ОГОНЬ ПРОМЕТЕЯ

  

портал этноантропологии, геокультуры и политософии

 

Ярослав Галущак: Слово про краєзнавця Тараса Маланюка

Июнь 09, 2017 By: admin Category: Галиция, Галичина, Культура, Наука, Ярослав Галущак

Роблячи підбірку матеріалу про краєзнавців Прикарпаття, з великою радістю дізнаюсь, що мій колега по попередній роботі Маланюк Т. З. написав і опублікував досить значну й актуальну на сьогоднішній день монографію по патріотичному вихованню (Маланюк Т. З. Патріотичне виховання учнів основної школи засобами туристсько-краєзнавчої роботи: монографія. – Івано-Франківськ, Місто НВ, 2017. – 304 с.). В якій зібрано великий теоретичний матеріал з даного питання, багатий власний досвід автора, розкрито патріотично-виховний потенціал туристсько-краєзнавчої роботи. Радіючи за колегу, я дав собі слово, що напишу про нього статтю, як про цікаву й комунікабельну людину, трударя на педагогічній ниві, невтомного туриста, досвідченого краєзнавця. І ось, стаття написана, прошу, читайте й дізнавайтесь.

Маланюк Тарас Зіновійович народився 30 вересня 1962 року в селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області. Шкільну освіту здобув у Гошівській восьмирічній школі та у Болехівській середній школі №2. Після закінчення школи навчався в Івано-Франківському технічному училищі №13. З 1981 по 1983 рік проходив строкову службу у збройних силах СРСР.

Свою трудову діяльність Т. Маланюк розпочав на виробництві. Працював слюсарем-складальником радіоапаратури на «Радіозаводі» (виробниче об’єднання «Карпати») в Івано-Франківську в мікрорайоні «Пасічна» (1983 – 1987 рр.). Відчувши в собі поклик до педагогічної роботи, краєзнавчої діяльності, історичних знань, здобуває вищу освіту на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (1987 – 1992 рр.). (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Праці Степана Миколайовича Борчука на сторінках наукових періодичних видань ПНУС (до 50-ліття)

Октябрь 29, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, Наука, Ярослав Галущак

Народився С. М. Борчук 29 жовтня 1966 року у селі Любківці Снятинського району Івано-Франківської області. В 1984 році закінчив Вовчківську середню школу і поступив у Івано-Франківський державний педагогічний інститут ім. В. Стефаника, який через службу в армії закінчив у 1991 році.

По закінченні інституту вчителював у школі (1991 – 1994 рр.). У 1994 – 1995 роках працював старшим лаборантом кафедри нової і новітньої історії Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. З 1995 по 1998 рік навчався в аспірантурі ПУС. В 1999 році С. Борчук успішно захистив кандидатську дисертацію в Чернівецькому університеті ім. Ю. Федьковича. А в 2015 році С. М. Борчук успішно захистив докторську дисертацію. На сьогоднішній день Степан Миколайович є професором кафедри всесвітньої історії факультету історії, політології і міжнародних відносин.
Напрямками наукових інтересів С. М. Борчука є дослідження творчого доробку та діяльності українських істориків та громадських діячів Галичини ХІХ – ХХ ст., історія студентського руху кінця ХІХ – початку ХХ ст., проблеми військової історії ХХ ст., українська енциклопедична традиція ХІХ – ХХ ст.

Коротко ознайомившись з біографією, науковим шляхом та напрямками досліджень С. М. Борчука, переходимо до теми нашого дослідження, до публікаторської діяльності вченого, до його статей на шпальтах наукових періодичних видань ПНУС, що містяться в читальному залі суспільних наук. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Дрогобич має найдревнішу дерев’яну сакральну пам’ятку

Сентябрь 25, 2016 By: admin Category: Бойки, Галиция, Галичина, Игорь Галущак, Украина, Христианство

yur3Декілька  років тому львівська культурна громадськість  відзначила 250 років з часу побудови найстарішої нині у Львові дерев’яної бойківської церкви, котра тепер розташована в паркові-заповіднику «Шевченківський гай». Означена церква є унікальною пам’яткою бойківської карпатської сакральної архітектури. Свого часу завдяки сприянню великого духовного провідника — митрополита Андрея Шептицького, церква Св. Миколая була перевезена із с. Кривки (тепер Турківського району Львівської обл.) до міста Лева та встановлена у тій його частині, де з ініціативи митрополита створювалася Свято-Іванівська лавра Студійського уставу. У 1931 році церква була заново змонтована та освячена як храм Премудрості Божої.

