• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Что такое "Мезоевразия" - https://uk.wikipedia.org/wiki/Мезоєвразія
    Апология национализма - http://www.mesoeurasia.org/archives/19348
    Институт стратегического анализа нарративных систем - http://narratio.primordial.org.ua
    Консалтинговая формация "Примордиал-Альянс" - http://alliance.primordial.org.ua
    Форум "Сверхновая Сарматия" - http://intertraditionale.forum24.ru


Джордж Фридман: Россия находится в состоянии распада

Издание Polska Times опубликовало интервью с американским политологом, основателем и директором частной разведывательно-аналитической организации «Стратфорд» (Stratford) Джорджем Фридманом (George Friedman)

— Последние три десятилетия — это, пожалуй, самый благополучный период в истории, если говорить о мире и благосостоянии. Нам пора привыкнуть к таком положению вещей или следует считать его исключением из правил?

— Действительно, в Европе продолжается прекрасный период мира, наступивший после трагической войны. Однако на рубеже XIX и XX веков мы тоже переживали подобный момент: царил мир и достаток. Но эта эпоха подошла к концу. Так все устроено: чем дольше царит мир, тем больше вероятность того, что разразится война.

— Вы думаете, мы забыли трагический урок Второй мировой войны?

— У европейцев есть свои фантазии о разных уроках, которые нас чему-то учат. Но ведь в школе людям говорят, что убивать плохо, а они все равно это делают. Основываясь на опыте Первой мировой войны, легко было представить, что следующий конфликт будет кошмаром, но он все равно начался. Все, что произошло позже, было «извлечением урока». Европейский союз, например, должен был стать доказательством того, что Европа извлекла выводы из трагедии войны, и поэтому та никогда не повторится. Однако историю делают не только те люди, которые «извлекли урок». Следует помнить, что война — это не болезнь.

— А что это?

— Что-то глубинное, содержащееся в человеческой природе. Сложно сказать, почему, но это в нас есть.

— В этом году Польша будет отмечать столетие восстановления своей независимости. Вы бы рискнули дать прогноз, что будет с нашей страной в следующие сто лет?

— Польша обрела независимость сто лет назад, но в 1939 году вновь ее лишилась и до 1989 года находилась под оккупацией. Сегодня вопрос о будущем Польши неразрывно связан с вопросом о будущем России.

— В своей книге «Следующие 100 лет», изданной в прошлом десятилетии, Вы предсказывает, что в 2020-е годы Россия распадется. Ваш прогноз остается в силе? Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семеняка виступила на конференцiї «Розбита Iмперiя» («Rozbite Imperium») у польському Сеймi

25-26 листопада в Колумновiй залi Польського Сейму вiдбулася пiдсумкова конференцiя циклу «Розбита Iмперiя» («Rozbite Imperium»), що стартувала в Києві, продовжилася у Тбілісі та завершилася у Варшаві.

[…] На конференції «Розбита імперія» Україну представляли делегація від українського студентства, Олена Семеняка (Національний Корпус), Євген Білоножко (головний редактор Інтернет-порталу Polonews, полiтичний експерт), а також доброволець не однієї війни в регіоні Ігор «Тополя» Мазур та Анатолій Шолудько (УНА-УНСО).

Виступ Олени Семеняки природним чином стосувався новітніх українських національно-визвольних змагань, але не тільки українських. Розкриваючи геополітичну програму Національного Корпусу, вона обґрунтувала тезу про те, що, як би це парадоксально не звучало, справжню незалежність народи Центрально-Східної Європи зможуть здобути лише в рамках повноцінної регіональної інтеграції: «Адріатично-Балто-Чорноморська інтеграція: від незалежності до суверенітету».

Зважаючи на те, що конференцію було присвячено не тільки передісторії, а й конкретним методам здобуття незалежності народами регіону, Олена Семеняка зосередилася на наступному аспекті проблематики: «Польсько-українська співпраця як ключ до суверенного Міжмор’я». По суті геополітичний характер свого виступу вона підкреслила і в ході спілкування з журналістами місцевого телеканалу.

Крім того, з огляду на присутність на конференції членів правлячої партії Польщі «Право і справедливість», Олена Семеняка закликала польську сторону налагоджувати співпрацю з українськими політичними союзниками, пам’ятаючи про те, що нинішні президент та уряд України налаштовані лише на некритичне прийняття будь-яких ініціатив Євросоюзу й Заходу в цілому, в тому числі спрямованих проти польської культурно-демографічної й економічної політики.

