• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.


Ярослав Галущак: Праці Ігора Ярославовича Райківського на сторінках наукового і культурно-просвітнього краєзнавчого часопису «Галичина» (до 50-ліття вченого)

Ігор Ярославович Райківський народився 24 червня 1967 року в м. Івано-Франківську. У 1984 році на «відмінно» закінчив Івано-Франківську СШ № 2, а в 1992 році закінчив історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту імені В. Стефаника. Отримав диплом з відзнакою. У 1992-1995 роках навчався в аспірантурі на кафедрі історії України Прикарпатського університету.
У 1996 році І. Райківський успішно захистив кандидатську дисертацію в Інституті Українознавства ім. І. Крип’якевича у Львові. А в 2014 році у тому ж інституті успішно захистив і докторську дисертацію.
З вересня 1996 року вчений працює на кафедрі історії України асистентом кафедри, старшим викладачем. В 2002 році І. Райківському присвоєне вчене звання – доцент кафедри.
Протягом 2003 – 2008 років І. Райківський працює вченим секретарем спеціалізованої вченої ради Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника для захисту кандидатських дисертацій за спеціальностями «Історія України», «Етнологія».
У березні 2007 року І. Я. Райківського обирають завідувачем кафедри історії України Інституту історії, політології і міжнародних відносин ПНУС, яку він очолює по сьогоднішній день, протягом 10 років.
Сфера наукового зацікавлення вченого – політична історія України, український національний рух ХІХ – першої половини ХХ століть, українсько-польські стосунки того ж періоду.
Ігор Ярославович є автором понад 130 публікацій, включаючи монографічні видання та статті в періодичних виданнях.
Ознайомившись коротко з біографією, науковим шляхом та сферою наукових інтересів вченого, переходимо безпосередньо до теми даного дослідження, а саме до публікацій І. Райківського в часописі «Галичина». Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Слово про краєзнавця Тараса Маланюка

Роблячи підбірку матеріалу про краєзнавців Прикарпаття, з великою радістю дізнаюсь, що мій колега по попередній роботі Маланюк Т. З. написав і опублікував досить значну й актуальну на сьогоднішній день монографію по патріотичному вихованню (Маланюк Т. З. Патріотичне виховання учнів основної школи засобами туристсько-краєзнавчої роботи: монографія. – Івано-Франківськ, Місто НВ, 2017. – 304 с.). В якій зібрано великий теоретичний матеріал з даного питання, багатий власний досвід автора, розкрито патріотично-виховний потенціал туристсько-краєзнавчої роботи. Радіючи за колегу, я дав собі слово, що напишу про нього статтю, як про цікаву й комунікабельну людину, трударя на педагогічній ниві, невтомного туриста, досвідченого краєзнавця. І ось, стаття написана, прошу, читайте й дізнавайтесь.

Маланюк Тарас Зіновійович народився 30 вересня 1962 року в селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області. Шкільну освіту здобув у Гошівській восьмирічній школі та у Болехівській середній школі №2. Після закінчення школи навчався в Івано-Франківському технічному училищі №13. З 1981 по 1983 рік проходив строкову службу у збройних силах СРСР.

Свою трудову діяльність Т. Маланюк розпочав на виробництві. Працював слюсарем-складальником радіоапаратури на «Радіозаводі» (виробниче об’єднання «Карпати») в Івано-Франківську в мікрорайоні «Пасічна» (1983 – 1987 рр.). Відчувши в собі поклик до педагогічної роботи, краєзнавчої діяльності, історичних знань, здобуває вищу освіту на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (1987 – 1992 рр.). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: «Студентські історичні зошити»: короткий бібліографічний огляд-дослідження

 Студентські історичні зошити«Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus!» «Отже, веселимося, поки молоді!» Так починають співати свій гімн юні студенти, молоді дослідники, наступна нова генерація науковців нашої молодої держави – України.

До речі, студент (від лат.) – учень вищого навчального закладу. У Стародавньому Римі та в Середньовічній Європі студентом називали кожного зайнятого процесом пізнання. З організацією в ХІІ столітті університетів термін «студент» застосовували до тих, хто навчався і до тих, хто навчав (викладав) в університетах. А після введення в університетах вчених звань для викладачів (магістра, професора та ін.), студентами стали називати лише тих, хто в них навчається (студіює).

І ще, важливо, університет (від лат.)  — автономний вищий навчальний заклад (ВНЗ). В університеті об’єднується низка інститутів і факультетів для підготовки фахівців високої кваліфікації з точних, природничих та гуманітарних наук. Крім освітньої функції університети («Vivat Academia!») є науковими установами, в яких викладачі («Vivant professores!») спільно зі студентами («Vivant membra quaelibet!») виконують наукові дослідження.