Проте сусід Львова, ще більш древній Дрогобич, сьогодні може пишатися тим, що має ще старшу бойківську карпатську дерев’яну сакральну пам’ятку – церкву святого Юра. Тим більш, що  на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі бойківська дрогобицька церква Святого Юра була внесена до переліку 16-ти найстарших дерев’яних церков Карпатського регіону Польщі та України. А історія її споруди належить ще до кінця XIV – початку XV сторіч. У 1656 році вона була перенесена у Дрогобич з карпатського села Надіїв, що поблизу міста Долина (нині – Івано-Франківська обл.). Цю церкву дрогобицькі міщани обміняли на … сіль, а потім розібрали та перевезли до рідного міста на yur2волах. Встановили її на місці попередньої церкви, що згоріла, а у 1678 році збудували поруч дзвіницю.

Церкву святого Юра згодом декілька разів ремонтували, але вона й донині не втратила свого первісного вигляду. А Карпатському краї в тамтешні часи при житловому чи церковному будівництві все робилося, так би мовити «без жодного цвяха», себто без застосування будь-яких металевих скріпів. Тодішні майстри-будівничі того й не потребували, оскільки знали «дух» дерева та були з ним на «ти». Конструкція ж дрогобицької церкви – дерев’яна тридільна (тризрубна) з квадратною головною навою й двома гранчастими бічними криласами та зрубами вівтаря й притвору (бабинцем). Низ церкви обведений широкою опаскою у вигляді аркадyur1и-галереї на стовпах. Над бабинцем є хори з аркою-галереєю та Введенська каплиця. Церква увінчана над головними зрубами трьома верхами, а криласи — малими верхами з одним заломом, причому всі — на восьмибічних підбанниках.

Внутрішнє  опорядження церкви розписане фресками, виконаними під керівництвом карпатського генія тодішньої епохи – Стефана-маляра (Медицького). Крім релігійних композицій («Страсті Христові»), тут присутній багатющий декоративний орнамент переважно рослинного характеру. А іконостас маляра Стефана («Акафіст Богоматері», «Діяння апостола Павла», «Відсічення голови Великомученика Юрія») виконаний ним в коричнево-вохристій та оливково-зеленій гамах. Отож, скромними малярськими засобами середньовічний карпатський митець надав індивідуального, майже портретного виразу зображуваним постатям.

Слід зазначити, що посольство США в Україні ще 2013 року надало грант у розмірі 85 тисяч доларів на реставрацію церкви Св. Юра. Чимало реставраційних робіт тут нині вже зроблено, але зрозуміло, аби остаточно віднови вити весь сакральний комплекс, цих коштів недостатньо. Відтак, видається тут дрогобицька громада мала би брати приклад зі Львова, де подібні пам’ятки  нині відновлюють як коштом міського бюджету, так і на доброчинні пожертви самих львів’ян.

 

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Дністер: дні стер

Сентябрь 12, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, География, Карпаты, Подолье, Репортажи, Украина

pud09bkiwІснує в Західній Україні прадавня легенда, за якою колись замість теперішнього Дністра протікав лише невеликий струмок, уздовж якого жили люди. Вони запровадили свій календар, позначаючи дні на прибережному піску. Але одного разу струмок розлився й затопив все довкола. Коли зранку вода зійшла, вийшли люди на берег, а від їхніх позначок на піску й сліду нема. «Хто дні стер? — бідкались мешканці, й самі ж відповідали, — Та хто?! Струмок дні стер».

