Самедов Ахмед Меджид Оглу (1935-2017)

1 июня 2017 года умер известный украинский учёный, доктор технических наук, профессор Ахмед Меджид Оглу Самедов (родился 18 мая 1935 года в с. Ханлыг Губадлинского района Азербайджана). В связи с этим,выражаем искреннее соболезнование Его семье, родным и близким.

Самедов А. М.в 1959 г. закончил Азербайджанский политехнический институт, инженер-строитель; 19 лет работал на производстве на должностях от инженера до начальника цеха, начальника технического отдела строительного комбината. В 1974 г. защитил кандидатскую диссертацию. С 1978 до 1994 года на преподавательской работе: доцент, профессор Азербайджанского строительного университета. На кафедре геостроительства Национального технического университета Украины с 1995 г. В 1996 г. защитил докторскую диссертацию, а в 1999 г. получил ученое звание профессора. Автор свыше 250 научных работ, с которых 5 монографий, учебное пособие и учебник. Под его руководством защищено 8 кандидатских и докторских диссертаций; являлся академиком Академии строительства Украины и Академии технологических наук Украины. Преподавал учебные дисциплины «Материаловедение», «Горнотехнические здания и сооружения» и др.

ALLAH RƏHMƏT ELƏSİN

Виктор Кравець, Ариф Гулиев, Азер Шукуров, Талят Алиев, Геннадий Гайко, Ферхад Туранлы, Анатолий Ган, Хикмет Джавадов, Шакир Яхяев, Євген Загоруйко, Мурад Омаров, Наталия Зуєвська, Замина Алиева, Шохраддин Аскеров, Тетяна Косенко, Ельдар Велиев, Станислав Стовпник, Адалат Абиев, Олександр Фролов, Хафис Асланов, Любов Шайдецька, Садиг Тагиев, Азад Омаров, Шахин Омаров, Мамед Багиров, Айдын Салманов, Фирдовси Шарифов, Мехман Дамирли, Намик Рашидов, Джалал Рахматов, Малик Дурсунов, Садиг Аскеров, Мукафат Аскеров, Фаил Абидов и др.

Кафедра геостроительства и горных технологий Института энергосбережения и энергоменеджмента Национального технического университета Украины «Киевский политехнический институт имени Игоря Сикорского, Общественная организация «Ученый совет азербайджанцев Украины» и «Ассамблея украинской и азербайджанской интеллигенции».

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Академік Володимир Васильович Грабовецький (1928-2015): біографічно-бібліографічне дослідження наукового шляху (пам’яті вченого)

grabovetskiВ сузір’ї відомих вчених, краєзнавців Прикарпаття яскравою, потужною, «Полярною» зіркою світить ім’я видатного вченого, історика, академіка Володимира Грабовецького.
Людини, яка присвятила себе історичній науці, дослідженню історії Прикарпаття, навчанню та вихованню студентів, підготовці цілої плеяди українських науковців, прищепленню молодому поколінню інтересу до історії України та свого рідного краю.
Людини, яка зростала при трьох окупаційних владах, а більшу частину свого життя прожила в умовах партійно-тоталітарного радянського режиму, безперервного тиску на інтелігенцію, нищенню її, особливо західноукраїнської, яка зуміла зберегти свою українськість, автентичність, свій «тихий» патріотизм.
Доля, життєвий і творчий шлях вченого, педагога, громадського діяча є цікавою і повчальною в суспільному і виховному аспектах. Це доля людини, яка вибрала свій шлях, поставила собі мету і наполегливо, протягом усього свого життя, рухалася до неї.
Народився Володимир Грабовецький 24 липня 1928 року в селищі Печеніжині Коломийського повіту Станіславівського воєводства, в сім’ї ткача Василя Дмитровича та Гафії Федорівни Грабовецьких. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Михайло Іванович Головатий (1943 – 2016): краєзнавець, історик, журналіст, громадський діяч: біографічно-бібліографічне дослідження (пам’яті дослідника)

загружено (1)В сузір’ї краєзнавців Прикарпаття цікавою, своєрідною, незвичайною зіркою світить ім’я Михайла Івановича Головатого. Нашого земляка, краянина, міщанина, франківчанина. А також краєзнавця, історика-аматора, журналіста, інженера, співака, громадського діяча, патріота Станіславова / Івано-Франківська. Людини непростої, незвичайної, цікавої долі.

