ОГОНЬ ПРОМЕТЕЯ

  

портал этноантропологии, геокультуры и политософии

 

Archive for Апрель, 2017

Александр Волынский: Mosca delenda est!

Апрель 30, 2017 By: admin Category: Александр Волынский, Геополитика, Израиль

Москва вышла на борьбу с Глобализацией. Москва вышла на имперский реванш. Москва погрязла в диком воровстве.

Вы, москальские падлы, сделали все чтобы превратить Украину и Европу в фашистский гадюшник. Вы поддерживаете Иран, Сирию, Северную Корею только потому, что они хотят уничтожить Америку. Вы люто озлоблены на все человечество. Москва просто гнойник ненависти и хамства, заражающий их миазмами все окружающее ее пространство Евразии.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Юрій Макаров: Презумпція москаля: Я, етнічний росіянин, вважаю за умовчанням кожного по той бік лінії зіткнення поганим москалем, доки не буде доведено протилежне

Апрель 30, 2017 By: admin Category: Национализм, Украина, Этнополитика

Скандал не на жарт вибухнув ніби на рівному місці. Або не на рівному. Судіть самі. На гробки моя дружина їздила на цвинтар відвідати батька.
І знову зайшла на ділянку біля центрального входу, де тепер ховають вояків. Ми, як і кожна нормальна українська родина, весь час так чи так перебуваємо в силовому полі війни, тож уявлення про кількісні та якісні характеристики біди маємо, але побут бере своє, а безпосереднє зіткнення із проявами лиха спричиняє конче необхідний струс і додаткове щеплення адекватності. Сотні поховань: ім’я, прізвище, позивний, дата загибелі, інколи короткий коментар. Останні поховання свіжі, буквально двотижневої давності. І вже приготовлені вільні місця для могил, які невдовзі неминуче будуть заповнені. Ти розумієш, що це так. Майже в кожному місті та селі країни. Десь більше, десь менше.

Дружина не спала півночі, а відтак написала в соцмережі короткий, повний сліз пост із рефреном «Убий москаля!». І тут почалося! Запис перепостив один відомий у своєму середовищі літературний критик, який спеціалізується на російській та російськомовній літературі. Корінний киянин, здавалося б, людина зі смаком, досвідом і освітою, він обурився мракобіссям і дегуманізацією: «Світлано (це моя дружина. — Авт.)! Ти закликаєш убивати всіх росіян? Геть усіх?». Ну а далі жвава дискусія, градус якої тепер можна тільки уявляти заднім числом, бо пильний Цукерберґ негайно прибрав зі стрічки взірці «мови ненависті» разом із приводом.

Обговорюючи з друзями казус, я почув чимало пропозицій. Наприклад, завезти захисника толерантності прямо на цвинтар. Ні, не в тому сенсі, що ви подумали, а показати йому ті самі могили. Другий сценарій перевиховання — влаштувати екскурсію до військового шпиталю, до хлопців, яким щойно ампутували кінцівки. Ну є ще чимало інструментів занурення в контекст: познайомити з дітьми, які втратили тата; батьками, які не дочекалися з війни сина чи дочку; переселенцями, які залишили «за стрічкою» добробут, налагоджене життя й надії на майбутнє.

А в мене є до цього ще один маленький урок. Моєму другові Євгену Степаненку побратими з передової передали кицьку. Кумедне таке створіння, лисе й полохливе. Кажуть, дороге. Хлопці з дозору на неї натрапили, коли досліджували покинутий будинок у сірій зоні. На другому поверсі зачинена шафа, а в ній щось нявчить. Добре, що пацани виявилися досвідченими: першу розтяжку помітили відразу, другий дротик теж не проґавили. Складна пастка, багатоступенева. Замість кинути все як є, відкрутили бічну стінку шафи, а там — кошеня, сповите скотчем до повної нерухомості… на протипіхотній міні. Я пропускаю подробиці розмінування, на яких сам не розуміюся. Фінал: хлопці спромоглися звільнити тваринку і блискавично евакуюватися. Вибухнуло, коли вже були за кількадесят метрів, — знесло півбудинку. А кицьку через кілька днів співіснування в бліндажі відправили Жені, про якого там усі знають, що він опікується не лише людьми в скруті, а й різноманітною нужденною фауною…

