Лидия Баитова: Не стесняйтесь, не игнорируйте, не пренебрегайте!

Сердце обливается кровью от осознания того, что тюркская культура и самосознание подавляются на тюркской земле. Потомки грозных кочевых племён хакасы ныне бесправны в собственной республике. На сегодняшний день коренное население составляет лишь 12% жителей Хакасии. Быстрыми темпами идёт ассимиляция и манкуртизация сибирских тюрков.

На фоне этих вопиющих процессов просто бесценными являются популяризаторы хакасской культуры. Такие как Лидия Баитова, довольно известный человек в республике. Поступило сообщение, что ФСБ завёл на неё уголовное дело по обвинению в экстремизме за пост Vkontakte. Ниже сам этот пост — судите сами!

«Как же задолбал национализм в Абакане. Хотя понимаю, что не только в нем… везде по России, но, т.к. живу здесь, то отвечаю только за ситуацию в этом городе.

Мне почти тридцать лет, но дети, играющие в игровой комнате, имеют наглость заявить, что вход туда только русским. Уже с детства растут маленькие националисты. Моя же дочь не кричит: “Вход только хакасам”. Может, надо уже учить ее этому, чтобы русские заткнули свои языки в задницу (это я не о всех, а о тех, кто офигел от своей царской короны и русского величия)! Потому что не прививаю я ей таких понятий, как хакас — хорошо, русский или все остальные — плохо. У меня куча отличных знакомых и друзей всевозможных национальностей и это невероятно круто! В каждом своя уникальность и особенность.

Все это — одни из впечатлений от похода сегодня с дочей в Маму Рому. Дело не в том: обращать внимание или нет. А в том, что русские совсем оборзели! Я не про всех, а только о тех, кто вечно говорит, что хакасы то, хакасы се, узкоглазые уроды и прочее. Да, мы входим в состав РФ и нас мало. Но это наша земля и вы на нашей земле, на нашей исторической родине! Уроды! Уважайте народ, которому принадлежит эта земля, на которой жили, воевали наши предки, а мы формировались, как народ! Вы не обязаны учить наш язык, традиции, но и оскорблять нас не имеете права, относиться к нам, как к низшему сорту! Поэтому я не стану молчать. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Юрій Макаров: Презумпція москаля: Я, етнічний росіянин, вважаю за умовчанням кожного по той бік лінії зіткнення поганим москалем, доки не буде доведено протилежне

Скандал не на жарт вибухнув ніби на рівному місці. Або не на рівному. Судіть самі. На гробки моя дружина їздила на цвинтар відвідати батька.
І знову зайшла на ділянку біля центрального входу, де тепер ховають вояків. Ми, як і кожна нормальна українська родина, весь час так чи так перебуваємо в силовому полі війни, тож уявлення про кількісні та якісні характеристики біди маємо, але побут бере своє, а безпосереднє зіткнення із проявами лиха спричиняє конче необхідний струс і додаткове щеплення адекватності. Сотні поховань: ім’я, прізвище, позивний, дата загибелі, інколи короткий коментар. Останні поховання свіжі, буквально двотижневої давності. І вже приготовлені вільні місця для могил, які невдовзі неминуче будуть заповнені. Ти розумієш, що це так. Майже в кожному місті та селі країни. Десь більше, десь менше.

Дружина не спала півночі, а відтак написала в соцмережі короткий, повний сліз пост із рефреном «Убий москаля!». І тут почалося! Запис перепостив один відомий у своєму середовищі літературний критик, який спеціалізується на російській та російськомовній літературі. Корінний киянин, здавалося б, людина зі смаком, досвідом і освітою, він обурився мракобіссям і дегуманізацією: «Світлано (це моя дружина. — Авт.)! Ти закликаєш убивати всіх росіян? Геть усіх?». Ну а далі жвава дискусія, градус якої тепер можна тільки уявляти заднім числом, бо пильний Цукерберґ негайно прибрав зі стрічки взірці «мови ненависті» разом із приводом.

