• Приоритетом Аналитического Центра "Эсхатон" является этнополитическое просвещение, цель которого - содействовать развитию демократии, построению действительного гражданского общества, расширению участия сознательных граждан в общественной и этнополитической жизни, углублению взаимопонимания между народами, культурами, религиями и цивилизациями.
    Группа АЦ "Эсхатон" ВКонтакте - https://vk.com/club16033091
    Книги АЦ "Эсхатон" - http//geopolitics.mesoeurasia.org
    Директор АЦ "Эсхатон" - Олег Гуцуляк, Ph.D. - http://www.primordial.org.ua


Харун Сидоров: Политическому солдату

Саша Маслак — это человек, чья жизнь и смерть является убедительным назиданием людям, относящимся к тому же редкому типу индивидов, что и он — типу политического солдата.

Назиданием идти своим путем, делать свое дело и не срываться, пытаясь стать тем, кем ты не являешься.

Тебе может иногда казаться, что ты кабинетный теоретик, но правда в том, что смерть идет за тобой так же, как и за теми, кто сидит в окопе, и застанет тебя на твоем посту, при этом обойдя их.

Тебе может казаться, что ты неудачник, еле сводящий концы с концами, но люди, настоящие люди прекрасно понимают, что на самом деле ты сделал выбор подлинного аскета, не желая продавать первородства своего таланта за чечевичную похлебку сытости и мнимого успеха.

Саша погиб как политический солдат, возвращаясь с конференции, посвященной гибридной войне, конференции в рамках того проекта, которому он посвятил последнюю часть своей жизни — создания Междуморья.

Мы немного общались с ним на эту тему, и я знаю, что ему нелегко далось решение войти в руководство Национального Корпуса — он понимал, что тем самым сжигает за собой мосты научной карьеры, особенно в науке международной, в которой сегодня царит леволиберальный диктат.

Но он принял такое решение, выбрав путь мыслителя-практика, мыслителя-воина, для которого интеллект является орудием борьбы за политическое дело, за свой политический проект и встретил символическую смерть — _в пути_с гибридной войны (и кто знает, не без помощи врагов ли…)

Я знаю, что как патриот Украины в разгар войны он думал о том, чтобы отправиться на Восток, с оружием в руках. Это соблазн, наверное, свойственный всем пассионарным интеллектуалам в такие моменты, и его справедливо отговаривали, потому что таких, как он, единицы в современной Украине и его мозги были гораздо нужнее ей, чем его руки. Как видно, это ничего не решает в отношении смерти — среди моих друзей тут немало тех, кто прошел через самые горячие точки, и они слава Богу, живы, и занимаются, кто бизнесом, кто чем, а Саша, оставшийся сражаться своим интеллектом, встретил предначертанную ему смерть на своем боевом посту.

Это мужество интеллектуала, политического солдата жить и умирать тем способом, который ему предписан, представляет собой верность особого рода — исполнением того, что древние арии называли Дхармой.

Таким был мой учитель Гейдар Джемаль, до последних дней своей жизни продолжавший рассуждать и учить, несмотря на колоссальные боли. Таким останется в моей памяти мой приятель Александр Маслак, живший как философ-аскет и погибший как воин-философ.

Олена Семеняка: Слово пам’яті й політики, бо їхня справа має жити…

Олександр Маслак — це рідкісна людина. Багато згадують його високі професійні якості, принципову ідейну позицію (консерватор), колосальний об’єм знань і персональний внесок у розбудову Інтермаріуму. Друзі та близькі згадують Особистість.

Знаково те, що він загинув, повертаючись з Варшави після конференції «Стратегія співпраці країн Міжмор’я в умовах гібридної війни». Знаково й те, що на останній зустрічі перед його від’їздом, де також були друзі його юних літ — Едуард Юрченко та Олександр Алфьоров — Сашко показував нам їхні спільні старі фото, над якими ми по-доброму сміялися. Хто б з нас тоді повірив, що ця зустріч є прощальною…

Так ось, саме його вірність ідейним принципам підносила його в моїх очах над іншими. Й хоча наша «ідеологія» не співпадала на всi 100%, в особі цього духовного аристократа, що надихався постаттю Фрідріха Великого, втратило все українське суспільство, не кажучи про націоналістичний рух. Усі просвітницькі проекти, які ми планували разом з Олександром (політклуб, вільний університет, сайт і багато чого іншого), тепер втілимо у життя з потроєним завзяттям.