Кожна людина — окремий випадок, і навіть у ворожому стані теоретично може знайтися хтось суб’єктивно чесний і доброзичливий («добрий німець» — іронічний американський вираз часів Другої світової), я нічого про це не хочу знати. Не всі вони влаштовували засідку з кицьою, не всі розрізали «украм» черево ножем заживо, не всі кидали тіла полонених у лісосмузі після того, як розстрілювали в голову, попередньо скувавши руки кайданками за спиною, все одно для мене вони всі злочинці, доки не заберуться з моєї країни. Усім їм я бажаю смерті.

Я, етнічний росіянин, слідом за своєю дружиною вважаю за умовчанням кожного по той бік лінії зіткнення поганим москалем, доки не буде доведено протилежне. Пояснювати літературному критикові сенс поняття «метонімія» мені здається непрофесійним, а апелювати до Константіна Сімонова («Если дорог тебе твой дом»), Іллі Еренбурга («Убей немца»), а також Юрія Винничука та Ореста Лютого — зайвим.

Періодичні істерики місцевих шанувальників «русского духа» — хімічно чиста маніпуляція. Це не що інше, як спроба самовиправдання, аби уникнути чіткої визначеності, по який бік цивілізаційного зіткнення ти перебуваєш. Кожне викриття, кожне звинувачення українців у фашизмі, націоналізмі, расизмі й утисках зрозуміло кого дає начебто моральне право залишатися «над битвою», а ще точніше співвідносити себе з «добрими росіянами».

Сувора реальність війни такої комфортної позиції не передбачає. За пізнього Табачника це ще було можливо, зараз — ні. Визначитися доведеться кожному. Не хочеш убити в собі москаля — живи з цим. Нічого тобі за це не буде, ми, либонь, не в Росії. А от читати мораль — то вже дзуськи.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Вышел новый номер «Вестника Гуманитарные исследования Внутренней Азии»

Апрель 27, 2017 By: admin Category: Азия, Буддизм, География, Книги

Хурай, Хурай, Хурай!

Сегодня вышел новый номер «Вестника Гуманитарные исследования Внутренней Азии», посвященный тэнгрианско-буддийской цивилизации и этноконфессиональным традициям народов Внутренней и Северо-Восточной Азии.

Выражаю благодарность Николаю Вячеславовичу Абаеву, Татьяне Иннокентьевне Гармаевой и Редколлегии Вестника! Один из экземпляров летом отвезу к таёжникам Северного Алтая на речку Ку//Лебедь, моим дорогим лебединцам, ку-кижи, информацией которых воспользовался для написания статьи в данном номере Вестника, а также благодаря мистическому и судьбоносному вмешательству которых с середины 90-х гг. встал на Путь постижения великой и таинственной силы Алтай-хана.

(с) Роман Лебедев

ЧИТАТЬ, СКАЧАТЬ статьи журнала можно по адресу
http://journals.bsu.ru/ru/journals/vestniki/gumvestnik/38

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Вышел новый выпуск духовно-переселенческого журнала «За гранью изведанного»

Апрель 27, 2017 By: admin Category: Книги, Сергей Путилов

Журнал «За гранью изведанного» представляет на своих страницах мнения ведущих политических, экономических, военных, религиозных экспертов, чей взгляд альтернативен официозным СМИ, выходит за грань штампов, считающихся общепризнанными и представляет собой попытку синтеза знаний с целью вывода страны на путь процветания. Новый ежемесячный журнал учрежден при участии Духовно-переселенческого движения «Ойкумена» созданого в апреле 2015 г. В оргкомитет Движения вошли Сергей Путилов — писатель-востоковед, военный эксперт (Россия), Павел Левушкан — редактор христианского портала Baznica.info (Латвия), Николай Олизаревич — Biblical Study Society, редактор портала «Эсхатос» (Беларусь), Павел Зарифуллин — писатель, директор Московского центра Гумилева (Россия).