Звичайно, представниця Національного Корпусу, відомого своєю всебічною співпрацею з польськими прихильниками Інтермаріуму, не могла оминути казус «історичної війни» між Україною та Польщею, розв’язаної безвідповідальними політиками та істориками винятково в інтересах Кремля.

В рамках ранкового ефіру на радіо W-Net, який ширша громадськість мала змогу послухати 27 листопада о 9:00 за польським часом, Олена Семеняка підсумувала три основні фактори, що спричинили загострення відносин між Україною та Польщею. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Maciej Albert Borodo: Co ma wspólnego kopiec Piłsudskiego z świątynia Yasukuni w Tokio?

14446008_1250188895031302_6222408258202267439_nCo ma wspólnego kopiec Piłsudskiego z świątynia Yasukuni w Tokio? Otóż ma ,i to wręcz symboliczny związek.W październiku 1936 r.do Krakowa przybyła delegacja wojsk japońskich.Przywiozła ze sobą ziemię z dziedzińca tego tokijskiego chramu,którą później wysypano na kopcu w Krakowie.Tak przemawiał szef delegacji japońskiej gen.Honjo Shigeru podczas tej ceremonii.-,,każdy Japończyk uważa za największy honor oddać życie za ojczyznę,żeby w ten sposób duch jego przebywał po śmierci wśród duchów wybranych.Dlatego też ziemia z tej świątyni uważana jest za symbol poświęcenia się dla ojczyzny…My Japończycy,wielbimy waszego marszałka,że znajdujemy w nim tak wiele cech równych wzniosłym charakterom naszych samurajów.»

14369988_1250188615031330_9137761064778609987_n

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Фёдор Мамонов: Новое «чудо на Висле» обязательно будет!

13939378_654249148055529_6540186058819132401_n16 августа 2016 исполняется 96 лет со дня контрнаступления польской армии под Варшавой. Красная армия Троцкого-Тухачевского-Ленина-Сталина была разгромлена сверхчеловеческими усилиями польских и союзных им белых русских и украинских войск.

Примечательно, что в отражении красного нашествия на Польшу принимали участие целых две русских армии: Третья Русская (сражалась под Львовом вместе с украинцами) и Русская Народная Добровольческая (после заключения мира между Польшей и РСФСР совершила рейд в Белоруссию). 

Кроме того, немалую роль в оттягивании советских войск с польского фронта сыграла Русская Армия барона Врангеля в Крыму.

А за день до «Чуда на Висле» на Тамбовщине заполыхал огонь народной войны – началось Тамбовское крестьянское восстание против комиссародержавия.

Таким образом, истинная, национальная Россия была союзницей польского народа в его борьбе против советских оккупантов.

В свою очередь, воззвание маршала Пилсудского от 5 июля 1920 гласило: «Сражаясь за свободу свою и чужую, мы сражаемся не с русским народом, а с тем порядком, который, признав законом террор, уничтожил все свободы и довел страну до голода и разорения. Не русский народ тот враг, который бросает все новые силы в бой: этот враг — большевизм, наложивший на русский народ ярмо новой и страшной тирании. Он хочет и нашей земле навязать свою власть — власть крови и мрака».

Обратив вспять безликий и жуткий поток красноармейской биомассы, поляки спасли не только Польшу, но и всю Европу. Победа большевистской орды означала бы смерть Европы, смерть культуры, смерть морали, смерть Бога (в сердцах людей). За то, что в небо всё ещё взметаются шпили готических соборов, за то, что европейский ландшафт не изуродован «беломорканалами», а площади европейских столиц не украшают уродливые советские памятники орденоносным палачам – за всё это мы должны благодарить польского (а также русского, украинского) солдата.

После прихода к власти в 2015 г. консервативной партии «Право и Справедливость», Польша вновь стоит в авангарде борьбы с мировым злом.

Сегодня эта мученическая страна пытается пройти между двумя чудищами – Сциллой лево-либерального Евросоюза и Харибдой неосталинистской РФ.

