Софія Дніпровська: Збергти і передавати свій культурний код!

У тваринному світі виживає й перемагає в боротьбі за існування той вид організмів, який здатен краще розмножуватися, тобто передавати свій генетичний код більшій кількості нащадків.

У людському світі, що відрізняється від тваринного наявністю культури, виживає й перемагає той етнос, який здатен краще відтворювати свій культурний код і передавати його більшій кількості людських істот.

Чисельність популяції у випадку конкуренції між різними видами гомо сапієнсів безумовно грає роль, але далеко не завжди головну і визначальну.

Українці, яких перманентний терор голодоморів, депортацій, масових репресій, утисків на побутовому рівні, зациклив на проблемах суто фізичного виживання, дуже часто не надають значення передачі нащадкам свого культурного коду, зосереджуючись на чисто фізичних аспектах виховання: шоб були вдіті, вбуті, нагодовані, в теплі, в добрі, на харошій должності.

І якщо для цього треба пожертвувати своєю національною ідентичністю, то що ж поробиш — аби були живі-здорові.

Така позиція вкупі з перманентним тиском «русского міра», який навпаки дуже дбає про «сохранность і прєємствєнность» своєї культурної матриці і ради цього готовий нести матеріальні жертви, призводить до того, що українська нація втрачає здатність відтворюватися у суто людському, культурному сенсі. І українські батьки з матерями просто плодять біомасу, яка тут же «перепрошивається» русскім міром і перетворюється на слухняне знаряддя його нелюдських планів.

І метою і наслідком геноциду є не стільки тотальне знищення якоїсь етнічної групи (в історії важко знайти приклади, коли весь народ отак одним махом хтось знищив — хіба якесь дрібне плем’я), скільки завдання їй такої фізичної й моральної шкоди, яка унеможливить нормальне відтворення її власного культурного коду, закладеного в мові, традиціях, системі цінностей і типових поведінкових реакціях.

Генетично вся Західна Європа є переважно кельтською. Більшість населення там є носіями кельтської гаплогрупи R1b. Але в культурному плані ні французів, ні англійців, ні іспанців, ні голандців, ні бельгійців кельтами назвати вже неможливо. Бо після серії геноцидів ця велика етнічна група втратила здатність відтворювати в нащадках свій культурний код. І стала німим субстратом більш успішних і життєздатних етносів.

Приблизно те саме хочуть зробити й з Україною. Біологічно нам ніхто не забороняє плодитися. А от створювати умови для безперешкодної передачі культурного коду нащадкам — зась.

Будь-які спроби забезпечити своїм дітям природне право не знати чужої мови, не переключитися на чужу культурну хвилю кваліфікується як «печерний нацизм, хвашизм, ксенофобія і насіліє над русскоязичнимі».

І якщо в найближчі десятиліття українці не налагодять безперешкодну передачу і поширення свого культурного коду у власній країні, їх спіткає ще сумніша доля, ніж реліктових кельтів.

Бо кельтів асимілював цивілізований Рим і плодючі германці, що зуміли поєднати вітальність з організованістю. А нас їстиме дика Орда, що несе світу злидні і смерть…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Софія Дніпровська: А позаду Сагайдачний…

Отримання Томосу за своєю суттю співставне з висвяченням православного митрополита в 1620-му, що стало прологом до краху «Польського світу».

І справа не в тому, що українці так уже любили ту візантійську ортодоксію (Москві вона більше пасувала і пасує). Це був ЗНАК, що Україна-Русь не хоче остаточно вливатися в Річ Посполиту, бути невільним об’єктом, що слухняно плентається в руслі рішень чужого уряду і чужих геополітичних планів. І що є в ній сила, здатна відстоювати її суверенність.

Можна як завгодно ставитися до релігії, християнства і православ’я зокрема. Але церква — це ОРГАНІЗАЦІЯ, а організація — це сила, яка не може не впливати на результат будь-яких масштабних політичних процесів.

