• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.


Олег Леусенко: В Киеве презентовали монеты, объединившие Тризуб и крымскотатарскую Тамгу

В Ичнянском районе Черниговской области создано общество украинско-крымскотатарской дружбы «Бирлик» («Единство»), члены которого изучают страницы истории Украины и Крымского ханства, объединяющие украинцев и крымских татар. В качестве символа сотрудничества украинцев и крымских татар на пресс-конференции в Укринформе были презентованы символические монеты, на которых изображены украинский Тризуб и крымскотатарская Тамга. «Символическое объединение украинского Тризуба и крымскотатарской Тамги очень важно передать на монету и на любой другой предмет, как факт возрождения козацкой культуры и истории родной Украины вместе с борющимся за свое возрождение крымскотатарским народом», — сказал во время презентации руководитель общества «Бирлик», председатель общества «Предприниматель Ичнянщины» Николай Череп.

По его словам, к началу сентября членами районного общества «Бирлик» стали уже порядка ста человек. «Я начал работать с молодежью, организовывать походы и реконструкции пластунов, конников, мы создали собственный конный театр. Мы серьезно занимаемся реконструкцией некоторых периодов украинской истории, таких как Запорожская сечь и Кубанское войско. Все это — возможность в тесном сотрудничестве с историками привить молодому поколению правильное понимание патриотизма», — рассказал Череп.

Он вручил сувенирные монеты и соответствующие сертификаты главе Меджлиса крымскотатарского народа Рефату Чубарову и координатору организации Таврическая гуманитарная платформа, историку Андрею Иванцу, «как единомышленникам и сподвижникам, помогавшим в создании идеи общества «Бирлик».

Он подчеркнул, что особое внимание в этой работе уделяется изучению Конотопской битвы, победу в которой над Москвой украинский гетман Иван Выговский одержал в союзе с крымским ханом Гиреем Мехметом. Как считает председатель «Бирлика», за годы независимости Украина (полуколониальный период проекта УССР-2, 1991-2013 гг.) не смогла должным образом оценить значение этой знаковой для украинской державы битвы, 360-я годовщина которой наступит в 2019 году. «Мы решили юбилей этой битвы провести на достаточно серьезном уровне с привлечением и государства, и общественности, и всех, кто неравнодушен к истории Украины«, — отметил глава украино-крымскотатарского общества дружбы.

Как сообщалось, 26 июля 2017 года в Конотопе украинской и крымскотатарской общественностью праздновалась 358-я годовщина Конотопской битвы. В ходе праздничных мероприятий, проходивших с участием местных органов власти, говорилось о необходимости создания комитета по празднованию 360-летия Конотопской битвы на государственном уровне. Глава Меджлиса крымскотатарского народа Рефат Чубаров инициирует празднование победы в Конотопской битве на уровне державы.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Олена Семеняка: Слово пам’яті й політики, бо їхня справа має жити…

Олександр Маслак — це рідкісна людина. Багато згадують його високі професійні якості, принципову ідейну позицію (консерватор), колосальний об’єм знань і персональний внесок у розбудову Інтермаріуму. Друзі та близькі згадують Особистість.

Знаково те, що він загинув, повертаючись з Варшави після конференції «Стратегія співпраці країн Міжмор’я в умовах гібридної війни». Знаково й те, що на останній зустрічі перед його від’їздом, де також були друзі його юних літ — Едуард Юрченко та Олександр Алфьоров — Сашко показував нам їхні спільні старі фото, над якими ми по-доброму сміялися. Хто б з нас тоді повірив, що ця зустріч є прощальною…

Так ось, саме його вірність ідейним принципам підносила його в моїх очах над іншими. Й хоча наша «ідеологія» не співпадала на всi 100%, в особі цього духовного аристократа, що надихався постаттю Фрідріха Великого, втратило все українське суспільство, не кажучи про націоналістичний рух. Усі просвітницькі проекти, які ми планували разом з Олександром (політклуб, вільний університет, сайт і багато чого іншого), тепер втілимо у життя з потроєним завзяттям.

Останнім часом він завершував свої книжки про Шевченка та історію України з фокусом на 20 ст. (на замовлення дружнього австрійського видавництва). У передмові до другої з них він зауважив, що викладає з точки зору якості політичних еліт, які бралися за розбудову української державності. Я сподіваюся, скоро обидві праці побачать світ.

