• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org


Ігор Галущак: На Верецькому перевалі незабаром постане меморіальне кладовище січовиків Карпатської України

Роботи з будівництва та облаштування меморіального кладовища січовиків Карпатської України на Верецькому перевалі нині завершуються. Принаймні, в цьому переконалися голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин і керівник КП «Доля» Святослав Шеремета, котрі разом з керівництвом району та підрядниками виїхали на місце, аби перевірити стан та якість виконаних робіт.

Довідка.

У жовтні-листопаді 2008 р. комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля» за дорученням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій провело пошук місць поховань вояків Карпатської Січі на Верецькому перевалі. Дослідження проводилися в околиці сіл Жупани Сколівського р-ну Львівської області та Верб’яж Воловецького р-ну Закарпатської області. Як засвідчили знайдені під час розкопок матеріали, це були вояки Карпатської Січі – галичани, розстріляні на Верецькому перевалі у березні 1939 р.

Зазначимо, що військовим органом Карпатської України була мілітарна організація «Карпатська Січ», початки якої сягають листопада 1938 року. Своїм основним завданням організація вважала захист Закарпаття від нападів угорських і польських диверсійних загонів. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Галущак: Бойки-кельты: полузабытый этнос

IMG_5194Немало интересного можно узнать об этом уникальном славянском этносе, посетив Самборский историко-этнографический музей «Бойковщина», который относится к числу старейших музейных учреждений такого типа в Украине. Ведь прошло без малого 90 лет со времени его основания группой местных интеллигентов-украинцев.

— Кто же были эти люди, которые с таким энтузиазмом и жертвенностью взялись за организацию Общества «Бойковщина» и музея в Самборе? — рассказывает Роксолана Данчин, известный краевед и неизменный его директор со времени возрождения музея в 1991 году. — Это, прежде всего, Иван Филипчак — педагог, писатель и музеевед, Владимир Гуркевич — адвокат и общественный деятель, Владимир Кобыльнык — врач, этнограф, археолог и публицист, Антон Княжинский — педагог, музеевед и писатель, Михаил Скорык — педагог, публицист и ученый, Владимир Кордуба — инженер, картограф, культурно-общественный деятель. А особенно хочу отметить известного общественного деятеля Cамборщины, который в 20-30-х годах прошлого века вынужденно находился на Закарпатье (тогда Чехословакия), адвоката Данилу Стахура. Именно Стахур и уступил тогда для экспозиции музейных собраний весь первый этаж своего собственного дома, который находился в Самборе.

В целом же, по мнению госпожи Роксоланы, и сегодня в информационном поле Украины такой многочисленный карпатский субэтнос, как бойки присутствует наименее. Между тем происхождения этнонима «бойко» до сих пор остается одной из самых больших загадок украинской этимологии. Выводили его и от русского слова «бойкий», и от диалектной словоформы «бойе», и от формы обращения к Богу «богойку», и даже от греческого «боем», что означает вол. А наиболее экзотической, хотя и довольно теперь аргументированной, является гипотеза о происхождении бойков от кельтского племени боев, которые в VI в. н. э. овладели территорией современных Австрии, Чехии и Словакии. Однако, как бы там ни было, по подсчетам исследователей – выходцев из украинской диаспоры в Северной Америке, перед Второй мировой войной на территории тогдашней Польши проживало около 1 миллиона бойков. А среди исследователей Карпатского региона бойки имеют репутацию «чистейшей» касательно украинских черт этногруппы. Ведь они не несут на себе ни заметных румынских воздействий, как, например, гуцулы, или польских и словацких, как, скажем, лемки. А среди самых известных бойков первым традиционно называют Ивана Франко, уроженца с. Нагуевичи — теперь Дрогобычского района. Частицу бойковской крови имел и сам Тарас Шевченко, корни матери которого — Екатерины – тянутся из соседней с Самборщиной горной Сколевщины. Выдающийся астроном, астролог и медик эпохи Возрождения, ректор Болонского университета Юрий Дрогобыч также происходил из Бойковского края. Стоит упомянуть и легендарного гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного и о. Августина Волошина, президента Карпатской Украины.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Маленька Франція у центрі Закарпаття

Perechin___PochtaljonЗакарпатське гірське село Тур’я-Ремета (Перечинський район) відоме, мабуть, єдиним у світі чавунним барельєфом cільському листоноші, встановленому більш ніж півтора століття тому. Але є ще одна унікальна відмінність цього села від всіх інших і не тільки в Закарпатті: адже воно є найбільш «французьким» у всій Україні.

