• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org


1 ноября — День народных славянских будителей

IuGd7NFHAp8Буди́тели (болг. будители, чеш. buditelé, словацк. buditelia, словен. buditelj, буквально — «пробуждающие») — активисты национального, культурного и языкового возрождения в среде славянских народов, борцы за независимость и единение Славянства.

На протяжении XVII-XIX веков, в эпоху формирования европейских наций, весь славянский мир был разделён между тремя доминирующими в восточной Европе империями: Российской, Австро-венгерской и Османской. Деятельность этих империй во многом была направлена на ассимиляцию подвластных народов. Утрата национальных институтов приводило к потере в первую очередь носителя народной культуры – национального языка, а вслед за ним и целых пластов культурного наследия.

Одним из первых деятелей славянского возрождения был Юрий Крижанич (Juraj Križanić) 1617-1683 гг.б хорватский богослов, философ, писатель, лингвист, историк, этнограф и энциклопедист, выступал за прекращение распрей между славянами католического и православного исповедания, за единство всех славянских народов. Находясь в царской ссылке в Тобольске написал самое главное произведение своей жизни: «Грамматическое изыскание о русском языке (идея всеславянского языка)». Это смелое произведение стало одним из всполохов грядущего возрождения. Имея множество талантов Крижанич был не только мастером пера но и настоящим воином. Получив царское прощение он отправился в Речь Посполитую, где в возрасте 66 лет погиб в битве под Веной во время похода Яна Собеского сражаясь за Славянство против турок-османов.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Представляем: Богдан Томенчук

fotoБогдан Петрович Томенчук —  заместитель директора Центра «Мезоевразия», кандидат исторических наук, доцент и заведующий кафедры этнологии и археологии Института истории, политологии и международных отношений Прикарпатского национального университета имени Василия Стефаника, руководитель Галицкой археологической экспедиции.

Томенчук Богдан Петрович, кандидат історичних наук, доцент, є відомим спеціалістом в галузі археології, історії та туризму. Автор численних наукових публікацій, присвячених проблемі державотворчих та містотворчих процесів на території Галицької землі, а також проблемам транскарпатських і трансєвропейських шляхів.

Народився 3 вересня 1950 р. в с. Ценява Коломийського району Івано-Франківської області. В 1971–1976 рр. навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету. З 1970-х рр. спеціалізувався по археології, проходив щорічні стажування у археологічних експедиціях Чернівецького державного університету та наукових закладах Києва і Москви. Особливо плідною стала багаторічна співпраця із Західноукраїнською експедицією Ленінградського державного Ермітажу. Набутий досвід дав можливість самостійно керувати археологічними експедиціями, спочатку Чернівецького, а потім Івано-Франківського краєзнавчого музеїв, де протягом 1976-2000 рр. працював науковим співробітником та завідуючим відділом археології. Протягом 2002 — 2008 рр. працював науковим співробітником Інституту археології НАН України. У 90-х рр. приймав участь, як науковий консультант, в дослідженнях місць захоронень жертв сталінських репресій (Дем’янів Лаз, Посіч, Меморіальний сквер в Івано-Франківську).

З 1998 р. працює в Прикарпатському університеті імені В. Стефаника. Нині Томенчук Б.П. є завідувачем кафедри етнології і археології в Інституті історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (з осені 2014 р.) та провідним фахівцем, завідувачем відділу археології у навчально-науковому Інституту історії, етнології і археології Карпат (діє з 2008 р.).

134600_originalЯк керівник експедицій, Томенчук Б.П. провів 40 археологічних сезонів, під час яких, зокрема, досліджувались такі літописні міста як Василів, Кучелмін та Биковен на Дністрі, Олешків на Пруті та Городок на Черемоші. Розкопано десятки оборонних споруд і більше сотні житлово-господарських та ремісничих будівель Х – ХІІІ ст. Крім того, досліджено 5 дерев’яних церков ХІІ – ХІІІ ст. і серед них унікальна в Європі Олешківська ротонда-усипальниця. Загалом Томенчуком Б. вивчено більше 500 давніх поховань періоду ХІІ – ХІІІ ст. З 2000 р. є керівником Галицької археологічної експедиції Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, яка досліджує давній Галич.

В останні роки проводить археологічне обстеження Великого Скиту в с. Манява Богородчанського району Івано-Франківської області. У результаті цих робіт виявлено залишки двох дерев’яних церков XVII ст., кладовище, монастирські келії та оборонні стіни. Крім цього, в складі Карпатськьої експедиції взяв участь в широкомасштабних обстеженнях на території Гуцульщини городищ, замків, монастирів і транскарпатських шляхів.

