• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org


Кирилл Серебренитский: Наполеонологические заметки. Украина. 1. Род Яблоновских

Люсье́н Бонапа́рт (фр. Lucien Bonaparte, итал. Luciano Buonaparte; 21 мая 1775(17750521), Аяччо, Корсика, — 29 июня 1840, Витербо) — первый принц Канино с 1814 года, французский министр внутренних дел (1799—1800), младший брат Наполеона Бонапарта.

… Самое Главное всегда видится только краем глаза, — писал покойный Юрий Коваль. По моему опыту, то, что остаётся за пределами огромных трактатов, беглые заметки, — и даже не на полях черновых рукописей, а — то, что остаётся на краю памяти историка, чему нет места ни в респектабельной статье, ни в автореферате диссертации, (- … само, без разрешения, вцепляется, как сухой репей в полу старой походной шинели, — ) это и есть — самое интересное в исторических исследованиях.
А весь мой опыт историка, вопреки статьям и рефератам, — подтверждает: самое интересное — это и есть Самое Главное. На самом деле.

Для начала — первая попавшаяся заметка, просто — самая свежая, позавчерашняя.

1. Княгиня Анна Яблоновская герба Прус III, дочь Александрины Бонапарт, принцессы де Канино и де Мюзиньяно. Украина, Ивано-Франковская область, Галичский и Тлумацкий районы. (… вот, я нашёл ещё одно соприкосновение: вертикаль, — тонкая тонкая, что почти невидима, — «Бонапарты» и обширная горизонталь «Украина»).

Анна Жубертон де Ванберти, Anne Marie Alexandrine Hyppolite Jouberthon de Vambertie, родилась 28 октября 1799 Париже, умерла 29 апреля 1845 в Риме, в возрасте 45 лет. — падчерица Люсьена Бонапарта, принца ди Канино и ди Мюзиньяно. Её отец — Ипполит Жубертон, принявший по своему имению сеньориальное имя де Вамберти (Jean Francois Hippolyte Jouberthon de Vambertie, 1763 + 1802). Банкир, биржевой маклер, «аgent de change». Француз, но роился в Неаполе.

Её мать ( в браке с 29 декабря 1798го) — Александрин Жакоб де Блешан (Marie-Laurence Charlotte Louise Alexandrine Jacob de Bleschamp 1778 + 1855), во втором браке — просто Бонапарт, затем принцесса Франции (1815), римская принцесса ди Канино (1814) и ди Мюзиньяно (1824). Александрин Жакоб де Блешан — из весьма почтенной семьи, хотя и не принадлежавшей к старому дворянству; дочь адвоката; со стороны бабушки она происходила из известной династии финансистов Grimod de Verneuil. Насколько известно, уже в конце 1801 года Александрин Жубертон развелась с мужем де-факто. В декабре 1801 года Ипполит Жубертон отправился на Сан-Доминго (Гаити) с экспедицией генерала Леклерка. Вскоре он умер от жёлтой лихорадки, 15 февраля 1802. «В 1803 году Люсьен, овдовевший и предававшийся ухаживаниям, которые могли бы быть названы

Александрина Бонапарт принцесса ди Канино и ди Мюзиньяно, ур. Жакоб де Блешан

несколько иначе, влюбился в мадам Жубертон, жену биржевого маклера, который был послан в Сан-Доминго, где и умер», — писала мадам де Ремюза в своих энциклопедических мемуарах. 26 октября 1803 Александрина де Блешан (она предпочитала свою девичью фамилию) вышла за Люсьена Бонапарта. «Мадам Жубертон, красивая и ловкая женщина, сумела женить на себе Люсьена, несмотря на протесты Первого Консула, — писала де Ремюза. — Тогда несогласие двух братьев превратилось в полный разрыв…». Первый Консул Бонапарт, действительно, решительно отказывался признать этот брак своего брата.

В апреле 1804 года Люсьен и Александрина, со всеми детьми (две дочери Люсьена от первого брака, дочь Александрины, первый общий сын — Шарль Люсьен Жюль Лоран) выехали в Рим.
Из Франции брат Первого Консула, — и сам, до недавнего времени, не последнее лицо в Республике (в 1799ом президент Совета Пятисот, в 1800 — 1801 министр внутренних дел, до 1802го посол в Испании), — вывез весьма значительное состояние. Вскоре Люсьен Бонапарт приобрёл имение в области Маремма (в королевстве Этрурия), затем Папа продал ему фьеф Канино (недалеко от Витербо, в регионе Лацио). В Италии у Люсьена и Александрины родилось ещё 9 детей (с 1804 по 1823), из них только один сын умер в детстве.