З не менш унікальним Олексієм Курінним трохи інша, але настільки ж символічна історія. Хоча й боролися за спільну справу, ми, бувало, сперечалися, а на початку Майдану навіть посварилася (через ЄС: він за, я проти, з чого почалася конвертація міжнародних знайомств УТК в Інтермаріум та Пан’Європу). Я називала його «нацдемом», що віддає всі сили на боротьбу за «українство», не переймаючись питаннями геополітики та економіки, а він, із точністю до навпаки, вважав, що правий поворот у світі для мене важливіший за країну. Але казус у могилянці (де ми з Сашком були на боці Олексія без жодних вагань), за його власним зізнанням, розставив все на свої місця, і ми почали підготовку до співпраці.

Якраз після повернення Олексія з Варшави ми планували розпочати боротьбу за його право захищати дисертацію в рідному університеті. Під час поїздки Сашко пояснював йому нашу стратегію діалогу з поляками (а Олексій зі своїм насправді дуже солідним міжнародним, експертним та медійним багажем мав масу власних креативних пропозицій). Тепер же знову залишаюсь сам на сам із відчуттям натхненної, але прощальної розмови перед його від’їздом до Варшави…

Наш табір сильно втратив. Упевнена, також в особі друзів, які їздили з ними до Польщі. Але тепер у нас є нові сили та обов’язок, скріплений сумом та усвідомленням вселенської несправедливості, залізною рукою скерувати нашу нову українську спільноту у правильне русло…


Олександр Маслак закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та здобув ступінь кандидата філософських наук. Рік стажувався в Варшавському університеті. Працював старшим викладачем Центру гуманітарної освіти НАН України. Він був відомий, як експерт широкого профілю, адже розумівся на історичних подіях світу та мав потужні знання українських реалій з часів Київської Русі. Згодом пішов у політику та став членом Вищої Ради партії «Національний Корпус».

 Проводив відкриті лекції для студентів. На Youtube є лекція про одного з провідних філософів 20-го століття Освальда Шпенглера і його працю «Присмерк Заходу».

Олександр Ніконоров був змушений покинути Луганськ після захоплення міста бойовиками. Працював кореспондентом інтернет-видання «Депо», а також був політологом. Йому було лише 29 років. Олександр народився 3 листопада 1988 року у місті Торез Донецької області. В 2011 році закінчив кафедру політології в університеті Даля, що в Луганську. Після захоплення міста сепаратистами виїхав звідти, але змиритися з окупацією Донбасу не міг. Вивчав екстремістські та сепаратистські рухи на Закарпатті та Донеччині. Народний депутат Антон Геращенко розповів, що Олександр як молодий вчений готував дисертацію про проросійські сепаратистські рухи на Донбасі, якою була роль Росії в них. Олександр також був автором десятків статей і досліджень про те, що відбувається на окупованих територіях. Його статті та дослідження залишаться важливим матеріалом для майбутніх дослідників історії російської агресії на Донбасі.

http://24tv.ua/dtp_na_rivnenshhini_pogib_oleksiy_kurinniy_oleksandr_maslak_oleksandr_nikanorov_volodimir_karagyaur_sergiya_popov_n861158

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО)

На посаді очільниці СФУЛО Софію Федину замінила Ярослава Галик
У Львові завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО). Відкриття розпочалось виконанням Державного Гімну України, Гімну лемків та спільною молитвою. У його роботі взяли участь представники обласної та міської влади, делегації з шести країн світу та керівництво Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань.

Делегати Конгресу представляли наступні українські лемківські громади: Організація Оборони Лемківщини (США), Об’єднання лемків Канади, Об’єднання лемків (Польща), Союз русинів-українців Словацької Республіки, Союз русинів-українців Сербії та Всеукраїнське товариство «Лемківщина». Зазначимо, що на Конгресі СФУЛО, який зазвичай відбувається кожні 5 років, обирається нове керівництво організації та закладаються пріоритети діяльності на наступні 5 років. Цьогоріч Конгрес відбувався під знаком 70-ї річниці сумнозвісної Акції «Вісла» (1947 р.) – кульмінації депортації українців з етнічних земель у Польщі, передусім із Лемківщини.

