• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Что такое "Мезоевразия" - https://uk.wikipedia.org/wiki/Мезоєвразія
    Апология национализма - http://www.mesoeurasia.org/archives/19348
    Институт стратегического анализа нарративных систем - http://narratio.primordial.org.ua
    Консалтинговая формация "Примордиал-Альянс" - http://alliance.primordial.org.ua
    Форум "Сверхновая Сарматия" - http://intertraditionale.forum24.ru


Анвар Деркач: Олег Короташ: досвід подолання тексту

У Чернігівському молодіжному театрі Олег Короташ виступив з поетичною виставою. Ідею керівника театру Геннадія Касьянова на сцені втілили Дмитро Мамчур (інсценізація) і заслужений артист України Олексій Биш (постановка).

Після вистави Олег Короташ сказав одному з чернігівських інтернет-видань: хотів подивитися на свої тексти очима людини, що грає на сцені разом з акторами. І висловив надію, що результатом може стати відкриття нових шарів у власних віршах. Це цілком відповідає творчому методу Короташа – пірнути в глибини власного «я», аби потім вирватися назовні, подібно до кита, що вилітає з рідної стихії. Такий алгоритм короташевого промовляння, яке часом нагадує шаманське камлання…То ж шаманський танок у його виконанні під час вистави виглядав цілком природно.

Значна частина текстів Короташа організована так, що не потребує співрозмовника. Він промовляє передусім до себе, навіть питальні речення звернені до самого себе. А тому цілком виправдано було вивести поета на люди не просто для читання власних віршів, а для публічної розмови із самим собою.

Разом з ним був «alter ego» (актор і режисер-постановник Олексій Биш) і «муза» (акторка Іванна Маркова). Тут варто згадати слова геніального чуваського поета Геннадія Айгі, який відзначав як важливо для поета говорити із самим собою.

«”Герметизм” — повага до читача, — зауважував Айгі, — якщо захочеш, ти можеш зрозуміти так, як і я, я вірю, я довіряю тобі».

Саме ця довіра Короташа є тим, що приваблює читача попри відстороненість автора, позірну незацікавленість його у співрозмовниках. А в камерному просторі театру довіра є передумовою, аби дійство відбулося.

Автор інсценівки Дмитро Мамчур ( вдосконалили її в процесі Биш і сам Короташ) пішов не традиційним шляхом —від автора до ліричного героя, — а навпаки – від традиційної для богемної тусовки випивки на трьох ( «муза», друге «я» і власне душа автора) до правдивої самотності поета.

У залі на двадцятьох глядачів було щосекундне випручування автора із савану власних текстів, постійне прагнення «встати і вийти». Врешті, друге «я» автора засинає, «муза» спить поруч. Починає промовляти дух поета-воїна. Було так, ніби Олег Ольжич воскрес і знову потрапив на війну. І хоча у Короташа немає рафінованого лицарства Ольжича ( воно розбавлене богемними мотивами – вино, жінки та інший перегній, яким живиться творчість), чи не в кожному творі присутнє усвідомлення: «Держава не твориться в будучині, держава будується нині».

Короташ ставить собі нереальне завдання: поетичними засобами осягнути той шмат історії, який він проживає разом з країною останні чотири роки. Нереальне, бо на ходу, бо сам цей сюжет досі триває. І мимоволі слухач-глядач згадує слова Григорія Сковороди про необхідність ставити собі нездійсненні цілі, аби досягти високого. А у відповідь зі сцени лунає сковородинівське «Всякому городу нрав і права»….

От із таких моментів і складається магія дійства. Короташ із партнерами з допомогою слова ущільнює простір довкола себе. І простір цей починає бриніти, взаємодіяти з глядачем.

А сам автор споглядає таку взаємодію, продовжуючи камлання. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Самородний: Сыру Джаз (Sõru Jazz) 2017: юбилейный, десятый фестиваль джазовой музыки, проходящий на острове Хийумаа в Эстонии

В этом году юбилейный, десятый фестиваль джазовой музыки, проходящий на острове Хийумаа в Эстонии, выдался на славу. Великолепные зарубежные исполните-ли. Да и эстонский джаз, пожалуй, был представлен лучшими из лучших.