Глубоко верующему, аристократичному по своей природе польскому народу чужд как либеральный маразм Брюсселя (массовая миграция, гей-парады, феминизм и т.д.), так и советский реваншизм Москвы (возрождение советских методов управления, культ хамства и насилия, тотальная деградация под лицемерной маской «традиционных ценностей»).

В таких условиях остаётся надеяться только на новое «Чудо на Висле». И оно обязательно будет…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Трагедія і спекуляції. Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?

5hK1-4TqqYY

Перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну операцію по всій Волині. А звідти зроблено висновок про існування наказу, що приписував цілковите знищення поляків, етнічну чистку.
Наближення сімдесятих роковин трагедії польсько-українського конфлікту на Волині інтенсифікує не стільки історичні, скільки політичні дискусії.
Гарячою темою дискусії в медіа став проект ухвали сенату про встановлення 11 липня Днем пам’яті і мучеництва кресов’ян [36 — дивись список джерел наприкінці тексту]. Тобто — про вшанування жертв конфлікту лише з одного боку.
Така пропозиція не нова для польського парламенту — ще в червні 2011 року аналогічну ідею озвучив депутат сейму Францішек Єжи Стефанюк [40]. В обґрунтуванні вказано: саме 11 липня 1943 року відбулася масова антипольська акція, яка охопила близько сотні населених пунктів.
Наскільки історично коректною є дана теза, спробую розібратися у цій статті.
Що саме сталося 11 липня 1943 року?
Відповідь важлива не тільки для з’ясування деталей перебігу протистояння між українцями та поляками, але й для загальної його оцінки.
Адже концептуальні висновки багатьох істориків про те, що антипольська акція УПА мала скоординований характер і ставила за мету знищення усього польського населення, базуються саме на тезі, що в ніч із 11 на 12 липня відбулася масштабна операція, яка водночас охопила десятки, а то й понад сотню населених пунктів. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: «Наполеоновская Галиция». Год 1809 и далее (I)

Краткие очерки истории забытого государства. Специально для портала «Огонь Прометея».

Ksiaze_Jozef

НАПОЛЕОНОВСКАЯ РУСЬ.

** Королевство Обеих Галиций, Królestwo Obydwoch Galicjow, Королівство Обидвох Галичин.
Странно звучит, правда?

Названия этой страны нет в школьных учебниках; более того — о ней не понятия не имею даже школьные учителя. И, чаще всего, даже доценты, учившие этих учителей, — прочитают это название впервые.

Тем не менее. Это государство действительно существовало. Правда, очень недолго: со 2 июня до 14 октября 1809 года, четыре с половиной месяца. И ещё два с половиной месяца, до последнего дня этого года, существовало правительство этого Королевства — в Варшаве, в изгнании.

Совсем коротко эта государственность чиркнула, — словно одинокий удар клинка – о бесконечный гранитный свод Большой Истории.

Про эту монархию не знает почти никто, но имя монарха известно всем. Протектор Королевства Обеих Галиций в 1809ом – Наполеон, Император французов и Король Италии.

** 8 июля 1809 года состоялась грандиозная битва при Ваграме. Снова победил Наполеон. 12 июля был заключён договор о перемирии на театре Австрии и Моравии: весьма похожий на репетицию капитуляции. Ваграм разом снял невероятное напряжение, в котором Наполеон пребывал после тяжкого сражения при Асперне и Эсслинге, которое обе стороны объявили своей победой, и обе ощутили его, как поражение. Но Ваграмская баталия вернула ситуации отчётливость: срединная Империя с панконтинентальными амбициями, (ещё три года назад именовавшаяся Священной Римской), — была сокрушена.
До середины июля Наполеон, совершенно поглощённый событиями на основном театре военных действий, — не уделял никакого внимания стране, которая оказалась под его владычеством случайно. Без какого-либо его личного участия, за пределами его стратегических планов.

На Романским Западе о том, что есть такая страна — вообще помнили только путешественники, дипломаты, географы и прочие специалисты. Наполеон — знал. Он с детства был превосходным знатоком географии.

Эта страна называлась — Königreich Galizien und Lodomerien, Королевство Галиция и Лодомерия. Точнее, это было две страны — Восточная Галиция (она же Северная, Старая, Рутения, Червоная Русь, или — Герцогство Русское), и Западная (она же Южная, Новая, Малая Польша).