За зазначеними проблемами видано понад 150 наукових статей та 6 монографій («Олешківська ротонда. Археологія дерев’яних храмів Галицької землі ХІІ – ХІІІ ст.» (2005), «Археологія некрополів Галича і Галицької землі. Одержавлення. Християнізація» (2006), «Прикарпаття: спадщина віків» (2006), «Археологія городищ Галицької землі. Галицько-Буковинське Прикарпаття. Матеріали досліджень. 1976-2006 рр.» (2008), «Старожитності Гуцульщини. Джерела з етнічної історії населення Українських Карпат. Каталог пам’яток історії та культури. Т.ІІ. Городища, замки, осередки солевидобутку, давні транскарпатські шляхи» (2011)). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Владимир Цуп: Украинский нострадамус Юрий Дрогобыч

133-5-1После упадка Галицко-Волынской державы литовские князья провозгласили себя наследниками Киевской Руси. В этом был определенный смысл, поскольку Великое княжество Литовское подпало под значительно более высокое культурное и духовное влияние русинов, по сути став руським (украинским) государством. И если бы не экспансия поляков в ХIV — ХV веках, вполне возможно, что литвинов (литовцев) ждала судьба викингов Вильгельма I Завоевателя в Англии — полная ассимиляция. Уже из семи сыновей Гедимина большинство было православными. Выросшие в руських городах, женатые на русинках, они и сами идентифицировали себя как русинов. Второе же поколение Гедиминовичей было уже почти полностью руськое — из двенадцати сыновей Ольгерда десять были православными. Даже Великий князь Литовский Ягайло, впоследствии первый король Речи Посполитой, был крещен в православную веру с именем Яков. Более того, он вынудил перейти в православие своего двоюродного брата Витовта, несмотря на то, что Витовт перед этим принял католицизм. Руський язык (украинская мова) стал официальным в великокняжеском государстве — языком княжеской канцелярии и правительств. Ягайло вел корреспонденцию на руськом до конца своей жизни, после нескольких десятков лет пребывания на польском престоле! Восхищение руським искусством и культурой он перенес с собой в Краков, что привело к появлению здесь и в других польских городах многочисленных руських мастеров. И по сей день краковский Вавель и замок в Люблине украшают руськие (украинские) часовни, построенные в те времена. При Свидригайле русины держали в своих руках все важнейшие города государства и в значительной степени вытеснили литвинов из его придворного совета. Поэтому не удивительно, что в 1440 году в составе Великого княжества Литовского было восстановлено Киевское княжество с Олелько Владимировичем «на столе».

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кода: Степан Михайлович Возняк (1929-2014)

DSC_0408-200x133Із сумом повідомляємо, що вчора, 28 серпня 2014 р. пішов з життя один із найвідоміших представників і дослідників української філософії, доктор філософських наук, багаторічний професор Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника Степан Михайлович ВОЗНЯК.

Багато хто знав цю Людину, Вченого, Викладача. Він створив свою наукову школу, виховав сотні молодих спеціалістів, читаючи їм курси з філософії, історії філософії, антропології та інших філософських дисциплін. Він любив молодь і натхненно працював з нею. Десятки філософів вдячні йому за те, що як науковий керівник він відкрив їм шлях у високу науку. Його колеги завжди будуть пам,ятати його пітримку, його інтелігентність і делікатність, той стан постійного інтелектуального неспокою, який спонукував до дискусій, до роздумування над сенсом життя, його максим і перспектив. Степан Михайлович демонстрував дивовижну повсякчасну зацікавлену любов до світу і до людини, яку поважав, удосконалював, робив гідною.

Степан Возняк, будучи справжнім патріотом України, свого любого Прикарпаття, всім своїм життям показав нам приклад духовності, науковості, відданості обраній справі, родині, друзям.

Вічная пам’ять професору і глибокі та щирі спрівчуття рідним, близьким, колегам. Це — величезна втрата для науки, для спільноти, для народу, для людства.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Игорь Буккер: Инок Авель, страх царей

Монах Авель (в миру Василий Васильев; 18 марта 1757, Акулово, Алексинский уезд, Тульская губерния — 29 ноября 1841, Суздаль, Владимирская губерния) — монах-предсказатель.

В суздальском Спасо-Ефимьевском мужском монастыре находилась тюрьма для лиц духовного звания. Оставшиеся 15 лет своей жизни монах-предсказатель проведёт в стенах этого узилища. В этом монастыре-музее посетители могут лицезреть стенд, посвящённый знаменитому сидельцу, и место, где он окончил свои скорбные дни.