З того часу, нібито, й стали називати найбільшу на Правобережній Україні водну артерію — Дністер. Зрозуміло, що сучасні науковці нині мають більш обґрунтовану версію цієї назви. «Дн (е)», твердять вони, — це, безперечно, скіфо-сарматське «dānu» — вода, річка, а ось друга частина слова «-стр» — висхідна до давньоіранського «stūra» — велика, величезна. Проте кожному, хто неодноразово бував на берегах Дністра, починаючи від витоку й закінчуючи чорноморсько-дністровськими лиманами, більш до вподоби народне пояснення. Адже, коли тут мандруєш, то мимоволі втрачаєш лік дням, мов би сідаєш у своєрідну машину часу, занурюючись у різні епохи та віки.

Звісно, починаючи цю подорож, не минеш село Вовче Турківського району Львівської області. Саме тут, на північних схилах Українських Карпат, й розпочинає ця ріка свій величний шлях. Вовче — одне з найбільших сіл Турківщини. У нижній частині села, під старою липою, колись знаходилась криниця з дуже холодною, чистою й смачною водою — її називають Франковою. За переказами, перебуваючи у Вовчому, сюди приходив пити воду Іван Франко, тут він полюбляв поговорити з селянами, вислухати їхні біди, дати поради. Поряд — одна із найстаріших церков району — церква Введення Пресвятої Богородиці, яка збудована у 1680 році й є пам’яткою архітектури. А відстань від Франкової криниці до витоку Дністра — 7 кілометрів. Це джерело чистої карпатської води, яке розташоване на схилі гори Розлуч на висоті 760 метрів. Навколо — пам’ятка природи місцевого значення, яка обіймає площу 54 гектари. Все тут добре впорядковане зусиллями працівників Вовчанського лісництва й є чудовим місцем відпочинку. Звідси відкривається вражаюча панорама Стрийсько-Сянської Верховини й басейну верхів’їв Дністра. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Галущак: Бойки-кельты: полузабытый этнос

Август 31, 2016 By: admin Category: Бойки, Галиция, Галичина, Закарпатье, Игорь Галущак, Кельты, Славяне, Украина

IMG_5194Немало интересного можно узнать об этом уникальном славянском этносе, посетив Самборский историко-этнографический музей «Бойковщина», который относится к числу старейших музейных учреждений такого типа в Украине. Ведь прошло без малого 90 лет со времени его основания группой местных интеллигентов-украинцев.

— Кто же были эти люди, которые с таким энтузиазмом и жертвенностью взялись за организацию Общества «Бойковщина» и музея в Самборе? — рассказывает Роксолана Данчин, известный краевед и неизменный его директор со времени возрождения музея в 1991 году. — Это, прежде всего, Иван Филипчак — педагог, писатель и музеевед, Владимир Гуркевич — адвокат и общественный деятель, Владимир Кобыльнык — врач, этнограф, археолог и публицист, Антон Княжинский — педагог, музеевед и писатель, Михаил Скорык — педагог, публицист и ученый, Владимир Кордуба — инженер, картограф, культурно-общественный деятель. А особенно хочу отметить известного общественного деятеля Cамборщины, который в 20-30-х годах прошлого века вынужденно находился на Закарпатье (тогда Чехословакия), адвоката Данилу Стахура. Именно Стахур и уступил тогда для экспозиции музейных собраний весь первый этаж своего собственного дома, который находился в Самборе.