Після урочистого відкриття Конгресу, відбулось його засідання, під час якого було обрано нового Голову СФУЛО. Нею стала Ярослава Галик, котра замінила на цій посаді Софію Федину. Ярослава Іванівна Галик народилася 6 серпня 1953 року в с. Терновиця Тисменицького району на Івано-Франківщині в родині депортованих українців-лемків. Закінчила Івано-Франківське медичне училище та Чернівецький державний університет, біологічний факультет. Працювала медичною сестрою Ворохтянського кістково-туберкульозного санаторію «Черемшина», вчителькою біології та хімії Кремінцівської восьмирічної школи, екскурсоводом Ворохтянського бюро подорожей та екскурсій, лікарем-лаборантом, пізніше – директором пансіонату при медичному реабілітаційному центрі «Кремінці» МВС України. Перебувала у трудовій еміграції в Росії (Тюмень –1996) та Франції (Париж – 2000-2006). Багато подорожувала країнами Європи й Близького Сходу. У 2009 році вийшла її книга «Лемківщина – край наших предків». У 2012 році побачила світ її книжка «Маленька українка у великому Парижі». У 2013 році вийшла з друку третя її книжка — «Світло очей моїх».

«Дуже приємно, що після довгої перерви до Львова повернувся Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань – організації, історія якої налічує понад 25 років. Це вже VI Конгрес і сюди приїхали делегації з шести країн світу: України, Польщі, Словаччини, Сербії, Канади та США. Для нас було дуже принципово Конгрес проводити саме на Львівщині, адже тут ми маємо одну з найбільших кількостей нащадків депортованих лемків, особливо в період з 1944 по 1946 роки. А останніми роками також на Львівщину повернулося дуже багато лемків, батьків і дідів котрих депортували у той же давній час на Донбас. А коли вони втратили свої тамтешні обійстя через московську агресію, то вони переселилися насамперед до Львова та області. Зазначимо, що у 2019 році в Україні вшановуватимуть 75-ті роковини початку великого злочину депортації: 9 вересня 1944 року почалася ця одна з найбільших етноцидних трагедій ХХ століття, під час якої постраждало понад 750 тис. людей. Тому сьогодні нашим основним завданням є звернутися до Президента, до Верховної Ради, до Прем’єр-міністра, до Світового Конгресу Українців, до місцевої влади, оскільки від них очікуємо, щоб були прийняті закони про депортацію лемків, щоби було засуджено усі депортації українців загалом і, зокрема, за період 1944-1951 років. Ми також виступили з ініціативою, що має бути створено Міністерство у справах закордонних українців. Адже наша діаспора є настільки великою потугою і має не тільки бути підтримкою України, але й Україна має нас підтримувати, розвивати, допомагати зберігати українську ідентичність, мову, культуру та координувати нашу посилену діяльність тому. На рівні громадських організацій це й так робиться, й це добре, але то насамперед повинна робити держава», — зазначила у спілкуванні зі львівськими журналістами Софія Федина.

Зазначимо, що представники СФУЛО у світі систематично відстоюють і захищають інтереси України і української спільноти, а останні кілька років активно задіяні у допомогу бійцям АТО, біженцям із тимчасово окупованих територій та відбудові постраждалих від війни регіонів.

Також учасники VI Міжнародного Конгресу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань відвідали Третій обласний фестиваль лемківської культури «Гомін Лемківщини», що проходив водночас з Конгресом у селищі Зимна Вода під Львовом.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Основні заходи на відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців пройдуть у Львові

У Львові на площі перед Собором Святого Юра відбулось урочисте відкриття днів української діаспори у Львові. Участь у ньому взяли президент Світового Конгресу Українців Євген Чолій, представники обласної влади, ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало, духовенство та громадськість.

Нагадаємо, що Світовий Конгрес Українців (СКУ) є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що представляє інтереси понад 20 мільйонів зарубіжних українців. СКУ має мережу складових організацій та зв’язків з українцями у 53 країнах. Відтак, заснований у 1967 р. Світовий Конгрес Українців в 2003 р. був визнаний Економічною та соціальною радою Організації Об’єднаних Націй як неурядова організація зі спеціальним консультативним статусом.