Провідні університети мають свої видавництва, де друкують навчальну та наукову літературу. Залученню студентів до науково-дослідної роботи сприяють студентські наукові товариства («Semper sint in flore!»). Частина з них мають свої періодичні видання, на шпальтах яких студенти публікують свої цікаві ідеї, результати власних досліджень, пропонують амбітні проекти. Це дає можливість молодим дослідникам «засвітитися» в науковому світі, себто викликати до себе інтерес і зацікавлення з боку наукових кіл, подекуди навіть керівників великих проектів (або фірм), можливість навіть отримати грант та надалі просувати свою ідею (дослідження). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Галущак: Геннадій Васильович Бурнашов (1936-2012) – літератор, історик, краєзнавець:  біографічно-бібліографічне дослідження (на пам’ять про дослідника)

7add09202eВ сузір’ї краєзнавців Прикарпаття яскравою, незбагненною, окремою зіркою світить ім’я літератора, історика, краєзнавця Геннадія Бурнашова. Людини, яка зростала й більшу частину свого життя прожила в умовах партійно-тоталітарного радянського режиму, а незалежність України зустріла вже в зрілому віці. Людини, яка пройшла глибоку світоглядну внутрішню еволюцію й ніколи не відступала від свого набутого радикального українства, яка відобразила в своїх працях щирий патріотизм й міцну громадську позицію.

Бурнашов Геннадій Васильович, росіянин, народився 27 квітня 1936 року в м. Іртиськ Іртиського району Павлоградської області Казахської РСР, в сім’ї службовця.

В 1946 році сім’я Бурнашових переїздить до міста Станіслава – обласного центру в Українській РСР (нині Івано-Франківськ). В 1947-1957 роках Геннадій навчався в Станіславській СШ робітничої молоді №1, вчився в студії образотворчого мистецтва, був учнем в художній майстерні. В 1954 році виконав норматив I розряду з шахів, а в 1964 одержав звання судді республіканської категорії з шахів. Слід зазначити, що Геннадій Васильович – інвалід ІІ групи внаслідок важкого захворювання, перенесеного в дитинстві, й не міг займатися активними видами спорту. В 1955-1959 роках Геннадій Бурнашов працював художником в Парку культури й відпочинку, робітником на скло-дзеркальному заводі. В 1959-1963 роках навчався в Станіславському педагогічному інституті на історико-філологічному факультеті. В 1963-1964 роках вчителював у Кобаківській СШ Косівського району, проходив річну педагогічну практику. В 1964-1965 роках він продовжив навчання в педінституті. В 1965 році, на останньому курсі інституту, напередодні державних екзаменів, Бурнашов був прийнятий в члени КПРС, став комуністом. По закінченні педінституту отримав диплом (спеціальність) вчителя історії, російської мови і літератури. В 1965-1966 роках вчителював у СШ №12 м. Івано-Франківська. В 1966-1967 роках працював в Івано-франківській обласній дитячій туристичній станції. В 1967-1969 роках вчителював у Липівській СШ Тисменицького району. В 1970-1990 роках Г. Бурнашов працював у системі туризму Івано-Франківської області, в обласному туристично-екскурсійному об’єднанні «Івано-Франківськ-Турист». У 1990 році Геннадій Васильович виходить на пенсію за станом здоров’я (по хворобі).

Біографія Г. В. Бурнашова отримана з іменного фонду В. Г. Полєка: папка №№69, 70, 71, 72, стор. 109 (лист від 09.10.1989р.); стор. 110-112 (листи від 08.10.1989р.).

Працюючи в системі туризму області, Геннадій Бурнашов віднайшов собі хист до написання (письменника). Протягом свого творчого життя він опублікував близько 80 видань (книжок),  є автором понад 1000 публікацій в періодичній пресі. Його творчий доробок умовно можна поділити на два періоди (опубліковані в радянський період та опубліковані в період незалежності) та на три напрямки творчої, дослідницької діяльності (туристично-краєзнавчий, радянсько-військовий і національно-визвольний). Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Ярослав Дашкевич: Как Московия присвоила историю Киевской Руси