Русская сторона всегда была богата мистиками. Самыми известными считаются Григорий Распутин и монах-предсказатель Авель. Гибель царской династии первым предсказал инок Авель. Более того, он рассказал о кончине каждого из представителей рода Романовых. За правду его не раз сажали в каменный мешок, но снова выпускали, чтобы услышать пророчества.

Великие мистики всех народов — люди разных сословий. Более обеспеченные сознательно выбирали нищету или, вернее сказать, аскезу. Причём, это касается представителей разных религий, пусть вас не смущает слово из христианского лексикона. Другие не были богатыми людьми, но стремились получить образование, на что требовались деньги. В любой век на это нужны средства, отнюдь не лишние в домашнем хозяйстве. Общим для мистиков всех народов и эпох является образование. Оно тоже было разным: от простейшего умения писать (бывало, что и неграмотно) до энциклопедических знаний.

Крестьянский сын Авель, в миру называвшийся Василием Васильевым, понятное дело, происходил не из обеспеченной семьи. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Пам’яті Лісового Василя Семеновича

ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

17 травня (насправді 29 серпня) 1937 + 20 липня 2012

З глибоким сумом сповіщаємо, що 20 липня 2012 року в Києві після тяжкої хвороби помер великий громадянин України, філософ, організатор українського самвидаву в 60-х роках Василь Лісовий. Він виступив у 1972 році з відритим листом на захист заарештованих шістдесятників і на знак солідарности побажав бути засудженим разом із ними.

21 липня, в суботу, о 10:30, від Українського дому вирушатиме автобус у Музей народної архітектури в Пирогове, де о 12 годині у церкві Архістратига Михаїла відслужена буде панахида. Похорон має відбутися в с. Тарасівка Безрадицької сільради Обухівського р-ну о 14 годині.

Народився Василь Лісовий у с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл. в селянській родині. Батько загинув на війні. У дитинстві зимовими вечорами чув розповіді селян про національне відродження 1917-20 рр. (запам’яталися слова матері: “От ходили з портретом Шевченка, співали українських пісень, за це нас і покарали”), про колективізацію, розкуркулення і голод 1933 року. Ця усна історія суттєво відрізнялася від тієї, яку викладали в школі.

1962 закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966 – 1969 навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у цьому університеті. З 1969 – співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.

Самвидав розповсюджував з 1961 року. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Дерев’яний: Бйорнстьєрне Бйорнсон — норвезький «приятель українців» початку XX ст.

Бйорнстьєрне Бйорнсон. Фото 1908 р.

«Ще досі існує в Європі народ, який налічує понад тридцять мільйонів людей, якому, однак, під приводом державної необхідності відбирають мову… Святе право національної окремішності є першою засадою миру.»

Нобелівський лауреат Бйорнсон був політичним авторитетом та натхненником у Норвезькому королівстві, арбітром у діалозі влади та громадян – лідером та обличчям нації. І встав на захист національних прав українців…

Коли ми чуємо про людину «оратор, гуманіст, патріот, учасник національного визвольного руху, борець за демократичні права і свободи людини та європейських народів, правозахисник, утверджувач християнських моральних цінностей та загальнолюдських принципів у всіх сферах життя, всесвітньовідомий літератор та публіцист, прихильник гендерного рівноправ’я», видається, що говоримо про постать на тлі епохи посттоталітаризму.

Проте особа, про яку тут йде мова, жила задовго до створення СССР і Третього Рейху, в епоху утвердження колоніальних імперій, мілітаризму та підготовки до світової війни.

Мова йде про Бйорнстьєрне Бйорнсона (Bjørnstjerne Bjørnson) (1832-1910) – норвезького поета та прозаїка, драматурга, лауреата Нобелівської премії 1903 року (третій лауреат та перший – норвежець) в галузі літератури «за благородну високу поезію, що вирізняється свіжістю натхнення та рідкісною чистотою духу, а також за епічний і драматичний талант». У Норвегії його знають ще й як учасника боротьби за незалежність країни від шведського панування, автора національного гімну «Так, ми любимо цю землю» (Ja vi elsker dette Landet, 1859) і творця модерної Норвегії.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валентина Мазур: Украинец-терминатор из РККА

Праздник прошел, но мы помним своих героев всегда. Чудовищный случай имел место 13 июля 1941 года в окрестностях городка Песец (и число 13, и название населенного пункта – все совпало!), далее выдержка из приказа о награждении:

«13 июля 1941 года из района Песец, красноармеец Овчаренко вез боеприпасы для 3-й пульроты, находясь от своего подразделения в 4-5 километрах. В этом же районе на красноармейца напали и окружили две автомашины в составе 50 германских солдат и 3-х офицеров. Выходя из машины германский офицер скомандовал красноармейцу поднять руки вверх, выбил из его рук винтовку и начал учинять ему допросы.