Задача журнала, несмотря на «неформатность», по своему очень стандартна — мы ищем в человеке изначальный Божий образ, утерянный и вытоптанный в душах русских людей. Сначала 70 лет коммунистического безбожия, затем эпоха дикого капитализма, когда жизненным кредо большинства населения стал культ безудержной наживы. Сейчас мы вступаем в следующий период «русского мира» — противостояния со всем миром. Что чревато гибелью цивилизации, поскольку в конфронтацию вступили державы оснащенные ядерным оружием.

Журнал «За гранью изведанного» позиционируется в качестве интеллектуальной площадки для выработки прогрессивной хозяйственной, политической, духовной модели развития российского общества. Издание представляет интерес как для широкой аудитории, так и для политиков, экономистов, ученых, предпринимателей, религиозных и общественных деятелей, творческой интеллигенции.

В новом выпуске журнала, первые три номера которого вышли в прошлом году, можно прочитать следующие материалы:

«Сирийская рулетка» Путина, Сергей Путилов
Долетят ли до России американские «томагавки»? Руслан Пухов, директор Центра анализа стратегий и технологий (ЦАСТ)
Как разваливали Академию наук? Член-корреспондент РАН Игорь Волович
Гонка вооружений — путь к банкротству России. Профессор Андрей Нечаев
Капитал «судного дня: как мировые инвесторы ощущают угрозу глобального конфликта, первый вице-президент Российского союза инженеров Иван Андриевский
«Арабская весна» и ленинизм, Джозеф Грин (США)
В преследованиях инакомыслящих церковь и власть всегда единодушны
Кто развяжет Третью мировую?
Роковая тайна трех карт Пушкина, Екатерина Федореева

ЖУРНАЛ ИЩЕТ СПОНСОРОВ, ЕДИНОМЫШЛЕННИКОВ. ПРИГЛАШАЕМ ЗАИНТЕРСОВАННЫХ ЛИЦ К СОТРУДНИЧЕСТВУ

Контактный имейл
sereja.putilov@yandex.ru

Главный редактор «За гранью изведанного» Сергей Путилов

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Митрополит Герцеговинский Афанасий (Евтич): Эсхатон в нашей жизни

Апрель 25, 2017 By: admin Category: Религия, Христианство, Эсхатон

По-гречески «первое» мы называем protologia, а «последнее» — eschatologia. Ни один из этих терминов невозможно перевести точно. Технический термин для обозначения второго — «эсхатология», то, что касается конца времен, последних вещей. Но protologia, мне кажется, не имеет даже технического термина для перевода. Это слово относится к тому, что находится в начале времени или даже до начала времени. Можно говорить в простых понятиях пролога или эпилога к книге, однако реальность нашей жизни — не книга, даже если эта книга — Библия.
Недавно был впервые осуществлен перевод на сербский язык знаменитого «Потерянного Рая» Мильтона. Я был на презентации этой книги, и хотя ничего не могу сказать о ее поэтических достоинствах, могу сказать нечто о богословском подходе Мильтона к самой проблеме. Начнем с того, что сравним его подход к этой теме — с одной стороны, и православного христианского Предания — с другой.
Мильтоновский подход — это подход протологический, он рассматривает Библию, делая акцент на начале времени, на творении и на его первоначальном состоянии, тогда как я предпочитаю рассматривать Библию эсхатологически, через призму конца времени и последнего состояния творения. Согласно Мильтону — если говорить на другом, более простом языке — нечто произошло в прошлом, и то, что произошло в прошлом, определяет то, что происходит до сих пор. Напротив, позиция православного богословия такова: что бы не случилось в прошлом, это, конечно, важно, но то, что должно произойти в будущем — гораздо важнее.
Когда мне приходится говорить об этом со студентами семинарии, где я преподаю, я пытаюсь объяснить это на примере из области, хорошо знакомой европейцам, а именно футбола. Позвольте мне и сейчас воспользоваться тем же приемом. Рассмотрим тактику игры Марадоны, Линекера или Стойковича. Соперник забивает мяч или два в первой половине игры, и это, конечно, в известной степени определит стиль игры их команд. Марадона, или кто-то подобный, пока еще не показывает на что способен. В какой-то момент, однако, он вдруг, с большим мастерством, забивает один или два гола и к концу первого тайма сравнивает счет. Люди думают: если Марадона мог двумя точными ударами вот так запросто выправить положение в первом тайме, что же будет, если он в полную силу заиграет во втором? (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Галина Дичковська: Троха про Скрипку і не тільки

