Евгений Руцкий: Вопрос строительства современной нации и ее образа будущего

Вопрос строительства современной нации и ее образа будущего на самом деле — элементарный.

Актуально только три принципа или установки:

1) территория с суверенитетом;

2) происхождение людей из этой территории;

3) чуть подкорректированный под местную стадию развития стандарт светской цивилизации (экономический, образовательный, культурный).

Больше не нужно ничего для идентификации: языковой принцип — проблема; религиозный — проблема; историко-культурный с попыткой вписать проекты с разными основаниями (БССР, РИ, РП, ВКЛ) — проблема. Это нерешаемые в принципе проблемы, поэтому их нужно отодвинуть на задний план.

Ну и, конечно, необходимо полноценное право собственности на землю (тогда ее будут защищать) и право на оружие (тогда будет чем).

В голову к современным людям лезть с какими-то непонятно кем и как сконструированными идеологиями — это ментальное возвращение в эпоху индустриализации, в которой общество было малообразованным и была пропагандистская машина под контролем. В сетевую эпоху это глупо и бесперспективно, важно это понимать.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Софія Дніпровська: А позаду Сагайдачний…

Отримання Томосу за своєю суттю співставне з висвяченням православного митрополита в 1620-му, що стало прологом до краху «Польського світу».

І справа не в тому, що українці так уже любили ту візантійську ортодоксію (Москві вона більше пасувала і пасує). Це був ЗНАК, що Україна-Русь не хоче остаточно вливатися в Річ Посполиту, бути невільним об’єктом, що слухняно плентається в руслі рішень чужого уряду і чужих геополітичних планів. І що є в ній сила, здатна відстоювати її суверенність.

Можна як завгодно ставитися до релігії, християнства і православ’я зокрема. Але церква — це ОРГАНІЗАЦІЯ, а організація — це сила, яка не може не впливати на результат будь-яких масштабних політичних процесів.

За відсутністю сформованої політичної організації православна церква стала важливою опорою національно-визвольного руху 17 ст., натхненником і джерелом його легітимізації.

(Подібну роль зіграла московська автокефальна церква, якій Бориска вибив патріарший кукіль, під час війни з поляками. Уже й знать змирилася з поразкою, і в народі пішов розброд і шатанія, а попи православні продовжували диверсійну діяльність, нанизуючи на стрижень церковної організації антипольський рух. Романови згодом розгромлять ту церкву (в знак благадарнасті), але то вже буде зовсім інша історія).

Чахлий Царгород давав значно більше автономії, ніж охоплений реваншистською лихоманкою Рим, аж ніяк не зацікавлений у розвалі Польщі, що була оплотом і провідником католицизму у Східній Європі. Відповідно, церква, підпорядкована Риму, не могла освятити в той час антипольське повстання.

У наші часи релігія грає значно меншу роль у житті суспільства, але й зараз не зайве мати власну автономну щодо сильних центрів впливу церковну організацію, лояльну до української держави і не ворожу до українського народу.

Тому Москва докладала і докладає шалені зусилля для недопущення формування в Україні єдиної помісної церкви, що об’єднувала б вірян «від Сяну до Дону». А українська християнська спільнота, відповідно, має прагнути до подолання фрагментаризації. І початок діалогу між ПЦУ і УГКЦ, що шукають «спільне київське», є обнадійливим знаком.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Наталка Фіцич: Слава Україні! Героям слава!

Дожили! Аж не віриться. «Слава Україні! Героям Слава! » десятки разів лунало на параді. З цим гаслом воювали січовики і бандерівці (мій прадід і мої діди), а тепер з ним захищає незалежність наша армія. Наскільки вона змінилися за ці роки! Не лише форма, техніка, інакшими стали обличчя. Армія наповнилася духом справжньої звитяги.

Ох, і наплакалася я на параді: і як прапор підіймали, і як крокували війська. Очі мокрі, а серце співає! Дякую, Боже, за щастя. Щастя бачити, як моя Україна день за днем, рік за роком міцніє і утверджується. Скільки тих, хто боролись за це і хто не дожили до цього дня. Цінуймо його.

Слава Україні! Героям слава!
З Днем Незалежності, Україно!

Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрей Окара: Украина в поисках имперской перспективы (2000) 

Суждено ли Киеву стать новым центром поствизантийской цивилизации?

В современном глобализирующемся мире подлинным политическим суверенитетом может обладать только блок государств, имеющих единый «цивилизационный знаменатель» – религию, этические ценности, культурные модели, общезначимые сакральные центры, историческую устремленность, сходное понимание эсхатологии.

Для восточноевропейского цивилизационного пространства, к которому, помимо России, Украины и Белоруссии принадлежат также Армения, Болгария, Греция, Грузия, Кипр, Македония, Молдавия, Румыния, Сербия, Черногория, таким «знаменателем» является наследие Византийской империи. (В данном контексте Восточная Европа понимается не в узкоутилитарном физико-географическом значении (как земля от Альп до Урала), ни в политическом (как распавшийся в конце 1980-х годов блок социалистических стран), а именно в цивилизационном: Восточная Европа – как поствизантийская Ойкумена, «Византийское Содружество Наций» (подробнее об этом см.: «Особая папка НГ» («Восточная Европа») от 25 августа 1999 года). С такой точки зрения Польша, Чехия, Словакия, Венгрия относятся к Центральной Европе – католически-протестантской, но не романо-германской.)

Исходя из существующих на сегодня реалий, именно имперский тип мышления, имперская геополитическая идентичность являются наиболее адекватными вызову времени (если, конечно, не ставить перед собой заведомо пораженческие задачи). Поэтому современный империализм – это прежде всего разновидность «оборонного» сознания в условиях «столкновения цивилизаций», в условиях глобализационной унификации, а вовсе не стремление к грубой силовой или экономической экспансии.

Резервы геополитического москвоцентризма исчерпаны: его безоговорочно принимают, кажется, только Белоруссия и Армения, отчасти Сербия: Москва стала заложницей «империалистических» ассоциаций. Для стабилизации и консолидации восточноевропейского цивилизационного пространства необходим поиск новых духовных мотиваций, новых геополитических и геокультурных конфигураций на карте Евразии, новых нестандартных решений. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Olena Semenyaka: National Corps at the 3rd JN Congress «REGeneration Europa» in Riesa

May 11-12, 2018, in the German city of Riesa, under the slogan «Your Homeland needs you!», NPD’s youth branch JN (Young Nationalists) held an annual international congress on the European future and the current challenges to Europe requiring a common decisive answer of European nationalist forces.

Apart from NPD members (Sascha Roßmüller, Jens Baur), the two-day congress was attended by representatives, speakers and guests from both Western and Eastern European countries (Spain, Italy, Greece, Poland, Bulgaria, the Czech Republic, Ukraine, Serbia, Croatia), as well as Russia. Overall, thanks to the determination of JN to generate an all-European alternative to the EU at the REGeneration Europa congress, organizers made sure to invite a new generation of European nationalists even from those countries which are traditionally considered «historical enemies» (Greece and Bulgaria, Bulgaria and Serbia, Serbia and Croatia, and so on). Also, for the first time, at the congress spoke Polish nationalists of Trzecia Droga (Third Way), a precedent previously unimaginable at the events of this kind.

But the most ambitious task undertaken by the congress organizers was giving a platform both to the Ukrainian and Russian representatives whose view of the Russian-Ukrainian conflict was expectedly antagonistic. In spite of the traditional for NPD Russia-friendly course, as a young generation of German nationalists, JN proved to be a vanguard in this case, too, having invited to the congress members of Ukrainian National Corps, also for the first time.

Thanks to them, Ukrainian nationalists, who spoke at both congress days (Victoria Polunina and Olena Semenyaka), extensively highlighted the perspective of Ukrainian nationalists on the developments of the Maidan revolution, historical and modern causes of the armed conflict with Russia and assessment of Putin’s internal policies as witnessed by the Russian nationalists who fled to Ukraine after an outbreak of the war in the Donbas and have become a part of the National Corps movement. Besides, they established new international contacts and scheduled visits to them, invited NPD and other guests to the upcoming international events in Kyiv and talked in depth with the leadership of the party whose opinions on the Russian-Ukrainian conflict also vary. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Короташ: Війна за культуру під час деконструктивних ігор концептуалістів

У світу проблеми або з тотемами, або з жерцями. Хтось може сказати, що історія України – це суцільні чвари ватажків, втім так стверджуватимуть жерці. Як учасник літературної сцени фестивалю ХолоднийЯр2018, наполягатиму на думці, що література не потребує імені автора, але історія потребує імен героїв. Адже ментальна парадигма етносу криється в особливостях національної культурної антропології. І я дуже хочу, аби вшанування героїв Визвольної боротьби українців за свою незалежність у Холодному Яру та інших місцевостях не обмежувалося спорудженням пам’ятників, меморіальних дощок, відновлення їхніх могил та найменування вулиць іменами видатних жінок і чоловіків.

