• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" Международной Ассоциации "Мезоевразия" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Что такое "Мезоевразия" - https://uk.wikipedia.org/wiki/Мезоєвразія


Ігор Галущак: Українська емпатія Уолтера Орр Скотта

Мабуть, символічно, що саме в Міжнародний день поезії до стін Львівської політехніки завітав Уолтер Скотт, американський поет і письменник, громадський діяч, ветеран війська США, аби прийняти участь у творчій зустрічі під назвою «Емпатія – дорога до миру і любові. Уолтер Орр Скотт про Україну й українців». Емпатія, як відомо, означає – «співпереживання, співучасть». А пана Скотта, як одного з небагатьох корінних американців, можна назвати в цьому сенсі щирим і вірним симпатиком України.

Уолтер Орр Скотт народився 1944 у місті Тампа, Флорида (США). Чимало років прослужив у війську (пішов у відставку у званні капітана шостого офіцерського рангу). Низку років допомагає українським воякам пройти психологічну реабілітацію. Автор прозової книги «Історія одного солдата» (2017) та поетичної збірки «Вставай, Україно!» (2014 рік). Обидві вони видані як англійською, так і українською мовами. Його ж третя книга «Шевченко в прозі» буде опублікована в цьому році. З 2011 року мешкає в місті Жмеринка, що на Вінниччині. Є членом міського літературного об’єднання «Калинове гроно» та єдиним іноземним автором колективного альманаху «Чарівна криниченька». Нагороджений званням лейтенанта українського козацтва. З 2017 р. — член Національної спілки журналістів України. Цього ж року отримав почесну відзнаку — «Волонтер України».

Представляючи знаного в Україні американця, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Ірина Ключковська підкреслила, що нині вкрай важливо працювати з українською діаспорою, і це повинно бути стратегічним напрямом для нашої держави. Та не менш актуально для нас, для України та української спільноти, спілкуватися з тими іноземцями, які цікавляться Україною, пишуть про неї, вивчають її. Так і в прозових творах нинішнього гостя її до глибини душі вразили не тільки факти, знання історії, а й занурення автора у психологію, спосіб життя, ментальність пересічного українця, психологію людини, яка повертається з війни.

Натомість як завше фаховий аналіз поезій пана Уолтера зробив знаний український поет, лауреат Шевченківської премії й заступник директора МІОК Ігор Калинець:

— Ще кілька місяців тому я й не міг уявити, що в Україні є англомовний поет, який переповідає все те насущне, що казав Шевченко, і те, що він нас навчив. Мене просто вразили рядки його віршів: «Моя Україно, я не прийшов на світ з твого лона, але ти пригорнула мене до грудей, наче кревного сина…». Ці слова рівні Шевченковому молитовному зверненню до України. Адже саме Кобзар дав цьому поетові пізнання України і підвів його до сучасного розуміння стану справ на нашій землі.

Сам же літератор був небагатослівним і більше слухав чисельних виступаючих. Проте у своєму стислому слові до аудиторії зауважив, що, як на нього, нині в України є дві рівнозначні проблеми: корупція та російська агресія. — Щиро кажучи, — зауважив письменник, я розчарований мовчанням щодо них інтелектуальної спільноти України. Ми чуємо кілька поодиноких голосів, але де Стуси, Марченки й Чорноволи сьогодення? Я, на жаль, чую лише тишу.

Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Александр Кочетков: Аллергия на честность

С. Дацюк в присущей ему обобщающей манере зафиксировал, что Украина завязла в «инфернальной зоне», отличительной особенностью которой является размывание понятий добра и зла. И эта зона даже страшнее той, где царствует откровенное зло.

С полным основанием такую зону можно было бы назвать территорией гибридной морали. И это не голое теоретизирование. Потому что понимание общественного процесса деградации морали дает ответы на все наши «вечные вопросы»: почему воруем во время войны, почему выбираем очевидных клептократов и уголовников, почему каждое новое поколение борцов за справедливость, попадая во власть, становятся такими же, только еще хуже.

Убежден, что сегодня мы имеем некий синтез исторических корней, совкового наследия и текущих следствий дикого капитализма.