В целом же, по мнению госпожи Роксоланы, и сегодня в информационном поле Украины такой многочисленный карпатский субэтнос, как бойки присутствует наименее. Между тем происхождения этнонима «бойко» до сих пор остается одной из самых больших загадок украинской этимологии. Выводили его и от русского слова «бойкий», и от диалектной словоформы «бойе», и от формы обращения к Богу «богойку», и даже от греческого «боем», что означает вол. А наиболее экзотической, хотя и довольно теперь аргументированной, является гипотеза о происхождении бойков от кельтского племени боев, которые в VI в. н. э. овладели территорией современных Австрии, Чехии и Словакии. Однако, как бы там ни было, по подсчетам исследователей – выходцев из украинской диаспоры в Северной Америке, перед Второй мировой войной на территории тогдашней Польши проживало около 1 миллиона бойков. А среди исследователей Карпатского региона бойки имеют репутацию «чистейшей» касательно украинских черт этногруппы. Ведь они не несут на себе ни заметных румынских воздействий, как, например, гуцулы, или польских и словацких, как, скажем, лемки. А среди самых известных бойков первым традиционно называют Ивана Франко, уроженца с. Нагуевичи — теперь Дрогобычского района. Частицу бойковской крови имел и сам Тарас Шевченко, корни матери которого — Екатерины – тянутся из соседней с Самборщиной горной Сколевщины. Выдающийся астроном, астролог и медик эпохи Возрождения, ректор Болонского университета Юрий Дрогобыч также происходил из Бойковского края. Стоит упомянуть и легендарного гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного и о. Августина Волошина, президента Карпатской Украины.

(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Геннадій Васильович Бурнашов (1936-2012) – літератор, історик, краєзнавець:  біографічно-бібліографічне дослідження (на пам’ять про дослідника)

Апрель 28, 2016 By: admin Category: Галиция, Галичина, Наука, Украина, Ярослав Галущак

7add09202eВ сузір’ї краєзнавців Прикарпаття яскравою, незбагненною, окремою зіркою світить ім’я літератора, історика, краєзнавця Геннадія Бурнашова. Людини, яка зростала й більшу частину свого життя прожила в умовах партійно-тоталітарного радянського режиму, а незалежність України зустріла вже в зрілому віці. Людини, яка пройшла глибоку світоглядну внутрішню еволюцію й ніколи не відступала від свого набутого радикального українства, яка відобразила в своїх працях щирий патріотизм й міцну громадську позицію.

Бурнашов Геннадій Васильович, росіянин, народився 27 квітня 1936 року в м. Іртиськ Іртиського району Павлоградської області Казахської РСР, в сім’ї службовця.

В 1946 році сім’я Бурнашових переїздить до міста Станіслава – обласного центру в Українській РСР (нині Івано-Франківськ). В 1947-1957 роках Геннадій навчався в Станіславській СШ робітничої молоді №1, вчився в студії образотворчого мистецтва, був учнем в художній майстерні. В 1954 році виконав норматив I розряду з шахів, а в 1964 одержав звання судді республіканської категорії з шахів. Слід зазначити, що Геннадій Васильович – інвалід ІІ групи внаслідок важкого захворювання, перенесеного в дитинстві, й не міг займатися активними видами спорту. В 1955-1959 роках Геннадій Бурнашов працював художником в Парку культури й відпочинку, робітником на скло-дзеркальному заводі. В 1959-1963 роках навчався в Станіславському педагогічному інституті на історико-філологічному факультеті. В 1963-1964 роках вчителював у Кобаківській СШ Косівського району, проходив річну педагогічну практику. В 1964-1965 роках він продовжив навчання в педінституті. В 1965 році, на останньому курсі інституту, напередодні державних екзаменів, Бурнашов був прийнятий в члени КПРС, став комуністом. По закінченні педінституту отримав диплом (спеціальність) вчителя історії, російської мови і літератури. В 1965-1966 роках вчителював у СШ №12 м. Івано-Франківська. В 1966-1967 роках працював в Івано-франківській обласній дитячій туристичній станції. В 1967-1969 роках вчителював у Липівській СШ Тисменицького району. В 1970-1990 роках Г. Бурнашов працював у системі туризму Івано-Франківської області, в обласному туристично-екскурсійному об’єднанні «Івано-Франківськ-Турист». У 1990 році Геннадій Васильович виходить на пенсію за станом здоров’я (по хворобі).

Біографія Г. В. Бурнашова отримана з іменного фонду В. Г. Полєка: папка №№69, 70, 71, 72, стор. 109 (лист від 09.10.1989р.); стор. 110-112 (листи від 08.10.1989р.).