Інтелектуалам потрібні символи семіотичні, нації – історичні. Перші живлять розум, другі – вільний дух нескорених. Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів. Якщо найголовнішим питанням націоналізму має стати питання мови, то найкраща революція – це вища освіта, знання кількох мов і любов до власної держави. Цього року на фестивальних Вшануваннях було не так багато людей. Мовлено – нація без ентузіазму. Тут варто пригадати слова Фрідріха Великого: «Шахи виховують схильність до самостійного мислення а тому не треба їх заохочувати».

Має бути інший рівень розуміння літератури, історії, держави. Чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами. Ота провладна потолоч чітко розуміє, що таке повіє «огонь новий з Холодного Яру»; вони не хочуть бути ініціаторами і організаторами фестивалів, що виховують у людині відчуття громадянської гідності та право на право. Українським політикам пора вдягти ряси. Серед благословенних партій народу заблукане стадо… Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Michael Pojarsky: Не нужно стесняться быть националистами. Национализм — не архаика, а то, что от нее освобождает

Буквально на днях постсоветском пространстве случилась очередная маленькая национальная революция — в Армении. Казалось бы, очередной пример того, что гражданское общество функционирует лишь в рамках национального проекта. Причем пример наглядный — не какой-то далекий 19-ый век Англии и Франции, а вот прямо под носом. Но стоит заговорить об этом, всегда найдется кто-то готовый заявить, будто национализм равен племенному сознанию — это нечто темное, иррациональное, инстинктивное, архаичное.

На самом деле все ровно наоборот — появление национальных государств в Новое время впервые ОСВОБОДИЛО людей от иррационального, инстинктивного, архаичного. Как жили люди до того? Каждый относился к какой-то малой группе: семье, клану, цеху, гильдии, сословию, религиозной секте и т.д. Эти группы требовали беспрекословной лояльности. Семья решала как вам жить, на ком жениться. Наказывала, если вы «позорили род». Цеха и гильдии решали, как можно работать, что производить, какие цены устанавливать. Так и проходила жизнь индивида от рождения до смерти — в рабстве у малых групп. Это «естественное состояние», в котором человечество провело большую часть истории. Это и есть самое иррациональное, инстинктивное, архаичное. Это закрытость и ненависть к чужакам, ксенофобия, «парохиальный альтруизм»

Вся классическая культура («Ромео и Джульетта» и т.д.) пронизана этим конфликтом личного и группового, где групповое насилует индивида под страхом остракизма или убийства.

Это на первый взгляд кажется, что будто произошло банальное масштабирование иерархии. Но на самом деле между малой группой и воображаемым сообществом принципиальная разница в способах организации порядка. В малой группе господствуют личные связи — отсюда и власть может быть основана на харизме и произволе. Тогда как многомиллионное сообщество по определению не выстроишь на личных связях — порядок приходится институционализировать, создавать абстрактные правила, независимые от личного фактора. Вот это такая принципиальная разница.

Но все начало меняться в Новое время. Впервые в истории индивид получил возможность вырваться из семейного, сословного и цехового рабства, став частью того, что исследователь национализма Бенедикт Андерсон назвал «воображаемым сообществом» — обширного социального организма, члены которого не знакомы между собой (в отличие от малых групп, где господствуют тесные личные связи). Оставаясь членом нового национального организма, можно было самому выбирать себе малые группы — так формировалась горизонтальная и вертикальная мобильность, основа современного социального порядка.

Сегодня жителям развитых стран кажется естественным, что они могут менять круг общения, место работы и даже выбирать себе семью, исходя из принципа, что «семья — это там, где тебя любят, а не там, где ты родился». Людям кажется, будто так было всегда.