Апрель 22, 2017 By: admin Category: Галина Дичковская, Дискуссии, Культура, Украина, Этнополитика

Галина Дичковська — кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, дочка Голови Івано-Франківської областної організації «Братство вояків УПА».

Я двомовна. Народилася і жила до 8 років в Росії, біля білих ведмедів і північного сяйва. Мене вчили так: хто до тебе звертається українською, відповідай українською, звертаються російською — відповідай російською. Росія ж бо…

В мене нема травми «україномовності» як про це геніально написала Мирослава Барчук. Мені було чхати на тих, хто казав: «селючка-чи-ще-там-що». Я знала, що я «круче», бо тямлю, що таке СРСР, а вони не тямлять. Або роблять вигляд, що не тямлять…

В мене є травма українськості. Ти просто «погана», тому, що українка, тому, що любиш Шевченка, тому, що носиш вишиванку, ага, в 197… якомусь таммм… «хі-хі», як то? Дурочка… поблажливо так…

Дивним чином травму цю наносили вбільшості таки українці, україномовні…

Відстоювати своє, любити своє — то було щось каригідне. КАРИ гідне. Річ не в мові, не тільки в мові…

Знаєте, навіщо ця війна? щоб ми НАРЕШТІ навчилися любити своє, визнавати своє, поважати СВОЄ!!! ОДИН ОДНОГО!!!

Ан нє: подивімся на схід, що там? у Москві нігті обрізають? О, то ми собі пальці обріжем! А чо тільки пальці? давайте по лікті!!! Нє-нє, на схід дивитись не гоже, дивімся на захід! там що? Нарощують нігті? О, то ми собі теж наростимо!!! На 1 см? Нє, на 10!!! На метр! на 10 метрів!!! Що, зле? Але зате ми європейці! Європейськіші європейців! А наші баба нігті не нарощували? а, то вони були дурні, бо все українське дурне…

Не вірите? Хто знав Маряну Садовську ДО ТОГО, як її визнали за кордоном??? А вона ж зі Львова, з українського і україномовного середовища…
Чому читаємо Оксану Забужко? Бо її друкують імпортними мовами? Молодець Оксана, зуміла організувати. А якби не зуміла? То так, добре, але то ж вам не… (вставте миле вам прізвище від Москви до Лондона). (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Остановим незаконное закрытие старейшего института психоанализа в России!

Апрель 19, 2017 By: admin Category: Наука, Объявления

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Владимир Сорокин — о своей новой книге «Манарага»

Апрель 18, 2017 By: admin Category: Книги, Литература, Общество

В середине марта в издательстве Corpus выходит новый роман Владимира Сорокина «Манарага». Это история общества будущего, где повара подпольной Кухни жарят стейки на редких изданиях бумажных книг, которые вышли из обихода. Специально для «Медузы» Антон Долин поговорил в Берлине с Владимиром Сорокиным о «Манараге», бумажных изданиях, эмиграции и русской литературе.

