Katerina Biłyk: Дві сторони одного символу: «Еллада» Євгена Маланюка

Метою даної статті є розгляд України, зокрема України-Еллади як символу в поезії Є. Маланюка (1). Символ у Маланюка відіграє міфотворчу роль в його поезії. Загалом світобачення поета можна визначити як символічне. Він створює власні символи, історичні і сучасні постаті розуміє як символи. Події власного життя, інтимна лірика і присвяти сучасникам також вписані в символічний контекст.

Символи Маланюка виконують ідеологічну (зазначення власної життєвої та політичної позиції, свого світогляду, окреслення меж чужого, ворожого) функцію, естетичну (ідеал краси), емоційну (висловлення своїх почуттів), історіософічну (роздуми над історичною долею держави, визначення джерела катастроф або, навпаки, джерела безсмертя ідеї України тощо), інвективну (викриття вад і пороків, виголошення прокляття), теологічну (надання патріотизму релігійного забарвлення), ідеалізуючу (побудова державного ідеалу).

Маланюк ставить знак порівняння між Україною і Елладою. Для нього Еллада – збірний символ, який має мало спільних рис з історичною античною Елладою. Еллада Маланюка – це та ж сама Україна, її історія і сьогодення, ментальність і світобачення українців. Еллада для Маланюка символізує добро, естетику, упорядкованість, які протистоять злу, руїні та хаосу як на сучасному етапі, так і в попередніх історичних епохах. Його Еллада – це ідеал, ідеальна країна та ідеальна держава. Еллада Маланюка підкреслює зв’язок української культури та історії з загальноєвропейською, спадкоємність традицій, пам’ять про історичне минуле. Грецька культура (з Еллади) вважається взірцем для всієї подальшої європейської культури, і Маланюк, співвідносячи Україну з Елладою, наголошує на необхідності для України брати приклад з Еллади, а також самій перетворюватися на взірцеву (усвідомлене перетворення на міф). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Сергій Тарадайко: Перевертаючи навпаки

3577_322161817910218_1271918529_nНіяк не зрозумію, Сократе, як ти щоразу ставиш розмову з ніг на голову.

Платон . Горгій (511, а)

Хоча це рідкісне явище й виникає дуже давно, біля двох з половиною тисяч років тому, – воно й понині ще залишається незвичайним і загадковим. Адже мова про філософію . Вивчаючи її, приміром, як учбову дисципліну, можна спершу просто вважати, що це один із багатьох інших предметів і навряд чи тут постане щось особливе. Та варто лише придивитись, і різниця стає помітною. Хоч яку взяти наукову дисципліну, ми відразу передчуваємо, про щó піде розмова. Математика, скажімо, це про числа і співвідношення, біологія – про живе. Зрозуміло, такі уявлення видаються дуже простими, проте саме на цій основі й побудоване наше мислення. Зовсім інша річ – філософія, бо питання: про щó вона, не може не спантеличити. Впродовж її існування тут ішлося про що завгодно: про сутність і про буття, про мову і про свідомість, і складалося таке враження, ніби справа не в особливому предметі, а в якомусь іншому баченні.

До речі, ця невизначеність у предметі дослідження, щиро кажучи, і створила філософію. Саме звідси пішло перше її прозріння. Щоб осмислити різноманітність (а найбільша різноманітність – це життя), слід уявити собі начало, з якого походило б геть усе. Саме так міркували перші філософи, називаючи це начало давньогрецьким словом archē. Більше того, відповідна будова думки, власне, й стала тією рисою, що характерна для філософії. Недаремно Гайдеґер каже: «Філософія запитує про archē»[1].

За звичним уже перекладом, це справді «начало» чи «першоначало». Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Алексей Ильинов: Mythodea: Боги и Звёзды

*VANGELIS “Mythodea: Music for the NASA Mission: 2001 Mars Odyssey”, 2001 (Sony Classical)*

«Наука и мифология — темы, которые очаровывали
меня, начиная с самого раннего детства» (Вангелис)

«Явление будущего воспламенит сердце» (Николай Рерих)

В XXI столетии человек обязательно ступит на поверхность Марса — пока ещё негостеприимного, таящего множество неразрешимых загадок и опасностей, безжизненного красного мира. После первых, ещё робких, шагов ему суждено воплотить в жизнь давнишнюю Мечту человечества — освоить Марс и со временем превратить его во внеземной Элизиум с голубым земным небом и белыми облаками, озёрами, реками, глубокими морями и шумящими на ветру лесами. «Разрослись марсианские леса неимоверной вышины. Кроме круглых, кратерных озёр, появились реки, извилистые, поросшие гибким кустарником, местами дугой переброшенным с берега на берег. И что самое главное: всюду в листве рассыпаны крыши домиков, лёгких и уютных, которые построили люди», – так описывает невиданный, освоенный землянами, Марс в романе «Фаэты» замечательный советский писатель-фантаст Александр Казанцев.
А потому, перечитывая эти строчки из несколько подзабытого ныне научно-фантастического произведения, ещё более хочется верить в нечто Чудесное, что наверняка ожидает нас в «прекрасном далёко».
На рубеже нового тысячелетия «предчувствие Марса» как никогда ярко проявилось в творчестве некоторых всемирно известных музыкантов и исполнителей. В 1999 году основатели берлинской электронной школы и пионеры электронной музыки Tangerine Dream выпускают удивительно красивый, поистине «ноосферно-космический» по духу и атмосферности, альбом-феерию «Mars Polaris». Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Король Мюрат: сказка, эпос, криптограмма (II)

АХИЛЛ МЮРАТ

** Словно: стоял где-то в полутьме, — в безмолвии, в совершенном забвении, занесённый будничной серой пылью, — Троянский Конь.
И вот: 1790-е, точнее – первые годы Наполеонианды, — ещё даже Бонапартиада: 1796-ой, 97-ой, египетские 98-ой и 99-ый.
Через три, или сколько там? – тысячелетия, — некто (Вольтер? Дидро? Руссо? аббат Рейналь?) неосторожно потревожил молчаливую громаду, уже сросшуюся со скалами, и – с грохотом отворились люки в конском тулове, и ринулись наружу – радостно и высвобождено взревев, — шлемоблещущие гомерические герои.
Титаническую гомеричность происходящего тогда ощутили – все.

** Античность – для Европы того времени (начало XIX, и далее – столетия XVIII, XVII, XVI, XV …) – это никоим образом не прошлое; скорее уж – неосознанно: некое будущее.
Само по себе будущее в те времена почти не увлекало, почти не интересовало – как этическая, социальная, философская фантазия; фантазийность была обращена – в прошлое, в Элладу (эпический Рим уже был не столь самодовлеющ, а сам произрастал из Эллады).
Античная Эллада от рождения до смерти – обступала человека начала девятнадцатого столетия, мерцала сплошными миражами вокруг, — пожалуй, так же, как сейчас (при помощи экранов, нынешний человек грубее), — мерцает голливудская фантастическая Мечта о Будущем. Европа жила в напряжённом ожидании воскрешения античности, — уже полтысячелетия почти; каждое яркое событие – сравнивалось: это (наконец-то) Новая Илиада? Это – Новый Плутарх? Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)