Працюючи в системі туризму області, Геннадій Бурнашов віднайшов собі хист до написання (письменника). Протягом свого творчого життя він опублікував близько 80 видань (книжок),  є автором понад 1000 публікацій в періодичній пресі. Його творчий доробок умовно можна поділити на два періоди (опубліковані в радянський період та опубліковані в період незалежності) та на три напрямки творчої, дослідницької діяльності (туристично-краєзнавчий, радянсько-військовий і національно-визвольний). (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Представляем: Богдан Томенчук

Сентябрь 29, 2015 By: admin Category: Археология, Богдан Томенчук, Галиция, Галичина, Представляем, Украина

fotoБогдан Петрович Томенчук —  заместитель директора Центра «Мезоевразия», кандидат исторических наук, доцент и заведующий кафедры этнологии и археологии Института истории, политологии и международных отношений Прикарпатского национального университета имени Василия Стефаника, руководитель Галицкой археологической экспедиции.

Томенчук Богдан Петрович, кандидат історичних наук, доцент, є відомим спеціалістом в галузі археології, історії та туризму. Автор численних наукових публікацій, присвячених проблемі державотворчих та містотворчих процесів на території Галицької землі, а також проблемам транскарпатських і трансєвропейських шляхів.

Народився 3 вересня 1950 р. в с. Ценява Коломийського району Івано-Франківської області. В 1971–1976 рр. навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету. З 1970-х рр. спеціалізувався по археології, проходив щорічні стажування у археологічних експедиціях Чернівецького державного університету та наукових закладах Києва і Москви. Особливо плідною стала багаторічна співпраця із Західноукраїнською експедицією Ленінградського державного Ермітажу. Набутий досвід дав можливість самостійно керувати археологічними експедиціями, спочатку Чернівецького, а потім Івано-Франківського краєзнавчого музеїв, де протягом 1976-2000 рр. працював науковим співробітником та завідуючим відділом археології. Протягом 2002 — 2008 рр. працював науковим співробітником Інституту археології НАН України. У 90-х рр. приймав участь, як науковий консультант, в дослідженнях місць захоронень жертв сталінських репресій (Дем’янів Лаз, Посіч, Меморіальний сквер в Івано-Франківську).

З 1998 р. працює в Прикарпатському університеті імені В. Стефаника. Нині Томенчук Б.П. є завідувачем кафедри етнології і археології в Інституті історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (з осені 2014 р.) та провідним фахівцем, завідувачем відділу археології у навчально-науковому Інституту історії, етнології і археології Карпат (діє з 2008 р.).

134600_originalЯк керівник експедицій, Томенчук Б.П. провів 40 археологічних сезонів, під час яких, зокрема, досліджувались такі літописні міста як Василів, Кучелмін та Биковен на Дністрі, Олешків на Пруті та Городок на Черемоші. Розкопано десятки оборонних споруд і більше сотні житлово-господарських та ремісничих будівель Х – ХІІІ ст. Крім того, досліджено 5 дерев’яних церков ХІІ – ХІІІ ст. і серед них унікальна в Європі Олешківська ротонда-усипальниця. Загалом Томенчуком Б. вивчено більше 500 давніх поховань періоду ХІІ – ХІІІ ст. З 2000 р. є керівником Галицької археологічної експедиції Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, яка досліджує давній Галич.

В останні роки проводить археологічне обстеження Великого Скиту в с. Манява Богородчанського району Івано-Франківської області. У результаті цих робіт виявлено залишки двох дерев’яних церков XVII ст., кладовище, монастирські келії та оборонні стіни. Крім цього, в складі Карпатськьої експедиції взяв участь в широкомасштабних обстеженнях на території Гуцульщини городищ, замків, монастирів і транскарпатських шляхів.