Страны это — совсем разные; собственно, на протяжении предыдущих шести веков название Галиция и Лодомерия относилось именно к Восточной Галиции; Малая Польша была присоединена к королевству указом Кайзера только в 1803ем, для упрощения управления.

Западную Галицию прочно захватили варшавские войска, которыми командовал порывистый дивизионный генерал князь Юзеф Понятовский. В Восточной Галиции расположились российские дивизии, которыми командовал медлительный генерал-аншеф князь Сергей Голицын. Россия — основной союзник Наполеона в этой войне. В отдалённом Западном Подоле, к югу от города Тарнополь, повстанцы, которыми командовал никому не ведомый майор Пётр Стржижевский, спешили обозначить: что это – территория Императора Наполеона.

В костёлах священники поминали Императора Наполеона как правящего Монарха; ему приносили присягу все должностные лица. На административных зданиях появились золотые орлы, эмблема Наполеона. И сам Наполеон это своё присутствие в украинских пределах в июле 1809го отчётливо подтверждал. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Jerzy Robert Nowak: Dlaczego Polacy cieszą się dużą sympatią ludów Kaukazu. O zapomnianej historii polskiej pomocy

Зrzez parę dziesięcioleci XIX wieku ukształtowała się tradycja wspólnej walki Polaków i Czerkiesów przeciwko Rosjanom na Kaukazie. Zainicjował ją jeszcze przed 1840 rokiem Aleksander Wereszczyński, a później kontynuował Michał Czajkowski. Wielu Polaków stanęło po stronie ostatniego obrońcy wolności Kaukazu Szamila, m.in. inżynier Józef Dzik i Julian Witkowski. Gdy Szamilowi udało się zabrać w Awarji 40 armat rosyjskich w 1842 r., to do obsługi ich stanęli w dużej mierze zbiegli do jego wojsk Polacy (według: K. Janik „Dzieje Polaków na Syberii”, Kraków 1928, s. 275).

Michał_Czajkowski_Sadyk_Pasha

Michał Czajkowski

Nieprzypadkowo mieszkańcy Kaukazu szybko nauczyli się odróżniać Polaków od Rosjan, mówiąc: Ursus jaman, Polek jekszy (Moskal zły, Polak dobry) (według: K. Janik, op.cit., s. 273). Uciekający z armii carskiej do partyzantki wolnościowej ludów Kaukazu Polacy tak realizowali słowa wiersza zbuntowanego przeciw caratowi poety Gustawa Ehrenberga:

Gdziekolwiek nas wyrok cara zawlecze,
Oszukamy jego dumę,
Poniesiem wszędzie prawa człowiecze,
Poniesiem wolności dżumę…

Najsłynniejszym przejawem zbrojnych współdziałań polsko- czerkieskich była zbrojna wyprawa 72 polskich żołnierzy na pomoc Czerkiesom, rozpoczęta 18 lutego 1857 r. Dowodził nią pułkownik artylerii Teofil Łapiński (Tefik bej). Po dwóch latach krwawych walk na Kaukazie przeciwko Rosjanom wraz z załamaniem się kaukaskiej partyzantki dowodzonej przez Szamila polscy żołnierze powrócili do Stambułu. Z inicjatywy księcia Władysława Czartoryskiego w początku lat 60. wznowiono starania dla przygotowania kolejnej polskiej wyprawy zbrojnej na pomoc Czerkiesom. Sam książę przekazał dla Czerkiesów w połowie 1862 r. pieniądze na proch i kule z własnej szkatuły.

teofil-lapinski

Teofil Łapiński / fot. Jerzy S. Łątka, Romantyczny Kondotier, Katowice 1988

W sierpniu 1863 r. doszło do kolejnej polskiej ekspedycji zbrojnej na Kaukaz, dowodzonej przez Klemensa Przewłockiego. Po toczonych w bardzo trudnych warunkach walkach z Rosjanami, wraz z coraz większym załamaniem się ducha wśród Czerkiesów, Polacy zdecydowali się na przerwanie walk. W połowie kwietnia 1864 r. Przewłocki wraz z oddziałem powrócił do Stambułu (por. szerzej K. Dopierała „Emigracja polska w Turcji w XIX i XX wieku”, Lublin 1988, s. 239).