Останнім часом він завершував свої книжки про Шевченка та історію України з фокусом на 20 ст. (на замовлення дружнього австрійського видавництва). У передмові до другої з них він зауважив, що викладає з точки зору якості політичних еліт, які бралися за розбудову української державності. Я сподіваюся, скоро обидві праці побачать світ.

З не менш унікальним Олексієм Курінним трохи інша, але настільки ж символічна історія. Хоча й боролися за спільну справу, ми, бувало, сперечалися, а на початку Майдану навіть посварилася (через ЄС: він за, я проти, з чого почалася конвертація міжнародних знайомств УТК в Інтермаріум та Пан’Європу). Я називала його «нацдемом», що віддає всі сили на боротьбу за «українство», не переймаючись питаннями геополітики та економіки, а він, із точністю до навпаки, вважав, що правий поворот у світі для мене важливіший за країну. Але казус у могилянці (де ми з Сашком були на боці Олексія без жодних вагань), за його власним зізнанням, розставив все на свої місця, і ми почали підготовку до співпраці.

Якраз після повернення Олексія з Варшави ми планували розпочати боротьбу за його право захищати дисертацію в рідному університеті. Під час поїздки Сашко пояснював йому нашу стратегію діалогу з поляками (а Олексій зі своїм насправді дуже солідним міжнародним, експертним та медійним багажем мав масу власних креативних пропозицій). Тепер же знову залишаюсь сам на сам із відчуттям натхненної, але прощальної розмови перед його від’їздом до Варшави…

Наш табір сильно втратив. Упевнена, також в особі друзів, які їздили з ними до Польщі. Але тепер у нас є нові сили та обов’язок, скріплений сумом та усвідомленням вселенської несправедливості, залізною рукою скерувати нашу нову українську спільноту у правильне русло…


Олександр Маслак закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та здобув ступінь кандидата філософських наук. Рік стажувався в Варшавському університеті. Працював старшим викладачем Центру гуманітарної освіти НАН України. Він був відомий, як експерт широкого профілю, адже розумівся на історичних подіях світу та мав потужні знання українських реалій з часів Київської Русі. Згодом пішов у політику та став членом Вищої Ради партії «Національний Корпус».

 Проводив відкриті лекції для студентів. На Youtube є лекція про одного з провідних філософів 20-го століття Освальда Шпенглера і його працю «Присмерк Заходу».

Олександр Ніконоров був змушений покинути Луганськ після захоплення міста бойовиками. Працював кореспондентом інтернет-видання «Депо», а також був політологом. Йому було лише 29 років. Олександр народився 3 листопада 1988 року у місті Торез Донецької області. В 2011 році закінчив кафедру політології в університеті Даля, що в Луганську. Після захоплення міста сепаратистами виїхав звідти, але змиритися з окупацією Донбасу не міг. Вивчав екстремістські та сепаратистські рухи на Закарпатті та Донеччині. Народний депутат Антон Геращенко розповів, що Олександр як молодий вчений готував дисертацію про проросійські сепаратистські рухи на Донбасі, якою була роль Росії в них. Олександр також був автором десятків статей і досліджень про те, що відбувається на окупованих територіях. Його статті та дослідження залишаться важливим матеріалом для майбутніх дослідників історії російської агресії на Донбасі.

http://24tv.ua/dtp_na_rivnenshhini_pogib_oleksiy_kurinniy_oleksandr_maslak_oleksandr_nikanorov_volodimir_karagyaur_sergiya_popov_n861158

Михаэль Шрайбман: Разговор с башкирским писателем и другие наблюдения

Эти заметки о Башкирии были написаны до последних событий, вызывавших напряжение в связи с вопросом изучения башкирского языка в школах и с обсуждением статуса башкирского языка. Похоже, центральная власть, напуганная процессом башкиризации (о нем речь идет ниже), решила отыграть назад. Но это будет совсем не просто сделать. Нельзя просто так включать и выключать социальные процессы, щелкая тумблером.