«Хочу вам відкрити таємницю, що коли ми почали планувати відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців, то думали, що обмежимося лише столицею України, бо не зможемо об’їхати всі міста. Але ми дуже швидко дійшли до висновку, що просто не могли б гідно відзначати 50-ту річницю СКУ, оминаючи Львів. Відтак нам дуже приємно бути з вами впродовж наступних трьох днів української діаспори у столиці Галичини. Адже діяльність Світового Конгресу Українців є стисло пов’язана з історією України, бо ми впродовж перших 25 років нашого існування були фактично послами поневоленої країни, відтак після відновлення незалежності ми присвячували свої зусилля, щоб утверджувати державність України на всіх континентах», — зазначив на урочистості Євген Чолій.

Отож Світовий Конгрес Українців разом із своїм партнером, Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Національного університету «Львівська політехніка», запланував цілу низку заходів, котрі відбудуться 27-29 серпня 2017 р. у різних локаціях міста Лева. Зокрема, передбачені: Міжнародна конференція «СКУ в 50 років і далі: Європейський контекст» у Національному університеті «Львівська політехніка», презентація видання «Українсько-польське примирення в документах ієрархії та священства» та урочиста академія з нагоди 50-ліття СКУ «Ремінісценції UA» у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької. Також відбудеться V Міжнародний конгрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті»

Як зазначила директор МІОК Ірина Ключковська: «Дні української діаспори – це символ нашої непохитної єдності, яку не здолати кордонами, відстанями та обставинами. Жорстока агресія Російської Федерації зробила нас сильнішими в боротьбі за незалежність, територіальну цілісність і за наш європейський цивілізаційний вибір. Тому відзначення 50-ліття СКУ – це наша шана та вдячність цій міжнародній українській спільноті за пройдений шлях і запевнення у подальшій спільній праці для України».

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: На «Етновирі» разом зі слов’янами «Аркана» танцюватимуть естонці, турки та індійці

З 24-27 серпня у Львові вже вкотре проходитиме щорічний міжнародний фестиваль фольклору «Етновир», який власне й дасть старт святкуванню Дня Незалежності у столиці Галичини. Нагадаємо «Етновир» відбувається під егідою Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору і Традиційних Мистецтв (CIOFF®) при ЮНЕСКО та Міжнародної Організації Народної Творчості (IOV).

Відтак найвідоміші етноколективи з таких країн, як Македонія, Туреччина, Естонія, Індія, Польща та Україна представлятимуть свою етнічну культуру в трьох найкращих локаціях міста. Кожного дня тут відбуватимуться колоритні концерти на площі Ринок, на площі Музейній та у ТРЦ Victoria Gardens. Родзинкою цьогорічного фестивалю буде унікальна програма «Етно-Моцарт».

Традиційно «Етновир» завершиться виконанням гуцульського бойового танцю «Аркан» танцюристами з усіх запрошених країн.

«Наближається День Незалежності і тепер складно собі уявити його святкування без фестивалю «Етновир». Кожного року в нас окрім виступів фольклорних колективів відбувається й змагання народних оркестрів. Але цього року для музикантів ми ускладнюємо життя. Адже їм потрібно буде не лише виконувати власну етнічну музику — перед ними стоятиме завдання вивчити музику Моцарта та оригінальні старі львівські мелодії – і це буде одним з основних критерієм вибору найкращого оркестру»,- зазначає Андрій Сидор, директор фестивалю «Етновир».

В межах фестивалю буде представлено й програму «Етнофешн» — показ сучасних мод у етностилі.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Елена Матусова: Выход из российской тени: новая культурная реальность Украины

Украина выходит из-под культурного влияния России. Это констатируют исследователи-культурологи, это как факт отмечают специалисты в различных областях. Украина становится самостоятельной не только в политическом и государственном смысле, но и в культурном, отмечают эксперты.

Потеря влияния России на культуру Украины началась с провозглашением независимости Украины, хотя в течение 1990-х годов российская массовая культура заполонила украинский книжный, эстрадный и кинорынок. Но падение пророссийского режима президента Виктора Януковича, аннексия Крыма и вооруженная агрессия на Донбассе развернули этот процесс.

Директор Центра украинских исследований Института Европы Российской академии наук Виктор Мироненко отмечает, что уменьшение роли России происходило на всех уровнях: политическом, экономическом и культурном. Он объясняет это тем, что выросло новое поколение украинцев, живущих в другой реальности, не являющейся ни советской, ни российской. «Политическое влияние постепенно сокращалось, потому что ставка все время делалась на какие-то личности, на людей, которые приезжали сюда, в Москву, и убеждали российское руководство в том, что они выражают доминирующие тенденции в Украине, интересы граждан Украины. Конечно, сокращалось и культурное влияние. Выросло новое поколение», ‒ отмечает Мироненко.

