• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.

Александр Кочетков: Аллергия на честность

С. Дацюк в присущей ему обобщающей манере зафиксировал, что Украина завязла в «инфернальной зоне», отличительной особенностью которой является размывание понятий добра и зла. И эта зона даже страшнее той, где царствует откровенное зло.

С полным основанием такую зону можно было бы назвать территорией гибридной морали. И это не голое теоретизирование. Потому что понимание общественного процесса деградации морали дает ответы на все наши «вечные вопросы»: почему воруем во время войны, почему выбираем очевидных клептократов и уголовников, почему каждое новое поколение борцов за справедливость, попадая во власть, становятся такими же, только еще хуже.

Убежден, что сегодня мы имеем некий синтез исторических корней, совкового наследия и текущих следствий дикого капитализма.

Под историческими корнями понимается то самое славное казачество, которое исходно промышляло разбоем, набегами и грабежом торговых караванов. Если угодно, первые казаческие сообщества были, по сути, сухопутными пиратами. Да, у них был кодекс, нормы благородного поведения, но все это распространялось только на своих. А чужих можно и даже нужно было грабить, пытать, убивать. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Тарас Чухліб: Гетьман Хмельницький — це український Джордж Вашингтон

«ПОЛЬСЬКИЙ ПРЕМЬЄР-МІНІСТР ПОМИЛЯЄТЬСЯ, АДЖЕ ГЕТЬМАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ – ЦЕ УКРАЇНСЬКИЙ ДЖОРДЖ ВАШИНГТОН!», — зазначив в інтерв’ю польській газеті «РІЧ ПОСПОЛИТА» український історик Тарас Чухліб

З пропозицією прокоментувати висловлені нещодавно прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким знання давньої історії України головний редактор газети «Річ Посполита» Богуслав Хробот звернувся до відомого українського історика, співробітника Інституту історії України, доктора наук Тараса Чухліба.

— Пане Тарасе, нещодавно польське та українське суспільство було збурене словами прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького про те, що гетьмана Богдана Хмельницького можна порівняти з вождями націонал-соціалізму Гітлером і Гімлером… Як Ви можете прокоментувати його висловлювання?

Доктор Тарас Чухліб: Відверто кажучи, дуже здивований такою викривленою історичною пам’яттю поважного державного діяча сучасної Польщі… Очевидно, польське суспільство та його інтелектуали дадуть гідну оцінку поганим знанням з давньої історії польсько-українських стосунків свого очільника. Адже сьогодні кожен український школяр знає, що гетьман Богдан Хмельницький у 1648 році розпочав боротьбу за відновлення незалежності Русі та у результаті багатолітнього збройного спротиву заснував Українську державу, яка була відроджена спочатку у 1917 — 1921 роках, а потім – у 1991 році й існує до цього часу.
Богдан Хмельницький є таким самим героєм для українців, як наприклад Джордж Вашингтон для американців, або ж Симон Болівар для болівійців чи колумбійців. Ця особистість – символ боротьби українського народу за свободу! Велике повстання в українських воєводствах Речі Посполитої – Київському, Брацлавському та Чернігівському – розпочалося у січні-лютому 1648 року. Однак спочатку повстанці не боролися проти польського короля, а лишень добивалися рівних політичних прав для українських козаків, шляхти та духовенства у межах Речі Посполитої. Наприклад, однією з вимог Богдана Хмельницького до Варшави було те, щоб 4 православних єпископів з України могли б засідати спільно з римо-католицькими біскупами в сеймі Польсько-Литовської держави…

— О, це дуже цікаво, пане професоре! Розкажіть про те, якими були політичні вимоги Богдана Хмельницького до тогочасного королівського уряду Польщі…
Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Володимир Єрмоленко: Самообраз українців

На фото — Василий Ярославович Слипак (укр. Василь Ярославович Сліпак; 20 декабря 1974, Львов, УССР — 29 июня 2016, Луганское, по другим данным Логвиново) — украинский оперный певец, солист Парижской национальной оперы, волонтёр, участник боевых действий во время войны на востоке Украины в составе добровольческого украинского корпуса «Правый сектор». Герой Украины (2017), кавалер ордена «Золотая Звезда».

