• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org


Вітаємо нашого постійного автора!

Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» («Відродження») відзначив  журналіста зі Львова і нашого постійного автора  Ігоря Галущака за публікацію на нашому сайті статті «Как юный еврей стал партизаном-бандеровцем».

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Журнал «Дзвін» відродили у Львові в модерному форматі

У межах цьогорічного Форуму видавців відбулась і презентація легендарного часопису «Дзвін», зумовлена тим, що нещодавно започаткована серія молодіжних випусків журналу модернізувалась та набула оновленого дизайну.

Головний редактор часопису «Дзвін» Юрій Коваль передусім розповів про історію колись чи не найавторитетнішого літературно-мистецького журналу в Україні, що починається ще 1940-го року. Щоправда в 1940—1941 роках він виходив під назвою «Література і мистецтво» , в 1945—1951 роках як «Радянський Львів» , а в 1951—1989 роках мав назву «Жовтень». Свого часу у ньому дебютували такі знакові постаті української літератури, як: Микола Вінграновський, Юрій Андрухович, Марія Матіос, Оксана Забужко. Юрій Коваль також зауважив, що зараз так само не бракує молодих авторів, котрі вриваються у сучасний літературний контекст. Адже буває, що п’ятнадцятирічні сьогодні пишуть так, що це б зробило честь і вже зрілим літераторам. А модератор

зустрічі, а водночас упорядник молодіжної серії часопису Марія Ястремська розповіла, як впродовж півроку тривала робота над новим «Дзвоном». Присутні ж на презентації автори мали нагоду прочитати свої тексти, а гості – відкрити для себе нові імена.

У редакції часопису кажуть, що власне запровадження молодіжних номерів, у якому відтепер мають нагоду публікуватись автори від 15-ти до 35-ти років, само по собі було ризикованим кроком, а тому ці числа планували спершу видавати тільки раз на рік. Однак з огляду на розголос, якого зазнав перший – березневий – випуск, цьогоріч вийшов вже другий – вересневий – номер такого ж ґатунку, але у осучасненому дизайні – отож «Дзвін» став модерним. І, хоч редакція мала певні побоювання з приводу того, як відреагують читачі на такі сміливі кроки, втім, не минув ще й тиждень після презентації часопису у новітній інтерпретації, як майже всі примірники вже віднайшли свого читача. Вочевидь, це свідчить про правильний курс на зміни й спростовує будь-які сумніви з приводу нової концепції. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Основні заходи на відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців пройдуть у Львові

У Львові на площі перед Собором Святого Юра відбулось урочисте відкриття днів української діаспори у Львові. Участь у ньому взяли президент Світового Конгресу Українців Євген Чолій, представники обласної влади, ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало, духовенство та громадськість.

Нагадаємо, що Світовий Конгрес Українців (СКУ) є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що представляє інтереси понад 20 мільйонів зарубіжних українців. СКУ має мережу складових організацій та зв’язків з українцями у 53 країнах. Відтак, заснований у 1967 р. Світовий Конгрес Українців в 2003 р. був визнаний Економічною та соціальною радою Організації Об’єднаних Націй як неурядова організація зі спеціальним консультативним статусом.

«Хочу вам відкрити таємницю, що коли ми почали планувати відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців, то думали, що обмежимося лише столицею України, бо не зможемо об’їхати всі міста. Але ми дуже швидко дійшли до висновку, що просто не могли б гідно відзначати 50-ту річницю СКУ, оминаючи Львів. Відтак нам дуже приємно бути з вами впродовж наступних трьох днів української діаспори у столиці Галичини. Адже діяльність Світового Конгресу Українців є стисло пов’язана з історією України, бо ми впродовж перших 25 років нашого існування були фактично послами поневоленої країни, відтак після відновлення незалежності ми присвячували свої зусилля, щоб утверджувати державність України на всіх континентах», — зазначив на урочистості Євген Чолій.

Отож Світовий Конгрес Українців разом із своїм партнером, Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Національного університету «Львівська політехніка», запланував цілу низку заходів, котрі відбудуться 27-29 серпня 2017 р. у різних локаціях міста Лева. Зокрема, передбачені: Міжнародна конференція «СКУ в 50 років і далі: Європейський контекст» у Національному університеті «Львівська політехніка», презентація видання «Українсько-польське примирення в документах ієрархії та священства» та урочиста академія з нагоди 50-ліття СКУ «Ремінісценції UA» у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької. Також відбудеться V Міжнародний конгрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті»

Як зазначила директор МІОК Ірина Ключковська: «Дні української діаспори – це символ нашої непохитної єдності, яку не здолати кордонами, відстанями та обставинами. Жорстока агресія Російської Федерації зробила нас сильнішими в боротьбі за незалежність, територіальну цілісність і за наш європейський цивілізаційний вибір. Тому відзначення 50-ліття СКУ – це наша шана та вдячність цій міжнародній українській спільноті за пройдений шлях і запевнення у подальшій спільній праці для України».