За зазначеними проблемами видано понад 150 наукових статей та 6 монографій («Олешківська ротонда. Археологія дерев’яних храмів Галицької землі ХІІ – ХІІІ ст.» (2005), «Археологія некрополів Галича і Галицької землі. Одержавлення. Християнізація» (2006), «Прикарпаття: спадщина віків» (2006), «Археологія городищ Галицької землі. Галицько-Буковинське Прикарпаття. Матеріали досліджень. 1976-2006 рр.» (2008), «Старожитності Гуцульщини. Джерела з етнічної історії населення Українських Карпат. Каталог пам’яток історії та культури. Т.ІІ. Городища, замки, осередки солевидобутку, давні транскарпатські шляхи» (2011)). (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Панфилов: Львов – многовековый центр «земли руськой»

Сентябрь 20, 2015 By: admin Category: Галиция, Галичина, Киевская Русь, Россия, Украина, Этнополитика

104F066_1Любой современный справочник российского происхождения разъяснит, что первое письменное упоминание термина греческого происхождения «Росия» (с одним «с») относится к середине 10 века. В византийских сочинениях императора Константина Порфирогенета именно так и пишется – «Руси». Кириллицей этот топоним впервые был употреблен в 1387 году. В русской Википедии написано, что «в XV—XVI веках название «Рос(с)ия» закрепилось за русскими землями, которые не вошли в состав Польши и Литвы и были объединены в единое государство под началом Московского княжества». Там же пишется, что «после венчания Ивана IV на царство в 1547 году государство стало называться Российским царством, а при Петре Первом в 1721 году была провозглашена Российская империя». Странное дело, но до 1772 года в Европе уже существовало Русское Королевство.

Кажется, что давно можно свыкнуться с фальсификацией или манипуляцией российской истории, но каждый раз становится неудобно задавать риторические вопросы непонятно кому и непонятно зачем. Иногда кажется, что российскую историю сочиняют все, кому не лень, и часто делают это второпях. Авторы не согласовывают друг с другом факты, перевирая биографии и события. Загадкой остается история с использованием названия «Россия» и производного прилагательного «русский», которое используется по своему разумению, так, как захочется очередному историку или политику. Вроде идея назвать Московское княжество Русским царством принадлежит потомку Мамая из монгольского племени кыйят, известного как Иван IV Васильевич, по прозвищу Грозный. До того применяемые современными историками обозначения «Древнерусское государство» или «Русские княжества» мягко говоря притянуты за уши. Как и этноним – по форме прилагательное «русский», как обозначение народа – такая же нелепая ложь.

У слова «русский» может быть одно применение – как принадлежности к территории, а не народу, который делился тогда на новгородцев и псковичей («мы – псковскИе»), суздальцев, а потом и московитов. Как арабское «нисба» в восточных именах, часто передающее название места рождения: аль-Бухорои – из Бухары, или аль-Хоразми – из Хорезма. (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк: Короли Галиции и судьба их короны

Октябрь 07, 2012 By: admin Category: Галиция, Галичина, Генеалогия, Киевская Русь, Олег Гуцуляк, Славяне, Украина, Христианство

7 октября 1253 г. — коронация Даниила Романовича в Дорогочине галицкой королевской короной, присланной папой римским Иннокентием IV.

В 1204 г., по сообщению Радзивилловской летописи, легат римского папы Иннокентия III убеждал галицко-волынского князя Романа Мстиславича принять католичество и в дар за это получить от рук папы королевский титул. В ответ на это князь достал из ножен меч и гордо заявил, что надеется только на силу своего меча и не нуждается в защите со стороны папы. На следующий год Роман Мстиславович гибнет, ввязавшись во всеевропейскую борьбу Гвельфов и Гиббелингов, а бояре садят на галицкий престол его четырехлетнего сына Даниила-Ивана.