Под историческими корнями понимается то самое славное казачество, которое исходно промышляло разбоем, набегами и грабежом торговых караванов. Если угодно, первые казаческие сообщества были, по сути, сухопутными пиратами. Да, у них был кодекс, нормы благородного поведения, но все это распространялось только на своих. А чужих можно и даже нужно было грабить, пытать, убивать. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Тарас Чухліб: Гетьман Хмельницький — це український Джордж Вашингтон

«ПОЛЬСЬКИЙ ПРЕМЬЄР-МІНІСТР ПОМИЛЯЄТЬСЯ, АДЖЕ ГЕТЬМАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ – ЦЕ УКРАЇНСЬКИЙ ДЖОРДЖ ВАШИНГТОН!», — зазначив в інтерв’ю польській газеті «РІЧ ПОСПОЛИТА» український історик Тарас Чухліб

З пропозицією прокоментувати висловлені нещодавно прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким знання давньої історії України головний редактор газети «Річ Посполита» Богуслав Хробот звернувся до відомого українського історика, співробітника Інституту історії України, доктора наук Тараса Чухліба.

— Пане Тарасе, нещодавно польське та українське суспільство було збурене словами прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького про те, що гетьмана Богдана Хмельницького можна порівняти з вождями націонал-соціалізму Гітлером і Гімлером… Як Ви можете прокоментувати його висловлювання?

Доктор Тарас Чухліб: Відверто кажучи, дуже здивований такою викривленою історичною пам’яттю поважного державного діяча сучасної Польщі… Очевидно, польське суспільство та його інтелектуали дадуть гідну оцінку поганим знанням з давньої історії польсько-українських стосунків свого очільника. Адже сьогодні кожен український школяр знає, що гетьман Богдан Хмельницький у 1648 році розпочав боротьбу за відновлення незалежності Русі та у результаті багатолітнього збройного спротиву заснував Українську державу, яка була відроджена спочатку у 1917 — 1921 роках, а потім – у 1991 році й існує до цього часу.
Богдан Хмельницький є таким самим героєм для українців, як наприклад Джордж Вашингтон для американців, або ж Симон Болівар для болівійців чи колумбійців. Ця особистість – символ боротьби українського народу за свободу! Велике повстання в українських воєводствах Речі Посполитої – Київському, Брацлавському та Чернігівському – розпочалося у січні-лютому 1648 року. Однак спочатку повстанці не боролися проти польського короля, а лишень добивалися рівних політичних прав для українських козаків, шляхти та духовенства у межах Речі Посполитої. Наприклад, однією з вимог Богдана Хмельницького до Варшави було те, щоб 4 православних єпископів з України могли б засідати спільно з римо-католицькими біскупами в сеймі Польсько-Литовської держави…

— О, це дуже цікаво, пане професоре! Розкажіть про те, якими були політичні вимоги Богдана Хмельницького до тогочасного королівського уряду Польщі…
Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семеняка: V Бандерівські читання «Інтермаріум — геостратегія українського відродження»

Участь у V Бандерівських читаннях я сприйняла передусім як «міжфракційний» шанс на вироблення солідарного зовнішньополітичного курсу з представниками об’єднаних націоналістичних сил, насамперед ВО Свобода — патрона заходу, присвяченого геополітичній місії України.

Якщо це не стосується плану конкретних акцій, поки що підписанти Національного Маніфесту (Правий Сектор, Національний Корпус, Свобода) не так-то часто узгоджують між собою стратегію й тактику політичного поступу, щоб спільні акції були більше ніж співприсутністю представників одного ідейного табору в ім’я національних інтересів України й щоб я дозволила собі зайвий раз переповідати геополітичну програму Національного Корпусу, опинившись на такому заході.

Хоча не всі знають про роботу Групи сприяння розбудові Інтермаріуму, заснованої лідером Національного Корпусу, першим командиром полку АЗОВ (адже його бойовий досвід цікавить наших іноземних друзів далеко не в останню чергу), народним депутатом України Андрієм Білецьким, я не стала відтворювати зміст роздаткових матеріалів Групи й тим більше розкривати віхи нашої співпраці з політичними партнерами за межами балто-чорноморського ареалу.

В цілому тема «Інтермаріум — геостратегія українського відродження» значною мірою накладається на зміст моєї доповіді на конференції «Розбита імперія» в польському Сеймі 25-26 листопада 2017 р. «Адріатично-Балто-Чорноморський Інтермаріум: від незалежності до суверенітету» (тобто до справжньої, недекларативної незалежності), тільки з поправкою на підвищення градусу суспільної дискусії після сумнозвісного закону Сейму, зумовленого конфронтацією Польщі з Ізраїлем, що вдарило й по Україні.

Повертаючись до узгодження стратегій, я виокремила два основні підходи українських націоналістів, які умовно асоціюються з ВО Свобода і Національним Корпусом: «українізація» vs. «археофутуризація» політичного простору України. Вододіл дуже умовний, адже Національний Корпус бореться за ідеали УССД далеко не лише у політичній площині, а Свобода приділяє все більше уваги не лише питанням культури та духу, а й економіки, геополітики та оборони.