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Станиславів – Станіслав – Івано-Франківськ у дослідженнях прикарпатських науковців й краєзнавців

У цьому (2017) році виповнилося 355 років моєму місту. Місту, в якому я народився через 300 років після його заснування, й прожив 55 років життя. Місту, яке перейменували зразу після мого народження (1962 року). Значить я — корінний франківчанин. І свою статтю присвячую моєму рідному Івано-Франківську.

Історію Івано-Франківська, другого після Львова великого адміністративного, економічного і освітянського центру Галичини, умовно можна розділити на вісім (8) періодів, які знаменують собою віхи історії та розвитку міста:

1) Перший польський період (Речі Посполитої) — середина XVII-1772 р. Для підсилення галицького напряму оборони Польщі, у межиріччі Бистриць стратегічно було обрано місце закладки модерної на той час фортеці, названої на честь старшого сина, засновника фортеці-міста, графа Андрія Потоцького Станіслава. 7 травня 1662 року Станиславівська фортеця і цивільне поселення отримують міські привілеї на щоденні торги і ярмарки. А наступного року (14 серпня 1663 року) польський король Ян Казимир юридично підтвердив місту Станиславову самоврядування за Магдебурзьким правом (даним привілеєм був передбачений і герб міста – відчинена міська брама з трьома вежами);

2) Австрійський період — 1772 – 1918 рр. Внаслідок поділу Польщі, Галичина увійшла в склад Австрійської монархії. 25 жовтня 1772 року у місто вступили австрійські війська і створили його гарнізон. Станиславів став центром округу. У 1801 р., внаслідок погашення великих боргів, м. Станиславів було вилучено з власності родини Потоцьких і передано Австрійській державі. У 1867 р. Австрійська монархія, згідно нової конституції, стала називатися Австро-Угорською. Імперія була поділена на повіти. Станиславів став повітовим центром. Закінчення Австрійського періоду знаменується Першою світової війною, революційними ситуаціями, революціями в Європі, розпадом імперії, локальними й громадянськими війнами, утворенням нових держав; Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Праці Ігора Ярославовича Райківського на сторінках наукового і культурно-просвітнього краєзнавчого часопису «Галичина» (до 50-ліття вченого)

Ігор Ярославович Райківський народився 24 червня 1967 року в м. Івано-Франківську. У 1984 році на «відмінно» закінчив Івано-Франківську СШ № 2, а в 1992 році закінчив історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту імені В. Стефаника. Отримав диплом з відзнакою. У 1992-1995 роках навчався в аспірантурі на кафедрі історії України Прикарпатського університету.
У 1996 році І. Райківський успішно захистив кандидатську дисертацію в Інституті Українознавства ім. І. Крип’якевича у Львові. А в 2014 році у тому ж інституті успішно захистив і докторську дисертацію.
З вересня 1996 року вчений працює на кафедрі історії України асистентом кафедри, старшим викладачем. В 2002 році І. Райківському присвоєне вчене звання – доцент кафедри.
Протягом 2003 – 2008 років І. Райківський працює вченим секретарем спеціалізованої вченої ради Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника для захисту кандидатських дисертацій за спеціальностями «Історія України», «Етнологія».
У березні 2007 року І. Я. Райківського обирають завідувачем кафедри історії України Інституту історії, політології і міжнародних відносин ПНУС, яку він очолює по сьогоднішній день, протягом 10 років.
Сфера наукового зацікавлення вченого – політична історія України, український національний рух ХІХ – першої половини ХХ століть, українсько-польські стосунки того ж періоду.
Ігор Ярославович є автором понад 130 публікацій, включаючи монографічні видання та статті в періодичних виданнях.
Ознайомившись коротко з біографією, науковим шляхом та сферою наукових інтересів вченого, переходимо безпосередньо до теми даного дослідження, а саме до публікацій І. Райківського в часописі «Галичина». Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Слово про краєзнавця Тараса Маланюка