Анна Жубертон жила с семейством матери и Люсьена Бонапарта: в Риме и в сельском имении (Маремма, Тоскана), потом в коммуне Канино (княжеский фьеф в регионе Лацио, провинция Витербо, который Люсьену даровал Папа Римский в 1814 году).
В 1814 году Люсьен получил титул римского принца Канино; в 1815ом он примчался в Париж — на помощь брату, во время Ста Дней, и был, наконец, признан в титуле принца Франции; в 1824ом новый Папа, год назад занявший трон, — Лев XII, — даровал ему титул принца ди Мюзиньяно. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Владимир Басманов: Внутри русских националистов произошел раскол в связи с Украиной

Интервью главы Комитета «Нация и Свобода» Владимира Басманова для норвежского Университета Осло ( Universitetet i Oslo ) в рамках исследовательской работы Университета о современном национализме в Восточной Европе.Часть IV.

— Как Евромайдан и его последствия влияли на русское националистическое движение?

— Хотелось бы заранее оговориться, что я не хотел бы рассматривать аннексию Крыма и войну на Донбассе, как последствие Евромайдана. Это всё равно, что говорить о том, что короткая юбка стала причиной изнасилования, а деньги в бумажнике — причиной ограбления. Кроме того, режим Януковича, он же не просто был пророссийским, он был совершенно марионеточным. Можно сказать, что это не Украина потеряла контроль над Крымом и Донбассом, это Кремль потерял контроль над большей частью Украины. Но имея полный контроль над СМИ, Путину ничего не стоит выставить одно из своих крупнейших поражений — величайшей победой.

Извините, что отвлёкся от основного вопроса, мне просто хотелось поделиться с вами другими ракурсами картины происходящего.

Евромайдан практически единогласно был встречен русскими националистами с огромным воодушевлением. В 2013-ом общегражданские протесты, в которых националисты активно участвовали, начали идти на спад по сравнению с волной народный выступлений 2011-2012 годов, Майдан словно придал всем нам второе дыхание, мы смотрели на происходящее и мечтали как сможем организовать, что-то подобное в России, чтобы наконец-то сделать свой народ свободным и процветающим. Помню, как я и мои ближайшие соратники подробно изучали устройство баррикад, экипировку людей, отвечавших за защиту лагеря, то, как политикам удаётся удерживать народ на площади так долго, и многие мелкие детали. И конечно, мы все радовались за украинцев. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Володимир Стецюк: Вийшов у світ другий випуск альманаху письменників Придніпров’я «Степова Еллада»

У Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація другого випуску альманаху письменників Придніпров’я «Степова Еллада». У випуску представлені також твори криворізьких поетів Віктора Гриценка, Інни Доленник і Володимира Стецюка.

Твори різноманітних жанрів – поезія, проза, мемуари, драматургія, публіцистика, які увійшли до другого випуску альманаху, стали номінантами обласного патріотичного літературного конкурсу імені Валер’яна Підмогильного, ініційованого обласною письменницькою організацією та управлінням культури, національностей і туризму облдержадміністрації. Отже на презентації визначені журі переможці конкурсу отримували дипломи, грошові премії та примірники альманаху «Степова Еллада». Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Роман Івасів: Волонтерство як служіння

Волонтерська діяльність, день якої у світі відзначають 5 грудня, — жертовна праця людини заради добра ближнього, яка не приносить їй ніякої матеріальної користі; це добровільний внесок в збільшення добробуту певної спільноти чи суспільства. Сьогодні пригадаємо тих окремих жертовних людей та громадські й релігійні організації, яких в Україні побільшало, особливо з війною Росії проти України.

Волонтерський рух допомоги українським військовикам (ЗСУ, Нацгвардії й добробатам), які з 2014 року стримують російську збройну агресію, виник стихійно й охопив усі верстви українського суспільства. Важко означити точну кількість активістів і волонтерських організацій. Наразі держава не веде їх чіткого обліку. Але за даними соціологічного опитування, проведеного у вересні 2014 р. Київським міжнародним інститутом соціології, кошти на рахунки армії переказувала третина жителів України, а ще чверть передавала допомогу через волонтерські організації. При цьому волонтери збирали й доставляли українським бійцям в зону АТО різноманітні ресурси, від харчів, ліків, одягу, амуніції, автотранспорту, військових приладів до ремонту та вдосконалення техніки. Доволі часто під обстрілами й небезпекою для власного життя. Це нагадало первісне значення слова «волонтер» (від фр. volontaire — доброволець) — людину, яка добровільно поступала в позаминулому столітті на воєнну службу у Франції. І хоч наш народ вже втомився четвертим роком війни і добряче зубожів, він не перестає допомагати своїм захисникам.