Walczący przeciwko Rosjanom kaukascy partyzanci wiedzieli, że walka ich spotyka się z polską sympatią. Niejednokrotnie żołnierze polscy walczący przymusowo w formacjach rosyjskich na Kaukazie przechodzili na stronę muzułmańskich powstańców, udzielali im dokładnych informacji o ruchach rosyjskich wojsk.

Warto dodać, że polscy oficerowie niejednokrotnie mężnie walczyli również po stronie gruzińskich powstańców przeciwko Rosji. Dość przypomnieć tu choćby działania zbrojne Zwierkowskiego i Gordona w 1848 roku, Teofila Łapińskiego w 1857 roku. Wszystkie te fakty utrwaliły, pomimo ostatecznego niepowodzenia walki przeciwko Rosjanom, bardzo silne tradycje sympatii do Polaków wśród ludów Kaukazu, od Czeczeńców po Gruzinów. Mogą się o tym bardzo mocno przekonywać i dziś zwiedzający Kaukaz Polacy.

Jerzy Robert Nowak, fragment książki „Co Polska dała światu”

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Półrocznik «Nowy Prometeusz» / Піврічник «Новий Прометей»

okładka-nowy-promet-4Półrocznik «Nowy Prometeusz»

Nr ISSN 2081-206X

Od momentu powstania czasopisma Nowy Prometeusz jego wersja drukowana jest wersją pierwotną.

Nowy Prometeusz jest czasopismem specjalistycznym, dotyczącym stosunków politycznych, kulturowych, gospodarczych i wyznaniowych na obszarze Europy Wschodniej, Azji Środkowej i basenu Morza Czarnego.

Inspiracją do stworzenia czasopisma były takie tytuły jak: Prométhée, a następnie La Revue de Prométhée wychodzące w Paryżu w latach 1926 – 1940 dzięki wsparciu ówczesnych polskich władz. Prometeizm, choć dziś z oczywistych względów nie aktualny w oryginalnym znaczeniu jako ideologia i praktyka polityczna, może stanowić wzór rozwijania badań i popularyzowania wiedzy o Europie Wschodniej, Azji Środkowej i basenie Morza Czarnego w Polsce.

Na łamach Nowego Prometeusza będą publikowane, inicjowane m.in. przez redakcję, debaty z udziałem polskich i zagranicznych ekspertów na tematy związane wielowymiarową obecnością Polski na wyżej wymienionych obszarach. Zamieszczane będą również materiały dotyczące ważnych dla Polski procesów transformacji różnych dziedzin społecznego i politycznego oraz rozwoju relacji tych państw zarówno z Zachodem, jak pomiędzy sobą. Czasopismo będzie źródłem wiedzy i miejscem dla dyskusji na tematy historyczne oraz platformą służącą wzbogacaniu wiedzy i uzupełnianiu tradycji polskiej myśli politycznej z okresu międzywojennego. Nowy Prometeusz stawia sobie za cel przybliżanie postaci, które w ruchu prometejskim i polityce tego okresu odegrały istotne role. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Оля Гнатюк: Між прометеїзмом і Реаль-політік

51d257b-bruski-s-1-netКнижка Яна Яцека Бруського «Między prometeizmem a Realpolitik. II Rzeczpospolita wobec Ukrainy sowieckiej 1921-1926» («Між прометеїзмом і Реаль-політік. Друга Річ Посполита і Совєтська Україна 1921-1926», Краків, 2010) є не лише вагомим голосом у  дискусії щодо союзницьких стосунків Ю. Пілсудського та С. Петлюри, хоча й не дає однозначної відповіді на запитання; вона показує українсько-польські взаємини першої половини 1920-их років у контексті діяльності совєтських спецслужб.

Для початку — кілька слів пояснення щодо термінів. Прометеїзм як філософське поняття, що означало наслідування античного Прометея в його добровільній присвяті і стражданні заради добра людства, став визначальним для польського месіанізму в добу романтизму. У ХХ столітті діячі національного руху, зокрема Юзеф Пілсудський, сформовані під впливом польської романтичної поезії, перенесли це поняття на ґрунт політики. Вони вбачали роль відновленої Польщі у підтримці для національно-визвольних рухів поневолених народів Східної Європи.