545046_10151024355722673_1132762906_nВпервыe напечaтано в сбopнике Яpославa Дашкевичa «Учи неложными ycтaми cказaть правдy» (К.: Тeмпоpа, 2011. — 828 c.).
Создавая cвоe yкpаинскoe госyдаpствo, yкpaинцы дoлжны пересмoтpeть и yтoчнить свою иcтoрию, основываяcь нa пpaвдe, доcтовеpных фaктax и истоpичecкиx сoбытияx. Находяcь на пpoтяжeнии веков под влacтью зaвоeвaтeлeй, yкрaинцы фактически были лишeны возможнoсти влияния нa фoрмировaние нaциoнaльногo сoзнaния и paзвитие своeй истopии, в peзультатe чeго иcтopия Укpaины напиcaна преимущeствeнно в yгoду этим зaвoeвaтелям. Оcoбенно не выясненным являeтcя вопрoc o прeтензии и пpитязaния Моcковии, a в дaльнейшем Роcсии, на иcтоpичecкoе наcлeдие Киевской Рycи.
В рoмaне-иcслeдoвании В. Билинcкoго (Стpана Мoкcель или Моcкoвия // Киев: Издатeльcтвo им. Елeны Телиги, 2008, 2009, в тpeх книгaх) сooбщaютcя факты, взятые из истоpичecких истoчников (пpеимуществeннo рoccийскиx), чтo свидетeльствyeт o кopенном искажeнии иcтopии Роcсийcкой импеpии, напрaвлeнным на cоздaние истopичecкой мифолoгии o том, что Мocкoвия и Киевская Рycь имeют общиe историчecкие коpни, что Мocковия имеeт «нacледствeнныe пpaва» нa Киeвскую Руcь. Обычное мoшeнничество московитoв, которые приcвoили сeбе прoшлое Вeликoго Киeвcкого княжества и его нaрoда, нaнecлo стpашный yдар пo yкpаинскому этнoсу.
Пoэтoму тeпeрь зaдaчa зaключaется в том , чтoбы, на oсновe пpaвдивыx фактoв, pаскрыть лживоcть и безнpавствeнность мoсковской мифолoгии. Раccмoтрим oсновныe вoпpоcы этой пpоблемы.
Мocковскиe, а позже русскиe цаpи пoнимали, чтo бeз большoгo пpoшлoгo невoзмoжно coздaть бoльшyю нaцию, вeликyю импeрию. Для этого нyжнo было yкрacить свoe иcтopичeскоe прошлoe и дажe пpиcвoить чyжоe. Пoэтому мoскoвские цapи, нaчиная c Ивана IV (Грoзного) (1533-1584), поставили ceбe задачу пpисвoить истоpию Киeвcкoй Руси, еe слaвное прoшлоe и coздать oфициальную мифoлoгию Росcийcкoй импeрии.
Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Подлинная территория независимой Украины (по Брестскому миру, октябрь 1918 г.)

Фонд Львовского исторического музея пополнился оригинальной картой Украины 1918 года. Музею ее передало частное лицо. Уникальная карта была им случайно приобретена еще в советское время.
Ученые говорят, что это — открытие в украинской картографии. Ведь до этого времени была известна только карта украинских земель Ивана Величко 1896 года. На карту 1918-го, изданную в Австрии, впервые нанесли государственные границы Украины, которые были признаны Россией в ходе мирного договора с Украиной от 1918 года.

На карте написано — «Карта Украины 1918 года». На ней нанесены границы УНР по состоянию на октябрь 1918 года. Тогда украинскому государству принадлежала до сих пор оккупированная Россией Восточная Слобожанщина (современная Курская и Воронежская области — клин простирался на 250 километров) и, естественно, Крым.

«Без сомнения, в состав Украины тогда входил Крым. Эта карта предназначена для того, чтобы современники, на основании документа, а это есть карта-документ, которая издана в Вене известной фирмой, могли увидеть какой была Украина в 1918 году, как эти границы изменились», — рассказал председатель благотворительного фонда «Украина-Русь» Ростислав Новоженец.

Историк Иван Сварник считает эту карту «сенсационным оригинальным документом», потому что это первая карта Украины как государства, на ней впервые были нанесены государственные границы.

Карты Украины 1918 года целенаправленно уничтожали в советское время и за ее хранение можно было получить до 10 лет заключения.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Антон Евстратов: Силат Мубаи — мусульманское боевое искусство

Мусульмане вписали немало ярких страниц в мировую военную историю. Имена таких воинов, как Али ибн Абу Талиб, Хамза ибн Абдель Мутталиб, Малик аль-Аштар, Халид ибн аль-Валид и Салах ад-Дин Айуби известны не только среди приверженцев ислама. Даже их враги – как прошлого, так и современности — вынуждены были признать выдающиеся качества, умение и неординарность этих людей.