Серед ревних волонтерів — військові капелани українських церков, які окрім своєї душпастирської праці, ще й тягнуть лямку тилового забезпечення нашої армії і добробатів. Згадаємо тут тільки тих, з ким перетинались: о. Василя Жупника, о. Василя Довганюка, о. Миколу Мединського, о. Михайла Дзюбу з Коломийської єпархії УГКЦ, які часто виїжджають на бойові позиції на фронт з допомогою нашим військовим. З Івано-Франківської архієпархії УГКЦ — о. Романа Залеського, о. Володимира Олійника, о. Дмитра Бігуна… Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Володимир Єрмоленко: Самообраз українців

На фото — Василий Ярославович Слипак (укр. Василь Ярославович Сліпак; 20 декабря 1974, Львов, УССР — 29 июня 2016, Луганское, по другим данным Логвиново) — украинский оперный певец, солист Парижской национальной оперы, волонтёр, участник боевых действий во время войны на востоке Украины в составе добровольческого украинского корпуса «Правый сектор». Герой Украины (2017), кавалер ордена «Золотая Звезда».

Часом я дивлюся на фото наших вояків, і мене вражає одне: як повертаються старі козацькі обличчя. Звісно, вони самі інтуїтивно чи свідомо ті обличчя наслідують — ці нові козацькі оселедці, вуса, поголені потилиці та скроні, цей погляд, у якому одначасно виклик і іронія. Але все одно дуже сильне враження: ті наші старі козацькі обличчя, які живуть у нашій памяті через живопис, просто сходять з картин і опиняються в реальності.

Драма України в тому, що наша аристократія так часто гинула. Або асимілювалася, або була знищена. І наратив нашого народу — це дуже часто наратив без аристократії, без еліти. Що дуже складно, бо без аристократії народ вижити може, але йому складно розповісти про себе, йому складно робити щось інше, ніж те, що безпосередньо повязане з його виживанням.

Але є й позитивний момент. Іконографія українців, образи його пантеону виразно антигламурні. Це не напарфумовані придворні в перуках, це не графи з маєтками і рабами, це не герцоги з заморськими компаніями, не генерал-губернатори з орденами, не королі і навіть не президенти. Це козаки, гайдамаки, гультіпаки, повстанці, партизани, і похідні — письменники-гайдамаки, художники-партизани, бізнесмени-гультіпаки. Це crazy folks. І він в памяті народу живе вічно. Самообраз українця ніколи не буде гламурним і вилизаним. Він завжди буде трохи божевільним, трохи п’яним, трохи безбашенним і не зовсім тутешнім

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Мельник: Ментально-аксіологічні та морально-етичні рамки комунікативних актів у текстах Нового Заповіту

… все тоне в фарисействі…
Авва Отче, цю чашу мимо пронеси…
Б.Пастернак

Анотація. У статті розглядається типологія комунікативних актів у текстах Нового Заповіту з урахуванням ментально-аксіологічних та морально-етичних регістрів. Виділяються ключові параметри комунікації та їх інтерпретація Ісусом Христом. Крім цього, робиться акцент на християнсько-світоглядних чинниках у формуванні дискурсу євангельських текстів.
Ключові слова: комунікація, комунікативна поведінка, текст, етнокультура.

The article deals with the typology of communicative acts in the texts of the New Testament on the basis of cognitive, axiological, ethical and moral factors. The key thresholds of communication and their interpretation by Jesus Christ are distinguished. The emphasis is given on the role of Christian paradigms participating in the formation of evangelic texts.
Key words: communication, communicative behaviour, text, ethnoculture.

Проблеми, комунікативних актів, соціально-етичних сценаріїв комунікації і дискурсу загалом стали особливо актуальними впродовж останніх десятиліть [9, с. 20]. Така актуалізація є мотивованою і пояснюється революційними процесами у сфері інформаційних технологій, формуванні комунікаційних систем, створенні інтернет-мережі, удосконаленні комунікативної етики, наданні широкого спектра інформаційних послуг, тиражування різних видів та засобів збереження і передачі інформації. Тотальне проникнення телекомунікаційних послуг в усі сфери людського буття – телебачення, радіо, Інтернет, пресу – стало невід’ємним атрибутом життя людини початку ХХІ ст. У зв’язку з цим низка проблем, пов’язаних з комунікаційними системами, культурою комунікації, перестали бути локальними і набули статусу надактуальних. До них можемо віднести явища інформаційних воєн, маніпуляції та зомбування мільйонів через ЗМІ, засмічення інформаційного простору та інформаційний тероризм, вплив на індивідуальну та колективну свідомість та ін. Значною мірою ці проблеми зараз розглядаються та тлумачаться у контексті екології людини, екології культури, філософської антропології [10, с. 36]. Також упродовж останніх десятиліть формується етико-методологічна база нового інформаційного суспільства. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семеняка виступила на конференцiї «Розбита Iмперiя» («Rozbite Imperium») у польському Сеймi