Водночас у сфері міжнародної політики україноцентризм можна розуміти по-різному: якщо в оцінці недавніх польських чи угорських кроків розбіжностей майже не виникає, спільні виробничі цикли з країнами Міжмор’я комусь можуть здаватися Совком 2.0, а відкладання міжнародної співпраці доти, доки до влади в Україні не прийдуть націоналістичні сили, може обійтись задорого, не кажучи про те, що успішні військові операції з відвоювання Донбасу й Криму на кредитах МВФ далеко не заїдуть.

Та в світлі піднятих на заході питань є всі підстави сподіватись, що Бандерівські читання, це колосальне дітище «УССД» під керівництвом Юрія Сиротюка, стане інтелектуальним цехом єдиного націоналістичного руху й зробить усе для того, щоб українська нація й держава мала в своєму розпорядженні далеко не лише духовну зброю й водночас добре знала, як бути суб’єктом, а не об’єктом геополітичної soft power.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валерий Буча: Надоело смотреть, как мимо домов идет военная техника в Украину

На все 140 млн. жителей РФ не нашлось даже тысячи, чтобы сделать то, что описано ниже. Никого! Поэтому, когда кто-то будет рассказывать о «других русских», следует вспомнить описанную выше картину и понять, что именно это мог быть идентификатор их «других». Но если все это осталось абсурдом, то там нет «других», там все мазаны одним миром и нашей кровью. Просто не стоит этого забывать. Никогда.

—————————————

Еще с вечера стало понятно, что утром будет что-то грандиозное. В Марфинке, Новоалексеевке и других селениях Матвеево-Курганского района люди собирались небольшими группками и вполне внушительными толпами, что-то шумно обсуждали, мужики много курили, женщины – плакали и даже громко голосили. Угомонились все за полночь, но с первыми лучами солнца люди выходили из домов и садились в свои автомобили, и многие – на трактора. Их серьезные и торжественные лица говорили о том, что они, наконец, на что-то решились и теперь уже без страха это делают. Автомобили выстроились в колонны и по проселочным дорогам двинулись к автодороге Матвеев Курган – Успенка. По пути к ним присоединялись такие же колонны из соседних селений. Там уже были и грузовики, а потом – откуда-то взялись несколько фур, которые двигались в общем ритме.

Те, кто были на тракторах, разбились по парам и двинулись к границе с Украиной по тропам контрабандистов. Они первыми достигли цели. Пока солнце только начало вставать из-за горизонта, трактора вгрызлись в землю и на объездных стежках стали возникать довольно глубокие траншеи с валами только что вынутой из них земли. За их работой никто не наблюдал, но им этого было не надо. Они точно знали, что и зачем делают. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Что такое «майдан»

Слово «майдан» пришло в тюркские языки (где нет исконных тюркских слов с начальным m, они либо заимствованы, либо происходят от первичного b) через посредничество арабского языка из персидского языка как meydan, где более древние формы: пехлев. maedan, авест. megdan, magdan, др.-перс. maz-, обозначающее любую открытую площадку (площадь, парк, ристалище, место поединка). Изначально – «возвышенность».

Из персидского оно попадает в иврит как магедон «башня, возвышенность» (библейные варианты: Магадон, Магедон, Магедан, Магедал, Магдалан, Магдала, отсюда – «место сбора царей вселенной с их воинством на решающую битву в великий день Вседержителя», Армагеддон, «гора Мегиддо», в переносном значении – «поле битвы», «сама битва»), а также параллельно – к некоторым тюркским народам непосредственно из персидского (эвенкийское мэгдын – «пойма», «берег», «луг», «терраса»; эвенское мэгдын – «высокий берег», «выступ», «мыс»).

В. Цымбурский* считает, что аналогом персидского magdan являются фракийское и армянское makedon «высокая земля», makednos «высокий» и латинское латин. magis (откуда – франц. mais) «высокий» (откуда – magnatus «большой человек; выдающийся, знатный, лидер, магнат»). И как утверждает М. Борозенец, все они исходят из пра-индоевроп.  *meg-/mog- “могу; великий, мощный».

Др.-иран. (перс.) maz- «великий» потерян в осетинском, но присутствует в имени осетинского героя нартского эпоса Ацамаза и скифском имени собственном из Горгиппии Атамадзас, Аттамадзас**.