Народився Михайло Головатий 22 січня 1943 року в селі Братишів Тлумацького району Станіславської / Івано-Франківської області (Україна) в сім’ї українських патріотів. В 1950 році сім’я Головатих, за допомогу воїнам ОУН-УПА харчами і медикаментами, за спротив колективізації, була депортована (як спецпереселенці) на Сибір, на північ Томської області в посьолок Бєлий Яр (Росія), де трудилися в лісовій промисловості.

Освіту юний Михайло Головатий здобував за місцем заслання. У 1960 році в п. Бєлий Яр він отримав атестат про середню освіту. А в 1965 році закінчив Томський інститут автоматизованих систем управління і радіоелектроніки. У 1965-1972 роках працював за фахом інженером-конструктором у місті Омську.
Але Михайло Іванович завжди мріяв про Батьківщину. Не зважаючи на великі «сибірські» зарплати, він вирішив повернутися на Прикарпаття.
В 1972 році в Івано-Франківську М. Головатий влаштовується працювати на завод «Промприлад», де пройшов шлях від інженера до завідувача сектору СКБ (конструкторського бюро).

Під час роботи на виробництві проявив себе як хороший організатор і громадський діяч. Був організатором та головою осередку ТУМ (Товариства української мови) уже на той час ВО (виробничого об’єднання) «Промприлад». Пізніше був одним із організаторів і засновників обласної організації НРУ (Народного Руху України) – серпень 1989 року. Був обраний депутатом Обласної ради першого демократичного скликання – 1990-1994 роки. Від 1992 року до виходу на пенсію в 2003 році, працював в «Білому домі» (ОДА –Обласній державній адміністрації). Дослужився до посади заступника начальника Управління курортів і туризму.
По переїзді до міста Івано-Франківська, ще працюючи інженером на заводі, М. Головатий захопився краєзнавством. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Володимир Михайлович Гнатюк (1871-1926): видатний фольклорист, етнограф, краєзнавець: біографічно-бібліографічне дослідження (до 145-річчя від дня народження)

загружено В історії української науки кінця ХІХ – першої чверті ХХ століть, в плеяді науковців того періоду яскраво висвітлюється ім’я славного вченого Володимира Михайловича Гнатюка. Людини різнопланової, наполегливої, працьовитої. Цікавої й непересічної особистості. Важко назвати другу таку постать того періоду, яку б за широтою інтересів і багатогранністю діяльності можна було б поставити поряд з величною фігурою Каменяра. Послідовник і соратник І. Я. Франка, В. М. Гнатюк відомий як визначний фольклорист, етнограф, краєзнавець, літературознавець, мовознавець і перекладач. А також громадсько-політичний діяч, що мав прямий стосунок до журналістики, публіцистики, педагогіки й народної освіти, музейної справи. Людини унікальної, з якоюсь своєю внутрішньою програмою, яку намагався виконати протягом свого яскравого життя.

Народився В. М. Гнатюк 9 травня 1871 року у селі Велеснів Бучацького повіту Королівства Галичини і Лодомерії Австро-Угорської імперії (нині Монастириського району Тернопільської області України).

В багатодітній селянській сім’ї, в родині панувала атмосфера щирої поваги до рідної мови, культури, звичаїв. Саме в сім’ї, в родині Володимир пройнявся шанобливим ставленням до українського слова, книжок, відчув красу і неповторність українського фольклору, української пісні.

У 1880 році, коли Володимир навчався у першому класі, до його рук потрапила збірка поезій, яка справила на нього таке сильне враження, що він собі переписав деякі вірші до зошита. Слідом за віршами потрапили туди й народні пісні. Пізніше цей зошит-збірка поповнювався новими записами народних творів (фольклору), знаменуючи перший крок В. Гнатюка як збирача фольклору. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кожна зустріч з цією людиною — перлина в скарбницю наших душ…»: знайомтеся — В’ячеслав Кудін

image003«Не витрачайте даремно часу, цінуйте його і його наповненість, адже час – це тканина, з якої пошите наше життя» (В. Кудін).