25-26 листопада в Колумновiй залi Польського Сейму вiдбулася пiдсумкова конференцiя циклу «Розбита Iмперiя» («Rozbite Imperium»), що стартувала в Києві, продовжилася у Тбілісі та завершилася у Варшаві.

[…] На конференції «Розбита імперія» Україну представляли делегація від українського студентства, Олена Семеняка (Національний Корпус), Євген Білоножко (головний редактор Інтернет-порталу Polonews, полiтичний експерт), а також доброволець не однієї війни в регіоні Ігор «Тополя» Мазур та Анатолій Шолудько (УНА-УНСО).

Виступ Олени Семеняки природним чином стосувався новітніх українських національно-визвольних змагань, але не тільки українських. Розкриваючи геополітичну програму Національного Корпусу, вона обґрунтувала тезу про те, що, як би це парадоксально не звучало, справжню незалежність народи Центрально-Східної Європи зможуть здобути лише в рамках повноцінної регіональної інтеграції: «Адріатично-Балто-Чорноморська інтеграція: від незалежності до суверенітету».

Зважаючи на те, що конференцію було присвячено не тільки передісторії, а й конкретним методам здобуття незалежності народами регіону, Олена Семеняка зосередилася на наступному аспекті проблематики: «Польсько-українська співпраця як ключ до суверенного Міжмор’я». По суті геополітичний характер свого виступу вона підкреслила і в ході спілкування з журналістами місцевого телеканалу.

Крім того, з огляду на присутність на конференції членів правлячої партії Польщі «Право і справедливість», Олена Семеняка закликала польську сторону налагоджувати співпрацю з українськими політичними союзниками, пам’ятаючи про те, що нинішні президент та уряд України налаштовані лише на некритичне прийняття будь-яких ініціатив Євросоюзу й Заходу в цілому, в тому числі спрямованих проти польської культурно-демографічної й економічної політики.

Звичайно, представниця Національного Корпусу, відомого своєю всебічною співпрацею з польськими прихильниками Інтермаріуму, не могла оминути казус «історичної війни» між Україною та Польщею, розв’язаної безвідповідальними політиками та істориками винятково в інтересах Кремля.

В рамках ранкового ефіру на радіо W-Net, який ширша громадськість мала змогу послухати 27 листопада о 9:00 за польським часом, Олена Семеняка підсумувала три основні фактори, що спричинили загострення відносин між Україною та Польщею. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Илья Кононов: Раньше нас связывала территория. Теперь нас связала общность судьбы (эссе о людях Донбасса)

На четвертом году войны Донбасс для определенной части Украины становится все более ощутимой проблемой. Имею ввиду не депутатов Верховной Рады, часть из которых делает все, чтобы реинтеграция не состоялась. Речь об интеллектуалах и активистах, которые привычно именуют себя национал-демократами. Не буду сейчас разбираться, насколько это самоназвание соответствует сути демократии.

И вот писатель Юрий Андрухович, предлагавший не так давно отделить от Украины Донбасс и Крым, но при этом не считающийся сепаратистом, пишет тревожные тексты, что в его родном Ивано-Франковске и даже в Карпатах все чаще и мощнее звучит русская речь. Люди, называющие себя бойцами «Карпатської Січі» пикетируют организацию СТАН, переехавшую из Луганска в тот же Ивано-Франковск. И не просто пикетируют, а пытаются войти в офис организации, пугая своей агрессивностью сотрудниц. На пресс-конференции по поводу последнего инцидента обнаруживается главная претензия. СТАН объединяет НЕ ТАКИХ. Выходцы из Донбасса, борясь за Украину, борются за иную Украину, нежели «Правый сектор», «Азов» или та же «Карпатська Січ».

Донбассофобские нападки возникают не впервые. Самым большим потрясением во второй половине июля 2014 года, когда мы выехали из Луганска, были не фонтаны пыли и обломки бетона в Камброде, где рвались мины. Поезд на Киев отходил под такой аккомпанемент. Потрясением был сам Киев, который жил своей жизнью и отворачивался от наших проблем. Жестко царапали душу рассказы то в одном, то в другом СМИ о «переселенцах» (реально – беженцах в собственной стране) из Донбасса, которые, якобы, то тут, то там творят какие-то пакости.