***
У меня состоялся любопытный разговор с одним из башкирских писателей, который знаком с разными современными тенденциями в регионе.
По его словам, в республике идет процесс башкиризации, что стало особенно заметно в последнее десятилетие. Значительная часть образованного небашкирского и башкирского русскоязычного населения мигрирует из Уфы в более богатые города РФ, с другой стороны в город приезжает на заработки и учебу много людей из глубинки (ибо в столице, понятное дело, экономическое положение лучше).
Башкирский язык постепенно занимает все более значимое место в жизни общества, как на уровне разговорной речи, так и в учреждениях. Например, в местном Союзе Писателей около 300 человек в башкирской секции и только 18 в русской. В местных отделениях ведомств все чаще говорят на башкирском.
Указанный процесс напомнил мне другое — постепенную украинизацию Украины перед чередой недавних событий, которые совершенно изменили ее. По словам некоторых политологов, украинский язык стал играть в то время более значительную роль в жизни общества, отчасти благодаря политике верхов (какими бы они ни были, им все же требовалось в той или иной, пусть и в небольшой мере, стремиться к украинизации, иначе в чем смысл отдельного существования страны и отдельного от России правительства), отчасти благодаря тому же самому процессу переселения из глубинки в крупные города.
Так и в Башкирии формирование башкирской нации происходит отчасти сверху, отчасти стихийно снизу под влиянием процесса переселения жителей глубинки в крупные города. Нельзя сказать, что все происходит только благодаря властям, но и нельзя сказать, что это целиком результат стихийного процесса: оба фактора (политический и социально-экономико-демографический) взаимодействуют. Continue reading

Олег Гуцуляк: «Burning Man» — рождение нового трайбализма

Спасаясь от диктата «Здесь-Бытия», постчеловек, не вынося своего «абсолютного одиночества» и «ужаса истории», стремится найти «спасение» в суррогатах.

Вариантом «спасения» для постчеловека рассматривается нахождение (иногда удачно, иногда нет) тех, кто «здоров/девиантен также, как и я». В отличие от премодерного (традиционного) этноса, племени или клана как жёстко структурированного социокультурного образования с контролированным членством, ныне существуют «новые группы», функционирующие исключительно по причине индивидуальных решений «абсолютных / пост- человеков». Российский орнитолог Виктор Дольник в книге «Непослушное дитя биосферы» использовал для определения таких групп понятие «клубы», а в СМИ их часто определяют как «тусовки». Традиционно их отождествляют с субкультурами социальными группами носителей части культуры общества, отличающейся от преобладающего большинства своим поведением (положительным или отрицательным), собственной системой ценностей, языком, манерой поведения, одеждой и другими аспектами и формирующихся на национальной, демографической, профессиональной, географической и других основах.

Часто такие группы образуются как «фандом» («фэндом», англ. fandom, букв. «фанатство»), то есть клуб поклонников какого-то произведения (мифа, легенды, романа, комикса, фильма, телесериала, компьютерной игры) с яркими героями, либо какого-то популярного актёра / писателя. Существуют специальные названия для фанатов некоторых отдельных жанров и направлений. Например, отаку – любители аниме и манги; треккеры – любители сериала «Звёздный путь; поттероманы (поттериане) – любители книг и фильмов о Гарри Поттере; толкинисты – любители творчества Дж. Р. Р. Толкина, хувианы (доктороманы) – любители сериала «Доктор Кто», шерлокоманы – любители сериала «Шерлок», брони – любители сериала «My Little Pony», сверхамипришибленные – любители сериала «Сверхъестественное», хаталийцы – любители аниме и манги «Hetalia», персоманы – любители книг и фильмов о Перси Джексоне, стидиевцы — поклонники сериальной пары Стайлза Стилински и Лидии Мартин в сериале «Волчонок», киллджои — поклонники рок группы «My Chemical Romance», скамовцы — любители сериала «Skam», АРМИ — фанаты корейской музыкальной группы BTS и т.д. Издаются фанатские издания («фэнзины»), проводятся периодические (международные, национальные или региональные, и, как правило, ежегодные) собрания («конвенты»), а также проводятся «косплеи» («костюмированные игры»), активные участники которых образуют постянные группы («косбенды»). Continue reading

Д-р Мордехай Кейдар: Автономные эмираты способны разрешить региональные проблемы

Живущий в изгнании иракский шейх предлагает формулу для кровоточащего региона: автономии для различных групп и расформирование искусственных государств.

