Олег Короташ: Книга «Бордель для військових» — це моє ставлення до цієї країни

Перший із поетів-дев’ятдесятників завітав 3 червня до Червонограда. Олег Короташ – поет, філософ, громадський діяч, автор чотирьох книг та співавтор понад 15-ти антологій, Член Національної спілки письменників України з 1997 року. Мешкає у Києві. Користувачі центральної бібліотеки мали можливість пересвідчитись у справедливості думки відомого письменника та літературознавця Василя Герасим’юка, котрий стверджує: «Якщо сьогодні в Україні існує справді інша література, то це – творчість Олега Короташа».

– Олеже, як тобі сподобалось наше місто? Які враження від зустрічей та спілкування з червоноградцями?

Є Червоноград статично-вікіпедійний і романтичний, а є реальний. Засноване Казимиром Потоцьким місто Кристинопіль, назване на честь власної дружини – Кристини Любомирської з часом перетворилося на шахтарський центр. Гадаю, аби зрозуміти дух місця потрібно трохи пожити в атмосфері побуту тощо. Кілька годин перебування – це надто мало часу, аби розуміти глибинні речі. Поет не має права говорити поверхово. Поза тим, щира вдячність Товариству «Надбужанщина», зокрема Володимиру Вязівському за організацію мого творчого візиту до Вашого міста.

– Знаємо, що ти був добровольцем, командиром одного із найперших добровольчих батальйонів. Проте, говориш про це неохоче. Чому?

Дуже просто – специфіка російсько-української війни 2014-… років. Офіційно АТО. Неофіційно – окупаційна війна з боку Російської Федерації, де мені випала честь трохи послужити українському народу та покомандувати сміливими і мужніми людьми… Від кінця липня 2015 року я повернувся до творчої діяльності, не маю доступу до оперативної інформації, тому про що зі мною говорити на цю тему?

– На зустрічі почули про твоє трактування ставлення до війни, можливість її закінчення. Розкажи детальніше.

От чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами? Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів різноманітні «експерти» з «радниками». Приміром – політики електоральне поле українських виборів, замість економічних програм, пересмикнули у національну площину. Хоча радянський союз проіснував лише 68 років, а історія українських визвольних змагань сягає багатьох століть, нам інтегрують міжрегіональний розбрат замість здорової соціальної політики Києва з високим рівнем життя народу.

Варто розуміти – для значної кількості наших можновладців не існує України. Держава для них – майнингова ферма для заробляння грошей. Це за умови, що західноукраїнські сепаратисти не здіймуть хвилю «народного гніву» і не проголосять приєднання до Польщі, Румунії, Угорщини тощо.

– Поясни нашим читачам назву своєї нової книги «Бордель для військових».

Назва збірки має декілька входів\виходів для прочитання. Тут Євангельський сюжет щодо земної професії рівноапостольної Магдалини. Тут відсилання до історії прадавніх воєн, коли частиною армійського обозу були пересувні борделі, де втомленим після бою воїнам пропонували не лише плотські радощі, але й виконували функції польової медицини, вміли лікувати рани тощо. Тут, звісно, і моя особиста думка про необхідність офіційної легалізації борделів як місць для психологічної реабілітації бійців. Якщо держава не хоче легалізовувати війну і добровольців, то най легалізовує борделі. І четвертий вхід для розуміння суті – це моє ставлення до країни, де бордель є значно чистішим і моральнішим, аніж те, що ми спостерігаємо за вікном. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Українська емпатія Уолтера Орр Скотта

Мабуть, символічно, що саме в Міжнародний день поезії до стін Львівської політехніки завітав Уолтер Скотт, американський поет і письменник, громадський діяч, ветеран війська США, аби прийняти участь у творчій зустрічі під назвою «Емпатія – дорога до миру і любові. Уолтер Орр Скотт про Україну й українців». Емпатія, як відомо, означає – «співпереживання, співучасть». А пана Скотта, як одного з небагатьох корінних американців, можна назвати в цьому сенсі щирим і вірним симпатиком України.

Уолтер Орр Скотт народився 1944 у місті Тампа, Флорида (США). Чимало років прослужив у війську (пішов у відставку у званні капітана шостого офіцерського рангу). Низку років допомагає українським воякам пройти психологічну реабілітацію. Автор прозової книги «Історія одного солдата» (2017) та поетичної збірки «Вставай, Україно!» (2014 рік). Обидві вони видані як англійською, так і українською мовами. Його ж третя книга «Шевченко в прозі» буде опублікована в цьому році. З 2011 року мешкає в місті Жмеринка, що на Вінниччині. Є членом міського літературного об’єднання «Калинове гроно» та єдиним іноземним автором колективного альманаху «Чарівна криниченька». Нагороджений званням лейтенанта українського козацтва. З 2017 р. — член Національної спілки журналістів України. Цього ж року отримав почесну відзнаку — «Волонтер України».