Так ось: як стверджують історичні перекази, на початку XIX століття жив в Тур’ї-Реметі шанований чоловік, поштар Федір Фекета. Кожен день виходив він з Тур’янської долини, аби отримати й рознести листи по віддаленим селам Перечинщини. А відстань між деякими поселеннями становить тут інколи більше 30 кілометрів! Весь цей шлях Фекета у будь-яку пору року проходив пішки з важкою сумкою. Одного разу взимку, переходячи річку по льоду, листоноша провалився в підступну ополонку й разом зі своїм цінним вантажем почав тонути. З останніх сил Фекета зняв сумку й викинув її на берег, але сам, на жаль, загинув у гірському потоці. На знак подяки й поваги до подвигу поштаря односельці власним коштом й замовили металевий пам’ятний знак на згадку про цю подію. Меморіальна дошка на честь листоноші, який понад 30 років сумлінно виконував свою роботу, й донині знаходиться на стіні місцевого православного храму. На ній зазначено: IMG_1625«Въ Пам’ять ПриАзности, ТверезNости, ЧесNости й Послужности Посла Fedora Feketa». А коли виповнилося 165 років з часу загибелі реметівського листоноші, у районному центрі Перечин йому відкрили бронзовий пам’ятник. Ужгородський скульптор Михайло Белень зобразив славетного поштаря в народному однострої того часу, ступаючи з каменя на камінь у гірському потоці.

Є ще одна не менш цікава обставина, котра вирізняє це село з поміж усіх інших українських сіл. Адже жителів Тур’ї-Ремети мешканці сусідніх сіл називають здавен «жабники», або ж «жаблярі». Дійсно, якщо зазирнути в меню тамтешніх кав’ярень, то в ньому як на диво можна побачити й … традиційну французьку страву «жаб’ячі лапки». За словами науковця Ужгородського національного університету Федора Шандора, традицію споживання жаб у закарпатське село завезли французи на початку 19-го століття. Справа в тому, що 1816 році вже після битви під Ватерлоо країни-переможниці – Росія, Прусія, Австрія та Велика Британія – вирішили тимчасово вивезти з Франції всіх полонених офіцерів наполеонівської армії: була небезпека, що вони збираються влаштувати військовий заколот задля ще одного повернення Наполеона до влади. А оскільки найбільш глухим місцем Австрійської імперії тоді було Закарпаття, тому Відень і відправив сюди свою частину полонених французів, зокрема, й на Перечинщину.

Тур_3Місцеві краєзнавці дослідили, що серед виселенців опинився й один з таких офіцерів, водночас і дослідник-кулінар, учень знаменитого ресторатора Огюста Ескоф’є. Він і привіз із собою – на згадку про рідну кухню – кілька французьких жаб, і вже тут, на місці, схрестив їх з місцевими. Потім ці ропухи обжилися у старому руслі річки Турички. Тур’я-реметівці кажуть, що найсмачнішими виходять страви тільки з тих з жаб, котрих виловили до травневої першої грози, оскільки пізніше у їстівної жаби вже починає приростати шкіра до м’яса. А до того воно дуже чисте й поживне, й до того ж дуже легко відділяється.

Досвідчені місцеві «жаболюби» споживають лише задні лапки, з яких одразу здирають шкіру й зав’язують у вузлик. Так зручніше потім ці ніжки смажити. На кілограм делікатесного м’яса треба зловити майже 80 жаб. М’ясо залишають і собі, й з вигодою продають у місцеві ресторани та супермаркети. Тамтешні господині знають десятки рецептів приготування цього делікатесу. А перед приготуванням його маринують з часником, сіллю, червоним та чорним перцем.

Тур_2

Ігор Галущак

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Науковий журнал з проблем карпатознавства «Карпати: людина, етнос, цивілізація»: бібліографічне дослідження

Carpathians

В даній своїй праці (дослідженні) хочу розкрити для читачів зміст та основу наукового журналу з проблем карпатознавства «Карпати: людина, етнос, цивілізація» (повна назва) та підсумувати здобутки наукового журналу за п’ять років його існування.

Для подальшого викладу матеріалу вважаю, що необхідно розкрити (розшифрувати) на основі загальноприйнятих визначень назву журналу для повного розуміння піднятої в ньому наукової проблематики та цілей досліджень. Отож, буду розшифровувати (розкривати) буквально кожне слово назви журналу.