Часом я дивлюся на фото наших вояків, і мене вражає одне: як повертаються старі козацькі обличчя. Звісно, вони самі інтуїтивно чи свідомо ті обличчя наслідують — ці нові козацькі оселедці, вуса, поголені потилиці та скроні, цей погляд, у якому одначасно виклик і іронія. Але все одно дуже сильне враження: ті наші старі козацькі обличчя, які живуть у нашій памяті через живопис, просто сходять з картин і опиняються в реальності.

Драма України в тому, що наша аристократія так часто гинула. Або асимілювалася, або була знищена. І наратив нашого народу — це дуже часто наратив без аристократії, без еліти. Що дуже складно, бо без аристократії народ вижити може, але йому складно розповісти про себе, йому складно робити щось інше, ніж те, що безпосередньо повязане з його виживанням.

Але є й позитивний момент. Іконографія українців, образи його пантеону виразно антигламурні. Це не напарфумовані придворні в перуках, це не графи з маєтками і рабами, це не герцоги з заморськими компаніями, не генерал-губернатори з орденами, не королі і навіть не президенти. Це козаки, гайдамаки, гультіпаки, повстанці, партизани, і похідні — письменники-гайдамаки, художники-партизани, бізнесмени-гультіпаки. Це crazy folks. І він в памяті народу живе вічно. Самообраз українця ніколи не буде гламурним і вилизаним. Він завжди буде трохи божевільним, трохи п’яним, трохи безбашенним і не зовсім тутешнім

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Информационное сообщение Вольно-казачьего Движения от 25 мая 2016 года

23 мая завершилось закрытое голосование среди участников ВКД о принятии флага Вольно-казачьего Движения. В результате вотирования за большим количеством голосов был утверждён флаг Движения.

Как многие из казаков знают, история Вольно-казачьего Движения как организованной формы политической борьбы за национальные интересы казачьего народа началась с 1927 года. Казаками-националистами ВКД были разработаны национальная идеология казачьего народа , а также его атрибутика. В частности был разработан национальный казачий флаг, символизирующий национальное единство казачьего народа. Некоторые его знают, как флаг Казакии. Общенациональный флаг представляет собой сине-малиново-золотистое полотнище.

CMRDsWIaf6QНациональный флаг

В виду того, что ВКД не имело флага организации, в 2010 году был введён проект прапора Движения, который представлял из себя орла держащего в когтях казачью шашку, нанесённого на полотнище национального флага. Данный проект не получил своего развития, оставшись в эскизе и не использовался где бы то ни было, но остался в проекте как герб Вольно-казачьего Движения. Данную идею воплотили в разном формате иные казачьи сообщества национального толка.

QDQrnE6qDaU
Эскиз герба Вольно-казачьего Движения
Что послужило основанием для утверждения флага ВКД сегодня.

Во-первых, стремление к популяризации общенационального казачьего флага, который по мнению участников Движения должен сегодня быть символом национального единства, а не политическим атрибутом казачьих политических организаций. Во-вторых, стремление казаками-националистами ВКД обрести свою собственную эстетику и стиль как национально политического Движения. Исторической основой для разработки флага ВКД образца мая 2016 года получила символика знака разработанного казаками-националистами в 1937 году.

В апреле 1937 года в журнале «Вольное казачество – Вiльне козацтво» № 218 появилось за подписью Походного атамана ВК Игната Билого следующее сообщение: «Согласно настойчивому желанию многих вольных казаков установлен бортовой значок ВК: на эмалированном щите казачьих национальных цветов (сине-малиново-желтого) – золоченая накладная (выпуклая) булава. Значок имеют право носить только вольные казаки»

D2Nh_bM1E2EЭмблема знака ВКД 1937 года

В итоге участниками Вольно-казачьего Движения утверждён флаг, который состоит из двух горизонтальных полос одинаковой ширины, василькового и малинового цвета, с золотой булавой в центре полотнища — символом атаманской власти. Васильковый цвет символизирует донских и терских казаков. Малиновый -кубанских, запорожских. Золотой цвет — символ всех исторически существовавших восточных казачьих войск переходит на булаву. При этом историческая эмблема разработанная наши предшественниками – булава нанесённая на национальный казачий триколор остаётся за Вольно-казачьим Движением. Проект флага Вольно-казачьего Движения разработан в 2015 году координатором ВКД Григорием Кузнецовым.

