Олена Семеняка: Слово пам’яті й політики, бо їхня справа має жити…

Олександр Маслак — це рідкісна людина. Багато згадують його високі професійні якості, принципову ідейну позицію (консерватор), колосальний об’єм знань і персональний внесок у розбудову Інтермаріуму. Друзі та близькі згадують Особистість.

Знаково те, що він загинув, повертаючись з Варшави після конференції «Стратегія співпраці країн Міжмор’я в умовах гібридної війни». Знаково й те, що на останній зустрічі перед його від’їздом, де також були друзі його юних літ — Едуард Юрченко та Олександр Алфьоров — Сашко показував нам їхні спільні старі фото, над якими ми по-доброму сміялися. Хто б з нас тоді повірив, що ця зустріч є прощальною…

Так ось, саме його вірність ідейним принципам підносила його в моїх очах над іншими. Й хоча наша «ідеологія» не співпадала на всi 100%, в особі цього духовного аристократа, що надихався постаттю Фрідріха Великого, втратило все українське суспільство, не кажучи про націоналістичний рух. Усі просвітницькі проекти, які ми планували разом з Олександром (політклуб, вільний університет, сайт і багато чого іншого), тепер втілимо у життя з потроєним завзяттям.

Останнім часом він завершував свої книжки про Шевченка та історію України з фокусом на 20 ст. (на замовлення дружнього австрійського видавництва). У передмові до другої з них він зауважив, що викладає з точки зору якості політичних еліт, які бралися за розбудову української державності. Я сподіваюся, скоро обидві праці побачать світ.

З не менш унікальним Олексієм Курінним трохи інша, але настільки ж символічна історія. Хоча й боролися за спільну справу, ми, бувало, сперечалися, а на початку Майдану навіть посварилася (через ЄС: він за, я проти, з чого почалася конвертація міжнародних знайомств УТК в Інтермаріум та Пан’Європу). Я називала його «нацдемом», що віддає всі сили на боротьбу за «українство», не переймаючись питаннями геополітики та економіки, а він, із точністю до навпаки, вважав, що правий поворот у світі для мене важливіший за країну. Але казус у могилянці (де ми з Сашком були на боці Олексія без жодних вагань), за його власним зізнанням, розставив все на свої місця, і ми почали підготовку до співпраці.

Якраз після повернення Олексія з Варшави ми планували розпочати боротьбу за його право захищати дисертацію в рідному університеті. Під час поїздки Сашко пояснював йому нашу стратегію діалогу з поляками (а Олексій зі своїм насправді дуже солідним міжнародним, експертним та медійним багажем мав масу власних креативних пропозицій). Тепер же знову залишаюсь сам на сам із відчуттям натхненної, але прощальної розмови перед його від’їздом до Варшави…

Наш табір сильно втратив. Упевнена, також в особі друзів, які їздили з ними до Польщі. Але тепер у нас є нові сили та обов’язок, скріплений сумом та усвідомленням вселенської несправедливості, залізною рукою скерувати нашу нову українську спільноту у правильне русло…


Олександр Маслак закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та здобув ступінь кандидата філософських наук. Рік стажувався в Варшавському університеті. Працював старшим викладачем Центру гуманітарної освіти НАН України. Він був відомий, як експерт широкого профілю, адже розумівся на історичних подіях світу та мав потужні знання українських реалій з часів Київської Русі. Згодом пішов у політику та став членом Вищої Ради партії «Національний Корпус».

 Проводив відкриті лекції для студентів. На Youtube є лекція про одного з провідних філософів 20-го століття Освальда Шпенглера і його працю «Присмерк Заходу».

Олександр Ніконоров був змушений покинути Луганськ після захоплення міста бойовиками. Працював кореспондентом інтернет-видання «Депо», а також був політологом. Йому було лише 29 років. Олександр народився 3 листопада 1988 року у місті Торез Донецької області. В 2011 році закінчив кафедру політології в університеті Даля, що в Луганську. Після захоплення міста сепаратистами виїхав звідти, але змиритися з окупацією Донбасу не міг. Вивчав екстремістські та сепаратистські рухи на Закарпатті та Донеччині. Народний депутат Антон Геращенко розповів, що Олександр як молодий вчений готував дисертацію про проросійські сепаратистські рухи на Донбасі, якою була роль Росії в них. Олександр також був автором десятків статей і досліджень про те, що відбувається на окупованих територіях. Його статті та дослідження залишаться важливим матеріалом для майбутніх дослідників історії російської агресії на Донбасі.

http://24tv.ua/dtp_na_rivnenshhini_pogib_oleksiy_kurinniy_oleksandr_maslak_oleksandr_nikanorov_volodimir_karagyaur_sergiya_popov_n861158

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Гийом Фай: Археофутуризм

Отрывок из книги Гийома Фая «Археофутуризм»

Гийом Фай (Guillaume Faye) – современный мыслитель, ставший в последние  два десятилетия одним из главных интеллектуальных лидеров  революционно-консервативного движения в Европе.
Автор нескольких книг по проблемам политологии и философии современности.  Наиболее известные из них: «Система убийства народов» (1981), «Упадок  Запада» (1984), «Новые идеологические ставки» (1985) и «Археофутуризм» (1998).
В них мыслитель провозглашает: возврат архаических ценностей; возрождение  этнических и народных традиций; организацию культа и духовности с чётко  оформленной иерархией; разделение ролей между полами; культ предков,  обрядов и испытаний при посвящении; восстановление органических общин на  уровнях от семейной сферы до народа; престиж военного класса; открытое и  идеологически узаконенное неравенство общественного статуса;  пропорциональность обязанностей правам.

