• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org


Про головне в деталях. Про зміни, які відбуваються в сучасному суспільстві

Гості студії ОТБ «Галичина»- Ярослав Гнатюк, кандидат філософських наук (ПНУ), і Володимир Сабадуха, кандидат філософських наук (ІФНТУНГ)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Гнатюк: Функції дискурсу відкритого суспільства

1902970_583736341710661_1218796843_nУ статті аналізується пропозиційна та опозиційна предикація у взаємозв’язку із функціями політичного дискурсу. Зазначається, що для політичного дискурсу сучасного суспільства притаманна першість маніпулятивної функції перед когнітивною. Підкреслюється, що у відкритому суспільстві як бажаній формі соціальної організації когнітивна функція має мати першість перед маніпулятивною.
Ключові слова: пропозиційна предикація, опозиційна предикація, когнітивна функція, маніпулятивна функція, сучасне суспільство, відкрите суспільство.

Функції дискурсу відкритого суспільства щільно пов’язані з логікою дискурсу. Сама ж логіка дискурсу є збірною назвою для логіки Аристотеля, логіки Г. Гегеля і логіки Г. Фреге, що наслідують протилежні стилі, проводячи процедуру предикації.
У логіці Аристотеля предикація здійснюється шляхом наслідування граматичного стилю. При побудові предикативного судження логічний суб’єкт в логіці Аристотеля виступає граматичним підметом, логічний предикат – граматичним присудком. А в метафізиці Аристотеля предикативне судження набуває статусу метафізичного твердження. У його структурі логічний суб’єкт виражає індивідуальну субстанцію, логічний предикат – універсальну акциденцію. Таких акциденцій у списку категорій Аристотеля налічується дев’ять: кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання. На факт наслідування граматичного стилю вказував і сам Аристотель. «Те, що не мовиться про підмет, – писав він, – я називаю самим по собі; те ж, що мовиться про підмет, – привнесеним, [або випадковим]» [1, c. 618]. Силогістика Аристотеля у цьому випадку постає основою його метафізичної логіки.
У силогістиці Аристотеля предикативне судження складене з двох частин – граматичного підмета як логічного суб’єкта і граматичного присудка як логічного предиката. Така граматична структура предикативного судження є результатом поділу списку категорій Аристотеля як граматичної системи на дві частини – субстанцію як онтологічний суб’єкт і акциденції як онтологічні предикати. З цієї перспективи, навпаки, метафізична логіка Аристотеля постає основою його силогістики. Таким чином, Аристотелеві ряди термінів: «субстанція – акциденція», «підмет – присудок», «суб’єкт – предикат» є рівнозначними і взаємозамінюваними. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Гнатюк: «Український джміль» як цивілізаційний парадокс та опис траєкторії його аномального польоту

Відомий факт, що відповідно до законів аеродинаміки джміль не мав би літати, однак він літає. Це парадокс джмеля. Так само відповідно до інтерпретативних моделей цивіліології як теорії цивілізацій Україна не мала би існувати, однак вона існує. Це парадокс «українського джмеля» [1, c. 9].

Його характер можна описати у такий спосіб: Україна – окраїна цивілізацій – західної та православної. Саме тому українське суспільство розламане між ними. Кожен з його уламків ідентифікує себе із певною регіональною цивілізацією: Західна Україна із західною цивілізацією та її центром – Західною Європою, Східна Україна із православною цивілізацією та Росією як її центром. Але ідентифікація з центром – Західною Європою чи Росією послаблюється ідентифікацією із переферією – Західною або Східною Україною, її побутом і традиціями. Така подвійна і різновекторна ідентифікація й спричинена нею опозиція між цивілізаційною інтеграцією і регіональним сепаратизмом з одного боку та територіальним патріотизмом і національно-державною консолідацією з іншого забезпечує відносоно стабільне існування України. Ця стабільність підсилюється енергетикою обох цивілізацій – західної і православної. Власне вона й утримує в політичній єдності й територіальній цілісності Україну як самоорагнізовану систему. Нею певною мірою пояснюється парадоксальний характер «українського джмеля».

Проблематизація парадоксу «українського джмеля» в науковому і політичному дискурсі стала передумовою створення цивілізаційної моделі «двох Україн» як геграфічної, культурної чи політичної практики інтерпретації історії України – «України галицького виробництва» і «України донбаського виробництва» Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)