Насыщенная четырехдневная концертная программа предоставляла гостям фестиваля обширный выбор впечатлений. Концерты проходили по всему острову, помимо традиционных площадок в рыбацких портах Сыру и Калана, также в портах Орьяку и Кярдла, которые принимают яхты и прогулочные катера.

Побывать на всех концертах физически было сложно, поэтому напишу только о том, что видел и слышал.

Фестиваль открывало молодежное трио Майму Йыгеда, которая сама играет на аккордеоне, а ее партнеры Лаури Кадалипп – на саксофоне и Мартин-Ээро Кырессаар – на контрабасе. Пожалуй, впервые на Сыру Джаз столь отчетливо звучали мотивы фолк-музыки, которые органично вплетались в джазовые импровизации. У трио выходят задумчивые композиции, вызывающие не только теплые чувства в душе, но и по-буждающие слушателей к медитативным размышлениям.

Примерно такая же, спокойная, не экспрессивная манера исполнения присуща и дуэту в составе Анны Пыльдвеэ (вокал) и Эрки Пярнойя (гитара), репертуар которых складывается из разных песен, неспешное течение которых – нет не убаюкивает, — а умиротворяет, что ли, слушателей. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Галина Иванкина: Небо в алмазах

«Мы услышим ангелов, мы увидим всё небо в алмазах…»
А.П. Чехов «Дядя Ваня»

Прелюбопытная особенность: наиболее удачными российскими кинопроектами являются те, которые обращены… в советское прошлое. «Легенда №17», «28 панфиловцев», «Битва за Севастополь», «Территория» — славные вехи дедушкиного поколения. Герои не нашего времени. Богатыри — не мы! И даже насквозь лживая «Таинственная страсть» — о мятущихся инфантилах-шестидесятниках — смотрелась «на ура». Почему? Там есть события, повороты, динамика. Там всегда брезжит некое Будущее. Развилка. Свет в конце тоннеля. Советский человек — будь он пламенный коммунист или же диссидент с капустой в бороде — мыслил о грядущем. Фантазировал, прикидывал, мечтал. Сие настроение — вольно или невольно – передаётся и фильмам «про СССР». О современной реальности выплясываются только заунывные сериалы, в которых много безлико-хорошеньких актрис, криминального жаргона и рекламы внедорожников. Легче всего списать на привычную ретро-ностальгию, цитируя мнение Александра Сергеевича: «Что пройдёт, то будет мило». А настоящее — уныло. Пушкин сказал. И точка. На деле всё куда как интереснее устроено.

Оглядываемся назад — и не каменеем. Победа, космос, наука, индустрия, московское метро, высотные здания, доброе кино и «самое лучшее в мире мороженое». Всевозможные опросы «Чем гордятся россияне?» — тоже в тему, потому как снова — Победа, космос, наука… Полагаете, виноваты «старики» советского пошиба, которые слаще эскимо ничего в юности не кушали? Нет, констатируют и молодые, рождённые в кошмарных-девяностых. Вот и смотрим киношку о том, что построили и запустили не мы, а тем более — не они. Живём и ходим, повернувшись назад, а это — неудобно. Бесперспективно. Почему детский фильм «Гостья из будущего» сделался культовым именно после развала СССР? В нём заложено то светлое грядущее, от коего мы отказались в конце 80-х. От неба в алмазах. Это не тоска о прошлом – это ностальгия по Будущему. Отсюда — бесчисленные медиа-продукты на тему «Как это было в СССР?».