6 квітня 2015 року, у межах співпраці відділу андрагогіки Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України та вечірньої (змінної) школи ІІІ ступеня № 18 Деснянського району м. Києва, відбулася зустріч учителів та учнів вечірньої школи з видатною і неймовірно цікавою людиною – Кудіним В’ячеславом Олександровичем. Година спілкування з ним пролетіла на одному подиху.

Кудін В’ячеслав Олександрович – український кінознавець, заслужений працівник культури України, доктор філософських наук, професор, лауреат Республіканської премії в галузі літературно-художньої критики, лауреат премії Спілки кінематографістів України. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями. Член Національної спілки кінематографістів України. З 1954 року до 1993 року очолював кафедри етики, естетики і логіки, кафедру комуністичного виховання Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, був ректором Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, завідувачем кафедри суспільних наук у Київській консерваторії імені П.І. Чайковського. В даний час, у свої 90 років, працює в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України.

Він постійно виступає з доповідями на міжнародних симпозіумах, конференціях з питань культури, естетики, засобів масової інформації. Це він викладав в університеті імені Я.А. Коменського у місті Братислава, читав лекції в Техаському університеті, у місті Остін (США), в університетах Беміджі (штат Міннесота США), де йому присвоєно почесне звання Професора університету. Міжнародним біографічним інститутом (штат Північна Кароліна США) він названий одним з 500 видатних учених ХХ століття, які внесли значний вклад у розвиток людського суспільства.

Автор п’яти томів вибраних творів, 27 книг, понад 500 наукових статей. Окремі його роботи опубліковані англійською, німецькою, болгарською, словацькою мовами. До свого 90-річчя В’ячеслав Олександрович надрукував чергову книгу «Енергія оптимізму», в якій він не тільки привертає увагу до явища оптимістичного ставлення індивіда та суспільства до життя, але і дає можливість по-новому осмислити її важливість у всій системі освіти.

В’ячеслав Олександрович постійно наголошує, що ставитись до інших людей потрібно безкорисливо, думаючи спочатку про них, а не про себе, так як це зробив герой давньогрецької трагедії Есхіла «Прикутий Прометей». Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

1 ноября — День народных славянских будителей

IuGd7NFHAp8Буди́тели (болг. будители, чеш. buditelé, словацк. buditelia, словен. buditelj, буквально — «пробуждающие») — активисты национального, культурного и языкового возрождения в среде славянских народов, борцы за независимость и единение Славянства.

На протяжении XVII-XIX веков, в эпоху формирования европейских наций, весь славянский мир был разделён между тремя доминирующими в восточной Европе империями: Российской, Австро-венгерской и Османской. Деятельность этих империй во многом была направлена на ассимиляцию подвластных народов. Утрата национальных институтов приводило к потере в первую очередь носителя народной культуры – национального языка, а вслед за ним и целых пластов культурного наследия.

Одним из первых деятелей славянского возрождения был Юрий Крижанич (Juraj Križanić) 1617-1683 гг.б хорватский богослов, философ, писатель, лингвист, историк, этнограф и энциклопедист, выступал за прекращение распрей между славянами католического и православного исповедания, за единство всех славянских народов. Находясь в царской ссылке в Тобольске написал самое главное произведение своей жизни: «Грамматическое изыскание о русском языке (идея всеславянского языка)». Это смелое произведение стало одним из всполохов грядущего возрождения. Имея множество талантов Крижанич был не только мастером пера но и настоящим воином. Получив царское прощение он отправился в Речь Посполитую, где в возрасте 66 лет погиб в битве под Веной во время похода Яна Собеского сражаясь за Славянство против турок-османов.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Представляем: Богдан Томенчук

fotoБогдан Петрович Томенчук —  заместитель директора Центра «Мезоевразия», кандидат исторических наук, доцент и заведующий кафедры этнологии и археологии Института истории, политологии и международных отношений Прикарпатского национального университета имени Василия Стефаника, руководитель Галицкой археологической экспедиции.