В предыдущей статье, я указал на вероятность того, что сирийский президент Асад, чья сила продолжает возрастать, вместе с шиитской коалицией Ирана, «Хизбаллы» и милиций из Ирака и Афганистана попытается в ближайшем будущем изгнать из Сирии миллионы граждан из числа суннитского большинства. Таким образом, шииты намерены предотвратить в будущем новые восстания, аналогичные бушующему в стране в течение последних шести с половиной лет, или тому, что продолжалось между 1976 и 1982 годами.

После публикации этой статьи со мной связался шейх Валид аль-Азауи, суннит из Ирака, живущий в изгнании в Европе и возглавляющий партию под названием «Патриотическое восстание двадцати». Аль-Азауи поделился со мной шокирующим описанием ситуации, сложившейся в Ираке. По его словам, уже долгое время реальным хозяином там является Иран, и аятоллы из Кума диктуют иракскому правительству как саму политику, так и её реализацию.

Эта иранская гегемония хорошо согласуется с тем, что шииты составляют в Ираке большинство. У суннитов же, после ликвидации Исламского государства, созданного ИГИЛ, не осталось никакой военизированной структуры, способной защитить их от гонений со стороны шиитов, как своих, так и иранских. А потому теперь иракских суннитов ожидает та же незавидная участь, что и суннитов сирийских — этнические чистки, изгнание и рассеяние.

Стремление шиитов Ирака изгнать суннитское меньшинство, во многом проистекает из желания отомстить. Ведь до 2003 года страной правил Саддам Хусейн, безжалостно преследовавший шиитов на протяжение всех лет своей власти, особенно на фоне собственного разгрома в ходе Первой войны в заливе в феврале 1991 года. Тогда с помощью артиллерии он убил десятки тысяч шиитов, пытавшихся укрыться возле гробницы Хусейна ибн Али в Эн-Наджафе. Continue reading

Нас відвідав сам Олів’є Ведрін!

Олів’є Ведрін (Olivier Vedrine). Professor Honoris Causa of Kiev International University, President of the Continental European Union Club in Kiev, journalist, political scientist. He got his Bachelor degree in an American university in France, later an International Executive MBA degree at the International School of Management (ISM) in Paris, he is Auditor of the Institute for Higher National Defence Studies (IHEDN), France. He did executive seminars by the College of Europe at the European Commission in Brussels, Belgium. Academic teacher, researcher, journalist, conference speaker – lecturer on behalf of the European Commission in the experts’ network Team Europe France (2007-2014), journalist not only in European blogs but also he was Chief Editor of the Russian edition of the “Revue Defense Nationale“ (2010-2014). He ended this Russian edition at the beginning of 2014 to protest against the annexation of Crimea. Adviser about Ukraine of Henri Malosse when he was the President of the European Economic and Social Committee (2013-2015). Since 2015, he is expert member of the Academic Center of the Assembly of European Regions, Strasbourg, France. Since June 2015 – Member of Expert Board, Center for Army, Conversion and Disarmament Studies (CACDS), Ukraine. From July 2015 to July 2016, co-anchor in a analytical talk-show UA Tea Time on ‘First Ukraine’ http://firstua.com/en/ international satellite TV Channel launched by National Television Company of Ukraine on 1 September 2012 available at more than 30 countries all over the world. Since 2015, partner of EduDual Consulting, France. Since 2016, he is the chief editor of Ruski Monitor, one of the most famous Russian newspapers on internet of the Russian opposition against Putin: http://rusmonitor.com Ruski Monitor is the internet newspaper of the Continental European Union Club. From November 2016 to February 2017, presenter of «Weekly with Olivier VÉDRINE» on UA.TV. Member of the support committee of the European movement «STAND UP FOR EUROPE». https://www.standupforeurope.eu/about/

Владимир Гарматюк: Что есть «Система» власти и кто главный враг человека?