В начале сентября 1211 г. в Галиче «бояре володимьрьстии и галичкыи и Вячеславъ Володимерьскый и вси бояре володимерьстии и галичкыи и воеводы угорьскыя и посадиша князя Данила на столе отца своего великаго князя Романа во церькви святея Богородица приснодевица Марія» [ПСРЛ. – Т.2. – Стб.727].   Галицкий летописец сообщает, что в 1214 г. по инициативе Пакослава король Лешко передает волынский город Владимир Романовичам: «Светом же Пакославлим Лестько посла ко Александрови, рекый: «Дай Володимерь Романовичема Данилови и Василькови» (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Алексей Антонов: Изумительный мастер народной традиции Карпат

Сентябрь 15, 2012 By: Валентина Мазур Category: Валентина Мазур, Галиция, Галичина, Культура, Репортажи, Славяне, Украина

Изумительный мастер — Мария Геник, чьи «золотые руки» и открытое сердце, полное доброты и любви, создали эту неповторимую чарующую своей красотой сказку. В ее работах чувствуется и свежее дуновение ветра и шелест листвы и пряный запах скошенных на полонине трав и журчание кристально чистых речек.

Село Верхний Березив, Косивський район, Ивано-Франковская область, Украина.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валентина Мазур: Бойки — таємниче плем’я Галичини

Сентябрь 15, 2012 By: Валентина Мазур Category: Валентина Мазур, Галиция, Галичина, Кельты, Славяне, Этнология, Этнополитика

Бойки — етнографічна група українського етносу, що розселена по обидва узбіччя середньої частини Українських Карпат. Бойківщина займає Високі Бескиди, східну частину Середніх Бескидів, західну частину Горганів та Центрально-Карпатську улоговину, що на півдні до них прилягає. Межа етнографічної території бойків пролягає між ріками Сяном і Лімницею на північному заході Українських Карпат, між ріками Уж і Торцем в південно-західній частині Закарпатської області. Сучасні українські науковці бойківською землею вважають за сучасним адміністративним поділом південно-західну частину Рожнятівського, майже весь Долинський райони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської області. Науковці з діаспори межі Бойківщини окреслюють від Великого Березного і містечка Балигород на заході — до Виноградова і Надвірної на півдні та Ходорова і Калуша на сході. За приблизними підрахунками, Бойківщина займає близько 15 000 км кв., а в часи до ІІ Світової війни в УРСР і Польщі налічувалося майже 1 млн. бойків.

Походження самоназви “бойки” вченими ще повністю нез’ясовано. Бойки, як етнографічна група, відрізняються від своїх сусідів бойківською говіркою, забудовою осель, звичаями, традиціями, побутом, а в минулому — ще й одягом. Походження бойків є однією з найбільших загадок історії українства. Хорватська дослідниця Н.Клаіч писала, що на бойків було витрачено більше чорнил, аніж їх було самих. Загадка виявилася настільки важкою, що тепер вже мало хто переводить на неї чорнила.

  Не виключено, що бойки є частиною сербів, які лишилися у Прикарпатті після відходу основної маси сербів на захід. (далее…)
Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Тетяна Козирєва: На Львовщине — фестиваль бойков

Август 03, 2012 By: Валентина Мазур Category: Валентина Мазур, Галиция, Галичина, Славяне, Этнология

У місті Турка, на Львівщині, тривають п’яті, ювілейні, Всесвітні бойківські фестини. Цього року фестини стартували 1 серпня. Триватимуть п’ять днів. Завершиться святкування 5 серпня – гала-концертом на співочому полі поблизу села Явора.

Нагадаємо, що вперше свято відбулося 20 років тому – 1992-го. Відтоді раз на п’ять років на Турківщині за ініціативи Всеукраїнського громадського товариства «Бойківщина ХХІ століття» збираються бойки не лише з України, а й з далекого і ближнього зарубіжжя – США, Канади, Великобританії, Польщі, Естонії, Білорусії, Казахстану тощо, щоби пропагувати бойківську культуру та традиції, відновити народні ремесла та промисли.