Обговорюючи з друзями казус, я почув чимало пропозицій. Наприклад, завезти захисника толерантності прямо на цвинтар. Ні, не в тому сенсі, що ви подумали, а показати йому ті самі могили. Другий сценарій перевиховання — влаштувати екскурсію до військового шпиталю, до хлопців, яким щойно ампутували кінцівки. Ну є ще чимало інструментів занурення в контекст: познайомити з дітьми, які втратили тата; батьками, які не дочекалися з війни сина чи дочку; переселенцями, які залишили «за стрічкою» добробут, налагоджене життя й надії на майбутнє.

А в мене є до цього ще один маленький урок. Моєму другові Євгену Степаненку побратими з передової передали кицьку. Кумедне таке створіння, лисе й полохливе. Кажуть, дороге. Хлопці з дозору на неї натрапили, коли досліджували покинутий будинок у сірій зоні. На другому поверсі зачинена шафа, а в ній щось нявчить. Добре, що пацани виявилися досвідченими: першу розтяжку помітили відразу, другий дротик теж не проґавили. Складна пастка, багатоступенева. Замість кинути все як є, відкрутили бічну стінку шафи, а там — кошеня, сповите скотчем до повної нерухомості… на протипіхотній міні. Я пропускаю подробиці розмінування, на яких сам не розуміюся. Фінал: хлопці спромоглися звільнити тваринку і блискавично евакуюватися. Вибухнуло, коли вже були за кількадесят метрів, — знесло півбудинку. А кицьку через кілька днів співіснування в бліндажі відправили Жені, про якого там усі знають, що він опікується не лише людьми в скруті, а й різноманітною нужденною фауною…

Кожна людина — окремий випадок, і навіть у ворожому стані теоретично може знайтися хтось суб’єктивно чесний і доброзичливий («добрий німець» — іронічний американський вираз часів Другої світової), я нічого про це не хочу знати. Не всі вони влаштовували засідку з кицьою, не всі розрізали «украм» черево ножем заживо, не всі кидали тіла полонених у лісосмузі після того, як розстрілювали в голову, попередньо скувавши руки кайданками за спиною, все одно для мене вони всі злочинці, доки не заберуться з моєї країни. Усім їм я бажаю смерті.

Я, етнічний росіянин, слідом за своєю дружиною вважаю за умовчанням кожного по той бік лінії зіткнення поганим москалем, доки не буде доведено протилежне. Пояснювати літературному критикові сенс поняття «метонімія» мені здається непрофесійним, а апелювати до Константіна Сімонова («Если дорог тебе твой дом»), Іллі Еренбурга («Убей немца»), а також Юрія Винничука та Ореста Лютого — зайвим.

Періодичні істерики місцевих шанувальників «русского духа» — хімічно чиста маніпуляція. Це не що інше, як спроба самовиправдання, аби уникнути чіткої визначеності, по який бік цивілізаційного зіткнення ти перебуваєш. Кожне викриття, кожне звинувачення українців у фашизмі, націоналізмі, расизмі й утисках зрозуміло кого дає начебто моральне право залишатися «над битвою», а ще точніше співвідносити себе з «добрими росіянами».

Сувора реальність війни такої комфортної позиції не передбачає. За пізнього Табачника це ще було можливо, зараз — ні. Визначитися доведеться кожному. Не хочеш убити в собі москаля — живи з цим. Нічого тобі за це не буде, ми, либонь, не в Росії. А от читати мораль — то вже дзуськи.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Представляем коллег: After Empire / После Империи

15259758_246948989055341_7949295562953486578_o

http://afterempire.info

https://www.facebook.com/afterempire

В последние годы Россия стремительно проваливается в имперское прошлое. Вновь в ходу угрозы окружающему миру, сама страна небывало централизована, ставятся памятники символам российского «великодержавия» – Сталину и Ивану Грозному…

Имперское устройство еще со времен древнего Рима определяется тремя критериями. Это достаточно крупная территория. Это гиперцентралистская модель управления, при которой все решается в столице, а регионы низведены на уровень бесправных «провинций». И это агрессивная политика по отношению к другим странам.

Сегодня под эти критерии не подходят США, Евросоюз и даже Китай. Фактически Россия осталась последней империей, несовместимой с глобальным развитием 21 века.