L3qyb6fhCuAФлаг Вольно-казачьего Движения (ВКД) 2016 года

1. По итогам голосования постановляю утвердить новое васильково-малиновое знамя с золотой булавой в качестве официального флага Вольно-казачьего Движения.

2. Также, в соответствии с установленной цветовой гаммой и символикой ВКД образца мая 2016 года вношу рекомендации по разработке ответственным лицам эмблемы на шеврон и нагрудный знак Движения.

Руководитель Вольно-казачьего Движения (ВКД)

А. Быкадоров

Казакия, Ростов-на-Дону, 25 мая 2016 г.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Новая книга: Чухлиб Т. Мечом и оралом. Донбасс — древняя земля Украины. — Киев, 2015. — 80 стр.

Screenshot_1

Screenshot_4

Чухлиб Т. Мечом и оралом. Донбасс — древняя земля Украины. — Киев, 2015. — 80 стр.

Скачать в PDF

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Тарас Чухліб: Поняття «Україна» та «Українний» в офіційному дискурсі Війська Запорізького 1649-1659 рр.

 

cossacks(Доповідь на круглому столі «Ранньомодерна Україна: проблема термінології та уніфікації понятійного апарату». – Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Інститут історії України НАН України. – Кам’янець-Подільський. – 21 травня 2015 р. – 34 с.)

          В докладе раскрывается терминологическая сущность исторических понятий «Украина» и «Украинный». На основании историческо-лингвистического анализа и других методов исследования текстов официальной документации Войска Запорожского за 1649 – 1659 гг. автор приходит к выводу: эти понятия в средине XVII в. постепенно трансформируются с «географическо-териториальных» терминов в «политическо-национальные» и употребляются для обозначения появившегося на землях Восточной Европы «малого» государства во главе с гетманом.    

Як сучасному історикові відчути «дух давнини» та наповнити його відповідним змістом? Очевидно, що «схопити» саму суть історії, можливо за допомогою різних методологій, в т. ч. і за допомогою «історії понять», акцентуючи на залежності семантичних структур від форм переживання історичного часу[1]. У такому випадку «історія понять» допомагає дати відповідь на питання на скільки зберігся зміст, що вкладався у це поняття та яких він зазнав часових змін? Батько «історії понять» Райнгард Козеллек зазначав, що «у формі кожного поняття втілюються горизонти та встановлюються межі людського досвіду й мислимих теорій. Тому історія може черпати з понять ті знання, які залишаються поза полем зору в процесі аналізу речей та явищ»[2].

Внаслідок проходження через горнило понятійного тлумачення чіткіше окреслюється зміст минулих висловлювань, а смисл, що вкладався в них, або ж зв’язки між ними у відповідній мовній редакції стають доступнішими для погляду дослідника. Історія будь-якого слова, словосполучення чи поняття веде від констатації значень, притаманних їм у минулому, до фіксації цих значень для нас, у сучасному[3]. Розмаїття історичної дійсності та історичного досвіду втілюється в багатозначності слова таким чином, що усвідомлюється лише завдяки набуванню словом чи словосполученням свого конкретного змісту у діахронному вимірі, тобто у той час, коли вони безпосередньо функціонувало.