Томенчук Богдан Петрович, кандидат історичних наук, доцент, є відомим спеціалістом в галузі археології, історії та туризму. Автор численних наукових публікацій, присвячених проблемі державотворчих та містотворчих процесів на території Галицької землі, а також проблемам транскарпатських і трансєвропейських шляхів.

Народився 3 вересня 1950 р. в с. Ценява Коломийського району Івано-Франківської області. В 1971–1976 рр. навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету. З 1970-х рр. спеціалізувався по археології, проходив щорічні стажування у археологічних експедиціях Чернівецького державного університету та наукових закладах Києва і Москви. Особливо плідною стала багаторічна співпраця із Західноукраїнською експедицією Ленінградського державного Ермітажу. Набутий досвід дав можливість самостійно керувати археологічними експедиціями, спочатку Чернівецького, а потім Івано-Франківського краєзнавчого музеїв, де протягом 1976-2000 рр. працював науковим співробітником та завідуючим відділом археології. Протягом 2002 — 2008 рр. працював науковим співробітником Інституту археології НАН України. У 90-х рр. приймав участь, як науковий консультант, в дослідженнях місць захоронень жертв сталінських репресій (Дем’янів Лаз, Посіч, Меморіальний сквер в Івано-Франківську).

З 1998 р. працює в Прикарпатському університеті імені В. Стефаника. Нині Томенчук Б.П. є завідувачем кафедри етнології і археології в Інституті історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (з осені 2014 р.) та провідним фахівцем, завідувачем відділу археології у навчально-науковому Інституту історії, етнології і археології Карпат (діє з 2008 р.).

134600_originalЯк керівник експедицій, Томенчук Б.П. провів 40 археологічних сезонів, під час яких, зокрема, досліджувались такі літописні міста як Василів, Кучелмін та Биковен на Дністрі, Олешків на Пруті та Городок на Черемоші. Розкопано десятки оборонних споруд і більше сотні житлово-господарських та ремісничих будівель Х – ХІІІ ст. Крім того, досліджено 5 дерев’яних церков ХІІ – ХІІІ ст. і серед них унікальна в Європі Олешківська ротонда-усипальниця. Загалом Томенчуком Б. вивчено більше 500 давніх поховань періоду ХІІ – ХІІІ ст. З 2000 р. є керівником Галицької археологічної експедиції Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, яка досліджує давній Галич.

В останні роки проводить археологічне обстеження Великого Скиту в с. Манява Богородчанського району Івано-Франківської області. У результаті цих робіт виявлено залишки двох дерев’яних церков XVII ст., кладовище, монастирські келії та оборонні стіни. Крім цього, в складі Карпатськьої експедиції взяв участь в широкомасштабних обстеженнях на території Гуцульщини городищ, замків, монастирів і транскарпатських шляхів.

За зазначеними проблемами видано понад 150 наукових статей та 6 монографій («Олешківська ротонда. Археологія дерев’яних храмів Галицької землі ХІІ – ХІІІ ст.» (2005), «Археологія некрополів Галича і Галицької землі. Одержавлення. Християнізація» (2006), «Прикарпаття: спадщина віків» (2006), «Археологія городищ Галицької землі. Галицько-Буковинське Прикарпаття. Матеріали досліджень. 1976-2006 рр.» (2008), «Старожитності Гуцульщини. Джерела з етнічної історії населення Українських Карпат. Каталог пам’яток історії та культури. Т.ІІ. Городища, замки, осередки солевидобутку, давні транскарпатські шляхи» (2011)). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Владимир Цуп: Украинский нострадамус Юрий Дрогобыч