Представляючи знаного в Україні американця, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Ірина Ключковська підкреслила, що нині вкрай важливо працювати з українською діаспорою, і це повинно бути стратегічним напрямом для нашої держави. Та не менш актуально для нас, для України та української спільноти, спілкуватися з тими іноземцями, які цікавляться Україною, пишуть про неї, вивчають її. Так і в прозових творах нинішнього гостя її до глибини душі вразили не тільки факти, знання історії, а й занурення автора у психологію, спосіб життя, ментальність пересічного українця, психологію людини, яка повертається з війни.

Натомість як завше фаховий аналіз поезій пана Уолтера зробив знаний український поет, лауреат Шевченківської премії й заступник директора МІОК Ігор Калинець:

— Ще кілька місяців тому я й не міг уявити, що в Україні є англомовний поет, який переповідає все те насущне, що казав Шевченко, і те, що він нас навчив. Мене просто вразили рядки його віршів: «Моя Україно, я не прийшов на світ з твого лона, але ти пригорнула мене до грудей, наче кревного сина…». Ці слова рівні Шевченковому молитовному зверненню до України. Адже саме Кобзар дав цьому поетові пізнання України і підвів його до сучасного розуміння стану справ на нашій землі.

Сам же літератор був небагатослівним і більше слухав чисельних виступаючих. Проте у своєму стислому слові до аудиторії зауважив, що, як на нього, нині в України є дві рівнозначні проблеми: корупція та російська агресія. — Щиро кажучи, — зауважив письменник, я розчарований мовчанням щодо них інтелектуальної спільноти України. Ми чуємо кілька поодиноких голосів, але де Стуси, Марченки й Чорноволи сьогодення? Я, на жаль, чую лише тишу.

Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Анастасия Фомина: Azsacra Spirit


AZSAСRA SPIRIT

Бог жив. Святое Да к Жизни!
Так говорил Заратустра,
Кружились снега,
И взлетали в небо искусства!

Его душа — Индийская.
Дух его — Ничто с Ничто.

NihillihiN — Nihil ↑ lihiN

За пределами форм,
И не форм.
Пустота главенствует.

Ex Nihilio Nihil Fit

Автор: Anastasia Fomina

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Анастасия Фомина: Над яркостью

Анастасия Фомина: Over brightness

НАД ЯРКОСТЬЮ
[over brightness]

За пределами Нуля,
в Пустоте Небесной,
Будда начертил слова
Над забытой бездной.

Свет Эоны разбивал,
И считал мгновенья.
Будда знал, и так играл:

Как из вороха цветов,
Можно свить хоть сто венков,
Так и смертный, что родился,
Множеством добра явился.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Анастасия Фомина: Миф внезловъ

z1panrlozsa

МИФ ВНЕЗЛОВЪ

Свет как лотос поднялся из грязи,
Распустил золотые сияния!
Я пишу свою живопись вязью,
В Пустоте морского скитания.

Просветлённые видят Бога,
Стрелки часов разбивая,
Бунтуют! Муравьиное логово,
И опавшие листья Рая…

Кыш! Игра не окончена,
Что же… Мы пленники все игры,
Загадки ответы множат,
Птичьи крылья весны.

«Я миф, потому что всё это неправда.
Верьте в Ничто.» Прав А…
Так говорил Заратустра,
И так смеялась в полях детвора:

«Что-то ещё есть сильнее света.
Кто-то ещё зрит зорко в кровь.
С ветви от ветра тихим ответом
Слово загадано снова без злов».

Автор: Anastasia Fomina
Последнее четверостишье: AAA ZRTSTR

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Анастасия Фомина: Революция листьев

pjp-rigznw

РЕВОЛЮЦИЯ ЛИСТЬЕВ

Расколат лист осени надвое,
Леты исчезла пора.

Летания птиц отрадные,
И смех детворы во дворах.

Замёрзли осколки памяти,
Он Высь, но а ты — Заря!

Муравьи Солнцу кланялись,
Лучи его небо зарят!

Логос укрылся тучей,
Время Эоны считать.

Так говорил Заратустра:
«Сражайтесь, опять и опять!»

Так говорил Заратустра:
«Невозможно сломать!
Клетку! В летящем! Ястребе!»

Значит, когти цепляют мышь,
Ибо добыча она, и сон его лишь.

Знайте, придёт чистота,
И Света сияния искрость!

Метели кружат снега!
И революцию листьев!