— Ваши последние книги — начиная с «Дня опричника» — создали вам репутацию антиутописта. Казалось бы, «Манарага» органично встает в этот ряд, и все-таки в ней больше от утопии. Разделяете ли вы вообще понятия «утопия» и «антиутопия»? Или это какая-то ложная оппозиция?

— Я за симбиоз утопии и антиутопии на самом деле. Иначе ты становишься заложником жанра, что сказывается на книге. Мне всегда хотелось балансировать между ними. А в принципе, я хотел написать веселую книгу. Просто одну человеческую историю, подсмотренную в некоем пространстве будущего. И она сама по себе, мне кажется, больше, чем жанр антиутопии.

— Эта двойственность любви-ненависти к миру очень интересно трансформируется в читательских трактовках. Одни считают, что вы — человеконенавистник, а другие — наоборот. Одни — что вы ненавидите русскую литературу, а другие — что ее воспеваете. Испытываете отвращение к еде, как в «Лошадином супе», или, наоборот, гурманствуете. И даже счастье героя того же «Дня опричника», «Метели», «Манараги» — тоже вопрос прочтения. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

З Великоднем! Христос Воскрес!

Апрель 16, 2017 By: admin Category: Поздравления, Поздравляем, Христианство

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Галина Иванкина: Небо в алмазах

Апрель 11, 2017 By: Галина Иванкина Category: Галина Иванкина, Искусство, Космизм, Космос, Рецензии

«Мы услышим ангелов, мы увидим всё небо в алмазах…»
А.П. Чехов «Дядя Ваня»

Прелюбопытная особенность: наиболее удачными российскими кинопроектами являются те, которые обращены… в советское прошлое. «Легенда №17», «28 панфиловцев», «Битва за Севастополь», «Территория» — славные вехи дедушкиного поколения. Герои не нашего времени. Богатыри — не мы! И даже насквозь лживая «Таинственная страсть» — о мятущихся инфантилах-шестидесятниках — смотрелась «на ура». Почему? Там есть события, повороты, динамика. Там всегда брезжит некое Будущее. Развилка. Свет в конце тоннеля. Советский человек — будь он пламенный коммунист или же диссидент с капустой в бороде — мыслил о грядущем. Фантазировал, прикидывал, мечтал. Сие настроение — вольно или невольно – передаётся и фильмам «про СССР». О современной реальности выплясываются только заунывные сериалы, в которых много безлико-хорошеньких актрис, криминального жаргона и рекламы внедорожников. Легче всего списать на привычную ретро-ностальгию, цитируя мнение Александра Сергеевича: «Что пройдёт, то будет мило». А настоящее — уныло. Пушкин сказал. И точка. На деле всё куда как интереснее устроено.

Оглядываемся назад — и не каменеем. Победа, космос, наука, индустрия, московское метро, высотные здания, доброе кино и «самое лучшее в мире мороженое». Всевозможные опросы «Чем гордятся россияне?» — тоже в тему, потому как снова — Победа, космос, наука… Полагаете, виноваты «старики» советского пошиба, которые слаще эскимо ничего в юности не кушали? Нет, констатируют и молодые, рождённые в кошмарных-девяностых. Вот и смотрим киношку о том, что построили и запустили не мы, а тем более — не они. Живём и ходим, повернувшись назад, а это — неудобно. Бесперспективно. Почему детский фильм «Гостья из будущего» сделался культовым именно после развала СССР? В нём заложено то светлое грядущее, от коего мы отказались в конце 80-х. От неба в алмазах. Это не тоска о прошлом – это ностальгия по Будущему. Отсюда — бесчисленные медиа-продукты на тему «Как это было в СССР?».