За відсутністю сформованої політичної організації православна церква стала важливою опорою національно-визвольного руху 17 ст., натхненником і джерелом його легітимізації.

(Подібну роль зіграла московська автокефальна церква, якій Бориска вибив патріарший кукіль, під час війни з поляками. Уже й знать змирилася з поразкою, і в народі пішов розброд і шатанія, а попи православні продовжували диверсійну діяльність, нанизуючи на стрижень церковної організації антипольський рух. Романови згодом розгромлять ту церкву (в знак благадарнасті), але то вже буде зовсім інша історія).

Чахлий Царгород давав значно більше автономії, ніж охоплений реваншистською лихоманкою Рим, аж ніяк не зацікавлений у розвалі Польщі, що була оплотом і провідником католицизму у Східній Європі. Відповідно, церква, підпорядкована Риму, не могла освятити в той час антипольське повстання.

У наші часи релігія грає значно меншу роль у житті суспільства, але й зараз не зайве мати власну автономну щодо сильних центрів впливу церковну організацію, лояльну до української держави і не ворожу до українського народу.

Тому Москва докладала і докладає шалені зусилля для недопущення формування в Україні єдиної помісної церкви, що об’єднувала б вірян «від Сяну до Дону». А українська християнська спільнота, відповідно, має прагнути до подолання фрагментаризації. І початок діалогу між ПЦУ і УГКЦ, що шукають «спільне київське», є обнадійливим знаком.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

ТОМОС НАШ!

На фото Томос тримає в руках той самий Іван Сидор, який чотири години бив у дзвони Михайлівського золотоверхого у ніч проти 11 грудня 2013, коли Беркут намагався взяти Майдан штурмом. Історія зробила ще один карколомний виток. Дивовижна доля у хлопця.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрій Бондар: Це зсув тектонічних плит

Україна, що існувала в одвічній опозиції Схід-Захід, цього року отримала натяк, що існує теж інший вектор – Північ-Південь. І це не опозиція – зв’язок. Якщо вже зовсім по-чесному, з другим народженням українського православ’я в дусі канонічного спілкування з матір’ю-церквою в Константинополі для нас відкривається теж не менш захопливий вектор: Київ-Бухарест-Софія-Афіни-Стамбул-Єрусалим. Цей вектор має різні виміри – не лише церковний і релігійний. Головним чином це вихід з «коридорного» існування в опозиції Схід-Захід, коли ти вже нібито не Схід, але Заходом ніколи не станеш. Ще полюбляють казати, що Україна – міст між Сходом і Заходом. Коридор, міст… Ніби нам сама історія прописала якесь вічне зависання і протяг.

Сьогодні відбувається такий собі back to the roots, повернення до наших цивілізаційних витоків. Акт не просто глибоко символічний. Це зсув тектонічних плит.

Тим, хто сьогодні лахає з Томосу і з надмірної помпезності процедури й урочистого перебігу його отримання, видно тільки 31 березня. Відверто дивує жовто-базарний погляд деяких френдів, їхня жалюгідна короткозорість. Особисто я не бачу, чим у цей момент принципово відрізняється реномований публіцист чи журналіст, який іронізує з Порошенка та його дружини на Фанарі, від тупого таксиста чи обмеженого ватника. Якось дуже прикро це бачити.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Почему Интермариум?: интервью с Еленой Семенякой, международным секретарем Национального Корпуса (Украина)

Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з Оленою Семенякою, міжнародним секретарем Національного Корпусу й керівником проекту «Блок міжнародних відносин» партії. Коло питань, піднятих в інтерв’ю, виходять за межі власне української проблематики, значною мірою обертаючись навколо Інтермаріуму як геополітичної й культурно-цивілізаційної альтернативи не лише мультикультурному ЄС, а передусім неоєвразійській РФ. Спілкувався Алексей Рейнс.