Что есть «Система» власти и кто главный враг человека?

 Когда что-то дурное с человеком или в обществе происходит, то люди во всём винят «систему»  власти, называя её своим главным врагом.

Давайте разберёмся, что такое «система»  власти и кто главный враг человечества?

Главный враг человечества – капитал. Точнее сказать не сам по себе капитал, так как он мертв, и не может причинить никакого вреда, а человеческая страсть (злой порок) накопления капитала, исходящий — от страха, само возвеличивания (роскошью), гордыни, от бессмыслия и часто от глупости.

Все вместе человеческие страсти стяжания капитала  (во всем их многообразии проявления) в обществе, выраженные в законах государства – это и есть пресловутая «Система» власти, которая управляет людьми и их государствами.

«Мир достаточно велик, чтобы удовлетворить нужды любого человека, но слишком мал, чтобы удовлетворить людскую жадность». (Махатма. Ганди)

Злой порок, коронованный на царство — существующая «Система» власти.

  «Система» в первую очередь уничтожает в человеке и в обществе добродетели, так как в её основе лежат пороки. Убивая добродетели (то из чего люди черпают жизненную энергию и силы), «система» делает здоровых людей несчастными, через это — больными, и тем самым следом уничтожает людей физически.

Лучше всего об этом скажут цифры. — С 1992 года в России (после установления «системы» власти накопления капитала) население начало незамедлительно вымирать. Если верить официальной государственной статистике,  то только по учтённым (!) данным в России за период с 1992-2017 г. умерло больше, чем родилось на — 13,413 млн. человек (за 6 мес. 2017 г. – 119 тыс.).

За 25 лет «системой» уничтожено почти 10% населения страны. И если бы не было притока людей извне, то нетрудно посчитать, когда бы «система» уничтожила народ в России полностью.

Continue reading

Ігор Галущак: Завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО)

На посаді очільниці СФУЛО Софію Федину замінила Ярослава Галик
У Львові завершився VI Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань (СФУЛО). Відкриття розпочалось виконанням Державного Гімну України, Гімну лемків та спільною молитвою. У його роботі взяли участь представники обласної та міської влади, делегації з шести країн світу та керівництво Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань.

Делегати Конгресу представляли наступні українські лемківські громади: Організація Оборони Лемківщини (США), Об’єднання лемків Канади, Об’єднання лемків (Польща), Союз русинів-українців Словацької Республіки, Союз русинів-українців Сербії та Всеукраїнське товариство «Лемківщина». Зазначимо, що на Конгресі СФУЛО, який зазвичай відбувається кожні 5 років, обирається нове керівництво організації та закладаються пріоритети діяльності на наступні 5 років. Цьогоріч Конгрес відбувався під знаком 70-ї річниці сумнозвісної Акції «Вісла» (1947 р.) – кульмінації депортації українців з етнічних земель у Польщі, передусім із Лемківщини.

Після урочистого відкриття Конгресу, відбулось його засідання, під час якого було обрано нового Голову СФУЛО. Нею стала Ярослава Галик, котра замінила на цій посаді Софію Федину. Ярослава Іванівна Галик народилася 6 серпня 1953 року в с. Терновиця Тисменицького району на Івано-Франківщині в родині депортованих українців-лемків. Закінчила Івано-Франківське медичне училище та Чернівецький державний університет, біологічний факультет. Працювала медичною сестрою Ворохтянського кістково-туберкульозного санаторію «Черемшина», вчителькою біології та хімії Кремінцівської восьмирічної школи, екскурсоводом Ворохтянського бюро подорожей та екскурсій, лікарем-лаборантом, пізніше – директором пансіонату при медичному реабілітаційному центрі «Кремінці» МВС України. Перебувала у трудовій еміграції в Росії (Тюмень –1996) та Франції (Париж – 2000-2006). Багато подорожувала країнами Європи й Близького Сходу. У 2009 році вийшла її книга «Лемківщина – край наших предків». У 2012 році побачила світ її книжка «Маленька українка у великому Парижі». У 2013 році вийшла з друку третя її книжка — «Світло очей моїх».