Но, в действительности, это завоевание последней пары-тройки веков. Это то, что подарила нам эпоха национальных революций. А миллиарды людей на планете до сих пор живут под властью малых групп. Поэтому не нужно стесняться быть националистами. Национализм — не архаика, а то, что от нее освобождает.

Нацизм — это не национализм, а реванш ряда малых групп (по большей части, мелкой буржуазии), которые решили, что можно не договариваться с другими.

Любой успешный нацпроект будет гражданским. И любой гражданский национализм будет формироваться вокруг относительно гомогенного этнического ядра, т.к. это просто удобно. Людям проще наладить диалог с похожими на них, чем с непохожими. Энтони Смит об этом, в частности, писал. Поэтому никакого российского национализма не будет, сложиться может только русский. Русские формировались независимо от государства. Что российское государство действительно сумело сделать, так это вовремя спохватиться и подсунуть русским эрзац национализм в виде уваровской триады. Российское государство не создавало русских, а просто оседлало. И нужно его сбросить с плеч.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семеняка: V Бандерівські читання «Інтермаріум — геостратегія українського відродження»

Участь у V Бандерівських читаннях я сприйняла передусім як «міжфракційний» шанс на вироблення солідарного зовнішньополітичного курсу з представниками об’єднаних націоналістичних сил, насамперед ВО Свобода — патрона заходу, присвяченого геополітичній місії України.

Якщо це не стосується плану конкретних акцій, поки що підписанти Національного Маніфесту (Правий Сектор, Національний Корпус, Свобода) не так-то часто узгоджують між собою стратегію й тактику політичного поступу, щоб спільні акції були більше ніж співприсутністю представників одного ідейного табору в ім’я національних інтересів України й щоб я дозволила собі зайвий раз переповідати геополітичну програму Національного Корпусу, опинившись на такому заході.

Хоча не всі знають про роботу Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, заснованої лідером Національного Корпусу, першим командиром полку АЗОВ (адже його бойовий досвід цікавить наших іноземних друзів далеко не в останню чергу), народним депутатом України Андрієм Білецьким, я не стала відтворювати зміст роздаткових матеріалів Групи й тим більше розкривати віхи нашої співпраці з політичними партнерами за межами балто-чорноморського ареалу.

В цілому тема «Інтермаріум — геостратегія українського відродження» значною мірою накладається на зміст моєї доповіді на конференції «Розбита імперія» в польському Сеймі 25-26 листопада 2017 р. «Адріатично-Балто-Чорноморський Інтермаріум: від незалежності до суверенітету» (тобто до справжньої, недекларативної незалежності), тільки з поправкою на підвищення градусу суспільної дискусії після сумнозвісного закону Сейму, зумовленого конфронтацією Польщі з Ізраїлем, що вдарило й по Україні.

Повертаючись до узгодження стратегій, я виокремила два основні підходи українських націоналістів, які умовно асоціюються з ВО Свобода і Національним Корпусом: «українізація» vs. «археофутуризація» політичного простору України. Вододіл дуже умовний, адже Національний Корпус бореться за ідеали УССД далеко не лише у політичній площині, а Свобода приділяє все більше уваги не лише питанням культури та духу, а й економіки, геополітики та оборони.

Водночас у сфері міжнародної політики україноцентризм можна розуміти по-різному: якщо в оцінці недавніх польських чи угорських кроків розбіжностей майже не виникає, спільні виробничі цикли з країнами Міжмор’я комусь можуть здаватися Совком 2.0, а відкладання міжнародної співпраці доти, доки до влади в Україні не прийдуть націоналістичні сили, може обійтись задорого, не кажучи про те, що успішні військові операції з відвоювання Донбасу й Криму на кредитах МВФ далеко не заїдуть.

Та в світлі піднятих на заході питань є всі підстави сподіватись, що Бандерівські читання, це колосальне дітище «УССД» під керівництвом Юрія Сиротюка, стане інтелектуальним цехом єдиного націоналістичного руху й зробить усе для того, щоб українська нація й держава мала в своєму розпорядженні далеко не лише духовну зброю й водночас добре знала, як бути суб’єктом, а не об’єктом геополітичної soft power.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)