Олена или Елена? В сети пишут по-разному.

Даже Алёна, как недавно прозвучало мое имя на федеральном канале Россия 24 в феерическом выпуске передачи К. Семина о международной деятельности Нацкорпуса, почему-то названного «подразделением батальона Азов»; впрочем, содержание таких программ, думаю, осуждать бессмысленно. На современном языке международного общения, английском, пишу Olena Semenyaka, подчеркивая свое украинское происхождение, но в личном общении отзываюсь на все три вариации моего имени на славянских просторах (Олена, Елена, Алёна).

Некоторые заграничные контакты, далекие от «русского мира» и путинизма, предпочитают вариант Elena, например, английский теоретик национал-анархизма, неофолк-музыкант, эссеист и владелец Black Front Press Трой Саутгейт, немцам и скандинавам близка Helena, но в целом «бренд» Olena Semenyaka уверенно лидирует, особенно после Майдана. До такой степени, что многие русскоязычные называют меня «Олэна», то есть имя превращается в позывной.

Частично путаницу создала я сама, связывая сферу интересов с тем или иным именем. Например, чтобы у человека, следящего за деятельностью Olena Semenyaka, Интермариум и Панъевропа не смешивались в одну кучу с Black Metal, сакральной географией и мифологией, публикации на эту тему я подписываю именем Helena.

Можно было бы обойтись без этих эгоцентрических подробностей, но в свете моей международной деятельности важно подчеркнуть ее панъевропейский контекст, то есть то, что это обилие имен никак не свести к русско-украинскому языковому вопросу и тому или иному штампу на идентичности. Хотя при желании можно было бы раздуть из этого очередную подозрительную историю, так как в роду у меня действительно была русская / русскоязычная бабушка Елена, в честь которой меня и назвали. В отличие от некоторых западноукраинских коллег, чьи деды не просто были антисоветскими партизанами, но и приняли смерть от рук НКВДистов, у меня в роду с преемственностью поколений, в идеале занятых единой освободительной борьбой, не все так однозначно. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олег Короташ: Україна — це брама, за якою пекло (про найкращий спосіб піти з життя, цінності суспільства і важливість мови)

Олег Короташ (нар. 8 березня 1976 р., Івано-Франківськ) – український поет, філософ, громадський діяч. Командир найпершого добровольчого батальйону «Правого Сектору» «Дніпро-2» (2014). Один із засновників Добровольчого Українського Корпусу (2014). Заступник командира ДУК з тилового забезпечення (2014-15). Член Національної спілки письменників України (від 1997 р.). Кавалер ордену Святого Миколая Чудотворця. Навчався на факультеті міжнародних відносин Українського вільного Інституту Менеджменту і Бізнесу та Інституті філософії Ягелонського університету в м. Кракові (Республіка Польща). Автор чотирьох поетичних книжок та співавтор близько двадцяти різножанрових антологій. На думку літературної критики – творчість О. К. «вивершує цілісну картину поетичного досвіду покоління дев’ятдесятників, оскільки цей метафізичний контекст виправдовує всі етико-естетичні перевитрати української поезії 90-х років минулого століття». У рамках спільного літературно-музичного дуету проводить творчі вечори з відомим композитором та піаністом Романом Колядою. Концерти відбувалися у Києві, Львові, Харкові. Під час Революції Гідності в Україні дует відпрацював півторагодинний концерт у колонній залі КМДА. 20 травня у Чернігівському молодіжному театрі відбулася прем’єра вистави за мотивами творчості Олега Короташа. Живе у Києві. Неодружений. Дітей немає. Улюблений композитор – Ріхард Вагнер.