«Дуже приємно, що після довгої перерви до Львова повернувся Конгрес Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань – організації, історія якої налічує понад 25 років. Це вже VI Конгрес і сюди приїхали делегації з шести країн світу: України, Польщі, Словаччини, Сербії, Канади та США. Для нас було дуже принципово Конгрес проводити саме на Львівщині, адже тут ми маємо одну з найбільших кількостей нащадків депортованих лемків, особливо в період з 1944 по 1946 роки. А останніми роками також на Львівщину повернулося дуже багато лемків, батьків і дідів котрих депортували у той же давній час на Донбас. А коли вони втратили свої тамтешні обійстя через московську агресію, то вони переселилися насамперед до Львова та області. Зазначимо, що у 2019 році в Україні вшановуватимуть 75-ті роковини початку великого злочину депортації: 9 вересня 1944 року почалася ця одна з найбільших етноцидних трагедій ХХ століття, під час якої постраждало понад 750 тис. людей. Тому сьогодні нашим основним завданням є звернутися до Президента, до Верховної Ради, до Прем’єр-міністра, до Світового Конгресу Українців, до місцевої влади, оскільки від них очікуємо, щоб були прийняті закони про депортацію лемків, щоби було засуджено усі депортації українців загалом і, зокрема, за період 1944-1951 років. Ми також виступили з ініціативою, що має бути створено Міністерство у справах закордонних українців. Адже наша діаспора є настільки великою потугою і має не тільки бути підтримкою України, але й Україна має нас підтримувати, розвивати, допомагати зберігати українську ідентичність, мову, культуру та координувати нашу посилену діяльність тому. На рівні громадських організацій це й так робиться, й це добре, але то насамперед повинна робити держава», — зазначила у спілкуванні зі львівськими журналістами Софія Федина.

Зазначимо, що представники СФУЛО у світі систематично відстоюють і захищають інтереси України і української спільноти, а останні кілька років активно задіяні у допомогу бійцям АТО, біженцям із тимчасово окупованих територій та відбудові постраждалих від війни регіонів.

Також учасники VI Міжнародного Конгресу Світової Федерації Українських Лемківських Об’єднань відвідали Третій обласний фестиваль лемківської культури «Гомін Лемківщини», що проходив водночас з Конгресом у селищі Зимна Вода під Львовом.

Ігор Галущак: Основні заходи на відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців пройдуть у Львові

У Львові на площі перед Собором Святого Юра відбулось урочисте відкриття днів української діаспори у Львові. Участь у ньому взяли президент Світового Конгресу Українців Євген Чолій, представники обласної влади, ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало, духовенство та громадськість.

Нагадаємо, що Світовий Конгрес Українців (СКУ) є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, що представляє інтереси понад 20 мільйонів зарубіжних українців. СКУ має мережу складових організацій та зв’язків з українцями у 53 країнах. Відтак, заснований у 1967 р. Світовий Конгрес Українців в 2003 р. був визнаний Економічною та соціальною радою Організації Об’єднаних Націй як неурядова організація зі спеціальним консультативним статусом.

«Хочу вам відкрити таємницю, що коли ми почали планувати відзначення 50-ї річниці Світового Конгресу Українців, то думали, що обмежимося лише столицею України, бо не зможемо об’їхати всі міста. Але ми дуже швидко дійшли до висновку, що просто не могли б гідно відзначати 50-ту річницю СКУ, оминаючи Львів. Відтак нам дуже приємно бути з вами впродовж наступних трьох днів української діаспори у столиці Галичини. Адже діяльність Світового Конгресу Українців є стисло пов’язана з історією України, бо ми впродовж перших 25 років нашого існування були фактично послами поневоленої країни, відтак після відновлення незалежності ми присвячували свої зусилля, щоб утверджувати державність України на всіх континентах», — зазначив на урочистості Євген Чолій.