Паростки цієї концепції стали проростати серед прихильників Пілсудського ще під час переговорів у Ризі 1921. Йшлося, з одного боку, про переформулювання федеративної концепції, явленої у союзі Пілсудського і Петлюри, після краху надій на незалежність України. З іншого боку, пілсудчикам, які, попри їхні заслуги у боротьбі за незалежність, опинилися в захисті, довелося змагатися за впливи на зовнішню і внутрішню політику з прихильниками націонал-демократії Романа Дмовського. Ендеки традиційно вважали німецьку політику головною загрозою для польської незалежності, а тому надавали у своїх концепціях велике значення добрим взаєминам з Росією і називали це реалістичною політикою (часом використовували німецький термін Реаль-політік). Федеративну чи прометейську візію своїх опонентів ендеки називали романтичною, позбавленою необхідного у політиці раціоналізму, а іноді прямо — невідповідальною та авантюрною.

Конфлікт суперників, який виявився вельми тривалим для польської політичної сцени (недаремно ж існує приповідка, що Польщею правлять дві труни — Пілсудського і Дмовського), мав свою логіку, характерну для будь якого ідеологічного протистояння. Одна, переможна, сторона приписувала іншій брак здорового глузду і нераціональні дії, натомість друга, слабша сторона, відповідала на ті докори арґументом державного інтересу. Однак була тут ще й третя, а навіть і четверта сторона — більшовицька Росія та Україна, а докладніше — дві України: незалежна, уособлювана Симоном Петлюрою, та підпорядкована більшовицькій Росії — УРСР. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Леся Алексієвець, Ярослав Секо: Рецензія на монографію В.Л. Комара «Концепція прометеїзму в політиці Польщі (1921-1939 рр.)» (Івано-Франківськ, 2011, 360 с.)

bigУвага! Редакція та рух Нового Прометеїзму абсолютно не поділяє прикінцеві висновки даної рецензії щодо ідейної та практичної діяльності загальнопрометеївського руху, проте вважає вартим ознайомити читачів з її положеннями задля формування цілісного уявлення про дискурс прометеїзму.

Комар В.Л. Концепція прометеїзму в політиці Польщі (1921-1939 рр.). — Івано-Франківськ : Місто-НВ, 2011. — 360 с.

Колискою історії був міф. Було б наївно думати, що це не так. Що політика, економіка, релігійне, культурне чи соціальне життя зумовлюються виключно поточними людськими потребами, і не зазнають впливу давніх моделей, не стають наслідуванням, повторенням давніх ритуалів, спробами ідеального втілення їх у життя. Можна скільки завгодно повторювати, що політична історія займається міфотворчістю. Однак, не можна заперечувати, що вона намагається у переплетеннях політичних подій угледіти їх формотворчі міфи, аби зрозуміти суть і тенденції історичного розвитку.

Польський міф про Прометея став предметом дослідження знаного прикарпатського дослідника Володимира Комара у монографії “Концепція прометеїзму в політиці Польщі (1921– 1939 рр.)”. Робота написана в кращих традиціях сучасної української полоністики – на солідній джерельній та історіографічній базі. Безперечна новизна цієї теми у вітчизняній історіографії посилюється її актуальністю в контексті сучасних українсько-польських відносин. Зібраний автором матеріал, без сумніву, зацікавить як поціновувачів геополітики, так і традиційної політичної історії, тих, хто захоплюється діяльністю спецслужб та витончених істориків ідей. У книзі відтворені цікаві дискурси національних рухів народів колишньої Російської імперії та ретроспективи емігрантського життя після громадянської війни. Звичайно, що все це розглядається крізь призму польського прометеїзму. Структура монографії складається з п’яти розділів, у яких розглянуто формування концепції прометеїзму, організації руху в середовищі емігрантів з СРСР, вплив прометеїзму на польську зовнішню та внутрішню політику.

Ключовим поняттям рецензованої монографії є прометеїзм, який розглянуто в двох площинах – ідеологічній і організаційній. Автор задекларував себе прихильником широкого тлумачення прометеїзму, простеживши його витоки з ягеллонської ідеї великої Польщі, що включала литовські, білоруські й українські землі. У ХІХ ст. польський месіанізм у міфі про Прометея отримав своє історичне виправдання й спрямував польську політичну думку на вироблення нової концепції східної політики, озвученої в гаслі “За вашу і нашу свободу!”.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)