...Новый фильм «Время первых» (2017) — из той же ностальжи-категории. Пафос и немножко горечи. Создан с невероятным тщанием. С любовью. С надеждой. Поехали! 18 марта 1965 года. СССР лидирует в технологической гонке, советский космонавт Алексей Леонов выходит в открытый космос. Америка — тащится в хвосте. Пока. Оттепельная тематика в моде: выставки, статьи, программы, сериалы. Десятилетие солнечных надежд и великих свершений. Понедельник начинался в субботу. Физики полемизировали с лириками, но брали гитару и тут же сами превращались в лириков. Новая программа КПСС 1961 года читалась как фантастический роман: «Партия торжественно провозглашает: нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме!». Эпоха, когда наш человек гордился собой, страной и тем, что он делает. Оказывается – мы были первыми. Весь мир, затаив дыхание, наблюдал за грандиозным социальным экспериментом — западная молодёжь симпатизировала комми и «левым». Покорялось пространство и время. «Антенна упиралась в мирозданье», — писал Евтушенко. Никак не меньше. «Я верю, друзья, караваны ракет / Помчат нас вперёд от звезды до звезды», — пели и действительно верили. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: Цигани — це кіммерійське плем’я сігінів, «пастухи римлян» (pastores Romanorum)

Апрель 09, 2017 By: admin Category: Цыгане, Этнология

У Східній та Центральній Європі духовними спадкоємцями кельтів, які відійшли на Захід, стали “фісоніти”, тобто “жителі Фіси/Тиси”, які мешкали у Олтенії, Банаті та сусідній Трансильванії, а згодом заселили і Хацег. У цій зоні, за свідченням румунського етнолога Б.П. Хашдеу, населення складалося з “гетерогенних елементів”романізованих арабів (переселенців з Єгипту, що й принесли з собою культ пророкування Тарот), персів, галлів тощо. «…Завоювавши Дакію, імператор Траян потурбувався про те, щоб Дакія була перетворена в провінцію з римським веденням господарства, римською юриспруденцією, латинською мовою в законодавстві та побуті… Природно, все римське в Дакії сприймалося легко і міцно закріплювалося. Цьому сприяло те, що населення Дакії під час завоювання було у великій кількості знищено і в країну прибуло дуже багато різноплемінних, але романізованих солдат, чиновників, купців, промисловців, ремісників і різного роду шукачів пригод та щастя. Одним словом, Дакія була в той час наводнена римлянами; можливо, 50% населення Дакії складали римляни…» [1]. Ця територія іменувалася, за Євтропієм, orbis Romanus, або pascua romanorum «римські пасовиська», а її мешканці – “пастухами римлян”, ac pastores Romanorum [2], звідки й походить самоназва нащадків цього різноетнічного конгломерату – roma (romale).

Фісоніти  відомі як “цигани” (угор. szegeny “сегень”), їх субстратом став (передавши й індоарійську мову) придунайський осколок колись могутніх меото-кіммерійців – етнос сігінів (сігіннів, Sigynnae): “… про одну тільки народність за Істром (Дунаєм, — О.Г.)  я, — пише Геродот у своїй “Історії”, — можу отримати свідчення: ця народність – сігіни. Одягаються вони у мідійський одяг. Межі землі сігінів (кочовиків, — О.Г.)  простягнуться аж до енетів на Адріатичному морі (сучасні Словенія та Венеція, — О.Г.). Вони вважають себе (нащадками) мідійських переселенців. А як вони потрапили туди з Мідії, я не можу пояснити… Сіггінами, зрештою, лігії, які живуть на північ від Массалії, називають дрібних торговців, а жителі Кіпру – списи” [3]. Коли перський цар Дарій здійснював свій знаменитий похід проти скіфів, він наказав сігінам стерегти до його повернення мости через Дунай.

Страбон повідомляє, що у сігінів були маленькі волохаті коні, які були придатні тільки для їзди на колесах. жінка-сігінка, яка краще всіх вміла правити колісницею, могла собі сама вибирати чоловіка (Страбон, 11.520).