Роблячи підбірку матеріалу про краєзнавців Прикарпаття, з великою радістю дізнаюсь, що мій колега по попередній роботі Маланюк Т. З. написав і опублікував досить значну й актуальну на сьогоднішній день монографію по патріотичному вихованню (Маланюк Т. З. Патріотичне виховання учнів основної школи засобами туристсько-краєзнавчої роботи: монографія. – Івано-Франківськ, Місто НВ, 2017. – 304 с.). В якій зібрано великий теоретичний матеріал з даного питання, багатий власний досвід автора, розкрито патріотично-виховний потенціал туристсько-краєзнавчої роботи. Радіючи за колегу, я дав собі слово, що напишу про нього статтю, як про цікаву й комунікабельну людину, трударя на педагогічній ниві, невтомного туриста, досвідченого краєзнавця. І ось, стаття написана, прошу, читайте й дізнавайтесь.

Маланюк Тарас Зіновійович народився 30 вересня 1962 року в селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області. Шкільну освіту здобув у Гошівській восьмирічній школі та у Болехівській середній школі №2. Після закінчення школи навчався в Івано-Франківському технічному училищі №13. З 1981 по 1983 рік проходив строкову службу у збройних силах СРСР.

Свою трудову діяльність Т. Маланюк розпочав на виробництві. Працював слюсарем-складальником радіоапаратури на «Радіозаводі» (виробниче об’єднання «Карпати») в Івано-Франківську в мікрорайоні «Пасічна» (1983 – 1987 рр.). Відчувши в собі поклик до педагогічної роботи, краєзнавчої діяльності, історичних знань, здобуває вищу освіту на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (1987 – 1992 рр.). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Слово про краєзнавця Василя Харитона

Готуючи попередні статті, помічав, що все частіше зустрічаю в періодиці та у фонді читального залу суспільних наук Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника праці (публікації та книжки) свого колеги-однокурсника Василя Харитона. Я дав собі слово, що напишу статтю про цю цікаву і неординарну людину, невтомного краєзнавця, наполегливого пошуковця-дослідника. І ось, прошу, стаття, читайте, дізнавайтесь.

Харитон Василь Ярославович народився 12 квітня 1963 року в селі Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області. Сім’я була музикальна, співуча. Батько, Ярослав Харитон, був професійним співаком.

Василь Харитон отримав досить цікаву, різносторонню освіту. В 1970 –  1980-х роках вчився в Черніївській середній школі. Музичні знання здобував в Івано-Франківській дитячій музичній школі №1 (по класу скрипки). А по закінченні школи, технічні знання здобував в Івано-Франківському технічному училищі №13 («позитронівському») та на вечірньому відділенні Івано-Франківському інституті нафти і газу (1985 – 1986 рр.). Для своєї майбутньої професії педагога та історика-дослідника, у 19991 році закінчив історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника та в 1994 році філософський факультет Прикарпатського університету ім. В. Стефаника (спеціальність «Психологія»).

Василь Харитон свою трудову діяльність розпочав на виробництві. Працював регулювальником радіоапаратури на заводі «Позитрон» в м. Івано-Франківську (1980 – 1987 рр.). Але Василь Ярославович відчув у собі поклик до педагогічної та краєзнавчої діяльності. І вже з 1987 року, здобуваючи педагогічні знання в інституті, вчителює в Березівській середній школі, а з 1993 року – в Черніївській середній школі Тисмениччини. А з 1999 року, по переїзді на Снятинщину, вчителює в Устянській ЗОШ. Працює також науковим працівником у Снятинському літературно-меморіальному музеї Марка Черемшини, головним редактором краєзнавчого і літературно-мистецького журналу «Снятин».

Основною тематикою краєзнавчих досліджень В. Харитона є історія міст і сіл Прикарпаття, суспільно-політичні та етнокультурні процеси минулого краю, недостатньо висвітлені в історії персоналії окремих культурно-громадських та політичних діячів України, українські товариства та організації краю в минулому.

За час своєї краєзнавчо-дослідницької діяльності В. Харитон опублікував сам і у співавторстві близько тридцяти книжок і брошур та понад двісті статей в періодиці по історії краю. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: На Верецькому перевалі незабаром постане меморіальне кладовище січовиків Карпатської України

Роботи з будівництва та облаштування меморіального кладовища січовиків Карпатської України на Верецькому перевалі нині завершуються. Принаймні, в цьому переконалися голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин і керівник КП «Доля» Святослав Шеремета, котрі разом з керівництвом району та підрядниками виїхали на місце, аби перевірити стан та якість виконаних робіт.

Довідка.