133-5-1После упадка Галицко-Волынской державы литовские князья провозгласили себя наследниками Киевской Руси. В этом был определенный смысл, поскольку Великое княжество Литовское подпало под значительно более высокое культурное и духовное влияние русинов, по сути став руським (украинским) государством. И если бы не экспансия поляков в ХIV — ХV веках, вполне возможно, что литвинов (литовцев) ждала судьба викингов Вильгельма I Завоевателя в Англии — полная ассимиляция. Уже из семи сыновей Гедимина большинство было православными. Выросшие в руських городах, женатые на русинках, они и сами идентифицировали себя как русинов. Второе же поколение Гедиминовичей было уже почти полностью руськое — из двенадцати сыновей Ольгерда десять были православными. Даже Великий князь Литовский Ягайло, впоследствии первый король Речи Посполитой, был крещен в православную веру с именем Яков. Более того, он вынудил перейти в православие своего двоюродного брата Витовта, несмотря на то, что Витовт перед этим принял католицизм. Руський язык (украинская мова) стал официальным в великокняжеском государстве — языком княжеской канцелярии и правительств. Ягайло вел корреспонденцию на руськом до конца своей жизни, после нескольких десятков лет пребывания на польском престоле! Восхищение руським искусством и культурой он перенес с собой в Краков, что привело к появлению здесь и в других польских городах многочисленных руських мастеров. И по сей день краковский Вавель и замок в Люблине украшают руськие (украинские) часовни, построенные в те времена. При Свидригайле русины держали в своих руках все важнейшие города государства и в значительной степени вытеснили литвинов из его придворного совета. Поэтому не удивительно, что в 1440 году в составе Великого княжества Литовского было восстановлено Киевское княжество с Олелько Владимировичем «на столе».

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кода: Степан Михайлович Возняк (1929-2014)

DSC_0408-200x133Із сумом повідомляємо, що вчора, 28 серпня 2014 р. пішов з життя один із найвідоміших представників і дослідників української філософії, доктор філософських наук, багаторічний професор Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника Степан Михайлович ВОЗНЯК.

Багато хто знав цю Людину, Вченого, Викладача. Він створив свою наукову школу, виховав сотні молодих спеціалістів, читаючи їм курси з філософії, історії філософії, антропології та інших філософських дисциплін. Він любив молодь і натхненно працював з нею. Десятки філософів вдячні йому за те, що як науковий керівник він відкрив їм шлях у високу науку. Його колеги завжди будуть пам,ятати його пітримку, його інтелігентність і делікатність, той стан постійного інтелектуального неспокою, який спонукував до дискусій, до роздумування над сенсом життя, його максим і перспектив. Степан Михайлович демонстрував дивовижну повсякчасну зацікавлену любов до світу і до людини, яку поважав, удосконалював, робив гідною.

Степан Возняк, будучи справжнім патріотом України, свого любого Прикарпаття, всім своїм життям показав нам приклад духовності, науковості, відданості обраній справі, родині, друзям.

Вічная пам’ять професору і глибокі та щирі спрівчуття рідним, близьким, колегам. Це — величезна втрата для науки, для спільноти, для народу, для людства.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Буккер: Инок Авель, страх царей

Монах Авель (в миру Василий Васильев; 18 марта 1757, Акулово, Алексинский уезд, Тульская губерния — 29 ноября 1841, Суздаль, Владимирская губерния) — монах-предсказатель.

В суздальском Спасо-Ефимьевском мужском монастыре находилась тюрьма для лиц духовного звания. Оставшиеся 15 лет своей жизни монах-предсказатель проведёт в стенах этого узилища. В этом монастыре-музее посетители могут лицезреть стенд, посвящённый знаменитому сидельцу, и место, где он окончил свои скорбные дни.

Русская сторона всегда была богата мистиками. Самыми известными считаются Григорий Распутин и монах-предсказатель Авель. Гибель царской династии первым предсказал инок Авель. Более того, он рассказал о кончине каждого из представителей рода Романовых. За правду его не раз сажали в каменный мешок, но снова выпускали, чтобы услышать пророчества.

Великие мистики всех народов — люди разных сословий. Более обеспеченные сознательно выбирали нищету или, вернее сказать, аскезу. Причём, это касается представителей разных религий, пусть вас не смущает слово из христианского лексикона. Другие не были богатыми людьми, но стремились получить образование, на что требовались деньги. В любой век на это нужны средства, отнюдь не лишние в домашнем хозяйстве. Общим для мистиков всех народов и эпох является образование. Оно тоже было разным: от простейшего умения писать (бывало, что и неграмотно) до энциклопедических знаний.

Крестьянский сын Авель, в миру называвшийся Василием Васильевым, понятное дело, происходил не из обеспеченной семьи. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)