Слід зауважити, що іменник «Україна» (так само як і похідний від нього прикметник – «Українний»[4], який активно побутував в нашій мові у ранньомодерну добу) на всіх етапах його існування – починаючи від середини ХІІ ст. і закінчуючи початком ХХІ ст., зазнавав певних змін та набував різних лексичних смислів протягом майже своєї тисячолітньої історії існування. Саме тому слово «Україна» можна також означувати і як поняття, означення або ж термін. А тому звернімося до проблеми історичної локалізації означень «Україна» та інших похідних від нього смислових конструкцій, що надасть можливості бути історично темпоральним, а не модернізувати, тобто осучаснювати ці історичні поняття. Якою була їхня політична та соціальна функція на початковому етапі творення Війська Запорозького як однієї з «малих» держав Східної Європи? Яким було їхнє смислове навантаження у межах зафіксованого у джерелах письмової мови/койне правлячої верхівки козацької України? Як зафіксовані в актах мовлення авторів історичних джерел назви розумілися людьми того часу для ідентифікації реалій їхнього світу? Як змінювалися категорії політичного мислення протягом середини XVII ст.? Наскільки поняття «Україна» та інші лексеми з історичним прикметником «Українний» увібрали в себе логіку процесу творення ранньомодерної нації, який розтягнувся на довгі десятиліття потому? Чи зазнавало воно внутрішніх та зовнішніх трансформаційних впливів, а якщо й зазнавало то яких?

Між географією, політикою та… мовою Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Рахно Константин: «Трактат о двух Сарматиях» Мацея Меховского

Рахно К.Ю. «Трактат о двух Сарматиях» Мацея Меховского как источник по исторической этнографии Северного Причерноморья // Материалы по археологии и истории античного и средневекового Крыма: Сб. / Ред.- сост . М.М. Чореф. – Севастополь–Тюмень: Тюменский государственный университет; Институт истории и политических наук Тюменского государственного университета; Филиал МГУ им. М.В. Ломоносова в г . Севастополе, 2012. – Выпуск IV. – С. 91-96.

В истории изучения Восточной Европы явлением эпохального значения стал «Трактат о двух Сарматиях, Азиатской и Европейской, и о находящемся в них» (1517) краковского каноника Матвея из Мехова или же Мацея Меховского, Меховиты. Это сочинение польского ученого сыграло важную роль в развитии западноевропейской украиники и беларусистики. Во-первых, оно было написано на латинском языке и предназначалось не так для польской, как для европейской аудитории, по представлениям того времени – для «республики гуманистов», то есть для ренессансной интеллигенции, которая была, безусловно, международной, в масштабах своего времени, конечно. Во-вторых, оно издавалось главным образом за пределами Польши, в разных странах Западной Европы, выдержав много переизданий, и на продолжительное время стало одним из главных источников для западноевропейских авторов, писавших о востоке Европы. Сочинение Меховиты выходило также в немецком и итальянском переводах. Оно вызвало интерес не только у ученых, но и у купцов, дипломатов, политиков. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Григорій Халимоненко: Інститут козацтва: тюркського й українського

Упродовж двох століть досліджуються історичний та філологічний аспекти терміна козак, але й досі немає точної етимології його, вчені вагаються стосовно визначення хронологічної та географічної меж первісного ареалу козацтва.
Етимологію терміна козак розробляли переважно зарубіжні сходознавці й теми українського козацтва вони торкалися тільки побіжно. Історичний аспект проблеми активно досліджували українські історики (В.Антонович, М.Грушевський Д.Яворницький), та, на жаль, вони не мали достатніх можливостей розглядати феномен українського козацтва у зв’язку з козацтвом тюркським. Скуті ідеологічними догмами історики більшовицького періоду мали право говорити про козаччину як соціальне явище пізньої доби — не раніше XV сторіччя, а поєднувати генезу українського козацтва з інститутом козацтва тюркського вони, певна річ, не наважувались.
Слідом за визначним тюркологом В.Радловим більшість сходознавців констатують факт, що первісний ареал козаччини — це ті терени сучасного Казахстану й Узбекистану, що їх за доби середньовіччя називали Дешт-і-Кипчак, тобто Кипчацький степ.
Щоправда, А.Самойлович, відсунувши хронологічну межу слова козак до XI ст., поширив і кордони кипчацького степу — аж до Чорного моря, проте автор не дійшов думки, що кипчацьке козацтво слід вивчати тільки у зв’язку з українським. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)