* Гиндин Л.А., Цымбурский В.Л. Гомер и история Восточного Средиземноморья. М., 1996, С. 261; Цымбурский В. Армагеддон. Горы Македонские, 2001. — http://old.russ.ru/politics/20011227-tzim.html#22b

** Абаев В.И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1958. — Т.1. — С.26.


ДА, МЫ РОДОМ С МАЙДАНА!

Да, мы родом с Майдана! Это древнее, скифское слово*
Означает и общность судьбы, и нашей свободы.
Это круг, что начертан богами! Поймите, народы,
С нами совесть и Правда!.. Рассвету зажечься багрово,

Изгоняя прочь тьму в евразийские степи… На страже!
Не прорваться врагам ни к Днепру, ни к курганам святым.
Сотни тысяч их душ распрощаються с плотью за Крым!
Миллионы их тел в дым и пепел – в ядерном раже!..

Да пусть мнят о себе, что они – «спасители мира»,
Что простят небеса им деяния, подлости, зло…
Третий Рим сокрушат непременно! И будет влеком
всякий в ад, кто стал на нашем пути, словно Ирод!

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Сьогодні рівно 100 років проголошення Незалежності України!

Стаття Посла Н.Задорожнюк в провідній македонській газеті «Нова Македонія», присвячена 100-річчю Української Незалежності та Дню Соборності України.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Кирилл Серебренитский: Наполеонологические заметки. Украина. 1. Род Яблоновских

Люсье́н Бонапа́рт (фр. Lucien Bonaparte, итал. Luciano Buonaparte; 21 мая 1775(17750521), Аяччо, Корсика, — 29 июня 1840, Витербо) — первый принц Канино с 1814 года, французский министр внутренних дел (1799—1800), младший брат Наполеона Бонапарта.

… Самое Главное всегда видится только краем глаза, — писал покойный Юрий Коваль. По моему опыту, то, что остаётся за пределами огромных трактатов, беглые заметки, — и даже не на полях черновых рукописей, а — то, что остаётся на краю памяти историка, чему нет места ни в респектабельной статье, ни в автореферате диссертации, (- … само, без разрешения, вцепляется, как сухой репей в полу старой походной шинели, — ) это и есть — самое интересное в исторических исследованиях.
А весь мой опыт историка, вопреки статьям и рефератам, — подтверждает: самое интересное — это и есть Самое Главное. На самом деле.

Для начала — первая попавшаяся заметка, просто — самая свежая, позавчерашняя.

1. Княгиня Анна Яблоновская герба Прус III, дочь Александрины Бонапарт, принцессы де Канино и де Мюзиньяно. Украина, Ивано-Франковская область, Галичский и Тлумацкий районы. (… вот, я нашёл ещё одно соприкосновение: вертикаль, — тонкая тонкая, что почти невидима, — «Бонапарты» и обширная горизонталь «Украина»).

Анна Жубертон де Ванберти, Anne Marie Alexandrine Hyppolite Jouberthon de Vambertie, родилась 28 октября 1799 Париже, умерла 29 апреля 1845 в Риме, в возрасте 45 лет. — падчерица Люсьена Бонапарта, принца ди Канино и ди Мюзиньяно. Её отец — Ипполит Жубертон, принявший по своему имению сеньориальное имя де Вамберти (Jean Francois Hippolyte Jouberthon de Vambertie, 1763 + 1802). Банкир, биржевой маклер, «аgent de change». Француз, но роился в Неаполе.

Её мать ( в браке с 29 декабря 1798го) — Александрин Жакоб де Блешан (Marie-Laurence Charlotte Louise Alexandrine Jacob de Bleschamp 1778 + 1855), во втором браке — просто Бонапарт, затем принцесса Франции (1815), римская принцесса ди Канино (1814) и ди Мюзиньяно (1824). Александрин Жакоб де Блешан — из весьма почтенной семьи, хотя и не принадлежавшей к старому дворянству; дочь адвоката; со стороны бабушки она происходила из известной династии финансистов Grimod de Verneuil. Насколько известно, уже в конце 1801 года Александрин Жубертон развелась с мужем де-факто. В декабре 1801 года Ипполит Жубертон отправился на Сан-Доминго (Гаити) с экспедицией генерала Леклерка. Вскоре он умер от жёлтой лихорадки, 15 февраля 1802. «В 1803 году Люсьен, овдовевший и предававшийся ухаживаниям, которые могли бы быть названы

Александрина Бонапарт принцесса ди Канино и ди Мюзиньяно, ур. Жакоб де Блешан

несколько иначе, влюбился в мадам Жубертон, жену биржевого маклера, который был послан в Сан-Доминго, где и умер», — писала мадам де Ремюза в своих энциклопедических мемуарах. 26 октября 1803 Александрина де Блешан (она предпочитала свою девичью фамилию) вышла за Люсьена Бонапарта. «Мадам Жубертон, красивая и ловкая женщина, сумела женить на себе Люсьена, несмотря на протесты Первого Консула, — писала де Ремюза. — Тогда несогласие двух братьев превратилось в полный разрыв…». Первый Консул Бонапарт, действительно, решительно отказывался признать этот брак своего брата.