У жовтні-листопаді 2008 р. комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля» за дорученням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій провело пошук місць поховань вояків Карпатської Січі на Верецькому перевалі. Дослідження проводилися в околиці сіл Жупани Сколівського р-ну Львівської області та Верб’яж Воловецького р-ну Закарпатської області. Як засвідчили знайдені під час розкопок матеріали, це були вояки Карпатської Січі – галичани, розстріляні на Верецькому перевалі у березні 1939 р.

Зазначимо, що військовим органом Карпатської України була мілітарна організація «Карпатська Січ», початки якої сягають листопада 1938 року. Своїм основним завданням організація вважала захист Закарпаття від нападів угорських і польських диверсійних загонів. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Публікації Петра Івановича  Арсенича (1934-2017) на сторінках альманаху «Краєзнавець Прикарпаття»

Петро Іванович Арсенич народився 24 січня 1934 року в селі Нижньому Березові (нині Косівського району Івано-Франківської області) у гуцульській селянській родині. В 1942 – 1953 роках навчався в школі. В старших класах був членом підпільної учнівської ОУН. В 1953 – 1958 роках навчався на історичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Здобув фах історика-музеєзнавця. У 1958 році був направлений на роботу в Станіславський краєзнавчий музей (нині Івано-Франківський), в якому працював з перервами до 1990 року. В 1963 – 1966 роках викладав археологію й етнографію в Івано-Франківському державному педагогічному інституті. У 1966 році був звільнений з інституту за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі та зв’язок з дисидентом В. Я. Морозом, колишнім викладачем даного вузу. П. Арсенич повернувся до викладацької діяльності аж після здобуття незалежності України. В 1992 – 1997 роках був доцентом кафедри народознавства Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.
Петро Іванович переслідувався КДБ впродовж 1966 – 1986 років і тільки якимось дивом він уник «лагерів». Радянська компартійна система «ламала» йому кар’єру, чинила різні утиски, ставила перепони, але він вперто дотримувався своїх поглядів й наполегливо йшов вперед, знаходячи розраду в самовідданій праці на благо України, збираючи по крихтах краєзнавчий матеріал, зберігаючи і відновлюючи історичну пам’ять краян.
З 1966 по 1990 роки Петро Арсенич працював керівником туристично-краєзнавчого гуртка при обласній станції юних туристів. У 1967 році став одним із засновників обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури. А з 1968 по 1973 роки – голова секції етнографії даного товариства. 1976 – 1991 рр. – він активний член Товариства книголюбів. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Галущак: Старинный белый пароход, который, казалось бы, бросил якорь посреди сложной плотности рельсовой сети

Круглосуточно не прекращается на Казатинском железнодорожном вокзале (Украина) движение многочисленных поездов. Ведь ежедневно по обе стороны от его величественного здания здесь проходят по 80 пассажирских и 30 пригородных поездов. Особенное же впечатление на каждого приезжего пассажира, который, хотя бы раз в жизни путешествовал по Юго-Западной железной дороге (ЮЗЖД) и побывал на самом вокзале, производит его архитектурно совершенное здание. Кстати, недавно здесь торжественно отметили 125 лет со времени его постройки.

Эта уникальная градостроительная жемчужина принадлежит к памятникам архитектуры второй половины XIX в. — сам же вокзал здесь строили с 1888 по ноябрь 1889 года. Автором же проекта этого необычного сооружения в виде старинного белого парохода, который, казалось бы, бросил якорь посреди сложной плотности рельсовой сети, является известный архитектор Валериан Куликовский (1835-1919), который служил с 1875 года архитектором управления ЮЗЖД в Киеве. Руководил же строительством в то время еще совсем молодой инженер, а в будущем — известный украинский архитектор Александр Кобелев (1860-1942).

По тем временам Казатин служил станцией преимущественно «буфетной», ведь остановки поездов здесь совпадали с привычным для тогдашней Российской империи расписанием завтраков, обедов и ужинов. Поэтому в обустройстве внутреннего пространства здания вокзала особое значение придавалось обеденному залу. Овальное в плане помещение вокзального ресторана перекрыто куполообразным сводом, опирающимся на поставленную полукругом двухъярусную аркаду, несет явные черты ампира. В целом же специалисты считают Казатинский вокзал образцом кирпичной архитектуры с пластической отделкой экстерьера, которая выполнялись с помощью художественно выразительных кладок кирпича. И теперь это станционное здание служит наглядным «пособием» по истории архитектурных стилей конца XIX — первой половины ХХ века.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)