Після 40 років напевно почав молодшати. Викинув з голови усіляке лайно типу страху самотності, чи думок сторонніх людей про мене. Якщо смерть акт одноосібний, то Ваше життя також має стати приватним актом. У юності ви дослухаєтесь до оточення, не усвідомлюючи настільки середовище вами маніпулює. У сорок років, спостерігаючи такі спроби, – ввічливо посилаю на…

Духовна зрада – це форма торгівлі. У християн – апостол Петро тричі зрадив. Це питання етики. А щодо фізичної зради – то взагалі поняття умовні. У молодих людей органи функціонують нормально і переважно усе гаразд. У зрілому віці кожна пара сама визначає формат інтимного життя.

Озираючись на власне минуле – стовідсотково посміхатимусь. Матиму 90 і верхи на мені стрибатиме юна кобіта, так і помру від серцевого нападу. Жити лінійним світобаченням у часи нелінійних воєн велика дурість. Чоловік має помирати або на полі бою, або від доброго траху.

Стверджуватиму, що страх смерті – це релігійні забобони, не притаманні слов’янам і штучно прищеплені християнством. У нобелівського лавреата Джона Максвелла Кутзее є чудовий вислів «Біль візьмемо за істину, все інше піддамо сумніву». Насправді я – атеїст. Атеїст з великою потребою віри. На шляху духовного розвитку людина може змінити релігію. Можливо існує Архітектор, який створив Всесвіт.

Про дружбу? Аксіома: Просив Бога позбавити від ворогів, а почали пропадати друзі.

Перед чоловіком не має стояти питання вибору: покликання чи діти. Професор психіатрії Стенфордського університету Ірвін Ялом стверджує, що краще зруйнувати шлюб, аніж дозволити шлюбу зруйнувати себе. Має рацію.

Поети – носії мови. Україна буде там, де житиме останній український поет. А щодо улюбленого сучасного українського поета (часто запитують) то… Творчість Василя Герасим’юка – це тектонічна плита, на якій тримається увесь пласт новітньої української поезії. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Наталка Фіцич: Слава Україні! Героям слава!

Дожили! Аж не віриться. «Слава Україні! Героям Слава! » десятки разів лунало на параді. З цим гаслом воювали січовики і бандерівці (мій прадід і мої діди), а тепер з ним захищає незалежність наша армія. Наскільки вона змінилися за ці роки! Не лише форма, техніка, інакшими стали обличчя. Армія наповнилася духом справжньої звитяги.

Ох, і наплакалася я на параді: і як прапор підіймали, і як крокували війська. Очі мокрі, а серце співає! Дякую, Боже, за щастя. Щастя бачити, як моя Україна день за днем, рік за роком міцніє і утверджується. Скільки тих, хто боролись за це і хто не дожили до цього дня. Цінуймо його.

Слава Україні! Героям слава!
З Днем Незалежності, Україно!

Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрей Окара: Украина в поисках имперской перспективы (2000) 

Суждено ли Киеву стать новым центром поствизантийской цивилизации?

В современном глобализирующемся мире подлинным политическим суверенитетом может обладать только блок государств, имеющих единый «цивилизационный знаменатель» – религию, этические ценности, культурные модели, общезначимые сакральные центры, историческую устремленность, сходное понимание эсхатологии.

Для восточноевропейского цивилизационного пространства, к которому, помимо России, Украины и Белоруссии принадлежат также Армения, Болгария, Греция, Грузия, Кипр, Македония, Молдавия, Румыния, Сербия, Черногория, таким «знаменателем» является наследие Византийской империи. (В данном контексте Восточная Европа понимается не в узкоутилитарном физико-географическом значении (как земля от Альп до Урала), ни в политическом (как распавшийся в конце 1980-х годов блок социалистических стран), а именно в цивилизационном: Восточная Европа – как поствизантийская Ойкумена, «Византийское Содружество Наций» (подробнее об этом см.: «Особая папка НГ» («Восточная Европа») от 25 августа 1999 года). С такой точки зрения Польша, Чехия, Словакия, Венгрия относятся к Центральной Европе – католически-протестантской, но не романо-германской.)

