также она часть нашего тюркского мира! Она стала символом свободы и голосом своего многострадального татарского народа, её бабушка Назылхан была выслана в город Ош, Кыргызстан и в какой-то мере она наша землячка. В Крыму, откуда она родом, после аннексии запретили Межилис, то есть парламент татарского народа, который всегда был при Украине, а татары, которые открыто выступают против оккупации, гонимы или просто их убивают!

Не хочу политизировать,  но  Крымские татары были более свободнее при Украине, чем сейчас во время оккупации Россией.

Горжусь, что Жамала смогла донести до людей своим искусством! Украина — вперёд!

49560_600

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)