Отож Світовий Конгрес Українців разом із своїм партнером, Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) Національного університету «Львівська політехніка», запланував цілу низку заходів, котрі відбудуться 27-29 серпня 2017 р. у різних локаціях міста Лева. Зокрема, передбачені: Міжнародна конференція «СКУ в 50 років і далі: Європейський контекст» у Національному університеті «Львівська політехніка», презентація видання «Українсько-польське примирення в документах ієрархії та священства» та урочиста академія з нагоди 50-ліття СКУ «Ремінісценції UA» у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької. Також відбудеться V Міжнародний конгрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті»

Як зазначила директор МІОК Ірина Ключковська: «Дні української діаспори – це символ нашої непохитної єдності, яку не здолати кордонами, відстанями та обставинами. Жорстока агресія Російської Федерації зробила нас сильнішими в боротьбі за незалежність, територіальну цілісність і за наш європейський цивілізаційний вибір. Тому відзначення 50-ліття СКУ – це наша шана та вдячність цій міжнародній українській спільноті за пройдений шлях і запевнення у подальшій спільній праці для України».

Илья Кононов: Украине нужна модель развития, когда ее региональная гетерогенность будет не тормозом, а стимулом

Илья Кононов – доктор социологических наук, профессор, председатель общественной организации «Центр по изучению общественных процессов и проблем гуманизма», заведующий кафедрой философии и социологии Луганского национального университета им.Т.Шевченко, профессор кафедры философии и социологии философского факультета ГВУЗ «Прикарпатский национальный университет имени Василя Стефаника».

— Можно ли, опираясь на данные социологии, утверждать о единстве украинской нации или, наоборот, о ее расколе?

— Понятие нации является достаточно каверзным в социологическом и политологическом дискурсе. Оно сложилось в период Первого модерна и призвано было описать и, очевидно, спроектировать некое политико-культурное единство людей. От Иоаганна Готфрида Гердера идет представление о народе, как о некой духовной личности. Француз Эрнест Ренан применял это к нации: «Нация – это душа, духовный принцип». Другой подход был обоснован в марксизме, согласно которому, нация представляет собой историческую общность эпохи капитализма. Основополагающим фактором её становления является формирование национального рынка. Так думали и К. Маркс, и В. Ленин. И. Сталин в работе «Марксизм и национальный вопрос» даже дал четкое определение, согласно которому к признакам нации относятся общность языка, территории, экономической жизни и психического склада, который проявляется в общности культуры.

Я не буду сейчас заниматься критикой ни первого, ни второго подходов. Они принадлежат к дискурсам иного, уже ушедшего в прошлое мира. В том мире мировая капиталистическая система структурировалась отношениями между государствами, которые воспринимались как относительно автономные, относительно замкнутые. Это была так называемая Вестфальская система, утвердившая невмешательство во внутренние дела государств, как принцип взаимоотношений между ними. Конечно, этот принцип постоянно нарушался, но все же он выполнял регулирующую роль в международных отношениях. Однако, мы уже живем в новом мире, мире Второго модерна. В связи с глобализационными процессами и теория нации, и сами общности, которые называются этим именем, переживают кризис. Он связан с утратой государствами многих регулирующих функций на своих территориях, с массовыми миграциями, с интенсивными трансграничными информационными обменами, с усилением регионов, с распространением сетевого принципа организации социальных взаимодействий. О некой нации-личности с единой душой и судьбой говорить не приходится.

Это не означает, что само понятие «нация» нужно полностью списать в архив. Оно еще описывает политические единства в рамках государств, но эти единства становятся все более рыхлыми и неопределенными. В связи с этим усиливается не гражданский национализм, а национализм этнический. Continue reading

  • «… Зажги свой огонь.
    Ищи тех, кому нравится, как он горит»
    (Джалалладин Руми)


    «… Традиция — это передача Огня,
    а не поклонение пеплу»
    (Густав Малер)


    «… Tradition is not the worship of ashes, but the preservation of fire»
    (Gustav Mahler)

    «… Традиционализм не означает привязанность к прошлому.
    Это означает — жить и поступать,
    исходя из принципов, которые имеют вечную ценность»
    (Артур Мёллер ван ден Брук)


    «… Современность – великое время финала игр олимпийских богов,
    когда Зевс передаёт факел тому,
    кого нельзя увидеть и назвать,
    и кто все эти неисчислимые века обитал в нашем сердце!»
    (Глеб Бутузов)