В апреле 1804 года Люсьен и Александрина, со всеми детьми (две дочери Люсьена от первого брака, дочь Александрины, первый общий сын — Шарль Люсьен Жюль Лоран) выехали в Рим.
Из Франции брат Первого Консула, — и сам, до недавнего времени, не последнее лицо в Республике (в 1799ом президент Совета Пятисот, в 1800 — 1801 министр внутренних дел, до 1802го посол в Испании), — вывез весьма значительное состояние. Вскоре Люсьен Бонапарт приобрёл имение в области Маремма (в королевстве Этрурия), затем Папа продал ему фьеф Канино (недалеко от Витербо, в регионе Лацио). В Италии у Люсьена и Александрины родилось ещё 9 детей (с 1804 по 1823), из них только один сын умер в детстве.

Анна Жубертон жила с семейством матери и Люсьена Бонапарта: в Риме и в сельском имении (Маремма, Тоскана), потом в коммуне Канино (княжеский фьеф в регионе Лацио, провинция Витербо, который Люсьену даровал Папа Римский в 1814 году).
В 1814 году Люсьен получил титул римского принца Канино; в 1815ом он примчался в Париж — на помощь брату, во время Ста Дней, и был, наконец, признан в титуле принца Франции; в 1824ом новый Папа, год назад занявший трон, — Лев XII, — даровал ему титул принца ди Мюзиньяно. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Владимир Басманов: Внутри русских националистов произошел раскол в связи с Украиной

Интервью главы Комитета «Нация и Свобода» Владимира Басманова для норвежского Университета Осло ( Universitetet i Oslo ) в рамках исследовательской работы Университета о современном национализме в Восточной Европе.Часть IV.

— Как Евромайдан и его последствия влияли на русское националистическое движение?

— Хотелось бы заранее оговориться, что я не хотел бы рассматривать аннексию Крыма и войну на Донбассе, как последствие Евромайдана. Это всё равно, что говорить о том, что короткая юбка стала причиной изнасилования, а деньги в бумажнике — причиной ограбления. Кроме того, режим Януковича, он же не просто был пророссийским, он был совершенно марионеточным. Можно сказать, что это не Украина потеряла контроль над Крымом и Донбассом, это Кремль потерял контроль над большей частью Украины. Но имея полный контроль над СМИ, Путину ничего не стоит выставить одно из своих крупнейших поражений — величайшей победой.

Извините, что отвлёкся от основного вопроса, мне просто хотелось поделиться с вами другими ракурсами картины происходящего.

Евромайдан практически единогласно был встречен русскими националистами с огромным воодушевлением. В 2013-ом общегражданские протесты, в которых националисты активно участвовали, начали идти на спад по сравнению с волной народный выступлений 2011-2012 годов, Майдан словно придал всем нам второе дыхание, мы смотрели на происходящее и мечтали как сможем организовать, что-то подобное в России, чтобы наконец-то сделать свой народ свободным и процветающим. Помню, как я и мои ближайшие соратники подробно изучали устройство баррикад, экипировку людей, отвечавших за защиту лагеря, то, как политикам удаётся удерживать народ на площади так долго, и многие мелкие детали. И конечно, мы все радовались за украинцев. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Володимир Стецюк: Вийшов у світ другий випуск альманаху письменників Придніпров’я «Степова Еллада»

У Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація другого випуску альманаху письменників Придніпров’я «Степова Еллада». У випуску представлені також твори криворізьких поетів Віктора Гриценка, Інни Доленник і Володимира Стецюка.

Твори різноманітних жанрів – поезія, проза, мемуари, драматургія, публіцистика, які увійшли до другого випуску альманаху, стали номінантами обласного патріотичного літературного конкурсу імені Валер’яна Підмогильного, ініційованого обласною письменницькою організацією та управлінням культури, національностей і туризму облдержадміністрації. Отже на презентації визначені журі переможці конкурсу отримували дипломи, грошові премії та примірники альманаху «Степова Еллада». Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)