В постсоветской РФ произошел крах либерального модернизационного проекта, который стремился интегрировать страну в современный развитый мир. В результате этого Россия вернулась к имперской реставрации, которая вновь противопоставила ее миру.

Провал демократических партий на выборах 2016 года требует кардинального изменения политического формата оппозиции.

Мы полагаем, что полноценное освобождение страны не может быть централизованным. Все проекты такого рода, ориентированные лишь на «смену власти в Кремле», приведут лишь к очередному историческому воспроизведению все того же имперского кремлецентризма.

Как субъекты будущей политики нас в первую очередь интересуют региональные движения различных территорий РФ. Эти движения сегодня находятся в «полуподпольном» состоянии, поскольку региональные политические партии в России, в отличие от многих развитых стран, запрещены. Тем не менее, в различных регионах есть свои яркие общественные и творческие деятели – и наш портал будет предоставлять им возможность свободно высказать свою точку зрения.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ферхад Туранли: Сьогодні азербайджанське суспільство жадає звільнення Нагірного Карабаху

160525_5_1Після двадцяти п’яти років відносного затишшя, квітнева активізація бойових дій в Нагірному Карабасі вкотре привернула увагу світової спільноти до даного регіону.

Ряд успіхів, досягнутих азербайджанською армією за час активних бойових дій, спричинили патріотичне піднесення в азербайджанському суспільстві і дали йому надію на відновлення територіальної цілісності своєї країни. Про сьогоднішню позицію керівництва Азербайджану та настрої в азербайджанському суспільстві стосовно вирішення нагорно-карабаського конфлікту, а також про його взаємозалежність з подіями на сході України Defense Express розповів керівник «Асамблеї української та азербайджанської інтелігенції», заступник директора Аналітичного центру «Есхатон» Ферхад Туранли.

Пане Ферхад, врегулюванням нагірно-карабаського конфлікту, як і україно-російського, займається т.зв. «Мінська група». Як сьогодні, особливо після «квітневих подій», офіційний Баку оцінює її діяльність?

На сьогодні азербайджанська сторона є вкрай незадоволеною, особливо після відновлення активних бойових дій в Нагорному Карабасі в квітні ц.р., діяльністю Мінської групи з врегулювання конфлікту. Зокрема, вона піддається в країні різкій критиці з боку азербайджанського вищого військового і державного керівництва, яке в ультимативній формі вимагає від неї докладання максимальних зусиль для вирішення конфлікту. При цьому керівництво Азербайджану відкрито заявляє про те, що якщо Мінська група не зможе вирішити даний конфлікт мирним шляхом, Азербайджан залишає за собою право застосування сили для повернення окупованих Вірменією територій.

Чи не є такі заяви елементом популізму з боку керівництва країни?

Такі гучні заяви державного керівництва Азербайджану не можуть бути елементом популізму, оскільки після квітневого загострення обстановки в зоні конфлікту, ситуація в країні склалась таким чином, що змушує і в той же час дозволяє йому робити такі заяви. Окрім цього важливим фактором, який підштовхує його до таких кроків є те, що на сьогодні збройні сили Азербайджану мають достатній рівень боєздатності для активних, в тому числі наступальних, бойових дій для звільнення території Нагорного Карабаху та прилеглих до нього територій семи районів Азербайджану. І якби військове керівництво не було впевнене в цьому, то воно б не давало команди на застосування зброї під час квітневих подій. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Елена Чудинова: Крестовые походы — это прекрасно. Это были оборонительные походы за Гроб Господень

Внимание! Текст публикуется на дискуссионной основе!

Интервью с Еленой Чудиновой, автором романа «Мечеть Парижской Богоматери»

— Ваши произведения вызывают немало протестов в мусульманской среде. Похоже, там Ваш основной читатель?

Елена Чудинова: Читают, конечно, обсуждают, но как, кроме ненависти, в этой среде могут относиться к человеку, который искренне полагает, что ислам изначально сложился как “субкультура бандформирования”? Я никого не оскорбляю, заметьте, я просто так думаю, а запретить мысль невозможно. На мой взгляд, также ислам представляет собой не религиозную, а политическую силу в современном мире.
Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)