При этом, как ни странно, ни одно боевое искусство мусульманских народов не получило широкой известности. Но это вовсе не означает, что их нет. Например, Силат Мубаи – одна из самых эффективных в плане практического применения систем рукопашного боя, основанная мусульманином, в опоре на мусульманскую традицию и, прежде всего, для мусульман.

Силат Мубаи, называемая также Пенчак Силат Шараф, – новое боевое искусство, основанное устазом Хусейном Удомом, хорошо известным во всем мире тренером по различным техникам рукопашного боя.

Эта система вобрала в себя наиболее эффективные и применимые к реальным ситуациям приемы из четырех основных источников:
1. Мусара и Гюреш – виды османских боевых искусств;
2. Силата – боевые искусства Малайского архипелага и Индонезии;
3. «Мусульманские» техники ушу, популярные среди китайских последователей ислама;
4. Исследования, опыт и идеи самого устаза Удома. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Егор Попов: Операция «Хазария»

Атака на Хазарию со стороны СССР, превращение ее из «светлого метеора на мрачном горизонте Европы» в кочевую дикую орду, враждебную всему русскому, была откровенной атакой на русско-еврейский нарратив причастности и общей судьбы. В то же время это была и атака на все тюркские народы СССР, и из всех братских народов только армяне и грузины были удостоены автором «заметочки» чести стоять рядом со Старшим Братом на пьедестале истории. Низвержение Хазарии в ордынскую сухую степь, по которой мало ли кто когда прошел и исчез, означало низвержение евреев из нации родоначальников русской истории, давшей новой Советской России ее красных богов, в паразитический сброд безродных перекати-поле-космополитов. Подобный вызов мог бросить евреям СССР только тот, кто лучше всех на свете знал, как надо. Более того, «кочевые орды» были объявлены паразитическими хищническими бандами, лежащими вне марксистской схемы правильного исторического поступательного процесса. Надо отметить, что глубинная связь атаки на жидо-хазарских безродных паразитов с вычеркиванием из истории кочевников была понята многими представителями тюркской интеллигенции.

Объявление хазар «дикой кочевой ордой» явилось «марксистской» концептуализацией антисемитизма Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Камиль Алиев: Цари гуннов и их наследники

«Чужой не может сидеть
на престоле наших предков…»

Хазарский царь Иосиф
X в.

История и родословия правящих династий у гуннов1) и их потомков должным  образом не изучены. Не существует и полных родословных росписей. Между  тем изучение генеалогий и династических историй может пролить  дополнительный свет и на многие вопросы этнополитической истории.
На всем протяжении средневековья у тюрков известны два древних и  могущественных рода — Дуло и Ашина: Дуло у гуннов (булгар) и Ашина у хазар. Из  этих двух кланов происходили и всегда соперничали друг с другом все  правящие династии тюркских империй, возникавших на протяжении веков на  просторах евразийских степей. Так, основатель первой Великой империи Хунну  Мете (другая форма его имени «Модэ»; по-китайски Маодунь) происходил из  рода хюен2). Потомки Мете-кагана, совершенно справедливо отождествляемого  учеными с Огуз Ханом3), правили у хуннов около 700 лет, т. е. с 220 г. до н. э. и  до 46 г. н. э.4. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS

Амангельды Бекбалаев: Енисейские кыргызы первыми начали… выплавлять сталь

Археологические артефакты гуннского периода истории кыргызов свидетельствуют об их многовековом пути вперед, на Европу и о возврате назад в Азию, но уже на территорию современного Кыргызстана, где осели их основные, но немногочисленные племена, давшие начало народности алатооских, или тянь-шанских кыргызов. «Общегуннский тамгастанабаши» – это руководитель (баши) гуннской таможенной службы (тамгастана); данное ведомство занималось, кроме взимания пограничных таможенных пошлин, и внешнеполитическими делами Гуннской империи. Кыргызы и гунны – один и тот же народ: «Мы, западные гунны, пришли сюда с Алтая. Просто древние китайские летописцы перепутали самоназвание ‘кыргыз’ с его вероисповеданием. Наши предки были солнцепоклонниками, поэтому именовали себя гунн (кун), что переводится как ‘солнце’.
Из собственно гуннских женских археологических артефактов из захоронений знатных гуннок в означенных книгах представлены цветные фото и конкретные описания различных женских золотых и серебряных украшений с драгоценными и полудрагоценными каменьями: броши, серьги, браслеты, пояса, наконечники для волос, диадемы, кольца, ожерелья. Continue reading

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • WebDigg
  • Community-Seo
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • MisterWong
  • BobrDobr
  • Moemesto
  • News2
  • Live
  • MSN Reporter
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)