Исходя из существующих на сегодня реалий, именно имперский тип мышления, имперская геополитическая идентичность являются наиболее адекватными вызову времени (если, конечно, не ставить перед собой заведомо пораженческие задачи). Поэтому современный империализм – это прежде всего разновидность «оборонного» сознания в условиях «столкновения цивилизаций», в условиях глобализационной унификации, а вовсе не стремление к грубой силовой или экономической экспансии.

Резервы геополитического москвоцентризма исчерпаны: его безоговорочно принимают, кажется, только Белоруссия и Армения, отчасти Сербия: Москва стала заложницей «империалистических» ассоциаций. Для стабилизации и консолидации восточноевропейского цивилизационного пространства необходим поиск новых духовных мотиваций, новых геополитических и геокультурных конфигураций на карте Евразии, новых нестандартных решений. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Евгений Ихлов: «Ошибка», оказавшаяся исторической правдой

Слова президента Порошенко о том, что киевский князь Владимир крестил Украину, вызвали вал насмешек.  Я даже раздумывал не присоединиться ли к ним, пойдя по близкому мне пути исторических аналогий. Вот, хотел написать я, разве рекс (в точном значении — «варварский, т.е. «малый», король, «лесной шейх») Кловис Хильдерикович крестил Францию? Германец, сын германца из салических франков и тюринги, имевший дружину из германцев, владения которого располагались в нижнем Рейнланде и нынешней Бельгии… (Вы уже догадались, на какой язык был похож их родной говор? Нет, конечно, шрифт – латиница. Но не зря же почти официальным было поверье о том, что Мерои происходят от дочери Иегошуа га-Ноцри. 120 лет назад французские «патриоты» бы сказал les Juifs-boche). Чего тут французского?

Но, стоп! Клодвиг порвал с германской антиримской ориентацией на арианство, приняв крещение от епископа, поставленного Папой.
Клодвиг ориентировал свою политику на интеграцию франкского истеблишмента с римско-галльским населением и установил кодифицированное право — «Салическую правду», начав сложный процесс соединения германского права и римского.
Таким образом он и создал социокультурную матрицу исторической Франции.
А географию история «поправила», сместив центр будущего цивилизационного полюса Запада на юго-восток.

То же самое и про события конца 10 века в Киеве. Тогдашнее великое княжество (герцогство) Киевское было не просто славянским каганатом.
Маркс называл его одним из «готских [т.е. с германоязычной элитой] королевств», подобных державе Меровингидов.

Оно было государством-транзиторием (важнейшие торговые пути – по Днепру – на Византию и по Дону и Волге – на Халифат). В нём были сильны демократические порядки (и Вече, и огромная роль дружины, старшИна которой фактически была «военной номенклатурой»). Его отличал широкий этнический спектр.

Таким образом, Киевскую Русь вполне может рассматриваться как социокультурного «предка» Гетманщины и современной Украины.
Особенно по сравнению с Владимирской Русью, ставшей подобно ренессансной Италии конгломератом вечно воюющих деспотий, а потом превратившейся в Московский «православный султанат».
Поэтому в интервью сербскому телеканалу РТС, Пётр Алексеевич высказал довольно глубокую мысль…

И по ассоциации вновь о якобы ордынских корнях российского деспотизма. Нас уверяют, что московские великие герцоги, с конца 14 века не видевшие на своей земле ордынцев, и с конца 15 века, напротив, превратившие осколки Орды – Казань и Астрахань в своих данников, вдруг так повлияли на социальные порядки Руси середины 16 века, что она из феодального государства европейского типа (пусть и деспотического) вдруг стало почти тоталитарным государством.
Дескать, ордынский деспотизм так совратил московских князей, что перешли на восточный тип правления. Continue reading / Читать далее

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)

    «… Есть только один огонь — мой»
    (Федерико Гарсиа Лорка)

    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)

    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)