Святкування завжди супроводжується сурмами трембіт та мелодіями троїстих музик. Численні гості та учасники фестин співають, танцюють, ярмаркують…

http://www.day.kiev.ua/3057724

От редакции: Бойки — этнографическая группа западных украинцев, населяющая всю Львовскую, запад Ивано-Франковской и север Закарпатской областей. Характерны особым диалектом и собственной декоративно-этнографической культурой.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Галичина: схід Заходу чи захід Сходу?: дискусія

Июнь 13, 2012 By: admin Category: Видео, Галиция, Галичина, Дискуссии, Европа, Культура, Репортажи, Украина

Засідання Галицького дискусійного клубу «Митуса» (відбулося 20 лютого 2012), на тему «Галичина: схід Заходу чи захід Сходу?».

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Гуцуляк, Петро Дрогомирецький: Соціо- та психолінгвістична характеристика феномену «мовного відступництва» в Галичині ХІХ століття (на матеріалі Фонду україніки Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника)

Июнь 07, 2012 By: admin Category: Галиция, Галичина, Культура, Лингвистика, Литература, Олег Гуцуляк, Петро Дрогомирецький, Украина, Филология, Этнополитика

Глобалізація і деколонізація сучасного світу ставлять свій відбиток на етнокультурний розвиток окремих народів, народностей чи інших соціальних груп. Такі всеохоплюючі тенденції докорінно торкнулися і сучасної лінгвістики, її окремих відгалужень. Про це промовисто говорять такі вітки науки про мову як етнолінгвістика, етнопсихолінгвістика, етнофразеологія, етносемантика, комп’ютерна лінгвістика, типологія мовних картин світу та інші.

Сьогодні на порядок денний виходять проблеми мовного розвитку та соціального статусу багатьох мов, носії яких довгий час перебували в національній залежності, а їхній мовно-культурний розвиток постійно був у тіні панівних культур і мов. Панування однієї нації над іншою породжує різні мовно-культурні колізії, які позначаються здебільшого на ментальності, мовному розвитку підневільних національних колективів, мовних соціумів. Це, зокрема, різні форми двомовності (рідше багатомовності), специфіка мовних ситуацій тощо [5, с.3].

В цьому контексті актуальним може бути проблема мовного відступництва. Термін вперше в лінгвістичний обіг ввів видатний український мовознавець Олександр Потебня у своїй рецензії на книгу Якова Головацького «Песни Галицкой и Угорской Руси» (далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Aquila aquilonis: Ордынский выбор Галичины

Май 14, 2012 By: admin Category: Галиция, Галичина, Евразийство, Евразия, Монголия, Россия

Существует распространённое мнение о том, что после нашествия Батыя князья наиболее могущественных русских земель – Галицко-Волынской и Владимиро-Суздальской, столкнувшись с необходимостью определить своё отношение к Орде, сделали противоположный выбор – условно говоря, «европейский» и «азиатский», или «евразийский». Галицкие князья, якобы, предпочли борьбу с татарами в союзе со своими западными соседями, в то время как суздальские решили татарам подчиниться. Последующее развитие Галицко-Волынского и Владимиро-Суздальского княжеств выводится затем из этого выбора. Так, евразийцы объясняют исчезновение русской государственности и культуры в галицко-волынской земле пагубностью для Руси европейского пути развития, а успехи государственного и культурного строительства во владимиро-суздальской земле – благотворностью татарского влияния. Однако отвлечёмся от априорных утверждений и выясним на основании свидетельств исторических источников, каково было на самом деле отношение галицких князей к Орде и отличалось ли оно от отношения к ней суздальских князей, а если отличалось, то как.
(далее…)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Olympic flame lit ceremony in Olympia, Ilia, Greece


«... Зажги свой огонь.
Ищи тех, кому нравится, как он горит»
(Джалалладин Руми)

«… Традиция - это передача Огня,
а не поклонение пеплу»
(Густав Малер)

«... Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
Это означает - жить и поступать,
исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
(Артур Мёллер ван ден Брук)

«... Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
когда Зевс передаёт факел тому,
кого нельзя увидеть и назвать,
и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
(Глеб Бутузов)


---------------------------------------------------------------------------------

НОВОСТНАЯ ЛЕНТА
Наши рекламодатели