У красноармейца Овчаренко в повозке лежал топор. Взяв этот топор, красноармеец отрубил голову германскому офицеру, бросил три гранаты вблизи стоящей машины. 21 германский солдат был убит, остальные в панике бежали. Вслед за раненым офицером, Овчаренко с топором в руках преследовал его и в огороде м. Песец, поймал его и отрубил ему голову. 3-й офицер сумел скрыться.

Тов. Овчаренко не растерялся, забрал у всех убитых документы, у офицеров карты, планшеты, схему, записи и предоставил их в штаб полка. Повозку с боеприпасами и продуктами доставил вовремя своей роте…»

Как это могло произойти Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Рустем Вахитов: О Юлиусе Эволе, кшатрие традиционализма

 Ю. Эвола «Люди и руины», М., 2002, перевод с итальянского — В. Ванюшкиной

1.

Имя итальянского традиционалиста, ученика Генона Юлиуса Эволы широко известно русскому и русскоязычному читателю, интересующемуся темами Консервативной революции, Традиции и Третьего пути. Но, к сожалению, следует признать, что известно именно имя, а не сами труды, из которых на русском языке увидели свет лишь «Языческий империализм» (издательство «Арктогея») и «Метафизика пола» (издательство Беловодье). Кроме того, в журналах традиционалистской ориентации («Милый Ангел») публиковались и его отдельные статьи и отрывки из книг. Официальные же научные журналы Эволу, в отличие от его учителя Генона, можно сказать, проигнорировали и это несмотря на то, что его имя фигурирует в словаре «Современная западная философия», где он характеризуется как мыслитель, совмещающий в своей системе «философию жизни» Ницше с элементами магии и оккультизма (1). Объяснение просто: Эвола стал для прогрессистской интеллектуальной общественности персоной «нон грата» из-за своей идейной связи с итальянским фашизмом. Ювола, правда, не был членом партии Муссолини, но он сотрудничал с фашистскими изданиями («Итальянская жизнь», а также «Фашистский строй», где с 1934 года он вел страницу «Философская диорама»), с изданиями национал-социалистской Германии («Европейское ревю», «Акции – газета борьбы за новую Европу»), читал лекции в 3 Рейхе для офицеров СС, лично встречался с Дуче, который благосклонное оценил его книгу, посвященную расовым вопросам. Будучи сторонником правых взглядов, революционным, антибуржуазным  консерватором, который в своем  протесте доходил до отрицания всего, что принесло Новое время и проект Просвещения, Эвола соблазнился на посулы фашизма восстановить сакральную Империю, повернуть колесо Истории назад, вернув ситуацию до 1789 года, европейское традиционное общество. Позже наступило разочарование, дело даже не в том, что державы Оси потерпели сокрушительное поражение в войне, а в том, что историческое развитие национал-социализма и фашизма выявило в них множество черт, которые были глубоко антипатичны Эволе и которые обличали их связь с ненавидимым им миром буржуазности, торгашества, плебейства, разложения.  Он пишет книгу «Фашизм: критика справа», где не отрекаясь от своих прежних взглядов, как раз упрекает фашизм и национал-социализм в излишней буржуазности, в отходе от идеала Консервативной Революции Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Надія Будна: Башкирська художниця закохалася в Чернівці

Університет, драмтеатр, будинок-корабель, старовинні вулички… У розважальному центрі «Панорама» відкрилася персональна виставка графіки «Столиця Буковини» башкирської художниці Альбіни Амінової.

До нашого міста Альбіну привело кохання. Зі своїм майбутнім чоловіком–чернівчанином Петром – вона познайомилася в соціальній мережі на християнському сайті.

– Наша сім’я – християнська. А в Уфі проживає більше мусульман. Мені хотілося вийти заміж за чоловіка своєї віри. Тому розмістила анкету на християнському сайті, – розповіла Альбіна, з якою ми зустрілися на її виставці. – Петро вибрав мене з-поміж тисяч дівчат. Сказав, що йому сподобалася моя фотографія. Ми листувалися два з половиною роки. Потім зустрілися на морі. Побачивши Петра, я зрозуміла, що це та людина, з якою хотіла би прожити своє життя. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)