О нас так долго твердят, что мы не такие, нас так долго призывают стать как все в нынешнем регионе проживания, что в нас просыпается эффект Маугли. В известной сказке Р. Киплинга этот герой говорит: «Вы так долго твердили, что я человек. И я наконец-то сам в это поверил!». Встречаясь с людьми Донбасса, я все больше чувствую нашу общность. Общность не по месту, откуда мы происходим, а общность духовную. Мы обнимаемся, прощаясь, и понимаем, что каждый уносит частичку Донбасса в себе.
Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрій Бондар: Герої вмирають для вічного життя

Скільки неймовірно гарних фотографій Аміни Окуєвої в цей трагічний вечір…

Сьогодні вбили людину особливої, я б сказав, нетутешньої, інопланетної краси – недосяжної і незбагненної. Сьогодні народився ще один могутній образ, ікона, від якої буде зводити шлунок у московських карликів і їхніх нащадків. Буквально в суботу сиділи в компанії з друзями, згадуючи той замах і те, як вона миттєво зреагувала в тісному салоні автомобіля…

Скільки їх уже є, починаючи з Нігояна і Вербицького… І ось – Аміна Окуєва. Герої вмирають для вічного життя. Вона житиме всюди: чесний і прямий погляд, екзотичність, загадковість, рішучість, шарм, цілісність…

Ми маємо своїх героїв. Як сумно, що ми маємо своїх героїв. І як було би нестерпно важко без них. Вічна пам’ять.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Вадим Цымбурский: Гомеровский эпос и «Слово о полку Игореве»: принципы сюжетосложения как формы осмысления истории

Вадим Цымбурский всегда был убежден в подлинности «Слова о полку Игореве» — вслед за Львом Гумилевым он видел в этом произведении пророчество о грядущей гибели Киевской Руси, произнесенное неведомым поэтом еще до нашествия Батыя. Для ученого «Слово» было тем примером, когда поэзия опережает правду, когда разлитое в эпосе художественное мироощущение схватывает не только музыкальную доминанту настоящего, но и лейтмотив будущего. Малозначимый поход не самого великого князя, его поражение, плен и бегство предстают в воображении поэта предзнаменованием грядущей катастрофы целой цивилизации. Цымбурский сравнивал восточно-славянский эпос с «Илиадой» и усматривал общие черты двух поэм: переживание конца прежнего централизованного мира, переживание, отразившееся либо в парадоксальной грусти по поводу долгожданной победы, либо в столь же парадоксальной радости относительно не слишком героического бегства из плена. Отметим, что и сама дата выхода этой статьи – 1989 год – говорит о многом и в том числе о самых тревожных чувствах будущего автора «Острова Россия» за судьбу гибнущей на его глазах империи.

Текст воспроизводится по единственной публикации — Цымбурский В. Л. Гомеровский эпос и «Слово о полку Игореве»: принципы сюжетосложения как формы осмысления истории // Методы изучения источников по истории русской общественной мысли периода феодализма. Сб. науч. трудов / АН СССР. Ин-т истории СССР; Отв. ред. Б. М. Клосс. М., Наука, 1989. С. 29—49.

***

Повествовательных особенностей «Слова о полку Игореве» много раз касались авторы, писавшие о «многоголосности» «Слова», о вероятном наличии в нем вставных пассажей и даже о его «мозаичности». В последнее время значение этой проблематики возросло в связи с концепцией «перепутанных страниц», выдвинутой акад. Б.А. Рыбаковым. Разумеется, нет недостатка и в противниках данной гипотезы. Однако, сами факты, давшие повод говорить о «резких перепадах логики изложения», о «переходах от одной незавершенной темы к другой, взятой иной раз из совершенно иной эпохи и не увязывающейся с начатой темой» (1), по-видимому, ухвачены точно; дискуссионным является, главным образом, их истолкование.

Проблема выбора между возможными объяснениями методологически оказывается проблемой оценки разнящихся исследовательских тактик, и здесь неожиданную в своей яркости параллель предлагает история т. н. «гомеровского вопроса». Когда Б.А. Рыбаков в основу своей реконструкции кладет несоответствия между «тематическим» и «конструктивным» уровнем и объясняет их искаженностью дошедшего текста, – возникает впечатление, что мы имеем здесь ту же методику, которая более 100 лет господствовала в классической филологии под названием «аналитизма», щедро питаемая изучением Гомера. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)