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валентина Мазур: Атсингани, сарматы, потомки Симона Мага

Апрель 09, 2017 By: admin Category: Валентина Мазур, Генеалогия, Сарматизм, Цыгане, Этнополитика

Каковы они, цыгане? У каждого, кто с ними общался, есть на этот счёт своё мнение. Амплитуда здесь огромна: от восхищения до полного неприятия. «Способность цыган жить за счёт других – врождённая, или лучше сказать наследственная…» – писали одни.

Цыгане способны, понятливы, в характере их мягкость, гибкость, они от природы добры, уступчивы,» – спорили с ними другие. Мы изучили социологические данные, основанные на опросах по репрезентативной выборке. Среднестатистический россиянин считает цыган: хитрыми (но при этом почему-то отказывает им в уме), красивыми (и при этом не желает вступать с ними в брак), миролюбивыми (и ленивыми).

Стереотипы восприятия часто искажают действительность. Это особенно касается цыган, очень закрытых в быту и общении. Мифы о цыганах кочуют с ними вместе из века в век, и из страны в страну. По поводу происхождения цыган долгое время не было достоверных сведений. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Праці Олега Станіславовича Жерноклеєва на сторінках наукових періодичних видань «Вісник Прикарпатського університету. Історія» та «Галичина»

Апрель 04, 2017 By: admin Category: Галиция, Галичина, Олег Гуцуляк, Олег Жерноклеев, Украина, Христианство, Этнополитика, Ярослав Галущак

З нагоди 50-річчя Олега Станіславовича Жерноклеєва, доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Наукова бібліотека університету підготувала біобібліографічний покажчик. Вітаємо ювіляра! 

http://lib.pu.if.ua/files/pokajchiki/zhernokleyev-bio.pdf

Олег Станіславович Жерноклеєв народився 4 квітня 1967 року у Львові. У 1984 році із золотою медаллю закінчив Івано-Франківську СШ №3. А в 1991 році закінчив навчання на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (диплом з відзнакою). У 1991-1994 рр. О. Жерноклеєв навчався в аспірантурі кафедри історії України Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. В 1995 році захистив кандидатську дисертацію. З 1995 по 1997 рр. Олег Станіславович працював науковим співробітником Відділу регіональних проблем Інституту національних відносин і політології НАН України та Прикарпатського університету.
З 1997 року О. Жерноклеєв – асистент, старший викладач, згодом доцент, а в 2003 – 2006 рр. – докторант кафедри Всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. По завершенні докторантури у 2007 році успішно захистив докторську дисертацію у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича.
У червні 2006 року О. С. Жерноклеєва обирають завідувачем кафедри всесвітньої історії Інституту історії і політології Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, яку очолює до сьогодні.
О. С. Жерноклеєв також є членом спеціалізованих вчених рад для захисту кандидатських і докторських дисертацій. Входив до складу оргкомітетів багатьох регіональних, всеукраїнських і міжнародних конференцій.
Основним напрямком наукових інтересів О. Жерноклеєва є дослідження суспільно-політичних процесів в Австро-Угорщині кінця ХІХ – початку ХХ століть, історія формування й розвитку партійної структури національних рухів у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ ст., соціал-демократичний рух Галичини того ж періоду. Олег Станіславович є автором понад 70 публікацій, включаючи монографічні видання та статті в науковій періодиці.
Коротко ознайомившись з біографією, науковим шляхом та сферою наукових інтересів вченого, починаємо висвітлення його публікацій в науковій періодиці – темі нашого дослідження. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Olympic flame lit ceremony in Olympia, Ilia, Greece


«... Зажги свой огонь.
Ищи тех, кому нравится, как он горит»
(Джалалладин Руми)

«… Традиция - это передача Огня,
а не поклонение пеплу»
(Густав Малер)

«... Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
Это означает - жить и поступать,
исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
(Артур Мёллер ван ден Брук)

«... Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
когда Зевс передаёт факел тому,
кого нельзя увидеть и назвать,
и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
(Глеб Бутузов)


---------------------------------------------------------------------------------

НОВОСТНАЯ ЛЕНТА
Наши рекламодатели