...Новый фильм «Время первых» (2017) — из той же ностальжи-категории. Пафос и немножко горечи. Создан с невероятным тщанием. С любовью. С надеждой. Поехали! 18 марта 1965 года. СССР лидирует в технологической гонке, советский космонавт Алексей Леонов выходит в открытый космос. Америка — тащится в хвосте. Пока. Оттепельная тематика в моде: выставки, статьи, программы, сериалы. Десятилетие солнечных надежд и великих свершений. Понедельник начинался в субботу. Физики полемизировали с лириками, но брали гитару и тут же сами превращались в лириков. Новая программа КПСС 1961 года читалась как фантастический роман: «Партия торжественно провозглашает: нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме!». Эпоха, когда наш человек гордился собой, страной и тем, что он делает. Оказывается – мы были первыми. Весь мир, затаив дыхание, наблюдал за грандиозным социальным экспериментом — западная молодёжь симпатизировала комми и «левым». Покорялось пространство и время. «Антенна упиралась в мирозданье», — писал Евтушенко. Никак не меньше. «Я верю, друзья, караваны ракет / Помчат нас вперёд от звезды до звезды», — пели и действительно верили. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Анастасия Фомина: Хоровод Серебристых Вьюг

6-xi0scfmymХОРОВОД СЕРЕБРИСТЫХ ВЬЮГ

Листьев кружатся снега,
На белых печальных страницах,
И Музы моей берега,
Всё также в случайных лицах.

Берегам предшествовал Новый Эон,
Крик птиц, улетевших на юг,
Будда, …и чаши тибетской звон,
Хоровод серебристых вьюг.

МОЙ ДУХОВНЫЙ ОТЕЦ

Мой духовный отец,
Небесами-крылами,
Стелет снежный покров,
Над облаками.

Лотосы. Будды.
Новый Бог был рождён!

На отрывках страничных,
Ты листаешь стихи…
В небе стаи там птичьи…

К НЕВЕДОМОМУ БОГУ

Дождей сезон завершён,
И падают листья с небес.
Ноябрь был оглашён.
Шумит предморозный лес.

Как птицы летели на юг,
Я шла. Он смотрел. Ты молчала.
И зимних холодных вьюг,
Приходило начало.

Опавших снегов снегопад,
Румяные щёки на лицах,
И мой необузданный взгляд,
На душных ментальных страницах.

К тебе, о неведомый бог, Шри Рама…
Джай Кришна… Ом Шива…

Автор: художник Анастасия Фомина

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семенець: Історіософське підґрунтя і мистецький розвиток номінації Степова Еллада

odysseynausikaaУривок з монографії: Семенець О. О. Синергетика поетичного слова. –  Кіровоград: Імекс ЛТД, 2004. –  С. 57-61

Розроблена митцем (Євгеном Маланюком, — ред.) теорія “геокультури” пов’язувала культурну еволюцію  автохтонного населення з географічним положенням України, її кліматом,  краєвидом. Найважливіший чинник становлення культури української нації  письменник убачав у належності здавна (з VІІІ ст. до народження Христа)  наших земель до чорноморсько-середземноморського культурного ареалу  античної Еллади. Успадкованими від Давньої Греції, на його думку, постають  такі риси національної української психіки, як панетизм і панестетизм (поняття  “калоскагатос”, естетика як критерій етики), людська індивідуальність в  осередку світогляду, “лагідна душевна мирність і мудра примиреність”, що  “майже виключала момент боротьби і мілітарної бойовости” [Маланюк 1992 а:  20].

У річищі концепції “геокультури” вмотивованою виступає номінація  рідної землі – Степова Еллада. Динаміка розвитку образу зумовлена  протиборством палких почуттів любові до Батьківщини та гніву супроти її  рабської покори, проти психічного комплексу “хутора” й “хуторянства”, що  його коріння Є. Маланюк бачить у старовинному еллінському “полісі”. Цю  динаміку віддзеркалює синтагматична взаємодія лексем: з одного боку,  соняшна Еллада, антично-ясна (137), з іншого – Чорна Еллада (213), Скитська  Еллада (167), Проклятий край, Елладо Степова (142).