Из предисловия к книге Гийома Фая «Всемирный переворот: Эссе о новом  американском империализме», Москва, 2005 

Археофутуризм Фая предусматривает (даже в пределах следующих двух декад)  возможность крупномасштабного цивилизационного кризиса. Исходя из этого,  концепция «археофутуризма» заключается в восстановлении смонтированной  итальянскими футуристами конца двадцатого века концепции Европейской  Империи, основанной, с одной стороны, на реанимации витальных архаичных  ценностей и агрессивной эксплуатации научных технологий, с другой. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Бонапарт XXI века: Герой-сотер, катехон и актёр

В начале XIX-го столетия было востребовано неимоверной силы действие, воплощённое в личности, в нуменозмом имени Наполеона. Даже — сверхдействие. Не просто открытое и всем очевидное, но громоподобное, апокалиптически сотрясающее основы мироздания, — в ответ на сотериологический поиск, на призыв социума о спасении. Именно сверхдействие и породило бонапартистский эпический вектор. Бонапарт — это молодой лейтенант, странный и отчасти чужой (практически постоянный элемент мифа — привкус изначальной отчуждённости будущего вождя) внезапно (первый, иррациональный, чудесный акт) превратился в архистратега, национального (макроэтнического) героя-сотера.
До прихода Героя — страна терпела поражения, границы прогибались и трещали под напором тёмных вражеских легионов. Герой не просто отбросил врагов от границы; он, во главе вчера ещё отступавших батальонов, — которые чудесно переродились после его появления, — с невероятной скоростью двинулся вдаль (1796-97 — вся Италия), в неведомые сказочные, прежде недостижимые, страны (1798-99 — Мальта, Египет, Палестина, Сирия); совершил там настоящие подвиги, вернулся — и страна умолила его взять не только верховное командование над вооружёнными силами, но и всю власть в стране.
На протяжении всего сказочно короткого прорыва — от шляпы лейтенанта к короне военного диктатора, — Наполеон опирался (неосознанно, против воли) на совершенно иррациональные позиции, не старался освоить актуалии, а взрывал их. В том числе он легко опрокидывал этические каноны, откровенно выступал сразу, вопреки всем законам жанра, и в роли благородного воина-героя, и в роли хищного трикстера. (Первые шаги — по скользким ступеням — из недр политического небытия, из подвалов антисистемы: Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Русский бонапартизм

Русский бонапартизм возник слишком далеко от милитарной среды, вообще — от политики, скорее он изначально проявился именно через отторжение национального милитаризма, патетической милитарной эстетики (впоследствии он приблизился к русскому милитаризму, — исподволь, сложной столетней дорогой). В России, ещё при жизни Наполеона I, но после крушения его Империи, возник особый совершенно, эстетический бонапартизм, точнее — поэтический и философский; если пользоваться общепринятыми терминами, — можно сказать, что это был русский бонапартистский романтизм.
Ровно столетие в России необонапартизм пребывал в сугубо эстетических сферах, — а привнесён он был в Россию изначально из Англии; (если отслеживать спиритуальную преемственность, сильсиля русского бонапартизма — то можно привлечь десятки самых громких русских и нерусских фамилий; но как раз здесь уже сделано достаточно много: линии постоссиановских дэнди — Байрон, Пушкин, Лермонтов, Мицкевич, или русские наследники Шопенгауэра, постепенно ницшеанизирующиеся, — это всё исследовано достаточно).
Действительно, — по природе своей русский необонапартизм — явление совершенно парадоксальное. Именно поэтому — это мы вполне осознаём, — в России бонапартизм никогда не станет многолюдным, не взрастит поголовье единомышленников (мы изначально скорее планировали сообщество разномышленников), — никогда не создаст своих партий, движений, дивизий.
Это, впрочем, как мне кажется, — неплохо; потому что, я полагаю, время активизации масс прошло, слава Богу. В своё время название Восточный Бонапартистский Комитет меня и привлекло — именно как когнитивный тест, как охранительный силлогизм у входа — не допускающий чужих, неспособных на определённое интеллектуальное усилие. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Необонапартизм XXI столетия — прорыв из Тильзитского мира

«Необонапартизм XXI столетия — это своеобразный консервативно-авангардный прорыв из «параллельного» измерения, где Россия и наполеоновская Европа НИКОГДА не воевали и создали, таки, единую Евразийскую Империю
В значительной степени — да, (и, собственно, консерватизм, — всегда так или иначе параллельно-историчен; историсофия — это воздух, которым консерватизм дышит, или, точнее — его Антеева почва; а историческая фактология — это, по сути, единственное оружие консерватизма (прогрессизм же имеет обширный арсенал — но все его многочисленные оружия безусловно внеисторичны).
Впрочем, наша история — не совершенно параллельна. Она имеет вполне осязаемую опору в академической истории: июнь 1807, Тильзит (возникновение нашего Комитета де-факто — июнь 2007 — только в этом году появились в Восточном Бонапартистском Комитете первые живые люди, — после публикации моей статьи в «Вокруг света»).
Мы — прорыв из Тильзитского мира, точнее — из геополитического пространства, предполагаемого в статьях Тильзитского секретного договора (создание единой дву-имперской Великой Армии, — под общим оперативным командованием Наполеона).
Тильзит — не фантасмагория, это — стратегический проект: военный союз Двух Империй — Восточной и Западной. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)