Автор: художник Анастасия Фомина

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Анастасия Фомина: Хоровод Серебристых Вьюг

6-xi0scfmymХОРОВОД СЕРЕБРИСТЫХ ВЬЮГ

Листьев кружатся снега,
На белых печальных страницах,
И Музы моей берега,
Всё также в случайных лицах.

Берегам предшествовал Новый Эон,
Крик птиц, улетевших на юг,
Будда, …и чаши тибетской звон,
Хоровод серебристых вьюг.

МОЙ ДУХОВНЫЙ ОТЕЦ

Мой духовный отец,
Небесами-крылами,
Стелет снежный покров,
Над облаками.

Лотосы. Будды.
Новый Бог был рождён!

На отрывках страничных,
Ты листаешь стихи…
В небе стаи там птичьи…

К НЕВЕДОМОМУ БОГУ

Дождей сезон завершён,
И падают листья с небес.
Ноябрь был оглашён.
Шумит предморозный лес.

Как птицы летели на юг,
Я шла. Он смотрел. Ты молчала.
И зимних холодных вьюг,
Приходило начало.

Опавших снегов снегопад,
Румяные щёки на лицах,
И мой необузданный взгляд,
На душных ментальных страницах.

К тебе, о неведомый бог, Шри Рама…
Джай Кришна… Ом Шива…

Автор: художник Анастасия Фомина

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Вячеслав Бучарский: Заветный берег Марины Цветаевой

Назавтра после Международного женского 8-го марта 1934 года у передовой  скотницы из села Клушино на Смоленщине Анны Тимофеевны Гагариной,  тридцати одного года, родился третий ребенок, которого назвали Юрием в честь  Георгия Победоносца и Алексеевичем по батюшке. В предместье Кламар под  Парижем русская эмигрантка, мать троих детей Марина Ивановна Цветаева,  сорока двух лет, в ту весну упорно и лирически думала о смерти.
Поэтесса, широко известная в европейской «продвинутой» культуре, жена  белогвардейского офицера Сергея Яковлевича Эфрона, бежавшего из Одессы в  Константинополь после разгрома деникинского воинства, Цветаева в начале  весны 1934 года напряженно трудилась над темами публицистической прозы.  Она написала несколько эссе и заканчивала очерк детской души под названием  «Хлыстовки».
В том мемуарно-художественном произведении МЦ повествовала о сакральных,  то есть таинственных переживаниях гимназистки младшего возраста,  случавшихся с нею в летние дни начала ХХ века в дачной Тарусе Калужской  губернии.
Фантастические образы яблочных браконьеров восставали с придонного слоя  ностальгического колодца души гениальной российской поэтессы. В тарусской  сектантской группировке материнских лет «кирилловну» кликали Богородицей, а  ее вороватого сына Рыжим Христом.
В эссе «Хлыстовки», опубликованном осенью 1961 года в альманахе «Тарусские  страницы», Цветаева написала весной 1934 года: «Я бы хотела лежать на  тарусском хлыстовском кладбище, под кустом бузины, в одной из тех могил с  серебряным голубем, где растет самая красная и крупная в наших местах  земляника. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Марина и Наполеон (I)

МАРИНА И ПРИНЦ

Одна девочка, очень умная, такая насупленно независимая, свирепо начитанная, близорукая и очкастая, приземистая и крепкая, ненавидящая свои непристойно круглые щёки и свои мужицкие, в папу, руки и ноги, тайно голодающая и даже пьющая уксус для похудания, при том пренебрежительно неухоженная девочка, — даже уже скорее девушка, —  поначалу просто влюбилась в Юного Принца.
На пятнадцатом году жизни. Что вполне естественно, наверно.
Кстати, — никаких аллегорий, это был это самый настоящий принц. Отец его был Император, мать – дочь Императора.
На портретах он всегда возвышенно и несколько сонно задумчив. Очень, слишком даже, высок. Строен неестественно, притом как-то шаток, непрочен. И — светел, как должно сказочному Принцу. Светло-голубые глаза, неясный уклончивый взор, слишком огромный ребячьи выпуклый белый лоб; надо лбом легчайший светлый кок, искусно взвихрённый, волной. На некоторых портретах к тому же его облегает непорочно белый мундир.

Девочка потом тоже стала знаменитой, — разумеется; иначе никто и не узнал бы об этой странно-обычной истории; пухлая девочка стала классиком Большой Русской Литературы (или это — спорно? полуклассиком ?); в её честь открыли несколько музеев, издали не только все её стихи и рассказы, но и письма, и дневники, и даже мелкие записки; кажется даже улицы где-то назвали её именем; стала она известна как М. И. Цветаева.
Марина проделывала всё, что положено — девочке, избравшей Недостижимого Кумира. Стаскивала в свою комнатку всё, что было связано с Ним. Портреты, картинки повсюду. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)