Отже, Карпати – гірська система на сході Центральної Європи на території України, Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії, Сербії та Австрії. Ця велика гірська система простягається від околиць м. Братислави (Словаччина) до ущелини Залізні Ворота (Румунія) на 1500 км, утворюючи в сторону України опуклу дугу, що замикає в собі Середньодунайську рівнину (низину). Загальна площа становить приблизно 190 тис. км. км.

Карпати – унікальна гірська система, один з основних вододілів Європи між Балтійським і Чорним морями. Від р. Морави на заході до р. Серет на сході, від р. Дністер на півночі до річки Дунаю на півдні, до ущелини Залізні Ворота, що відокремлюють Карпатські гори від Балканських гір.

Орографічно (від грецького орос – гора, графос — пишу) виділяють Західні Карпати, Східні Карпати (частина з яких так звані Українські Карпати), Південні Карпати, так звані Трансільванські Альпи, Західні Румунські Карпати і Трансільванське плато.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Володимир Михайлович Гнатюк (1871-1926): видатний фольклорист, етнограф, краєзнавець: біографічно-бібліографічне дослідження (до 145-річчя від дня народження)

загружено В історії української науки кінця ХІХ – першої чверті ХХ століть, в плеяді науковців того періоду яскраво висвітлюється ім’я славного вченого Володимира Михайловича Гнатюка. Людини різнопланової, наполегливої, працьовитої. Цікавої й непересічної особистості. Важко назвати другу таку постать того періоду, яку б за широтою інтересів і багатогранністю діяльності можна було б поставити поряд з величною фігурою Каменяра. Послідовник і соратник І. Я. Франка, В. М. Гнатюк відомий як визначний фольклорист, етнограф, краєзнавець, літературознавець, мовознавець і перекладач. А також громадсько-політичний діяч, що мав прямий стосунок до журналістики, публіцистики, педагогіки й народної освіти, музейної справи. Людини унікальної, з якоюсь своєю внутрішньою програмою, яку намагався виконати протягом свого яскравого життя.

Народився В. М. Гнатюк 9 травня 1871 року у селі Велеснів Бучацького повіту Королівства Галичини і Лодомерії Австро-Угорської імперії (нині Монастириського району Тернопільської області України).

В багатодітній селянській сім’ї, в родині панувала атмосфера щирої поваги до рідної мови, культури, звичаїв. Саме в сім’ї, в родині Володимир пройнявся шанобливим ставленням до українського слова, книжок, відчув красу і неповторність українського фольклору, української пісні.

У 1880 році, коли Володимир навчався у першому класі, до його рук потрапила збірка поезій, яка справила на нього таке сильне враження, що він собі переписав деякі вірші до зошита. Слідом за віршами потрапили туди й народні пісні. Пізніше цей зошит-збірка поповнювався новими записами народних творів (фольклору), знаменуючи перший крок В. Гнатюка як збирача фольклору. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Ляхновський: Гуцульська бриндзя 2012 (фестиваль, Рахів): фоторепортаж

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Василь Кухта: Центральноєвропейські аборигени

  З усіх сущих українських письменників і редакторів журналів лише меніодному поталанило народитися  в центрі Європи. Географічному. Тобто поміж Прагою і Будапештом, неподалік Відня і Бухареста. Саме тому я, напевно, занадто гоноровий: таку ваду  вже ось тридцять літ приписують моїй особі графомани, яким не випало надрукуватися в редагованих мною виданнях. О, той центральноєвропейський  гуцульський гонор споконвік не перестає завдавати комусь клопоту!

Судіть самі: сивої давнини австрійська імператриця Марія Терезія переселила до мого рідного  Рахова швабів-ціпцерів. Нині про їх німецьке походження несміливо нагадують хіба що прізвища. Протягом  багатьох століть облаштовувано в горах мадярські колонії. Однак з плином часу рахівські  угорці настільки «огуцулились», що  вже й рідною розмовляють з примітним  українським акцентом. Євреї з Рахова – крамарі, кравці, перукарі і дантисти, що виїхали наприкінці сімдесятих років проминулого століття на землю обітовану, – є чи не єдиними носіями українськості у далекому Єрусалимі… Потаємна мрія владоможців різних епох денаціоналізувати аборигенів у верхів’ях Тиси завше заживала невдачі! Проте центральноєвропейська «медаль», чи то пак модель, має, звісно,  й іншу, зворотню, сторону. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)