Языковое пространство

Ставка на русский язык как на проводника российского влияния сработала не всюду. Русский, как и раньше, остается в культурном пространстве Украины, но это уже другая ситуация. Русскоязычные авторы и читатели, исполнители и слушатели имеют в Украине свободу выбора.

По мнению историка Виктора Мироненко, серьезный дрейф в сторону большего использования украинского языка начался после событий 2014 года. «Несравненно уменьшился в средней школе и объем изучения русского языка. Появилась своя эстрада, свое кино и так далее. Я думаю, что российское влияние, в том числе и культурное, конечно, за эти годы последовательно сокращалось. Я не думаю, что оно полностью исчезло, оно остается, поскольку живы носители русского языка, носители культуры в Украине. Там все же русский язык и российская культура представлены очень серьезно среди граждан. Но это влияние уменьшается. А с тем, что произошло с 2014 года, по-моему, и это остаточное влияние поставлено под очень сильную угрозу», ‒ говорит историк. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Валентин Нетудыхата: Украина и планетарное сознание

Валентин Нетудыхата (Нетудыхалов; 24.08. 1952-25.07.2017), доктор философии 
Газета «День», 1999, №31 (19 февраля)

В конце ХХ века на карте Европы появилось государство Украина.
Однако в нем продолжает торжествовать русский дух. Дальновидные аналитики
полагают, что в этом проявляется сознательная воля российского руководства.
Дескать, пока Россия пребывает в затяжном кризисе, она допускает видимую
самостоятельность Украины, на самом же деле держит ее на «поводке».

Стоит только появиться государству с центром в Киеве, как
энергичные соседи тут же превращают его в автономию, чтобы затем ликвидировать.
Два раза Украине был дан шанс создать национальное государство: в середине
XVII века и в 1917—1918 годах. Во времена Богдана Хмельницкого Украина
была близка к цели. Объединенная авторитетным государственным деятелем,
гетманская держава получила европейское признание. Казалось бы, еще немного
стабильности, и в Европе появилось бы еще одно достойное государство. Но
гетман умер через несколько лет после отделения от Речи Посполитой. Правовой
вершиной этого периода стала эмигрантская конституция Пылыпа Орлыка начала
XVIII века. Увы, она не имела прямого отношения к полуколониальной стране.
Похожая ситуация сложилась и в 1918 году: IV Универсал Грушевского объявил
Украину независимым государством. Но что толку — Украина опять утратила
свою независимость…

В ТЯЖКОМ ПЛЕНУ СОЦИАЛЬНОГО РОКА

В глубоком исследовании «Дух нашей древности» Дмитрий Донцов
утверждал, что причиной наших неудач следует признать нешляхетность правящей
касты. Согласно его взглядам, высшая каста, впадая в корыстолюбие и стяжательство,
приводит государство к бесславному концу. Так было в начале 1919 года,
когда несколько красных дивизий Муравьева молниеносно оккупировали пол-Украины.
Но благородство правящей касты вовсе не гарантирует независимости Украины.
Хмельницкий, Самойлович, Мазепа были политиками европейского класса, истинными
патриотами своей земли. Но ведь и они не смогли воспрепятствовать превращению
украинского государства в руину. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Андрій Бондар: Україна без українського – це Україна з російським

Друзі та знайомі, від яких я чую, що становлення української нації відбудеться не за мовним і не за культурним принципом, дуже мудро говорять – зі свого погляду вони, безперечно, праві. Маючи на увазі українську мову та культуру.

Вони не хочуть об’єднуватися навколо української мови та культури і всі потуги такого плану викликають у них внутрішній спротив. І я їх можу зрозуміти. У них є цікавіша – і мова, і культура. Українське – для них чуже й навіть чужинське, а тому глибоко нецікаве, хоч нібито вони давно живуть поруч із ним. Від нього можна відмахнутися, з нього можна посміятися, оголосити недолугим, звести до анекдота, етнографії, низького соціального стану тощо. Воно до них не промовляє і цінністю для них не є. Ніхто з них ніколи не переймається українським, час від часу нагадуючи, що вони вищі за всі ці тарганячі перегони і муки формування ідентичності. Вони навіть не помічають, коли роблять нам неприємно або боляче. Тому що їм не болить. Без нього вони можуть спокійно обійтись – і обходяться. «Проблеми індіанців шерифа не турбують».