Спорідненість української культури з давньогрецькою обґрунтовується  завдяки використанню засобів поетичної мови. Особлива роль належить  прийому метаморфози, при якій зазнають семантичних трансформацій назви  давньогрецького та слов’янського богів Сонця:

Південний бог в Твоїм сапфірнім морі
Знайшов нову купель.
І Геліос, що – ясність і число,
Ось став осліплим з ярості Дажбогом <…> (402), –

а також прийому поетичної етимології, звуко-смислової взаємодії  давньоруського міфоніма Лада, імені богині Сонця, злагоди, любові, – та  хороніма Еллада:

Знаю – медом сонця, ой Ладо,
В твоїм древнім тілі – весна.
О, моя Степова Елладо,
Ти й тепер антично-ясна (137);

пор. також: “І ладом Еллади Світ просвітляється…” (492). 58 Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Петро Оссовський урочисто передав свій триптих «Еллада Степова» до Національного художнього музею

afisha_441_resizedВ Національному художньому музеї України знаходиться триптих «Степова Еллада» Петра Оссовського, переданий митцем до фондового зібрання НХМУ.

Петро Павлович Оссовський – народний художник СРСР, лауреат Державної премії СРСР, Міжнародної премії ім. М. Шолохова, Дійсний член Російської академії мистецтв народився 25 травня 1925 року в с. Мала Виска на Кіровоградщині. Є одним із найвидатніших художників другої половини ХХ століття. Петро Оссовський – онук визначного українського театрального діяча Дмитра Гайдамаки – Вертепова (1897 — 1987), учня та соратника М. Кропивницького, акторами були його бабуся Юлія Шостаківська та мати. І хоча на Кіровоградщині Оссовський прожив лише шість перших років, саме її вважає своєю «землею обітованою». В 1956 році Оссовський прийнятий в члени Спілки художників СРСР. За серію робіт «Куба» нагороджений срібною медаллю Академії мистецтв СРСР та орденом «Знак Пошани». А за серію «Слов‘янські портрети» Петра Павловича нагороджено Золотою медаллю Італійської Академії мистецтв. В 1970 р. Петру Павловичу присвоєно звання заслуженого художника РРФСР, а в наступному році його обирають першим секретарем правління спілки художників РРФСР. В 1975 р. Петру Павловичу присвоєно звання народного художника РРФСР. В 1981 році – нагороджено болгарським орденом «Кирила і Мефодія» 1-го ступеня. За цикл картин: «Золотий Кремлівський пагорб», «Віки проходять над Кремлем», «Сонце над Червоною площею», «Двірцева площа» в 1985 р. Петру Павловичу присуджено Державну премію СРСР, нагороджено медаллю «1300 років заснування Болгарської держави». В 1989 р. П. Оссовському присвоєно звання народного художника СРСР. У 2008 році Петро Оссовський став Почесним громадянином м. Псков.

18 травня 2007 року відбулося відкриття відділу Кіровоградського обласного художнього музею – картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна». Для експозиції картинної галереї П. Оссовський подарував 53 свої роботи, а також 20 репродукцій своїх творів. В квітні 2008 року кандидатуру Петра Оссовського включено в перелік видатних особистостей українського походження, портрети яких представлені в Національній галереї портретів видатних українців «Українці в світі» в м. Києві. Для цього проекту П. Оссовським було створено та передано автопортрет. У жовтні 2010 року була проведена Міжнародна науково-практична конференція «Галерея Петра Оссовського «Світ і Вітчизна» — як вагомий туристичний об’єкт України. Творчий доробок Петра Оссовського», присвячена 85-річчю з дня народження художника, яка була проведена за участю Петра Павловича.  Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Микола Стороженко: «Україна скіфська — Еллада степова»

work1_bigмозаїка «Україна скіфська — Еллада степова» (1990—1992, пансіонат «Гілея» у смт Лазурне Херсонської області)

Микола Стороженко, видатний живописець, графік, член Академії мистецтв України, професор Академії образотворчого мистецтва і архітектури, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка

screenshot_11

screenshot_9

screenshot_9

work1-1

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Новые художественные работы Индо-Европейской художницы Анастасии Фоминой

Новые арт-работы Индо-Европейской художницы Анастасии Фоминой

kwyqsoauxyi

ruv-9rgzg6w

yr0qvxb-m3s

drurodvyfau

Онлайн-галерея: smyart.com/fomina-art

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)