Зрештою, тут знову їхня правота: всі на цьому святі життя – егоїсти, і нема чого витрачати емпатію на якихось українців з їхніми партикулярними, хутірськими і вузькочолими інтересами. Українське ж для них завжди як не одіозне, то обтяжливе, зайве, факультативне, необов’язкове. Тоді як існує щось значно більш вагоме і значуще, на що можна за звичкою спертися. І воно аж ніяк не українське.

От тільки штука в тому, що вони лукавлять. Якщо становлення української нації відбудеться БЕЗ української мови та культури, значить, воно відбудеться З російською мовою та культурою. Такі реалії. Бо становлення нації у принципі неможливе без мови та культури. Нація не може бути безликою і без’язикою, хоч як її не називай – громадянською, політичною чи суперкультурною. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ігор Галущак: Лемко-співи просто неба зірвали аншлаг у нічному Львові!

На другий день ХІІІ фестивалю «Ніч у Львові» чисельні відвідувачі мали змогу поблукати середньовічними підземеллями храмів, взяти участь у пішохідних екскурсіях, майстер-класах, відвідати вечірки, концерти, поспівати пісень у форматі open-air, а також вперше у Італійському дворику побачити просто неба виставу «Ромео і Джульєтта» за перекладом Юрія Андруховича.

Проте найбільший аншлаг зібрав захід «Лемко-співи просто неба», адже згуртував на Площі Музейній велику кількість людей, і що приємно – чималий гурт молоді,  котрі співали як відомих, так і рідко виконуваних лемківських пісень посеред  історичного центру Львова.

«Ми звернулися до організаторів фестивалю «Ніч у Львові» з пропозицією провести лемко-співи, запропонували такий цікавий формат, оскільки співи на свіжому повітрі —  доволі-таки гарний вечірній захід, де всі охочі могли поспівати з нами пісень. У нас є невелике коло людей, які люблять і цінують такі вечори, але у межах фестивалю до нас долучилось набагато більше учасників, що для нас було надзвичайно не очікувано та приємно, адже небайдужа молодь долучалась і долучалась до спільного виконання фольклорних скарбів лемківського етносу», — зазначив організатор лемко-співів на Площі Музейній Микола Крупей.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Праці Ігора Ярославовича Райківського на сторінках наукового і культурно-просвітнього краєзнавчого часопису «Галичина» (до 50-ліття вченого)

Ігор Ярославович Райківський народився 24 червня 1967 року в м. Івано-Франківську. У 1984 році на «відмінно» закінчив Івано-Франківську СШ № 2, а в 1992 році закінчив історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту імені В. Стефаника. Отримав диплом з відзнакою. У 1992-1995 роках навчався в аспірантурі на кафедрі історії України Прикарпатського університету.
У 1996 році І. Райківський успішно захистив кандидатську дисертацію в Інституті Українознавства ім. І. Крип’якевича у Львові. А в 2014 році у тому ж інституті успішно захистив і докторську дисертацію.
З вересня 1996 року вчений працює на кафедрі історії України асистентом кафедри, старшим викладачем. В 2002 році І. Райківському присвоєне вчене звання – доцент кафедри.
Протягом 2003 – 2008 років І. Райківський працює вченим секретарем спеціалізованої вченої ради Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника для захисту кандидатських дисертацій за спеціальностями «Історія України», «Етнологія».
У березні 2007 року І. Я. Райківського обирають завідувачем кафедри історії України Інституту історії, політології і міжнародних відносин ПНУС, яку він очолює по сьогоднішній день, протягом 10 років.
Сфера наукового зацікавлення вченого – політична історія України, український національний рух ХІХ – першої половини ХХ століть, українсько-польські стосунки того ж періоду.
Ігор Ярославович є автором понад 130 публікацій, включаючи монографічні видання та статті в періодичних виданнях.
Ознайомившись коротко з біографією, науковим шляхом та сферою наукових інтересів вченого, переходимо безпосередньо до теми даного дослідження, а саме до публікацій І. Райківського в часописі «Галичина». Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)